Ухвала

від 17.06.2024 по справі 522/97/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/935/24

Справа № 522/97/24 1-кс/522/3025/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

підозрюваного ОСОБА_8 ,

представника потерпілого ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції з ДУ «Одеський слідчий ізолятор» апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, п.11 ч.2 ст.115 КК України, у кримінальному провадженні №12023162510001657, внесеному до ЄРДР 18 грудня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскарженого судового рішення.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2024 року задоволено клопотання слідчого СВ ВП № 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, п.11 ч.2 ст.115 КК України, у межах строку досудового розслідування, тобто до 02.07.2024року включно, без визначення розміру застави.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржену ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначити розмір застави.

Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що:

- слідчий суддя формально розглянув клопотання про продовження строку тримання під вартою;

- обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, які зазначені слідчим, мають ознаки штучного затягування досудового розслідування;

- пред`явлене повідомлення про підозру є необґрунтованим, оскільки наявні ознаки провокації злочину;

- є підстави сумніватись у безсторонності сторони обвинувачення, затримання підозрюваного ОСОБА_8 було проведено із залученням понятих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які на той час були оголошені у розшук цим же органом поліції, а протоколи допитів свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 мають ознаки службового підроблення;

- сторона обвинувачення не довела існування встановлених слідчим суддею ризиків, що, в свою чергу, є обов`язковим критерієм при вирішенні питання при продовженні запобіжного заходу;

- слідчий суддя залишив поза увагою, вік та стан здоров`я підозрюваного, який потребує постійної уваги та слідкування за способом життя;

- характер повідомлення про підозру не дає підстав застосування положень п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, оскільки у даному випадку насильство, як і його погроза, не застосовувалось.

Позиції учасників апеляційного провадження

Захисник ОСОБА_7 та підозрюваний ОСОБА_8 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_6 та представник потерпілого ОСОБА_9 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржену ухвалу слідчого судді без змін.

Заслухавши суддю доповідача, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Мотиви апеляційного суду

Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, п.11 ч.2 ст.115 КК України, є обґрунтованою.

Так, відповідно до клопотання слідчого ОСОБА_8 на ґрунті довготривалих особистих неприязних відносин запланував організувати вбивство свого сусіда ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого в домі АДРЕСА_1 , замовивши його виконання іншій особі, тобто скоїти вбивство на замовлення.

Для реалізації свого злочинного наміру ОСОБА_8 , на початку грудня 2023 року, більш точної дати та часу в ході досудового розслідування встановити не надалось за можливе, знаходячись на території Приморського району м. Одеси, виступаючи таким чином замовником вказаного злочину, переслідуючи мотив на умисне вбивство особи, зробив замовлення вбивства своїм знайомим ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , а саме вбивство свого сусіда ОСОБА_15 , за що пообіцяв виплатити виконавцям вбивства грошову винагороду у розмірі 10000 доларів США. Крім того, ОСОБА_8 виказав про необхідність придбання виконавцями вогнепальної зброї та за потребою підшукання напарників, або співвиконавців такого замовлення.

Після цього, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , усвідомлюючи протиправний характер доручених їм дій, а саме умисному вбивстві на замовлення ОСОБА_15 , та переконавшись у рішучості злочинних намірів ОСОБА_8 , з метою попередження вчинення вказаного злочину, вирішили звернутися із відповідною заявою до правоохоронних органів і стали сприяти у викритті злочину, у тому числі в прийнятті участі у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.

Надалі, ОСОБА_8 , 22.12.2023 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , біля автомийки «Вега», переслідуючи умисел щодо умисного вбивства ОСОБА_15 , з метою обговорення деталей вбивства, а саме: часу, місця, способу та винагороди за його скоєння, зустрівся з ОСОБА_13 та іншим співвиконавцем ОСОБА_16 , якого підшукали для виконання навмисного вбивства за проханням ОСОБА_8 .

На момент зустрічі, ОСОБА_13 та ОСОБА_16 вже діяли під контролем правоохоронних органів.

Під час зустрічі, в ході розмови ОСОБА_8 наполягав на скоєнні вбивства ОСОБА_15 , вказав виконавцям вбивства ОСОБА_13 та ОСОБА_16 про можливість показати їм адресу мешкання його сусіда ОСОБА_15 в АДРЕСА_1 , наявність у користуванні останнього транспортних засобів та з`ясування його розпорядку дня.

Під час подальшої розмови, при уточненні способу вчинення умисного вбивства, перевірки його скоєння та порядку виплати грошової винагороди, ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_13 та ОСОБА_17 , що спосіб позбавлення життя ОСОБА_15 для нього не важливий, його цікавить тільки сам результат, а саме вбивство, за яке він готовий заплатити грошові кошти у розмірі 10000 доларів США.

При цьому ОСОБА_8 , з метою перевірки дійсних намірів ОСОБА_13 та ОСОБА_17 , виказав вимогу надати на огляд зброю, яку останні придбали для виконання замовного вбивства.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на вчинення умисного вбивства на замовлення, ОСОБА_8 , 25.12.2023, приблизно о 11 годині 45 хвилин, зустрівся з ОСОБА_14 та ОСОБА_13 біля будинку АДРЕСА_3 та з метою конспірації своїх злочинних дій, став виключно говорити з ОСОБА_14 , якому підтвердив свій злочинний намір на умисне вбивство на замовлення ОСОБА_15 , та повідомив, щоб вони виконували замовлення, а після виконання, раніше обумовлену грошову винагороду у розмірі 10000 доларів США, він передасть ОСОБА_14 .

При цьому, ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_14 , що для забезпечення свого алібі, під час виконання вбивства його не повинно бути вдома та в місті Одеса, про що ОСОБА_14 повинен буде заздалегідь повідомити ОСОБА_8 засобами зв`язку.

З метою підтвердження факту умисного вбивства та розрахунку за умисне вбивство на замовлення ОСОБА_18 , 02.01.2024, близько 13.00 години, за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_8 зустрівся з ОСОБА_14 , який пред`явив ОСОБА_8 на мобільному телефоні фотознімок закривавленого ОСОБА_18 , та пояснив, що його замовлення виконане, після чого ОСОБА_8 передав ОСОБА_14 обумовлену суму за виконання навмисного вбивства на замовлення ОСОБА_15 , а саме грошову винагороду в розмірі 10000 доларів США, що за курсом Національного банку України (1 долар США 38 грн. 0144 коп.) складає 380144 грн.

Однак,після виконання ОСОБА_8 усіх дій, які він вважав необхідними для доведення злочину до кінця, а саме умисного вбивства на замовлення ОСОБА_18 , злочин не було скоєно з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_13 , ОСОБА_17 та ОСОБА_14 не мали наміру виконувати замовлення на вбивство, а ОСОБА_8 затримано працівниками поліції після передачі грошової винагороди в розмірі 10000 доларів США, що за курсом Національного банку України (1 долар США 38 грн. 0144 коп.) складає 380144 грн.

Окрім того, обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, п.11 ч.2 ст.115 КК України, підтверджується долученими до клопотання слідчого доказами, зокрема: протоколом прийняття заяви від ОСОБА_13 , в якій він просить прийняти міри відносно чоловіка на ім?я ОСОБА_19 , який запропонував йому здійснити вбивство його сусіда за грошову винагороду; показаннями потерпілого ОСОБА_15 ; протоколами допиту свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які повідомили, що на початку грудня 2023 року ОСОБА_8 звернувся до них з проханням вирішити конфлікт з сусідами, а саме вбити; протоколом контролю за вчинення злочину у формі спеціального слідчого експерименту; протоколом за вчинення злочину у формі імітування обстановки злочину; протокол допиту свідка ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , а також іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.

Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред`явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника в частині наявності ознак провокації, що полягала у підбурюванні з боку ОСОБА_14 , апеляційний суд зазначає, що на даному етапі неможливо встановити наявність або відсутність ознак провокації лише за твердженнями захисника, тобто без комплексної оцінки усіх доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження у їх сукупності, а отже, наявність таких ознак не може стверджуватися лише з огляду певні обставини, тим більше, зміст наданих стороною обвинувачення доказів, не стверджує про наявність провокації.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що посилання захисника про те, що під час затримання були залучені поняті, які перебувають у розшуку, нічим не підтверджені та самі по собі не створюють, зважаючи на стадію кримінального провадження, переконання, що дії ОСОБА_8 були спровоковані.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.14, п.11 ч.2 ст.115 КК України.

При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.

У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».

Оскарженою ухвалою слідчого судді підозрюваному ОСОБА_8 був продовжений строк тримання під вартою, оскільки слідчий суддя вважав, що продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками слідчого судді.

Так, ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні готування вчинення особливо тяжкого злочину, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк до 15 років.

Таким чином, з огляду на тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 , у разі доведеності його вини, існує ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги відомості щодо особи ОСОБА_8 , який не має жодних обмежень для виїзду за межі країни, оскільки є особою пенсійного віку - 1957 року народження, а майновий стан підозрюваного свідчить про достатність ресурсів для життя підозрюваного в умовах розшуку.

Також, апеляційний суд погоджується з думкою слідчого судді про те, що продовжує існувати ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки на даний час досудове розслідування зазначеного кримінального провадження ще триває та наразі не зібрані всі докази, які мають суттєве значення для цього кримінального провадження.

Враховуючи, що обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у значній мірі підтверджується показаннями свідків, тому з урахуванням процедури, яка передбачена КПК України щодо отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК), апеляційний суд дійшов висновку, що вказані обставини зумовлюють можливість поза процесуального впливу підозрюваним на свідка з метою спонукання їх до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм можуть бути відомі щодо кримінального правопорушення для уникнення кримінальної відповідальності.

Апеляційний суд приймає до уваги твердження представника потерпілого адвоката ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_8 неодноразово погрожував родині потерпілого, залякував дружину потерпілого, цькував на неї собак про, що є відповідні звернення до поліції та зареєстровані кримінальні провадження. Представник потерпілого зазначила, що під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_8 підтверджував ті обставини, що він замовив вбивство ОСОБА_15 , а тому ризики у кримінальному провадженні продовжують існувати.

Також апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок слідчого судді, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки обставини та характер вчинення розслідуваного кримінального правопорушення, зокрема, підозрюваний, маючи намір на позбавлення життя ОСОБА_15 , здійснив пошук виконавця для реалізації свого умислу, вказують про схильність та здатність підозрюваного, приховувати свої протиправні дії.

Оцінюючи можливість застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

При вирішенні цього питання апеляційний суд виходить з того, що умови домашнього арешту по суті є «несуворою» формою ізоляції підозрюваного, та не запобігають можливості вільного спілкування підозрюваного як особисто, так і за допомогою засобів телекомунікації зі свідками з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань, що в свою чергу буде перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а також повному, всебічному та об`єктивному дослідженню всіх обставин справи. З цих підстав домашній арешт на цьому етапі досудового розслідування не зможе ефективно запобігти вказаному ризику. Враховуючи наведені обставини, а також характер інкримінованого кримінального правопорушення проти найцінніших людських благ життя та здоров`я особи, які становлять одну із найпоширеніших та визнаються одними з найнебезпечніших груп злочинних дій, які руйнують і спотворюють найцінніші блага, лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та зможе запобігти встановленим ризикам.

Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_8 , який у випадку застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність продовження строку тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_8 є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою.

Доводи апеляційної скарги про те, що обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, які зазначені слідчим, мають ознаки штучного затягування досудового розслідування, апеляційний суд вважає необґрунтованими, з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що слідчому Приморського районного суду м. Одеси подано клопотання, погоджене з заступником керівника Одеській обласної прокуратури, щодо продовження строку досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12023162510001657 від 18.01.2023 р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України до п`яти місяців тобто до 02.07.2024 року.

Так, слідчий суддя заначив, що для виконання в повному обсязі вимог ст. 9 КПК України щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, надання їм належної правової оцінки та забезпечення прийняття неупереджених процесуальних рішень, у кримінальному провадженні необхідно: отримати висновок судової біологічної експертизи за експертною спеціальністю 9.5 «Молекулярно-генетичні дослідження» щодо дослідження речових доказів, а саме: грошових коштів в кількості сто купюр номіналом 100 доларів США та шкарпетки; отримати висновок експертизи відео-звукозапису за експертною спеціальністю 7.2 «Дослідження диктора за фізичними параметрами усного мовлення, акустичних сигналів та середовищ»;виконати вимоги, передбачені ст.ст. 290, 291 КПК України, а саме відкрити матеріали досудового розслідування, скласти обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування; здійснити інші слідчі та процесуальні дії.

Обставинами, які перешкоджали здійснити вищевказані слідчі та процесуальні дії раніше є чисельність призначених судових експертиз та складність експертних досліджень, які проводяться, а також у зв`язку із великою завантаженістю експертних установ, які проводять ці експертні дослідження, що в свою чергу перешкоджає вчасному отриманню відповідних висновків експертів.

Відомості, які будуть отримані в результаті перелічених слідчих (розшукових) дій та результати експертиз мають значення доказів у кримінальному провадженні, оскільки підтвердять або спростують причетність підозрюваного до вчинення кримінального правопорушення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає помилковими твердження захисника про те, що обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, які зазначені слідчим, мають ознаки штучного затягування досудового розслідування.

Також, у своїй апеляційній захисник посилався на незадовільний стан здоров`я ОСОБА_8 , та під час апеляційного розгляду підозрюваний також зазначив про те, що йому не надають належної медичної допомоги, що є підставою для застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Апеляційний суд не може погодитися з вказаними доводами сторони захисту, з огляду на таке.

Так, згідно медичної довідки від 27.03.2024 року, убачається, що ОСОБА_8 неодноразово звертався до лікаря та йому надавалася медична допомога та призначалося лікування.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що, згідно пункту 2 глави 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року № 1769/5, надання ув`язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572.

Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров`я ув`язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров`я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров`я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.

Апеляційний суд зазначає, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.

Таким чином, лікування підозрюваного у разі наявності у нього медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Разом з тим, у судовому засіданні апеляційного суду захисник ОСОБА_7 надав суду консультативний висновок лікаря-ендокринолога КНП ООКМЦ ООР ОСОБА_23 від 14.06.2024 року із зазначенням діагнозу підозрюваного ОСОБА_8 та рекомендаціями з лікування, що свідчить про те, що в умовах СІЗО останньому надається медична допомога.

В свою чергу не надано будь-якої медичної документації щодо критичного стану здоров`я підозрюваного, який би виключав можливість утримання особи під вартою в умовах слідчого ізолятора.

За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_7 про наявність підстав для застосування до ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою є необґрунтованими, а слідчий суддя правильно встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 .

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно не визначено розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, апеляційний суд звертає увагу, що умисел підозрюваного був направлений на спричинення смерті іншій людині, тому, згідно положень ч.4 ст.183 КК України, суд має право не визначати розмір застави щодо вказаного злочину.

Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд, апеляційної інстанції має право:

1) залишити ухвалу без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , у зв`язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу слідчого судді без змін.

Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, п.11 ч.2 ст.115 КК України, без визначення розміру застави залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4