Постанова

від 05.11.2024 по справі 160/9829/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 160/9829/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),

суддів: Кругового О.О., Баранник Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 р. (суддя Лозицька І.Ю.) в адміністративній справі №160/9829/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації за затримку розрахунку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду 10.04.2024 з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність визнати бездіяльність Головного управління МВС в Дніпропетровській області по не виплаті йому компенсації за затримку розрахунку при звільненні; стягнути з Головного управління МВС в Дніпропетровській області компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 428598,26 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ Дніпропетровської області, з якої його було звільнено 05.05.2021. У день звільнення остаточного розрахунку проведено не було. На виконання рішення суду у справі №160/19613/22 відповідачем виплачено позивачу 16.03.2024 одноразову грошову допомогу при звільненні на суму 12550,37 грн. та суму компенсації податку на доходи фізичних осіб на суму 2806,29 грн. Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем при його звільненні був проведений лише 16.03.2024. Зважаючи на положення статті 117 КЗпП України, позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 р., ухваленим за результатами розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, позовну заяву задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління МВС в Дніпропетровській області по не виплаті ОСОБА_1 компенсації за затримку розрахунку при звільнення та стягнув з Головного управління МВС в Дніпропетровській області компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 12 550,37 грн. У задоволенні іншої частині позовних вимог суд відмовив.

У поданій апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що одноразова грошова допомога при звільненні не включена до переліку основних та додаткових видів грошового забезпечення та не входить до остаточного розрахунку. Крім того, передбачені законодавством про працю норми не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Суд першої інстанції невірно застосував до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП України, якою встановлено обмеження щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями. Також суд не врахував висновки Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640 щодо зменшення розміру відшкодування.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу від позивачки до суду апеляційної інстанції не надходив.

Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ Дніпропетровської області і був звільнений наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області за підписом Голови ліквідаційної комісії № 6о/с від 05.05.2021 через скорочення штату з 5 травня 2021 р. (а.с.9). Відповідачем 16.03.2024 на виконання рішення суду у справі №160/19613/22 виплачено на користь позивача 12550,37 грн. та 2806,29 грн. (а.с.6,7, 47).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обов`язок відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на суму 12550,37 грн., застосувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 р. № 761/9584/15-ц.

Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Скаржник стверджує, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджує свою дію на правовідносини з приводу звільнення військовослужбовців та прирівняних до них осіб зі служби.

Колегія суддів звертає увагу, що подібні доводи неодноразово розглядались Верховним Судом, який, у тому числі, у постанові від 27 липня 2023 р. у справі № 420/43622 зазначив наступне:

"Верховний Суд вже неодноразово, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 20.01.2021 у справах № 200/4185/20-а та № 240/12238/19, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20 та інш, викладав висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закон № 2011-ХІІ. Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, застосуванню підлягають норми статті 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби".

Враховуючи наведений правовий висновок Верховного Суду, колегія суддів вважає неприйнятними доводи скаржника про нерозповсюдження положень статті 117 КЗпП України на спірні правовідносини.

Щодо доводів скаржника про відсутність у нього обов`язку по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки одноразова грошова допомога при звільненні не входить до остаточного розрахунку.

Так, за приписами частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні підтверджено рішенням суду у справі №160/19613/22.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в у статті 117 КЗпП України відшкодування. У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (Закон № 2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Цей Закон № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Зважаючи на наведені правові норми, колегія суддів визнає помилковими доводи скаржника про відсутність його обов`язку по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем при його звільненні.

Скаржник також стверджує, що заявлена позивачем до стягнення сума середнього заробітку, по-перше, мала бути зменшена, по-друге, відшкодована тільки за шість місяців, як це визначено Законом №2352-IX.

Надаючи правову оцінку цим доводам, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 29 січня 2024 р. у справі № 560/9586/22, і який полягає у наступному:

"Період затримки розрахунку при звільненні до 19 липня 2022 р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Період затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 р. регулюється редакцією статті 117 КЗпП України після внесення змін Законом №2352-ІХ і яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями".

Застосовуючи наведений Верховним Судом підхід, колегія суддів вважає, що загальний період затримки розрахунку при звільненні з 05.05.2021 (день звільнення) по 15.04.2024 (день, який передує остаточному розрахунку) умовно поділяється на два періоди: з 05.05.2021 (день звільнення) по 18.07.2022 (останній день чинності попередньої редакції ст. 117 КЗпП) та з 19.07.2022 (день набрання чинності Законом №2352-ІХ) по 15.04.2024.

В період з 05.05.2021 по 18.07.2022 виплата на підставі статті 117 КЗпП України не обмежується строком, однак її розмір визначається за принципом пропорційності.

В період з 19.07.2022 по 15.04.2024 виплата на підставі статті 117 КЗпП України обмежується шестимісячним строком без зменшення розміру суми.

Позивачем розрахунок середнього заробітку здійснено у відповідності до редакції статті 117 КЗпП України, чинної до 19.07.2022, тобто без поділу на періоди та без врахування правового висновку Верховного Суду.

Суд першої інстанції вважав за можливе зменшити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до 12550,37 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено. Відповідачем, у свою чергу, в апеляційній скарзі не наведено жодних заперечень з приводу визначеної судом першої інстанції суми, а також не надано власного альтернативного розрахунку. Як зазначено вище, доводи апеляційної скарги зводяться виключно до відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог внаслідок нерозповсюдження дії трудового законодавства на правовідносини з приводу звільнення осіб з військової служби.

Згідно частини 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду апеляційної скарги колегією суддів не встановлені порушення норм процесуального права, які визначені частиною 3 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, як такі, що мають наслідком безумовне скасування рішення суду.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення суду, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 р. в адміністративній справі №160/9829/24 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 05 листопада 2024 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяА.В. Шлай

суддяО.О. Круговий

суддяН.П. Баранник