Постанова

від 11.07.2024 по справі 153/221/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 153/221/24

Провадження № 22-ц/801/1248/2024

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гаврилюк Т. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 рокуСправа № 153/221/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Міхасішина І.В., Сопруна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного центру зайнятості на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 01 квітня 2024 року, ухвалене суддею Гаврилюк Т.В., в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру зайнятості, Ямпільської районної філії Вінницького обласного центру зайнятості, про стягнення нарахованої, але невиплаченої допомоги по безробіттю,

встановив:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з Вінницького обласного центру зайнятості та Ямпільської районної філії Вінницького обласного центру зайнятості завдану їй майнову шкоду у вигляді нарахованої, але частково невиплаченої допомоги по безробіттю, що становить 5 000 гривень.

В обґрунтуванняпозовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що в період з лютого 2017 року по листопад 2017 року вона була зареєстрована як безробітна в Ямпільському районному центрі зайнятості Вінницької області та отримувала допомогу по безробіттю відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Згідно записів її трудової книжки, з 07 лютого 2017 року їй була розпочата виплата допомоги по безробіттю, яка припинена ІНФОРМАЦІЯ_1 . Допомога по безробіттю виплачувалася Ямпільським районним центром зайнятості Вінницької області за місцем реєстрації її проживання. Відповідачі мають перед нею заборгованість по виплаті соціальної допомоги по безробіттю у розмірі 5 000 гривень, проте повну інформацію про розмір заборгованості недоотриманої допомоги по безробіттю в Ямпільській районній філії Вінницького обласного центру зайнятості їй надавати відмовились та повідомили, що така інформація є у Вінницькому обласному центрі зайнятості, так як вони проводили акти взаємозвірок по вказаній заборгованості.

Вказані обставини стали підставною для звернення до суду із вказаним позовом.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 01 квітня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Вінницького обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 2 162 (дві тисячі сто шістдесят дві) гривні 23 копійки нарахованої, але частково не виплаченої допомоги по безробіттю. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Вінницького обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені по оплаті судового збору, у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Не погодившись із вказаним рішенням, Вінницький обласний центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю у зв`язку із пропуском строків позовної давності.

У скарзі зазначає, що Ямпільська районна філія Вінницького обласного центру зайнятості не може бути відповідачем у справі, оскільки припинена шляхом ліквідації. У даному випадку строк позовної давності обчислюється з 09 лютого 2018 року з дня надання позивачем особистих письмових пояснень на ім`я в.о. начальника Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області, а відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Усі матеріали позапланової перевірки знаходяться та зберігаються у Могилів-Подільській окружній прокуратурі і Вінницький обласний центр зайнятості не мав у своєму розпорядженні вказані документи, тому не міг надати їх суду.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ч. 13ст. 7 ЦПК України,розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень ч. 1ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першоїінстанції,встановивши,що ОСОБА_1 має право на отримання допомоги по безробіттю, яка була їй нарахована, однак заборгованість по виплаті допомоги становить 2 162 грн 23 коп., дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. При цьому, суд вважав, що кошти підлягають стягненню саме з відповідача Вінницького обласного центру зайнятості, який є юридичною особою, і який згідно Положення затверджував кошторис видатків бувшої Ямпільської районної філії Вінницького обласного центру зайнятості. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив через їх необґрунтованість.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 16 березня 2009 року зареєстрована по АДРЕСА_1 (а.с.6).

Відповідно до копії трудової книжки, 07 лютого 2017 року ОСОБА_1 розпочато виплату допомоги по безробіттю згідно п. 1, 4 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Виплату допомоги по безробіттю припинено 01 жовтня 2017 року (запис в трудовій книзі зроблено на підставі ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (а.с.8).

Із копії акту позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Ямпільського районного центру зайнятості за період з 01 січня 2015 року по 05 вересня 2017 року №15-30/6 від 26 лютого 2018 року (вх. №174 від 28 лютого 2018 року) встановлено, що 23 січня 2018 року було розпочато виїзну позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності в Ямпільському районному центрі зайнятості та завершено 19 лютого 2018 року (а.с.60).

Із копії Реєстру порівняння сум нарахованої допомоги по безробіттю з сумами виписок (банку) про зарахування коштів допомоги по безробіттю на рахунки громадян (безробітних), що перебували на обліку у період часу з 01 січня 2015 року по 05 вересня 2017 року в Ямпільському РЦЗ, судом встановлено, що різниця невиплаченої допомоги ОСОБА_2 складає 2 162 гривні 23 копійки (а.с.61).

Як зазначено Вінницьким обласним центром зайнятості у відзиві на позов та не заперечувалося ОСОБА_1 , в суму 2 162 гривні 23 копійки включені наступні суми: 593,20 грн 10 липня 2017 року; 701,94 грн 31 липня 2017 року; 867,09 грн 21.08.2017. Вказане підтверджується копією Інформаційної довідки стосовно нарахування та виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_2 , яка була зареєстрована як безробітна в Ямпільському управлінні Могилів-Подільської філії Вінницького обласного центру зайнятості з 31 січня 2017 року по 02 жовтня 2017 року (а.с.62).

У ч. 1 ст. 6 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» зазначено, що право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», фонд зобов`язаний виплачувати забезпечення та надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом.

Згідно з ч. 2 розділу 6 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, який затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України 15 червня 2015 року за №613, допомога по безробіттю виплачується центром зайнятості, у якому зареєстрований безробітний, через банківські установи в установленому порядку.

Виплата допомоги по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду. Видатки бюджету Фонду щодо забезпечення виплати допомоги по безробіттю є захищеними. Фінансування цих видатків проводиться в першочерговому порядку (частина перша розділу 8 Порядку).

Встановивши, що ОСОБА_1 була нарахована, однак не виплачена у повному обсязі допомога по безробіттю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні підстави для стягнення з Вінницького обласного центру зайнятості на її користь допомоги в розмірі 2162,23 грн, який підтверджений документально, у зв`язку з чим позовні вимоги задовольнив частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вінницький обласний центр зайнятості в апеляційній скарзі зазначає про те, що Ямпільська районна філія Вінницького обласного центру зайнятості не може бути відповідачем у справі, оскільки вказана філія припинена (ліквідована) і на час прийняття рішення судом першої інстанції діючим підрозділом Вінницького обласного центру зайнятості є Ямпільське відділення Могилів-Подільської філії.

Вказані доводи апеляційної скарги є недоречними, адже суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову до Ямпільської районної філії Вінницького обласного центру зайнятості через те, що філія не є юридичною особою, тому аналізувати доводи скарги в цій частині не має правового значення.

Також Вінницький обласний центр зайнятості вважає, що суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні позову через пропуск позивачем строку позовної давності.

Обґрунтовуючи вказану позицію Вінницький обласний центр зайнятості в апеляційній скарзі посилається на те, що 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 надала особисте письмове пояснення за її підписом на ім`я в.о. начальника Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області, в якому вона зазначила, що сума невиплаченої їй допомоги по безробіттю складає 2162,23 грн. Отже, Вінницький обласний центр зайнятості вважає, що саме з 09 лютого 2018 року розпочався строк позовної давності і, звертаючись 14 лютого 2024 року до суду з даним позовом, позивач пропустив строк позовної давності.

Про вказані обставини в обґрунтування підстав для відмови в задоволенні позову у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності зазначав Вінницький обласний центр зайнятості і в суді першої інстанції.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України,перебіг позовної давності починається від дня, коли особадовідалася або могла довідатисяпро порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦКУкраїни, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довеститой факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести,що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Відхиляючи позицію відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, висловлену у відзиві на позов, суд першої інстанції виходив з того, що Вінницьким обласним центром зайнятості до заяви не було додано доказів на підтвердження того, що саме з 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 знала про наявність нарахованої, але не виплаченої допомоги по безробіттю, а саме копію пояснення на ім`я в.о. начальника Управління Північного офісі Держаудитслужби у Вінницькій області від 09 лютого 2018 року.

З відповіді ОСОБА_1 на позов слідує, що позивач заперечувала зазначені Вінницьким обласним центром зайнятості обставини щодо початку відліку строку позовної давності, наведені у відзиві на позов.

Відтак, за наявності заперечень ОСОБА_1 щодо обізнаності із порушенням її прав саме 19 лютого 2018 року, та недоведення Вінницьким обласний центром зайнятості вказаної обставини, суд першої інстанції на законних підставах відхилив позицію відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Доданий до апеляційної скарги доказ (копія пояснень ОСОБА_2 , які надані на ім`я в.о. начальника Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області) не приймається апеляційним судом з наступних підстав.

Частинами 1-3 статті 367 ЦПК Українивизначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно доч.3-5ст.83ЦПК України,відповідач,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору,повинні податисуду доказиразом зподанням відзивуабо письмовихпояснень третьоїособи. Якщодоказ неможе бутиподаний увстановлений закономстрок зоб`єктивних причин,учасник справиповинен проце письмовоповідомити судта зазначити:доказ,який неможе бутиподано;причини,з якихдоказ неможе бутиподано узазначений строк;докази,які підтверджують,що особаздійснила всізалежні віднеї дії,спрямовані наотримання вказаногодоказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17.

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі №686/9366/20 зазначено, що тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

За змістом ч. 4ст. 12 ЦПК України,кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченогост. 13 ЦПК України,учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З матеріалів справи вбачається, що доказ, який відповідач просить долучити до матеріалів справи, існував на час розгляду справи судом першої інстанції, такого доказу суд першої інстанції не досліджував, натомість заявник не обґрунтував поважності причин неподання такого доказу в суд першої інстанції.

З огляду на викладене, підстав для прийняття вказаного доказу не має.

Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.367,374,375,381, 382, 384,389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Вінницького обласного центру зайнятості залишити без задоволення.

Рішення Ямпільськогорайонного судуВінницької областівід 01квітня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді І.В. Міхасішин

В.В. Сопрун