Постанова

від 04.12.2024 по справі 320/1567/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/1567/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Штульман І.В.

суддів: Заїки М.М.,

Черпака Ю.К.,

при секретарі судового засідання Коренко Ю.В.,

за участю Мостової Мирослави Іванівни , - представника відповідача, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2023 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Довбаш С.М. звернувся в Київський окружний адміністративний суд з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1490802,50 гривень.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 18 червня 2019 року по 08 липня 2021 року у розмірі 966101,42 гривень.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені передбачена не умовами договору від 25 червня 2021 року №3-ВС/2021, а частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і саме внаслідок невчасної виплати передбаченої законодавством одноразової грошової допомоги наявні підстави для застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України.

Не погоджуючись із рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (надалі - апелянт), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що регулюють підстави, умови та строки для звернення до суду з питань стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, подало апеляційну скаргу, просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представником позивача подано до суду апеляційної інстанції заяву про проведення засідання без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за належне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року - без змін, мотивуючи це слідуючим.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 31 травня 2019 року №302 ОСОБА_2 звільнений з військової служби у відставку за пунктом "б" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (за станом здоров`я).

Відповідно до наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 18 червня 2019 року №637/о позивач звільнений з посади начальника зміни (оперативного чергового) відділу управління використання повітряного простору Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

У 2021 році позивач ОСОБА_2 звернувся до відповідача Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням, оскільки відповідно до довідки відповідача від 11 липня 2019 року №1.24.2/3786/19 розмір його грошового забезпечення на момент звільнення становив 40348,00 гривень, а відтак, в день звільнення з військової служби йому мали здійснити виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50% від грошового забезпечення за кожен календарний рік вислуги, а саме - 746438,00 гривень.

Внаслідок не отримання передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням, між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України та позивачем ОСОБА_2 укладено договір від 25 червня 2021 року №3-ВС/2021, за умовами якого розмір вказаної грошової допомоги становить 746438,00 гривень, яка буде виплачуватись відповідачем рівними частинами протягом 6 (шести) місяців з дня укладання договору.

Як зазначено позивачем, перша сума заборгованості в розмірі 122541,88 гривень була сплачена відповідачем 08 липня 2021 року.

Вважаючи, що відповідачем порушені строки повного розрахунку при звільненні ОСОБА_2 , а виплата одноразової грошової допомоги останньому розпочалась лише 08 липня 2021 року, представник позивача звернувся в суд з цим позовом.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 зазначила, що положеннями статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що розрахунок з позивачем було проведено не у день звільнення, а перша виплата суми заборгованості була здійснена лише 08 липня 2021 року, тому він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у період з 19 червня 2019 року по 08 липня 2021 року.

Відповідно до заявлених позовних вимог на виконання приписів частини першої статті 117 КЗпП України, тобто за порушення строку проведення остаточного розрахунку при звільненні, а саме невиплату у день звільнення одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В силу частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент звільнення позивача з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Оскільки позивача ОСОБА_2 було звільнено з військової служби відповідно до пункту "б" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" - за станом здоров`я, то він набув права на виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Обставина щодо наявності у позивача права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги визнається відповідачем, зокрема у договорі від 25 червня 2021 року №3-ВС/2021.

Натомість, укладаючи договір від 25 червня 2021 року №3-ВС/2021 сторони досягли згоди виключного щодо поетапної виплати (розстрочення) заборгованості з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні і умови наведеного договору не можуть впливати на первинну дату, з якої виник відповідний обов`язок щодо такої виплати, а саме: при звільненні позивача з військової служби, яке відбулось 18 червня 2019 року.

В даному випадку виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені передбачена не умовами договору від 25 червня 2021 року №3-ВС/2021, а частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і саме внаслідок невчасної виплати передбаченої законодавством одноразової грошової допомоги наявні підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України.

Судом взято до уваги, що обов`язок щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні можна вважати виконаним саме 08 липня 2021 року при здійсненні першого платежу за договором від 25 червня 2021 року №3-ВС/2021 реструктуризації грошового зобов`язання.

День звільнення є останнім робочим днем працівника, а тому обчислення періоду затримки розрахунку при звільненні слід визначати, починаючи з дня наступного після звільнення та завершувати датою здійснення першого платежу по договору від 25 червня 2021 року №3-ВС/2021.

Судом першої інстанції правомірно зроблено висновок , що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 червня 2019 року по 08 липня 2021 року є обґрунтованими.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини.

Вказаний висновок Пленуму Верховного Суду України був врахований Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі №823/1823/18 та від 09 червня 2021 року у справі №569/11319/19 і підстав для його не застосування до спірних правовідносин колегія суддів не вбачає.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 вищезазначеного Порядку передбачено нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку позивача при звільненні обрахуванню підлягає сума заробітку за календарні дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Згідно з довідкою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 13 серпня 2021 року №4.3-22-378 за останні 2 (два) місяці перед звільненням (квітень-травень 2019 року) заробітна плата позивача становила 78471,87 гривень, а тому середньоденне грошове забезпечення позивача розраховується наступним чином: 78471,87 гривень / 61 календарних днів (далі - к.д.) (кількість календарних днів за квітень-травень 2019 року) = 1286,42 гривень/день.

Судом першої інстанції правомірно не взято до уваги довідку від 11 липня 2019 року №1-24ю2/3786/19 щодо нарахування винагороди за підсумками роботи за 2018 рік, оскільки ці кошти не стосуються періоду, за яким розраховуються середньоденне грошове забезпечення за 2019 рік, зокрема, квітень - травень.

Період затримки розрахунку при звільненні складає з 19 червня 2019 року по 08 липня 2021 року та становить 751 календарних днів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розраховується наступним чином: 751 к.д. (період затримки) х 1286,42 гривень (середньоденне грошове забезпечення) = 966101,42 гривень.

Щодо посилання відповідача на частину п`яту статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає необгрунтованими дані твердження та зазначає слідуюче.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частина друга статті 233 КЗпП України передбачає, що строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, у редакції до 19 липня 2022 року передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України та викладено її в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX набув чинності 19 липня 2022 року.

Отже, редакція статті 233 Кодексу законів про працю України, яка раніше не обмежувала строком звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19 липня 2022 року.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, строки, визначені статтею 233 Кодексу законів про працю України, підлягають застосуванню з 01 липня 2023 року.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 29 жовтня 2024 року у справі №460/25695/23, від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.

Суд апеляційної інстанції враховує постанову Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, в якій суд касаційної інстанції висновував: «…на момент звільнення позивача з військової служби, 14.07.2021, частина другої статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.».

З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 січня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Таким чином, оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 19 червень 2019 року по 08 липня 2021 року (період до 01 липня 2023 року), тобто під час дії частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, тому колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду прийшла до висновку, що при поданні даного позову не пропущено строк звернення до суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги Державного підприємства обслуговування повітряного руху України висновків суду першої інстанції не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року - залишено без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Штульман

Судді: М.М. Заїка

Ю.К. Черпак

Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року