Постанова

від 10.07.2024 по справі 455/1362/24

СТАРОСАМБІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 455/1362/24

Провадження № 2-а/455/11/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

10 липня 2024 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кушніра А.В.,

секретар судового засідання Борковська Н.М.,

з участю: позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки адвоката Гриб О.В.,

представника відповідача Свястин М.М.,

третьої особи Бац А.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань справу за адміністративним позовом громадянки рф ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, третя особа ОСОБА_2 , про скасування рішення про примусове повернення до країни походження іноземця,

В С Т А Н О В И В:

10.06.2024 позивачка ОСОБА_1 звернулася до Старосамбірського районного суду Львівської області із зазначеною позовною заявою, в якій просить суд скасувати рішення Старосамбірського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області №1/70-2024 від 21.05.2024 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки рф.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що не погоджується із цим рішенням, вважає його необґрунтованим, протиправним та просить його скасувати враховуючи наступні доводи.

Зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», - іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя. Позивач наголошує, що у випадку її повернення на територію рф існує реальна загроза її життю та здоров`ю, внаслідок насильства та агресії зі сторони держави, яка в даний час згідно Декларацій ООН є визнана країною-агресором, що є ініціатором агресії та війни в Україні та режим якої є визнаний терористичним згідно Постанови ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України щодо визнання російського режиму терористичним...» від 01.12.2022р.

Крім того, зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», - іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Вказує, що 9 липня 2015р. між нею, ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_3 ) та українцем ОСОБА_2 , уродженцем м.Добромиль, Львівської області, було укладено шлюб, що посвідчується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 виданим управлінням запису актів цивільного стану адміністрації м.сургут, ханти-мансійського автономного округу - югри, від 09.07.2015р. Її чоловік, ОСОБА_2 , що є залучений як Третя особа у цій справі, від самого початку російської агресії та війни як доброволець вступив до армії та по даний час перебуває на військовій службі у ЗСУ. Вказує, що вона солідарна із патріотичними поглядами свого чоловіка щодо захисту України і така її позиція та її проукраїнські політичні переконання призведуть до загрози її життю при поверненні до рф.

Крім того, вказує, що за час проживання у шлюбі, в їх сім`ї народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ," що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданим управлінням запису актів цивільного стану адміністрації м.сургут, ханти-мансійського автономного округу - югри, від 03.06.2015р. На даний час ОСОБА_4 є неповнолітньою особою та проживає з ними в АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади. У відповідності до норм чинного українського законодавства, дитина - це особа, яка не досягла повноліття, тобто 18 років. Така особа повинна проживати з батьками, або ж з одним із батьків. Їх син, ОСОБА_4 за національністю - українець. Стверджує, що у випадку її повернення до країни походження, її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 буде змушений поїхати з нею. В інакшому разі, батько дитини, її чоловік, ОСОБА_2 , буде змушений звільнитися із лав ЗСУ щоб доглядати дитину.

Також зазначає, що зверталась до відповідача із заявою про оновлення її статусу в Україні, однак у прийнятті документів їй було відмовлено, посилаючись на те, що програма тимчасово припинена. Натомість було запропоновано очікувати від них дзвінка.

Враховуючи наведене вище, просить суд скасувати вищевказане рішення Старосамбірського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області №1/70-2024 від 21.05.2024 про її примусове повернення.

Ухвалою судді Старосамбірського районного суду Львівської області від 14.06.2024 адміністративний позов був прийнятий до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено судовий розгляд.

Ухвалою суду від 01.07.2024 у справі замінено неналежного відповідача Старосамбірський відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на належного - Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області. Розгляд справи відкладено до 10.07.2024року.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Гриб О.В. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, представник позивача зазначив, що позивачка ОСОБА_1 зверталася в листопаді 2021року до Старосамбірського відділу ДМС у Львівській області, де їй було надано перелік необхідних для подання документів, проте працівники ДМС неправильно роз`яснили позивачці порядок її подальших дій.

Представник відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області Свястин М.М. в судовому засіданні проти позову заперечила в повному обсязі. В обґрунтування заперечень покликається на те, що 30.10.2021 позивачка прибула на територію України через пункт пропуску «Нові Яриловичі» по паспорту російської федерації 65 № 9850188 дійсний до 26.12.2024 і до цього часу територію України не залишала. Відтак, позивачка перевищила дозволений строк свого перебування на території України - більше 90 днів протягом 180 днів, зокрема строк перебування її закінчився 28.01.2022, чим порушила пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» від 15.02.2012 № 150. Зазначає, що в листопаді 2021року позивачка зверталася до Старосамбірського відділу ГУ ДМС у Львівській області за консультацією, де їй роз`яснено перелік документів необхідних для подання. Проте заяву про продовження строку перебування на території України протягом 90 днів свого перебування в Україні, позивачка до міграційної служби заяви не подавала. Будь-яких доказів у вчиненні її перешкод звернутися до міграційної служби не надала і це при тому, що на той час ще не відбувся напад російської федерації на нашу країну. Отже, позивачка не зверталась із відповідною заявою до міграційної служби, що є грубим порушенням міграційного законодавства України. Крім того зазначила, що термін дії паспорта рф позивачки спливає 26.12.2024, відтак позивачці для легалізації перебування на території України потрібно буде в подальшому звертатися за межами території України в посольство рф для виготовлення нового паспортного документа. З огляду на наведене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходитьдо таких висновків.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією (з перекладом на українську мову) її паспорта рф 65№ НОМЕР_3 , виданого 26.12.2019, дійсного до 26.12.2024 (а.с.7-9).

30.10.2021року позивачка ОСОБА_1 прибула на територію України через пункт пропуску «Нові Яриловичі» по паспорту рф 65№9850188 і по теперішній час територію України не залишала.

Матеріалами справи також встановлено, що 9 липня 2015 року між позивачкою ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_3 ) та громадянином України ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується копією (з перекладом на українську мову) свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 виданим управлінням запису актів цивільного стану адміністрації м.сургут, ханти-мансійського автономного округу - югри від 09.07.2015року (а.с.11,12).

Чоловік позивачки - ОСОБА_2 (третя особа у справі) перебуває на військовій службі у ЗСУ, що підтверджується копією його військового квитка Серія НОМЕР_4 (а.с.13,14).

Також встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (третя особа у справі) є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією (з перекладом на українську мову) свідоцтва про народження НОМЕР_2 , виданим управлінням запису актів цивільного стану адміністрації м.сургут, ханти-мансійського автономного округу - югри, від 03.06.2015року (а.с.15,16).

Неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьками в АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади (а.с.17).

Як слідує зі змісту нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 від 11.11.2021, остання у даній заяві зазначає, що надає згоду на реєстрацію постійного проживання громадянам рф: своїй невістці ОСОБА_1 та внукові ОСОБА_4 в належному їй на праві приватної власності житловому будинку АДРЕСА_1 , а також дає згоду надавати їм матеріальне забезпечення (проживання, харчування, медичне обслуговування та інші) на час їх проживання у вищезгаданому будинку (а.с.10).

21.05.2024 Старосамбірським відділом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області було прийнято оскаржуване рішення №1/70-2024, яким вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянку російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано її покинути територію України у термін до 15.06.2024.

Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення, було встановлено, що 30.10.2021 ОСОБА_1 , громадянка рф, прибула на територію України через пункт пропуску Нові Яриловичі по паспорту рф 65 № 9850188 дійсному до 26.12.24 і до цього часу території України не залишала. З останнього в`їзду в Україну проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, у паспорті позивача рф 65№ НОМЕР_3 було проставлено відмітку про те, що прийнято рішення про примусове повернення від 21.05.2024р. № 1/70-2024. Встановлено строк для виїзду 25 діб, до 15.06.2024р.

Вважаючи вищевказане рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни протиправним, позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Правовідносини, наявні між сторонами, мають наступне правове регулювання.

Згідно ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно вимог пункту 2статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Відповідно до діючого законодавства України, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначеноЗаконом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011р. №3773-VІ.

Статтею 3Закону України«Про правовийстатус іноземцівта осіббез громадянства»№3773-VІ визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленимиКонституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці таособи безгромадянства,які перебуваютьпід юрисдикцієюУкраїни,незалежно відзаконності їхперебування,мають правона визнанняїх правосуб`єктностіта основнихправ ісвобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватисяКонституціїта законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно з пп.14 ч. 1 ст.1 наведеного вище Закону, нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Згідно п.14ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VІ14, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених участинах третій - тринадцятійцієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно п.16ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VІ14, іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно доположень ст.6 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VІ14, іноземця або особу без громадянства може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або їм може бути надано тимчасовий захист у порядку, встановленому законом.

Відповідно доположень ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VІ14, іноземці таособи безгромадянства в`їжджаютьв Українуза наявностівизначеного цимЗаконом чиміжнародним договоромУкраїни паспортногодокумента таодержаної увстановленому порядкувізи,якщо іншене передбаченозаконодавством чиміжнародними договорамиУкраїни.Це правилоне поширюєтьсяна іноземцівта осіббез громадянства,які перетинаютьдержавний кордонУкраїни зметою визнанняїх біженцямиабо особами,які потребуютьдодаткового аботимчасового захистучи отриманняпритулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно доположень ст.17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VІ14, іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.

Продовження строку перебування та тимчасового проживання на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, упорядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно доположень ст.23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VІ14 нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 2 статті 25 Закону № 3773-VI передбачено, що «...іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій».

Правові підстави для прийняття рішень про примусове повернення іноземців визначеністаттею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»,згідно якоїіноземець абоособа безгромадянства можутьбути примусовоповернуті вкраїну походженняабо третюкраїну,якщо їхдії порушуютьзаконодавство Україниз прикордоннихпитань проправовий статусіноземців таосіб безгромадянства абосуперечать інтересамзабезпечення національноїбезпеки Україничи охоронигромадського порядку,або якщоце необхіднодля охорониздоров`я,захисту праві законнихінтересів громадянУкраїни зарішенням центральногооргану виконавчоївлади,що реалізуєдержавну політикуу сферіміграції (імміграціїта еміграції),у томучислі протидіїнелегальній (незаконній)міграції,громадянства,реєстрації фізичнихосіб,біженців таінших визначенихзаконодавством категоріймігрантів,органу Службибезпеки Україниабо органуохорони державногокордону.У рішенніпро примусовеповернення зазначаєтьсястрок,протягом якогоіноземець абоособа безгромадянства повиннівиїхати зУкраїни.Зазначений строкне повиненперевищувати 30днів здня прийняттярішення. Рішенняпро примусовеповернення іноземцівта осіббез громадянства,зазначених участині першійцієї статті,може супроводжуватисязабороною щодоподальшого в`їздув Українустроком натри роки.Строк заборонищодо подальшогов`їздув Українуобчислюється здня винесеннятакого рішення.Порядок виконаннярішення прозаборону щодоподальшого в`їздув Українувизначає КабінетМіністрів України.Рішення пропримусове поверненняможе бутиоскаржено досуду. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Виняток ізцього правилапередбачений частиноюпершою статті31наведеного вищеЗакону,де зазначено,що іноземецьабо особабез громадянстване можутьбути примусовоповернуті чипримусово видвореніабо виданічи переданідо країн: деїх життюабо свободізагрожуватиме небезпеказа ознакамираси,віросповідання,національності,громадянства (підданства),належності допевної соціальноїгрупи абополітичних переконань; деїм загрожуєсмертна караабо страта,катування,жорстоке,нелюдське аботаке,що принижуєгідність,поводження чипокарання; деїх життюабо здоров`ю,безпеці абосвободі загрожуєнебезпека внаслідокзагальнопоширеного насильствав ситуаціяхміжнародного абовнутрішнього збройногоконфлікту чисистематичного порушенняправ людини,або природногочи техногенноголиха,або відсутностімедичного лікуваннячи догляду,який забезпечуєжиття; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Тобто законність прибуття іноземця в Україну не виключає у подальшому набуття ним статусу нелегального мігранта у разі втрати підстав для подальшого перебування в Україні, а отжеі можливості застосування до нелегального мігранта такого заходу, як примусове повернення в країну походження або в третю країну.

Так, відповідно ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Тобто, законодавець в розумінні вищезазначених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов`язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України.

Процедура продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» (в редакції чинній на момент перетину позивачем кордону).

Положеннями підпункту 2 пункту 2 постанови КМУ від 15.02.2012 № 150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України», Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.Порядокобчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

Положеннями пунктів5,7-9постанови КМУвід 15.02.2012№ 150«Про затвердженняПорядку продовженнястроку перебуваннята продовженняабо скороченнястроку тимчасовогоперебування іноземцівта осіббез громадянствана територіїУкраїни»,передбачено,що строкперебування іноземцівта осіббез громадянствана територіїУкраїни,паспортні документиабо документи,що підтверджуютьособу безгромадянства,яких зареєстрованопосадовою особоюДержприкордонслужби,продовжується територіальнимиорганами абопідрозділами ДМС. Рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства,а такожГоловою ДМСабо йогозаступником вінших випадкахза умовиподання підтверджувальнихдокументів. Заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання.Зразок заявитапорядокїї розгляду затверджуються МВС.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженанаказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150(далі - «Інструкція»).

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Пунктом 5 розділу І Інструкції передбачено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Згідно з п. 3 розділу ІІ Інструкції у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов`язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення. Рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони подальшого в`їзду обчислюється з дня винесення такого рішення. Якщо рішення про примусове повернення супроводжується забороною в`їзду в Україну, у паспортному документі іноземця проставляється відмітка про заборону в`їзду.

З системного аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства є самостійною правовою підставою для примусового повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну. Рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства приймається органом ДМС.

Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 4ст. 26 Закону № 3773-VIпередбачено, що рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства, як вказується у ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи звимог ч.2ст.2Кодексу адміністративногосудочинства України,у справахщодо оскарженнярішень,дій чибездіяльності суб`єктіввладних повноваженьадміністративні судиперевіряють,чи прийняті(вчинені)вони: 1)на підставі,у межахповноважень тау спосіб,що визначеніКонституцієюта законамиУкраїни; 2)з використаннямповноваження зметою,з якоюце повноваженнянадано; 3)обґрунтовано,тобто зурахуванням усіхобставин,що маютьзначення дляприйняття рішення(вчиненнядії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманнямпринципу рівностіперед законом,запобігаючи всімформам дискримінації; 8)пропорційно,зокрема здотриманням необхідногобалансу міжбудь-якиминесприятливими наслідкамидля прав,свобод таінтересів особиі цілями,на досягненняяких спрямованеце рішення(дія); 9)з урахуваннямправа особина участьу процесіприйняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами 1, 2ст.77 КАС Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч.1,2 ст.72 КАС України доказами вадміністративному судочинствіє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншіобставини,що маютьзначення дляправильного вирішеннясправи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 ст.78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України визначаються статтею 288 КАС України, за частиною першою якої позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Як встановлено судом, у даному випадку, на дату ухвалення спірного рішення строк перебування позивача на території України перевищив 90 днів протягом 180 днів, а саме позивачка прибула на територію України 30.10.2021, а відтак строк її перебування закінчився 28.01.2022року, й не був продовжений в установленому порядку.

Також встановлено, що позивачка не подавала відповідної заяви про продовження строку перебування на території України до органу міграційної служби у встановлений законом строк.

Будь-яких доказів наявності об`єктивних причин, які б перешкоджали позивачу звернутися із відповідною заявою до органів міграційної служби, матеріали справи не містять.

Аналіз зазначених обставин дає підстави для висновку, що позивачка до закінчення визначеного законодавством дозволеного строку перебування на території України (до 28.01.2022 року),у належний спосіб не звернулася вчасно до органів ДМС із відповідною заявою, ухилилась від виїзду з України, чимпорушила правила перебуванняіноземців та осіб без громадянства в Україні.

За наведених обставин позивач є іноземцем, який хоч і законно прибув в Україну, але після закінчення визначеного вищенаведеними нормами законодавства терміну перебування втратив підстави для подальшого перебування та ухиляється від виїзду з України, що відповідає ознакам статусу нелегального мігранта у розумінні пункту 14 частини першоїстатті 1 Закону № 3773-VI.

Щодо доводів сторони позивача про те, що позивачка зверталася в листопаді 2021року до Старосамбірського відділу ДМС у Львівській області за консультацією, проте працівниками ДМС їй надано неправильні роз`яснення з цього приводу, то суд такі доводи не приймає до уваги, оскільки доказів неправомірної поведінки працівників відповідного органу ДМС позивачка до суду не надала, відповідні дії (бездіяльність) посадових осіб позивачка у встановлений законом строк та порядок не оскаржувала, і такі не є предметом оскарження у даній справі.

Щодо доводів позивачки про те, що вона одружена з громадянином України та має неповнолітню дитину, суд зазначає, щоці обставини мали б бути підставою для своєчасних дій легалізації становища позивача, а не для обґрунтування неправомірності застосування процедури примусового повернення за встановлених у цій справі обставин.

Суд враховує право позивача на повагу до сімейного життя, проте звертає увагу, що є доведеним та власне не спростовується позивачем факт порушення саме позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства внаслідок недбалого ставлення до питання щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні.

Згідно з ч.5ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 23 січня 2020 року у справі № 343/2242/16, від 10 жовтня 2019 року у справі № 2340/2910/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 755/14023/17, від 13 жовтня 2021 року у справі № 263/14519/20, від 13 квітня 2021 року у справі № 211/1113/18, від 26 січня 2022 року у справі № 200/9761/20-а неодноразово зазначав, що бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства

Відтак, особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов`язками.

Саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дитини та чоловіка, який є громадянином України, за обставин цієї справи, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження або третьої країни міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов`язань держави відповідно до статті 8 Конвенції, оскільки в такому випадку постає питання відповідальності самого позивача, яка має усвідомлювати, що її міграційний статус робить збереження сімейного життя сумнівним з огляду на перебування її на території України нелегально.

Оскільки, сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини (чоловіка) та дітей, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивачки та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення нею порушення міграційного законодавства України.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 18.03.2021 у справі № 522/1441/18, від 27.04.2023 у справі № 522/11882/22, від 29.05.2023 у справі 522/5683/22.

В постанові від 26 січня 2024 року у справа №522/11225/22 Верховний Суд зазначив, що саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов`язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тобто мова йде про відповідальність самого позивача, який був свідомий того, що його міграційний статус робить збереження сімейного життя сумнівним з огляду на перебування його на території України нелегально.

Крім того, не заперечує того, що сам по собі факт шлюбу, та навіть народження дітей, не є перешкодою для видворення іноземця за межі країни перебування, і Європейський суд з прав людини.

Наприклад, у справі Jeunesse v. the Netherlands (no 12738/10) Європейський суд з прав людини відзначив, що: "коли держава-учасниця толерує присутність іноземця на своїй території… така держава-учасниця дозволяє іноземцю приєднатися до суспільства приймаючої країни, формувати стосунки та створити родину. Однак це не тягне за собою автоматично обов`язку влади держави-учасниці, внаслідок зобов`язань відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволити йому чи їй оселитися в цій країні".

Суд вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством України не передбачено виключень (в тому числі, у зв`язку з наявністю родинних відносин і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства) із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України, що звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення вимогЗакону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VІ.

Такі правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 №522/14416/18, від 23.01.2020 № 343/2242/16, від 10.10.2019 №2340/2910/18 та від 12.08.2020 №755/14023/17.

Отже, сам по собі факт наявності у позивачки чоловіка та дитини, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.

Щодо доводів позивачки про те, що у неї реальні побоювання щодо своєї безпеки у разі повернення до країни громадянства, оскільки її чоловік ОСОБА_2 від самого початку російської агресії та війни як доброволець вступив до армії та по даний час перебуває на військовій службі у ЗСУ, вона солідарна із патріотичними поглядами свого чоловіка щодо захисту України і така її позиція та її проукраїнські політичні переконання призведуть до загрози її життю при поверненні до рф, то суд зазначає наступне.

Так, в оскаржуваному рішенні про примусове повернення позивачки до країни походження або третьої країни, що прийняте 21.05.2024 відносно позивачки, не конкретизовано куди саме вирішено повернути позивачку - чи до країни походження чи до третьої країни.

Отже позивачка має право вибору.

Відповідно до чинного законодавства України, рішення про примусове повернення приймається без зобов`язання позивачки повертатись саме до країни походження або країни громадянської належності.

Як наслідок, позивачці надається право вибору, вона може виїхати до будь якої країни.

При цьому, оскільки оскаржуване рішення від 21.05.2024 року прийнято без заборони в`їзду в Україну, то позивачка має право повернутись на територію України після виконання необхідних законодавчих формальностей щодо законності перебування в Україні.

Крім того, суд також приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що термін дії паспорта рф 65№9850188 позивачки спливає, такий дійсний до 26.12.2024, відтак позивачці, в тому числі і для легалізації перебування на території України, потрібно буде в подальшому звертатися за межами території України в дипломатичне представництво або консульську установу рф для виготовлення нового паспортного документа.

Суд наголошує, що відповідачем до позивача не було застосовано заборону в`їзду на територію України. Рішення про примусове повернення дає змогу іноземцям самостійно полишити територію України, не отримавши при цьому заборону в`їзду, також вони мають право самостійно обирати в яку країну виїхати.

Щодо покликання сторони позивача на положення ч.1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», якою визначений перелік обставин, за наявності яких до іноземця чи особи без громадянства не може бути застосоване примусове повернення, то суд зазначає, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставини, настання яких передбачає застосування положень ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», стороною позивача суду не надано.

Отже, оскаржене рішення відповідача відповідає критерію пропорційності, тобто прийняте з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для інтересів позивачки і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення є правомірними, відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України, в тому числі й положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому правові підстави щодо скасування рішення про примусове повернення відсутні.

Враховуючи викладені норми чинного законодавства України та встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72-78, 241-246, 250, 271, 272, 288 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову громадянки рф ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, третя особа ОСОБА_2 , про скасування рішення про примусове повернення до країни походження іноземця, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: громадянка рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області; місцезнаходження: м.Львів, вул.Січових Стрільців, 11; код ЄДРПОУ 37831493;

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено та проголошено 10.07.2024 року.

Суддя А.В. Кушнір