Рішення

від 09.07.2024 по справі 910/5044/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2024Справа № 910/5044/24

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Приватного акціонерного товариства "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" (03680, місто Київ, вулиця Машинобудівна, будинок 44) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" (03145, місто Київ, вул. Лебедєва Академіка, будинок 1, корпус 6, офіс 33) про стягнення 147 228,60 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.04.2024 в системі «Електронний суд» представником Приватного акціонерного товариства "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" про стягнення 147 228,60 грн та 25.04.2024 була передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 квітня 2019 року між Приватним акціонерним товариством «РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ» (надалі за текстом - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Девілон» (надалі за текстом - Відповідач) був укладений договір оренди № 428.

01 квітня 2019 року між Сторонами укладено Акт приймання-передачі, який є додатком до Договору № 428 від 01.04.2019, відповідно до якого ПАТ «Ремторгустаткування» передало, а ТОВ «Девілон» прийняв приміщення загальною площею 232,0 кв.м, за адресою м. Київ, вул. Машинобудівна, будинок 44.

Позивач зазначає, що відповідно до умов п. 3.8 Договору, Сторони погодили, що комунальні послуги, електрична енергія та теплове опалення, телефонний зв`язок, інтернет, додаткова охоронна безпека оплачуються Орендарем за фактичними затратами в кінці кожного місяця на основі обгрунтованих, окремо виставлених рахунків, в термін до 5-ти календарних днів з дати виставлення рахунків.

Разом з тим як вказує позивач, відповідач звільнив орендоване приміщення 22.02.2022 однак не здійснив повернення позивачу останнього.

З огляду на викладене позивач просить стягнути з відповідача 147 228,60 грн., з яких: основна заборгованість - 72 750,27 грн.; сума збільшення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції -16 878,06 грн., три проценти річних за несвоєчасне виконання зобов`язань - 39 817,31 грн., пеня - 17 782,96 грн.

Ухвалою суду від 29.04.2024 залишено позовну заяву Приватного акціонерного товариства "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 29.04.2024, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Вказаною ухвалою запропоновано відповідачу у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, подати до суду відзив на позовну заяву.

21.05.2024 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано два однотипні за змістом клопотання про продовження строку на подання відзиву.

Ухвалою суду від 24.05.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" про продовження строку на подання відзиву задоволено та продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" строк для подачі відзиву до 30.05.2024 включно.

27.05.2024 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву відповідно до якого представник заперечує стосовно заявлених позовних вимог з наступних підстав:

- позивач з огляду на мету своєї діяльності не здійснює ліцензійну діяльність з продажу/поставки таких товарів як теплова енергія, а отже суми компенсованих коштів вартості комунальних послуг не можуть включатися, в тому числі, до бази оподаткування з поставки таких товарів;

- ПрАТ «Ремторгустаткування» не є постачальником теплової енергії чи будь яких інших послуг, він не вправі визначати вартість (тарифи) та обсяг спожитих ТОВ «ДЕВІЛОН» комунальних послуг;

- рахунки на оплату, які були додані ПрАТ «Ремторгустаткування» до заяви про усунення недоліків позовної заяви Відповідачу не надсилалися.

- надані Позивачем акти взаємних розрахунків за період: 2021 рік та за період: з 01.01.2021 року по 11.02.2022 року підписані Мазуренко Л.М., яка не уповноважена на підписання будь яких документів від ТОВ «ДЕВІЛОН». Такий же підпис міститься на актах надання послуг.

Окрім того представником відповідача було заявлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом даної справи складає 45 000,00 гривень.

З огляду на викладені обставини відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

05.06.2024 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заяву про подання доказів щодо розміру витрат відповідача пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до останньої представник просить стягнути 45 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

01.04.2019 між Приватним акціонерним товариством "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" (Орендар) укладеного договір оренди № 428 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування без права здачі в суборенду 232,0 кв. м, які належать Орендодавцю на підставі Свідоцтва про право власності, Серія МК № 010001063 від 21.01.1998 р., за адресою: 03680. м. Київ, вул. Машинобудівна, 44.

Загальна орендована площа складає : 232,0кв. м. (п. 1.2 Договору).

Пунктом 2.3 Договору сторони погодили, що приміщення вважаються повернутими Орендодавцю з часу підписання Сторонами Акту прийому-передачі приміщень, але не пізніше 5-ти днів після закінчення терміну дії Договору, незалежно від причин її закінчення.

Відповідно до п. 3.1 - 3.2 Договору, оплату за оренду Орендар сплачує Орендодавцю, відповідно до фактично займаної площі. Фактично займана площа визначається згідно з Актом прийому-передачі займаних площ.

Погоджена ставка орендної плати за 1 кв. м. складає: 282 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 47 грн. 00 коп.

Загальна сума орендної плати складає: 65424 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 10904 грн. 00 коп.

Згідно п. 3.8 Договору, комунальні послуги, електрична енергія та теплове опалення, телефонний зв`язок, інтернет, додаткова охоронна безпека оплачуються Орендарем за фактичними затратами в кінці кожного місяця на основі обгрунтованих, окремо виставлених рахунків, в термін до 5-ти календарних днів з дати виставлення рахунків.

Орендодавець зобов`язаний щомісяця, не пізніше 5-го числа поточного місяця, виставляти Орендареві рахунки на оплату орендної плати, у відповідності до п. 3.2. даного Договору, на оплату спожитої електроенергії, на підставі показників приладів обліку електроенергії, встановлених в орендованих приміщеннях та на оплату опалення в опалювальний сезон (п. 6.2 Договору).

У відповідності до п.8.1 - 8.2 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

За несвоєчасне внесення орендної плати, комунальних та інших платежів, передбачених даним Договором, Орендодавець має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен календарний прострочений день.

Термін дії Договору встановлено з 01 квітня 2019 р. до 01 березня 2022 р. (п. 11.1 Договору).

Відповідно до акту приймання-передачі від 01.04.2019 Приватне акціонерне товариство "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" прийняло приміщення загальною площею 232,0 кв.м. за адресою: 03680. м. Київ, вул. Машинобудівна, 44.

В матеріалах справи наявні акти надання послуг за опалення приміщення:

- №976 від 30.11.2020 на суму 7 168,80 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №161 від 28.02.2021 на суму 7 168,80 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №260 від 31.03.2021 на суму 7 168,80 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №331 від 15.04.2021 на суму 3584,40 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №81 від 31.01.2022 на суму 12 207,84 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №920 від 30.11.2021 на суму 4513,56 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №169 від 22.02.2022 на суму 9591,90 грн (не підписаний).

Також в матеріалах справи наявні акти надання послуг за експлуатаційні витрати:

- №264 від 31.03.2021 на суму 3034,56 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №358 від 30.04.2021 на суму 3034,56 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №501 від 30.06.2021 на суму 3034,56 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №581 від 31.07.2021 на суму 3034,56 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №829 від 31.10.2021 на суму 3034,56 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №749 від 30.09.2021 на суму 3034,56 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №670 від 31.08.2021 на суму 3034,56 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх);

- №932 від 30.11.2021 на суму 3034,56 грн (підписаний з боку сторін та містить печатки останніх).

Позивач зазначає, що у зв`язку з неповним відшкодуванням відповідачем витрат за опалення приміщення, а також експлуатаційних витрат Приватне акціонерне товариство "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" 147 228,60 грн., з яких: основна заборгованість - 72 750,27 грн.; сума збільшення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції -16 878,06 грн., три проценти річних за несвоєчасне виконання зобов`язань - 39 817,31 грн., пеня - 17 782,96 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Матеріалами справи (актом приймання-передачі від 01.04.2019) підтверджується факт передачі в користування відповідачу об`єкта оренди за Договором, починаючи з 01.04.2019.

При цьому, матеріали справи не містять доказів складення сторонами відповідного акту повернення об`єкта оренди.

Поміж тим пунктом 2.3 Договору сторони погодили, що приміщення вважаються повернутими Орендодавцю з часу підписання Сторонами Акту прийому-передачі приміщень, але не пізніше 5-ти днів після закінчення терміну дії Договору, незалежно від причин її закінчення.

Враховуючи, що термін дії Договору встановлено з 01 квітня 2019 р. до 01 березня 2022 р. (п. 11.1 Договору), суд дійшов висновку, що договір оренди діяв у спірний період.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, останні містять підписані з боку позивача та відповідача акти надання послуг за опалення приміщення:

- №976 від 30.11.2020 на суму 7 168,80 грн (оплачений відповідачем частково на суму 507,21 грн);

- №161 від 28.02.2021 на суму 7 168,80 грн (оплату не здійснено);

- №260 від 31.03.2021 на суму 7 168,80 грн (оплату не здійснено);

- №331 від 15.04.2021 на суму 3584,40 грн (оплату не здійснено);

- №81 від 31.01.2022 на суму 12 207,84 грн (оплату не здійснено);

- №920 від 30.11.2021 на суму 4513,56 грн (оплату не здійснено);

- №169 від 22.02.2022 на суму 9591,90 грн (не підписаний).

З огляду на викладене матеріалами справи підтверджується заборгованість за послуги опалення у розмірі 41 304,99 грн.

Також в матеріалах справи наявні підписані та скріплені печатками з боку сторін акти надання послуг за експлуатаційні витрати:

- №264 від 31.03.2021 на суму 3034,56 грн (оплату не здійснено);

- №358 від 30.04.2021 на суму 3034,56 грн (оплату не здійснено);

- №501 від 30.06.2021 на суму 3034,56 грн (оплату не здійснено);

- №581 від 31.07.2021 на суму 3034,56 грн (оплату не здійснено);

- №829 від 31.10.2021 на суму 3034,56 грн (оплату не здійснено);

- №749 від 30.09.2021 на суму 3034,56 грн (оплату не здійснено);

- №670 від 31.08.2021 на суму 3034,56 грн (оплату не здійснено);

- №932 від 30.11.2021 на суму 3034,56 грн (оплату не здійснено).

З огляду на викладене матеріалами справи підтверджується заборгованість за експлуатаційні витрати у розмірі 24 276,48 грн.

Стосовно заперечення відповідача що: - позивач з огляду на мету своєї діяльності не здійснює ліцензійну діяльність з продажу/поставки таких товарів як теплова енергія, а отже суми компенсованих коштів вартості комунальних послуг не можуть включатися, в тому числі, до бази оподаткування з поставки таких товарів; ПрАТ «Ремторгустаткування» не є постачальником теплової енергії чи будь яких інших послуг, він не вправі визначати вартість (тарифи) та обсяг спожитих ТОВ «ДЕВІЛОН» комунальних послуг; рахунки на оплату, які були додані ПрАТ «Ремторгустаткування» до заяви про усунення недоліків позовної заяви Відповідачу не надсилалися, суд зазначає наступне.

Суд погоджується з відповідачем, що ПрАТ «Ремторгустаткування» не є постачальником теплової енергії чи будь яких інших послуг, разом з тим предметом спору є відшкодування вказаних витрат за договором оренди, а не їх постачання. Окрім того сторонами було підписано та скріплено своїми печатками без зауважень акти наданих послуг.

Стосовно заперечення відповідача, що рахунки на оплату, які були додані ПрАТ «Ремторгустаткування» до заяви про усунення недоліків позовної заяви Відповідачу не надсилалися, суд звертає увагу на п. 3.8 Договору, яким передбачено, що комунальні послуги, електрична енергія та теплове опалення, телефонний зв`язок, інтернет, додаткова охоронна безпека оплачуються Орендарем за фактичними затратами в кінці кожного місяця на основі обгрунтованих, окремо виставлених рахунків, в термін до 5-ти календарних днів з дати виставлення рахунків.

В матеріалах справи наявні рахунки за період з грудня 2019 по лютий 2022.

Поміж тим суд наголошує, що зі змісту п. 3.8. Договору не передбачено обов`язку позивача надіслати рахунки позивачу, а строк оплати виникає з дати виставлення рахунку в термін до 5-ти календарних днів. В даному випадку датою виставлення вважається дата створення самого рахунку.

В частині заперечень відповідача, що акти взаємних розрахунків за період: 2021 рік та за період: з 01.01.2021 року по 11.02.2022 року підписані Мазуренко Л.М., яка не уповноважена на підписання будь яких документів від ТОВ «ДЕВІЛОН», а також те, що останні не є первинними документами суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами першою та другою ст. 3 Закону визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Умовами пп. 2.1. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, (далі по тексту - Положення) визначає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.4. Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пункту 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до ст. 9 Закону в редакції, чинній станом на дату підписання вказаного акту, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з визначенням, що міститься у абз. 11 ст. 1 Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Акт звірки розрахунків не є зведеним обліковим документом, оскільки є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто акт не є належним доказом здійснення суб`єктами господарювання господарських операцій за певним правочином.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд про що вказав у постановах: від 18.09.2019 у справі № 904/5545/18, від 27.07.2018 у справі № 905/1141/16 та від 04.07.2018 у справі № 926/1311/15.

З огляду на викладене суд погоджується з представником відповідача, що акти звірки не є первинними документами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відтак, оскільки відповідач обізнаний з умовами Договору в частині терміну виконання зобов`язання з оплати за надані послуги, з урахуванням того, що у період дії договору з 01.04.2019 відповідачем здійснювались часткові оплати, що останнім не заперечується, суд дійшов висновку, що такий обов`язок відповідача відшкодувати на користь позивача витрати за опалення та експлуатаційні витрати за спірний період настав.

Доказів повної сплати відповідачем витрат за опалення та експлуатаційні витрати за спірний період матеріали справи не містять.

Враховуючи, що відповідачем частковою оплатою підтверджується згода останнього із обсягом та вартістю наданих послуг з урахуванням підписаних актів з боку сторін, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині заборгованості за опалення приміщення у розмірі 41 304,99 грн. та за експлуатаційні витрати у розмірі 24 276,48 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 16 878,06 грн., 3% річних у розмірі 39 817,31 грн. та пеню 17 782,96 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Оскільки судом задоволену частково суму основної заборгованості у розмірі 65581,47 грн, суд здійснює нарахування 3% річних та інфляційних на вищевказану суму.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за розрахунком суду до стягнення підлягає 3% річних у розмірі 4305,20 грн в іншій частині слід відмовити.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за розрахунком суду вийшло більше ніж заявлено позивачем, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог до стягнення підлягають інфляційні втрати у заявленому позивачем розмірі та складають 16 878,06 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь пеню у загальному розмірі 17 782,96 грн. нарахованих за період з 11.02.2022 по 08.08.2022.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він є невірним, з огляду на таке.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Пунктом 8.2 Договору сторони погодили пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен календарний прострочений день.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У постановах від 07.06.2019 по справі № 910/23911/16, у постанові від 13.09.2019 по справі № 902/669/18, від 12.06.2018 по справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 по справі №903/962/17 Верховний Суд висловив позицію про те, що "умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Водночас пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року, і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236" продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023 року.

Дію карантину, встановленого цією постановою, неодноразово продовжувалась та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 р. № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.

Отже, пункт 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

За таких обставин позивач мав право нараховувати пеню від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, по 30.06.2023.

Оскільки позивачем обрано період який не перевищує 180 днів, суд здійснює розрахунок пені з урахуванням заявленого позивачем періоду та з урахуванням часткового задоволення суми основної заборгованості.

За перерахунком суду, здійсненим за період з 11.02.2022 по 08.08.2022 на суму 65581,47 грн, суд встановив, що розмір пені становить 10043, 85 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Представником відповідача 05.06.2024 в системі «Електронний суд» сформовано заяву про подання доказів щодо розміру витрат відповідача пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до останньої представник просить стягнути 45 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.27,30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України подаються разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження витрат за надання правничої допомоги у сумі 45 000,00 грн представник відповідача разом із заявою про розподіл судових витрат надав: копію Договору про надання правничої (правової допомоги) № 02/24 від 15.01.2024, копію Додатку № 1 детальний опис робіт (наданих послуг) від 05.06.2024, копію Акту про надання консультаційних послуг 04/24 від 14.05.2024, інформаційне повідомлення про зарахування коштів №358 від 15.05.24, № 387 від 28.05.2024, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копія ордеру

Судом встановлено, що 15.01.2024 між Адвокатом Норик Миколою Володимировичем (далі - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" (далі - Замовник) було укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги №02/24 (далі - Договір).

Пунктом 1.1 Договору сторони визначили, що Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання усіма законними методами та способами надавати Замовнику правову допомогу у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані з захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів Замовника.

Згідно з п. 4.2 Договору оплата послуг Виконавця погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється актом виконаних робіт/надання консультаційних послуг до цього Договору.

Відповідно до акту від 14.05.2024 №04/24 про надання консультаційних послуг за договором про надання правничої (правової) допомоги №02/24 від 15.01.2024 Виконавець виконав, а Замовник прийняв роботи на суму 45 000,00 грн.

Відповідно до Додатку № 1 детальний опис робіт (наданих послуг) від 05.06.2024 Виконавцем було надано замовнику наступні послуги:

- попереднє опрацювання матеріалів - 1 год;

- ознайомлення з позовними вимогами - 1 год;

- особиста зустріч з керівництвом ТОВ «Девілон», обговорення ситуації - 2 год;

- дистанційна зустріч з бухгалтером ТОВ «Девілон» обговорення ситуації та отримання дозволу до архіву бухгалтерії ТОВ «Девілон» - 1 год;

- представництво, збір матеріалів (особистий доступ до архіву бухгалтерії ТОВ «Девілон» з підстав відсутності бухгалтера на робочому місці (воєнний стан) - 6 год;

- опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини - 5 год;

- Формування правової позиції - 2 год;

- консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи - 1 год;

- написання відзиву на позовну заяву - 5 год;

- підготовка процесуальних документів по справі та їх відправлення через електронний суд (клопотання про продовження строку надання відзиву) - 1 год.

Всього витрачено 25 год.

Окрім того вказаним актом сторони погодили, що оплата витрат на професійну правничу допомогу адвоката М.В. Норик в тому числі його гонорару становить 1 800,00 грн х25 год = 45 000,00 грн.

Вивчивши надані представником відповідача докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку про те, що відповідачем доведено факт надання послуг правничої допомоги на суму 45 000,00 грн.

За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Матеріали справи не містять заперечень позивача стосовно заявленого представником відповідача розміру витрат на правничу допомогу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/7334/21, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, згідно з якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та [або] значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім [орієнтовним] розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Водночас з урахуванням позиції викладеній у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2022 року у справі 910/13044/23 суд вважає, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правову допомогу не є пропорційним до предмета спору у цій справі та враховуючи складність відповідної роботи, її обсягом, витраченим ним часом на виконання робіт.

Так, частина п`ята статті 129 ГПК України містить критерій обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Вирішуючи питання, чи є розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує наступне.

Представник відповідача у детальному описі робіт зокрема зазначив про надання наступних послуг:

- попереднє опрацювання матеріалів - 1 год;

- ознайомлення з позовними вимогами - 1 год;

- особиста зустріч з керівництвом ТОВ «Девілон», обговорення ситуації - 2 год;

- представництво, збір матеріалів (особистий доступ до архіву бухгалтерії ТОВ «Девілон» з підстав відсутності бухгалтера на робочому місці (воєнний стан) - 6 год;

- опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини - 5 год;

- Формування правової позиції - 2 год;

- консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи - 1 год;

- написання відзиву на позовну заяву - 5 год.

Суд зазначає, що відповідачем не було надано до матеріалів справи жодних доказів пов`язаних з виконанням умов спірного договору, практика наведена у відзиві зводиться лише до актів звірки.

Стосовно послуг: попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини, написання відзиву на позовну заяву, суд зазначає, що останні є взаємопов`язаними послугами та невиконання однієї виключає можливість здійснення іншої, а відтак суд не може погодитись, що витрачений час при наданні вищевказаних послуг був співмірним зі складністю справи.

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне.

Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Також суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін і зробила висновок, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

Суд враховує, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом відпоідача послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Зважаючи на викладене, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено частково, суд дійшов висновку про наявність підстав для включення до витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8000,00 грн, які покладаються судом на позивача.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" (03145, місто Київ, вул. Лебедєва Академіка, будинок 1, корпус 6, офіс 33, код ЄДРПОУ 30178883) на користь Приватного акціонерного товариства "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" (03680, місто Київ, вулиця Машинобудівна, будинок 44, код ЄДРПОУ 02132668) 65 581 (шістдесят п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят одна) грн. 47 коп. - основна заборгованість, 16 878 (шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 06 коп. - сума збільшення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 4 305 (чотири тисячі триста п`ять) грн. 20 коп. - 3% річних, 10 043 (десять тисяч сорок три) грн. 85 коп. - пені та 1991 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто одна) грн.. 03 коп. судового збору.

3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" (03680, місто Київ, вулиця Машинобудівна, будинок 44, код ЄДРПОУ 02132668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" (03145, місто Київ, вул. Лебедєва Академіка, будинок 1, корпус 6, офіс 33, код ЄДРПОУ 30178883) витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.

5. В іншій частині у задоволенні заяви відмовити.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

7. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 09.07.2024.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ