Рішення

від 04.07.2024 по справі 334/2438/24

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 334/2438/24

Провадження № 2/463/1110/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2024 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Звягельської міської ради, як органу опіки та піклування, в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

позивач, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до відповідача про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнення з ОСОБА_2 на користь неповнолітньої дочки ОСОБА_1 аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 1598,0 гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач є батьком неповнолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а мати дитини ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначає, що батько дитини обов`язків визначених ст.150 СК України щодо неї не виконує, не приймає участі у її вихованні, не піклується про її стан здоров`я, не цікавиться її життям, навчанням, не забезпечує необхідного медичного огляду, лікування та з дитиною не проживає, фактично без поважних причин самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до доньки. З липня 2022 року відповідач перебуває за кордоном. Вказує, що ОСОБА_1 з 28.09.2013 року перебуває на обліку служби у справах дітей, як така, що систематично залишає місце свого постійного проживання. Дитина проживає з бабою та дідом у будинку із всіма необхідними зручностями. Згідно письмових пояснень сусідів, відповідач ОСОБА_2 близько 12-ти років не цікавився життям доньки, не відвідував її за місцем проживання та не проживав з нею разом. За життя виключно мати дитини займалася її піклуванням та доглядом, а після її смерті вихованням дитини займається бабуся ОСОБА_3 . Окрім цього стверджує, що ОСОБА_2 у 2011 році проходив курс терапії від подолання алкогольної залежності та притягався до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП, що свідчить про його асоціальний спосіб життя. Останній також має заборгованість по сплаті аліментів на утримання доньки за період з 2018 року по 2019 рік. Більше того, ОСОБА_2 на виклики органу опіки та піклування у засідання щодо доцільності позбавлення його батьківських прав по відношенню до доньки не з`явився, свого ставлення не висловив, пояснень не подав. Згідно пояснень ОСОБА_1 з приводу ставлення її до батька, остання повідомила, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав. Позивач зазначає, що позбавлення батьківських прав відповідача насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, тому, що у даному випадку необхідно оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати. Враховуючи наведені обставини, нехтуванням своїми обов`язками та фактичне ухилення від виховання дитини, посилаючись на викладені у позовній заяві обставини та норми матеріального права, позивач просить позов задовольнити.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 27.03.2024 року, справу передано за підсудністю на розгляд Личаківського районного суду м.Львова.

Матеріали справи надійшли до Личаківського районного суду м.Львова 23.04.2024 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 24.04.2024 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 10.06.2024 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Представник позивача ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи. При цьому, 10.06.2024 року подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач у підготовче та судове засідання не з`явився без поважних причин, належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи всіма можливими засобами, що підтверджується також судовими повістками, скерованими за місцем проживання останнього та оголошенням про виклик до суду. Відзиву на позов або клопотання про відкладення розгляду справи не подав.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи. При цьому, 17.05.2024 року подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Оскільки суд забезпечив можливість учасникам справи представити свою позицію, а строки для подання доказів завершились, суд вважає за можливе завершити розгляд справи у відсутності учасників справі на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники процесу в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу 04.07.2024 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до долученої до матеріалів справи копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 , остання народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідач є її батьком. Матір`ю дитини є ОСОБА_6 (а.с.9).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 від 09.10.2023 року, вбачається, що мати ОСОБА_1 , ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.8).

Згідно актів обстеження матеріально-побутових умов від 27.09.2023 року та 07.11.2023 року, складених комісією Служби у справах дітей Звягельської міської ради, дитина ОСОБА_1 проживає разом із бабою ОСОБА_3 та дідом ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 . У будинку створені усі необхідні зручності та умови для проживання дитини, навчання, відпочинку та проведення дозвілля. Батько дитини не цікавиться її життям, не бере участь у її вихованні, навчанні, не піклується про її стан здоров`я, перебуває закордоном (а.с.13-14).

Згідно листа директора Ліцею № 4 Звягельської міської ради № 237 від 17.11.2023 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчалась у закладі з 1-го класу по ІІ семестр 7-го класу. Під час навчання в закладі вихованням та навчанням займалась мати. Батько ОСОБА_2 участі в освітньому процесі не брав, до закладу не приходив, батьківські збори не відвідував, класні керівники з ним знайомі не були (а.с.16).

Згідно характеристики виданої на ОСОБА_1 директором Гімназії № 2 Звягельської міської ради від 12.01.2024 року, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається у закладі з січня 2023 року. За період навчання зарекомендувала себе позитивно, доброзичлива, неконфліктна, товариська учениця. Бере участь у житті класу, проте до навчання ставиться пасивно, періодично не виконує домашні завдання. Спостерігалися пропуски навчання без поважних причин. Учениця довший час знаходиться в пригніченому стані, на уроках неуважна, не може зосередить на поставленому завданні (а.с.17).

Відповідно до матеріалів Звягельського районного відділу поліції від 25.12.2023 року, вбачається, що неповнолітня ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебувала на профілактичному обліку, а сім`я ОСОБА_4 перебувала на обліку сімей, які опинились в складних життєвих обставинах (а.с.18-25).

Згідно договору на проведення терапії позбавлення від алкогольної залежності від 03.06.2011 року, ОСОБА_2 проходив комплекс реабілітаційно-оздоровчих заходів проти алкогольної залежності(а.с.26-27).

Постановами Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08.06.2011 року та 13.07.2011 року, ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.ч.1, 2 ст.173-2 КУпАП (а.с.29-30).

Як вбачається з листів Енергодарського міського відділу ДВС ГУТЮ у Запорізькій області від 01.10.2018 року, 27.12.2018 року та 20.05.2019 року, з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 за період з 01.05.2018 року по 30.04.2019 року не проводились утримання аліментів визначених у розмірі частини його доходу (а.с.31-33).

Згідно нотаріально посвідченого договору про сплату аліментів на дитину, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 08.07.2022 року, сторони добровільно погодились на умови сплати батьком ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_4 на утримання дитини ОСОБА_1 у розмірі 7150,0 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мати дитини ОСОБА_4 нотаріально посвідченою заявою підтвердила сплату батьком ОСОБА_2 заборгованості по аліментам на утримання доньки, а також поточні платежі включно по 01.07.2022 року (а.с.33-36).

Виконавчий комітет Звягельської міської ради 14.02.2024 року прийняв рішення № 1046 про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та надання його суду, у зв`язку із тим, що він ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини (а.с.4).

У висновку № 1046 від 14.02.2024 року, орган опіки та піклування Звягельської міської ради зазначив, що вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою захисту законних прав та інтересів дитини, враховуючи її думку (а.с.5-6).

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 3 СК України проголошено, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї (частина перша статті 5 СК України). Аналогічне положення закону закріплено в частині третій статті 51 Конституції України, згідно якої сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.

Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини (частина третя статті 5 СК України).

Згідно частини восьмої статті 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

За змістом частин першої, другої та третьої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Крім того, відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 указаної Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У §§ 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07.12.2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Відповідно до ст.165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У відповідності до вимог статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, зокрема з підстав, передбачених пунктом 2, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 757/2467/17 (постанова від 17.05.2023 року), тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.

Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.

Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена у ст.164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.

За змістом роз`яснень, викладених у п.16 постанови Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У відповідності до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Так, предметом доказування по даній справі є належність виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

У відповідності до ч.1 ст.151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Повертаючись до обставин справи яка розглядається, суд відзначає, що ним не встановлено ознак, які б давали підстави для висновку про свідоме нехтування відповідачем свого обов`язку щодо виховання дитини.

Матеріали справи фактично формуються лише на письмових поясненнях самої дитини ОСОБА_1 про не заперечення проти позбавлення батька батьківських прав, оскільки він не приймає участі в її житті та не збирається змінюватись, і суд звичайно не заперечує право дитини ображатись чи злитись на свого батька з тих чи інших підстав, проте такі обставини не можуть стати підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Водночас, суд звертає увагу на те, що неповнолітня ОСОБА_1 у судовому засіданні не була присутня та безпосередньо суду пояснень з приводу її заяви від 15.01.2024 року та ставлення до батька станом на даний час не давала.

Вказане відповідає правовому висновку Верховного Суду, який сформовано у справі № 705/3040/18 (постанова від 13.07.2023 року) і згідно якого озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Такий підхід також відповідає практиці ЄСПЛ, який зазначає, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку (див. рішення у справі «Вихованок проти України», заява № 12962/19, пункт 32, від 07.10.2021 року).

З урахуванням наведеного, суд критично ставиться до письмових пояснень дитини ОСОБА_1 наданих Службі у справах дітей Звягельської міської ради 15.01.2024 року під час профілактично-роз`яснювальної бесіди з приводу її поведінки, та письмових показів сусідів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , оскільки такі безпосередньо досліджуються судом під час розгляду справи шляхом їх допиту у судовому засіданні (а.с.37, 40-49).

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З огляду на згадані вище аргументи, суд не переконаний, що при наданні висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, позивач приділив першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини і по факту, висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав побудовано виключно на основі пояснень самої дитини та сусідів, перевірити які суд можливості немає.

На думку суду під час надання висновку від 14.02.2024 року, Орган опіки та піклування неточно встановив факти і предмет справи, не в повному обсязі дослідив питання ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, і не надав належного обґрунтування про доцільність розриву родинних зв`язків між відповідачем і дитиною. Вказаний вище висновок органу опіки та піклування, а також рішення органу місцевого самоврядування не підтверджують на момент розгляду справи в суді доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_1 , оскільки він не ухиляється від сплати аліментів на її утримання, має бажання утримувати та виховувати доньку, що підтверджується обставинами викладеними у позові, а також скрін-шотами переписки долученими до матеріалів справи, виявляє намагання проявляти турботу про дитину, хоч і перебуває на даний час закордоном. Вказані обставини свідчать, що він не втратив інтерес до дитини.

Через це суд визнає висновок Органу опіки безпідставним та необґрунтованим, і таким, що суперечить інтересам дитини та не приймає його до уваги.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, судом не виявлено достатніх доказів, які б переконливо свідчили про дійсне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітньої доньки, проте з досліджених матеріалів справи та під час огляду доказів за їх місцезнаходженням судом було встановлено, що відповідач не в повному обсязі забезпечує доньку необхідним піклуванням оскільки перебуває за кордоном, проте його дії не можна вважати бажаними, злісними та спрямованими на свідоме ухилення чи нехтування своїми батьківськими обов`язками щодо участі у житті доньки ОСОБА_1 , у зв`язку з чим суд приходить до переконливого висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, звільненні позивача від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат в силу вимог статті 141 ЦПК України судом не вирішується.

Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні позову Виконавчого комітету Звягельської міської ради, як органу опіки та піклування, в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Виконавчий комітет Звягельської міської ради, як орган опіки та піклування, місцезнаходження: 11700, Житомирська область, Звягельський район, м.Звягель, вул.Шевченка,16, код ЄДРПОУ 04053571.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - інформація відсутня.

Повний текст судового рішення складено - 09 липня 2024 року.

Суддя Грицко Р.Р.