Рішення

від 10.07.2024 по справі 369/5823/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5823/23

Провадження № 2/369/1102/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

при секретарі Херенковій К.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №369/5823/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ЖБК Обслуговуючий кооператив «Житлово будівельний кооператив «Квіткове місто» про захист прав споживачів, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Тандир Дмитро Віталійович звернувся до суду з позовом до ЖБК Обслуговуючий кооператив «Житлово будівельний кооператив «Квіткове місто» про захист прав споживачів.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20 вересня 2021 року, між Позивачем та Відповідачем у справі укладено договір №К/3/1/10/55 про сплату внесків. Так, за умовами вказаного договору, Відповідач зобов`язався, пункт 2.1, організувати будівництво житлового будинку за адресою: 08131, с. Соф. Борщагівка, кадастровий номер земельної ділянки 32224862000:02:002:0375.

В свою чергу, Позивач, за умовами п. 5.1.5, зобов`язався своєчасно та в повному обсязі вносити всі необхідні внески необхідні для виконання вказаного Договору. В подальшому, як зазначає представник позивача, виконуючи взяті на себе зобов`язання останній, перерахував на рахунок Відповідача кошти в загальній сумі 1056158 грн. 11 коп.

Після 24 лютого 2022 року, посадові особи Відповідача, повідомили Позивача, що будівництво заморожено і керівництво Відповідача наразі вирішує, що робити із вказаним будівництвом.

На початку квітня 2023 року, на фактичну адресу реєстрації Позивача у справі надійшло повідомлення Відповідача від 06 жовтня 2022 року про розірвання вищевказаного договору.

При цьому, представник позивача звертає увагу суду на те, що в телефонному режимі Позивач був повідомлений про те, що кошти які він вже нібито сплатив за нерухомість можуть бути йому повернуті виключно в тому випадку, якщо його нерухоме майно квартиру, яку він бажав придбати відчужать іншій особі.

Позивач вважає, що договір від 20 вересня 2021 року за № К/3/1/10/55, укладено під впливом обману з грубим порушенням норм законодавства про захист прав споживачів та інших нормативних актів. Відповідач зобов`язався організувати будівництво на земельній ділянці з кадастровим номером 3222486200:02:002:0375, при цьому, в умовах договору відсутня будь яка згадка про право власності на вказану земельну ділянку. За даними реєстру нерухомого майна, вказана земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади с. Софіївська Борщагівка, Бучанського району. Таким чином, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У зв`язку із викладеним, представник позивача просить суд:

- Договір від 20 вересня 2021 року № К/3/1/10/55 визнати не дійсним;

- Стягнути з ЖБК Обслуговуючий кооператив «Житлово будівельний кооператив «Квіткове місто» 1876254,61 грн, з яких 1056158,11 (сума боргу) + 186214,04 (інфляційне збільшення) + 490462,46 (штрафні санкції)+130000 (моральної шкоди) + 13420 (судовий збір).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2023 року провадження у справі було відкрито та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

11 вересня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Тандир Дмитро Віталійович подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог. Зазначає, що оскільки, при заявлені позову було враховано період, який обмежувався датою подання позову, а наразі вказаний строк збільшився, відповідно штрафні санкції збільшилися також, позивач вважає за можливе збільшити позовні вимоги та відповідно стягнути з відповідача 1056158,11 (сума боргу) + 193566,76 (інфляційне збільшення) + 693707,77 (штрафні санкції) = 1943432,64 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 вересня 2023 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду, встановивши загальний порядок дослідження доказів.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Представник позивача подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

У судове засідання відповідач не з`явився, на адресу суду відзиву на позовну заяву не подав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Суд на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилом ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи судом встановлено, що 20 вересня 2021 року між Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Квіткове місто» та ОСОБА_1 було укладено договір №К/3/1/10/55 про сплату внесків у обслуговуючий кооператив «Житлово- будівельний кооператив «Квіткове місто».

Відповідно до п.2.1. за цим Договором ЖБК зобов`язується організувати будівництво житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222486200:02:002:0375, Києво-Святошинський район Київської області за рахунок внесків Учасника та внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію, передати Учаснику квартиру в Об`єкті будівництва, обумовлену цим Договором та всі документи, необхідні Учаснику для реєстрації права власності на нього, а Учасник зобов`язується сплатити до ЖБК внески у розмірах та в порядку, встановлених даним Договором та додатками до нього, та має право отримати Об`єкт нерухомості лише за умови повної сплати внеску, встановленого даним Договором для Учасника.

Згідно з п.3.4. Договору, учасник сплачує повний розмір внеску (вступний внесок, цільовий внесок, пай) в строки та в розмірах, визначених у Додатку №1 до даного Договору.

Відповідно до п.3.7. Договору, після сплати учасником повного розміру внеску (з урахуванням технічної інвентаризації) ЖБК надає Учаснику Довідку про асоційоване членство у ЖБК та Довідку про внесення пайового внеску в повному обсязі.

Пунктами 5.1.1. та 5.1.5. Договору встановлено, що учасник зобов`язаний своєчасно та належним чином виконувати свої зобов`язання за цим Договором. Вносити платежі на умовах, узгоджених Сторонами та обумовлених в Додатку №1 цього Договору.

Згідно п. 5.2.1., п. 5.2.3. та п. 5.2.4. Договору, ЖБК зобов`язаний організувати будівництво Об`єкту будівництва та здачу його в експлуатацію у строк до «30» червня 2022 року при умові дотримання Учасниками порядку та строків сплати внесків. Надавати учаснику інформацію, що стосується питань будівництва. Повідомляти учасника про всі обставини, що роблять неможливим виконання даного договору.

Додатком №1 до договору №К/3/1/10/55 про сплату внесків у обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Квіткове місто» від 20 вересня 2021 року було встановлено порядок сплати внесків на загальну суму 1098121,00 грн.

Як вбачається з квитанцій, долучених представником позивача до матеріалів справи, позивач сплачував грошові кошти відповідно до умов договору та в порядку визначеному вказаним договором та додатком №1 до договору.

Згідно копії повідомлення про розірвання договору Вих.№6/10-10 від 06 жовтня 2022 року, обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Квіткове місто» повідомило ОСОБА_1 про розірвання договору, у зв`язку із порушенням ним умов Договору та вказало на можливість звернутися до ОК «ЖБК «Квіткове місто» для повернення коштів.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь-якому елементі правочину.

Позивач, звертаючись з вимогою про визнання недійсним договору, посилається на положення ст. 215 ЦК України та ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», мотивуючи тим, що при укладенні договору працівники відповідача ввели його в оману щодо природи укладеного договору, умови якого є несправедливими та всупереч принципу добросовісності наслідками якого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка, щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як роз`яснено у п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України) мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» вважається нечесною підприємницькою практикою і забороняється будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Згідно ч.2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору

За змістом ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Цим самим Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає у введенні в оману споживачів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частини першої статті 229 ЦК України).

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 445/1011/17.

Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Разом з тим, позивач, пред`явивши позов про визнання недійсним договору з підстав, передбачених та ст.ст. 18 та 19 Закону України «Про захист прав споживачів», виклав обставини і посилання на наведені правові норми, не наддавши належних та допустимих доказів, які мали свідчити про наявність умислу в діях відповідача, умислу на введення позивача в оману щодо істотних обставин, що мали значення для укладення договору.

Судом, відповідно, не можуть бути встановлені обставини, які б підтвердили вчинення з боку відповідача дій, спрямованих на примушення позивача до укладення договору, створення умов щодо психологічного дискомфорту, підбурювання на проведення дій, які спонукали позивача укласти договір на умовах, невигідних позивачу, як і не встановлено обставин, які б свідчили про вчинення протиправних дій з боку відповідача, що призвели до укладення позивачем договору.

Позивачем не надано доказів про притягнення відповідача до відповідальності за порушення ним ведення підприємницької діяльності і здійснювана відповідачем підприємницька діяльність уповноваженими органами не припинена.

Суд вважає, що підписавши договір та сплативши на користь відповідача частину коштів за вказаним договором, - позивач засвідчив факт розуміння значення і умови договору, та його правові наслідки; волевиявлення сторін є вільним і відповідає їх внутрішній волі; послуга, що надається за цим договором, обрана позивачем самостійно, свідомо та розумно, без впливу обману, помилки, що свідчить про безпідставність посилання позивача на те, що відповідачем умисно вчинено дії із ведення його в оману при укладенні оспорюваного договору про сплату внесків.

Отже, позивач був ознайомлений зі змістом договору, особисто та усвідомлено підписав його, умови угоди містять необхідну, доступну та достовірну інформацію про предмет договору та строки його виконання.

Судом встановлено, що Договір був укладений з урахуванням вільного волевиявлення позивача, про що свідчить його підпис в Договорі, при цьому, його сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договорів, підписавши Договір, позивач ознайомився та погодився з його умовами, тим самим не заперечував щодо його умов, не вказавши, що його положення є несправедливими.

У висновку щодо застосування норми права, викладеному у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, зазначається, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У постанові від 08.06.2016 у справі № 6-330цс16 Верховний Суд України, проаналізувавши норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», дійшов висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Зміст спірного договору не свідчить про будь-який дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін. Будь-яких умов, що завдавали б шкоди позивачу, як споживачу, оспорюваний договір не містить.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

Як роз`яснено у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 за №9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що оскаржуваний договір вчинявся позивачем під впливом обману з боку відповідача , що ним неправильно сприймались фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення, тому правових підстав для визнання договору недійсним суд не вбачає.

Оскільки обставини, наведені позивачем для визнання недійсним оспорюваного договору не знайшли свого підтвердження, відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення боргу, інфляційного збільшення та штрафних санкцій з відповідача, оскільки ці вимоги є похідними та можуть бути застосовані як наслідки недійсності правочину.

Також, з огляду на те, що стороною позивача не доведені підстави, з якими закон пов`язує можливість визнання правочину недійсним, не доведено неправомірність дій відповідача при укладенні договору та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою шкодою, а відтак підстави для відшкодування відповідачем завданої позивачу моральної шкоди в сумі 130000,00 грн. відсутні, в зв`язку з чим в задоволенні зазначеної позовної вимоги слід також відмовити.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 141 ЦПК України. Оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог, тому судові витрати по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню відповідачем позивачу.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 10, 76, 77-81, 89, 141, 2019, 247, 265, 272, 274-279, 354, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ЖБК Обслуговуючий кооператив «Житлово будівельний кооператив «Квіткове місто» про захист прав споживачів - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. О.Фінагеєва