Ухвала

від 11.07.2024 по справі 363/3271/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"11" липня 2024 р. Справа № 363/3271/24

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

11 липня 2024 року м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Рукас О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради (адреса місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, пл. Шевченка, буд. 1; код ЄДРПОУ: 44108854) про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява.

Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі визначено суддю Рукас О.В.

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом 01.07.2024 року було направлено запит до Вишгородської міської ради Київської області. 11.07.2024 року до суду надійшов лист Вишгородської міської ради № 778 від 04.07.2024 року, в якому зазначено, що зареєстрованим у встановленому законодавством порядку місцем проживання відповідача ОСОБА_2 є АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позовна вимога про визначення місця проживання дитини є вимогою немайнового характеру, у зв`язку з чим відповідно до ставок судового збору, визначених приписами ЗУ «Про судовий збір», за подання відповідної позовної заяви має бути сплачений судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, що станом на 01.01.2024 року відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» становить 1211 грн. 20 коп.

До позовної заяви додано квитанцію № 3662-0553-1168-5309 від 27.06.2024 року про сплату судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. З квитанції вбачається, що платником судового збору є представник позивача - адвокат Саєнко В.В., а платіж здійснювався за допомогою платіжної системи GOVPAY24 через АТ «ТАСКОМБАНК», одержувачем платежу вказується ГУК у Київ.обл/Вишгород. міс/22030101.

Відповідно до ч. 9 ст. 185 ЦПК України заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.

З метою отримання підтвердження сплати судового збору за вищезазначеним платіжним документом судом за допомогою автоматизованої системи документообігу було витребувано з Казначейської служби України відповідне підтвердження. Разом з тим, знайти підтвердження зарахування коштів до спеціального фонду державного бюджету за наданою стороною позивачем квитанцією не виявилося за можливе.

У зв`язку з цим, стороною позивача має бути надано підтвердження зарахування сплаченого судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. до державного бюджету.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З наведеного вбачається, що на розгляд суду передається конкретний спір між учасниками певних правовідносин, внаслідок якого відбувається порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод та законних інтересів. Положеннями процесуального законодавства не передбачено можливості здійснення судового захисту прав, свобод та законних інтересів наперед, тобто за відсутності спору як такого.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем порушується питання визначення місця проживання дітей разом з ним.

У зв`язку з цим, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У позовній заяві зазначається, що шлюб між позивачем та відповідачем не розірвано, позивач проживає окремо від відповідача. Діти, про визначення місця проживання яких порушується питання, проживають разом з відповідачем. При цьому позивачем зазначається, що факт окремого проживання від дітей не впливає на його ставлення до відповідача та спільних дітей, не впливає на надання позивачем матеріальної допомоги на утримання дітей, а також на взяття ним участі у вихованні спільних дітей.

Необхідність визначення місця проживання дітей разом з позивачем, як зазначається у позовній заяві, пояснюється тісним емоційним зв`язком позивача з дітьми, наявністю у позивача офіційних джерел доходу та нерухомого майна на праві приватної власності. Будь-яких інших відомостей, які б вказували на відсутність згоди батьків щодо місця проживання дітей та обумовлювали необхідність визначення їх місця проживання, позовна заява не містить.

Таким чином, з позовної заяви та додатків до неї не вбачається існування між позивачем та відповідачем спору щодо визначення місця проживання дітей та неможливості його вирішення в досудовому порядку. На додаток до цього, позивачем зазначається, що факт проживання дітей з відповідачем жодним чином не створює для нього перешкод у вихованні та утриманні дітей.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З наведеного вбачається, що участь органу опіки та піклування у справах про визначення місця проживання дітей є обов`язковою, яка забезпечується, зокрема, шляхом надання висновку щодо розв`язання спору.

Натомість матеріали позовної заяви не містять висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору, який начебто виник між позивачем та відповідачем. Позовна заява також не містить відомостей, що позивач звертався до органу опіки та піклування за отриманням такого висновку, але отримав відмову в його отриманні, як і не містить клопотання про витребування у зв`язку з цим такого висновку.

Крім того, суд також звертає увагу, що в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» указано, що оскільки розгляд справи провадиться в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, суди повинні вимагати від осіб, що подали заяву, повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування.

У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) вказано, що під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини участь органу опіки та піклування є обов`язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (суд обов`язково враховує стан здоров`я і батьків, і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) Верховний Суд зазначив, що при вирішення питання про визначення місце проживання дитини суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема щодо обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування.

В порушення вищевикладеного, до позовної заяви додано лише довідку про доходи позивача та наявність в нього нерухомого майна, належного на праві приватної власності. Вказані документи не дають суду можливості підтвердити існування між сторонами спору щодо місця проживання дітей та вирішити його з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Залишення позовної заяви без руху не є обмеженням у доступі до правосуддя. Так, згідно практики Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31) зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Крім того необхідно врахувати позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Таким чином, позивачу потрібно усунути вищезазначені недоліки позовної заяви. У разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачу.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 190 ЦПК України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради про визначення місця проживання дитини - залишити без руху.

Встановити строк для усунення недоліків протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

У разі не усунення недоліків позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Рукас