Постанова

від 10.07.2024 по справі 177/1574/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5220/24 Справа № 177/1574/23 Суддя у 1-й інстанції - Коваль Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого суддіКорчистої О.І.

суддів Агєєва О.В., Зубакової В.П.

за участю секретаря Юрченко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №177/1574/23 запозовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, треті особи ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Криворізької РДА, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2024 року,

встановив:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Новопільської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, треті особи ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Криворізької РДА, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_3 , після смерті якого, відкрилася спадщина на належне йому за життя майно.

Після смерті батька позивач звернулась до нотаріальної контори для реалізації свого спадкового права, проте отримала від нотаріуса постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із тим, що згідно поданих документів на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виявлена реконструкція нерухомого майна без відповідного дозволу, а правовстановлюючі документи на такі зміни не оформлені, у зв`язку із чим позивачу запропоновано звернутися до суду.

На підставі наведеного вище позивач просив суд визнати за ним в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на самочинно реконструйований житловий будинок з господарчими побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку літ.А, загальною площею 68,8 кв.м., житловою площею 45,2 кв.м., сараю літ. Б, погребу літ. В, сараю літ. Г, літнього душу літ. Д, вбиральні літ. Е, ворота № 1, огорожа № 2, та на земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 1221884700:02:001:0248, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що право спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень ст. 1218 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих в постанові Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, відповідно до яких спадкоємець не позбавлений права звернутись з позовними вимогами про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва в порядку спадкування.

Крім того, згідно абзацу 3 п. 9 Розділу 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію: збудовані до 12 березня 2011 року будівлі і споруди сільськогосподарського призначення.

На прибудови, побудовані після 12 березня 2011 року, поширюється загальний порядок будівництва, для якого потрібно максимальну кількість документів (вихідні дані, проект, подача декларації про початок будівництва, декларація про готовність).

Замість отримання вихідних даних і проекту дозволяється будівництво і введення в експлуатацію на підставі будівельного паспорта.

Вважає, що іншого законного способу, крім як звернення до суду для визнання права власності на будинок у порядку спадкування у позивача немає, а відмова суду у задоволенні позовних вимог щодо визнання за позивачем права власності на земельну ділянку, суд позбавив позивача можливості ввести об`єкт в експлуатацію за процедурою, визначеною чинним законодавством.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 3 статті 3ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту слід враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №127/5819/20 (провадження №61-3962св21), зокрема, зазначено, що при вирішенні спорів щодо спадкування права власності на нерухоме майно судам слід застосовувати редакцію закону, яка діяла на час виникнення права у самого спадкодавця та на час відкриття спадщини.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Відповідно вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України).

У відповідності дост. 392 ЦК Українивласник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно п. 11 ч. 1ст. 346 ЦК Україниправо власності припиняється в разі смерті.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Не набувають такого права і спадкоємці цих осіб.

Право власності на об`єкти самочинного будівництва може бути визнано за спадкоємцем, що має право вимагати визнання такого права, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або про право користування земельною ділянкою, що видані на ім`я спадкодавця або спадкоємця, та актів введення будівлі в експлуатацію, якщо їх наявність необхідна відповідно до вимог законодавства, чинного на час завершення будівництва.

У постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 640/10719/17 (провадження №61-4449св19) зроблено висновок, що «суди при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. Суд не повинен заміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з`ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання. Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Згідно до абзацу 3 п. 9 Розділу 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію: збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 500 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 500 квадратних метрів; збудовані до 12 березня 2011 року будівлі і споруди сільськогосподарського призначення.

При цьому, відповідно до ст. 30-1 чинного на час побудови будинку Закону України «Про планування і забудову територій» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснюється приймальними комісіями. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Згідно з п. 25 постанови Кабінету міністрів України від 22 вересня 2004 року №1243 Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, яка була чинна на час побудови садового будинку, закінчені будівництвом приватні житлові будинки садибного типу, дачні та садові будинки приймаються в експлуатацію у порядку, визначеному Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями та погодженому з Мінрегіонбудом.

Згідно з п.п. 8-9 Постанови робоча комісія повинна перевірити відповідність: архітектурних і конструктивних рішень закінченого будівництвом об`єкта затвердженому проекту, санітарним, протипожежним, радіаційним та екологічним вимогам і нормам, а також вимогам з охорони праці, промислової безпеки, нормативам щодо технічного стану електричних, теплових та тепловикористовувальних установок і мереж та енергозбереження; виконаних будівельно-монтажних робіт вимогам нормативної документації; результатів проведених індивідуальних і комплексних випробувань устаткування нормативним показникам; виробничої документації нормативним вимогам. На підставі проведеної перевірки робоча комісія визначає готовність закінченого будівництвом об`єкта до пред`явлення державній приймальній комісії. Результати перевірки робочою комісією готовності закінченого будівництвом об`єкта до пред`явлення державній приймальній комісії оформляються актами, форми яких затверджуються Мінрегіонбудом. Акти робочої комісії оформляються генеральним підрядником, підписуються головою та членами робочої комісії і передаються державній приймальній комісії.

За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, форма якого затверджується Мінрегіонбудом. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт (п. 27 Постанови).

Датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об`єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію (п. 29 Постанови).

Підписаний і затверджений акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є підставою для укладення договорів про постачання на цей об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів води, газу, тепла та електроенергії і включення даних про цей об`єкт до державної статистичної звітності (п. 30 Постанови).

Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року №12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об`єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними.

У справі, що переглядається, матеріалами справи встановлено, що життя ОСОБА_3 , був власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з житлового будинку А-1 (заг.пл.47,3 кв.м., житл.пл. 15,1 кв.м.), сараю Б, погребу В, про що свідчать копія договору дарування домоволодіння від 01 вересня 2004 року (а.с.11) та Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.12) та власником земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 1221884700:02:001:0248, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать копія свідоцтва про право власності (а.с.17), Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с.18), Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.19-20).

Після смерті батька, відкрилася спадщина на належне йому за життя майно та позивач звернулась до нотаріальної контори для реалізації свого спадкового права, про те отримала від нотаріуса постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (а.с. 25), у зв`язку із тим, що згідно поданих документів на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виявлена реконструкція нерухомого майна без відповідного дозволу, а правовстановлюючі документи на такі зміни не оформлені, у зв`язку із чим позивачу запропоновано звернутися до суду.

Обґрунтовуючи відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус зазначила, що згідно технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, виготовленого 24 січня 2023 року ФОП ОСОБА_4 , реєстраційний номер № ТІ01:2204-3370-5821-9113 та відомостей про технічний стан об`єкту нерухомого майна від 21 січня 2023 року, домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , має наступний опис: житловий будинок житлового будинку А, загальною площею 68,8 кв.м., житловою площею 45,2 кв.м., сарай Б, погреб В, сарай Г, літній душ Д, вбиральня Е, ворота № 1, огорожа № 2.

Замовником не надано дозвільні документи на реконструкцію житлового будинку А та будівництво сараю Г, літнього душу Д, вбиральні Е. За рахунок реконструкції житлового будинку загальна площа змінилось з 47,3 кв.м. на 68,8 кв.м, житлова площа з 15.1 кв.м., на 45,2 кв.м.

Нотаріус, як державний реєстратор, відповідно до ст. 46-1 Закону України «Про нотаріат», згідно п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах.

Згідно усталеної практики Верховного Суду,самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу. Такий висновок Верховний Суд зробиву постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18) , від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20) , від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження №61- 19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22).

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14- 445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначенихЗемельним кодексом України.

Відповідно ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення.

Отже, оскільки закон пов`язує одночасний перехід права власності на об`єкт нерухомого майна та земельну ділянку, на якій він розташований, оформлення спадщини на земельну ділянку площею 0,1200 га, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без оформлення права на вказаний будинок, неможливе.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття до експлуатації спірного об`єкту нерухомості та державної реєстрації прав на нього, а питання введення об`єкту до експлуатації не входить до компетенції суду.

За таких обставин на час вирішення зазначеного спору відсутні підстави для задоволення вказаних позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов`язує можливість прийняття судового рішення про скасування оскарженого рішення суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин, дійшовши правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2024 року без змін.

Керуючись ст.367,374,375,382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 10 липня 2024 року.

Головуючий О.І. Корчиста