Ухвала

від 09.07.2024 по справі 295/10323/24

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/10323/24

Категорія 54

2/295/2577/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Про відмову у відкритті провадження

09.07.2024 року м. Житомир

Суддя Богунського районного суду м. Житомира Чішман Л.М.,

вирішуючи питання про відкриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про захист порушених цивільних прав та інтересів вчиненням незаконних рішень, дій чи бездіяльності, -

ВСТАНОВИВ:

08 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Богунського районного суду м. Житомира з позовною заявою, якою просила визнати вчинення незаконних рішень, дій чи бездіяльності, незаконною відмовою додержуватись вимог законодавства при підтвердженні повноважень представника довіреністю Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, а також стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану за вчинення 13 випадків незаконних рішень, дій чи бездіяльності, в розмірі 150000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем було видано довіреності №15/12 від 11.01.2020 у справі №295/18139/19; №1106/12 від 28.12.2020 у справі №295/15864/20 та справі №295/5167/21, які оформлено незаконно, так як у витягу зі статуту Житомирської об`єднаної територіальної громади не міститься висновок кому дозволено статутом оформляти довіреності від імені Житомирської міської ради, а також зазначила, що у деяких з таких справ представником відповідача не долучено доказів, що підтверджують повноваження представника, загальна кількість вчинених випадків, на думку позивача, незаконних рішень, дій чи бездіяльності - 13, з них: 6 - у справі №295/18139/19; 3 - у справі №295/15864/20 та 4 - у справі №295/5167/21. Такими довіреностями, які позивач вважає незаконними, на переконання ОСОБА_1 , їй завдана моральна шкода в розмірі 150000, 00 грн.

Дослідивши матеріали справи, суддя приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частина перша ст. 19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відправлення правосуддя, зокрема, ухвалення судових рішень, є завданням судів та їх основною функцією, якщо особа вважає судове рішення необґрунтованим та незаконним передбачено можливість оскаржити відповідне рішення. В свою чергу, чинне законодавство закріплює можливість особі реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.6Закону України«Про судоустрійі статуссуддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист порушених і оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій гарантується їх правом на звернення у встановленому порядку з вимогою до компетентного органу, наділеного юрисдикційними функціями, розпочати діяльність по розгляду і вирішенню справи зі спірних правовідносин.

Позов - це цивільний процесуальний засіб, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою здійснення правосуддя у справах, що виникають у спорах з цивільних, сімейних, трудових, житлових, авторських та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. У суді порушується не спір, а цивільна справа (відкривається провадження у справі), органом захисту є суд, процесуальним засобом захисту є рішення, а позов є тільки засобом порушення судової діяльності на здійснення правосуддя, тобто процесуальним засобом реалізації права на судовий захист.

Позов у цивільному судочинстві - це вимога заінтересованої особи до суду про здійснення правосуддя у цивільних справах на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою. У такій вимозі до суду вміщується також вимога до відповідача. Елементи позову: предмет, підстава, зміст.

Предметом позову є та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення (спірне право позивача та спірний обов`язок відповідача). Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком позивача і відповідача. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Предмет позову характеризується певним змістом, а в багатьох випадках і окремим об`єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об`єкта або матеріального предмета позову.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, що тісно пов`язані з фактами матеріально-правового характеру, на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність. Це факти з приводу подання позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача.

Главою 82 Цивільного кодексу України врегульовано відшкодування шкоди.

Порушення порядку оформлення довіреностей відповідачем в межах конкретної справи, в даному випадку в цивільних справах №295/18139/19, №295/15864/20 та №295/5167/21, не можна визнати шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й така шкода не може бути стягнута за позовною вимогою в іншому, тобто даному, провадженні.

Порядок здійснення представництва регламентований нормами ЦПК України.

У відповідності до статті 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Згідно положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 62 ЦПК України, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

З аналізу наведених норм випливає, що представництво інтересів в суді на підставі довіреності є формою реалізації учасником справи свого процесуального права на представлення його прав та інтересів в судовому процесі, пов`язаному з конкретною цивільною справою.

Статтею 179 ЦПК України визначено, що позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення, - у відповіді на відзив.

Крім того, нормами статті 182 ЦПК України врегульовано процесуальне право учасників справи подавати при розгляді справи судом заяви, клопотання і заперечення проти заяв і клопотань, в яких вони викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 182 ЦПК України, заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом.

Отже, позивач, у відповідності до наведених приписів, має право під час розгляду справи викласти свою правову позицію або ж міркування щодо процесуальних питань, в тому числі і щодо належним чином оформленого представництва інтересів відповідача в суді.

Порушення порядку оформлення, видачі, тощо відповідачем в межах конкретної справи довіреності на представництво інтересів не можна визнати шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й така шкода не може бути стягнута за позовною вимогою в іншому провадженні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. […] Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. […] Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою».

Питання належного представництва учасника на підставі довіреності під час розгляду справи в суді і пов`язаних із судовим розглядом вчиненням процесуальних дій, вирішується судом, у провадженні якого перебуває справа. Тому, питання правомірності видачі довіреності та належного представництва учасника у справі не може досліджуватися в іншій справі за позовною вимогою однієї із сторін, оскільки це суперечить завданню цивільного судочинства та підтверджує неправомірність виникнення цивільного процесу в цьому випадку.

Таким чином, судом встановлено, що у даній справі відсутній предмет спору.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Викладене узгоджується з правовим висновком, викладеними у Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/12901/17-ц (провадження № 14-503цс18).

Окремо суд звертає увагу, що в рамках справи №295/2772/23 судом зроблено аналогічний висновок відносно аналогічної за змістом заяви ОСОБА_1 ухвалою суду від 11.05.2023, що залишена без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 21 червня 2023 року.

Керуючись ст.ст. 4, 16, 19, 186, 354 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про захист порушених цивільних прав та інтересів вчиненням незаконних рішень, дій чи бездіяльності відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів, з дня її підписання.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 09 липня 2024 року.

Суддя Л.М. Чішман