Рішення

від 09.07.2024 по справі 320/1567/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2024 року № 320/1567/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому просить суд: стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 490 802 грн. 50 коп.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2023 року справа №320/1567/23 передана на розгляд судді Кочановій П.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 прийнято справу до провадження та вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 18.06.2019 № 637/о його звільнено з військової служби, проте при здійсненні розрахунку відповідачем не було сплачено одноразову грошову допомогу при звільненні. На переконання позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, передбачену статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України, а тому зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.06.2019 по 08.07.2021 у розмірі 1 490 802,50 грн.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що відсутні правові підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 18.06.2019 по 08.07.2021 у розмірі 1 490 802,50 грн.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 31.05.2019 № 302 позивач звільнений з військової служби у відставку за пунктом «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (за станом здоров`я).

Відповідно до наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 18.06.2019 № 637/о позивач звільнений з посади начальника зміни (оперативного чергового) відділу управління використання повітряного простору Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

У 2021 році позивач звернувся до відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням, оскільки відповідно до довідки відповідача від 11.07.2019 № 1.24.2/3786/19 розмір грошового забезпечення позивача на момент звільнення становив 40 348, 00 грн, а відтак, згідно з вимогами законодавства, в день звільнення відповідач мав здійснити виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% від грошового забезпечення за кожен календарний рік вислуги, а саме у розмірі 746 438, 00 грн.

Внаслідок не отриманням передбаченої ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням, між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України та позивачем укладено договір від 25.06.2021 № 3-ВС/2021, за умовами якого розмір вказаної грошової допомоги становить 746 438,00 грн, яка буде виплачуватись рівними частинами протягом 6 місяців з дня укладання договору.

Як зазначено позивачем, перша сума заборгованості в розмірі 122 541, 88 грн була сплачена відповідачем 08.07.2021.

Позивач вважаючи, що відповідачем порушені строки повного розрахунку при звільненні, а виплата одноразової грошової допомоги розпочалась 08.07.2021, звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Також варто вказати, що аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що положеннями ст.116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що розрахунок з позивачем було проведено не у день звільнення, а перша виплата суми заборгованості була здійснена лише 08.07.2021, тому він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у період з 19.06.2019 по 08.07.2021.

Отже, відповідно до заявлених позовних вимог на виконання приписів частини першої статті 117 КЗпП України, тобто за порушення строку проведення остаточного розрахунку при звільненні, а саме невиплату у день звільнення одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В силу ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Оскільки позивача було звільнено з військової служби відповідно до п. «б» ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - за станом здоров`я, то він набув права на виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Обставина щодо наявності у позивача права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги визнається відповідачем, зокрема у договорі від 25.06.2021 № 3-ВС/2021.

При цьому, обов`язок щодо виплати вказаної одноразової грошової допомоги виник у відповідача не в момент укладання договору від 25.06.2021 № 3-ВС/2021, а в момент звільнення позивача зі служби.

Натомість, укладаючи договір від 25.06.2021 № 3-ВС/2021 сторони досягли згоди виключного щодо поетапної виплати (розстрочення) заборгованості з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні і умови наведеного договору не можуть впливати на первинну дату, з якої виник відповідний обов`язок щодо такої виплати, а саме, при звільненні позивача з військової служби, яке відбулось 18.06.2019.

Суд звертає увагу, що в даному випадку виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені передбачена не умовами договору від 25.06.2021 № 3-ВС/2021, а саме ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і саме внаслідок невчасної виплати передбаченої законодавством одноразової грошової допомоги наявні підстави для застосування положень ст.117 КЗпП України.

Натомість, суд бере до уваги посилання позивача, що обов`язок щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні можна вважати виконаним саме 08.07.2021 при здійсненні першого платежу за договором від 25.06.2021 № 3-ВС/2021 реструктуризації грошового зобов`язання.

Суд звертає увагу, що день звільнення є останнім робочим днем працівника, а тому обчислення періоду затримки розрахунку при звільненні слід визначати, починаючи з дня наступного після звільнення та завершувати датою здійснення першого платежу по договору від 25.06.2021 № 3-ВС/2021 (виходячи з меж позовних вимог).

Таким чином позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.06.2019 по 08.07.2021 є обґрунтованими.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини.

Вказаний висновок Пленуму Верховного Суду України був врахований Верховним Судом у постановах від 21.04.2021 у справі №823/1823/18 та від 09.06.2021 у справі №569/11319/19 і підстав для його не застосування до спірних правовідносин колегія суддів не вбачає.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку позивача при звільненні обрахуванню підлягає сума заробітку за календарні дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Згідно з довідкою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 13.08.2021 №4.3-22-378 за останні 2 місяці перед звільненням (квітень-травень 2019 року) заробітна плата позивача становила 78 471,87 грн, а тому середньоденне грошове забезпечення позивача розраховується наступним чином: 78 471,87 грн / 61 к.д. (кількість календарних днів за квітень-травень 2019 року) = 1 286,42 грн/день.

При цьому, суд не бере до уваги довідку від 11.07.2019 № 1-24ю2/3786/19 щодо нарахування винагороди за підсумками роботи за 2018 рік, оскільки ці кошти не стосуються періоду, за яким розраховуються середньоденне грошове забезпечення за 2019 рік, зокрема, квітень травень.

Період затримки розрахунку при звільненні складає з 19.06.2019 по 08.07.2021 та становить 751 календарних днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розраховується наступним чином: 751 к.д. (період затримки) х 1 286,42 грн (середньоденне грошове забезпечення) = 966 101,42 грн.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (код ЄДРПОУ 19477064, Київська обл., м. Бориспіль-1, аеропорт, а/с 115) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 966 101,42 грн (дев`ятсот шістдесят шість тисяч сто одна гривня 42 копійки).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 9 липня 2024 року.

Суддя Кочанова П.В.