Постанова

від 27.06.2024 по справі 420/10933/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/10933/22

Суддя в суді першої інстанції Самойлюк Г.П.,

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідачаЯковлєва О.В.,

суддівЄщенка О.В., Крусяна А.В.,

при секретаріІсмієвій А.І.

за участі:

апелянта ОСОБА_1

представника відповідачаЧернишенка А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України про проходження публічної служби,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Державному агентству лісових ресурсів України, а саме:

- визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу № 246-к від 13 липня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлення на посаді начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства;

- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року частково задоволено позовні вимоги, а саме змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства з 13 липня 2022 року на 15 липня 2022 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги позивача обґрунтовано тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про необхідність залишення без задоволення позовних вимог, так як суб`єкт призначення позивача мав лише право, а не обов`язок щодо звільнення позивача з державної служби внаслідок тривалої тимчасової непрацездатності позивача, оскільки реалізація суб`єктом призначення позивача свого права на звільнення державного службовця за ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» можлива лише у випадку, коли відсутність державного службовця шкодить інтересам державної служби.

В свою чергу, апелянт вважає, що його відсутність на службі через тимчасову непрацездатність не могла шкодити інтересам державної служби, так як у спірний період Херсонська область була окупованою територію та Херсонське обласне управління лісового та мисливського господарства відновило свою діяльність лише 24 листопада 2022 року.

Крім того, апелянт зазначає, що відповідачем порушено процедуру його звільнення, так як таке звільнення відбулось без погодження з Міністром захисту довкілля та природних ресурсів та головою Херсонської обласної державної адміністрації.

В свою чергу, відповідачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про залишення без задоволення позовних вимог щодо скасування оскаржуваного наказу про звільнення позивача, так як такий наказ видано правомірно та у відповідності до встановленої процедури.

Крім того, Державне агентство лісових ресурсів України вважає, що воно не є належним відповідачем в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом голови Державного агентства лісових ресурсів України № 335-к від 27 червня 2019 року призначено ОСОБА_1 на посаду начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства з 15 липня 2019 року.

При цьому, з 14 грудня 2021 року ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні в кардіологічному диспансері та в подальшому перебувала на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю до 14 липня 2022 року включно.

Між тим, наказом голови Державного агентства лісових ресурсів України № 721-к від 28 грудня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління у зв`язку з отримання негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності у 2021 році (п. 3 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу»).

Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів (Міндовкілля) листом №25/1-19/27184-21 від 21 грудня 2021 року погоджено звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Також, Херсонською обласною державною адміністрацією листом № 16096/0-21/01-01-25/16.1-15770 від 28 грудня 2021 року погоджено звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 та п. 3 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу».

В свою чергу, наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 246-К від 13 липня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства 13 липня 2022 року у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про державну службу»).

Відповідно до п. 2 відповідного наказу скасовано наказ Держлісагенства «Про звільнення ОСОБА_1 » від 28 грудня 2021 року № 721-к.

Не погоджуючись зі свої звільненням, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції ухвалено рішення про залишення без задоволення позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин позивача правомірно звільнено з державної служби, з чим не погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, Закон України «Про державну службу» визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 83 ЗУ «Про державну службу», державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

При цьому, Положення про Державне агентство лісових ресурсів України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521 (далі - Положення № 521).

Згідно пп. 3 п. 5 Положення № 521, Держлісагентство з метою організації своєї діяльності організовує планово-фінансову роботу в апараті Держлісагентства, його територіальних органах, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку.

Згідно п. 7 Положення № 521, Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно пп. 1, пп. 3, пп. 7, пп. 14, пп. 27, п. 11 Положення № 521, голова Держлісагентства, зокрема:

- очолює Держлісагентство, здійснює керівництво його діяльністю;

- у межах повноважень, передбачених законом, організовує та контролює виконання в апараті Держлісагентства та його територіальних органах Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Міндовкілля;

- призначає на посади за погодженням з Міністром захисту довкілля та природних ресурсів і головами відповідних місцевих держадміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів Держлісагентства;

- у межах повноважень, передбачених законом, дає обов`язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату Держлісагентства та його територіальних органів доручення.

- затверджує штатний розпис та кошторис територіальних органів Держлісагентства;

Згідно п. 10 Положення про Херсонське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 367 від 22 червня 2021 року, управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Держлісагенства відповідно до законодавства про державну служби за погодженням з Міністром захисту довкілля та природних ресурсів України та головою місцевої держадміністрації.

В свою чергу, Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог ЗУ «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності звільнення позивача з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме через нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про державну службу»).

В свою чергу, позивач, не заперечуючи встановлену суб`єктом призначення тривалість тимчасової непрацездатності, вважає, що у межах спірних правовідносин суб`єктом призначення безпідставно реалізовано його право на звільнення позивача з державної служби, а також порушено встановлену процедуру звільнення позивача з державної служби.

З іншого боку, залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами суб`єкта владних повноважень про те, що ним правомірно, на підставі положень ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», без порушення встановленої процедури, звільнено позивача з державної служби.

Між тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про залишення без задоволення позовних вимог, у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що суб`єкт призначення державного службовця, з власної ініціативи, має право на звільнення державного службовця у зв`язку нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 150 календарних днів у році внаслідок тимчасової непрацездатності.

При цьому, колегія суддів зазначає, що положення ЗУ «Про державну службу» не містять додаткових підстав, що зумовлюють застосування відповідної норми права, а тому колегія суддів вважає, що реалізація права суб`єкта призначення державного службовця на звільнення державного службовця, з підстав визначених ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», залежить виключно від волі відповідного суб`єкта призначення.

Між тим, колегія суддів враховує, що згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто, одним із критеріїв перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень є пропорційність, яка передбачає дотримання суб`єктом владних повноважень необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та вбачається із зібраних матеріалів справи, позивач, обіймаючи посаду начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства, перебував в стані тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання з грудня 2021 року по липень 2022 року.

Між тим, загальновідомою є інформація, що м. Херсон, у якому зареєстровано та фактично знаходиться Херсонське обласне управління лісового та мисливського господарства, у період з лютого по листопад 2022 року було тимчасово окупованою територією внаслідок військової агресії проти України.

Тобто, у межах спірних правовідносин, на переконання колегії суддів, існували обставини, що могли ускладнити або взагалі унеможливити функціонування Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Існування вказаних обставин також підтверджуються листом Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства від 02 грудня 2022 року № 01-04/58, яким повідомлено позивача про те, що нараховані йому суми в день звільнення виплачено лише 24 листопада 2022 року, після відновлення діяльності органу.

При цьому, колегія суддів зазначає, що зібрані матеріали справи не містять документів, з яких було б можливо встановити організацію та обставини діяльності Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства в умовах окупації м. Херсону та більшої частини Херсонської області.

Тому, колегією суддів 02 травня 2024 року в судовому засіданні витребувано відповідні докази та пояснення у Державного агентства лісових ресурсів України, як суб`єкта владних повноважень, який в силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України, зобов`язаний довести правомірність оскаржуваного наказу.

В свою чергу, на виконання вимог суду представником відповідача не надано відповідних документів та надано суду пояснення, з яких вбачається, що Державне агентство лісових ресурсів України не здійснювало переміщення Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства, а також його працівників на підконтрольну Україні територію, а також жодним чином додатково не регулювало діяльність Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства в умовах дії воєнного стану, окупації м. Херсону та більшої частини Херсонської області.

Крім того, представником суб`єкта владних повноважень не повідомлено суду інформації про те, чим займались державні службовці Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на окупованих територіях Херсонської області у спірному періоді.

З іншого боку, наполягаючи на правомірності оскаржуваного наказу, представник Державного агентства лісових ресурсів України зазначив, що позивач мав виконувати свої повноваження навіть в умовах окупації м. Херсону та більшої частини Херсонської області.

Між тим, враховуючи встановлені обставини справи на підставі наявних у суду доказів та інформації, колегія суддів вважає, що окупація м. Херсону та більшої частини Херсонської області фактично унеможливила діяльність Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства, а як наслідок, колегія суддів робить висновок, що тимчасова непрацездатність позивача не мала негативних наслідків для відповідного органу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що звільнення позивача з державної служби за наслідком встановлення самого лише факту тривалого перебування позивача в стані тимчасової непрацездатності, при умові фактичного зупинення роботи Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства в умовах окупації, свідчить про непропорційність наслідків оскаржуваного наказу по відношенню до цілей, на досягнення яких був спрямований цей наказ.

Крім того, щодо порушення процедури звільнення позивача з державної служби, колегія суддів зазначає наступне.

В даному випадку, як зазначено вище, голова Держлісагентства, за погодженням з Міністром захисту довкілля та природних ресурсів і головами відповідних місцевих держадміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів Держлісагентства.

Між тим, як встановлено судом першої інстанції, суб`єктом призначення позивача у 2021 році отримано погодження на звільнення позивача з державної служби за наслідком отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності (п. 3 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу»).

Так, Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів (Міндовкілля) листом № 25/1-19/27184-21 від 21 грудня 2021 року погоджено звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Херсонською обласною державною адміністрацією листом № 16096/0-21/01-01-25/16.1-15770 від 28 грудня 2021 року погоджено звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83 та п. 3 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що наказ Держлісагентства від 28 грудня 2021 року № 721-к про звільнення позивача з державної служби на підставі п. 3 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» не був реалізований суб`єктом призначення, а тому згодом був скасований п. 2 наказу Держлісагентства № 246-к від 13 липня 2022 року.

Тому, за наслідком відмови суб`єкта владних повноважень від своїх намірів щодо звільнення державного службовця з визначених ним підстав, колегія суддів вважає, що раніше отримані погодження на звільнення такого державного службовця втратили свою юридичну силу.

З іншого боку, колегія суддів зазначає, що Держлісагентство окремо не отримувало погоджень на звільнення позивача з державної служби, в умовах дії воєнного стану, на підставі ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», а як наслідок колегія суддів вважає, що суб`єктом призначення позивача порушено процедуру звільнення позивача з державної служби у цій частині.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у межах спірних правовідносин позивача протиправно звільнено з державної служби на підставі положень ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», а як наслідок колегія суддів вважає за необхідне поновити позивача на раніше займаній посаді та стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При цьому, колегія суддів не приймає доводів суб`єкта владних повноважень про те, що він не є належним відповідачем в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як вбачається з Положення № 521, організація планово-фінансової роботи в територіальних органах Держлісагентства та затвердження кошторисів останніх здійснюється Держлісагентством, а тому останнє, як розпорядник бюджетних коштів та суб`єкт призначення позивача, має здійснити виплату позивачу середнього заробітку на виконання судового рішення у даній справі.

З іншого боку, щодо тривалості періоди виплати середнього заробітку та його розміру, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку, в матеріалах справ наявна довідка Головного управління ДПС в Івано-Франківській області № 178/09-19-11-02-15 від 11 жовтня 2023 року, з якої вбачається, що позивача 01 травня 2023 року повторно прийнято на державну службу в Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області.

Між тим, колегія суддів зазначає, що виплата середнього заробітку, відповідно положень до ст. 236 КЗпП України, пов`язана з протиправними діями роботодавця, унаслідок якого стала неможлива реалізація працівником свого конституційного права на працю, невід`ємною частиною якого є право на заробітну плату.

В свою чергу, як зазначено вище, з 01 травня 2023 року позивач втратив статус звільненого державного службовця, у зв`язку з чим відсутні підстави для компенсації позивачу середнього заробітку з 01 травня 2023 року

Інакше застосування вказаних норм права, на переконання колегії суддів, буде мати наслідком подвійну оплату праці державного службовця, що є непропорційним і не співмірно з правами інших державних службовців, які отримують одну заробітну плату.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за період з 14 липня 2022 року по 30 квітня 2023 року, який включає в себе 207 робочих днів.

Між як, вбачається з наданої до суду довідки про доходи позивача (т. 1 а.с. 166), середньоденна заробітна плата позивача складає 509,09 грн.

Таким чином, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, за період з 14 липня 2022 року по 30 квітня 2023 року, складає 105 381,63 грн.

Враховуючи викладене, а саме допущені судом першої інстанції при прийнятті свого рішення порушення норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року.

Ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України про проходження публічної служби.

Визнати протиправним та скасувати п. 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України Про звільнення ОСОБА_1 від 13 липня 2022 року № 246-к.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства з 14 липня 2022 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державного агентства лісових ресурсів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 14 липня 2022 року по 30 квітня 2023 року, розміром 105 381 (сто п`ять тисяч триста вісімдесят одна) гривня 63 копійки, з відрахуванням належних до сплати податків та зборів.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 08 липня 2024 року.

Суддя-доповідач О.В. ЯковлєвСудді О.В. Єщенко А.В. Крусян