Постанова

від 10.07.2024 по справі 826/3382/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року

м. Київ

справа № 826/3382/18

адміністративне провадження № К/9901/7020/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року (головуючий суддя Васильченко І.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року (головуючий суддя Василенко Я.М., судді Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "ОСНОВА ЦЕНТР" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року Приватне підприємство "ОСНОВА ЦЕНТР" (далі - ПП "ОСНОВА ЦЕНТР") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 листопада 2017 року: № 0009571401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на 526979 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 421583 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 105396 грн; № 0009581401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 347969 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 278375 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 69594 грн).

В обґрунтування вимог адміністративного позову вказувало, що висновки контролюючого органу про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Профбудкомплекс» (далі - «Профбудкомплекс») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Голд компані» у періоді, що перевірявся, є помилковими та спростовуються належним чином оформленими первинними документами, які підтверджують дійсність господарських операцій, їх економічну та ділову мету, що, в свою чергу, свідчить про відсутність порушень при формуванні податкового обліку за наслідками здійснення спірних операцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення - рішення. Присуджено на користь ПП "ОСНОВА ЦЕНТР" судові витрати у сумі 13124,22 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Пасічник С.С., Васильєвої І.А., Юрченко В.П. від 3 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

ПП "ОСНОВА ЦЕНТР", скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 2 липня 2024 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.

Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ПП "ОСНОВА ЦЕНТР" податкового законодавства за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, валютного - за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, та іншого законодавства за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої 26 жовтня 2017 року складено Акт №459/26-15-14-01-01/35331525 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 5 П(с)БО №11, пункту 5 П(с)БО № 15, П(с)БО № 16, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 421583,00 грн, в тому числі: 2016 року - 421583 грн;

підпунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 278375 грн, у тому числі: липень 2016 року на 63044 грн, серпень 2016 року на 3656 грн, вересень 2016 року на 42627 грн, жовтень 2016 року на 148985 грн, за листопад 2016 року на 20063 грн.

На підставі висновків Акта перевірки, контролюючим органом 17 листопада 2017 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

№ 0009571401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на 526979 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 421583 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 105396 грн;

№ 0009581401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 347969 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 278375 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 69594 грн).

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими ГУ ДФС у м. Києві 17 листопада 2017 року, ПП "ОСНОВА ЦЕНТР" звернулося до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.

Cуд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення виходив з того, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

У підпунктах 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником); господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

За приписами пунктів 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною другою статті 3 Закону № 996-XIV визначено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених вище норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене узгоджується зі змістом частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, предметом перевірки стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Профбудкомплекс» та ТОВ «Голд Компані».

Так, між позивачем (замовник) та ТОВ «Профбудкомплекс» (виконавець) укладено Договір від 1 липня 2016 року про надання послуг з механічної обробки деталей.

На виконання вказаного вище договору позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): від 29 липня 2016 року на суму 400200 грн, у тому числі ПДВ 66700 грн; від 30 вересня 2016 року на суму 270000 грн, у тому числі ПДВ 45000 грн.

ТОВ «Профбудкомплекс» виписано на адресу ПП "ОСНОВА ЦЕНТР" податкові накладні №240 від 29 липня 2016 року на суму ПДВ 66700 грн та №51 від 30 вересня 2016 року на суму ПДВ 45000 грн. Зазначені податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 12 серпня 2016 року та 13 жовтня 2016 року відповідно.

Між ПП "ОСНОВА ЦЕНТР" (замовник) та ТОВ «Голд Компані» (виконавець) укладено договір від 3 жовтня 2016 року про надання послуг з організації виготовлення деталей.

На виконання вказаного договору позивачем надано Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 жовтня 2016 року на суму 1000050 грн, у тому числі ПДВ 166675 грн.

ТОВ «Голд Компані» виписано на адресу позивача податкову накладну № 90 від 31 жовтня 2016 року на суму ПДВ 166675 грн. Зазначена податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 15 листопада 2016 року.

Розрахунки між сторонами договорів проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.

На момент складення зазначених первинних документів ТОВ «Профбудкомплекс» та ТОВ «Голді Компані» були зареєстровані у встановленому законом порядку, перебували на обліку в податкових органах як платники податків, свідоцтва платника ПДВ не анульовані.

Усі перелічені документи під час розгляду справи досліджені судами попередніх інстанцій по кожній окремій господарській операції.

Згідно зі статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі статті 9 КАС України та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Посилання податкового органу як на підставу для відмови у задоволенні позову, на аналіз податкової інформації отриманої відносно контрагентів позивача, зокрема, на відсутність у них умов необхідних для здійснення такого роду господарської діяльності, відсутність достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів (складів) необхідних для здійснення спірних господарських операцій щодо наданих послуг, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності у останнього основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог статті 77 КАС України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів, укладених з позивачем, як не було надано і доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

За вказаних обставин, оскільки відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 17 листопада 2017 року № 0009571401 та № 0009581401, то колегія суддів касаційної інстанцій погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ПП "ОСНОВА ЦЕНТР" та скасування вказаних рішень.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх