Рішення

від 04.07.2024 по справі 754/4757/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3042/24

Справа №754/4757/24

РІШЕННЯ

Іменем України

04 липня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва

у складі головуючої судді Гринчак О.І.

за участю секретаря судових засідань Чехун Ю.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 , через представника - адвоката Селецьку Олену Віталіївну, звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просить:

- визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02.11.1991 між сторонами укладено шлюб; 14.05.1993 ОСОБА_1 , як громадянці, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), надано пільгу на першочерговий вступ до житлово-будівельного кооперативу у м. Києві; 15.07.1993 ОСОБА_3 надано дозвіл на внесення грошових коштів за двокімнатну квартиру в кооперативі в сумі 1 335 000,00 крб; 30.03.1995 ОСОБА_3 затверджено членом ЖБК «Автотранспортник-10» та надано дозвіл на внесення грошових коштів за двокімнатну квартиру в кооперативі; 18.04.1995 рідна сестра позивачки ОСОБА_1 для перерахування на рахунок ЖБК «Автотранспортник-10» внесла власні грошові кошти в сумі 396 000 000,00 крб за двокімнатну квартиру; 14.05.1995 видано направлення, яким ОСОБА_1 разом з членами сім`ї переселено з м. Коростень до м. Києва, та надано право на одержання, будівництво або придбання житла і працевлаштування; 18.05.1995 ЖБК «Автотранспортник-10» було прийнято рішення про надання квартири у володіння та користування, членам кооперативу, які сплатили частину вартості кооперативної квартири; 01.06.1995 ОСОБА_1 з сім`єю, в складі трьох осіб (вона, чоловік, дочка) зараховані на облік для вступу до житлово-будівельного кооперативу на двокімнатну квартиру; 27.07.1995 рішенням виконкому Київської міської ради надано ОСОБА_3 на сім`ю з трьох осіб (він, дружина, дочка) двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , площею 29,7 кв.м, у цьому будинку, як членам кооперативу, які сплатили частину вартості квартири у встановленому розмірі; 11.09.1995 ОСОБА_3 виданий ордер на жиле приміщення в будинку ЖБК № 105106, як члену ЖБК, з сім`єю в складі трьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (дружина) та ОСОБА_4 (донька), на право зайняття жилого приміщення, що складається з двох кімнат по АДРЕСА_1 ; 23.09.1995 і по теперішній час позивач ОСОБА_1 зареєстрована за фактичним її місцем проживання - АДРЕСА_1 ; 10.04.2013 було сплачено у повному обсязі суму пайового внеску за квартиру в розмірі 5 730,00 грн.; 11.07.2014 на ім`я ОСОБА_3 проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , а також з цього часу припинилося право кооперативу на виділену у користування члену кооперативу квартиру на сім`ю в складі трьох осіб; 24.05.2017 проведено державну реєстрацію припинення ЖБК «Автотранспортник-10» (код ЄДРПОУ 22882986) та створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Автотранспортник-10» (код ЄДРПОУ 22882986); з 24.05.2017 припинилося членство відповідача ОСОБА_3 в ЖБК «Автотранспортник-10», також припинено облік осіб для вступу в ЖБК, серед яких за обліковим номером 329/2-95 було зараховано позивача ОСОБА_1 ; з 24.05.2017 позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 , яким спірна квартира належить на праві спільної сумісної власності, стали суб`єктами права власності у багатоквартирному будинку, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, під час голосування мають кількість голосів, пропорційну до частки належної співвласникам площі квартири.

Позивачка зазначає, що питання поділу майна подружжя виникло у зв`язку з невизнанням відповідачем права спільної сумісної власності позивача в цьому майні. Оскільки квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, то позивач і відповідач мають рівні частки в цьому майні.

Рух справи

Ухвалою суду від 04 квітня 2024 року вказану позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Представником позивачки подано до суду клопотання, в якому вона просить звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Ухвалою суду від 12 квітня 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Селецької Олени Віталіївни про звільнення від сплати судового збору задоволено частково. Зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору до 4542,00 грн. Продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Від представника позивачки надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 04 червня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Під час розгляду справи по суті позивачка та її представник підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Відповідач до суду не з`явився, відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень від нього до суду не надходило, а також повідомлення про іншу адресу, клопотання про відкладення судового розгляду також не заявлялося. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи належним чином, шляхом направлення судової повістки на адресу його місця проживання (АДРЕСА_1 ), проте судова повістка повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на те, що на поштовому повідомленні проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в силу положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що повістку вручено відповідачеві та він є повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Також відповідач відповідно до приписів ч. 11 ст. 128 ЦПК України повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вказані обставини та приписи процесуального закону, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, який повідомлений належним чином та не повідомив суду причини своєї неявки.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

02.11.1991 між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 02.11.1991.

14.05.1993 ОСОБА_1 Житомирською облдержадміністрацією видано посвідчення серії НОМЕР_2 , як громадянці, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи та присвоєно категорію 3.

Рішенням ЖБК «Автотранс-10» № 40/2-93 від 15.07.1993 ОСОБА_3 затверджений членом вказаного ЖБК та йому було надано дозвіл на внесення грошових коштів за двокімнатну квартиру в сумі 1 335 000,00 крб на розрахунковий рахунок кооперативу, що підтверджується довідкою Управління з обліку, розподілення житлової площі та керівництва ЖБК виконкому Київської міської ради народних депутатів від 13.08.1993.

30.03.1995 рішенням Комунально-житлового управління № 19/2-95 ОСОБА_3 було затверджено членом ЖБК «Автотранспортник-10» та надано дозвіл на внесення грошових коштів за двокімнатну квартиру в сумі 396 000 000,00 крб на рахунок кооперативу в строк до 20.04.1995 (а.с.19).

18.04.1995 ОСОБА_6 , сестрою позивачки, перераховано на рахунок ЖБК «Автотранспортник-10» на ім`я відповідача ОСОБА_3 кошти в сумі 396'000'000,00 крб, що підтверджується квитанцією № 138211 від 18.04.1995 (а.с. 20-22).

ОСОБА_1 та члена сім`ї - ОСОБА_4 , 1992 року народження, було переселено з м. Коростень та надано право на одержання, будівництво або придбання житла і працевлаштування у м. Києві згідно з направленням серії ЖТ № 5163 від 14.05.1995.

18.05.1995 Київським заводом енергетичних машин було видано довідку за вих. № 152, згідно з якою ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_4 ), на її утриманні знаходяться ОСОБА_3 (чоловік) та ОСОБА_4 (дочка).

Відповідно до витягу з рішення № 234 виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 27.07.1995 затверджено рішення загальних зборів членів ЖБК «Автотранспортник-10» від 18.05.1995 (протокол № 8) про надання квартир у будинку АДРЕСА_5 , що переданий ЖБК «Автотранспротник-10» у володіння та користування, членам кооперативу, які сплатили частину вартості квартири у встановленому розмірі: 1187 ОСОБА_3 на сім`ю з трьох осіб (він, дружина, дочка) двокімнатної квартири АДРЕСА_2 .

11.09.1995 управлінням з обліку, розподілення житлової площі та керівництва ЖБК виконкому Київської міської ради народних депутатів ОСОБА_3 видано ордер на жиле приміщення в будинку ЖБК № 105106, як члену ЖБК, з сім`єю в складі трьох осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (дружина) та ОСОБА_4 (донька), на право зайняття житлового приміщення жилою площею 29,7 кв. м, що складається з двох кімнат по АДРЕСА_1 . Ордер виданий на підставі рішення загальних зборів членів ЖБК, затвердженого рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 27.07.1995 № 234.

Відповідно до довідки ЖБК «Автотранспротник-10» від 14.05.2013 за вих. № 14 ОСОБА_3 суму пайового внеску за квартиру у повному обсязі в розмірі 5 730,00 грн сплачено 10.04.2013.

11.07.2014 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 405219380000, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за індексним номером: 24141629 від 11.07.2014, витягом з Державного реєстру речових право на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером: 24141807 від 11.07.2014 та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 371484334 від 26.03.2024.

Норми права та мотиви суду

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права.

Згідно зі статею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до частини першої статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною першою та другою статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкції правил ст. 60 СК України свідчать про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 335/10739/17, від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Як зазначено, зокрема, у постанові від 19.10.2021 у справі № 521/1695/18 (провадження № 61-17105св20) критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 344/16831/20 (провадження № 61-11614св23) зазначено, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 359/441/20, провадження № 61-6735св22).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 04 березня 2021 року у справі № 343/1294/18 набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Крім того, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЖК УРСР (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.

Відповідно до пп. а п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону «Про власність», п. 43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім`ю, враховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. При цьому суд повинен враховувати суму боргу, яку один з подружжя зобов`язаний повернути кредитору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Під час розгляду справи судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 02.11.1991. Під час перебування у шлюбі відповідачу, як члену кооперативу, та членам його сім`ї було надано дозвіл на проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходилась у віданні ЖБК «Автотранспротник-10». В подальшому сім`єю Рехальських було внесено пайовий внесок, а 11.07.2014 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказану квартиру.

У матеріалах справи не міститься доказів, які спростовують презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу.

Таким чином, квартира за адресою: АДРЕСА_6 придбана подружжям та є їх спільною сумісною власністю і підлягає поділу між сторонами у рівних частках, шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/2 частці квартири за кожним в порядку поділу спільного майна подружжя, адже презумпція спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу не спростована.

Отже, вимога про визнання за позивачкою та відповідачем у порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за кожним з них, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

На підставі статті 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 12, 76-81, 263, 265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_6 , в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_6 , в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4542,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , код РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено та підписано 10.07.2024.

Суддя Деснянського

районного суду міста Києва Оксана Гринчак