Рішення

від 08.07.2024 по справі 260/3085/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2024 року м. Ужгород№ 260/3085/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради (далі відповідач, УСЗН виконавчого комітету Хустської міської ради), в якому просить:

1. Визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати особі з інвалідністю з дитинства першої «А» групи ОСОБА_1 грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року у розмірі, меншому ніж призначено розпорядженням Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації від 22.02.2021 року;

2. Зобов`язати відповідача здійснити особі з інвалідністю з дитинства першої «А» групи ОСОБА_1 нарахування та виплату сум грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року у розмірі призначеному розпорядженням Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації від 22.02.2021 року, а саме у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць із урахуванням виплачених сум за вказаний період;

3. Стягнути на користь особи з інвалідністю з дитинства першої «А» групи ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі місячної мінімальної заробітної плати;

4. Зобов`язати відповідача подати протягом одного місяця з дати набрання законної сили судового рішення, звіт про його виконання.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що розпорядженням Департаменту соціального захисту населення Закарпатської ОДА від 22.02.2021 року позивачу призначено з 28.10.2019 року грошову компенсацію на транспортне обслуговування у розмірі 29 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць. Позивач вважає неправомірними дії щодо нарахування та виплати компенсації на транспортне обслуговування за період друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством. Тобто, відповідачем порушено його права на отримання компенсації у належному розмірі, а тому з метою їх захисту він звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 03.05.2024 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем було надано відзив на позовну заяву згідно якого, відповідач не погоджується з позовними вимогами з огляду на те, що розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування за 2023 рік встановлений пунктом "Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування" відповідно до якого розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Враховуючи прожитковий мінімум на 2023 рік, нарахування грошової компенсації позивачу здійснюється у такому порядку: 2093 грн х 29 % = 606,97 грн, розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування 606,97 грн/2 частини =303,48 грн та 303,49 грн., що і було виплачена позивачу.

Враховуючи прожитковий мінімум на 2024 рік, нарахування грошової компенсації позивачу здійснюється у такому порядку: 2361,00 грн. х 29 % = 684,69 грн., розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування 684,69 грн./2 частини =342,34 грн. та 342,35 грн.

За II півріччя 2023 року позивачу виплачено грошову компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів або транспортне обслуговування у загальній сумі 303,49 грн. згідно розпорядження департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної військової адміністрації від 30.12.2022 року.

За І півріччя 2024 року позивачу виплачено грошову компенсацію на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів або транспортне обслуговування у загальній сумі 342,34 грн. згідно розпорядження департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної військової адміністрації від 30.12.2022 року.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Розпорядженням Департаменту соціальної політики Закарпатської обласної державної адміністрації від 22.02.2021 року на компенсацію витрат на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобіля, транспортне обслуговування автомобіля або мотоколяски позивачу визначено розмір компенсації витрат на транспортне обслуговування у розмірі 29 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 року № 536 "Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 року № 228" з 28.10.2019 року.

Розпорядженням Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної військової адміністрації від 30.12.2022 року про призначення грошової компенсації витрат на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів або транспортне обслуговування позивачу призначено сума компенсації на рік - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 року № 283 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 року № 228". Визнано розпорядження Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації від 22.02.2021 року таким, що втратило чинність.

03.04.2023 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Хустської міської ради із заявою, в якій просив провести нарахування та виплату за друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року грошової компенсації на транспортне обслуговування, виходячи з розміру, встановлено пункту 2 постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 року № 228, а саме 29 % відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила дієздатність у розрахунку на місяць, із урахуванням виплачених сум.

Листом від 12.04.2024 року № 572 відповідач повідомив позивача, що відповідно до Порядку виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 року № 228, розмір річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становить 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Компенсації призначаються, зокрема, згідно з розпорядженнями обласних держадміністрацій.

Так, відповідно до п. 11 Розпорядження Департаменту соціального захисту населення Закарпатської ОДА від 30.12.2022 року сума компенсації на рік на транспортне обслуговування становить 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, відповідно до Розпорядження Департаменту соціального захисту населення Закарпатської ОДА від 30.12.2022 року, управлінням у вересні 2023 року виплачено позивачу компенсацію за друге півріччя в сумі 303,49 грн., у березні 2024 року виплачено компенсацію за перше півріччя 2024 року в сумі 342,34 грн., шляхом перерахування коштів на особистий банківський рахунок.

Вважаючи протиправним нарахування відповідачем суми компенсації на рік у розмірі 29 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не 29 % прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила дієздатність у розрахунку на місяць, позивач звернувся до суду із даним позовом про визнання таких дій протиправними.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 28 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-IV (далі Закон №2961-IV) грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом. Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування призначають і виплачують місцева державна адміністрація. Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговуваннявизначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 228 для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Пунктом 5 Порядку №228 передбачено, що компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року з дня їх призначення.

Наведене нормативне регулювання дає підстави стверджувати, що розмір грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, показники, за якими вона визначається, порядок та періодичність її виплати точно встановлені законодавством, яке не передбачає компетенції центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, забезпечує формування та реалізацію здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, давати роз`яснення з питань визначення розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, що виплачуються особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю, що мають автомобілі та мотоколяски. Показники і параметр розміру грошової компенсації у нормативному акті виписані достатньо чітко і однозначно для того, щоб визначити і виплати конкретну суму цього платежу. Зокрема, положення пункту 2 Постанови №228 та пункту 5 Порядку №228 треба розуміти так, що 22 або 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, є сумою, яка належить до сплати за кожен місяць відповідного півріччя, що виплачується двічі на рік рівними частинами.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.10.2018 у справі №550/196/16-а, від 28.04.2020 у справі № 611/26/17, та, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховуються при вирішенні цієї справи.

Крім того, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №260/4268/21, які полягають у такому.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №683«Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», яка набрала чинності з 08.08.2020, затверджено зміни, що вносяться до постанови №228, зокрема, пункт 2 постанови № 228 викладено в такій редакції:

« 2. Установити, що для осіб з інвалідністю і законних представників дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.».

З 01.07.2021 набрали чинності зміни до постанови № 228, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 №283 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від14 лютого 2007 р. № 228», зокрема її пункт 2 викладено у такій редакції:

« 2. Установити, що для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації можуть встановлювати розміри компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування вищі, ніж зазначені в цьому пункті, в разі наявності фінансових можливостей.».

Отже, розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування визначено пунктом 2 постанови № 228:

в редакції в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», чинній до 08.08.2020: грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць;

в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №683 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», чинній з 08.08.2020: розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто, з 08.08.2020 Кабінетом Міністрів України встановлено інший механізм обрахунку розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, який призвів до зменшення розміру грошової компенсації.

Зменшення розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення з 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на місяць до 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рік, тобто у дванадцять разів, вказує на порушення державою конвенційних зобов`язань взятих на себе у зв`язку із ратифікацією Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейській соціальній хартії (переглянута), оскільки не узгоджується із взятими Україною на себе зобов`язаннями сприяти індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною; а також сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.

З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, суди у період чинності пункту 2, в редакції, яка передбачає, що розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у правовідносинах щодо виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, передбаченої статтею 28 Закону №2961-IV, повинні застосовувати пункт 2 постанови № 228 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 536 «Про внесення змін до пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 № 228», згідно із якою грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положень Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейської соціальної хартії (переглянутої).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що виплата позивачу за друге півріччя 2023 року спірної компенсації в сумі 303,49 грн. та за перше півріччя 2024 року у сумі 342,43 грн., не відповідає положенням пункту 2 Постанови №228 в редакції Постанови №536.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені норми чинного законодавства України, на підставі наданих суду статтями 9, 245 КАС України повноважень, позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяцьта зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу за друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля, виходячи з розміру 29 відсотки прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене вище, суд робить висновок, що позовні вимоги належать до задоволення повністю.

При цьому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, враховуючи наступне.

Як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини "заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга Ns 4171/04, § 20 березня).

Таким чином сам факт наявності моральної шкоди у зв`язку із встановленням судом факту порушення незаконними діями (рішенням) суб`єкта владних повноважень прав позивача презюмується.

Однак з боку позивача окрім самого факту наявності незаконних дій суб`єкта владних повноважень не надано доказів та обгрунтування розміру моральної шкоди.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (подалі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд зазначає, що позивачем не доведено, у чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується, а тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди також належить відмовити.

Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи із наступного.

Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Наведена норма процесуального закону не є імперативною та передбачає право суду на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, приймати рішення про необхідність чи недоцільність у зобов`язанні суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено достатніх підстав та не надано належних доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду, яке, після набрання ним законної сили, є обов`язковим до виконання.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради (Закарпатська область, м. Хуст, вул. 900 річчя Хуста, буд. 27 код ЄДРПОУ 25448871) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць.

3. Зобов`язати за Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228», а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць, з урахуванням здійснених виплат.

4. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

СуддяС.І. Рейті