Постанова

від 10.07.2024 по справі 761/16820/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2024 року місто Київ

Справа № 761/16820/24

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12479/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), Мазурик О.Ф., Немировської О. В.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ТУРГЕНЄВСЬКА 28А-30А» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 травня 2024 року про передачу справи на розгляд іншого суду (постановлену у складі судді Мальцева Д.О.)

у справі за позовом «ТУРГЕНЄВСЬКА 28А-30А» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків та платежів

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків та платежів.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 травня 2024 року позовну заяву ОСББ «ТУРГЕНЄВСЬКА 28А-30А» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати внесків та платежів, - передано на розгляд Шевченківського районного суду Харківської області.

Не погодившись з такою ухвалою, Бойков О. С. в інтересах ОСББ «ТУРГЕНЄВСЬКА 28А-30А» 22 травня 2024 року засобами потового зв`язку направив на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 травня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до Шевченківського районного суду міста Києва.

Апеляційну скаргу обґрунтовує порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки спори про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна мають розглядатись за місцем знаходження майна, за правилами виключної підсудності.

Зазначає, що оскільки позивач просить стягнути заборгованість по внескам на утримання нерухомого майна власника (відповідача) за адресою АДРЕСА_1 - справа має розглядатись за місцем знаходження такого майна, тобто в Шевченківському районному суді міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За правилами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, а також матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає з огляду на таке.

Передаючи справу за територіальною підсудністю до Шевченківського районного суду Харківської області суд першої інстанції виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Судом враховано, що відповідач має зареєстроване місце проживання в Шевченківському районі суді Харківської області.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності.

За загальним правилом територіальної підсудності, яке закріплене в ч.ч. 1, 2 ст. 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Виняток із вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до п. п. 41, 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» № 3 від 01 березня 2013 року, перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК, в чинній редакції - ст. 30 ЦПК України) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК, в чинній редакції - ст. 30 ЦПК України).

Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права власності на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Таким чином, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 зазначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Таким чином, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Отже, позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов`язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин, пов`язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна.

Спір про право, який виник з приводу стягнення заборгованості по внескам на утримання нерухомого майна є спором з приводу нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 про те, що позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред`являтися за місцем знаходження майна, за правилами виключної підсудності.

Як встановлено з матеріалів справи, позовні вимоги пред`явлені до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості по внескам на утримання нерухомого майна, яке знаходиться в Шевченківському районі міста Києва.

Тобто, зміст позовних вимог свідчить про те, що позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості за послуги, що надаються для утримання нерухомого майна.

В даному випадку підлягають застосуванню правила виключної підсудності за ч. 1ст. 30 ЦПК України.

Тому висновок суду, що в даному випадку підлягають застосуванню загальні правила підсудності за ч. 1 ст. 27 ЦПК України - є помилковим.

Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційним судом встановлено, що при постановлені оскаржуваної ухвали судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, а тому ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 09 травня 2024 року про направлення справи за підсудністю до Шевченківського районного суду Харківської області підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до Шевченківського районного суду міста Києва.

Керуючись ст. ст. 30, 367, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ТУРГЕНЄВСЬКА 28А-30А» - задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09 травня 2024 року про передачу справи на розгляд іншого суду - скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до Шевченківського районного суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає

Головуючий суддяО. В. ЖелепаСуддіО. Ф. Мазурик О. В. Немировська