Постанова

від 18.06.2024 по справі 947/21503/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4076/24

Справа № 947/21503/19

Головуючий у першій інстанції Маломуж А.І.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Комунального закладу «Южненська міська лікарня» (третя особа - ОСОБА_1 ) про стягнення витрат на лікування, витрат на поховання та спорудження пам`ятнику, відшкодування моральної шкоди, завданою смертю, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Маломуж А.І. 24 лютого 2020 року у м. Одеса, -

встановила:

У вересні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Комунального закладу «Южненська міська лікарня» про стягнення витрат на лікування, витрат на поховання та спорудження пам`ятнику, відшкодування моральної шкоди, завданою смертю, посилаючись на те, що у зв`язку із неналежним виконанням лікарем ОСОБА_1 своїх службових обов`язків настала смерть їх новонародженої дитини, що завдало їм душевних страждань та моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було задоволено частково.

Стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в розмірі 250000 грн.

Стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_3 компенсацію моральної шкоди в розмірі 250000 грн.

Стягнуто з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» на користь ОСОБА_3 додаткові витрати на санаторне лікування в розмірі 4589,24 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, не повідомивши апелянта належним чином про час і місце розгляду заяви, позбавив його права на участь в судовому засіданні, наданні доказів та заперечень проти поданої заяви.

Крім того, позивачами не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між завданою позивачам шкодою та діями з боку відповідача, які це спричинили. Крім того, позивачами не надано доказів завдання їм моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Сторони про розгляд справи на 18 червня 2024 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Сповіщення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 про розгляд справи здійснено за допомогою месенджера Viber на підставі Порядка надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23 січня 2023 року № 28.

КЗ «Южненська міська лікарня» про розгляд справи був сповіщений належним чином шляхом направлення судових повісток на офіційну електронну адресу.

Колегія суддів зазначає, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 5 ст. 14 ЦПК України).

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання суду, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 3) ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (ч. 2 ст. 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Колегія суддів зазначає, що аналіз постанов Верховного Суду підтверджує, що застосування п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є однаковим, передбачуваним та послідовним.

Також про вказане свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (постанови Верховного Суду: від 19 січня 2022 року у справі № 325/2132/19 (провадження № 61-6502св21), від 02 лютого 2022 року у справі № 127/2-4507/09 (провадження № 61-17088св21), від 09 лютого 2022 року у справі № 344/11947/20 (провадження № 61-17632св21), від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) та ін.).

Тлумачення ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 211, п. 3) ч. 3 ст. 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:

- обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу;

- невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;

- розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів вручення судової повістки ОСОБА_1 про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що третя особа не була належним чином повідомлена про розгляд справи.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності ОСОБА_1 , щодо якого відсутні відомості про належне його повідомлення.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення на підставі положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , згідно наказу головного лікаря КЗ «Южненська міська лікарня» № 1097-к від 31 грудня 2010 року, призначений на посаду завідувача стаціонарного пологового відділення КЗ «Южненська міська лікарня».

Будучи медичним працівником - лікарем акушером-гінекологом, маючи першу кваліфікаційну категорію та відповідні повноваження, ОСОБА_1 , в порушення своєї посадової інструкції, законів України та наказів МОЗ України, відповідно до своєї кваліфікаційної категорії, маючи можливість належним чином виконати свої обов`язки, а саме: перебуваючи у медичному закладі, маючи достатній досвід та кваліфікацію, всі необхідні умови та засоби для проведення лікування та лабораторних досліджень, провівши огляд потерпілої ОСОБА_2 , допустив злочинну недбалість (неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого) у реалізації ряду заходів, направлених на встановлення та дослідження об`єктивного стану породіллі, недооцінки факторів ризику перинатальної та материнської патології (гігантський плід) та неправильно вибрав тактику ведення пологів, внаслідок чого, спричинив тяжкі наслідки для хворої ОСОБА_2 (вагітність згідно Міжнародної статистичної класифікації хвороб МКХ-10 є хворобою), а саме допустив інтранатальну загибель плоду (згідно рішень Європейського суду з прав людини «життя» плоду тісно пов`язане з життям вагітної жінки і не може тлумачитися окремо від нього та права матері та плоду нерозривно пов`язані).

Так, 06 серпня 2014 року о 07:00 год. в пологове відділення КЗ «Южненська міська лікарня» поступила вагітна ОСОБА_2 з ознаками вагітності 41 тиждень, пологи треті термінові, перший період пологів, крупний плід.

Завідуючий пологовим відділенням КЗ «Южненська міська лікарня» ОСОБА_1 , перебуваючи на робочому місці згідно графіка роботи, прийняв ОСОБА_2 для проведення пологів.

Однак, о 14:20 год. 06 серпня 2014 року було діагностовано інтранатальну загибель плоду.

Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи № 360 від 15 грудня 2014 року, смерть дитини виникла в результаті родової травми, та знаходиться у причинному зв`язку із неправильними діями осіб медичного персоналу, а саме лікаря, що лікував, та пов`язані як з необґрунтованим рішенням про проведення пологів в КУ «Южненська міська лікарня», так і з невиконанням додаткового акушерського прийому по вивільненню ручки і розродженню, після відсутності ефекту від проведеного прийому «Мак-Робертса». Смерть дитини можна було запобігти за умови своєчасної діагностики гігантського плоду на етапі жіночої консультації та акушерського відділення КУ «Южненська міська лікарня», та прийняття рішення про госпіталізацію в перинатальний центр КУ «ООКЛ». Тактика та план ведіння пологів були вибрані без урахування наявності факторів ризику (гігантський плід масою 5580 гр.) материнської та перинатальної патології. Таким чином, рішення про проведення пологів в КУ «Южненська міська лікарня» було необґрунтованим та, в даному випадку, необхідно було направити ОСОБА_2 для пологів в перинатальний центр КУ «ООКЛ».

Із висновку експерта № 5974 від 30.01.2015 року вбачається, що ОСОБА_2 , 1976 року народження, мала на час проведення дослідження час такі індивідуально-психологічні особливості, як емоціональна ригідність, фіксованість на негативних переживаннях. Особистість в даний час характеризується зниженням кількості соціальних контактів, рівня активності і фону настрою, підвищенням рівня тривоги. Спостерігається фіксованість на своїх переживаннях, знижена самооцінка. Відчуває почуття безвиході, фрустрировані основні життєві потреби. Знижено здатність до концентрації уваги, підвищена виснаженість уваги. У ОСОБА_2 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах перешкоджають активному соціальному функціонуванню потерпілої як особистості і виникло в результаті втрати дитини при народженні. До цих особливостей відносяться зниження рівня активності і фону настрою, підвищення рівня тривоги, фіксованість на своїх переживаннях, знижена самооцінка, відчуття безвиході, фрустірованність основних життєвих потреб, зниження способності до концентрації уваги, підвищення виснаженість уваги. Зазначені особливості можуть бути узагальненими як стан дистресу. Втрата дитини (інтранатальна загибель плода) є значно психотравмуючою для ОСОБА_2 .

Дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч. 1 ст. 140 КК України, як неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2017 року у справі № 522/11305/15-к ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України щодо нього закрито.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року зазначена ухвала суду першої інстанції залишена без зміни.

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року стосовно ОСОБА_1 .

Згідно ст. 44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки, зокрема, три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 1 Постанову №12 від 23 грудня 2005 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом.

Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи, про визнання її невинуватою у злочині, а передбачені законом підстави звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема у зв`язку із закінченням строків давності, визнаються нереабілітуючими. З урахуванням того, що від кримінальної відповідальності може звільнятись лише та особа, яка зобов`язана її нести, вирішенню питання про звільнення від кримінальної відповідальності має передувати і точне встановлення фактичних обставин і правильна кваліфікація вчиненого злочину. На це орієнтує і Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23 грудня 2005 року, згідно якого при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд повинен переконатися у тому, що діяння, яке поставлено особі у провину, дійсно мало місце, що вони містить склад злочину, особа винувата у вчиненні останнього, а також, що умовами та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені Кримінальним кодексом України та лише після цього має бути постановлено (ухвалено) відповідне судове рішення у визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 , погоджуючись на звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України, тобто у зв`язку із закінченням строків давності, та на закриття кримінального провадження на підставі вимог ст. 49 КК України, що є нереабілітуючими підставами, визнав, що судами при розгляді справи № 522/11305/15-к точно встановлені фактичні обставини справи та дана правильна кваліфікація вчиненого ним злочину, а судами трьох інстанцій було встановлено, що діяння, яке поставлено ОСОБА_1 у провину, дійсно мало місце, що воно містило склад злочину за ч. 1 ст. 140 КК України, та саме останній винуватий у його вчиненні.

З точки зору цивільного судочинства, ухвала суду про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав, зумовлює виникнення у потерпілих (позивачів) цивільно-процесуального права на пред`явлення позову, а відносини з відшкодування шкоди трансформуються в деліктні зобов`язання щодо відшкодування шкоди завданої злочином.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ст. 22, 1166 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Зазначені норми є загальними для відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, положення ст. 1172 ЦК України стосуються відшкодування як майнової, так і моральної шкоди. Крім того, у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами) визначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Згідно ст. ст. 23, 1167 ЦК України особа, якій завдано збитків, має також право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що позивачам беззаперечно спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, які пов`язані зі смертю ненародженої дитини, яка сталася по причині неправильних дій лікаря ОСОБА_1 , при цьому позивачі постійно відчувають біль, горе, значні душевні страждання, а тому вимога про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованою та підлягала задоволенню у повному обсязі.

Безпідставними при цьому є доводи представника ОСОБА_1 про те, що позивачами не надано доказів завдання їм моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що смерть дитини є беззаперечно психотравмуючою ситуацією, яка спричиняє значні моральні страждання батькам, які мають докладати великих зусиль для організації свого життя та побуту. Важко оцінити глибину душевних страждань, оскільки такі страждання більше ніколи не будуть припинені, оскільки втрата матір`ю дитини є найтяжчою втратою.

У даному випадку, додатковим психотравмуючим фактором є те, що аномалій розвитку будь-яких органів у дитини не було виявлено, та її смерті можна було запобігти за умови своєчасної діагностики гігантського плоду на етапі жіночої консультації та акушерського відділення Южненській міської лікарні, і ухваленні рішення про госпіталізацію в обласний перинатальний центр КУ «ООКЛ».

Смерть дитини виникла в результаті родової травми, і знаходиться у причинному зв`язку із неправильними діями осіб медичного персоналу, а саме лікаря ОСОБА_1 , які пов`язані як з необґрунтованим рішенням про проведення пологів в Южненській міській лікарні, так і з невиконанням додаткового акушерського прийому по вивільненню ручки і розродження, після відсутності ефекту від проведеного прийому Мак-Робертса.

Таким чином, розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, у повному обсязі відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості.

Одночасно колегія суддів приймає до уваги, що відповідач - Комунальний заклад «Южненська міська лікарня», рішення суду в частині стягнення моральної шкоди не оскаржував, а відтак, погодився із ним.

Щодо понесених позивачами витрат на лікування у відомчому Медичному реабілітаційному центрі «Кремінці» МВС України у розмірі 3000 грн., та витрат на проїзд до санаторію у розмірі 1589,24 грн., то колегія суддів вважає дані вимоги не доведеними належними доказами, оскільки з наявних у матеріалах справи залізничних квитків на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вбачається, що датами відправлення вказані 17 червня та 08 січня (без зазначення року), що не співпадає із датами подій, що описувались вище - серпень 2014 року.

Дати двох залізничних квитків на ім`я позивачів співпадають із датами подій, та датовані 19 серпня, однак, з наявної у матеріалах справи квитанції до прибуткового касового ордеру від 20 серпня 2014 року, згідно якого ОСОБА_3 було сплачено 3000 грн., не вбачається, чи дійсно лікування позивачів було пов`язане із відновленням їх психологічного стану після перенесеного стресу, не зазначено, які саме медичні послуги надавались кожному з позивачів, не додано відповідної медичної документації, тощо.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у вказаній частині.

Щодо вимог про відшкодування витрат на поховання та спорудження пам`ятника у розмірі 12037,71 грн.

В ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 26.12.2017 року у кримінальному проваджені № 522/11305/15-к, містяться висновки експерта № 423/2665/14 від 01 вересня 2014 року, з яких вбачається, що дитина жіночої статі - мертвонароджена, про що свідчать дані судово-гістологічного дослідження трупа (наявність фетального ателектазу легенів), що характерно періоду внутрішньоутробного розвитку, тобто стан легень до моменту першого вдиху, а також негативні результату легеневої і шлунково-кишкової плавальних проб.

Судом встановлено, що тяжкі наслідки спричинені для хворої ОСОБА_2 (вагітність згідно Міжнародної статистичної класифікації хвороб МКХ-10 є хворобою), а саме допущено інтранатальну загибель плоду (згідно рішень Європейського суду з прав людини «життя» плоду тісно пов`язане з життям вагітної жінки і не може тлумачитися окремо від нього та права матері та плоду нерозривно пов`язані).

Враховуючи вищевикладене, тяжкі наслідки було заподіяно матері мертвонародженої дитини - ОСОБА_2 .

Також у своїй позовній заяві позивачі посилаються на вимоги ст. 1201 Цивільного кодексу України, згідно яких саме особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Правила зазначеної статті закріплюють обов`язок особи, яка завдала шкоди смертю потерпілого, відшкодувати необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника особі, яка зробила ці витрати. Кредитором у даному випадку може бути будь-яка особа, як фізична, так і юридична, яка зробила ці витрати та надала відповідні докази. При цьому, розмір відшкодування не залежить від допомоги на поховання, що надана фізичним особам, які здійснили поховання. Це пов`язано із соціальною природою такої допомоги згідно Закону України від 18 січня 2001 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Витрати на виготовлення пам`ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам`ятників і огорож в даній місцевості.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» встановлено, що у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов`язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати. Тому вимоги про стягнення витрат на поховання можуть пред`являтись як особами, що мають право на відшкодування шкоди у зв`язку зі смертю годувальника, так і сторонніми до потерпілого громадянами і організаціями, що фактично понесли ці витрати.

Однак, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у задоволенні цієї частини вимог слід відмовити, оскільки тяжкі наслідки були завдані хворому (а вагітність згідно Міжнародної статистичної класифікації хвороб МКХ-10 є хворобою), а саме ОСОБА_2 .

Колегія суддів зазначає, що судом не було враховано факт доведеності здійснення позивачами поховання дитини, та понесення, у зв`язку із цим, відповідних витрат на поховання та спорудження пам`ятника в сумі 12037,71 грн., які мали бути відшкодовані відповідачем - Комунальним закладом «Южненська міська лікарня».

Одночасно колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, згідно якої суд апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу). Зазначене узгоджується з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще із часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (п. 83 постанови).

На підставі викладеного, враховуючи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не оскаржували судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на поховання та спорудження пам`ятника, то суд апеляційної інстанції, враховуючи вищевикладене правило заборони повороту, позбавлений повноважень щодо покладення на відповідача обов`язку відшкодування таких витрат.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та стягнення на їх користь з відповідача компенсації моральної шкоди у розмірі по 250000 грн. на кожного.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що позивачами не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між завданою позивачам шкодою та діями з боку відповідача, які це спричинили, - є безпідставними та такими, що не мають правового значення для вирішення справи, оскільки, по-перше, спростовуються вищевикладеними доказами, наявними у матеріалах справи, та по-друге, ОСОБА_1 не є законним представником відповідача, у зв`язку із чим позбавлений передбачених законом повноважень щодо представництва інтересів Комунального закладу «Южненська міська лікарня» у суді.

Крім того, як вже вказувалось вище, Комунальний заклад «Южненська міська лікарня» не оскаржував рішення суду першої інстанції, що свідчить про його повну згоду із доводами суду, викладеними у судовому рішенні.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2020 року та постановлення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з наведених вище підстав.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2020 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Комунального закладу «Южненська міська лікарня», третя особа: ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування, витрат на поховання та спорудження пам`ятнику, відшкодування моральної шкоди, завданою смертю - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» (код ЄДРПОУ 34592230) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію моральної шкоди у розмірі 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень.

Стягнути з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» (код ЄДРПОУ 34592230) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію моральної шкоди у розмірі 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального закладу «Южненська міська лікарня» (код ЄДРПОУ 34592230) на користь держави судовий збір у розмірі 5045,89 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 05 липня 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе