Постанова

від 03.07.2024 по справі 381/3190/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 381/3190/21 Головуючий у суді І інстанції Дубас Т.В.

Провадження № 22-ц/824/7053/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2023 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» до ОСОБА_1 про зобов`язання до вчинення певних дій,

в с т а н о в и в:

У вересні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор ГТС України») звернулось до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що по території Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області проходить магістральний газопровід «Шебелинка-Диканька-Київ» діаметром (Ду) - 1200 мм, ділянка ЛЧ км 494,63 - км 518,067, робочий тиск (Ру) - 5,5 МПа. Розмір охоронної зони з обох боків від осі зазначеного газопроводу становить 300 метрів.

Вищевказаний магістральний газопровід «Шебелинка-Диканька-Київ» перебуває на балансі ТОВ «Оператор ГТС України», що підтверджується відомостями про державне майно від 11 січня 2020 року, форма № 2б(к). Позивач отримав від AT «Укртрансгаз» цей газопровід та є підприємством, яке несе повну відповідальність перед державою за здійснення його експлуатації при забезпеченні транспортування і транзиту газу.

Під час обстеження охоронної зони зазначеного газопроводу працівниками Боярського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ТОВ «Оператор ГТС України» було виявлено, що в адміністративних межах Чабанівської селищної ради на земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:03:003:5007 громадяниномОСОБА_1 в охоронній зоні на ділянці магістрального газопроводу «Шебелинка- Диканька-Київ» ДУ 1200 мм Ру 5,5 МПа, із позначенням чіткої відстані 271,3 м здійснюється порушення охоронної зони, а саме на територіїпобудована огорожа земельної ділянки.

Відповідно до п. п. 10.1.7, п. 10.1.9 ДБН А.3.2-2-2009 «Охорона праці і промислова безпека у будівництві» земляні роботи в охоронній зоні кабелів високої напруги, діючих газопроводів та інших комунікацій необхідно виконувати за нарядом-допуском після одержання дозволу від організацій, що їх експлуатують; виконання земляних робіт в охоронній зоні кабелів, що перебувають під напругою або діючих газопроводів необхідно здійснювати під безпосереднім наглядом керівника робіт та працівників організацій, що експлуатують ці комунікації.

Дозволу на проведення будь-яких робіт в охоронній зоні позивач відповідачу не надавав та із заявами про надання такого дозволу до Боярського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів останній не звертався.

Належність земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:003:5007 на праві власності ОСОБА_1 підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку. Однак, відповідач не дотримався обмежень, встановлених охоронними зонами навколо (вздовж) об`єкта газопроводу, чим допустив порушення чинного законодавства України.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_1 усунути загрозу магістрального газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ» Ду 1200 мм Ру 5,5 МПа шляхом невідкладного знесення (демонтажу) частини огорожі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:003:5007, яка знаходиться в охоронній зоні магістрального газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ» Ду 1200 мм Ру 5,5 МПа.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2023 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути загрозу магістрального газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ» Ду 1200 мм Ру 5,5 МПа шляхом знесення (демонтажу) частини огорожі земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:003:5007, яка знаходиться в охоронній зоні магістрального газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ» Ду 1200 мм Ру 5,5 МПа.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Оператор ГТС України» судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що огорожа на земельній ділянці, якою володіє відповідач і яка розташована в межах охоронної зони магістрального газопроводу, зведена ним з порушенням вимог, передбачених частиною четвертою статті 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», та перешкоджають ТОВ «Оператор ГТС України» забезпечувати безпечну експлуатацію магістрального газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ» Ду 1200 мм Ру 5,5 МПа. У зв`язку із цим порушені у такий спосіб права позивача слід захистити та зобов`язати відповідача усунути загрозу магістральному газопроводу, вчинивши дії по знесенню (демонтажу) частини огорожі земельної ділянки.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Макаренка В.А. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 21 600,00 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що у відзиві на позовну заяву він заявляв клопотання про застосування до вимог позивача позовної давності, однак суд першої інстанції не дав цьому клопотанню обґрунтованої оцінки, отже не з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Також суд проігнорував клопотання відповідача про залучення до матеріалів справи доказів вжиття заходів щодо укладення з позивачем мирової угоди, яка передбачала укладення між сторонами договору про встановлення земельного сервітуту, за яким спір міг бути вичерпано, адже в силу вимог статті 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт» земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору.

При цьому суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення оціночної будівельно-технічної експертизи, оскільки визначення вартості зведеної огорожі на земельній ділянці відповідача та вартість її знесення мало суттєве значення для справи, а саме для визначення реального розміру судового збору, який необхідно було сплатити позивачу за пред`явлення позову майнового характеру.

Відповідач стверджує, що суд першої інстанції не застосував норми закону, який підлягали застосуванню, а саме статтю 1163 та пункт 1 статті 1164 ЦК України, та не з`ясував за допомогою належних та допустимих доказів у справі, чи справді майну позивача загрожує небезпека, чи є об`єкт магістрального трубопровідного транспорту «Шебелинка-Диканька-Київ» Ду 1200 мм Ру 5,5 МПа об`єктом підвищеної небезпеки і яким чином наявність капітальної огорожі відповідача за 270 метрів від осі цього газопроводу загрожує майну ТОВ «Оператор ГТС України».

Висновок суду першої інстанції про те, що факт порушення відповідачем охоронної зони магістрального газопроводу також підтверджується актом від 08 червня 2021 року обстеження траси магістрального газопроводу «ШДК» ДУ 1200 мм Ру 5,5 МПа, є помилковим, адже зазначений акт складено у відсутність відповідача, що робить його не допустимим доказом. Крім того, суд не врахував, що відомості про обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:003:5007 до Державного земельного кадастру не вносились, що підтверджується листом Держгеокадастру від 16 жовтня 2023 року.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач в особі представника - Мяскова О.Є. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наданим сторонами доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Свої заперечення мотивує тим, що твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставними, оскільки позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України) і в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того коли почалося порушення його прав.

Так, дійсно відповідач неодноразово звертався до позивача з пропозицією укладення мирової угоди, однак у даній категорії справ, де законом передбачено виключний обов`язок усунення порушення охоронних зон, укладення мирових угод не є можливим.

Враховуючи наявні в матеріалах справи документи, експертизу щодо яких просив призначити представник відповідача, враховуючи їх сукупність та взаємозв`язок із обставинами справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суд прийшов до правильного висновку, що питання, поставленні на вирішення експерта, не мають безпосереднього впливу на предмет доказування у справі, а результати експертизи не будуть мати вирішального значення для вирішення спору по суті. У зв`язку з чим, судом правильного трактовано ту обставину, що призначення у справі відповідної експертизи призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду справи.

Пред'явленні в цій справі позовні вимоги про зобов`язання усунути загрозу магістрального газопроводу шляхом знесення (демонтажу) частини огорожі на земельній ділянці, що знаходиться в охоронній зоні, є вимогами немайнового характеру, які не підлягають вартісній оцінці, тому підстави для доплати судового збору за подання позовної заяви були відсутні.

Вказує, що встановлення охоронних зон вздовж об`єктів магістральних газопроводів та обмежень у використанні власниками таких земель спрямоване на забезпечення належної експлуатації магістральних трубопроводів, запобігання їх ушкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля в цілому, тому у разі недотримання встановлених обмежень у використанні земель охоронних зон, підприємства магістральних трубопроводів наділені правом звертатися до суду з позовами про усунення порушень правового використання земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів.

У зазначеній категорії справ позивачі звільнені від обов`язку доказування можливості настання негативних наслідків.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ТОВ «Оператор ГТС України» - Мясков О.Є. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Сторона відповідача в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, представник ОСОБА_1 - адвокат Макаренко В.А. у день засідання надіслав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю його особистої явки на прийом до в.о. керівника апарату Київського окружного адміністративного суду та неможливості ОСОБА_1 прибути до суду апеляційної інстанції у зв`язку із сімейними обставинами.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (статті 240 ЦПК України).

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

ЄСПЛв рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» зазначив, що держави-учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

Також ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).

Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки відповідача та його представника в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи, та з огляду на те, що сторона відповідача належним чином повідомлена про судове засідання у справі, а наведенні у заяві про відкладення розгляду справи обставини не є поважними причинами неявки до апеляційного судуі попереднє судове засідання в суді апеляційної інстанції вже відкладалося за клопотанням представника відповідача, з урахуванням категорії справи, доводів апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та заперечень відзиву на неї, на підставі статей 369, 372 ЦПК Україниухвалила залишити без задоволення клопотання про відкладення судового засідання та проводити розгляд справи за відсутності сторони відповідача.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24 грудня 2019 року № 3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор ГТС України» позивачу видано ліцензії на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу.

По території Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області проходить магістральний газопровід «Шебелинка-Диканька-Київ» діаметром (Ду) - 1200 мм, ділянка ЛЧ км 494,63 - км 518,067, робочий тиск (Ру) - 5,5 МПа.

Розмір охоронної зони з обох боків від осі цього газопроводу становить 300 метрів.

Вищевказаний магістральний газопровід «Шебелинка-Диканька-Київ» є об`єктом підвищеної небезпеки та перебуває на балансі ТОВ «Оператор ГТС України», яке несе повну відповідальність перед державою за здійснення його експлуатації при забезпеченні транспортування і транзиту газу.

Під час обстеження охоронної зони зазначеного газопроводу працівниками Боярського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ТОВ «Оператор ГТС України» виявлено, що в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, а саме на земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:03:003:5007 громадянином ОСОБА_1 в охоронній зоні на ділянці магістрального газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ» ДУ 1200 мм Ру 5,5 МПа, із позначенням чіткої відстані 271,3 м здійснюється порушення охоронної зони, а саме на територіїпобудована огорожа земельної ділянки.

Даний факт був виявлений працівниками Боярського ЛВУМГ ТОВ «Оператор ГТС України» 08 червня 2021 року під час планового огляду траси газопроводу, який проводиться лінійно-експлуатаційною службою кожні три місяці, що свідчить про недавній факт здійснення відповідачем порушень в охоронній зоні магістрального газопроводу.

За результатом такого планового огляду працівниками позивача за участю представника Чабанівської селищної ради був складений відповідний акт від 08 червня 2021 року обстеження траси магістрального газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ» ДУ 1200 мм Ру 5,5 МПа.

Дозволу на проведення будь-яких робіт в охоронній зоні позивач відповідачу не надавав.

Земельна ділянка площею 0,1972 га з кадастровим номером 3222457400:03:003:5007 та цільовим призначенням для індивідуального садівництва належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 жовтня 2012 року.

Відповідно до пункту 1.9 вказаного договору згідно висновку про наявні обмеження (обтяження) на використання земельної ділянки, виданого управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області 22 жовтня 2012 року за № 5403/2 відчужувана земельна ділянка повинна використовуватися з дотриманням обов`язків землевласників відповідно до статті 91 ЗК України та відповідно до «Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок», затвердженого наказом Держкомзему України № 643 від 29 грудня 2008 року.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Оператор ГТС України» вживались заходи щодо повідомлення та попередження відповідача, а також державні органи та органи місцевого самоврядування про проходження територією Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області магістрального газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ» і наявних обмежень у використанні земельних ділянок, які знаходяться в охоронній зоні, у тому числі земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 .

Згідно із листами Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області від 03 червня 2021 року та Фастівської районної державної адміністрації Київської області від 04 червня 2021 року ОСОБА_1 надав пояснення про те, що під час придбання у власність вищевказаної земельної ділянки він не мав інформації про наявні обмеження у її використанні, у висновку управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області 22 жовтня 2012 року № 5403/2 та відповідно до відомостей Державного земельного кадастру охоронні зони об`єктів магістральних газопроводів не були визначені. ОСОБА_3 зобов`язався дотримуватися особливого режиму господарської діяльності та обмежень, що діють в межах охоронних зон об`єктів магістральних газопроводів, що передбачені статтею 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів».

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до статті 1163 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, життю, здоров`ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

У разі неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: 1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; 2) відшкодування завданої шкоди; 3) заборони діяльності, яка створює загрозу (стаття 1164 ЦК України).

За змістом частин першої та другої статті 111 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 112 ЗК України охоронні зони створюються уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

У свою чергу, стаття 73 ЗК України визначає, що до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.

Згідно зі статтею 11 Закону України від 15 травня 1996 року № 192/96-ВР «Про трубопровідний транспорт» до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони. Земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору. Порядок встановлення, розмір та режим використання охоронної зони об`єкта трубопровідного транспорту визначаються законодавством України.

Режим використання земель охоронної зони магістрального газопроводу, незалежно від того як вони використовуються, регулюється Законом України № 3041-VI від 17 лютого 2011 року «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» (далі - Закон № 3041-VI).

Згідно з абзацом 7 частини першої статті 1 Закону № 3041-VI охоронна зона об`єктів магістральних трубопроводів - територія, обмежена умовними лініями уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів та їх споруд по обидва боки від крайніх елементів конструкції магістральних трубопроводів та по периметру наземних споруд на визначеній відстані, на якій обмежується провадження господарської та іншої діяльності.

При цьому, абзацами 8-9 частини першої статті 1 Закону № 3041-VI визначено, що підприємства магістральних трубопроводів - суб`єкти господарської діяльності, які здійснюють експлуатацію об`єктів магістральних трубопроводів, а правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів - установлений законодавством особливий режим використання земель власниками та користувачами земельних ділянок, а також підприємствами магістральних трубопроводів, що встановлюється в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів для забезпечення належних умов їх експлуатації, запобігання їх ушкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля в цілому.

Відповідно до статті 8 Закону № 3041-VI на використання власником або користувачем земельної ділянки чи її частини в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються обмеження в обсязі, передбаченому цим Законом. Обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються і діють з дня введення відповідного об`єкта магістрального трубопроводу в експлуатацію. Перехід права власності чи користування земельною ділянкою не є підставою для припинення дії обмежень на використання земельної ділянки в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Закону № 3041-VI для забезпечення безпечної експлуатації вздовж об`єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів газопроводу високого тиску (від 1000 міліметрів до 1200 міліметрів включно), який проходить біля земельної ділянки відповідача, встановлюється охоронна зона у розмірі 300 м вздовж об`єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів.

Відповідно до частин першої та другої статті 14 Закону № 3041-VI земельні ділянки, розташовані в охоронних зонах об`єктів магістральних трубопроводів, не вилучаються у їх власників або користувачів, а використовуються з обмеженнями, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Зазначені обмеження встановлюються для власників та користувачів земельних ділянок на провадження ними господарської діяльності в цих охоронних зонах залежно від визначених внутрішніх зон безпеки охоронних зон або в межах всієї охоронної зони об`єктів магістральних трубопроводів.

Згідно зі статтею 19 Закону № 3041-VI будівельні, ремонтні, земляні, геологорозвідувальні, бурові, вибухові, гірничі та днопоглиблювальні роботи на земельних ділянках, розташованих в охоронних зонах, у місцях, де магістральні трубопроводи проходять через водні об`єкти, болота, торфорозробки та місця видобутку корисних копалин, а також всі інші роботи, пов`язані з розробкою ґрунту на глибину більше 30 сантиметрів на таких земельних ділянках, проводяться лише на підставі письмового погодження з підприємствами магістральних трубопроводів. На зрошуваних землях, розташованих у межах охоронних зон, роботи, пов`язані з тимчасовим затопленням земель, проводяться на підставі письмового погодження з підприємствами магістральних трубопроводів. У разі відмови у наданні погодження на тимчасове затоплення зрошуваних земель, розташованих в охоронних зонах, підприємства магістральних трубопроводів письмово повідомляють про це власників та користувачів земельних ділянок із зазначенням причин і строку, протягом якого не може проводитися тимчасове затоплення. Особи, які отримали письмове погодження на проведення робіт на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, зобов`язані виконувати ці роботи з дотриманням умов їх проведення та додержанням правового режиму земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів. Умови проведення будівельних, ремонтних, земляних та інших робіт визначаються підприємствами магістральних трубопроводів. Зазначені умови визначають комплекс заходів, вжиття яких є необхідним для виключення можливості виникнення аварій, аварійних ситуацій на об`єкті магістральних трубопроводів під час проведення відповідних робіт. Надання письмового погодження на проведення робіт в охоронних зонах, з визначенням умов проведення будівельних, ремонтних, земляних та інших робіт у таких зонах, а також письмової відмови в їх проведенні здійснюються протягом одного місяця з дня отримання підприємством магістрального трубопроводу клопотання про їх надання. Відмова в наданні письмового погодження на проведення робіт на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, надається у разі якщо: проведення робіт заборонено цим Законом; проведення робіт створить загрозу виникнення аварії (аварійної ситуації) на об`єкті магістрального трубопроводу.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону № 3041-VI до особливих обмежень, що діють у межах охоронних зон об`єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів, належить, зокрема заборона: будувати огорожі для відокремлення земельних ділянок приватної власності, лісових ділянок, садів, виноградників тощо.

Аналогічна заборона міститься у пункті 11 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1747 (далі - Правила № 1747).

Таким чином, встановлення охоронних зон вздовж об`єктів магістральних газопроводів та обмежень у використанні власниками таких земель спрямоване на забезпечення належної експлуатації магістральних трубопроводів, запобігання їх ушкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля в цілому, тому у разі недотримання встановлених обмежень у використанні земель охоронних зон, підприємства магістральних трубопроводів наділені правом звертатися до суду з позовами про усунення порушень правового використання земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів. У зазначеній категорії справ позивачі звільнені від обов`язку доказування можливості настання негативних наслідків.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 509/3712/16-ц (провадження № 61-13603св20).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що ОСОБА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222457400:03:003:5007 в охоронній зоні на ділянці магістрального газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ» діаметром (Ду) - 1200 мм, ділянка ЛЧ км 494,63 - км 518,067, робочий тиск (Ру) - 5,5 МПа, збудовано огорожу земельної ділянки, тоді як на цю земельну ділянку поширюються визначені частиною четвертою статті 22 Закону № 3041-VI та пунктом 11 Правил № 1747 особливі обмеження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених ТОВ «Оператор ГТС України» вимог про усунення порушень правового використання земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів шляхом зобов`язання відповідача знести (демонтувати) частини огорожі земельної ділянки, які знаходяться в межах такої охоронної зони.

Такі висновки суду першої інстанції повністю узгоджуються з висновками, наведеними Верховним Судом у постанові від04 червня 2024 року справі № 760/21193/20 (провадження № 61-1423св24) та від 11 січня 2024 року у справі № 587/1490/21 (провадження № 61-7228св23) за подібних правовідносин.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Оператор ГТС України».

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, про що представник відповідача заявляв відповідне клопотання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Таким чином, на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

З огляду на те, що позивач обрав ефективний спосіб захисту прав, а саме усунення перешкод (загрози) магістральному газопроводу «Шебелинка-Диканька-Київ» Ду 1200 мм Ру 5,5 МПа шляхом знесення (демонтажу) частини огорожі земельної ділянки, яка знаходиться в охоронній зоні цього магістрального газопроводу, на такі вимоги не поширюється позовна давність.

Тобто, порушення правового режиму використання земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника (балансоутримувача) володіння цим газопроводом. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання усунути загрозу магістрального газопроводу у спосіб знесення (демонтажу) частини огорожі земельної ділянки відповідача слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного користувача відповідного газопроводу.

Посилання сторони відповідача на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222457400:03:003:5007 була придбана ОСОБА_1 у жовтні 2012 року без наявності інформації про наявні обмеження у її використанні не спростовують висновків суду першої інстанції щодо перебування частини цієї земельної ділянки, на якій відповідачем без дозволу позивача зведено спірну огорожу, у межах визначеної 300 метровоїохоронної зони магістрального газопроводу, що є безпосереднім порушенням вимог Правил № 1747, які діяли і на той час.

Як вбачається з матеріалів справи, магістральний газопровід «Шебелинка-Диканька-Київ» Ду 1200 мм Ру 5,5 МПа, який проходить біля належної відповідачу земельної ділянки, було введено в експлуатацію 17 лютого 1978 року, тобто задовго до набуття ОСОБА_1 права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:003:5007.

При цьому надані відповідачем документи не місять відомостей щодо проведення досліджень і перевірки питань дотримання вимог охоронних зон, передбачених Законом № 3041-VI, а також погодження від підприємства магістральних газопроводів на розміщення огорожі на частині спірної земельній ділянки, яка накладається землі охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів.

Аргументи апеляційної скарги про відсутність належних доказів на підтвердження створення реальної загрози магістральному газопроводу Шебелинка-Диканька-Київ» Ду 1200 мм Ру 5,5 МПа з боку ОСОБА_1 є безпідставними, так як загроза майну ТОВ «Оператор ГТС України»виявленим порушенням охоронної зони не потребує доказуванню, а витікає із приписів законодавства, що регулюють правовідносини у даній сфері. У цій справі спір виник щодо правомірності будівництва відповідачем огорожі земельної ділянки в межах охоронної зони магістрального газопроводу, тоді як у зазначеній категорії справ позивачі звільнені від обов`язку доказування можливості настання будь-яких негативних наслідків.

Крім того, у спірних правовідносинах спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає організаційні та правові засади встановлення та дотримання правового режиму земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів з метою забезпечення їх безперебійного функціонування, раціонального використання земель у межах встановлених охоронних зон, режиму ведення господарської та іншої діяльності, охорони довкілля та екологічної безпеки, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення, господарських об`єктів від впливу можливих аварій (аварійних ситуацій), - є саме Закон № 3041-VI, частиною четвертою статті 22 якого встановлена пряма заборона на здійснення будівництва огорожі для відокремлення земельних ділянок приватної власності в охоронній зоні магістрального газопроводу.

З огляду на наведене, посилання відповідача в апеляційній скарзі на помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень Закону № 3041-VI, без урахування положень статей 1163, 1164 ЦК України, що регулюють питання усунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи та наслідки неусунення такої загрози, є неспроможними.

Інші доводи апеляційної скарги не потребують аналізу та перевірки, оскільки не мають правового значення для правильного вирішення заявлених вимог та не спростовують обґрунтованість висновків суду про те, що частина огорожі на земельній ділянці, якою володіє відповідач і яка розташована в межах охоронної зони магістрального газопроводу, зведена ним з порушенням вимог, передбачених частиною четвертою статті 22 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», тому підлягає знесенню (демонтажу).

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі новий розподіл судових витрат відповідача не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2023 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 липня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній