Постанова

від 04.07.2024 по справі 908/3210/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2024 року м.Дніпро Справа № 908/3210/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 (суддя Боєва О.С.)

у справі № 908/3210/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Плюс-Маркет»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ПЛЮС-МАРКЕТ» про стягнення з відповідача: Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» суми 8 942 100,00 грн. основного боргу.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 позов задоволено. стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ПЛЮС-МАРКЕТ», суму 8 942 100 (вісім мільйонів дев`ятсот сорок дві тисячі сто) грн 00 коп. основного боргу.

Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ПЛЮС-МАРКЕТ» суму 134 131 (сто тридцять чотири тисячі сто тридцять одну) грн 50 коп. витрат зі сплати судового збору та суму 16 000 (шістнадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 у справі №908/3210/23 в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн., ухвалити нове рішення в цій частині, яким зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- витрати на професійну правничу допомогу адвоката (16 000,00 грн) є неспівмірними: з складністю справи № 908/3210/23 та складністю виконаних Адвокатом Вороновим Юрієм Вікторовичем робіт (наданих послуг), оскільки у справі № 908/3210/23 розглядається спір за позовом про стягнення заборгованості за Договором поставки товару за двома видатковими накладними; позов про стягнення заборгованості за поставку товару не є складним і не потребує значного часу виконання як юридичної, так і технічної роботи; у справі №908/3210/23 додаткові вимоги окрім стягнення суми основного боргу не заявлені; справа № 908/3210/23 не обтяжена значною кількістю доказів, які є в наявності у Позивача, відповідно, його представником (Адвокатом Вороновим Ю.В. Адвокатського бюро «Воронов Юрій Вікторович») не збиралися; та які б потребували вивчення, відтак, не є складною і підготовка до її розгляду, тобто не потребувала аналізу великої кількості доказів, законодавства, судової практики, значних затрат часу та зусиль. з часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг) для підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості з поставки товарів (позов не складний, не потребує додаткового вивчення й аналізу законодавства України і судової практики, позов обґрунтований нормами законодавства, що визначають умови виконання зобов`язання і підстави відповідальності за його порушення); до того ж, норми діючих Цивільного і Господарського кодексів України, якими обґрунтований позов є загальнодоступними в «Інформаційно-пошуковій системі «Законодавство України», за адресою: zakon.rada.gov.ua, що дає змогу знайти документи, як за їхніми реквізитами, так і за контекстом; Судові засідання на займали багато часу, що також свідчить про те, що справа №908/3210/23 не є складною; з ціною позову, за яким порушено провадження у справі №908/3210/23; з значенням справи № 908/3210/23 для сторін, оскільки спір у цій справі стосується лише її сторін (Позивача і Відповідача) та публічний інтерес до справи №908/3210/23 відсутній;

- ухвалюючи рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд не застосував п. 5 ст. 126 ГПК України та не врахував, що справа проста, за договором поставки, за 2 видатковими накладними. Відповідачем не оспорюється факт приймання поставленого товару та його часткова оплати, отже, не потрібно розробляти складні схеми та алгоритми захисту клієнта у справі задля задоволення безспірних вимог за поставлений товар;

- при ухваленні рішення (в частині покладання у повному обсязі на Відповідача витрат на професійну правничу допомогу) Господарським судом Запорізької області як судом першої інстанції: не було взято до уваги те, що заявлені витрати на правничу допомогу є неспівмірними, необґрунтованими та непропорційними, а отже, завищеними, в зв`язку з чим судом повинні були бути зменшені (справа не складна, не обтяжена доказами); не дотримано критерію реальності витрат на професійну правничу допомогу адвоката (не перевірена їх дійсність та необхідність), а також критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин цієї справи; не були взяті до уваги перелічені вище висновки, наведені у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Лавентс проти Латвії», «Двойних проти України», «Гімайдуліна і інші проти України», «East/WestAllianceLimited проти України», «Баришевський проти України», а також висновки Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справах №905/1795/18, №922/445/19, №922/2685/19, №922/3812/19, №910/23210/17, №911/739/15);

- відповідач, АТ «НАЕК «Енергоатом», незважаючи на значні фінансові збитки в 2023 році застосовує всі можливі зусилля щодо безперебійної роботи з надання необхідної електроенергії, незважаючи на значні збитки від військових дій агресора. Незважаючи на це, суд стягує заявлені Позивачем витрати на правничу допомогу, чим також спричиняє Відповідачу додаткові збитки.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

08.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Також просив здійснювати розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника.

В судове засідання 21.03.2024 з`явився представник відповідача (апелянта). Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляду справи без участі його уповноваженого представника та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача (апелянта).

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник відповідача (апелянта) в судовому засіданні 04.07.2024 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити: рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 16 000,00 грн скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЛЮС-МАРКЕТ» (Постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (Покупець, на сьогодні Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», відповідач у справі) був укладений Договір поставки товару № 53-121-01-21-10938 від 30.11.2021 (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар загальною вартістю 12 110 400,0020 грн. (з яких: 10 092 000,00 грн - обсяг постачання без ПДВ, 2 018 400,00 грн. сума ПДВ), найменування, кількість та вартість якого наведені у п.1.1 Договору.

Строк поставки товару: грудень 2021 року травень 2022 (п. 1.2 Договору).

Згідно п. 1.3 договору Покупець має право зменшити обсяг закупівлі товару з урахуванням фактичного обсягу своїх видатків.

Поставка товару відбувається на умовах: DDР м. Енергодар, відповідно до Правил ІНКОТЕРМС 2010. Вантажоодержувач склад Запорізького відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» (п. 4.1 Договору).

В пунктах 3.1, 3.2 укладеного сторонами Договору визначено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

Відповідно до п. 12.1 Договір вважається укладеним з дати підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з дати укладання.

05.04.2022 між сторонами укладена Додаткова угода №1 до договору, відповідно до умов якої п. 1.1 та 3.1 договору було викладено в новій редакції та узгоджено, що загальна вартість товару, що поставляється за договором складає 11 942 100,00 грн, з яких: 9 951 750,00 грн обсяг постачання без ПДВ, 1 990 350,00 грн сума ПДВ. В п. 3 додаткової угоди №1 до договору зазначено, що всі інші умови договору поставки № 53-121-01-21-10938 від 30.11.2021 залишаються незмінними і сторони підтверджують щодо них свої зобов`язання.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання своїх зобов`язань за Договором здійснив поставку товару відповідачу (склад Запорізького відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом») на загальну суму 11 942 100,00 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №1 від 24.12.2021 на суму 6 196 500,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 032 750,00 грн., № 2 від 29.12.2021 на суму 5 745 600,00 грн, в т.ч. ПДВ 957 600,00 грн.

На підставі вказаних поставок позивачем оформлені податкові накладні від 24.12.2021 № 1 та від 29.12.2021 №2, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями (копії містяться в матеріалах справи).

Відповідач частково виконав зобов`язання щодо оплати отриманого товару, сплативши 3 000 000,00 грн, про що свідчить платіжне доручення №10756 від 15.11.2022 (копія міститься в матеріалах справи).

Внаслідок неповного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманого товару позивач направив на його адресу заяву вих. №23/05 від 23.05.2023, відповідно до якої просив визнати грошові вимоги ТОВ Фірма «ПЛЮС-МАРКЕТ» в розмірі 8 942 100,00 та включити зазначені грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів.

У відповіді на вказану заяву відповідач повідомив, що з урахуванням ч. 2 ст. 107 ЦК України до передавального акту будуть включені зобов`язання ДП «НАЕК «Енергоатом» перед кредиторами, відображені в бухгалтерському обліку. Зазначені зобов`язання стануть зобов`язаннями АТ «НАЕК «Енергоатом», як правонаступника.

В подальшому позивач листом вих. №01/08 від 01.08.2023 просив відповідача підтвердили наявний розмір заборгованості за договором поставки № 53-121-01-21-10938 від 30.11.2021, підписати акт звірки взаємних розрахунків та терміново погасити наявну заборгованість.

До відповіді на зазначений вище лист позивача відповідач додав оформлений акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість ДП «НАЕК «Енергоатом» перед позивачем станом на 31.07.2023 складає 8 942 100,00 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з повної оплати отриманого товару, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача: Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» суми 8 942 100,00 грн основного боргу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач факт отримання від позивача товару за видатковими накладними № 1 від 24.12.2021 на суму 6196500,00 грн та №2 від 29.12.2021 на суму 5 745 600,00 грн не заперечив. Матеріали справи містять докази часткової оплати відповідачем вартості отриманого в рамках договору № 53-121-01-21-10938 від 30.11.2021 товару, в сумі 3 000 000,00 грн. Крім того, суду наданий підписаний обома сторонами та завірений печатками підприємств Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2021 по 01.08.2023. Таким чином, сума боргу складає 8 942 100,00 грн. Відповідач доказів повного виконання зобов`язання за договором суду не надав, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача суми 8 942 100,00 грн заборгованості є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Крім того, господарським судом було стягнено з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 у справі №908/3210/23 лише в частині здійсненого розподілу судових витрат (стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн), а відтак апеляційне провадження здійснюється в межах вимог апеляційної скарги і апеляційним судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в іншій (неоскаржуваній) частині.

Судом встановлено, що позивач, в тому числі, заявив до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу у загальному розмірі 16 000,00 грн.

13.12.2023 та 11.01.2024 через підсистему «Електронний суд» направив до суду клопотання про долучення доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 16 000,00 грн.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач просив покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн.

Матеріали справи № 908/3210/23 свідчать, що представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ПЛЮС-МАРКЕТ» здійснювалось адвокатом Вороновим Юрієм Вікторовичем, який діяв на підставі: Ордеру серія АР № 1231447 від 05.10.2023, Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2477 від 16.04.2012, Договору про надання правової допомоги № 186 від 03.10.2023, укладеного з Адвокатським бюро «Воронова Юрія Вікторовича» та ТОВ Фірма «ПЛЮС-МАРКЕТ (копії містяться в матеріалах справи).

В п. 4.3 Договору сторонами погоджено наступну вартість послуг за договором:

- підготовка заяв по суті спору 10 000,00 грн;

- участь в одному судовому засіданні 2 000,00 грн.

За результатами виконаних робіт між сторонами підписані Акти приймання-передачі юридичних послуг від 11.12.2023 та від 10.01.2024.

У акті приймання-передачі юридичних послуг від 11.12.2023 зазначено, що Консультант надав, а Клієнт прийняв та зобов`язується оплатити юридичні послуги пов`язані з підготовкою заяв по суті спору в рамках справи № 908/3210/23, що перебуває в провадженні Господарського суду Запорізької області. Вартість наданих послуг складає 10000,00 грн.

У акті від 10.01.2024 сторонами погоджена вартість (6000,00 грн.) за участь Адвоката в трьох судових засіданнях по розгляду справи № 908/3210/23.

Матеріали справи містять рахунки-фактури, які складені Адвокатським бюро для подальшої їх оплати Клієнтом.

Факт оплати Клієнтом наданих Адвокатським бюро послуг з правничої допомоги підтверджується платіжними інструкціями № 22 від 11.12.2023 на суму 10 000,00 грн та № 1 від 11.01.2024 на суму 6 000,00 грн, копії яких містяться у справі.

Як слідує з матеріалів справи адвокатом було підготовлено та подано до суду позов, що в т.ч. включає вивчення документів та аналіз правовідносин, що склались між сторонами, підготовлено та подано відповідь на відзив. Також адвокат Воронов Ю.В. приймав участь у судових засіданнях.

Дослідивши зміст наданої Адвокатом професійної правничої допомоги, про яку зазначено в актах приймання-передачі наданих послуг від 11.12.2023 та від 10.01.2024, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що такий зміст наданої правничої допомоги відповідає умовам Договору про надання правової допомоги №186 від 03.10.2023.

При цьому судом було взято до уваги, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Також, судом першої інстанції враховано, що заявлена позивачем загальна сума витрат на професійну правничу допомогу не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару з урахуванням таких критеріїв як: справедливість, добросовісність; принципи співмірності та розумності судових витрат, складності справи № 908/3210/23, яка розглядалась за правилами загального позовного провадження, ціни позову у ній; витраченого адвокатом позивача часу на надання послуг у даній справі, в тому числі на участь в судових засіданнях.

Відтак, розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн доведений та документально підтверджений. Понесення таких витрат стало наслідком необхідності захисту позивачем своїх законних прав та охоронюваних майнових інтересів, внаслідок їх порушення з боку відповідача та, відповідно, звернення з позовом до суду, з чим погоджується апеляційний суд.

Щодо доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу врахував вимоги норм процесуального законодавства, якими передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат, такі як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Господарський суд взяв до уваги: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність до предмета спору; значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

В свою чергу, скаржник, вказуючи на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, з ціною позову, з значенням справи для сторін, не вказує в чому саме полягає така не співмірність.

Крім того, апелянт у своїй скарзі не повідомляє, який розмір витрат на правничу допомогу, на його думку, є співмірним.

Апеляційний суд зазначає, що відповідачем добровільно заборгованість не було погашено, що призвело до необхідності звернення позивачем до суду з цим позовом, для чого виникла необхідність скористатися послугами професійної правничої допомоги.

Справа розглядалася за правилами загального позовного провадження, а обсяг наданих адвокатом позивачу послуг був різноманітним та не охоплювався виключно формальним представництвом в суді (судових засіданнях).

Розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу є документально підтвердженим та складає 0,0018% від загальної суми ціни позову, яка була присуджена оскаржуваним рішенням.

Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18, зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Отже, в силу приписів ст. 126 ГПК України саме на сторону яка не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу та яка заперечує їх розмір покладається обов`язок доведення неспівмірності таких витрат.

Відповідачем не подавалося письмових пояснень чи заперечень щодо заявленого до стягнення позивачем розміру витрат на правничу допомогу.

Доказів невідповідності таких витрат фактично наданим послугам відповідачем (скаржником) суду також не представлено.

Так само ним не спростовано належними та допустимими доказами, як цього вимагають приписи ч. 6 ст. 126 ГПК України, неспівмірність цих витрат.

Крім того, апелянт не спростував обґрунтованості наведеного позивачем складу витрат на професійну правничу допомогу адвоката та їх вартості, не навівши у апеляційній скарзі мотивованих заперечень щодо неспівмірності заявлених до відшкодування витрат з посиланням на відповідні докази.

При цьому колегія суддів зауважує, що за змістом ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Так, у п. 4.3 Договору сторонами погоджено наступну вартість послуг за договором:

- підготовка заяв по суті спору 10 000,00 грн;

- участь в одному судовому засіданні 2 000,00 грн.

Тобто сторонами обумовлено фіксований розмір гонорару за надання відповідних послуг, який не залежить від кількості затраченого часу на складання заяв по суті та з процесуальних питань, а також не пов`язаний з їх загальною кількістю.

Натомість розмір гонорару не залежить від тривалості судових засідань, а лише враховує їх кількість загалом у справі.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Однак, щодо даної справи, суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що самі лише посилання відповідача на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу без обґрунтованих заперечень не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.

Слід наголосити, що матеріали справи також не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат - відсутні.

В даному випадку, колегія суддів звертається до правової позиції щодо наявності підстав для стягнення витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20); постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 року у справі № 910/3929/18.

Судом не встановлено надмірності присуджених витрат для відповідача, а його майновий стан не є підставою для зміни їх розміру, оскільки за процесуальним законодавством не впливає на визначення суми витрат на правничу допомогу адвоката при здійсненні судом їх розподілу.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення процесуального питання щодо розподілу судових витрат, апеляційним судом не встановлено.

Відтак, відсутні підстави для зміни або скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 у справі № 908/3210/23 в частині розподілу судових витрат у справі, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 232-236, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 у справі № 908/3210/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 у справі № 908/3210/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 09.07.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко