Рішення

від 24.12.2024 по справі 363/3271/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

24.12.2024 Справа № 363/3271/24

РІШЕННЯ

Іменем України

24 грудня 2024 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді - Рукас О.В.;

за участю секретаря судових засідань - Охоти Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, про визначення місця проживання дитини та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, про визначення місця проживання дітей, -

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

На даний момент часу ОСОБА_1 позбавлений можливості в будь-який спосіб примати участь у вихованні своїх дітей у зв`язку з перешкодами, що вчиняються з боку ОСОБА_2 . Внаслідок цього ОСОБА_1 також позбавлений можливості вільно бачитися та спілкуватися з дітьми. У зв`язку з цим виникла потреба у визначенні місця проживання дітей на підставі рішення суду.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що має тісний емоційний зв`язок зі своїми дітьми, має офіційний заробіток, офіційно працевлаштований, а також є власником нерухомого майна у виді квартири, внаслідок чого має можливість забезпечити гідне забезпечення обох дітей та надати їм місце для проживання.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання дітей разом з ним, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі визначено суддю Рукас О.В.

Ухвалою суду від 19.08.2024 року провадження у справі відкрито у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, встановлено строк для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.

Під час підготовчого провадження від ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява (а.с. 82-85), в якій ОСОБА_2 з викладених підстав просила визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею.

Ухвалою суду від 15.10.2024 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду разом з первісним позовом, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання від 24.12.2024 року позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце його проведення. Про причини неявки сторона позивача не повідомила. До судового засідання від сторони позивача надійшло клопотання про залишення первісного позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Будь-яких інших заяв, клопотань, у тому числі відзиву на зустрічну позовну заяву, від сторони позивача не надходило.

У судове засідання від 24.12.2024 року відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце його проведення. До судового засідання від представника відповідача надійшла заява, в якій зустрічний позов було підтримано у повному обсязі, у зв`язку з залишенням без розгляду первісного позову без розгляду висловлено прохання про продовження судового розгляду за зустрічним позовом та виділення вимог за зустрічним позовом в окреме провадження для забезпечення виконання завдань цивільного судочинства, а також прохання про проведення судового розгляду за відсутності відповідача та її представника.

У судове засідання від 24.12.2024 року представник третьої особи - Органу опіки та піклування Вишгородської міської ради не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце його проведення. До судового засідання від представника Органу опіки та піклування Вишгородської міської ради надійшло клопотання про проведення судового розгляду за відсутності представника органу опіки та піклування. Крім того, у цьому клопотанні представником третьої особи частково підтримано зустрічний позов та висловлено прохання про його задоволення в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з відповідачем - позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 . У той же час, представником третьої особи зазначено про необхідність відмови у задоволенні вимог зустрічного позову в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , 2008 р.н., оскільки остання відповідно до вимог чинного законодавства має право самостійно визначати місце свого проживання.

У судове засідання від 24.12.2024 року представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце його проведення. До судового засідання від представника Служби у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради надійшло клопотання про проведення судового розгляду за його відсутності. Крім того, у клопотанні представником третьої особи також висловлено позицію щодо необхідності часткового задоволення зустрічного позову шляхом визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з ОСОБА_2 , та зазначено про необхідність відмови у задоволенні вимог про визначення місця проживання ОСОБА_3 , 2008 р.н., оскільки остання відповідно до вимог чинного законодавства має право самостійно визначати місце свого проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, зважаючи на подані учасниками справи клопотання про проведення судового розгляду за їх відсутності, зважаючи на відсутність клопотань про відкладення судового розгляду, суд вважає за можливе проводити судове засідання за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники справи у судове засідання не з`явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Щодо залишення без розгляду первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місце проживання дитини.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що залишення позову без розгляду є виключним процесуальним правом позивача, яке реалізовано ним у встановлений процесуальним законодавством строк, суд приходить до висновку про необхідність задоволення відповідного клопотання та залишення без розгляду первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Щодо продовження судового розгляду за зустрічним позовом при залишенні первісного позову без розгляду.

У постанові від 26.07.2024 року у справі № 442/2335/21 (провадження № 61-5049св24) КЦС ВС зроблено висновок, що зустрічний позов дозволяє розглянути в одному процесі вимоги обох сторін, що дає можливість заощадити час і сприяє більш швидкому захисту їхніх прав та інтересів, а також запобігає можливості винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень у цивільній справі. Зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача.

Положеннями статті 255 ЦПК України не передбачено такої підстави для закриття провадження у справі за зустрічним позовом, як залишення первісного позову без розгляду, а тому у разі залишення первісного позову без розгляду, зустрічний позов підлягає розгляду судом як самостійний позов.

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на те, що процесуальним законодавством не передбачено форми закінчення судового розгляду щодо зустрічного позову у разі залишення первісного позову без розгляду, зважаючи, що сторона відповідача наполягала на продовженні судового розгляду в частині зустрічного позову, суд приходить до висновку про необхідність продовження судового процесу в частині розгляду і вирішення по суті вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, про визначення місця проживання дітей.

Щодо виділення вимог за зустрічним позовом в окреме провадження для забезпечення їх самостійного розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.

Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Таким чином, прийняття рішення про об`єднання та/або роз`єднання позовних вимог є правом, а не обов`язком суду, що реалізується ним в межах наданих процесуальних повноважень та з урахуванням наявності встановлених законодавством підстав.

Зважаючи на перебування судового провадження на стадії судового розгляду, враховуючи тривалість виділення матеріалів справи в окреме провадження, суд не вбачає за необхідне виділяти вимоги за зустрічним позовом в самостійне окреме провадження. Розгляд вимог за зустрічним позовом в межах цього провадження буде сприяти швидкому, ефективному, повному та всебічному судовому розгляду без надмірного затягування судового процесу.

Щодо розгляду по суті вимог за зустрічним позовом про визначення місця проживання дітей.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 10.12.2014 року (а.с. 93) судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві складено відповідний актовий запис № 2804. Батьками дитини зазначаються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З Акту обстеження матеріально-побутових умов від 08.07.2024 року (а.с. 94) судом встановлено, що ОСОБА_2 разом з малолітнім ОСОБА_4 , 2014 року народження, та неповнолітньою ОСОБА_3 , 2008 року народження, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою створено хороші умови проживання, що відповідають віковим потребам дітей. У кожної дитини є свої окремі кімнати, окремі місця для навчання та місця для зберігання речей, діти забезпечені всім потрібним для проживання.

З Договору оренди квартири від 23.05.2024 року та доданих до нього документів (а.с. 103-107) судом встановлено, що вищезазначена квартира, в якій ОСОБА_2 проживає разом з дітьми, перебуває у її користуванні на підставі орендного зобов`язання.

З довідки Вишгородського ліцею № 1 Вишгородської міської ради № 327 від 21.06.2024 року (а.с. 95) судом встановлено, що малолітній ОСОБА_4 , 2014 року народження, є учнем 4-Б класу вказаного ліцею. У свою чергу, з характеристики за місцем навчання (а.с. 96) судом встановлено, що малолітній ОСОБА_4 за час навчання зарекомендував себе позитивно, належним чином виконує навчальний план, має гарні здібності до навчання. З цієї ж характеристики вбачається, що саме ОСОБА_2 цікавиться навчанням сина та відповідально ставиться до виконання ним домашніх завдань і організації процесу навчання, завжди відкликається на прохання класного керівника.

З характеристики учня 4 класу (а.с. 122), довідки № 10 від 06.08.2024 року ФОП ОСОБА_7 (а.с. 123) судом встановлено, що ОСОБА_2 забезпечує отримання малолітнім ОСОБА_4 додаткових послуг у сфері освіти, цікавиться процесом його додаткового навчання, сплачує кошти за таке навчання, підтримує зв`язок з навчальним закладом, спілкується з класним керівником та дирекцією школи, бере активну участь у вирішенні громадських справ на рівні батьківського колективного класу. З вказаних документів вбачається, що ОСОБА_1 приходив до школи лише один раз, однак при цьому жодного разу не цікавився процесом навчання сина, не оплачував послуги додаткової освіти.

З Довідки щодо участі батьків в житті дитини від 05.08.2024 року (а.с. 124) ФОП ОСОБА_8 , судом встановлено, що ОСОБА_2 забезпечує відвідування ОСОБА_4 додаткових секцій, зокрема, секції Паркуру у відповідному спортивному клубі на регулярній основі. З довідки вбачається, що ОСОБА_2 сплачує вартість проведених тренувань, займається вихованням сина, регулярно спілкується з тренерами, приймає участь у функціонуванні секції, приводить на тренування сина і забирає згідно графіку. ОСОБА_1 на спортивній секції ніхто не бачив та жодного разу з ним не спілкувалися.

З Податкової декларації платника єдиного податку (а.с. 97-98), Довідки про обіги та сальдо АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с. 102) судом встановлено, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, провадить господарську діяльність, має стабільне та офіційне джерело доходу.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №383228523 від 17.06.2024 (а.с. 99) судом встановлено, що ОСОБА_2 також має право спільної часткової власності на нерухоме майно у виді квартири, що розташована у АДРЕСА_3 .

За результатами дослідження талонів-повідомлень єдиного обліку та документів, складених Вишгородським РУП ГУНП в Київській області (а.с. 108-119) судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно виникають сварки та конфлікти, що регулярно закінчувалися викликом представників органу поліції та фіксацією факту вчинення можливих протиправних дій. ОСОБА_2 систематично звертається до органу поліції за фактом вчинення ОСОБА_1 можливих протиправних дій, окремі такі звернення завершувалися внесенням відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань. Разом з тим, докази притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за зазначеними фактами можливих протиправних дій зустрічний позов не містить.

Рішенням Виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 539 від 19.09.2024 року (а.с. 152) затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з ОСОБА_2 . У висновку органу опіки та піклування (а.с. 153-154) зазначається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент виникнення спору про його місце проживання протягом тривалого часу проживає разом з ОСОБА_2 , яка займається його вихованням, навчанням, доглядом та утриманням. Для дитини створено всі належні умови проживання та навчання, дитина забезпечена всім необхідним. Сама ОСОБА_2 має стабільний заробіток.

У висновку зазначено, що ОСОБА_1 так само має стабільний дохід, офіційно працевлаштований. Однак органом поліції неодноразово фіксувався факт вчинення ним дій психологічного насильства щодо ОСОБА_2 та дітей.

З урахуванням встановлених обставин органом опіки та піклування констатовано доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з ОСОБА_2 .

Докази, долучені ОСОБА_2 разом з клопотанням від 05.12.2024 року, суд не приймає до уваги як такі, що подані з пропуском процесуального строку та без поважних причин для його поновлення.

За результатами повного та всебічного судового розгляду судом встановлено, що малолітній ОСОБА_4 має постійне та звичайне місце проживання разом з матір`ю - відповідачем ОСОБА_2 . За звичайним місцем свого проживання ОСОБА_4 має усталене місце навчання, проведення дозвілля, спортивні гуртки, коло спілкування тощо. Протягом всього часу за усталеним місцем проживання ОСОБА_2 забезпечує ОСОБА_4 всіма необхідними речами, займається його утриманням, вихованням, доглядом, бере участь у процесі його навчання, водить на спортивні гуртки, забезпечує всебічний духовний, фізичний розвиток дитини, сприяє самоствердженню дитини у подальшому житті. ОСОБА_2 є підприємцем, займається господарською діяльністю, має стабільний офіційний заробіток, що здатен забезпечити всі потреби дитини. ОСОБА_2 має право користування квартирою та частку у праві власності на квартиру у м. Києві.

У свою чергу, ОСОБА_1 , хоча і має офіційний заробіток та право власності на квартиру, в якій створено належні умови для проживання дітей, не має тісного емоційного зв`язку з ОСОБА_4 , безпосередньо не бере участі в процесі його навчання, виховання, не займається його фізичним та духовним розвитком дитини. Органом поліції зафіксовано неодноразові факти вчинення ОСОБА_1 дій, що порушували спокій як ОСОБА_2 , так і їх сина, що проживає разом з нею.

За таких обставин суд приходить до висновку, що найкращим інтересам малолітнього ОСОБА_4 буде відповідати продовження проживання ним разом з матір`ю - відповідачем ОСОБА_2 за звичайним (постійним) місцем свого проживання, де створено найкращі умови для його виховання, розвитку та подальшого життя.

У зв`язку з цим зустрічний позов в частині вимог визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Натомість у задоволенні вимог зустрічного позову в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , 2008 року народження, суд вважає за необхідне відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У статті 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України. Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства дитина, що досягла 14 років, може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині».

Аналогічний висновок викладено у постанові КЦС ВС від 02.11.2023 року у справі № 592/7624/22 (провадження № 61-7545св23).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто досягла 14 років, а отже має право самостійно визначати власне місце проживання.

У зв`язку з цим вимоги зустрічного позову в цій частині не можуть бути задоволені.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи відсутність клопотань про розподіл судових витрат, відсутність повідомлень про необхідність вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні, суд приходить до висновку про необхідність залишення понесених судових витрат за сторонами справи.

Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ст.ст. 12, 81, 133, 141, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, про визначення місця проживання дитини - залишити без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особа, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, про визначення місця проживання дітей - задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з його матір`ю - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) за місцем її фактичного проживання.

У задоволенні решти вимог зустрічного позову - відмовити.

Судові витрати залишити за сторонами справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом):

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; адреса проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Відповідач (позивач за зустрічним позовом):

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:

Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради (адреса місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, площа Шевченка, буд. 1; код ЄДРПОУ: 04054866);

Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради (адреса місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, площа Шевченка, буд. 1; код ЄДРПОУ: 44108854).

Головуючий суддя О.В. Рукас