Постанова

від 02.07.2024 по справі 920/1319/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2024 р. Справа№ 920/1319/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Ситий В.О.;

від відповідача: Тарановський Д.С.,

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"

на рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року (повний текст рішення складено і підписано 18.03.2024 року)

та на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 (повний текст рішення складено і підписано 26.03.2024)

у справі №920/1319/21 (суддя В.В. Яковенко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"

про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення 25 183 986,94 грн,-

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна»

про визнання договору поставки неукладеним,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" (далі позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі - відповідач) про зобов`язання відповідача поставити і передати у власність позивачу українську кукурудзу на умовах "DAP (доставлено до місця призначення…) - Інкотермс 2020-Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стівідорна компанія" 54000, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/40" у кількості 7000 тон +/- 5% за вибором покупця за ціною та якістю передбаченими договором поставки № 42007 від 03.08.2020 року, шляхом надсилання e-mail-повідомлення протягом 24 годин покупцю про відвантаження кожної партії товару, із зазначенням його кількості, підтвердивши це наступними документами (сканкопіями): залізничної накладної, протоколу випробувань на вміст ГМО та показників безпеки, рахунку фактури із зазначенням кількості відправленого товару, його повної вартості із зазначенням суми ПДВ, посвідчення про якість зерна (форма 42), лист з реєстром відправлених вагонів за підписом і печаткою постачальника, реєстр відправлених вагонів у форматі Microsoft Excel, що включає інформацію про дату відправки, номер залізничної накладної, номер вагону(ів), станцію відправлення та місце призначення, кількість, підтвердження про відправку вагонів із системи Укрзалізниці про відправку вагонів до місця призначення (Терміналу/Отримувача). Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" 25183986,94 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не поставив товар, не виконав свого обов`язку зі сплати штрафу у зв`язку з простроченням поставки товару згідно з п. 8.2. договору № 42007 та не відшкодував покупцеві витрати по укладенню договору з третьою особою та різницю між ціною товару, яка була передбачена цим договором, і ціною товару, який був придбаний у третьої особи чим порушив права та інтереси позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія" звернулося з зустрічною позовною заявою, відповідно до якої просило суд визнати договір поставки № 42007 від 03.08.2020 року складений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» неукладеним.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» задоволено частково.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія" поставити і передати у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" українську кукурудзу на умовах "DAP (Доставлено до місця призначення…) - Інкотермс 2020-Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стівідорна компанія" 54000, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/40" у кількості 7000 тон +/- 5% за вибором покупця за ціною та якістю, передбаченими договором поставки № 42007 від 03 серпня 2020 року, шляхом надсилання e-mail-повідомлення протягом 24 годин Покупцю про відвантаження кожної партії товару, із зазначенням його кількості підтвердивши це наступними документами (сканкопіями): залізничної накладної, протоколу випробувань на вміст ГМО та показників безпеки, рахунку фактури із зазначенням кількості відправленого Товару, його повної вартості із зазначенням суми ПДВ, посвідчення про якість зерна (форма 42), лист з реєстром відправлених вагонів за підписом і печаткою Постачальника, реєстр відправлених вагонів у форматі Microsoft Excel, що включає інформацію про дату відправки, номер залізничної накладної, номер вагону(ів), станцію відправлення та місце призначення, кількість, підтвердження про відправку вагонів із системи Укрзалізниці про відправку вагонів до місця призначення (Терміналу/Отримувача). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» 532623,00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.

Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» про винесення додаткового рішення стосовно розподілу судових витрат після ухвалення рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» 622417,23грн судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року у справі №920/1319/21 скасувати в частині відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" 25 183 986,94 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" також просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" судових витрат у розмірі 441 362,01 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" 441 362,01 грн. судових витрат. В іншій частині рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року та додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 залишити без змін

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Сумської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 20, 42, 224, 225,226 Господарського кодексу України, ст.ст. 86, ч. 9 ст. 129, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач усіляко протидіяв здійсненню судочинства судом, зловживаючи своїми процесуальними правами та обов`язки - представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" до матеріалів судової справи подавались документи, які містять ознаки підроблення, що дозволило затягнути розгляд справи №920/1319/21 та позбавити позивача права на ефективний та справедливий судовий захист.

Так, скаржник вказав, що кукурудза поставлена не була, зобов`язання за договором №42007 відповідач не виконав, претензія позивача щодо сплати штрафу та компенсації різниці в ціні товару відповідно до п. 8.2 та 8.5 договору №42007 відповідачем задоволена не була. При цьому, не існувало жодних обставин форс мажору, які б впливали на можливість відповідача виконати зобов`язання за договором №42007.

Станом на день подання цієї апеляційної скарги відповідач своїх зобов`язань за договором №42007 не виконав, не поставив товар та не поніс за це жодної відповідальності, передбаченої договором №42007.

Розглядаючи вимогу про стягнення витрат, які є різницею між ціною Товару, яка була передбачена договором №42007, і ціною товару, який був придбаний у третіх осіб, суд першої інстанції відійшов від суті п. 8.5 договору №42007, яким визначено обов`язок постачальника відшкодувати покупцеві витрати на таку позицію.

Під час розгляду позовної вимоги про стягнення штрафу, Господарський суд Сумської області не вірно визначив, що право на стягнення штрафу з постачальника виникає, начебто, після відмови покупця від договору. Подібне не узгоджується зі змістом узгодженого сторонами п. 8.10 договору №42007.

Крім того, за твердженням скаржника, суд першої інстанції визнав порушення прав позивача, але не захистив їх, натомість виніс рішення на користь відповідача - звільнив його від відповідальності за встановлене судом порушення умов договору №42007 та зобов`язав його поставити зерно позивачу за ціною, яка на разі є вищою ніж ринкова, ще й поклав значну частину судових витрат на позивача.

У пункті 8.5 договору №42007 чітко визначено, що при укладенні позивачем договорів поставки із третіми особами у відповідача виникає безумовний обов`язок відшкодувати позивачу (і) витрати, понесені позивачем при укладенні таких договорів із третіми особами, та (і) різницю між ціною товару, яка була передбачена договором №42007, і ціною товару, який був придбаний у третіх осіб.

Таким чином, за твердженням скаржника, правовою підставою для задоволення вимог позивача, є не приписи чинного законодавства, що регулюють правовідносини у сфері відшкодування збитків, а положення укладеного сторонами спору договору №42007 та положення законодавства, що регулюють правовідносини у сфері зобов`язань.

Водночас, за твердженням скаржника, витрати позивача у розмірі 18082346,94 грн не є збитками в розумінні приписів ст. 22 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, оскільки носять характер компенсацій, погоджений відповідачем та позивачем у добровільному порядку за п. 8.5 договору.

Крім того, скаржник наголосив, що враховуючи положення ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, принцип справедливості та розумності, суд першої інстанції мав би покласти на відповідача всю суму судових витрат, понесених позивачем при розгляді справи №920/1319/21 в суді першої інстанції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна`на рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року та на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року у справі №920/1319/21.

Крім того, не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року у справі №920/1319/21 в частині задоволення позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» про зобов`язання виконати умови договору поставки та в частині стягнення судового збору та прийняти в цій частині нове рішення суду, яким у задоволенні позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» про зобов`язання виконати умови договору поставки - відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Сумської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України.

Так, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано правову позицію Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі №613/1436/17.

Крім того, скаржник вказав, що з 04.10.2023 року по 07.11.2023 року справа перебувала на стадії підготовчого судового засідання, тобто з пропуском на 40 днів від гранично допустимого строку проведення підготовчого судового засідання.

Разом з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду викладену в постанові від 16.12.2021 року по справі №910/7103/21 - повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу, як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

Водночас, за твердженням скаржника, судом першої інстанції не було взято до уваги, що на момент закриття підготовчого засідання, а саме 07.11.2023 року докази подані позивачем за первісним позовом існували і знаходились на розгляді суду, що надавало останньому можливість їх долучити, однак враховуючи відмову у їх долученні не надає право повертатись до стадії підготовчого судового засідання для того щоб змінити своє рішення, адже в даному випадку з`являється внутрішня колізія суду у своїх же судових рішеннях.

Крім того, скаржник наголосив, що договори поставки, які укладалися за попередні періоди між сторонами не були форвардними контрактами, а отже і посилання суду на зазначені договори не має нічого спільного з укладеним форвардним контрактом. Зокрема, основна відмінність між спірним договором та договорами поставки,які укладалися раніше, це наявність базового активу на момент укладення договору.

Разом з цим, скаржник зауважив, що договір поставки №42007 не підписувався та не схвалювався, підпис та печатка були проставлені кимось в офісі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія". На сканованій копії договору підпис не належить директору ОСОБА_1 .

При цьому, за наявності конфлікту примірників договору, суд має перш за все визначити пункти, за яким сторони дійшли згоди, саме таким пунктом є п. 13.3, що прямо зазначає про недійсність попередніх перемовин.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 16.04.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" на рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року у справі №920/1319/21. Об`єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» на рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року та на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року у справі №920/1319/21 в одне апеляційне провадження.

Крім того, не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року у справі №920/1319/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Сумської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник вказав, що судом першої інстанції, не було враховано приписів ч. 6 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та було прийнято рішення щодо витрат, які значно перевищують попередній розрахунок судових витрат.

Водночас, за твердженням скаржника, позивачем включені до переліку деякі витрати, які стосуються розгляду Північним апеляційним господарським судом, однак судом першої інстанції все одно було задоволено у повному обсязі (перелік робіт був задоволений у повному обсязі, однак в цілому задоволено частково, з урахуванням пропорційності задоволення вимог).

Крім того, скаржник наголосив, що судом першої інстанції були стягнуті витрати, які пов`язані з розглядом справи у складі витрат на професійну правничу допомогу без дотримання будь-яких доказів понесення таких витрат.

Разом з цим, хоч суд у своєму рішенні і згадує про наявність клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" про зменшення витрат на правову допомогу, зазначене клопотання не було розглянуто і відсутнє відповідне рішення у резолютивній частині додаткового рішення.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 18.04.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року у справі №920/1319/21. Об`єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» на рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року та на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року у справі №920/1319/21 в одне апеляційне провадження.

01.05.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", відповідно до якого представник позивача просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" на рішення Господарського суду Сумської області від 03.08.2024 року у справі №920/1319/21 - залишити без задоволення.

Крім того, за твердженням представника позивача, жодних доказів на підтвердження тверджень про висунення умов про попередню оплату відповідачем не надано. Навпаки, сторонами були узгоджені та підписані умови оплати саме 80% ціни товару після відправки товарів та 20% ціни товару після надання накладних.

Також, за твердженням представника позивача, намагаючись уникнути договірної відповідальності за очевидне порушення умов договору поставки №42007 від 03.08.2020 року, відповідач навмисне зміщує акцент із основної суті спору, стверджуючи, що спір начебто виник у зв`язку із наявністю різних примірників договору №42007 від 03.08.2020 року та суперечностей у п. 6.1 та 6.4 договору, хоча насправді спір виник через те, що відповідач не виконав погоджені з позивачем умови договору поставки: вчасно не поставив товар та має нести за це відповідальність, передбачену договором №42007.

Обставини, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" в апеляційній скарзі, є викривленими, надуманими та неправильними, а апеляційна скарг є безпідставною та необґрунтованою.

Крім того, представник позивача зауважив, що суд першої інстанції в процесі здійснення розгляду справи мав право повернутися на стадію підготовчого провадження, адже долучені до матеріалів справи докази (умисно замовчені відповідачем) мали виключне значення для правильного вирішення справи та впливали на прийняття судом першої інстанції законного та справедливого судового рішення.

Відповідачем до матеріалів справи було подано примірник договору №42007 від 03.08.2020 року, який містить ознаки підробки, що було підтверджено висновком експертів. Заяви свідків, подані відповідачем, мітили неправдиві факти, які суперечили обставинам справи.

Наведені вище дії відповідача свідчать про недобросовісну поведінку та зловживання ним процесуальними правами, зокрема, шляхом введення суду в оману, що є порушенням ч. 4 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи відповідача про те, що укладений між сторонами договір поставки по своїй суті є форвардним контрактом не спростовує факту укладення сторонами договору поставки №420007 від 03.08.2020 року в редакції, який було надано суду позивачем.

Дії відповідача, який тричі підписав та скріпив печаткою (в т.ч. скановану копію, надіслану електронною поштою) договір поставки №42007 в редакції примірнику, наданого суду позивачем, а згодом зазначає про те, що такий договір не укладав та звертається до суду із зустрічним позовом про визнання договору неукладеним, суперечить його попередній поведінці і свідчить про його недобросовісність.

Висновок експертів безпосередньо підтверджує факт підміни двостороннього першого аркушу договору №42007, наданого відповідачем до матеріалів справи №920/1319/21.

При цьому, за твердженням представника позивача, відповідач посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 року по справі №613/1436/17, однак вказаний висновок не може прийматись судом до уваги, оскільки він сформований у інших правовідносинах, і не є релевантним у даній справі.

Крім того, представник позивача зауважив, що рішення суду не може ґрунтуватися лише на показах свідків (ст. 218 Цивільного кодексу України). Жодних інших доказів на підтвердження своєї правової позиції відповідачем надано не було.

06.05.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» , відповідно до якого представник відповідача просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» на рішення Господарського суду Сумської області від 03.08.2024 року та на додаткове рішення від 25.03.2024 року по справі №920/1319/21 у справі №920/1319/21 залишити без задоволення.

Крім того, за твердженням представника відповідача, аркуш першої сторінка аркуша договору поставки №42007 від 03.08.2020 року був замінений саме позивачем, на підставі показів свідків, які саме бачили редакцію договору Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" в момент її підписання.

Щодо доводу апелянта, що розгляд справи тривав більше двох років через дії Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія", представ відповідача зауважив, що саме за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» було призначено експертизу, яка тривала 1 рік і 4 місяці.

Позивач не зазначає, яким саме видом відповідальності є п. 8.5 договору, або реальними збитками, або упущеною вигодою або штрафною санкцією. Згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яка закріплена на принципі non bis in idem.

При цьому, позивач жодним чином не доводить того, що він отримав будь-який збиток, хоча порядок проведення відповідної експертизи відноситься до завдань економічної експертизи документів про економічну діяльність підприємств.

Щодо заяв свідків представ відповідача зазначає наступне, апелянт зазначає, що факти викладені в заявах свідків суперечать обставинам справи, однак не зазначає яким саме обставинам справи, на якому аркуші справи це зазначено та не повідомляє, чому зазначена позиція не була викладена у суді першої інстанції.

Щодо «приховування електронної версії договору», то позивач так само замовчував наявність відповідного листа, та замовчував, що лист був відправлений на електронні пошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна»: alinaleonova@cofcointernational.com, sergiypancenko@ cofcointernational.com, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Більш того, додані до позовної заяви інші електронні листи були спрямовані саме на ці поштові скриньки. Окрім того в матеріалах справи наявні відповідні докази, що підпис на електронній версії договору не належить директору Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія".

При цьому, представник відповідача категорично заперечує проти долучення нових доказів до суду апеляційної інстанції, оскільки позивач не обґрунтував неможливість подання відповідних докаівз в суд першої інстанції тане клопоче суд про поновлення відповідних процесуальних строків для подання зазначених доказів.

07.05.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", відповідно до якого представник позивача просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року у справі №920/1319/21 - залишити без задоволення.

Крім того, за твердженням представника позивача, вищевказана апеляційна скарга не підкріплена жодними належними та допустимими доказами, доводи апеляційної скарги суперечать його ж доводам, викладеним у заяві про винесення додаткового рішення (щодо вартості робіт, витраченого часу та ін.).

Крім того, представ позивача зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, і суд не вправі втручатися в ці правовідносини, такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/12876 від 01.06.2021 року.

На виконання норм чинного законодавства позивачем було надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, заявлено про стягнення витрат на правову допомогу до початку судових дебатів у справі та надано всі, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, докази на підтвердження понесених витрат за результатами розгляду справи №920/1319/21 в Господарському суді Сумської області.

Збільшення розміру витрат на правову допомогу було спричинено виключно недобросовісними діями відповідача в процесі розгляду судової справи №920/1319/21, які безпосередньо і призвели до того, що розгляд справи тривав декілька років.

Стверджуючи про завищений час судових засідань, відповідач не врахував час на очікування судових слухань та на дорогу, які є складовою правничої допомоги і підлягають компенсації нарівні з іншими витратами.

Судом першої інстанції не було належним чином повідомлено представника позивача про те, що судове засідання 04.01.2024 року не відбудеться у зв`язку з перебуванням судді Яковенко В.В. на лікарняному, в Єдиному державному реєстрі судових рішень також була відсутня ухвала про відкладення розгляду справи на іншу дату та час. Зважаючи на це, позивач забезпечив явку свого представника у судове засідання, призначене на 04.01.2024 року, яке в подальшому не відбулося через фактори, які від нього не залежали.

Щодо ненадання доказів на підтвердження факту листування з працівниками позивач, представник останнього зазначає, що подання таких доказів не передбачено Господарським процесуальним кодексом України. Таке листування становить адвокатську таємницю.

Крім того, за твердженням представника позивача, від сторони не вимагають наведення обґрунтування, чому саме таку кількість часу витратив адвокат на відповідні дії. Таку позицію Верховний Суд висловив у постановах від 16.05.2019 року у справі №823/2638/18 і від 20.12.2018 року у справі №316/1923/16-а.

При цьому, рішення судів першої інстанції, перелік яких було надано відповідачем не повинні прийматися судом до уваги, адже обставини в таких справах та обсяг послуг, які було надано представниками позивача в рамках розгляду справи №920/1319/21 не є релевантними.

13.05.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» на апеляційну скаргу у справі №920/1319/21, відповідно до якої, представник позивача, зокрема зазначив, що відповідач наводить неправильний порядок підписання договору поставки №42007 та знову замовчує у наведеному ним порядку важливий етап узгодження сторонами всіх істотних умов договору поставки №42007 - листування електронною поштою та направлення позивачу підписаного та пропечатаного відповідачем електронного примірника договору поставки №42007 з формулою оплати 80% та 20%.

Свідчення директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» та приятеля директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», повністю спростовуються матеріалами справи, які встановив Господарський суд Сумської області в оскаржуваному рішенні, зокрема, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №42007 з умовами оплати саме 80% та 20%; 03.08.2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія» було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» електронний примірних договору поставки №42007 з умовами оплати 80% та 20% (тобто сторонами було погоджено саме ці умови оплати); враховуючи висновок експертів КНДІСЕ від 20.09.2023 року, примірник Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», який містить ознаки підробки, не взято судом до уваги при розгляді справи №920/1319/21.

Крім того, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», базуються виключно на заявах директора, бухгалтера та приятеля директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», при цьому рішення суду у цій справі №920/1319/21 згідно із ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

15.05.2024 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду була оголошена перерва на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

20.05.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» на рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року, відповідно до якої відповідач, зокрема зазначив, що позивач намагається ввести суд в оману, ототожнюючи звичайні контракти, за якими працювало Товариство з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія" та форвардний контракт.

Крім того, позивач завідомо вводить суд в оману про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" не було обізнано про наявність іншого примірника договору поставки і про це стало відомо лише в процесі розгляду справи, оскільки останнє зверталося до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві з заявою про те, що невстановлені особи, маючи злочинний умисел на підробку та подальше використання підроблених документів вчинили підробку договору поставки №42007 від 03.08.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія", що стосується умов та доставки товару.

Щодо тези, що заяви свідків Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" містять «неправдиві факти». Зазначена теза не підкріплена жодними фактичними даними, а є лише думкою представника позивача.

23.05.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення по справі №920/1319/21, відповідно до яких, представник позивача, зокрема, зазначив, що витрати позивача у розмірі 18082346,94 грн не є збитками, оскільки сплачувати такі витрати є прямим обов`язком відповідача відповідно до п. 8.5 договору поставки №42007. Тобто Господарський суд Сумської області дійшов помилкового висновку, що грошове зобов`язання відповідача компенсувати позивачу 18082346,94 грн є недоведеними збитками позивача.

При цьому, представник позивача зауважив, що сторонами договору поставки №42007 було зрозуміло, що відмова від договору поставки №42007 не є умовою для настання обов`язку відповідача по оплаті штрафу.

Крім того, до апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» на рішення суду першої інстанції від 08.03.2024 року не було надано доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі. Оскільки факт недоплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія» судового збору з`ясувався вже після відкриття апеляційного провадження, то необхідно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» належну суму судового збору за результатами вирішення спору.

27.05.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до яких, представник відповідача, зокрема зазначив, що сума в 1353 євро за участь в судовому засіданні виходить за межі розумного, адже неповідомлення представника позивача про те, що судове засідання не відбудеться, не належить до компетенції відповідача, при цьому з 1353 євро, 130 євро це підготовка до судового засідання. Тобто представник позивача за вказану суму не перевірив чи відбудеться судове засідання. Окрім того, представник відповідача звертає увагу, що у деталізації рахунків постійно наявні рахунки за переговори з помічником судді, отже можливість пересвідчитись про судове засідання у представника позивача була наявна.

Щодо внутрішніх нарад, представник відповідача зауважив, що зазначені наради не підтверджені жодними доказами. Тобто позивач може зазначити будь-який час щодо внутрішньо офісних нарад, який не можливо перевірити, при цьому суд , за наявності клопотання про зменшення витрат. Має керуватись принципом співмірності. Загалом на внутрішньо офісні наради було витрачено 12 годин або 1200 євро.

Щодо витрат, які позивач поніс під час розгляду справи у Північному апеляційному господарському суді під час розгляду апеляційних скарг на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, слід зазначити, що у своєму відзиві позивач не заперечує проти того, що судом помилково було покладено зазначені витрати на суму 1570 євро.

При цьому, представник відповідача вказав, що останній в апеляційній скарзі навів заперечення по кожній дії позивача щодо витраченого часу на написання процесуальних документів, при цьому позивач знову деклоративно посилається за принципом «все що сплачено клієнтом, має бути покладено на відповідача» ігноруючи взагалі всі критерії розумності. Як приклад, опрацювання заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» на одну сторінку зайняло у представника позивача 1 годину, написання клопотання про призначення експертизи на декілька сторінок 6 годин. При цьому робота з висновком експерта склала лише 1,5 години і не заперечувалось позивачем по часу роботи.

Крім того, 27.05.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, мотивоване зайнятістю представника в допиті свідку по іншій справі, яке було задоволено судом.

27.05.2024 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

10.06.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення по справі №920/1319/21, відповідно до яких, представник позивача, зокрема зазначив, що у схожій справі №902/1007/19 предметом так само було зобов`язання поставити пшеницю за договором поставки з умовами оплати 80% та 20%. Незважаючи на те, що пшениця за договором поставки не була оплачена, Верховний Суд чітко зазначив, що вимога про зобов`язання поставити пшеницю за таким договором поставки є вимогою майнового характеру та залишив касаційну скаргу без руху.

Тобто очевидно, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» поставити зерно за договором поставки №42007 є вимогою майнового характеру, за яку при зверненні до суду першої інстанції було сплачено судовий збір, як за вимогу майнового характеру.

Крім того, відповідач не заперечує, що свідчення директора, головного бухгалтера та приятеля директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» повністю спростовуються обставинами ,які встановив Господарський суд Сумської області в оскаржуваному рішенні, зокрема, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №42007 з умовами оплати саме 80% та 20% (тобто сторонами було погоджено саме ці умови оплати), що враховуючи висновок експертів КНДІСЕ від 20.09.2023 року, примірник Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», який містить ознаки підробки, не взято судом до уваги при розгляді справи №920/1319/21.

Голослівні припущення відповідача щодо обсягу наданих представниками позивача послуг не заслуговують на увагу.

10.06.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких, представник відповідача, зокрема зазначив, що в будь-якому випадку, навіть якщо уявити, що зазначений п. 8.5. договору є збитками або упущеною вигодою, то у позовній заяві не наводиться склад збитків, а саме розмір збитків, вина, протиправна поведінка та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою заподіювача шкоди та наявність збитків.

Крім того, представник відповідача зауважив, що ціна на кукурудзу, яка була придбана у інших виробників не підтверджена жодними належними і допустимими доказами, розрахунки здійснювались самостійно позивачем на підставі внутрішнього бачення ціни, в матеріалах справи відсутні будь-які висновки економічної експертизи, яка б дала змогу встановити реальну вартість відповідної агропродукції.

Позивач за твердженням представника відповідача жодним чином не доводить того, що він отримав будь-який збиток, хоча порядок проведення відповідної експертизи відноситься до завдань економічної експертизи документів про економічну діяльність підприємств.

Також представник відповідача зауважив, що саме відмова покупця від договору поставки має наслідок зобов`язання постачальника сплатити штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару.

17.06.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення по справі №920/1319/21, відповідно до яких, представник позивача, зокрема зазначив, що обов`язок відповідача відшкодувати позивачу різницю між ціною товару, яка була передбачена договором поставки №42007, і ціною товару, який придбаний у третіх осіб - є безумовними умовами п. 8.5. договору.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції неправильно прочитував п. 8.2 договору поставки №42007, що призвело до прийняття неправильного рішення у цій частині. Тобто питання не в тлумаченні цього пункту, а в неправильному його прочитанні судом першої інстанції.

Крім того, посилання відповідача у своїх письмових поясненнях на постанови Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі №607/11746/17, від 21.03.2023 року у справі №922/1155/20 прийняту за неподібних правовідносин, є некоректними.

З урахуванням доказів, що міститься в матеріалах справи №920/1319/21, наданий відповідачем документ під назвою «договір поставки №42007» містить цілий ряд ознак підробки, ознаки заміни першого аркуша, сліди стороннього впливу (що було зазначено експертами у висновку), суперечить підписаній відповідачем електронній версії договору, та є недостовірним доказом (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України), який не можна брати до уваги при розгляді справи №920/1319/21.

В той же час примірник договору поставки №42007, наданий позивачем, є автентичним та не оспорюється відповідачем. Більше того, відповідач оскаржує, а значить погоджується із тим, що суд першої інстанції відмовив йому у задоволенні зустрічного позову, встановивши факт досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору поставки №42007 (зокрема порядку розрахунків).

Крім того,18.06.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшло клопотання про визнання дій представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», адвокатом Тарановським Д.С. зловживанням своїми процесуальними правами, яке мотивоване тим, що представником відповідача було вчинено дії, які перешкоджали розгляду даної справи у судовому засіданні 27.05.2024 року.

Північний апеляційний господарський суд оголосив перерву на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України своєю ухвалою від 19.06.2024 року. Крім того, даною ухвалою було продовжено строк розгляду справи №920/1319/21 та зобов`язано представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" адвоката Тарановського Д.С. надати до суду докази поважності відсутності у судовому засіданні 27.05.2024 року.

Представник позивача в судовому засіданні 02.07.2024 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія»,просив відмовити в їх задоволенні. Задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна".

Представник відповідача в судовому засіданні 02.07.2024 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи своїх апеляційних скарг. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" просив залишити без задоволення.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду на виконання ухали суду від 19.06.2024 року надав останньому докази поважності відсутності у судовому засіданні 27.05.2024 року, а саме: адвокатський запит Заступнику керівника Підрозділу ТУ БЕБЕ в Одеській області Кузбо В., відповідь на адвокатський запит від 01.07.2024 року та лист Заступника керівника підрозділу ТУ БЕБ в Одеській області підрозділ детективів (на правах самостійного управління).

Представник позивача заперечував проти долучення даних документів до матеріалів справи.

Колегія суддів дійшла висновку про долучення даних документів до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши клопотання позивача про визнання дій представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», адвокатом Тарановським Д.С. зловживанням своїми процесуальними правами, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи наступне.

Пунктом 11 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У ч. 2 цієї статті Кодексу наведено перелік дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами, що суперечить завданню господарського судочинства, проте не встановлює виключного переліку дій, які можуть розцінюватися судом як зловживання правом.

У свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 131 Господарського процесуального кодексу України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Розглянувши наведені доводи позивача, колегія суддів не вбачає підстав для визнання дій адвоката Тарановського Д.С. зловживанням процесуальними правами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" існували тривалі ділові відносини та співпраця в сфері купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, зокрема, надані позивачем за первісним позовом чотирнадцять договорів поставки, з них тринадцять поставки кукурудзи, свідчать, що вони укладалися сторонами протягом 2017-2019 років. У цих угодах передбачена оплата шляхом внесення 80% вартості товару згідно відправлених вагонів або отримання повного обсягу товару, а 20% - по факту отримання товару або з моменту реєстрації податкової накладної (а.с.226-250 том 4, а.с.1-9 том 5).

У липні-серпні 2020 року між сторонами у справі відбулися перемовини щодо укладення наступного договору поставки кукурудзи врожаю 2020 року, проєкт якого запропоновано та розроблено Товариством з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна".

Так, за твердженням позивача за первісним позовом, позивачем було запропоновано аналогічні умови попереднім угодам. Проте, відповідач стверджує, що в цей раз просив укладення форвардного контракту з повною попередньою оплатою.

03.08.2020 року від Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" (ІНФОРМАЦІЯ_2) на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" (Alina Leonova) надійшов електронний лист з вкладенням у нього договору поставки №42007 від 03.08.2020 року на чотирьох аркушах (кожний аркуш окремий файл .jpg), який містив підпис і печатку відправника (постачальника). Проєкт цієї угоди містив порядок розрахунків 80 на 20%, як згадувалося вище.

Згаданим електронним листом відповідач за первісним позовом відповів на електронний лист позивача, в якому зазначалися умови та документи для оплати придбання зерна.

При цьому, матеріали справи не містять, а скаржниками не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції інших доказів та документів щодо узгодження умов майбутньої угоди між сторонами.

Так, за твердженням позивача, у серпні 2020 року в офісі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" його директором ОСОБА_1 було підписано два примірники договору поставки №42007 від 03.08.2020 року, один з яких з підписами та печатками сторін залишений відповідачу. Інший повернутий Товариству з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна".

За поданою позивачем за первісним позовом редакцією договору поставки від 03.08.2020 року: « 6. Порядок розрахунків 6.1. Покупець здійснює оплату 80 % від вартості Товару згідно відправлених вагонів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 5-ти банківських днів після виконання Постачальником пп. 5.1.(в) п. 5 цього Договору. Покупець зобов`язується доплатити 20 % вартості Товару по факту отримання Товару Отримувачем та надання видаткової накладної, податкової накладної, виданих відповідно до оплат передбачених у цьому Договорі та розрахунків коригування до неї, виданих у формі та у відповідності до вимог чинного законодавства України, протягом 5 банківських днів з дати надання документів. 6.2. Постачальник зобов`язується, протягом 2 (двох) робочих днів із дня здійснення передачі Товару, надати Покупцю оригінали документів зазначених у пп. 5.1.(в) п. 5 цього Договору. 6.3. Обов`язки Покупця по оплаті Товару вважаються виконаними в момент списання грошових коштів з банківського рахунку Покупця при здійсненні оплати вартості Товару відповідно до реквізитів, зазначених у цьому договорі, а у випадку отримання Покупцем письмового повідомлення Постачальника про зміну реквізитів, засвідченого підписом уповноваженої особи і печаткою Постачальника, - відповідно до реквізитів, зазначених у такому повідомленні.».

За версією Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія": « 6. Порядок розрахунків 6.1. Покупець здійснює оплату Товару за ціною, яка визначена п 3 цього Договору на умовах 100% попередньої оплати траншами за наступним графіком, узгодженими сторонами: - перший транш у розмірі 60% вартості товару у строк до 03 09 2020 року; - другий транш в розмірі 20% вартості товару у строк до 05.10.2020 року; - третій транш в розмірі 20% вартості товару у строк до 03.11.2020 року. 6.2. Постачальник зобов`язується, протягом 2 (двох) робочих днів із здійснення передачі Товару, надати Покупцю оригінали документів зазначених у пп. 5.1.(в) п. 5 цього Договору. 6.3. Обов`язки Покупця по оплаті Товару вважаються виконаними після повної оплати Товару в момент списання грошових коштів з банківського рахунку Покупця при здійсненні оплати вартості Товару відповідно до реквізитів, зазначених у цьому договорі, а у випадку отримання Покупцем письмового повідомлення Постачальника про зміну реквізитів, засвідченого підписом уповноваженої особи і печаткою Постачальника, - відповідно до реквізитів, зазначених у такому повідомленні. 6.4. У разі відсутності оплати Товару згідно графіку, який вказаний у пп. 6.1. цього Договору, цей Договір вважається неукладеним.».

Так, враховуючи, що надані сторонами примірники оригіналу договору №42007 від 03.08.2020 року відрізняються текстом на другій сторінці, а саме: розділу 6, а також щільністю та можливо кольором перших аркушів паперу, судом першої інстанції призначалась судово-технічна експертиза документів.

У висновку експертів від 20.09.2023 року № 17047/22-34/17048/17049/22-34 за результатами проведення судово-технічної експертизи документів у справі № 920/1319/21, серед іншого, викладено наступне:

" 2. Друковані тексти з двох сторін першого аркуша договору поставки №42007, датованого 03.08.2020 року, примірнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", виконані на іншому друкуючому пристрої у порівнянні з друкованими текстами з двох сторін обох аркушів договору поставки №42007, датованого 03.08.2020 року, примірнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна", а також з двох сторін другого аркуша договору поставки № 42007, датованого 03.08.2020 року, примірнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія".

3. В друкованому тексті з обох сторін першого аркуша договору поставки №42007, датованого 03.08.2020 року, примірнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна", у порівнянні з друкованим текстом з обох сторін першого аркуша договору поставки №42007, датованого 03.08.2020 року, примірнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", встановлено розбіжності за шрифтом, параметрами форматування, змістом та взаєморозташуванням окремих фрагментів.

Тексти з обох сторін других аркушів двох примірників договору поставки №42007, датованого 03.08.2020 року, збігаються за наявністю, змістом та параметрами форматування (розмір та гарнітура шрифтів, щільність рядків тощо)...

...7, 8. Відтиски печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в двох примірниках договору поставки № 42007, датованого 03.08.2020 року, могли бути нанесені в один період часу (раніше березня 2021 року), та може відповідати 03.08.2020...

12. Друкований текст на першому аркуші договору поставки №42007, датованого 03.08.2020 року (примірник Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"), відносно друкованого тексту першого та другого аркушів договору поставки №42007, датованого 03.08.2020 року (примірник Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна"), а також друкованого тексту на другому аркуші договору поставки №42007, датованого 03.08.2020 року (примірник Товариства з обмеженою відповідльністю "Мрія"), нанесені різними барвними речовинами (тонерами для лазерних принтерів).

Друкований текст першого та другого аркушів договору поставки № 42007, датованого 03.08.2020 року (примірник Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна"), а також друкований текст другого аркуша договору поставки № 42007, датованого також 03.08.2020 року (примірник Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"), нанесені тонером для лазерних принтерів, що має однакову рецептуру.

13, 14. Перший аркуш договору поставки №42007, датованого 03.08.2020 року (примірник Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"), відносно першого та другого аркушів договору поставки №42007, датованого 03.08.2020 року (примірник Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна"), а також другого аркуша договору поставки № 42007, датованого 03.08.2020 року (примірник Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"), належать до різних партій випуску.

Перший та другий аркуші договору поставки № 42007, датованого 03.08.2020 року (примірник Товариства з обмеженою відповідальністю "КОФКО АГРІ РЕСОРСІЗ УКРАЇНА"), а також другий аркуш договору поставки №42007, датованого 03.08.2020 року (примірник Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"), належать до однієї партії випуску".

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що частина редакції договору відповідача № 42007 відрізняється від редакції договору позивача в частині порядку розрахунків по оплаті товару.

Крім того, у висновку експерта також було зазначено, що на досліджуваний договір поставки №42007, датований 03.08.2020 року (примірник Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання його реквізитів.

Тобто, судом першої інстанції було обґрунтовано не взято до уваги примірник договору поставки Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» під час прийняття рішення у справі №920/1319/21, адже він містить ознаки підробки.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що були відсутні будь-які підстави вважати поза розумним сумнівом, перевагу одного примірника договору над іншим.

Ураховуючи обставини спірних правовідносин, суд першої інстанції правомірно прийняв до розгляду та вирішив даний спір в частині вимог про зобов`язання відповідача поставити і передати у власність позивача товар за договором поставки № 42007 від 03.08.2020 року саме в редакції договору, наданій позивачем, тобто спірні правовідносини повинні регулюватися останнім.

З огляду на викладене, твердження представника відповідача, що договір поставки №42007 не підписувався та не схвалювався, підпис та печатка були проставлені кимось в офісі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія". На сканованій копії договору підпис не належить директору ОСОБА_1 , є необґрунтованим та таким, що спростовується висновками суду.

Посилання представника відповідача на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 18.05.2022 року у справі № 613/1436/17 є неприйнятними з огляду на те, що таку постанову прийнято Верховним Судом з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення, зокрема в даній справі судової експертизи проведено не було.

Твердження, представника відповідача, що за наявності конфлікту примірників договору, суд має перш за все визначити пункти, за яким сторони дійшли згоди, саме таким пунктом є п. 13.3, що прямо зазначає про недійсність попередніх перемовин, не спростовує висновків суду, зокрема щодо прийняття до розгляду та вирішення даного спору в редакції договору, наданого позивачем.

Наведена представником відповідача у письмових поясненнях судова практика з приводу наявності двох різних примірників договору не є релевантною до тих правовідносин, які є спірними у цій справі, у зв`язку з чим доводи відповідача у відповідній частині, викладені у письмових поясненнях, не можуть бути взяті судом до уваги.

При цьому, колегія суддів приймає як належне твердження позивача викладене у додаткових поясненнях, що покази свідків директора ОСОБА_1 та головного бухгалтера ОСОБА_3 Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» щодо різних примірників договору, не є об`єктивними, оскільки останні прямо заінтересовані у результатах розгляду даної справи, та спростовані висновками суду.

Доводи ж представника відповідача про те, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" договір по своїй суті є форвардним контрактом не спростовує факту укладення сторонами договору поставки №42007 від 03.08.2020 року в редакції, який було надано суду позивачем.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, 03.08.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" (постачальник) було укладено договір поставки № 42007 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язувався поставити на умовах "DAP (Доставлено до місця призначення ...) - Інкотермс 2020 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стівідорна компанія" іменоване в подальшому "Отримувач", або "Термінал", і передати у власність покупцю українську кукурудзу врожаю 2020 року (далі - товар) в загальній кількості 7 000 тон +/-5% за вибором Покупця, за ціною 5 072,60 гривень за 1 тонну, що еквівалентно 183,26 доларів США за 1 тонну, згідно курсу НБУ на момент укладення договору.

Відповідно до п. 3.1.1. договору оплата товару здійснюється виключно у гривні. Рахунок на оплату виставляється відповідно до п. 3.1. цього договору. Ціна Товару остаточно перераховуєтеся по валютному еквіваленту в гривню за курсом НБУ на дату вивантаження зазначеній в реєстрі, Отримувача/Терміналу.

За умовами п. 4.1. договору поставка Товару здійснюється партіями залізничним транспортом у строк з 01.11.2020 року до 30.11.2020 року.

Згідно п. 6.1. договору покупець перераховує суму оплати у розмірі 80% від вартості Товару згідно відправлених вагонів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом п`яти банківських днів після виконання постачальником пп. 5.1.(в) п. 5. договору. Покупець зобов`язується доплатити 20% від вартості товару по факту отримання товару отримувачем та надання видаткової накладної, податкової накладної, виданих відповідно до оплати передбаченої у цьому договорі та розрахунків коригувань до неї, виданих у формі та у відповідності до чинного законодавства України, протягом п`яти банківських днів з дати надання документів.

Відповідно до п. 8.2. договору якщо прострочення поставки перевищує 6 календарних днів, покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання цього договору, при цьому постачальник зобов`язується сплатити штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару.

Пунктом 8.5. договору передбачено, якщо постачальник не поставить покупцеві товар у кількості, вказаній в п. 2.1. даного договору, покупець має право укласти договір із третьою особою, на умовах, аналогічних цьому договору. Постачальник в цьому випадку зобов`язаний відшкодувати покупцеві витрати по укладенню договору з третьою особою та різницю між ціною товару, яка була передбачена цим договором, і ціною товару, який був придбаний у третьої особи.

Згідно п. 8.10. договору, право вимоги штрафних санкцій за даним договором виникає з дати виставлення претензії.

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На підставі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до п.п. 9,10 Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1999 року №632 форвардний контракт - двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов`язання особи придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту. Умови форвардного контракту визначаються за згодою сторін. Форвардний контракт повинен мати такі реквізити: назва контракту; сторони контракту; базовий актив контракту та його характеристики (емітент, вид цінного паперу, його номінальна вартість, термін обігу, інші відомості для цінних паперів; вид валюти - для коштів; асортимент - для інших товарів); кількість базового активу; вартість контракту; ціна виконання; термін виконання; порядок оплати придбаного (проданого) базового активу; відповідальність сторін у разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, встановлених цим контрактом; порядок розгляду спорів, що виникають під час укладення та виконання контракту; адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків(для юридичних осіб) та паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.

Як зазначає позивач, відповідач порушив зобов`язання з поставки Товару, зокрема не виконав умови пп. 5.1.(в) п. 5. договору, а саме: не надіслав e-mail повідомлення протягом 24 годин Покупцю про відвантаження кожної партії Товару, із зазначенням його кількості, підтвердивши це наступними документами (сканкопіями): залізничної накладної, протоколу випробувань на вміст ГМО та показників безпеки, рахунку фактури із зазначенням кількості відправленого Товару, його повної вартості із зазначенням суми ПДВ, посвідчення про якість зерна (форма-42), лист з реєстром відправлених вагонів за підписом і печаткою Постачальника, реєстр відправлених вагонів у форматі Microsoft Excel, що включає інформацію про дату відправки, номер залізничної накладної, номер вагону(ів), станцію відправлення та місце призначення, кількість, підтвердження про відправку вагонів із системи Укрзалізниці про відправку вагонів до місця призначення (Терміналу/Отримувача), відповідно у Позивача зобов`язання по оплаті непоставленого Товару згідно Договору № 42007 відсутнє.

Постачальником був надісланий лист вих. № 120 від 21.09.2020, в якому він звернувся з пропозицією щодо укладеного договору № 42007 від 03.08.2020 року, а саме: внесення змін щодо кількості Товару, що повинен бути поставлений, або зміни ціни за товар, які не були погоджені покупцем.

Для забезпечення вчасного та належного виконання договору покупцем було надіслано лист № 5961/03 від 26.10.2020 року з проханням надати графік поставок за договором № 42007 та виконати зобов`язання у визначений строк з попередженням, що невиконання або неналежне виконання договору спричинить значну суму збитків, що підлягатиме відшкодуванню, зокрема шляхом звернення до господарського суду.

Постачальник в свою чергу відповіді з запереченнями на вищевказаний лист не надав.

Також Покупець отримав письмовий дозвіл отримувача, що передбачено п. 4.1. та п. 5.2. (б) Договору, а саме лист №30-10/04 від 30.10.2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стівідорна компанія".

Як було зазначено вище, кінцевий термін поставки товару згідно з п. 4.1. за договором № 42007- 30.11.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2020 року позивач на підставі п.8.10. договору направив відповідачу претензію (вих.№1612/2020), в якій повідомив останнього про факт порушення зобов`язання з поставки товару. Також на підставі умов договору вимагав сплатити штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару в сумі 7 101 640,00 грн та різницю в ринковій ціні на той момент часу за непоставлений товар в кількості 7 000,00 тон в сумі - 15 241800,00 грн, що підтверджувалось договором поставки № 43102 від 08.12.2020 року укладеним позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю "К.Н.Т." та листом №18/12 від 18.12.2020 року про надання згоди на розголошення інформації викладеної у договорі № 43102 від 08.12.2020 року (загальна сума претензії - 22 343 440,00 грн), з кінцевим строком для сплати до 18.01.2021 року.

Відповідач надіслав відповідь на претензію листом вих. №9 від 12.01.2021 року з відмовою про виконання претензії, зокрема, обґрунтувавши свою відмову посиланням на п. 6.1. договору № 42007, що передбачав 100% передоплату товару у декілька траншів і мав наслідок невиконання цього пункту - визнання договору № 42007 неукладеним.

Приймаючи до уваги лист постачальника вих. № 120 від 21.09.2020 року, в якому останній не заперечував факт укладення договору № 42007 в редакції, що викладена в оригінальному екземплярі покупця, відсутність жодних заперечень на лист покупця №5961/03 від 26.10.2020 року з проханням надати графік поставок за договором №42007 та виконати зобов`язання у визначений строк, усвідомлюючи протиправну поведінку постачальника, характер та суть вчинених ним дій, покупець звернувся з заявою про вчинення кримінального правопорушення від 26.11.2020 року до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві щодо підробки договору поставки № 42007 від 03.08.2020 року, про що повідомив постачальника листом №5992/02 від 27.11.2020 року з додаванням копії витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань від 26.11.2020 року відправленого на електронну пошту постачальника.

Позивач у позові зазначає, що, враховуючи ситуацію з невиконанням постачальником умов договору № 42007 та для забезпечення виконання власних зобов`язань перед третіми особами, позивач вимушений був укласти договори поставки на закупівлю 7 000,00 тон української кукурудзи врожаю 2020 року, а саме:

- договір поставки № 43102 від 08.12.2020 року на поставку 400 тон +/-5% тон української кукурудзи врожаю 2020 року та договір поставки № 43111 від 09.12. 2020 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "К.Н.Т." на поставку 270 тон +/-5% тон української кукурудзи врожаю 2020 року разом з листом пропозицією від 04.12.2020 року та листом відповіддю від 07.12.2020 року, лист-згода на розголошення інформації №18/12 від 18.12.2020 року, лист-згода на розголошення інформації від 28.12.2020 року;

- договір поставки № 43134 від 18.12.2020 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдсофткорн" на поставку 1 000 тон +/-5% тон української кукурудзи врожаю 2020 року, разом з листом пропозицією від 04.12.2020 року та листом відповіддю від 18.12.2020 року, лист-згода на розголошення інформації №21007 від 21.01.2021 року;

- договір поставки № 43155 від 24.12. 2020 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "МНТ-Агро", щодо 2 725 тон української кукурудзи врожаю 2020 року, разом з листом пропозицією від 04.12.2020 року та лист-згода на розголошення інформації від 15.01.2021 року;

- договір поставки № 43165 від 29.12. 2020 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп", щодо 1 060 тон української кукурудзи врожаю 2020 року, разом з листом пропозицією від 04.12.2020 року та листом відповіддю від 28.12.2020 року, лист-згода на розголошення інформації від 11.01.2021 року;

- договір поставки № 43185 від 14.01.2021 року з Приватним підприємством "Агро-Транс Індустрія" 1 000 тон української кукурудзи врожаю 2020 року, разом з листом пропозицією від 04.12.2020 року та листом відповіддю від 13.01.2021 року, лист-згода на розголошення інформації від 28.01.2021 року;

- договір поставки № 43191 від 15.01.2021 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фирма "Фиеста", щодо 700 тон української кукурудзи врожаю 2020 року, разом з листом пропозицією від 04.12.2020 року та листом відповіддю від 14.01.2021 року, лист-згода на розголошення інформації від 25.01.2021 року.

На підтвердження виконання вище вказаних договорів поставок позивач надав видаткові накладні, рахунки на оплату поставленого товару та платіжні доручення про оплату поставленого товару (а.с.39-200 том 1).

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення також закріплені в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, за умовами п. 4.1. договору відповідач зобов`язався поставити позивачу товар партіями залізничним транспортом у строк з 01.11.2020 року до 30.11.2020 року. Разом з ти, покупець перераховує суму оплати у розмірі 80% від вартості Товару згідно відправлених вагонів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом п`яти банківських днів після виконання постачальником пп. 5.1.(в) п. 5. договору. Покупець зобов`язується доплатити 20% від вартості товару по факту отримання товару отримувачем та надання видаткової накладної, податкової накладної, виданих відповідно до оплати передбаченої у цьому договорі та розрахунків коригувань до неї, виданих у формі та у відповідності до чинного законодавства України, протягом п`яти банківських днів з дати надання документів.

Отже, умови поставки сторони узгодили у договорі поставки № 42007 від 03.08.2020 року.

З огляду на визначений умовами договору порядок оплати та поставки товару, відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару в строк з 01.11.2020 року до 30.11.2020 року.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Докази того, що відповідач здійснив поставку товару як у визначений строк, так і на момент ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні.

Частинами 1, 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України докази на підтвердження того, що відповідач поставив позивачу товар у відповідності до умов договору поставки № 42007 від 03.08.2020 року.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги за первісним позовом в частині зобов`язання відповідача поставити товар є обґрунтованими, доведеними документально та такими, що підлягають задоволенню.

З приводу заявлених позивачем за первісним позовом до стягнення з відповідача штрафу та збитків, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тому збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:

1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання);

2) шкідливого результату такої поведінки - збитків;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками;

4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Так, протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Таким чином, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення збитків, позивач стверджує, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором, позивач вимушений був придбати відповідний товар за вищою ціною у третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено належними та допустимими доказами вимушеність укладання у грудні 2020 року, січні 2021 року поставки з третіми особами, тобто через місяць після настання строку поставки кукурудзи відповідачем, і що це є обставиною, яка засвідчує автоматичні та невідворотні наслідки у вигляді реальних витрат, які виникають в результаті невиконання договору відповідачем.

Водночас, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів щодо наявності у нього зобов`язань перед третіми особами, де він є постачальником придбаної у Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" кукурудзи.

При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів неможливості укласти договори поставки з іншим сільськогосподарським виробником; доказів того, що непоставка відповідачем товару за договором мала наслідком зупинення його діяльності, або потягло інші наслідки для позивача у взаємовідносинах з контрагентами, внаслідок чого йому були заподіяні збитки, а також доказів існування у нього критично необхідної виробничої потреби в обсягах товару, передбачених договором (договорів поставки в порядку подальшого перепродажу, переробки тощо), як і доказів того, що незадоволення відповідної виробничої потреби (у разі її існування) могло б потягнути за собою які-небудь негативні наслідки (зупинку ліній виробництва, їх неефективну внаслідок недозавантаженості роботу, простій передзамовлених складських потужностей, простій транспорту, застосування штрафних санкцій з боку контрагентів тощо).

Установивши, що позивач не надав жодних доказів, які б засвідчували, що з моменту настання строку поставки товару за укладеним з відповідачем договором, він не міг запобігти виникненню збитків вчиненням дій з заміщення непоставленого товару шляхом укладення з іншими виробниками відповідних договорів поставки за тими ж цінами, що були узгоджені в договорі поставки з відповідачем, та у строки, що були б наближені до визначених договором строків поставки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач мав можливість здійснити своєчасний пошук інших виробників аналогічного товару та здійснити належне виконання своїх зобов`язань на користь третьої особи за укладеним з нею договором (за його наявності).

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не було доведено жодними доказами, що встановлена в укладених з третіми особами договорами ціна була актуальною на ринку і позивач не міг купити аналогічний товар за нижчою ціною.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було доведено реальності заявленої ним до стягнення суми збитків, як і не було доведено, як того вимагає ч. 3 ст. 226 Господарського кодексу України, що він вчиняв дії, спрямовані на запобігання виникненню збитків, що в силу прямого регулювання наведеної норми взагалі позбавляє його права на відшкодування збитків.

При цьому, колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять, а позивачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів ціни на кукурудзу, яка була придбана у інших виробників, та дали б змогу встановити її реальну вартість .

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що укладення позивачем договорів з третіми особами та визначення їх істотних умов стало результатом самостійних ініціативних дій самого позивача, адже вказані договори були укладені ним на власний ризик, з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку (ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України), та відповідало виду здійснюваної ним господарської діяльності.

Тобто, ризик економічної неефективності чи збитковості такого договору згідно ст. 42 Господарського кодексу України лежить на самому позивачеві і правових підстав для перекладення його на відповідача немає.

Між тим у відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо недоведення позивачем за первісним позовом понесення ним збитків та їх розміру, а також про відсутність причинного зв`язку між невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором та понесеними позивачем, як він зазначає, витратами у вигляді різниці між ціною товару за вказаними договорами з третіми особами та ціною товару за умовами договору поставки з відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, твердження позивача, що розглядаючи вимогу про стягнення витрат, які є різницею між ціною Товару, яка була передбачена договором №42007, і ціною товару, який був придбаний у третіх осіб, суд першої інстанції відійшов від суті п. 8.5 договору №42007, яким визначено обов`язок постачальника відшкодувати покупцеві витрати на таку позицію, правовою підставою для задоволення вимог позивача, є не приписи чинного законодавства, що регулюють правовідносини у сфері відшкодування збитків, а положення укладеного сторонами спору договору №42007, колегія суддів вважає безпідставними доводами.

При цьому, колегія суддів зауважує, що позивач не зазначає яким саме видом відповідальності є п. 8.5 договору, або реальними збитками, упущеною вигодою або штрафною санкцією.

Твердження представника позивача, що витрати позивача у розмірі 18082346,94 грн не є збитками в розумінні приписів ст. 22 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, спростовуються вищевикладеним.

Щодо протиправної поведінки відповідача у невиконанні своїх зобов`язань за договором та стягнення з нього штрафу за їх невиконання, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до п. 8.2. договору в разі, якщо поставка товару покупцеві була здійснена пізніше строків, вказаних в пп. 4.1. п. 4 цього договору та за умови виконання покупцем пп. а) та б) п. 5.2., то постачальник оплачує покупцеві неустойку у формі пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невчасно поставленого товару за кожен день прострочення, від загальної вартості невчасно поставленого товару. У разі, якщо прострочення поставки перевищує 6 календарних днів, покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання цього договору, при цьому постачальник зобов`язується сплатити штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару.

У контексті змісту зазначеного пункту договору за порушення строків поставки постачальник сплачує покупцеві пеню від вартості невчасно поставленого товару, а у разі відмови покупця від виконання договору, якщо відбулось прострочення поставки, постачальник сплачує штраф від вартості непоставленого товару.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, в даному випадку чітко визначено, що штраф застосовується виключно у разі відмови покупця від договору.

Водночас, як установлено судом, позивач не відмовлявся від виконання цього договору та не скористався своїм правом розірвати його.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору);

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Укладаючи договір, сторони діяли на власний розсуд. Позивач не був позбавлений можливості запропонувати зміни до проєкту договору, зокрема у частині відповідальності. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження окремих умов позивач мав право не укладати договір з відповідачем.

Водночас з моменту, коли сторони досягнули усіх істотних умов договору, він вважається укладеним (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України) та є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що у разі, коли правила тлумачення, визначені Цивільним кодексом України, не дають можливості визначити дійсний зміст умов договору, потрібно застосовувати тлумачення Contra proferentem (лат.chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 року у справі №753/11000/14-ц.

Таким чином, враховуючи, що автором договору є саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна", суд першої інстанції в цій частині дійшов відповідного правомірного висновку.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження позивача, що суд першої інстанції не вірно визначив, що право на стягнення штрафу з постачальника виникає, начебто, після відмови покупця від договору. Подібне не узгоджується зі змістом узгодженого сторонами п. 8.10 договору №42007.

Ураховуючи викладене вище, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення з відповідача штрафу не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю та безпідставністю.

Щодо твердження представника відповідача, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення в частині первісного позову, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що на момент закриття підготовчого засідання, а саме 07.11.2023 року докази подані позивачем за первісним позовом існували і знаходились на розгляді суду, що надавало останньому можливість їх долучити, однак враховуючи відмову у їх долученні не надає право повертатись до стадії підготовчого судового засідання для того щоб змінити своє рішення, адже в даному випадку з`являється внутрішня колізія суду у своїх же судових рішеннях, колегія суду відзначає наступне.

Відповідно до практики Верховного Суду, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу , як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.12.2021 року у справі №910/7103/21.

Тобто, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовного провадження.

Отже, Господарський суд Сумської області в процесі здійснення розгляду справи мав право повернутися на стадію підготовчого провадження, адже долучені до матеріалів справи докази мали виключне значення для правильного вирішення справи та впливали на прийняття судом першої інстанції законного та справедливого судового рішення.

При цьому, твердження представника відповідача, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що з 04.10.2023 року по 07.11.2023 року справа перебувала на стадії підготовчого судового засідання, тобто з пропуском на 40 днів від гранично допустимого строку проведення підготовчого судового засідання, є безпідставними, оскільки останні не є беззаперечними підставами для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо твердження відповідача, що позивачем замовчувалася наявність електронного листа (яким було погоджено всі істотні умови за договором поставки), і такий доказ повинен був поданий до суду разом з позовною заявою, тобто останнім пропущений строк для подання такого доказу, колегія суддів відзначає наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення до суду з позовною заявою позивач не був обізнаний із наявністю у відповідача другого оригіналу договору №42007, який останнім було подано до суду. Тобто необхідність надання суду першої інстанції відповідного електронного листа виникла в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, зокрема, за результатами проведення судової експертизи та складання висновку експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18

Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування.

При цьому, суд першої інстанції правомірно відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України поклав судовий збір на відповідача у розмірі 532623,00 грн, оскільки позов було задоволено частково.

Стосовно зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов наступних висновків.

Так, зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що у сторін різняться редакції договору поставки № 42007 від 03.08.2020 року, умовами Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", які передували підписанню контракту, слугувала саме наявність попередньої оплати, що є суттю форвардного контракту.

Крім того, правовими підставами зустрічного позову позивач визначив ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Однак як вже зазначено вище, суд констатував про укладеність між сторонами договору поставки № 42007 від 03.08.2020 року.

За змістом ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання. Кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначеного суб`єкта захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Договори можуть визнаватися недійсними в судовому порядку з підстав недодержання в момент їх вчинення вимог, установлених ст. 203 Цивільного кодексу України.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, з наступних підстав.

За ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч..ч. 1 - 3 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Спір у справі виник у зв`язку із тим, що позивач вважає договір неукладеним за наведених вище обставин.

Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує ч.ч. 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Водночас, за змістом ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (14-499цс19).

Принцип диспозитивності, закріплений у ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, з урахуванням вищевикладеного особа має право на власний розсуд обрати будь-який з можливих способів захисту, які передбачені законом або договором, за виключенням випадків, коли законом встановлено імперативний характер щодо застосування конкретного способу захисту.

У такий спосіб позивач, який вважає, що його право або законний інтерес порушені, не визнаються або оспорюються, має право звернутися до суду за їх захистом, обравши будь-який з передбачених законом або договором спосіб захисту.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Ураховуючи зміст вказаних норм, суд зазначив, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), який передбачений положеннями Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України, не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України.

Водночас, вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16.

По суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом такого факту відсутності укладення договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору.

Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, постанові Верховного Суду від 06.04.2021 року у справі № 915/1890/19).

Відтак на підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку відмовити у задоволенні зустрічного позову про визнання неукладеним договору поставки.

Крім того 04.12.2023 року до суду надійшло клопотання представника позивача за первісним позовом про винесення окремої ухвали стосовно відповідача у зв`язку з приховуванням Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" електронного листування та приховування від суду направленого працівнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" (працівнику в минулому) 03.08.2020 року електронного примірника договору поставки № 42007 від 03.08.2020 року та застосувати заходи відповідні допущеним порушенням процесуальних обов`язків.

Обґрунтовуючи своє клопотання про винесення окремої ухвали, позивачем за первісним позовом вказується, що відповідачем приховано інформацію та текст електронного примірника сканованої копії договору поставки № 42007 від 03.08.2020 року, підписаної відповідачем з проставленням печатки, зміст якого ідентичний договору, наданому позивачем в підтвердження заявлених позовних вимог і надано до матеріалів справи завідомо недостовірних, підроблених доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 246 Господарського процесуального кодексу України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Згідно з ч. 2 ст. 246 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

У відповідності до ч. 5 ст. 246 Господарського процесуального кодексу України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Кожна сторона обирає на свій розсуд спосіб захисту в рамках закону.

З системного аналізу правових норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що чинним процесуальним законодавством не передбачено винесення окремої ухвали за клопотанням сторони у справі та відсутнє посилання на порядок і строки розгляду такого клопотання. Судом самостійно встановлюються наявність обставин та підстав для винесення окремої ухвали, що визначені ст. 246 Господарського процесуального кодексу України.

У цій справи з огляду на предмет спору та матеріали справи, таких обставин та підстав суд першої інстанції не знайшов. Доказів на підтвердження іншого заявником не подано. Судом першої інстанції не було встановлено факту підробки документів і особу підроблювача.

Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання про постановлення окремої ухвали.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому в цих частинах спірне рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року у справі №911/1375/20 колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється.

Водночас, колегія суддів не вбачає підстав для застоування в даних частинах ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» про ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до п.2 ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно з ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

У відповідності до ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Ураховуючи, що судом було ухвалено рішення 08.03.2024року, тому докази на підтвердження розміру судових витрат, які сторони понесли у зв`язку із розглядом справи, відповідно до ч. 8 ст, 129 Господарського процесуального кодексу України мали бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, тобто до 13.03.2024 року включно.

Однак, як свідчить поштова накладна кур`єрської служби «Нова пошта», заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» про ухвалення додаткового рішення було відправлено приватною особою Кусковим В.В. з міста Одеса на адресу суду 19.03.2024 року, тобто з пропуском встановленого ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України строку. При цьому клопотання про поновлення цього строку не заявлялося.

Підтвердженням цього є також те, що додані до цієї заяви Товариства з обсмаженою відповідальністю «Мрія» від 12.03.2024 року копії виписок по банківському рахунку АО «ТДС ГРУП», сформовано 18.03.2024 року.

До вказаної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія», крім додатків до неї, був долучений примірник кур`єрської накладної, в якій зазначено прізвище відправника - адвокат Тарановський Д.С., отримувачем вказано Господарський суд Сумської області, а датою прийняття відправлення - 12.03.2024 року.

Будь-яких реквізитів служби кур`єрської доставки; даних відповідного підприємства, установи чи організації, яка надає такі послуги; підписів конкретних відповідальних осіб підприємства з указанням їх прізвища, посади, які прийняли зазначене відправлення, вказана накладна не містить.

Суд першої інстанції дійшов висновків, що зображення на сканкопії накладної відтиску печатки з реквізитами певного товариства, навіть за умови, що це товариство включене до Єдиного державного реєстру операторів поштового зв`язку, не може саме по собі за цих зазначених вище конкретних обставин провадження належно підтверджувати факт прийняття певною конкретною відповідальною особою товариства у певний час вказаного поштового відправлення, адже конкретних даних про таку відповідальну особу, її підпису на накладній немає.

За таких обставин надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія» документи не дають суду достатніх підстав встановити поза розумним сумнівом факт вчасного подання указаної вище заяви, й подальше надходження її до суду поза межами строку з незалежних від Товариства причин.

Згідно зі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Ураховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія» не дотрималася вимог ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо строку подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, а клопотання про поновлення цього строку заявлено не було, суд першої інстанції дійшов висновку про залишення заяви без розгляду на підставі ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що додаткове рішення суду першої інстанції в частині відмови у заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» про винесення додаткового рішення не оскаржено, а тому, в апеляційному порядку в рамках розгляду апеляційних скарг не переглядається відповідно до ч. 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції обмежений лише доводами та мотивами, викладеними в апеляційній скарзі.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україіна» про винесення додаткового рішення, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Клопотання про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності є:

- надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного,

- засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення;

- надання правничої допомоги свідку в кримінальному провадженні;

- представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні;

- представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

- надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Надані адвокатським об`єднанням послуги відносяться безпосередньо до послуг про надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 123, 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача за первісним позовом у відповідності до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» зазначило, що орієнтовна сума судових витрат, які поніс та очікує понести позивач, складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 150 000,00 грн.

Разом із тим, у відзиві на зустрічний позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» повідомило, що попередній розрахунок судових витрат, які відповідач за зустрічним позовом поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції, складає витрати на професійну правничу допомогу в розмірі гонорару. Витрати на правничу допомогу будуть розраховуватись за відповідним договором про надання правової допомоги з Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Ілляшев та Партнери» (з урахуванням додаткових угод до нього) та з урахуванням подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія» зустрічного позову орієнтовно складуть близько 350 000,00 грн у зв`язку з необхідністю підготовки відзиву на зустрічний позов та інших процесуальних заяв і документів.

Так, у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення у цій справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» просить суд вирішити питання щодо витрат на професійну правничу допомогу та інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в Господарському суді Сумської області та понесених Товариством з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» під час розгляду справи, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» 1063779,24 грн.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу було надано: завірену копію договору №0482*583 про надання юридичних послуг від 02.06.2011 року, завірену копію витягу з додаткової угоди №1 від 27.12.2019 року до договору №0482-583 про надання юридичних послуг, завірену копію умов надання юридичних послуг від 18.01.2021 року, завірену копію завдання щодо надання правової допомоги від 17.11.2021 року, копію рахунку №1345 від 07.07.2022 року, копію платіжного доручення №7969 від 19.07.2022 року, завірену копію свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю з витягами з ЄРАУ, завірені копії наказів АО «Юридична фірма «Ілляшев та Партнери» про прийняття адвокатів на посуду адвокатів., завірені копії рахунків з деталізаціями виконаних робіт № 35823 від 31.12.2021 року, № 36143 від 31.01.2022 року, № 36469 від 29.03.2022 року, № 36987 від 31.05.2022 року, № 37204 від 30.06.2022 року, № 37651 від 31.08.2022 року, № 39420 від 31.03.2023 року, № 39534 від 28.04.2023 року, № 40731 від 30.09.2023 року, № 40973 від 31.10.2023 року, № 41226 від 30.11.2023 року, № 41463 від 29.12.2023 року, № 41681 від 31.01.2024 року, № 42038 від 29.02.2024 року на загальну суму 1023760 грн та завірені копії платіжних доручень - доказів оплати відповідних рахунків.

Дослідивши зазначені докази, колегія суддів вважає їх достатніми для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги.

Відповідно до розділу 2 договору про надання юридичних послуг № 0482-583 від 02.06.2011 року Юридична фірма зобов`язана надавати юридичні послуги за завданням Замовника.

На підставі пункту 1 Завдання щодо надання правової допомоги № 41 від 17.11.2021 року Юридична фірма, діючи в інтересах Клієнта, зобов`язується представити інтереси Клієнта в суді першої інстанції у спорі/справі за позовом Клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» (код ЄДРПОУ: 31622879, місцезнаходження: Сумська обл., Липоводолинський район, смт. Липова Долина, вул. Миру, буд. 29) про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення неустойки (штрафу) та відшкодування збитків внаслідок невиконання договору поставки № 42007 від 03.08.2020 року, та надати іншу професійну правничу допомогу, пов`язану з цією справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, складання необхідних процесуальних документів.

Згідно п. 5.1. договору про надання юридичних послуг № 0482-583 від 02.06.2011 року вартість послуг Юридичної фірми, що надаються у відповідності з цим договором, визначається згідно з «Умовами надання послуг».

У відповідності до Умов надання юридичних послуг, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» та Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Ілляшев та Партнери» (далі «АО»), вартість послуг АО, якщо інше не обумовлено з Клієнтом або не визначено фіксованим тарифом, розраховується, виходячи з почасової ставки, встановленої АО для Виконавця, та часу, витраченого на виконання завдань Клієнта, при цьому одна година розподіляється на 10 (десять) шестихвилинних часток. АО встановлює для кожного зі спеціалістів почасову ставку, на підставі якої здійснюється розрахунок гонорару АО.

За пунктом 6 Умов надання юридичних послуг Юридичною фірмою «Ілляшев та Партнери» на даний час розмір почасової ставки всіх спеціалістів «Ілляшев та Партнери» становить від 120 ЄВРО до 360 ЄВРО (з ПДВ).

З умов договору про надання юридичних послуг № 0482-583 від 02.06.2011 року та Умов надання юридичних послуг убачається, що вартість послуг АО, які надаються Товариству з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна», обліковуються за певним тарифом, а витрати, які були понесені АО за період надання послуг, сплачуються окремо.

Як вбачається з матеріалів справи, між Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Ілляшев та Партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» підписали відповідні акти здачі-прийняття виконаних робіт № 482 від 31.12.2021 року, № 56 від 31.01.2022 року, № 90 від 29.03.2022 року, № 206 від 31.05.2022 року, № 239 від 30.06.2022 року, № 191-1 від 31.03.2023 року, № 254 від 28.04.2023 року, № 612 від 30.09.2023 року, № 642-2 від 31.10.2023 року, № 717 від 30.11.2023 року, № 785 від 29.12.2023 року, № 47 від 31.01.2024 року, № 92 від 29.02.2024 року.

Відповідно до вказаних актів, серед іншого, послуги були надані якісно та в повному обсязі, а замовник не має до Адвокатського об`єднання «Юридична фірма «Ілляшев та Партнери» жодних претензій. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

За приписами ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно ст.15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких, зокрема, відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на дотримання позивачем порядку та строку, передбаченого ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, для подання доказів, що підтверджують надання правової допомоги та підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги відповідними документами, а також зважаючи на часткове задоволення позову, витрати на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 622417,23 грн.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення відсутнє відповідне рішення щодо клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки суд першої інстанції посилається в тексті рішення на дане клопотання, а відповідно останнє було враховано судом при винесенні оскаржуваного рішення.

Водночас, колегія суддів відзначає, що не зазначення в резолютивній частині рішення результатів розгляду відповідного клопотання не є беззаперечною підставною для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, твердження представника відповідача, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що судом першої інстанції не було враховано приписів ч. 6 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та було прийнято рішення щодо витрат, які значно перевищують попередній розрахунок судових витрат, колегія суддів не визнає переконливими доказами, оскільки поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Так, зокрема, відповідачем була подана зустрічна позовна заява з документами, які мали ознаки підробки, що призвело до проведення судово-технічної експертизи, та розгляд справи тривав три роки.

Також, колегія суддів не приймає як належне твердження відповідача щодо завищення часу участі представника позивача в судових засіданнях, оскільки час який було витрачено представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» в судових засіданнях для представництва інтересів останнього включає в себе також час представників на дорогу та очікування судового слухання, які є складовою правничої допомоги і підлягають компенсації нарівні з іншими витратами.

Разом з цим, в даному випадку, як вже зазначалося вище, відповідачем також було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх необґрунтованість, не спів розмірність та завищення.

Так, вищевказане клопотання містить переконливі мотиви невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Здійснивши аналіз доводів позивача, а також співмірності заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку, що до складу витрат на професійну правничу допомогу безпідставно включено значний обсяг робіт, які не потребують наявності фахових знань у галузі права (підготовка додатків для подачі, листування), обговорення певних питань з помічником судді у позапроцесуальному порядку не відноситься до витрат пов`язаних з розглядом справи, заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, втраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Водночас, за обставин даної справи зазначені окремо в детальному акті прийманні-передачі наданих послуг опрацювання зустрічної позовної заяви, робота з реєстрами та оновленою інформацією щодо відповідача, охоплюються послугою зі підготовки та подання відзиву на зустрічну позовну заяву, заяви про забезпечення позову, тощо.

Подібний за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду у постанові від 08.04.2021 року у справі № 922/2321/20.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" була залишена без задоволення, а ухвала Господарського суду Сумської області від 02.06.2022 про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у справі №920/1319/21 - без змін, витрати на які відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг, були безпідставно покладені на відповідача.

Отже, відповідно до вимог ст. ст. 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, Касаційного господарського суду та критерії "необхідності і обґрунтованості", виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на оплату професійної правової (правничої) допомоги та беручі до уваги розмір мінімальної заробітної плати та об`єм наданих правових послуг, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат понесених Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» у зв`язку з розглядом справи та визначити їх розмір, який підлягає відшкодуванню відповідачем у сумі 472417,00 грн, а додаткове рішення Господарського суду Сумської області - зміні.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження позивача, що враховуючи положення ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, принцип справедливості та розумності, суд першої інстанції мав би покласти на відповідача всю суму судових витрат, понесених позивачем при розгляді справи №920/1319/21 в суді першої інстанції, оскільки, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або що спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Інші аргументи клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржників, викладені ними в апеляційних скаргах такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Саме лише прагнення скаржників ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" на рішення Господарського суду Сумської області в оскаржуваній частині фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи на рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційні скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, зазначені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» доводи на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року у справі №920/1319/21 в оскаржуваній частині не знайшли свого підтвердження під час перегляду додаткового рішення судом апеляційної інстанції. А тому апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року слід залишити без задоволення.

Разом з цим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", зокрема щодо не спів розмірності та завищення витрат на професійну правничу допомогу, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим оскаржене додаткове рішення суду підлягає зміні, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року у справі №920/1319/21 частковому задоволенню.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянтів.

Якщо факт недоплати судового збору з`ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд залежно від конкретних обставин справи може стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору.

Схожа за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.02.2022 року у справі №521/17477/17.

Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Тобто, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі №910/13737/19.

Так, враховуючи недоплату Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія" судового збору за звернення до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність достягнути з відповідача до Державного бюджету України судовий збір у сумі 795 529,50 грн, адже за вказану вимогу необхідно було сплатити 798934,50 грн (1,5% ціни позову вартості спірного товару), у той час як відповідачем було сплачено лише 3 405,00 грн (ставку судового збору за розгляд вимоги немайнового характеру).

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" на рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року у справі №920/1319/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 08.03.2024 року у справі №920/1319/21 залишити без змін.

3. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кофко Агрі Ресорсіз Україна» на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року у справі №920/1319/21 залишити без задоволення.

4. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" на додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року у справі №920/1319/21 задовольнити частково.

5. Додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 25.03.2024 року у справі №920/1319/21 змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (42500, Сумська область, Липоводолинський район, смт. Липова Долина, вул. Миру, 29, код 31622879) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофко Агрі Ресорсіз Україна" (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 32Б, офіс 1019, код 35919521) 472417 (чотириста сімдесят дві тисячі чотириста сімнадцять) грн 00 коп. судових витрат.

6. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянтів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (42500, Сумська область, Липоводолинський район, смт. Липова Долина, вул. Миру, 29, код 31622879) в дохід Державного бюджету України 795 529 (сімсот дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) грн 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Видачу наказу доручити Господарському суду Сумської області.

8. Матеріали справи №920/1319/21 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 09.07.2024 року.