Постанова

від 02.07.2024 по справі 460/645/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/645/24 пров. № А/857/9054/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача:Гінди О.М.,

суддів:Гудима Л.Я., Матковської З.М.,

за участю секретаря судових засідань Березюка Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року (головуючий суддя: Гудима Н.С., місце ухвалення - м. Рівне, дата складення повного тексту 21.03.2024) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 18.01.2024 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо неповідомлення письмово про нараховані суми, належні при звільненні перед виплатою таких сум 27.12.2023, зокрема, розрахунки щодо їх нарахувань, складові цієї суми, за які періоди нараховано та виплачено кошти;

- зобов`язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) усунути допущену бездіяльність шляхом письмового повідомлення відповідачем про нараховані суми, належні їй при звільненні та виплачені 27.12.2023, зокрема, розрахунки щодо їх нарахувань, складові цієї суми, за які періоди нараховано та виплачено кошти;

- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2020 по 26.12.2023.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року, з урахування ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 про внесення виправлень у судове рішення, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) щодо неповідомлення ОСОБА_1 про нараховані суми належні їй при звільненні, перед їх виплатою 27.12.2023.

Зобов`язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (м. Львів) письмово повідомити ОСОБА_1 про нараховані суми (їх складові, розміри) належні їй при звільненні, та виплачені 27.12.2023.

Стягнуто з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.04.2020 по 26.12.2023 у розмірі 96300,31 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодилися сторони та оскаржили в апеляційному порядку.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги ОСОБА_1 покликається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві. Просить рішення суду першої інстанції змінити та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 367 128, 44 грн.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги Західне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) покликається на те, що рішеннями у справі № 460/3091/20 суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та частково задовольнили позовну вимогу щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 22.04.2020 по час постановлення рішення судом, а саме: по 23 березня 2023 року у розмірі 59337,91 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні -відмовлено. Враховуючи зазначене, на підставі частини другої статті 117 КЗпП у справі № 460/3091/20 було визначено розмір відшкодування за час затримки цим же судом, який виносив рішення по суті спору, де в частині задоволення позовних вимог було відмовлено. Зазначене свідчить про безпідставне задоволення судом першої інстанції у цій справі № 460/645/24 аналогічної позовної вимоги, яка була предметом розгляду у справі № 460/3091/20.

Просить, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 у справі № 460/645/24 в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти у відповідній частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідач, 15.05.2024 подав відзив на апеляційну скаргу позивачки, в якому просив її відхилити.

Позивачка, 10.06.2024 подала додаткові пояснення по справі.

Позивачка у судовому засіданні просила її апеляційну скаргу задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача відхилити.

Представник відповідача Вороновська М.А. просила апеляційну скаргу відповідача задовольнити, а апеляційну скаргу позивачки відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені в ході розгляду обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що відповідач у спірних правовідносинах допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у неповідомленні позивачки про нараховані їй суми, перед їх виплатою 27.12.2023, а для повного та належного захисту порушеного права ОСОБА_1 слід зобов`язати відповідача повідомити позивачку про нараховані суми (їх складові, розміри), належні їй при звільненні, та виплачені 27.12.2023.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення з відповідача на користь позивача 96300,31 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 21.04.2020 наказом голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Рівненській області № 24/03/к від 15.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 21.04.2020 відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, з припиненням державної служби.

Вважаючи, що при звільненні з нею не було проведено повний розрахунок, а саме: неправильно розраховано відпускні, грошову допомогу у зв`язку з відпусткою, вихідну допомогу при звільненні, заробітну плату за один робочий день та компенсацію невикористаної відпустки, що підлягали виплаті при звільненні, позивачка звернулася про нарахування та виплату таких коштів в судовому порядку.

Так, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 у справі № 460/3091/20 задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо неповідомлення ОСОБА_1 розрахунку сум при звільненні протиправною. Визнано дії Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо нарахування ОСОБА_1 сум при звільненні протиправними. Зобов`язано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 відпускні, грошову допомогу у зв`язку з відпусткою, вихідну допомогу при звільненні, заробітну плату за один робочий день та компенсацію невикористаної відпустки, що підлягали виплаті при звільненні, з врахуванням виплачених сум, із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 702 гривні 44 копійки. Стягнуто з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.04.2020 по 21.10.2020 у розмірі 12292 грн 70 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 у справі № 460/3091/20 скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та прийнято в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 в цій частині задоволено частково. Стягнуто із Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 квітня 2020 року по 23 березня 2023 року у розмірі 59337 грн 91 коп. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01.05.2023, з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі № 460/3091/20, відповідачем нараховано та 27.12.2023 виплачено позивачці кошти в сумі 96983,80 грн.

Вказане не заперечується обома сторонами та підтверджується копією платіжної інструкції № 1044 від 27.12.2023.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивачка зазначає, що розрахунок при звільненні проведений відповідачем несвоєчасно, у зв`язку з чим просить відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП, про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач, всупереч наведеній нормі, перед виплатою 27.12.2023 розрахунку при звільненні (а. с. 52), останній не повідомляв позивачку про нараховані суми.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач у спірних правовідносинах допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у неповідомленні позивачки про нараховані їй суми, перед їх виплатою 27.12.2023, а для повного та належного захисту порушеного права ОСОБА_1 слід зобов`язати відповідача повідомити позивачку про нараховані суми (їх складові, розміри), належні їй при звільненні, та виплачені 27.12.2023.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 96300,31 грн, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права. Оскільки, до спірних правовідносин застосував лише положення ст. 117 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Так, за правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачку звільнено 21.04.2020, тобто 21.04.2020 є її останнім робочим днем, а 27.12.2023 проведено розрахунок з позивачкою в розмірі 96983,80 що не заперечується сторонами.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України 19.07.2022 і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц є помилковим, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23.

Враховуючи вищенаведене у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачці при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачці при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних ОСОБА_1 при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачці при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних їй при звільненні виплат.

А також, належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Щодо періоду до 19 липня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачку звільнено 21.04.2020, тобто 21.04.2020 є її останнім робочим днем, а 27.12.2023 проведено розрахунок з ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі № 460/3091/20 встановлено, що згідно інформаційної довідки № 12.4-03/23/137 від 10 квітня 2023 року, середньоденний заробіток позивачки за два місяці перед звільненням становить 702,44 грн.

Щодо покликання Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), що у справі № 460/3091/20 уже було визначено розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то суд апеляційної інстанції не бере такі до уваги та вважає такі покликання безпідставними. Оскільки, при вирішенні справи № 460/3091/20 розглядалося питання стягнення середнього заробітку за невчасну виплату заробітної плати (повного розрахунку при звільненні) в розмірі 12643,89 грн. Натомість, у справі № 460/645/24 питання стосується стягнення середнього заробітку за невчасну виплату заробітної плати (повного розрахунку при звільненні) в розмірі 96983,80 грн.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за період з 22.04.2020 по 18.07.2022 затримка розрахунку становить 563 дні.

Таким чином, сума середнього грошового забезпечення становить 395 473,72 грн (702,44 грн х 563 дні).

Згідно матеріалів справи, позивачці у грудні 2023 року доплачено належні їй суми при звільненні в розмірі 96983,80 грн. (а. с. 53, 67).

Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 96983,80 грн. (доплачена заробітна плата) / 395 473,72 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) = 0,25%.

Отже, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (0,25%) становить: 702,44 (середня заробітна плата за один день) * 0,25% * 563 дні (дні затримки розрахунку) = 98868,43 грн.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Враховуючи вищенаведене, за період до 19 липня 2022 року сума за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 98868,43 грн.

Щодо періоду з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23, який регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, то суд апеляційної інстанції зазначає, що сума за несвоєчасний розрахунок при звільненні за цей період становить 96983,80 грн ((702,44 (середня заробітна плата за один день) * 185 дні (дні затримки розрахунку) = 127844,08 грн).

Отже, при додаванні сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок у цій справі до і після набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України, становить 226712,51 грн (98868,43 грн +127844,08 грн).

Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи частково, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови.

Згідно приписів ст. 139 КАС України, підстав для стягнення судових витрат не має.

Керуючись ст. ст. 310, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

апеляційні скарги ОСОБА_1 та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі № 460/645/24, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 21.03.2024, скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) щодо неповідомлення ОСОБА_1 про нараховані суми, належні їй при звільненні, перед їх виплатою 27.12.2023.

Зобов`язати Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (м. Львів) письмово повідомити ОСОБА_1 про нараховані суми (їх складові, розміри), належні їй при звільненні, та виплачені 27.12.2023.

Стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) (ЄДРПОУ - 43317547) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.04.2020 по 26.12.2023 у розмірі 252765 грн 75 коп (двісті п`ятдесят дві тисячі сімсот шістдесят п`ять гривень сімдесят п`ять копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) (ЄДРПОУ - 43317547) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір в розмірі 4238,40 грн (чотири тисячі двісті тридцять вісім гривень сорок копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді Л. Я. Гудим З. М. Матковська Повне судове рішення складено 09.07.24