Ухвала

від 26.06.2024 по справі 592/4224/24

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №592/4224/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - АлфьоровНомер провадження 11-кп/816/1112/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_1 Категорія - Умисне тяжке тілесне ушкодження

УХВАЛА

Іменем України

26 червня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Суми кримінальне провадження № 592/4224/24 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 08.05.2024 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,

учасників судового провадження:

прокурора - ОСОБА_7 ,

обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

захисника - адвоката ОСОБА_8 ,

установила:

В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про продовження тримання під вартою, оскільки ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, суд вийшов за межі клопотання прокурора та встановив наявність ризику, про який прокурором не було зазначено, досудове розслідування завершене, у зв`язку з чим існування таких ризиків як перешкоджання кримінальному провадженню чи вплив на свідків зменшились. Крім того, відсутній також ризик переховуватись від органів досудового розслідування, а наявність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення не може випливати лише з наявності обвинувачення, тому навіть за умови доведення ризиків, запобіжний захід у виді домашнього арешту міг би повністю їм запобігти, оскільки не залишаючи житло цілодобово або в певний час доби обвинувачений не міг би фізично вчинити будь-які дії, спрямовані на реалізацію ризиків.

У Ковпаківському районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, судовий розгляд якого по суті пред`явленого обвинувачення не завершений до закінчення дії попередньої ухвали суду про тримання під вартою, тому прокурором було подане клопотання про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою, яке обгрунтоване тим, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК продовжують існувати і з часом не зменшились, а інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 08.05.2024 обвинуваченому ОСОБА_6 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 06.07.2024. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що оцінена репутація обвинуваченого, який не працює, джерела доходів не має, а також суть кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , що в сукупності свідчить про неможливість запобігти установленим ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали вимоги апеляційної скарги і просили її задовольнити, доводи прокурора ОСОБА_7 про залишення судового рішення без змін, а апеляційної скарги захисника без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК). При цьому обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого і вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК; за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування; за результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч. 1-3 ст. 331 КПК). При цьому згідно ч. 4-5 ст. 199 (глава 18) КПК суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу; суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Відповідно ч. 3 ст. 176 (глава 18) КПК, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам (тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, крім випадків, передбачених ч. 6 і 7 ст. 176 цього Кодексу - ч. 1 ст. 183 КПК), а згідно ч. 4 цієї статті запобіжні заходи застосовуються: під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Метою застосування запобіжного заходу, крім іншого, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, вчинити інше кримінальне правопорушення. При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. Прокурор не має права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК (ч. 1-2 ст. 177 КПК).

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію обвинуваченого; 7) майновий стан обвинуваченого; 8) наявність судимостей у обвинуваченого; 9) дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Відповідно ч. 1 ст. 194 КПК, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно ч. 1, 3 ст. 337 КПК, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Аналіз наведених вище норм закону дає підстави для висновку, що суд першої інстанції не мав права виходити за межі висунутого обвинувачення в частині зазначення додаткового ризику за ст. 177 КПК, про наявність якого прокурор у своєму клопотанні не заявляв.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор у клопотанні зазначав про існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, тоді як суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, жодним чином не обґрунтовуючи ризик за п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК (вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується).

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим; законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (ст. 370 КПК).

Прийняття суддею необґрунтованого та невмотивованого рішення є безумовною підставою для його скасування через порушення норм процесуального права, оскільки право на отримання належним чином умотивованого судового рішення є процесуальним елементом і складовою «права на справедливий суд», гарантованого ст. 6 Конвенції та національним законодавством України, які містить гарантії справедливого судочинства. «Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain); «Кузнєцов та інші проти Росії» (Kuznetsov and Others v. Russia).

На підставі викладеного, ухвалу суду першої інстанції не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, оскільки при її постановленні судом були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення та які тягнуть за собою скасування цього судового рішення згідно п. 3 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 412 КПК, а доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 з наведених вище обставин заслуговують на увагу і підлягають задоволенню в цій частині.

Після скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів вважає за необхідне здійснити розгляд клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою по суті (ч. 3 ст. 407, 422-1 КПК), зокрема суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребує з суду першої інстанції: ухвалу про продовження строку тримання під вартою; клопотання про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті; розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін (ч. 2, 4 ст. 422-1 КПК).

Обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Оскільки обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 переданий до суду в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, то він згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого і користується відповідними правами.

Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_6 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред`явленого йому обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.

Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

З урахуванням наведених вище обставин, мають місце заявлені у клопотанні прокурора ризики того, що обвинувачений через тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а застосування іншого, більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов`язків і не зможе запобігти передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК ризикам.

Урахування тяжкості кримінального правопорушення у цьому випадку має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений можуть ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від органів досудового розслідування і суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та інше».

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно тяжкість обвинувачення дійсно не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами, зокрема, з огляду на обставини вчинення злочину, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).

ОСОБА_6 може переховуватись від суду або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, ці ризики не зменшились та є актуальними і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.

Є обґрунтованим і ризик незаконного впливу ОСОБА_6 на потерпілого ОСОБА_10 , оскільки обвинуваченому відоме його місце проживання, або на свідка ОСОБА_11 , яка є сестрою обвинуваченого.

Вирішуючи питання про ув`язнення, колегія суддів враховує і наявність об`єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи. При цьому згідно положень ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також судової практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Оскільки установлені вище обставини свідчать про наявність всіх передбачених законом підстав для продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, то після скасування ухвали суду колегія суддів вважає необхідним постановити нову ухвалу, якою продовжити відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,

постановила:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 08.05.2024 відносно ОСОБА_12 скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та постановити нову ухвалу.

Клопотання прокурора Окружної прокуратури м. Суми ОСОБА_13 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_14 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 06.07.2024

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3