Постанова

від 15.10.2024 по справі 910/5044/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2024 р. Справа№ 910/5044/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 (повний текст складено 09.07.2024)

у справі №910/5044/24 (суддя ДЕМИДОВ Владислав)

за позовом Приватного акціонерного товариства "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН"

про стягнення 147 228,60 грн,

УСТАНОВИВ:

ПрАТ "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" звернулось д суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" про стягнення 147 228,60 грн за договором оренди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі №910/5044/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" (03145, місто Київ, вул. Лебедєва Академіка, будинок 1, корпус 6, офіс 33, код ЄДРПОУ 30178883) на користь Приватного акціонерного товариства "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" (03680, місто Київ, вулиця Машинобудівна, будинок 44, код ЄДРПОУ 02132668) 65 581 (шістдесят п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят одна) грн 47 коп. - основна заборгованість, 16 878 (шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн 06 коп. - сума збільшення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 4 305 (чотири тисячі триста п`ять) грн 20 коп. - 3% річних, 10 043 (десять тисяч сорок три) грн 85 коп. - пені та 1991 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто одна) грн 03 коп. судового збору. У задоволенні іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" (03680, місто Київ, вулиця Машинобудівна, будинок 44, код ЄДРПОУ 02132668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" (03145, місто Київ, вул. Лебедєва Академіка, будинок 1, корпус 6, офіс 33, код ЄДРПОУ 30178883) витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" подало апеляційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі №910/5044/24 частково та ухвалити у відповідних частинах нове рішення, яким - у задоволенні позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Ремторгустаткування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Девілон» про стягнення заборгованості відмовити у зв`язку з її незаконністю та необґрунтованістю, стягнути з Приватного акціонерного товариства «Ремторгустаткування» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Девілон» витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 45 000 грн 00 коп. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Ремторгустаткування» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Девілон» судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним. На думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги.

Зокрема, апелянт стверджує, що позивач необґрунтовано включає скаржнику до сум компенсації за комунальні послуги додаткову суму ПДВ до вже оподаткованої та сплаченої суми ПДВ ПрАТ «Ремторгустаткування» на користь відповідних постачальників послуг, що здійснюють ліцензійну діяльність з постачання теплової енергії та інших послуг. Відповідно до п. 1.14 ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» постачальник теплової енергії - суб`єкт господарської діяльності, який провадить діяльність із виробництва та постачання теплової енергії безпосередньо споживачам на визначеній території за тарифами, які регулюють у порядку, установленому законодавством. Оскільки ПрАТ «Ремторгустаткування» не є постачальником теплової енергії чи будь яких інших послуг, він не вправі визначати вартість (тарифи) та обсяг спожитих ТОВ «Девілон» комунальних послуг.

В свою чергу, Позивачем не долучено до матеріалів справи жодних документів з яких можливо встановити вартість та обсяг спожитої теплової енергії та інших комунальних послуг. Однак, судом першої інстанції не взято до уваги те, що ПрАТ «Ремторгустаткування» не доведено розміру заявлених позовних вимог, та помилково зроблено висновок, що «разом з тим предметом спору є відшкодування вказаних витрат за договором оренди, а не їх постачання», який є вочевидь безпідставним та незаконним.

Крім того апелянт стверджує про те, що акти звірки та акти надання послуг підписані неуповноваженою особою.

Також, не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі № 910/5044/24 в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Ремторгустаткування» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Девілон» витрат на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним. На думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено вимоги відповідача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн, оскільки вказана обставина не узгоджується з засадами розумності, добросовісності та справедливості. Також апелянт стверджує, що відповідачем було значно завищено розмір адвокатських послуг.

12.08.2024 через систему «Електронний суд» ТОВ «Девілон» було подано письмовий відзив на апеляційну скаргу у якому відповідач просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Ремторгустаткування» - без задоволення з огляду на її необґрунтованість та безпідставність.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" та Приватного акціонерного товариства "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024, об`єднано розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" та Приватного акціонерного товариства "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 01.04.2019 між Приватним акціонерним товариством "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" (Орендар) укладеного договір оренди № 428.

Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування без права здачі в суборенду 232,0 кв. м, які належать Орендодавцю на підставі Свідоцтва про право власності, Серія МК № 010001063 від 21.01.1998 р., за адресою: 03680. м. Київ, вул. Машинобудівна, 44.

Пунктом 2.3 Договору сторони погодили, що приміщення вважаються повернутими Орендодавцю з часу підписання Сторонами Акту прийому-передачі приміщень, але не пізніше 5-ти днів після закінчення терміну дії Договору, незалежно від причин її закінчення.

Відповідно до п. 3.1 - 3.2 Договору, оплату за оренду Орендар сплачує Орендодавцю, відповідно до фактично займаної площі. Фактично займана площа визначається згідно з Актом прийому-передачі займаних площ.

Загальна сума орендної плати складає: 65424 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 10904 грн. 00 коп.

Згідно п. 3.8 Договору, комунальні послуги, електрична енергія та теплове опалення, телефонний зв`язок, інтернет, додаткова охоронна безпека оплачуються Орендарем за фактичними затратами в кінці кожного місяця на основі обгрунтованих, окремо виставлених рахунків, в термін до 5-ти календарних днів з дати виставлення рахунків.

Орендодавець зобов`язаний щомісяця, не пізніше 5-го числа поточного місяця, виставляти Орендареві рахунки на оплату орендної плати, у відповідності до п. 3.2. даного Договору, на оплату спожитої електроенергії, на підставі показників приладів обліку електроенергії, встановлених в орендованих приміщеннях та на оплату опалення в опалювальний сезон (п. 6.2 Договору).

У відповідності до п.п.8.1 - 8.2 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

За несвоєчасне внесення орендної плати, комунальних та інших платежів, передбачених даним Договором, Орендодавець має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен календарний прострочений день.

Термін дії Договору встановлено з 01 квітня 2019 р. до 01 березня 2022 р. (п. 11.1 Договору).

Відповідно до акту приймання-передачі від 01.04.2019 Приватне акціонерне товариство "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" прийняло приміщення загальною площею 232,0 кв.м. за адресою: 03680. м. Київ, вул. Машинобудівна, 44.

В матеріалах справи наявні акти надання послуг за опалення приміщення №976 від 30.11.2020 на суму 7 168,80 грн, №161 від 28.02.2021 на суму 7 168,80 грн; №260 від 31.03.2021 на суму 7 168,80 грн; №331 від 15.04.2021 на суму 3584,40 грн; №81 від 31.01.2022 на суму 12 207,84 грн; №920 від 30.11.2021 на суму 4513,56 грн.

Колегія суддів відзначає, що акт №169 від 22.02.2022 на суму 9591,90 грн не підписаний.

Також в матеріалах справи наявні підписані сторонами акти надання послуг за експлуатаційні витрати №264 від 31.03.2021 на суму 3034,56 грн, №358 від 30.04.2021 на суму 3034,56 грн; №501 від 30.06.2021 на суму 3034,56 грн; №581 від 31.07.2021 на суму 3034,56 грн; №829 від 31.10.2021 на суму 3034,56 грн; №749 від 30.09.2021 на суму 3034,56 грн; №670 від 31.08.2021 на суму 3034,56 грн; №932 від 30.11.2021 на суму 3034,56 грн.

Спір у даній справі виник у зв`язку із тим, що за твердженням позивача відбулось неповне відшкодування відповідачем витрат за опалення приміщення, а також експлуатаційних витрат на загальну суму 147 228,60 грн., з яких: основна заборгованість - 72 750,27 грн.; сума збільшення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції -16 878,06 грн., три проценти річних за несвоєчасне виконання зобов`язань - 39 817,31 грн., пеня - 17 782,96 грн.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Матеріалами справи (актом приймання-передачі від 01.04.2019) підтверджується факт передачі в користування відповідачу об`єкта оренди за Договором, починаючи з 01.04.2019.

При цьому, матеріали справи не містять доказів складення сторонами відповідного акту повернення об`єкта оренди.

У 2.3 Договору сторони погодили, що приміщення вважаються повернутими Орендодавцю з часу підписання Сторонами Акту прийому-передачі приміщень, але не пізніше 5-ти днів після закінчення терміну дії Договору, незалежно від причин її закінчення.

Згідно з п. 11.1 Договору термін його дії встановлено з 01 квітня 2019 р. до 01 березня 2022 р. а отже договір оренди діяв у спірний період.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, підписані з боку позивача та відповідача акти надання послуг за опалення приміщення оплачені лише частково та не оплачені:

- №976 від 30.11.2020 на суму 7 168,80 грн (оплачений відповідачем частково на суму 507,21 грн);

- №161 від 28.02.2021 на суму 7 168,80 грн (оплату не здійснено);

- №260 від 31.03.2021 на суму 7 168,80 грн (оплату не здійснено);

- №331 від 15.04.2021 на суму 3584,40 грн (оплату не здійснено);

- №81 від 31.01.2022 на суму 12 207,84 грн (оплату не здійснено);

- №920 від 30.11.2021 на суму 4513,56 грн (оплату не здійснено);

Акт №169 від 22.02.2022 на суму 9591,90 грн не підписаний.

Таким чином, підтверджено розмір заборгованості відповідача перед позивачем за послуги опалення у розмірі 41304,99 грн.

За вказаними вище судом актами надання послуг за експлуатаційні витрати оплата відповідачем здійснена не була, а отже матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за експлуатаційні витрати у розмірі 24276,48 грн.

Щодо твердження апелянта про те, що суми компенсованих коштів вартості комунальних послуг не можуть включатися, в тому числі, до бази оподаткування з поставки таких товарів; ПрАТ «Ремторгустаткування» не є постачальником теплової енергії чи будь яких інших послуг, він не вправі визначати вартість (тарифи) та обсяг спожитих ТОВ «ДЕВІЛОН» комунальних послуг; рахунки на оплату, які були додані ПрАТ «Ремторгустаткування» до заяви про усунення недоліків позовної заяви Відповідачу не надсилалися, суд зазначає наступне.

Судом береться до уваги те, що ПрАТ «Ремторгустаткування» не є постачальником теплової енергії чи будь яких інших послуг. При цьому предметом спору є відшкодування вказаних витрат за договором оренди, а не їх постачання. Також судом береться до уваги те, що сторонами було підписано та скріплено своїми печатками без зауважень акти наданих послуг.

Щодо твердження апелянта про те, що рахунки на оплату відповідачу не надсилалися, суд звертає увагу на п. 3.8 Договору, яким передбачено, що комунальні послуги, електрична енергія та теплове опалення, телефонний зв`язок, інтернет, додаткова охоронна безпека оплачуються Орендарем за фактичними затратами в кінці кожного місяця на основі обгрунтованих, окремо виставлених рахунків, в термін до 5-ти календарних днів з дати виставлення рахунків. В матеріалах справи наявні рахунки за період з грудня 2019 по лютий 2022.

При цьому у п. 3.8. Договору не передбачено обов`язку позивача надіслати рахунки позивачу, а строк оплати виникає з дати виставлення рахунку в термін до 5-ти календарних днів. В даному випадку датою виставлення вважається дата створення самого рахунку.

Щодо твердження апелянта про те, що акти взаємних розрахунків за період 2021 рік та за період з 01.01.2021 року по 11.02.2022 року підписані Мазуренко Л.М., яка не уповноважена на підписання будь яких документів від ТОВ «ДЕВІЛОН», а також те, що останні не є первинними документами, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами першою та другою ст. 3 Закону визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Умовами пп. 2.1. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, (далі по тексту - Положення) визначає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.4. Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пункту 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до ст. 9 Закону в редакції, чинній станом на дату підписання вказаного акту, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з визначенням, що міститься у абз. 11 ст. 1 Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Акт звірки розрахунків не є зведеним обліковим документом, оскільки є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто акт не є належним доказом здійснення суб`єктами господарювання господарських операцій за певним правочином.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд про що вказав у постановах: від 18.09.2019 у справі № 904/5545/18, від 27.07.2018 у справі № 905/1141/16 та від 04.07.2018 у справі № 926/1311/15.

Отже, акти звірки не є первинними документами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З урахуванням того, що у період дії договору з 01.04.2019 відповідачем здійснювались часткові оплати на виконання умов договору, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що обов`язок відповідача відшкодувати на користь позивача витрати за опалення та експлуатаційні витрати за спірний період настав. Разом із тим, доказів повної сплати відповідачем витрат за опалення та експлуатаційні витрати за спірний період матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що здійсненням часткової оплати підтверджується згода останнього із обсягом та вартістю наданих послуг з урахуванням підписаних актів з боку сторін, а тому вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині заборгованості за опалення приміщення у розмірі 41 304,99 грн та за експлуатаційні витрати у розмірі 24 276,48 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 16 878,06 грн., 3% річних у розмірі 39 817,31 грн та пені 17 782,96 грн суд відзначає наступне.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Колегія суддів відзначає, що оскільки судом задоволено частково суму основної заборгованості у розмірі 65581,47 грн, нарахування 3% річних та інфляційних здійснюється саме на вищевказану суму, що становить 3% річних у розмірі 4305,20 грн. Враховуючи, що суд не може вийти за межі позовних вимог, в частині стягнення інфляційних втрат стягненню з відповідача на користь позивача підлягає вказана у позові сума 16878,06 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь пеню у загальному розмірі 17 782,96 грн, що нарахована період з 11.02.2022 по 08.08.2022.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Пунктом 8.2 Договору сторони погодили пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен календарний прострочений день.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У постановах від 07.06.2019 по справі № 910/23911/16, у постанові від 13.09.2019 по справі № 902/669/18, від 12.06.2018 по справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 по справі №903/962/17 Верховний Суд висловив позицію про те, що "умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Водночас пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року, і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. N 1236" продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023 року.

Дію карантину, встановленого цією постановою, неодноразово продовжувалась та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 р. № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.

Отже, пункт 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

За таких обставин позивач мав право нараховувати пеню від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, по 30.06.2023.

Оскільки позивачем обрано період, який не перевищує 180 днів, розрахунок пені має бути здійснений з урахуванням заявленого позивачем періоду та з урахуванням часткового задоволення суми основної заборгованості.

За перерахунком суду, здійсненим за період з 11.02.2022 по 08.08.2022 на суму 65581,47 грн, суд встановив, що розмір пені становить 10043, 85 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 65 581,47 грн основного боргу за договором, 16 878,06 грн інфляційних, 4 305,20 3% річних, 10 043,85 грн пені.

Щодо часткового задоволення місцевим господарським судом заяви відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.27,30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України подаються разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження витрат за надання правничої допомоги у сумі 45 000,00 грн представник відповідача разом із заявою про розподіл судових витрат надав: копію Договору про надання правничої (правової допомоги) № 02/24 від 15.01.2024, копію Додатку № 1 детальний опис робіт (наданих послуг) від 05.06.2024, копію Акту про надання консультаційних послуг 04/24 від 14.05.2024, інформаційне повідомлення про зарахування коштів №358 від 15.05.24, № 387 від 28.05.2024, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копія ордеру

Судом встановлено, що 15.01.2024 між Адвокатом Норик Миколою Володимировичем (далі - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" (далі - Замовник) було укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги №02/24 (далі - Договір).

Пунктом 1.1 Договору сторони визначили, що Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання усіма законними методами та способами надавати Замовнику правову допомогу у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані з захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів Замовника.

Згідно з п. 4.2 Договору оплата послуг Виконавця погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється актом виконаних робіт/надання консультаційних послуг до цього Договору.

Відповідно до акту від 14.05.2024 №04/24 про надання консультаційних послуг за договором про надання правничої (правової) допомоги №02/24 від 15.01.2024 Виконавець виконав, а Замовник прийняв роботи на суму 45 000,00 грн.

Відповідно до Додатку № 1 детальний опис робіт (наданих послуг) від 05.06.2024 Виконавцем було надано замовнику наступні послуги:

- попереднє опрацювання матеріалів - 1 год;

- ознайомлення з позовними вимогами - 1 год;

- особиста зустріч з керівництвом ТОВ «Девілон», обговорення ситуації - 2 год;

- дистанційна зустріч з бухгалтером ТОВ «Девілон» обговорення ситуації та отримання дозволу до архіву бухгалтерії ТОВ «Девілон» - 1 год;

- представництво, збір матеріалів (особистий доступ до архіву бухгалтерії ТОВ «Девілон» з підстав відсутності бухгалтера на робочому місці (воєнний стан) - 6 год;

- опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини - 5 год;

- Формування правової позиції - 2 год;

- консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи - 1 год;

- написання відзиву на позовну заяву - 5 год;

- підготовка процесуальних документів по справі та їх відправлення через електронний суд (клопотання про продовження строку надання відзиву) - 1 год.

Всього витрачено 25 год.

Вказаним актом сторони погодили, що оплата витрат на професійну правничу допомогу адвоката М.В. Норик в тому числі його гонорару становить 1 800,00 грн х25 год = 45 000,00 грн.

Суд відзначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/7334/21, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, згідно з якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та [або] значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім [орієнтовним] розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Водночас з урахуванням позиції викладеній у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2022 року у справі 910/13044/23 суд вважає, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правову допомогу не є пропорційним до предмета спору у цій справі та враховуючи складність відповідної роботи, її обсягом, витраченим ним часом на виконання робіт.

Так, частина п`ята статті 129 ГПК України містить критерій обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Вирішуючи питання, чи є розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує наступне.

Суд враховує, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом відпоідача послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).

Зважаючи на викладене, беручи до уваги рівень складності справи, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено частково, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для включення до витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8000,00 грн, які покладаються судом на позивача.

Колегія суддів відзначає, що всі інші обґрунтування учасників судового процесу відповідно залишені судовою колегією без задоволення і не приймаються до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

При цьому судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилаються скаржники - ПрАТ "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН", в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі №910/5044/24, а тому апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі №910/5044/24 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі №910/5044/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 у справі №910/5044/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на Приватне акціонерне товариство "РЕМТОРГУСТАТКУВАННЯ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕВІЛОН" відповідно.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран