Постанова

від 10.01.2025 по справі 260/3085/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/3085/24 пров. № А/857/21045/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у справі № 260/3085/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Рейті С.І. в м. Ужгороді за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; справа в суді апеляційної інстанції сформована у змішаній (паперовій та електронній) формі), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Хустської міської ради (далі відповідач, УСЗН, Управління), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати особі з інвалідністю з дитинства першої «А» групи ОСОБА_1 грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року у розмірі, меншому ніж призначено розпорядженням Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації від 22.02.2021 року;

- зобов`язати УСЗН здійснити особі з інвалідністю з дитинства першої «А» групи ОСОБА_1 нарахування та виплату сум грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року у розмірі призначеному розпорядженням Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації від 22.02.2021 року, а саме у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць із урахуванням виплачених сум за вказаний період;

- стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі місячної мінімальної заробітної плати.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування» (далі Постанова № 228), в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 р. № 536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228» (далі Постанова № 536), а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць; зобов`язано УСЗН нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію на транспортне обслуговування за друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 Постанови № 228 в редакції Постанови № 536, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць, з урахуванням здійснених виплат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача моральної шкоди, позивач оскаржив вказане судове рішення у названій частині, вважаючи його протиправним з огляду на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення від 08 липня 2024 року скасувати в оскарженій частині та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач систематично порушує вимоги законодавства щодо розміру нарахування та виплати позивачу компенсації на транспортне обслуговування. Такі порушення завдали позивачу моральних страждань. Відшкодування завданої відповідачем позивачу моральної шкоди є ефективним способом запобігання таким порушенням в майбутньому.

Відповідач скористався правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене у порядку письмового провадження, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що Розпорядженням Департаменту соціальної політики Закарпатської обласної державної адміністрації від 22.02.2021 року на компенсацію витрат на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобіля, транспортне обслуговування автомобіля або мотоколяски позивачу визначено розмір компенсації витрат на транспортне обслуговування у розмірі 29% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць відповідно до Постанови Кабінету № 536 з 28.10.2019 року.

Розпорядженням Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної військової адміністрації від 30.12.2022 року про призначення грошової компенсації витрат на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів або транспортне обслуговування позивачу призначено сума компенсації на рік - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2021 р. № 283 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 р. № 228» (далі Постанова № 283). Визнано розпорядження Департаменту соціального захисту населення Закарпатської обласної державної адміністрації від 22.02.2021 року таким, що втратило чинність.

03.04.2023 року позивач звернувся до УСЗН із заявою, в якій просив провести нарахування та виплату за друге півріччя 2023 року та за перше півріччя 2024 року грошової компенсації на транспортне обслуговування, виходячи з розміру, встановлено пункту 2 Постановою № 228, а саме 29% відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила дієздатність у розрахунку на місяць, із урахуванням виплачених сум.

Листом від 12.04.2024 року № 572 відповідач повідомив позивача, що відповідно до Порядку виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування, затвердженого Постановою № 228 (далі Порядок), розмір річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становить 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Компенсації призначаються, зокрема, згідно з розпорядженнями обласних держадміністрацій.

Так, відповідно до пункту 11 Розпорядження Департаменту соціального захисту населення Закарпатської ОДА від 30.12.2022 року сума компенсації на рік на транспортне обслуговування становить 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, відповідно до Розпорядження Департаменту соціального захисту населення Закарпатської ОДА від 30.12.2022 року, Управлінням у вересні 2023 року виплачено позивачу компенсацію за друге півріччя в сумі 303,49 грн., у березні 2024 року виплачено компенсацію за перше півріччя 2024 року в сумі 342,34 грн., шляхом перерахування коштів на особистий банківський рахунок.

Вважаючи протиправним нарахування відповідачем суми компенсації на рік у розмірі 29% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не 29% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила дієздатність у розрахунку на місяць, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінюючи спірні правовідносини, апеляційний суд виходить з неаступного.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 28 Закону України від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон №2961-IV) грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом. Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування призначають і виплачують місцева державна адміністрація. Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 228 для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року з дня їх призначення.

Наведене нормативне регулювання дає підстави стверджувати, що розмір грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, показники, за якими вона визначається, порядок та періодичність її виплати точно встановлені законодавством, яке не передбачає компетенції центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, забезпечує формування та реалізацію здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, давати роз`яснення з питань визначення розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів, що виплачуються особам з інвалідністю, законним представникам дітей з інвалідністю, що мають автомобілі та мотоколяски. Показники і параметр розміру грошової компенсації у нормативному акті виписані достатньо чітко і однозначно для того, щоб визначити і виплати конкретну суму цього платежу. Зокрема, положення пункту 2 Постанови № 228 та пункту 5 Порядку треба розуміти так, що 22 або 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, є сумою, яка належить до сплати за кожен місяць відповідного півріччя, що виплачується двічі на рік рівними частинами.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 550/196/16-а, від 28.04.2020 у справі № 611/26/17, та, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховуються при вирішенні цієї справи.

Крім того, судом першої інстанції враховані висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 260/4268/21.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 р. № 683 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 228» (далі Постанова № 683), яка набрала чинності з 08.08.2020, затверджено зміни, що вносяться до Постанови № 228, зокрема, пункт 2 постанови № 228 викладено в такій редакції:

« 2. Установити, що для осіб з інвалідністю і законних представників дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.».

З 01.07.2021 набрали чинності зміни до Постанови № 228, внесені Постановою № 283, зокрема її пункт 2 викладено у такій редакції:

« 2. Установити, що для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації можуть встановлювати розміри компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування вищі, ніж зазначені в цьому пункті, в разі наявності фінансових можливостей.».

Отже, розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування визначено пунктом 2 Постанови № 228:

в редакції в редакції Постанови № 536, чинній до 08.08.2020: грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29% прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць;

в редакції Постанови № 683, чинній з 08.08.2020: розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто, з 08.08.2020 Кабінетом Міністрів України встановлено інший механізм обрахунку розміру грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, який призвів до зменшення розміру грошової компенсації.

Зменшення розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення з 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на місяць до 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рік, тобто у дванадцять разів, вказує на порушення державою конвенційних зобов`язань взятих на себе у зв`язку із ратифікацією Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейській соціальній хартії (переглянута), оскільки не узгоджується із взятими Україною на себе зобов`язаннями сприяти індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною; а також сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.

З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, суди у період чинності пункту 2, в редакції, яка передбачає, що розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у правовідносинах щодо виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, передбаченої статтею 28 Закону № 2961-IV, повинні застосовувати пункт 2 постанови № 228 в редакції Постанови № 536, згідно із якою грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положень Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейської соціальної хартії (переглянутої).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виплата позивачу за друге півріччя 2023 року спірної компенсації в сумі 303,49 грн. та за перше півріччя 2024 року у сумі 342,43 грн., не відповідає положенням пункту 2 Постанови № 228 в редакції Постанови № 536 та частково задовольнив позов.

В частині задоволених вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Відмовляючи в задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із її недоведеності.

Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції.

При цьому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, враховуючи наступне.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, з боку позивача, окрім самого факту наявності незаконних дій суб`єкта владних повноважень, не надано доказів та обгрунтування розміру моральної шкоди.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (подалі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено, у чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується, а тому правомірно відмовив в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.

Інших доводів на підтвердження підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскарженій частині позивач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у справі № 260/3085/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар