Постанова

від 01.10.2024 по справі 354/677/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/677/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/1168/24

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Струтинської Д.В.,

з участю прокурора ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шиманської Н.С., представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім» адвоката Міла-Полякова Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 ,Товариства з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім» про визнання недійснимдержавного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки у державну власність, за апеляційною скаргою Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Ваврійчук Т.Л. 28 червня 2024 року у м. Яремче Івано-Франківської області, повний текст якого складено 08 липня 2024 року,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року першим заступником прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянськелісове господарство» подано позов до Поляницької сільськоїради Надвірнянськогорайону, ОСОБА_2 про визнаннянедійсним державногоакту направо власностіна земельнуділянку тавитребування земельноїділянки зчужого незаконноговолодіння удержавну власність(а.с.1-7, том 1).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436 (судовий №1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України.

В ході розгляду вказаної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року щодо безоплатної передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,2500 га не виносилося в установленому порядку на засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради та є підробленим. На це вказує і те, що ОСОБА_2 із заявою про затвердження проекту землеустрою у сільську раду не звертався, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось, та будь-яке рішення про передачу відповідачу у власність земельної ділянки не приймалось.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі 32, виділ 1 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав.

Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,2500 га. Оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №36 від 10.10.2002 року є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним у суді, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у державну власність у особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство».

В обґрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу. Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04.03.2015 року прокурор просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави.

Із врахуванням заявипро змінупредмету позову,прокурор просив:1)поновити строкипозовної давності;2)визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №028108 від 16.10.2002 року площею 0,2500 га; 3) витребувати у ТОВ «Новекс Дім» вказану земельну ділянку, яка розташована на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність (а.с.1-7; 92-94, том 1; а.с.42-44, 57-59, том 2).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 24 березня 2016 року залучено до участі в справі співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім» (а.с.119, том 1).

Ухвалою Яремчанського міськогосуду Івано-Франківськоїобласті від05.07.2022року позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в даній справі в частині позовних вимог в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду (а.с.27-31, том 3).

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Рішенням Яремчанськогоміського судуІвано-Франківськоїобласті від28червня 2024року узадоволенні позовувідмовлено(а.с.235-248, том 3).

Відмовляючи узадоволенні позовув частиніпозовних вимогпро витребуванняземельної ділянкиіз чужогонезаконного володіння,суд першоїінстанції виходивз того,що спірна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, її вилучення із земель лісового фонду та передача у приватну власність в порядку безоплатної приватизації відбулося всупереч вимог чинного на той час законодавства за відсутності рішення уповноваженого суб`єкта щодо її вилучення у постійного користувача та надання у власність, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке у встановленому порядку не приймалось. Отже, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави як її власника поза її волею. Однак будь-яких доказів того, що відчужена земельна ділянка та земельна ділянка, передана ОСОБА_2 у власність на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 16.10.2002 року, є однією і тією ж земельною ділянкою, матеріали справи не містять. Тому суд дійшов висновку, що заявлена позовна вимога про витребування у ТзОВ «Новекс Дім» земельної ділянки із чужого незаконного володіння до задоволення не підлягає, оскільки в цій частині позов заявлено до неналежного відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю суд виходив з того, що така вимога не є ефективним способом захисту права власності, а її задоволення не призведе до поновлення порушеного права власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині.

Водночас, прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки як прокурору, так і державі в особі уповноважених органів було відомо про незаконне вилучення та передачу у приватну власність фізичним особам земельних ділянок лісового фонду, які перебували у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», в тому числі на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, яким надано спірну земельну ділянку ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову як в частині визнання недійсним державного акту у зв`язку із обранням неналежного способу, так і в частині витребування земельної ділянки у зв`язку із заявленням позову до неналежного відповідача, підстави для застосування позовної давності за заявами відповідачів відсутні.

З такимивисновками судупершої інстанціїне вповній міріпогоджується апеляційнийсуд зогляду нанаступне.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись з даним рішенням, заступником керівникаІвано-Франківськоїобласної прокуратуриподано апеляційну скаргу (а.с.2-5, том 4 ).

Апелянт зазначає, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року за результатами розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 встановлено факт протиправного надання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 та видання відповідного державного акту про право власності на земельну ділянку.

Передана відповідачу спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року. В подальшому вказана земельна ділянка відчужувалась, кінцевим власником якої стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім». Вказані підстави і стали підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин та підготовки відповідного позову кадастровий номер спірній земельній ділянці не присвоювався, що унеможливило належне відстеження її можливого подальшого руху (відчуження, об`єднання, роз`єднання тощо).

Вказує, що в судовому засідання 28 червня 2024 року проводилось дослідження матеріалів справи, у ході якого з`ясувалось, що долучений відповідачем договір купівлі-продажу від 28.12.2006 року укладено між ОСОБА_2 та ТОВ «Новекс Дім» щодо земельної ділянки, належної ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності від 24.12.2002 року, виданого Поляницькою сільською радою на підставі договору купівлі-продажу від 18.12.2002 року.

Саме вказана обставина дозволила суду першої інстанції прийти до висновку про недоведеність позовних вимог у даній справі, оскільки такі стосуються відповідача, який не є власником спірної земельної ділянки.

Наголошує, що дійшовши такого висновку, судом проігноровано та, відповідно, не вжито заходів до перевірки доводів представника первинного власника спірної ділянки про те, що ТОВ «Новекс Дім» продано саме ту ділянку, яка отримана її довірителем і саме у ході безоплатної приватизації землі.

Вказаного не заперечував і представник ТОВ «Новекс Дім».

Зазначає, що наявний в матеріалах справи договір купівлі-продажу міг бути долучений до справи помилково, що, водночас, не спростовує доводів сторін, що власником спірної ділянки є ТОВ «Новекс Дім».

Можливість такої помилки допускається у зв`язку із наявністю у власності ОСОБА_2 поряд із спірною інших ділянок, про що вказують наявні в матеріалах справи безпосередньо спірний державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 028108 від 16.10.2002 року та згадуваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28.12.2006 року.

Так, відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки, отриманої ОСОБА_2 на підставі державного акту від 16.10.2002 року, в якості суміжних землекористувачів зазначено: від літ. А до літ. Б землі ОСОБА_7 , від Б до В Поляницької сільської ради, від В до Г ОСОБА_8 , від Г до А Поляницької сільської ради.

Як випливає із тексту договору купівлі-продажу від 28.12.2006 року, суміжними землекористувачами цієї ділянки зазначено: від Г до А землі Поляницької сільської ради, від В до Г ОСОБА_9 , від Б до В - Поляницької сільської ради, від А до Б ОСОБА_2

І зазначена земельна ділянка, і спірна мають однакову площу 0,25 га, розташовані в урочищі «Прохідний», що могло стати причиною помилки, допущеної представником ОСОБА_2 при підготовці відзиву на позовну заяву та поданні відповідних додатків.

Зазначає, що факт придбання ТОВ «Новекс Дім» у 2006 році у с. Поляниця кількох земельних ділянок підтверджувався у ході розгляду справи і самим підприємством.

Вказує, що враховуючи викладене та у зв`язку із цим цілком обґрунтоване припущення стосовно механічної помилки, допущеної представником ОСОБА_2 при підготовці відзиву на позовну заяву та очевидну взаємовиключність її доводів, суд першої інстанції зобов`язаний був повернутися до розгляду справи з метою з`ясування вказаних обставин, без чого розгляд справи не міг бути завершений у відповідності з вимогами процесуального закону.

При підтвердженні того факту, що ОСОБА_2 відчужено на користь ТОВ «Новекс Дім» і спірну земельну ділянку, і земельну ділянку, придбану у грудні 2002 року, суд не міг би прийти до висновку про неналежність вказаного товариства як відповідача у даній справі, який і покладено в основу оспорюваного судового рішення.

Крім того, з огляду на викладене, поза належною увагою суду залишились такі ж суперечливі твердження представника ОСОБА_2 про перебування у його власності лише однієї земельної ділянки.

З цих підстав просить скасувати рішення суду, ухваливши нове про задоволення позовних вимог. Судові витрати покласти на відповідачів (а.с.2-5, том 4 ).

Позиція інших учасників справи

Представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Шиманською Н.С. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Представником Товариство зобмеженою відповідальністю«Новекс Дім»подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3ст.360 ЦПК Українине перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовезасідання нез`явилися представники Державного агентства лісових ресурсів України та Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення поштової кореспонденції в електронний кабінет.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому апеляційний суд розглянув справу за їх відсутності.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

В силуст. 367 ЦПК Українипід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вислухавши пояснення прокурора ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шиманської Н.С., представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім» адвоката Міла-Полякова Д.П., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Судом встановлено, що 10.11.2001 року Поляницькою сільською радою у відповідності до рішення №3 від 11.01.2001 року видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 на земельну ділянку площею 4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №00001 (а.с.24-26, том 1).

Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року, підприємство створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України (а.с.242-247, том 1).

10.10.2002 року виконавчим комітетом Поляницької сільської ради видано рішення №36 «Про вилучення, надання, передачу земельних ділянок у приватну власність та зміну цільового призначення землі» відповідно до п.п.1-6 якого, виконком, керуючись рішенням сільської ради від 16.04.2002 року «Про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин» та розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, вирішив: вилучити земельні ділянки у громадян згідно ст.ст.140, 141 ЗК України(додаток №1); надати громадянам земельні ділянки згідно ст.ст. 40, 119, 120 ЗК України(додаток №2); передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідно ст.118 ЗК України(додаток №3); вилучити в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельні ділянки площею 14,10 га (кв.8 діл.35 (1,2га), кв.8 діл.0,6га, кв.7 діл.42 (1,5га), кв.6 діл.11 (8,5га), кв.24 діл.11 (0,3га), кв.32 діл.1 (2,0га), віднести вказані ділянки площею 14,10 га до земель запасу сільської ради та змінити їх цільове призначення з переведенням із земель лісового фонду на землі житлової та громадської забудови (а.с.10, том 1).

Як вбачається із п.8 додатку №2 до вказаного рішення «Надання земельних ділянок» ОСОБА_2 жителю м. Тисмениця надано із земель запасу земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця (а.с.11-12, том 1).

16.10.2002 року ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на землю серії IV-ІФ №028108 на земельну ділянку площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за №00050. Як зазначено у плані меж земельної ділянки, по лінії межі Б-В та Г-А вказана ділянка межує із землями Поляницької сільської ради, по лінії межі А-Б із землями ОСОБА_7 , по лінії межі В-Г із землями ОСОБА_8 . Кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був (а.с.8-9, том 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.12.2006 року, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. за реєстром №5989, ОСОБА_2 відчужив належну йому на праві приватної власності відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №028157, виданого 24.12.2002 року Поляницькою сільською радою на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2002 року за реєстровим №1250, земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у с. Поляниця Товариству з обмеженою відповідальності «Новекс Дім» (код ЄДРПОУ 32873818) (а.с.50, том 1).

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №317880699 від 16.12.2022 року та № 325235754, №325235232 від 09.02.2023 року щодо об`єкта нерухомого майна, у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про зареєстровані за ТзОВ «Новекс Дім» на праві власності земельні ділянки, однак наявні відомості про реєстрацію обтяження земельної ділянки із кадастровим номером 2611092001:22:001:0355, яка знаходиться у селі Поляниця на участку «Прохідний», власником якої є ТзОВ «Новекс Дім», а також відомості про те, що земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001:22:001:0123, що знаходиться у селі Поляниця на участку «Прохідний» і власником якої було ТзОВ «Новекс Дім», з 07.08.2018 року зареєстрована на праві власності за ТзОВ «НВС-Трейдінг» (а.с.157-167, том 3).

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця (а.с.1, том 2).

15.03.2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України (а.с.2, том 2).

23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам. Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436 (а.с.2, том 2).

21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено щодо ОСОБА_3 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року, які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про ніби-то колегіальне вирішення членами виконкому даних питань (а.с.3, том 2).

Постановою слідчого з ОВС прокуратури Івано-Франківської області від 25.03.2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі №248436 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6944718,90 грн (а.с.4, том 2).

Із долучених листів ДП «Ворохтянське лісове господарство» №2/523 за листопад 2001 року, №2/537 за грудень 2001 року, №2/432 за жовтень 2002 року, №2/496 за листопад 2002 року, №2/398 за вересень 2002 року, №2/275 за травень 2003 року встановлено, що лісгосп надавав попереднє погодження на вилучення та передачу Поляницькій сільській раді у довгострокове користування земельних ділянок відповідної площі за умови відшкодування лісогосподарських втрат, винесення меж в натурі (а.с.22-25, том 2).

Окрім цього, з досліджених матеріалів справи встановлено, що 07.02.2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови (а.с.26- 32, том 2).

01.03.2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який в подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України, та ДП «Ворохтянське лісове господарство» зверталась до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними п.п.5,6,7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року, який ухвалою суду від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року залишено без розгляду (справа №А-5/79) (а.с.32-34, том 2).

Окрім цього, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року, залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року (справа №А-5/78) (а.с.34-35, том 2).

18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області (а.с.7-19, том 2).

Дана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово, 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області ухвалений обвинувальний вирок, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому дані судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11) (а.с.14-19, 19-22, том 2).

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) у відповідності до ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року (а.с.13-23, том 1).

Із змісту вказаної постанови суду встановлено, що з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_3 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с.Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду №25 від 26.11.2001, № 28 від 27.05.2002, № 28 від 27.08.2002, № 132 від 19.09.2002, № 171 від 07.10. без зазначення року, № 25 від 15.03.2003, № 24 від 26.05.2003, № 32 від 26.06.2003, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

У подальшому, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с.Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій» ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за погодженням з ОСОБА_5 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, №36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 .

Надалі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за погодженням з ОСОБА_5 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003,№27від 10.07.2003«Про наданняземельних ділянокдля будівництваіндивідуальних житловихбудинків» фізичнимособам, втому числі ОСОБА_2 -0,25га, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 . На підставі зазначених документів землепроектними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Яремчанського ДЛГ та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцькій О.М., яка при наявних порушеннях в матеріалах технічної документації, які не відповідали вимогам п.1.16. Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України №43 від 04.05.1999, в порушення ст.26 п.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.12, 118 п. 2б, ст.198 Земельного кодексу України, при відсутності технічного завдання на виконання робіт, журналів польових вимірювань, висновків та погоджень відділу архітектури та відділу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки, погоджень сусідніх землекористувачів, а в окремих випадках - без виготовлення проекту відведення земельних ділянок, при наявних обмеженнях відділу архітектури стосовно їх використання, незаконно погодила матеріали технічної документації.

Окрім цього, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склали, підписали, завірили печатками Поляницької сільської ради та Яремчанського міського відділу земельних ресурсів та незаконно видали державні акти про право власності на земельні ділянки, в результаті чого незаконно вилучено з державної власності 40,69 га земель державного лісового фонду вартістю 3714997,00 грн.

Також, упродовж 2002-2003 років ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду. Усього внаслідок злочинних дій ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 упродовж 2001-2004 років незаконно вилучено з державної власності всього 46,142 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6944718,89 грн. та спричинено тяжкі наслідки.

У відповідності до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

27.08.2015 року прокуратурою Івано-Франківської області в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-530вих-15, в якому вказала про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га не приймалося, а було підроблене, а вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 32, виділ 1 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки (а.с.27-28, том 1).

Листом від 08.11.2021 року за вих. №12-12/9212-21 Держлісагентство повідомило про те, що з постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року Держлісагентству було відомо про залишення без розгляду позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», поданого у кримінальній справі №1-6/11. При надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури повідомлень про звернення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагентства та лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», Держлісагентство завжди підтримувало зазначені позови через об`єктивну неможливість самостійного звернення до суду, однак відповідна документація знищена у зв язку із закінченням строку зберігання, а тому не заперечують щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави у даній справі (а.с.15-16, том 3).

Відповідно достатті 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті167, частиною першою статті170 ЦК Українидержава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом положень частин першої та четвертоїстатті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.

Відповідно до частини першоїстатті 18 ЗК Українидо земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Статтею 19ЗК України визначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами другою та третьоюстатті 1 Лісового кодексу Україниліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною третьоюстатті 1 Земельного кодексу Українивикористання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другоїстатті 3 ЗК Україниземельні відносини регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частини другоїстатті 18 ЗК Україникатегорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першоїстатті 57 ЗК Україниземельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Відповідно до статей55,56 ЗК Україниу редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Чинне та той час земельне законодавством дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.

Так, у відповідності до частин першої, другоїстатті 149 ЗК Україниу редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За змістом положеньстатті 20 ЗК Україниу діючій на той час редакції, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Окрім процедури вилучення земель лісового фонду, яка мала передувати передачі землі у власність, земельним законодавством також визначався чіткий порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, що закріплений устатті 118 Земельного кодексу України.

Так, за змістом частин шостої-десятої вказаної статті у редакції чинній на час виникнення правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідного органу місцевого самоврядування.

Сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Отже, рішення про передачу земельної ділянки у власність є обов`язковою умовою набуття особою права власності на земельну ділянку.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістомстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другоюстатті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 1 Першого протоколу містить три норми. Перша норма містить загальний характер та проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма передбачає випадки позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; третя норма визначає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети.

Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Порядок передачі земель лісового фонду та зміна цільового призначення земельних ділянок чітко визначений у законодавстві чинному на час надання відповідачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. Так, за змістом положень статей20,149 ЗК Україниу редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, мають передувати згода землекористувача на таке вилучення, рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Також устатті 118 ЗК Україниу редакції чинній на час виникнення правовідносин, визначено чіткий порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Устатті 21 ЗК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалися наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. А саме, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Також статтями154,155 ЗК Українипередбачалася відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

Згідно частини першої статті15, частини першої статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, другастатті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Верховний Суд сформував сталу практику в аналогічних справах за позовами прокурора щодо повернення державі (територіальній громаді) земельної ділянки, отриманої з порушенням законодавства та відчуженої на користь третіх осіб.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

Власник із дотриманням правил статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту порушеного права. У такому випадку державний реєстратор здійснює відповідну реєстраційну дію на підставі рішення суду про витребування майна.

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19(провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів Головного управління Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянкиіз чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Враховуючи викладене, власник з дотриманням вимог статей387,388ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), згідно з яким вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387ЦК України є ефективним способом захисту порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові вказала на те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Відповідно до частини першоїстатті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частин третьої, четвертоїстатті 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 зазначає, що для цілей застосування частин третьої та четвертоїстатті 267 ЦК Українипоняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

У постанові від 03 травня 2022 (справа № 352/469/18, провадження № 61-19360св21) Верховний Суд зазначає, що позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертоїстатті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Щодо вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, суд виходить з такого.

Позивачем у даній справі заявлено дві вимоги про визнання недійсним державного акту на землю, оформленого на ОСОБА_2 та про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність.

Доводи прокурора про те, що повернення земельної ділянки, яка на праві власності належить Державному агентству лісових ресурсів України, є неможливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння агентства, безпідставні, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідну перешкоду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)). Інакше кажучи, перешкоду у користуванні та розпорядженні зазначеною ділянкою лісогосподарського призначення у вигляді відповідного рішення органу влади про її відчуження, на підставі якого державна реєстрація права власності не відбулася (якщо це рішення справді створює таку перешкоду), власник може усунути за негаторним позовом, зокрема про визнання незаконним скасування відповідного рішення.

Тоді як для витребування майна оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державних актів на право власності тощо не є необхідними й ефективними способами захисту прав власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 46-47), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.27),від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 34-35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 49), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункти 109, 148, 150, 151, 153, 167), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункти 11.7-11.8)).

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

У пункті 11.10 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22)Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішенняоргану влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном,якщо саме ці рішеннята реєстрація створюють відповідні перешкоди.

Враховуючи зазначене, а також те, що спірна земельна ділянка зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ «Новекс Дім», колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку першого набувача землі ( ОСОБА_2 ), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, а тому доводи апеляційної скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в цій частині є безпідставними.

Щодо вимоги про витребування земельної ділянки у державну власність, суд виходить з наступного.

У цій справі права позивача на земельну ділянку порушує не сам державний акт на землюпершого набувача землі, а обставини її отримання з порушенням закону та відчуження у подальшомуТОВ «Новекс Дім», тому ефективним способом захисту права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Враховуючи, що прокурор фактично заявляє про те, що спірна земельна ділянка вибула із володіння ОСОБА_2 внаслідок її продажу на користь юридичної особи ТОВ «Новекс Дім» (код ЄДРПОУ 32873818), відтак така вимога стосується лише цієї юридичної особи.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Тож розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.

Спір у цій справі в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння ТОВ «Новекс Дім» у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство»є спором про стверджуване порушення права та законного інтересу держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство»як постійного користувача землі з боку юридичної особи.

Суд встановив, що ОСОБА_2 відчужив належну йому земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у с. Поляниця на користь ТОВ «Новекс Дім».

ТОВ «Новекс Дім» є юридичною особою.

Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанцій, вирішуючи спір у цій справі у частині вимог до ТОВ «Новекс Дім» про витребування майна у порядку цивільного судочинства, зазначені положення закону не врахував, не звернув увагу на те, що предметом позову у цій справі є, зокрема, вимоги юридичної особи заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України про витребування нерухомого майна із незаконного володіння до іншої юридичної особи ТОВ «Новекс Дім». Тобто учасниками спору є держава, від імені якої звернулася відповідна юридична особа, та приватна юридична особа.

Отже, позовні вимоги першого заступника прокурора Івано-Франківської області в оскарженій частині за суб`єктним складом підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, що виключає можливість розгляду цієї справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Тому суду слід було закрити провадження у справі у вказаній частині, оскільки спір у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Подібні правові висновки викладені в постановіВеликої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), постановахВерховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 369/473/15-ц (провадження № 61-5275св22), від 31 січня 2024 рокув справі № 569/19798/20(провадження № 61-3534св22), постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) та підтверджено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2024 року в справі № 676/180/20 (провадження № 14-16цс24).

Аналогічний висновок щодо розгляду таких вимог в порядку господарського судочинства зроблено у постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 354/608/15-ц (провадження № 61-549св24) та від 17 червня 2024 року у справі № 354/600/15-ц (провадження № 61-552св24), де предметом спору були земельні ділянки, виділені із земель загальною площею 40,69 га, які перебували у постійному користуванніДП «Ворохтянське лісове господарство».

Отже, спір у справі в частині вимог про витребування спірного нерухомого майна виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має, зокрема, право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (ч. 2 ст. 377 ЦПК України).

Враховуючи те, що позовні вимоги до ТОВ «Новекс Дім» мають розглядатися за правилами господарського, а не цивільного судочинства, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій у частині вирішення позову до ТОВ «Новекс Дім» потрібно скасувати, а провадження у справі у цій частині закрити.

Згідно з частиною першою статті 256, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ «Новекс Дім» про витребування майна, інші доводи апеляційної скарги, які стосуються цих позовних вимог, апеляційним судом не розглядаються.

На підставі викладеного, керуючись ст. 255, 256,374, 376, 377, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Яремчанського міськогосуду Івано-Франківськоїобласті від28червня 2024року вчастинівідмовиу задоволенніпозовнихвимог першогозаступникапрокурора Івано-Франківськоїобласті вінтересах державив особіДержавного агентствалісових ресурсівУкраїни доТовариства зобмеженою відповідальністю«Новекс Дім» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність - скасувати.

Провадженняу справізапозовомпершого заступникапрокурора Івано-Франківськоїобласті вінтересах державив особіДержавного агентствалісових ресурсівУкраїни доТовариства зобмеженою відповідальністю«Новекс Дім» про витребування земельної ділянки, яка розташованана ділянці«Прохідний» ус.Поляниця Яремчанськоїміської ради з чужого незаконного володіння у державну власність закрити, роз`яснивши прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 08 жовтня 2024 року.