Постанова

від 09.07.2024 по справі 440/11051/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 р. Справа № 440/11051/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Курило Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.01.2024, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/11051/23

за позовом ОСОБА_1

до Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області , в якій, з урахуванням уточнень, просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Лубенської міської ради стосовно передачі земельної ділянки в АДРЕСА_1 у власність;

- зобов`язати міську раду передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку в АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5310700000:07:021:0017.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що є власником виробничих будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , придбаних у Державного комунального підприємства роздрібної торгівлі «Росток» 31.03.2000, від якого до нього перейшло також право постійного користування земельною ділянкою. На звернення до Лубенської міської ради від 18.04.2007, 18.06.2007, 18.10.2007, інших звернень, а також чергового звернення від 18.04.2023 стосовно приватизації вказаної земельної ділянки, рішення органом місцевого самоврядування не прийнято. Виходячи з положень частини 1 статті 30 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення права користування земельною ділянкою), частини 1 статті 377 ЦК України, частин 11, 13, 14 статті 120 ЗК України, позивач вважає, що має право на отримання у власність земельної ділянки, на якій розташовані належні йому будівлі, та яка сформована із присвоєнням кадастрового № 5310700000:07:021:0017, однак бездіяльність відповідача порушує його право володіти, користуватись і розпоряджатися належною йому нерухомою власністю. А тому, приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Також посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права через ненадання позивачу терміну для подачі відповіді на відзив на позовну заяву.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав.

Згідно з 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлялись.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31.03.2000 /а.с. 8/, укладеного із Державним комунальним підприємством роздрібної торгівлі «Росток», придбав складські приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, із рішення Лубенської міської Ради народних депутатів /шістнадцята сесія ХХІ скликання/ від 12.01.1994 слідує, що земельна ділянка площею 1, 4155 га по АДРЕСА_1 перебувала в постійному користуванні ДКПРТ «Росток» /а.с. 35/.

Договором купівлі-продажу від 31.03.2000 умови передачі або користування земельною ділянкою, на якій знаходилися складські приміщення, не визначалися.

Рішенням шостої сесії Лубенської міської ради (четвертого скликання) від 18.04.2003 «Про вилучення та надання земельних ділянок для потреб підприємствам, установам, організаціям та громадянам суб`єктам підприємницької діяльності» у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати за користування земельною ділянкою громадянином ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , площею 1,4155 га, припинено користування вищезазначеною земельною ділянкою і зараховано її до земель запасу по цільовому призначенню землі іншої промисловості /а.с. 10, зворот/.

Позивач вказував, що ним 18.04.2007, 18.06.2007, 18.10.2007, 18.03.2008 на адресу Лубенської міської ради складались заяви про передачу йому безоплатно у власність згідно ч. 1 ст. 33 та ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства, бажаний розмір земельної ділянки 1, 4155 га, тобто площа, попередньо відведена для подвір`я /а.с. 4, 37, зворот, 38/.

Відомості про розгляд вказаних звернень в ході розгляду справи сторонами не надано

На виконання ухвали суду про витребування доказів від 07.11.2023 відповідач листом від 08.11.2023 повідомив, що протягом 2019 2023 років звернень ОСОБА_1 щодо передачі земельної ділянки у власність не надходило, крім звернення від 15.02.2023 /а.с. 45 46/.

Рішенням Лубенської міської ради (сорок третя сесія сьомого скликання) від 14.02.2019 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок» надано дозвіл Управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває в землях запасу Лубенської міської ради, з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру /а.с. 51/.

Рішенням Лубенської міської ради (позачергова сорок восьма сесія сьомого скликання) від 14.11.2019 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надання в оренду фізичним та юридичним особам» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1,3384 га, кадастровий номер 5310700000:07:021:0017 за цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на користь Територіальної громади м. Лубни в особі Лубенської міської ради /а.с. 52/.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 77-78/ земельна ділянка кадастровий номер 5310700000:07:021:0017 площею 1,3384 га зареєстрована 18.06.2019 як земельна ділянка комунальної власності, категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид цільового призначення 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

15.02.2023 ОСОБА_1 подав до Лубенської міської ради «повторне чергове звернення щодо посвідчення права на землю» від 15.02.2023, в якому вказав на необхідність впорядкування земельного питання належного йому цілісного майнового комплексу Овочебаза, розташованого в АДРЕСА_1 , та прийняття рішення щодо раніше направленої до Лубенської міської ради заяви від 18.02.2008, копію якого додано /а.с. 49/.

Листом від 28.02.2023 № 01-11/876 за підписом Лубенського міського голови Олександра Грицаєнка на звернення позивача повідомлено, що заяву від 18.02.2008 на адресу Лубенської міської ради повинні були розглянути у строки, визначені Законом України «Про звернення громадян», відповідно позивач мав право оскаржити дії (бездіяльність) чи прийняте рішення у строки і спосіб, визначений чинним законодавством України. Зазначено, що згідно з Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 348, встановлено п`ятирічний термін зберігання пропозицій, заяв і скарг та документів, пов`язаних з їх розглядом і вирішенням, тому надати копію відповіді на звернення від 18.02.2008 немає змоги. Також зауважено, що рішень у формі нормативно-правових актів за розглядом звернення від 18.02.2008 Лубенською міською радою не приймалося /а.с. 50/.

18.04.2023 позивач подав до Лубенської міської ради «повторне чергове звернення щодо посвідчення права на земельну ділянку з розташованим на ній приватним майновим комплексом площею 1,4155 по АДРЕСА_1 » /а.с. 5/, в якому вказав, що 18.04.2003 міська рада припинила його право користування землею, посилаючись на те, що громадяни не можуть мати землю у постійному користуванні, тому відповідно до положень частини 13 статті 120 чинного Земельного кодексу України вимагав повернути йому забудовану земельну ділянку у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України в межах, які існували на час вилучення земельної ділянки площею 1,4155 га по АДРЕСА_1 .

Листом від 08.05.2023 № 01-11/2165 за підписом Лубенського міського голови Олександра Грицаєнка на вказане звернення позивача повідомлено, що статтею 118 Земельного кодексу України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, яка не передбачає земельних ділянок за цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, тому застосування статті 118 у випадку позивача неможливе. Враховуючи викладене, а також положення частини 13 статті 120 Земельного кодексу України, роз`яснено, що право користування землею позивач може оформити лише в порядку, передбаченому статтею 123 Кодексу.

Не погодившись із бездіяльністю Лубенської міської ради стосовно передачі земельної ділянки в АДРЕСА_1 у власність, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи не встановлено факту протиправної бездіяльності відповідача щодо передачі позивачу земельної ділянки у власність. Також, оскільки на час розгляду справи власником будівель і споруд, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 5310700000:07:021:0017, стосовно передачі у власність якої виник спір, є не позивач, а інша особа, що свідчить про відсутність порушеного права позивача в частині набуття прав на земельну ділянку, а відтак і відсутність підстав для його захисту.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до положень частин 1 - 3 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частиною 1 статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частиною 13 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об`єкт зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов`язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданого у встановленому порядку клопотання припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об`єкт, та передати її у власність або оренду набувачу права власності на такий об`єкт.

Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу права власності на відповідний об`єкт у передачі йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

Відповідно до частини 1 статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

За змістом частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з частиною 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Відповідно до частин 1, 2 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав, за яких громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, а саме: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 13 статті 120 ЗК України врегульовано порядок набуття прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві. За приписами вказаної норми такі особи набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власностіу власність або оренду.Набувач права власності на такий об`єкт зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов`язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданого у встановленому порядку клопотання припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об`єкт, та передати її у власність або оренду набувачу права власності на такий об`єкт.

Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу права власності на відповідний об`єкт у передачі йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

Із положень статті 92 ЗК України слідує, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності громадяни не можуть набувати, відтак позивач міг набути земельну ділянку із земель державної або комунальної власності, на якій розташований належний йому на праві власності об`єкт нерухомості, у власність або орендуу порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Спір про видачу позивачеві Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 1, 4155 га в АДРЕСА_1 розглянуто Лубенським міськрайонним судом Полтавської області у справі № 2-298/2005р. та рішенням від 20.05.2005, яке набрало законної сили 04.10.2005, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю. /а.с. 63 64/

Рішенням шостої сесії Лубенської міської ради (четвертого скликання) від 18.04.2003 «Про вилучення та надання земельних ділянок для потреб підприємствам, установам, організаціям та громадянам суб`єктам підприємницької діяльності» у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати за користування земельною ділянкою громадянином ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , площею 1,4155 га, припинено користування вищезазначеною земельною ділянкою і зараховано її до земель запасу по цільовому призначенню землі іншої промисловості /а.с. 10, зворот/.

Зазначене рішення було предметом судового оскарження. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18.05.2006, яке набрало законної сили 20.09.2006, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лубенської міської ради про скасування частини рішення та визнання права постійного користування відмовлено /а.с. 66 67/.

Рішенням встановлено, що згідно з рішенням Лубенської міської ради від 20.02.2001 ОСОБА_1 була виділена земельна ділянка по АДРЕСА_1 як приватному підприємцю для комерційної діяльності. Враховуючи те, що позивачем не сплачений земельний податок, орендна плата протягом тривалого часу, суд дійшов висновку, що рішення Лубенської міської ради від 20.02.2001 є законним і обґрунтованим.

Рішенням Лубенської міської ради (позачергова сорок восьма сесія сьомого скликання) від 14.11.2019 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1,3384 га, кадастровий номер 5310700000:07:021:0017 за цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на користь Територіальної громади м. Лубни в особі Лубенської міської ради /а.с. 52/.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с. 77-78/ земельна ділянка кадастровий номер 5310700000:07:021:0017 площею 1,3384 га зареєстрована 18.06.2019 як земельна ділянка комунальної власності, категорія земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид цільового призначення 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Зважаючи на те, що статтею 121 ЗК України, яка визначає вичерпний перелік земельних ділянок із відповідним розміром, які можуть бути передані громадянам України безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності, не передбачено земель із цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, позивач міг набути лише права користування (оренди) на відповідну земельну ділянку, звернувшись до відповідача із відповідною заявою у порядку, передбаченому статтями 123, 124 ЗК України, або придбати таку земельну ділянку у порядку, визначеному статтею 128 ЗК України.

Водночас, звернення позивача стосувалися безоплатної передачі йому земельної ділянки відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України для ведення особистого селянського господарства, що не відповідало цільовому призначенню земельної ділянки, у зв`язку з чим такі звернення не могли бути задоволені.

Виходячи із встановленого Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 348, п`ятирічного терміну зберігання пропозицій, заяв і скарг та документів, пов`язаних з їх розглядом і вирішенням (п. 9), відповідач не зміг надати до суду відповіді на звернення позивача від 18.04.2007, 18.06.2007, 18.10.2007. Однак вказані обставини, з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, не можуть бути самостійною підставою для констатації факту протиправної бездіяльності відповідача щодо передачі земельної ділянки у власність.

У зверненні від 18.04.2023 позивач вимагав повернення йому забудованої земельної ділянки у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України в межах, які існували на час вилучення земельної ділянки площею 1,4155 га по АДРЕСА_1 , у зв`язку з незгодою з тим, що 18.04.2003 міська рада припинила його право користування землею.

При цьому, колегія суддів зазначає, що спір щодо рішення шостої сесії Лубенської міської ради (четвертого скликання) від 18.04.2003, яким у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати за користування земельною ділянкою громадянином ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , площею 1,4155 га, припинено користування вищезазначеною земельною ділянкою і зараховано її до земель запасу по цільовому призначенню землі іншої промисловості /а.с. 10, зворот/ вирішено у судовому порядку. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18.05.2006, яке набрало законної сили 20.09.2006, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лубенської міської ради про скасування частини рішення та визнання права постійного користування відмовлено /а.с. 66 67/. Отже, судом підтверджено правомірність рішення Лубенської міської ради від 18.04.2003.

За наслідками розгляду звернення позивача від 18.04.2023 листом від 08.05.2023 № 01-11/2165 за підписом Лубенського міського голови Олександра Грицаєнка позивачу надано відповідь, в якій роз`яснено, що враховуючи положення частини 13 статті 120 Земельного кодексу України, право користування землею позивач може оформити лише в порядку, передбаченому статтею 123 Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судовим розглядом не встановлено факту протиправної бездіяльності відповідача щодо передачі позивачу земельної ділянки у власність.

При цьому, колегія суддів зауважує, що наказом Відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Лубенської міської ради від 18.09.2023 № 09-15/62 «Про зміну адреси об`єкту нерухомого майна» з метою упорядкування нумерації об`єктів нерухомого майна змінено адресу комплексу будівель і споруд, розташованому на земельній ділянці з кадастровим номером 5310700000:07:021:0017 з адреси АДРЕСА_1 , на адресу: АДРЕСА_2 /а.с. 73/.

Власником комплексу будівель і споруд за адресою АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 , дата державної реєстрації права власності 11.09.2023, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна /а.с. 79 81/.

Рішенням Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (34 сесія 8 скликання) від 26.10.2023 «Про надання ОСОБА_2 земельної ділянки в оренду» надано ОСОБА_2 в оренду строком на десять років земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1,3384 га, кадастровий номер 5310700000:07:021:0017 за цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості /а.с. 53/.

Таким чином на час розгляду справи власником будівель і споруд, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 5310700000:07:021:0017, стосовно передачі у власність якої виник спір, є не позивач, а інша особа, що свідчить про відсутність порушеного права позивача в частині набуття прав на земельну ділянку, а відтак і відсутність підстав для його захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, чинними вимогами КАС України передбачено, що захист прав, свобод та інтересів осіб завжди відбувається після наявного факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Отже, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем суб`єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати у разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи. Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини для того, щоб мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоб претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення у справах: Аксу проти Туреччини від 15.03.2012, Бурден проти Сполученого Королівства від 29.04.2008, Тенасе проти Молдови від 27.04.2010).

Верховний Суд у постанові від 07.12.2023 року по справі №826/16855/17 звернув увагу, що відповідно до усталеного підходу, який знаходить своє відображення в багатьох судових рішеннях Верховного Суду, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду і доведеність позивачем порушення відповідним рішенням, дією чи бездіяльністю його прав та законних інтересів. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.02.2022 у справі №200/9772/18-а і узгоджується з висновками щодо застосування норм права, наведених у постанові цього ж Суду від 13.08.2020 у справі №369/3756/16-а.

Крім того, у постанові від 24.01.2023 у справі № 440/2513/20 Верховний Суд зазначив, що порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушення закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи.

Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18 та від 20.02.2023 року у справі №160/11429/21.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на підстави та предмет позову у даній справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки на час розгляду справи власником будівель і споруд, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 5310700000:07:021:0017, стосовно передачі у власність якої виник спір, є не позивач, а інша особа, що свідчить про відсутність порушеного права позивача в частині набуття прав на земельну ділянку, а відтак і відсутність підстав для його захисту, а тому правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 по справі № 440/11051/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Курило Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова