Рішення

від 28.06.2024 по справі 354/677/15-ц

ЯРЕМЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Справа № 354/677/15-ц

Провадження по справі № 2/354/5/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2024 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Ваврійчук Т.Л.

за участю секретаря судового засідання Старунчак Н.М.

прокурора ОСОБА_1

представників відповідачів ОСОБА_2 , адвокатів Шиманської Н.С.

Міла-Полякова Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересахдержави вособі Державногоагентства лісовихресурсів Українидо Поляницькоїсільської радиНадвірнянського районуІвано-Франківськоїобласті, ОСОБА_3 ,Товариства зобмеженою відповідальністю«Новекс Дім»про визнаннянедійсним державного актуна правоприватної власностіна земельнуділянку площею0,2500га вс.Поляниця тавитребування земельноїділянки уТовариства зобмеженою відповідальністю«Новекс Дім»у державнувласністьв особі ДП «Ворохтянське лісове господарство»,-

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області(в подальшому перейменовано на Івано-Франківську обласну прокуратуру) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України(надалі-Держлісагентство), ДП «Ворохтянське лісове господарство» у вересні 2015 року звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради(в подальшому перейменовано на Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області), ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №028108 від 16.10.2002 року площею 0,2500 га та зобов`язання ОСОБА_3 повернути вказану земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство». В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436 (судовий №1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України. В ході розгляду даної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року щодо безоплатної передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,2500 га не виносилося в установленому порядку на засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради та є підробленим. На це вказує і те, що ОСОБА_3 із заявою про затвердження проекту землеустрою у сільську раду не звертався, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось, та будь-яке рішення про передачу відповідачу у власність земельної ділянки не приймалось. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі 32, виділ 1 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_3 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,2500 га. Оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним у суді, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у державну власність у особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство». В обгрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу. Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04.03.2015 року прокурор просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07.10.2015 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

26.10.2015 року представником ОСОБА_3 подано до суду заперечення на позов, в яких зазначено, що відповідач позов не визнає та просить у його задоволенні відмовити. Так позовна вимога про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку не відповідає встановленим способам захисту прав, визначених чинним законодавством. ОСОБА_3 отримав оспорюваний державний акт у відповідності із нормами чинного законодавства та в повній мірі дотримався процедури набуття у власність земельної ділянки. Зокрема він звернувся до Поляницької сільської ради із відповідною заявою, результатом розгляду якої стало рішення виконавчого комітету сільської ради №36 від 10.10.2002 року про передачу відповідачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яке позивачами не оскаржувалось і є чинним. Будучи індивідуальним адміністративним актом воно поширює свій дозвільний характер на суб`єктів, яких стосується, а тому правомірними є дії відповідача в частині здійснення приватизації та отримання державного акту на право власності на землю. Статтею 140 ЗК України закріплений вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, які у позовній заяві не зазначені. Твердження позивача, що рішення Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 є фіктивним не базується на нормах чинного законодавства, адже рішення органу місцевого самоврядування не є правочином і до нього не можуть застосовуватись наслідки, нікчемності правочину, передбачені ст.216 ЦК України. Оскільки вказане рішення позивачами не оскаржувалось і така позовна вимога не заявлена у даній справі, безпідставною є вимога про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, виданого ОСОБА_3 Право власності на земельну ділянку первісного власника набуто правомірно, воно не припинялось, рішення про надання земельної ділянки у власність не оскаржувалось, не скасовувалось та не визнавалось недійсним. Отже незаконність набуття права власності первісним власником не випливає із закону, не встановлена судом і не вбачається із матеріалів справи, оформлення права власності відбулося із дотриманням процедури, передбаченої земельним законодавством, а тому у позові слід відмовити. Оскільки відповідач набув право власності на законних підставах(ст.116 ЗК України), відповідно в порядку ст.ст.317,319 ЦК України він мав право на власний розсуд розпорядитись нею та відчужив її на користь ТзОВ «Новекс Дім», умови договору купівлі-продажу сторонами виконані у повному обсязі, а тому на даний час належним відповідачем у справі є кінцевий власник майна. При цьому позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки в даному випадку підлягають застосуванню норми ст.388 ЦК України, яка закріплює право власника витребувати майно у добросовісного набувача, яке придбане за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати шляхом подання індикаційного позову. Також позивач в порушення вимог ст.16 ЦПК України поєднав в одному позові вимоги, які підлягають розгляду за правилами різного судочинства-оскільки вимога про оскарження рішення органу місцевого самоврядування підлягає розгляду не в порядку цивільного, а в порядку адміністративного судочинства. Також прокурором не виконано вимог ст.45 ЦПК України та ст.60 КАС України, а саме: не зазначено у чому полягає порушення інтересів держави та не обґрунтовано необхідність їх захисту та невідома позиція щодо позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке було власником спірної ділянки і має право на звернення до суду за захистом порушеного права. Дана обставина є підставою для залишення позовної заяви без розгляду в порядку ст. 46 ЦПК України, ст.61 КАС України. Також згідно зі ст.261 ЦК України у спорах про захист прав власників земельних ділянок застосовується позовна давність тривалістю у три роки. Позивачем не долучено до матеріалів справи жодного доказу поважності причин пропуску строку позовної давності.

26.02.2016 року представником відповідача ОСОБА_3 подано заяву про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, в якій зазначено, що згідно зі ст.257 ЦК України у спорах про захист прав власників земельних ділянок застосовується позовна давність тривалістю у три роки. Позивачем не долучено до матеріалів справи жодного доказу поважності причин пропуску строку позовної давності, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду. Початок позовної давності для захисту порушених прав та законних інтересів суб`єктів владних повноважень обчислюється з дня виникнення підстав, що дають право на пред`явлення передбачених законом вимог(ч.2 ст.99 КАС України, ст.69 ЦПК України). Рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36, яким передано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку прийняте 10.10.2002 року, а тому строк позовної давності у даній справі сплив 11.10.2005 року. Сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

24.03.2016 року заступником прокурора Івано-Франківської області подано клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім», яке відповідно до укладеного із ОСОБА_3 договору купівлі-продажу від 28.12.2006 року набуло право власності на спірну земельну ділянку.

Також першим заступником прокурора Івано-Франківської області 24.03.2016 року подано заяву в порядку ст.31 ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №028108 від 16.10.2002 року площею 0,2500 га, виданий ОСОБА_3 та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім» повернути вказану земельну ділянку, яка розташована на ділянці «Прохідний» в с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Поляницька сільська рада 24.03.2016 року подала заяву про застосування строків позовної давності в обґрунтування якої зазначено, що прокурор знав про існування порушеного права ДП «Ворохтянське лісове господарство» ще 23.03.2004 року при винесенні постанови про порушення кримінальної справи щодо посадових осіб Поляницької сільської ради за результатами розгляду якої Галицьким районним судом Івано-Франківської області 20.04.2011 року ухвалено вирок, залишений без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року. Крім того, 07.02.2005 року прокурором був внесений протест на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року. Із урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, викладених у справі №6-178цс15 від 01.07.2015 року, №6-68цс15 від 16.09.2015 року, №3-126гс15 від 13.05.2015 року відповідач просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Ухвалою суду від 24.03.2016 року за клопотанням прокурора залучено до участі у вказаній справі в якості співвідповідача ТзОВ «Новекс Дім», як власника спірної земельної ділянки.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №121 від 21.09.2017 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 21.09.2017 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду вказану справу передано у провадження судді Іванова А.П.

Згідно розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №354 від 06.03.2018 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 06.03.2018 року у зв`язку із продовженням терміну відрядження судді Іванова А.П. вказану справу повторно передано у його провадження.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №156 від 02.04.2019 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 02.04.2019 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Іванова А.П.) вказану справу передано у провадження судді Польської М.В., якою 21.06.2019 року постановлено ухвалу про прийняття справи до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №75 від 31.07.2020 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 31.07.2020 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Польської М.В.) вказану справу передано у провадження судді Ваврійчук Т.Л.

Ухвалою суду від 21.08.2020 року вказану справу прийнято до провадження суддею Ваврійчук Т.Л. та призначено у ній підготовче судове засідання.

02.11.2020 року Поляницька сільська рада подала відзив на позов в якому вказала, що відповідно до п.12 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель приватної власності здійснювали відповідні сільські, селищні ради. Землі державної та комунальної власності були розмежовані тільки з 01.01.2013 року. Відповідно до ст.ст.122, 149 ЗК України, ст.33 ЛК України Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту була наділена відповідними повноваженнями щодо розпорядження ними. Державний акт на право постійного користування землею виданий ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі рішення Поляницької сільської ради. Рішенням Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року площу с. Поляниця збільшено до 1730 га, в тому числі 1077,82 га земель, які перебувають у постійному користуванні Ворохтянського лісогосподарського підприємства. Рішенням Івано-Франківської обласної ради №493-18/2008 від 17.01.2008 року площа с. Поляниця збільшилась до 2380 га за рахунок земель ДП «Ворохтянське лісове господарство». Оскільки у постійному користуванні лісгоспу перебували землі комунальної власності Поляницької сільської ради остання вправі була вилучати їх у користувача та розпоряджатись ними. Постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, відповідно до якої колишнього голову Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України не має преюдиційного значення при розгляді даної справи. Крім того, рішення виконавчого комітету сільської ради, якими вилучались земельні ділянки з постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» та передавались у приватну власність не скасовані судом та є чинними, а вказане підприємство надало згоду на їх вилучення. Прокурором не надано належних доказів того, що спірна ділянка є однією із тих, що фігурують у кримінальній справі та знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні лісгоспу. Після кожного збільшення меж села Поляниця у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» відбувалось вилучення земель, вказані земельні ділянки в подальшому надавались безоплатно у власність громадянам та продавались на земельних аукціонах, однак державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002721 від 10.11.2001 року не був переоформлений, межі земельних ділянок у натурі(на місцевості) не встановлювались, а самі ділянки не були внесені до ДЗК, а отже даний акт не може бути належним доказом у справі. Державний акт на право власності на землю видано ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому №36 від 10.10.2002 року, яке не визнавалось недійсним та є чинним, а твердження про його підробку є припущенням прокурора з посилання виключно на сам факт існування постанови суду у кримінальній справі. Отже ОСОБА_3 набув право власності на спірну ділянку за рахунок земель сільської ради та на законних підставах. Також зазначено, що порушення прав ДП «Ворохтянське лісове господарство» відбулось у 2003 році, однак позовна заява подана до суду у вересні 2015 року, з того часу відбулось збільшення меж населеного пункту і спірна ділянка знаходиться у межах житлової забудови і в силу видимих природних властивостей кінцевий набувач не міг знати, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, а тому позовна вимога про зобов`язання ТзОВ «Новекс Дім» повернути вказану ділянку у власність держави в особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» в порядку ч.3 ст.388 ЦК України є безпідставною. Окрім цього відповідач послався на те, що відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва у суді інтересів держави в особі державних компаній, а в даному випадку ДП «Ворохтянське лісове господарство» є неналежним позивачем і з цих підстав у позові слід відмовити. Спірна земельна ділянка ніколи не перебувала у власності чи користуванні Держлісагентства, а тому його право не могло бути порушене та не підлягає захисту у межах даного позову, а прокурором не доведено наявності у нього підстав для звернення до суду за захистом прав та інтересів даного суб`єкта. Окрім цього, вказаний позов поданий до суду у серпні 2015 року, проте на зазначені позови поширюється загальна позовна давність тривалістю три роки. У відповідності до положень ст.46 ЦПК України норми щодо початку перебігу строку позовної давності встановлені для осіб чиї права порушені поширюються і на звернення прокурора до суду на захист цієї особи. Посилаючись на презумпцію невинуватості прокурор зазначив, що до прийняття постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року прокуратура не могла стверджувати про наявність факту підроблення рішень виконкому Поляницької сільської ради, що унеможливлювало належне звернення до суду. Проте на обізнаність особи про порушене цивільне право не впливає подальше притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності прокурор дізнався про порушення прав лісгоспу з моменту винесення 23.03.2004 року постанови про порушення кримінальної справи №248436, у постанові про порушення кримінальної справи відносно сільського голови ОСОБА_4 від 21.09.2004 року зазначено про підробку рішень сільської ради про вилучення земель у лісгоспу та передачу їх у приватну власність, у затвердженому 18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області обвинувальному акті зазначено про підробку рішення сільської ради №36 від 10.10.2002 року, а також 07.02.2005 року прокурором були внесені протести на вказані в обвинувальному акті рішення сільської ради, а в березні 2005 року прокурор звертався до господарського суду із позовом в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання цих рішень недійсними. В свою чергу лісгосп 25.03.2005 року подав цивільний позов у кримінальній справі та був визнаний цивільним позивачем, отже про порушення прав як прокурору так і лісовому господарству було відомо з березня 2004 року, а тому прокурором пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові і в аналогічній справі №354/619/15-ц за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Держлісагентства та лісгоспу до Поляницької сільської ради та ОСОБА_7 постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19.02.2019 року відмовлено у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

02.11.2020 року заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст.49 ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №028108 від 16.10.2002 року площею 0,2500 га та витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

04.11.2020 року заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі повторно подано заяву в порядку ст.49 ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №028108 від 16.10.2002 року площею 0,2500 га та витребувати у ТзОВ «Новекс Дім» земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 19.01.2021 року прокурор вказав, що доводи сільської ради про пропуск строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради про передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки, а встановлений постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року факт підробки такого рішення. Факт порушення 23.03.2004 року кримінальної справи свідчить лише про те, що на той момент були достатні приводи та підстави для початку досудового розслідування по факту зловживання посадовим становищем службовцями сільської ради, вина яких підлягала подальшому доказуванню у встановленому законом порядку. Зважаючи на те, що вимоги прокурора вмотивовані не просто неправомірними діями відповідних посадових осіб, а саме їх кримінально-караними діяннями у прокурора могли з`явитися підстави для звернення із вказаним позовом лише після підтвердження вини обвинувачених і факту вчинення ними злочину. Враховуючи наведене та презумпцію невинуватості прокуратура області до прийняття постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року не могла стверджувати про наявність факту підробки рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради. Закриття кримінальної справи у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності є нереабілітуючою обставиною. При наявності відповідного вироку чи ухвали про закриття справи за нереабілітуючими обставинами преюдиційними є встановлені обставини заволодіння спірними земельними ділянками шляхом вчинення злочину, а отже їх вибуття з володіння власника-держави відбулося поза її волею. Таким чином факт незаконного отримання первісним набувачем спірної ділянки є таким, що встановлений судовим рішенням у кримінальній справі і додаткового доведення не потребує. Відповідно до вимог ст.ст.330,387,658 ЦК України право власності дійсного власника презюмується і не припиняється втратою ним майна, а порушене право підлягає захисту шляхом пред`явлення індикаційного позову. При цьому витребування майна в особи, яка не є його законним власником є триваючим порушенням права до моменту припинення в законному порядку правового титулу дійсного власника-позивача за віндикаційним позовом, а останній протягом всього часу, з моменту вибуття майна з його володіння до втрати правого титулу залишається законним власником майна та має право у будь-який час вимагати відновлення свого права, а отже наслідки спливу позовної давності до вимоги про витребування майна не застосовуються, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду у постанові від 05.10.2016 року у справі №3-604гс16, від 17.04.2018 року у справі №916/712/15-ц, від 11.04.2018 року у справі №904/9655/16. При зверненні до суду із вказаним позовом прокурором переслідувалась мета задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу земельної ділянки. Із урахуванням сталої практики ЄСПЛ щодо застосування положень ст.1 Першого протоколу, в тому числі висновків, викладених у рішеннях «Трегубенко проти України», «Депаль проти Франції», «Хамер проти Бельгії» протиправне вилучення спірної земельної ділянки порушує інтереси держави, а втручання у право власності особи в даному випадку переслідує суспільний інтерес та є пропорційним, спрямованим на захист громадських інтересів в сфері екології та охорони навколишнього природного середовища. Також зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин не існувало законодавчого визначення комунальної власності, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та відповідно до ст.4 ЗК України 1990 року не підлягала передачі у приватну власність. Статтею 7 ЗК України 1990 року передбачено, що у постійне користування із земель державної власності надаються земельні ділянки для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам. 10.11.2001 року Ворохтянському держлісгоспу був виданий державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002721, таким чином лісгоспу була передана у постійне користування земельна ділянка із земель державної форми власності. У рішеннях Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року та №493-18/2008 від 17.01.2008, на які посилається відповідач, як на підставу збільшення площі с. Поляниця не зазначено про вилучення чи передачу земель, які перебувають у користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а зміна площі села жодним чином не вплинула на право постійного користування землею даного підприємства. Статтею 83 ЗК України 2001 року визначено порядок набуття права комунальної власності на землю, а ст.173 ЗК України в редакції чинній на 2002 та 2008 рік визначено, що включення земельних ділянок у межі села не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками. Ні після набрання чинності Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 року №1457-IV, ні після зміни меж с. Поляниця розмежування земель державної та комунальної власності проведено не було. Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності» №5245-VI від 06.09.2012 року, який набрав чинності 01.01.2013 року земельні ділянки, розташовані у межах населених пунктів, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, залишаються у державній власності. Таким чином, право постійного користування земельними ділянками ДП «Ворохтянське лісове господарство» у зв"язку із включенням частини земельних ділянок у межі населеного пункту с. Поляниця не втратило і державна форма власності на ці ділянки на комунальну не змінювалась. В свою чергу відповідно до ч.2 ст.84 ЗК України право державної власності на землю набувається та реалізується державою через органи виконавчої влади одним з яких являється Держлісагентство, до сфери управління якого входить ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Ухвалою суду від 19.01.2021 року підготовче провадження уданій справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.

05.07.2022 року судом постановлено ухвалу про участь представника відповідача ТзОВ «Новекс дім» у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 05.07.2022 року позов прокурора у вказаній справі в частині позовних вимог в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду.

08.11.2022 від відповідача ТзОВ «Новекс Дім» надійшов відзив на позов у якому заявлено клопотання про продовження строку на його подання. Відповідач зазначив, що спірний державний акт на право приватної власності на земельну ділянку посвідчує права ОСОБА_3 і не стосується будь-яких прав ТзОВ «Новекс Дім». При цьому не може бути визнаний недійсним нечинний акт, а державний акт, виданий ОСОБА_3 втратив свою чинність з моменту відчуження спірної ділянки ТзОВ «Новекс Дім». Враховуючи те, що набута ОСОБА_3 у власність земельна ділянка вибула з його володіння внаслідок її продажу на користь юридичної особи ТзОВ «Новекс Дім» заявлена вимога про повернення земельної ділянки заявлена до юридичної особи. При цьому вимога повернути земельну ділянку у державну власність не пов`язана із дійсністю чи недійсністю оскаржуваного державного акту, оскільки права на цю ділянку у товариства виникли на підставі інших правовстановлюючих документів. Відтак судом при прийнятті даної справи до свого провадження порушено вимоги ст.ст.19,20 ЦПК України щодо заборони об`єднання в одному позові вимог, які підлягають розгляду за правилами різного судочинства. Оскільки спір у частині позовної вимоги, заявленої до ТзОВ «Новекс Дім» підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а тому провадження у цій частині підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Протокольною ухвалою суду від 13.12.2022 року поновлено пропущений ТзОВ «Новекс Дім» строк на подання відзиву на позов та долучено його до матеріалів справи.

23.12.2022 року заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що фіктивність рішень виконкому Поляницької сільської ради, в тому числі рішення №36 від 10.10.2002 року доведено у Галицькому районному суді при розгляді кримінальної справи №248436, яким встановлено факт протиправного надання спірної земельної ділянки ОСОБА_3 та видання державного акту про право власності на земельну ділянку. В подальшому вказана ділянка була відчужена на користь ТзОВ «Новекс Дім». Оскільки спірна ділянка вибула з володіння ДП «Ворохтянське лісове господарство» поза волею останнього вона відповідно до ч.3 ст.388 ЦК України підлягає поверненню в порядку віндикації у користь держави в особі Держлісагентства. Заявлені у даній справі позовні вимоги про визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки є взаємопов`язаними і нерозривними між собою, що виключає їх окремий розгляд. Вимога до ТзОВ «Новекс Дім» про повернення земельної ділянки є похідною позовною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення основної вимоги-визнання недійсним державного акту, виданого ОСОБА_3 Задоволення лише первісної позовної вимоги не поновить порушених інтересів держави і навпаки вирішення питання про повернення земельної ділянки від кінцевого власника без визнання недійсним первинного державного акту є неможливим. Саме вказаний документ став підставою для вчинення всіх наступних правочинів, пов`язаних із розпорядженням та відчуженням землі іншому власнику. У постанові Верховного Суду від 05.08.2021 року у справі №199/6042/19 зазначено, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Наведена відповідачем судова практика в частині неможливості розгляду Яремчанським міським судом стосується правовідносин, які є відмінними від тих, що є предметом даного спору.

Протокольною ухвалоюсуду від19.03.2024року поновленопропущений відповідачем ОСОБА_3 строк на подання доказів та долучено їх до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 29.05.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури про повернення до стадії підготовчого провадження у даній справі.

У судовому засіданні прокурор заявлений позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі із наведених мотивів. Вказав, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248435 встановлено, що посадовими особами Поляницької сільської ради та Яремчанського міського управління земельних ресурсів протягом 2002-2003 років було підроблено три блоки документів- листи на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» щодо погодження вилучення земельних ділянок лісового фонду, а в подальшому рішення про вилучення земель державного лісового фонду та їх передачу у приватну власність 105 громадянам, в тому числі і відповідачу ОСОБА_3 площею 0,2500 га. Вказаною постановою суду встановлено як факт належності переданої ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,2500 га до земель державної форми власності так і той факт, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року в установленому законом порядку не приймалось та є підробленим. При цьому постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року встановлено факт належності зазначеної ділянки до земель державної форми власності та її незаконного вилучення у постійного землекористувача, оскільки на час виникнення спірних правовідносин не існувало такої форми власності як комунальна. Відповідно до положень Закону України «Про розмежування земель державної і комунальної власності у комунальну власність перейшли земельні ділянки, що знаходились у межах населеного пункту, проте межі населеного пункту с. Поляниця досі не визначені, жодних доказів щодо переведення спірної ділянки із земель державної форми власності у землі комунальної власності відповідачами суду не надано, доказів того, що площа села Поляниця була збільшена за рахунок спірної ділянки матеріали справи не містять. При цьому слід врахувати, що відповідно до зазначеного Закону у державній формі власності залишались землі лісового фонду, які знаходились за межами населених пунктів. Порушена щодо посадових осіб Поляницької сільської ради кримінальна права закрита у зв"язку зі звільненням їх від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності, що відноситься до нереабілітуючих підстав. Галицьким районним судом у постанові від 04.03.2015 року встановлена вина посадових осіб сільської ради у службовому підробленні, а тому з огляду на те, що ОСОБА_3 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі фіктивного рішення, наявні усі необхідні правові підстави для задоволення позову, визнання недійсним виданого відповідачу державного акту та витребування спірної земельної ділянки від кінцевого набувача в порядку ст.388 ЦК України у державну власність в особі Держлісагентства, як центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, у сфері управління якого перебуває ДП «Ворохтянське лісове господарство». Окрім цього, прокурор зазначив, що строк позовної давності у даній справі не є пропущеним. Так, остаточно факти порушення інтересів держави щодо передачі земельних ділянок лісового фонду з порушенням вимог законодавства, в тому числі відповідачу ОСОБА_3 встановлені у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області 04.03.2015 року. Підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконкому сільської ради на підставі якого відповідач отримав земельну ділянку, а саме установлений факт підробки такого рішення у постанові суду. Позовні вимоги прокурора вмотивовані не просто неправомірними діями відповідних посадових осіб, а їх кримінально-караними діяннями, передбаченими ст.ст.364, 366 КК України, і лише встановлення вини обвинувачених в судовому рішенні є підставою для звернення до суду із відповідним позовом.

Представник позивача Держлісагентства у судове засідання не з`явився, проте у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутності представника позивача, заявлені позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області у судовому засіданні позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності, який слід обчислювати з 24.03.2003 року, тобто з моменту порушення кримінальної справи №248435, оскільки з того часу прокурору та ДП «Ворохтянське лісове господарство» було відомо про порушення інтересів держави та незаконне вилучення у Ворохтянського держлісгоспу 46,142 га земель, і на факт їх обізнаності про наявність порушеного права позивача не впливає подальше притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, а на вказані позови поширюється загальна позовна давність. Окрім цього 07.05.2005 року прокуратурою були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, які зазначені у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року, в тому числі рішення №36 від 10.10.2002 року. Зазначаючи у позовній заяві та заяві про зміну предмету позову про необхідність поновлення пропущеного строку позовної давності, прокурор тим самим визнає факт її пропуску, однак не наводить доказів на підтвердження поважності причин його пропуску протягом такого тривалого періоду часу.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Шиманська Н.С. у судовому засіданні позов не визнала та просила у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_3 в установленому законом порядку реалізував своє конституційне право та в порядку ст.118 ЗК України звернувся у Поляницьку сільську раду із заявою про отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки. Сільська рада, реалізуючи надані їй повноваження, прийняла рішення №36 від 10.10.2002 року про передачу земельної ділянки у приватну власність. Відповідно до норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, сільська рада як власник земель в межах населеного пункту була наділена відповідними повноваженнями щодо розпорядження ними. Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що спірна ділянка на момент її передачі у приватну власність знаходилась у межах ДП «Ворохтянське лісове господарство». Рішення виконкому Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року прокуратура не оскаржувала, вказане рішення є чинним і у додатку до нього зазначено прізвище ОСОБА_3 , а термін фіктивність застосовується до правочинів, а не рішень органів місцевого самоврядування. Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року кримінальне провадження щодо посадових осіб Поляницької сільської ради закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Із мотивувальної частини даної постанови не вбачається встановлення і доведення вини обвинувачених, а тому вона не може мати преюдиційного значення для розгляду даної справи. При цьому слід врахувати, що відповідно до рішень Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року та №493-18/2008 від 17.01.2008 року площа с. Поляниця збільшувалась в тому числі за рахунок земель ДП «Ворохтянське лісове господарство». В подальшому вказана ділянка була відчужена і на момент подання зазначеного позову її власником була юридична особа- ТзОВ «Новекс Дім». Однак у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження того, що вказане товариство на даний час є власником спірного об`єкта нерухомості, оскільки долучені інформаційні довідки вказують на те, що будь-які земельні ділянки за відповідачем не зареєстровані, дві ділянки, якими володіло ТзОВ «Новекс Дім» на території с. Поляниця перейшли у власність інших юридичних осіб. Заявлена позовна вимога про визнання недійсним державного акту не відповідає належному способу захисту, оскільки оспорюваний акт вичерпав свою дію. Окрім цього, вказаний позов поданий до суду із пропуском строку позовної давності. Прокуратурі стало відомо про існування рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року у 2004 році. Відповідно до діючих на той момент положень ЦПК України початок строку позовної давності обліковувався з дня виникнення підстав для пред`явлення позову, тобто у даному випадку з моменту прийняття зазначеного рішення органу місцевого самоврядування-10.10.2002 року. Із урахуванням чого просила у задоволенні позову відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Представник відповідача ТзОВ «Новекс дім» адвокат Міла-Поляков Д.П. у судовому засіданні позов не визнав та просив у його задоволенні в частині визнання недійсним державного акту відмовити, з мотивів, наведених у відзиві на позов та додаткових поясненнях. Також зазначив, що наявні підстави для закриття провадження у даній справі в частині вимог, заявлених до ТзОВ «Новекс Дім» про витребування земельної ділянки відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки у цій частині спір за суб`єктним складом підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду, вкладеною у постанові від 29.05.2024 року у справі №354/608/15-ц у аналогічній справі. Вказав, що ТзОВ «Новекс Дім» у 2005 році придбало ряд земельних ділянок, які були об`єднані в одну ділянку площею 1,5 га котра в свою чергу була предметом іпотеки і в подальшому на неї було звернуто стягнення і вона перейшла у власність іншої юридичної особи. На даний час власником цієї ділянки є ТзОВ «НВС-Трейдінг», а ТзОВ «Новекс Дім» не є власником будь-яких земельних ділянок на території с. Поляниця, в тому числі і спірної ділянки, на яку був виданий державний акт без присвоєння кадастрового номера. Однак відповідні підтверджуючі документи у підприємства відсутні, а зазначені доводи підтверджуються інформацією з відповідних державних реєстрів.

Заслухавши поясненняучасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши всідокази кожензокрема тав їхсукупності,встановивши фактичніобставини справи,суд приходитьдо висновку,що зазначений позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 10.11.2001 року Поляницькою сільською радою у відповідності до рішення №3 від 11.01.2001 року видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 на земельну ділянку площею 4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №00001.

Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року, ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

10.10.2002 року виконавчим комітетом Поляницької сільської ради прийнято рішення №36 «Про вилучення, надання, передачу земельних ділянок у приватну власність та зміну цільового призначення землі» відповідно до п.п.1-6 якого, виконком керуючись рішенням сільської ради від 16.04.2002 року «Про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин» та розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, вирішив: вилучити земельні ділянки у громадян згідно ст.ст.140, 141 ЗК України(додаток №1); надати громадянам земельні ділянки згідно ст.ст. 40, 119, 120 ЗК України(додаток №2); передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідно ст.118 ЗК України(додаток №3); вилучити в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельні ділянки площею 14,10 га(кв.8 діл.35(1,2га), кв.8 діл.0,6га, кв.7 діл.42(1,5га), кв.6 діл.11(8,5га), кв.24 діл.11(0,3га), кв.32 діл.1(2,0га), віднести вказані ділянки площею 14,10 га до земель запасу сільської ради та змінити їх цільове призначення з переведенням із земель лісового фонду на землі житлової та громадської забудови.

Як вбачається із п.8 додатку №2 до вказаного рішення «Надання земельних ділянок» ОСОБА_3 жителю м. Тисмениця надано із земель запасу земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця.

16.10.2002 року ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності на землю серії IV-ІФ №028108 на земельну ділянку площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за №00050. Як зазначено у плані меж земельної ділянки по лінії межі Б-В та Г-А вказана ділянка межує із землями Поляницької сільської ради, по лінії межі А-Б із землями ОСОБА_8 по лінії межі В-Г із землями ОСОБА_9 . Кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.12.2006 року, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром №5989 ОСОБА_3 відчужив належну йому на праві приватної власності відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №028157, виданого 24.12.2002 року Поляницькою сільською радою на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2002 року за реєстровим №1250, земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у с. Поляниця ТзОВ «Новекс Дім».

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №317880699 від 16.12.2022 року та № 325235754, №325235232 від 09.02.2023 року щодо об`єкта нерухомого майна у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про зареєстровані за ТзОВ «Новекс Дім» на праві власності земельні ділянки, однак наявні відомості про реєстрацію обтяження- земельної ділянки із кадастровим номером 2611092001:22:001:0355, яка знаходиться у селі Поляниця на участку «Прохідний», власником якої є ТзОВ «Новекс Дім», а також відомості про те, що земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001:22:001:0123, що знаходиться у селі Поляниця на участку «Прохідний» і власником якої було ТзОВ «Новекс Дім», з 07.08.2018 року зареєстрована на праві власності за ТзОВ «НВС-Трейдінг».

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця.

15.03.2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам. Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436.

21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_4 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року. які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про ніби-то колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

Постановою слідчого з ОВС прокуратури Івано-Франківської області від 25.03.2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі №248436 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6944718,90 грн.

Із долучених копій листів ДП «Ворохтянське лісове господарство» №2/523 за листопад 2001 року, №2/537 за грудень 2001 року, №2/432 за жовтень 2002 року, №2/496 за листопад 2002 року, №2/398 за вересень 2002 року, №2/275 за травень 2003 року вбачається, що лісгосп надавав попереднє погодження на вилучення та передачу Поляницькій сільській раді у довгострокове користування земельних ділянок відповідної площі за умови відшкодування лісогосподарських втрат, винесення меж в натурі.

Окрім цього, з досліджених матеріалів справи встановлено, що 07.02.2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

01.03.2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який в подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» зверталась до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними п.п.5,6,7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року, який ухвалою суду від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року залишено без розгляду(справа №А-5/79).

Окрім цього, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року(справа №А-5/78).

18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцької О.М. у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_11 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Дана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово, 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області був ухвалений обвинувальний вирок, який був залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому дані судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11).

У ході розгляду вказаної кримінальної справи ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11.08.2009 року, 19.10.2009 року, 08.10.2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог, остаточний розмір яких визначено у сумі 971258,61 грн.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) у відповідності до ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_6 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року.

Як вбачається із вказаної постанови суду, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_4 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. Так, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с.Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду №25 від 26.11.2001, № 28 від 27.05.2002, № 28 від 27.08.2002, № 132 від 19.09.2002, № 171 від 07.10. без зазначення року, № 25 від 15.03.2003, № 24 від 26.05.2003, № 32 від 26.06.2003, які ОСОБА_4 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

У подальшому, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с.Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій» ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за погодженням з ОСОБА_6 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, №36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_4 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_6 .

Надалі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ,за погодженнямз ОСОБА_6 ,склали тавидали завідомонеправдиві офіційнідокументи додаткидо рішеньвиконавчого комітетуПоляницької сільськоїради №4від 14.02.2002,№32від 12.09.2002,№ 36від 10.10.2002,№40від 15.11.2002,№6від 13.02.2003,№27від 10.07.2003«Про наданняземельних ділянокдля будівництваіндивідуальних житловихбудинків» фізичнимособам,втому числі ОСОБА_3 -0,25га, які ОСОБА_4 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_6 . На підставі зазначених документів землепроектними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Яремчанського ДЛГ та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцькій О.М., яка при наявних порушеннях в матеріалах технічної документації, які не відповідали вимогам п.1.16. Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України №43 від 04.05.1999, в порушення ст.26 п.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.12, 118 п. 2б, ст.198 Земельного кодексу України, при відсутності технічного завдання на виконання робіт, журналів польових вимірювань, висновків та погоджень відділу архітектури та відділу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки, погоджень сусідніх землекористувачів, а в окремих випадках - без виготовлення проекту відведення земельних ділянок, при наявних обмеженнях відділу архітектури стосовно їх використання, незаконно погодила матеріали технічної документації.

Окрім цього, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 склали, підписали, завірили печатками Поляницької сільської ради та Яремчанського міського відділу земельних ресурсів та незаконно видали державні акти про право власності на земельні ділянки, в результаті чого незаконно вилучено з державної власності 40,69 га земель державного лісового фонду вартістю 3714997,00 грн.

Також, упродовж 2002-2003 років ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду. Усього внаслідок злочинних дій ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 упродовж 2001-2004 років незаконно вилучено з державної власності всього 46,142 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6944718,89 грн. та спричинено тяжкі наслідки.

У відповідності до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

27.08.2015 року прокуратура Івано-Франківської області в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направила на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-530вих-15, в якому вказала про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га не приймалося, а було підроблене, а вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 32, виділ 1 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки.

Листом від 08.11.2021 року за вих. №12-12/9212-21 Держлісагентство повідомило про те, що з постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року Держлісагентству було відомо про залишення без розгляду позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», поданого у кримінальній справі №1-6/11. При надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури повідомлень про звернення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагентства та лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», Держлісагентство завжди підтримувало зазначені позови через об`єктивну неможливість самостійного звернення до суду, однак відповідна документація знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання, а тому не заперечують щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави у даній справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної форми власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а її вилучення, зміна цільового призначення та передача у приватну власність проведені всупереч установленого законом порядку, на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а тому зазначена ділянка вибула з володіння держави в особі постійного землекористувача поза волею останнього.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності дост.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Конституції України, ст.324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України(надалі-ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом ч.ч.1,2 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Відповідно доч.2ст.1ЛісовогокодексуУкраїни(надалі-ЛКУкраїни)лісиУкраїни усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частиною першою ст.8 ЛК України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст.6 ЛК України(тутінадалі-вредакціїчиннійначасвиникнення спірних правовідносин)усілісивУкраїнієвласністюдержави.

Відіменідержавилісами розпоряджаєтьсяВерховнаРадаУкраїни. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Відповіднодост.9ЛКУкраїни користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Статтею 13ЛКУкраїни визначено,щодовіданняобласнихРад народнихдепутатів угалузірегулюваннялісовихвідносиннаїхтериторіїналежить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Відповідно дост.16ЛКУкраїнидовіданняселищнихісільськихРаднародних депутатівугалузірегулюваннялісовихвідносиннаїхтериторіїналежить: 1)надання земельнихділянок лісовогофондуупостійнекористуванняв межахселищ ісіл таприпинення правакористуванняними; 2) надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими

ділянками.

За приписами ст.21 ЛК України постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Відповідно дост.42ЛКУкраїни переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Згідно зі ст.12 ЗК України(тут і надалі- в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)до повноважень сільських, селищних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом ст.ст.13,17 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту «е» частини першої статті 19ЗКУкраїни землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема на землі лісового фонду.

Частиною другоюст.20 ЗКУкраїни визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель(ст. 21 ЗК України).

Згідно ст.ст.56, 57 ЗК України землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80ЗКУкраїни встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі ст.ст.83,84ЗКУкраїни комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (п. «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст.116ЗКУкраїни громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення(викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Положеннями ч.ч.6-9 ст.118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проектвідведенняземельноїділянкирозробляється зазамовленням громадянорганізаціями,якімаютьвідповіднідозволи(ліцензії)навиконанняцих видівробіт устроки,щообумовлюютьсяугодоюсторін та погоджується з органом по земельних ресурсах природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Згідно положеньст.ст.125,126ЗКУкраїни правовласностіназемельнуділянку виникаєпісляодержання їївласникомдокумента,щопосвідчуєправовласності тайого державноїреєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до норм ст.149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Пунктом 12 «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 152 ЗК Українипередбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 1ст.393 ЦК Українивизначено, що правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідаєзаконуі порушує права власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідностізаконуне тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 року у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 року у справі №922/614/19).

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 330ЦКУкраїни передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388ЦКУкраїни майно не може бути витребуване в нього.

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Згідно п.2 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За нормами ст.388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення ст.388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №916/3727/15 власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися цим майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У постанові від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі №202/436/17, від 11.11.2019 року у справі №757/36411/17-ц, від 17.12.2019 року у справі №522/3738/13-ц, від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц.

Таким чином, за змістом норм земельного та лісового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин користування земельними ділянками лісового фонду здійснювалось виключно шляхом надання їх у постійне або тимчасове користування для використання за цільовим призначенням. Передачі у приватну власність підлягали лише замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. При цьому право розпорядження земельними ділянками, що знаходяться за межами населених пунктів та їх вилучення у постійних землекористувачів відносилось до компетенції відповідних органів виконавчої влади, а чинний порядок зміни цільового призначення земель лісового фонду передбачав необхідність погодження переведення лісових земель до інших категорій із відповідними державними органами лісового господарства. Окрім цього, вирішення земельних правовідносин на рівні органів місцевого самоврядування згідно чинного законодавства відносилось до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних та міських рад, які не були наділені правом делегувати зазначені повноваження виконавчому комітету ради.

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними, згідност.77 ЦПК України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено і це підтверджується дослідженими доказами, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в установленому законом порядку не приймалось, а було підроблене, на момент передачі її у приватну власність спірна земельна ділянка належала до категорії земель державної форми власності та перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» і Поляницька сільська рада, як орган місцевого самоврядування та її виконавчий комітет не були наділені відповідними повноваженнями щодо вилучення у постійного землекористувача земель лісового фонду та розпорядження ними шляхом передачі у приватну власність, а відповідного розпорядження місцевої державної адміністрації про вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача, а також погодження в установленому порядку зміни її цільового призначення матеріали справи не містять і доказів протилежного суду не надано.

Відповідачами в ході судового розгляду не надано жодних доказів на спростування факту незаконності рішення органу місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної ділянки у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та передачі її у приватну власність ОСОБА_3 всупереч встановленого чинним законодавством порядку, а також належних та достатніх доказів щодо переведення набутої ОСОБА_3 у власність земельної ділянки до категорії земель комунальної власності, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що збільшення площі с. Поляниця, на яке посилаються відповідачі, відбулось саме за рахунок спірної земельної ділянки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави у протиправний спосіб на підставі фіктивного рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення.

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки та свідчить про те, що ОСОБА_3 в установленому законом порядку не набув право власності на спірну земельну ділянку.

При цьому суд враховує те, що ОСОБА_3 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що вказана ділянка відноситься до земель лісового фонду, які не підлягали передачі у приватну власність для використання не за цільовим призначенням, що ставить добросовісність його поведінки під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Окрім цього, відповідно до ч.1 ст.44 ЛК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, органи, що приймають таке рішення, одночасно вирішуютьпитання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини. Водночас зазначене питання під час передачі земельної ділянки у приватну власність вирішене не було, про що не міг не знати ОСОБА_3 як особа, на чию користь була відчужена земельна ділянка.

При вирішенні позовної вимоги про визнання недійсним виданого ОСОБА_3 державного акту на право власності на землю серії IV-ІФ №028108 від 16.10.2002 року суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до правил ст.ст.2,5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи, яка звернулася до суду.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

При цьому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Аналогічний висновок про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові сформульований також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18.

Позов у цій справі поданий прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним заволодінням відповідачами земельною ділянкою державної власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388ЦКУкраїни може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18, від 23.11.2021 року у справі №59/3373/16-ц, від 20.06.2023 року у справі №633/408/18.

У постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду також вказала, що рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, а визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння.

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

Із урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Держлісагентства про визнання недійсним виданого ОСОБА_12 державного акту на право власності на землю серії IV-ІФ №028110 від 16.10.2002 року слід відмовити, оскільки зазначена вимога не відповідає належному способу захисту, а її задоволення вимоги не призведе до поновлення порушеного права власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині.

При вирішенні позовної вимоги про витребування у ТзОВ «Новекс Дім» земельної ділянки з чужого незаконного володіння суд враховує наступне.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц(пункт 41) пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.08.2020 року у справі №201/16327/16-ц, у постанові від 06.12.2021 року у справі №640/10507/18, від 14.12.2021 року у справі №242/3711/20.

У постанові від 28.10.2020 року у справі №761/23904/19 Верховний Суд вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного суду у постанові від 23.11.2021 року №359/3373/16-ц, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Предметом спору у даній справі є земельна ділянка площею 0,2500 га, що знаходиться у с. Поляниця, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, право власності на яку первісного набувача ОСОБА_3 посвідчується державним актом на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №028108, виданим Поляницькою сільською радою 16.10.2002 року, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №00050.

24.03.2016 року заступником прокурора Івано-Франківської області подано клопотання про залучення до участі у даній справі в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім», яке відповідно до укладеного із ОСОБА_3 договору купівлі-продажу від 28.12.2006 року набуло право власності на спірну земельну ділянку.

Згідно поданої 04.11.2020 року заяви у порядку ст.49 ЦПК України про зміну предмету позову заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі заявлено вимогу про витребування у ТзОВ «Новекс Дім» земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця Яремчанської міської ради.

Разом з тим, як встановлено у ході судового розгляду, ТзОВ «Новекс Дім» відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.12.2006 року, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстровим №5989 придбало у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2500 га, що знаходиться у с. Поляниця, цільове призначення-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належала продавцю відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №028157, виданого Поляницькою сільською радою 24.12.2002 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2002 року, за реєстровим №1250, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1576.

Будь-яких доказів того, що відчужена ОСОБА_3 на користь ТзОВ «Новекс Дім» за вказаним договором земельна ділянка та земельна ділянка, передана ОСОБА_3 у власність на підставі оспорюваного державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №028108 від 16.10.2002 року, є однією і тією ж земельною ділянкою матеріали даної справи не містять.

Доводи представника відповідача ОСОБА_3 про те, що в останнього перебувала на праві власності лише одна земельна ділянка у с. Поляниця не підтверджені належними та допустимими доказами.

Із урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що заявлена у даній справі позовна вимога про витребування у ТзОВ «Новекс Дім» земельної ділянки із чужого незаконного володіння до задоволення не підлягає, оскільки в цій частині позов заявлено до неналежного відповідача.

Відповідачами ОСОБА_3 , Поляницькою сільською радою Надвірнянського району Івано-Франківської області подані заяви про застосування позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №362/44/17).

За змістом ч.1 ст.261ЦКУкраїни позовнадавність застосовуєтьсялише занаявності порушенняправа особи.Отже,перш ніжзастосовувати позовнудавність,суд повиненз`ясуватита зазначитив судовомурішенні,чи порушенеправо абоохоронюваний закономінтерес позивача,за захистомякого тойзвернувся досуду.У разіколи такіправо чиінтерес непорушені,суд відмовляєв позовіз підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16.

Таким чином,зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову як в частині визнання недійсним державного акту у зв`язку із обранням неналежного способу захисту, так і в частині витребування земельної ділянки у зв`язку із тим, що позов заявлено до неналежного відповідача, підстави для застосування позовної давності за заявами відповідачів відсутні.

За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що у задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Держлісагентства до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_3 , ТзОВ «Новекс Дім» про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028108 від 16.10.2002 року площею 0,2500 га в с. Поляниця

та витребуванняземельної ділянкиу ТзОВ«Новекс Дім»у державнувласністьв особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» слід відмовити у повному обсязі.

Враховуючи те, що на момент подання позову органи прокуратури відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» були звільнені від сплати судового збору, судові витрати у даній справі відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересахдержави вособі Державногоагентства лісовихресурсів Українидо Поляницькоїсільської радиНадвірнянського районуІвано-Франківськоїобласті, ОСОБА_3 ,Товариства зобмеженою відповідальністю«Новекс Дім»про визнаннянедійсним державного актуна правоприватної власностіна земельнуділянку площею0,2500га вс.Поляниця тавитребування земельноїділянки уТовариства зобмеженою відповідальністю«Новекс Дім»у державнувласністьв особі ДП «Ворохтянське лісове господарство»-відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Перший заступник прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури, місцезнаходження(76015, вул. Грюнвальдська, 11 м. Івано-Франківськ Івано-Франківська область), код ЄДРПОУ: 03530483.

Позивач: Державне агентство лісових ресурсів України, місце знаходження: 01601, вул. Ш. Руставеллі, 9-а м. Київ, код ЄДРПОУ:307507901.

Відповідач: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, місце знаходження: 78593, вул. Карпатська, 1 с. Поляниця, Надвірнянський район Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ: 25596005.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім», місце знаходження: 76018, вул. Симона Петлюри, 6 м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ32873818.

Повне судове рішення складено 08 липня 2024 року.

Головуючий суддя: Т.Л. Ваврійчук