Постанова

від 01.07.2024 по справі 916/795/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/795/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 (головуючий суддя Савицький Я. Ф., судді Богацька Н. С., Колоколов С. І.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія"

про забезпечення позову

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія"

до 1) Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" і 2) Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі філії "Усть-Дунайськ" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

про визнання договору укладеним,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" (далі - позивач, заявник, скаржник) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - відповідач-1) та філії Усть-Дунайськ Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - відповідач-2) (далі разом - відповідачі) про визнання договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу № 1 у порто-пункті "Кілія" порту "Усть-Дунайськ" укладеним.

2. Позовні вимоги обґрунтовані зволіканням у підписанні відповідного договору відповідачем-1 після припинення договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу № 1 за № 44-П-АМПУ-21 від 10.06.2021, що порушує вимоги Закону України "Про морські порти України", статей 5, 10 Закону України "Про природні монополії", постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 405 та права позивача як діючого портового оператора.

3. Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд заборонити відповідачам вчиняти дії щодо припинення / обмеження надання позивачу послуг доступу до причалу № 1 за адресою: м. Кілія, вул. Портова, 4 у порто-пункті "Кілія" порту "Усть-Дунайськ" та супутніх послуг, що забезпечують можливість здійснення господарської діяльності по проведенню вантажно-розвантажувальних робіт, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден, у порядку передбаченому обов`язковими постановами порту "Усть-Дунайськ" та зводом звичаїв порту "Усть-Дунайськ", за тарифами, визначеними наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 № 541 (зі змінами) та тарифами, погодженими відповідачем-2, до розгляду даної справи по суті.

4. В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначив, що він є портовим оператором, якому належить нерухоме майно, що розміщене на території порто-пункту "Кілія" порту "Усть-Дунайськ", і забезпечує здійснення господарської діяльності як портовий оператор. Для доступу до цього майна та надання послуг клієнтам з перевантаження вантажів між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) від 10.06.2021 № 44-П- АМПУ-21, який без жодного обґрунтування з боку відповідача-1 та посиланням останнього на відсутність бажання продовжувати дію договору доступу до причалу був припинений з 01.01.2024. За доводами заявника односторонньою відмовою відповідача-1 від договору від 10.06.2021 № 44-П- АМПУ-21 позивачу було обмежено доступ до майна, яке йому належить, а також до причалу № 1, наданого у користування позивачу відповідно до цього договору.

5. Заявник наголошує, що відповідач-1 має наразі формальні повноваження на обмеження діяльності позивача шляхом заборони доступу до причалу, що призведе до повного зупинення діяльності позивача як суб`єкта господарювання, який здійснює господарську діяльність як портовий оператор, та призведе до зриву контрактів щодо перевантаження вантажів на 2024 рік.

6. Заявник звертає увагу, що на підставі договорів із контрагентами на 2024 рік заплановано перевантаження позивачем 150 000 т вантажів на загальну суму 66 534 574 грн. У грудні 2023 року об`єми перевалки на 2024 рік були подані позивачем відповідачу-1 на електронну адресу, жодних заперечень з боку відповідача-1 щодо плану не надійшло, що дозволило позивачу розраховувати на те, що свої обов`язки з перевалки перед контрагентами він зможе виконати. В січні 2024 року позивач продовжував вести свою господарську діяльність із перевалки вантажів запланованих суден. Проте, електронним листом від 19.01.2024 відповідач-2 звернувся до позивача з повідомленням про неможливість подальшого прийому суден позивача до причалу.

7. Тоді ж в січні 2024 року позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про укладення договору про забезпечення доступу до причалу. Однак відповідач-1 не надав відповіді на зазначену заяву, не відмовився підписати договір та не підписав його одночасно. Такі суперечливі дії відповідача-1 з приводу фактичного погодження попереднього плану судно-заходів у порто-пункті "Кілія" порту "Усть-Дунайськ", вибірковий допуск суден в порт та тривалий розгляд заяви про укладення договору ставлять позивача у стан правової невизначеності та ймовірності отримати збитки у випадку непропуску судна в порт під розвантаження.

8. За доводами заявника, без договору про забезпечення доступу до причалу він втратить статус портового оператора. Тому позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою про укладання договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу, яку останній ігнорує, що і стало підставою для звернення до суду.

9. Заявник зазначає, що у разі задоволення судом позовних вимог між позивачем та відповідачем-1 буде вважатись укладеним договір у запропонованій редакції з моменту винесення судового рішення, проте, до укладання зазначеного договору у судовому порядку позивач буде вимушено залежати від відповідача-1 щодо можливої роботи на території порто-пункту, оскільки саме укладання відповідного договору слугує беззаперечним доказом обов`язку монополіста надати доступ портовому оператору до причалу відповідно до існуючих умов та строків.

10. При цьому, заявник наголошує, що чинним законодавством не передбачено, що зазначений доступ до причалу надається виключно на підставі укладеного договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу, такий порядок був встановлений внутрішніми наказом відповідача-1 № 321. Отже, такі незаконні та антиконкуретні дії відповідача-1 призведуть до повного зупинення діяльності позивача як суб`єкта господарювання, який здійснює господарську діяльність як портовий оператор, та призведе до зриву контрактів щодо перевантаження вантажів на 2024, що підтверджується, зокрема, службовим листом від 19.01.2024 диспетчера відповідача-2 до позивача щодо повідомлення останнього про неможливість подальшого прийому суден позивача до причалу.

11. Обґрунтовуючи необхідність застосування визначених заявником заходів забезпечення позову, заявник наголошує, що у разі задоволення позовної заяви у даній справі та з огляду на процесуальні строки розгляду справи, позивач буде змушений звертатись до відповідача-1 з новими позовами про відшкодування збитків, завданих незаконними діями відповідача-1, у тому числі, непідтвердженням суден під обробку.

Короткий зміст судових рішень

12. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 у справі № 916/795/24 заяву позивача про забезпечення позовну задоволено частково. Заборонено відповідачам вчиняти дії, щодо припинення / обмеження надання позивачу послуг доступу до причалу № 1 за адресою: м. Кілія, вул. Портова, 4 у порто-пункті "Кілія" порту "Усть-Дунайськ" та супутніх послуг, що забезпечують можливість здійснення господарської діяльності по проведенню вантажно-розвантажувальних робіт, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден, у порядку передбаченому обов`язковими постановами порту "Усть-Дунайськ" та зводом звичаїв порту "Усть-Дунайськ" до набрання рішенням з даної справи законної сили. В іншій частині заяви відмовлено.

13. Зазначена ухвала суду мотивована існуванням реальної загрози того, що невжиття обраних позивачем заходів забезпечення позову може обумовити настання зазначених позивачем обставин, внаслідок чого можуть бути порушені його права. Враховуючи зазначене суд встановив, що наразі наявні реальні передумови для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії щодо припинення / обмеження надання позивачу послуг доступу до причалу № 1 у порто-пункті "Кілія" порту "Усть-Дунайськ" та супутніх послуг, що забезпечують можливість здійснення господарської діяльності позивачем.

14. Щодо іншої частини вимог заяви про забезпечення позову, то суд першої інстанції зазначив що він позбавлений можливості встановлювати надання послуг за тарифами, визначеними наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 № 541 (зі змінами), та тарифами, погодженими відповідачем-2, враховуючи, що такий предмет розгляду належить здійснювати в порядку позовного провадження.

15. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 скасовано в частині задоволення вимог про забезпечення позову. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

16. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний господарський суд з посиланням на правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20, зазначив, що предметом спору у даній справі є вимога про визнання договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу № 1 у порто-пункті "Кілія" порту "Усть-Дунайськ" укладеним у редакції, викладеній в прохальній частині позовної заяви.

17. Апеляційний суд врахував, що у цій справі позивач звернувся до суду з позовною вимогою немайнового характеру, а відтак умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

18. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач в заяві про забезпечення позову просить, зокрема, вжити заходи забезпечення позову у вигляді заборони відповідачам вчиняти дії, направлені на перешкоджання позивачу здійснювати господарську діяльність по проведенню вантажно-розвантажувальних робіт, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден, у порядку передбаченому обов`язковими постановами порту "Усть-Дунайськ" та зводом звичаїв порту "Усть-Дунайськ", до розгляду даної справи по суті.

19. Заразом судова колегія зазначила, що заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись з предметом позову.

20. Натомість, запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не узгоджуються з предметом договору, який позивач просить визнати укладеним в судовому порядку, та виходять за його межі, оскільки за умовами вказаного договору позивачеві буде надано доступ до причалу № 1 портового пункту "Кілія" філії "Усть-Дунайськ", що перебуває у господарському віданні відповідача-1, для здійснення позивачем господарської діяльності. У той же час вжитими заходами місцевий господарський суд заборонив відповідачам вчиняти дії, щодо припинення / обмеження надання позивачу послуг доступу до причалу № 1 у порто-пункті "Кілія" порту "Усть-Дунайськ" та супутніх послуг, що забезпечують можливість здійснення господарської діяльності по проведенню вантажно-розвантажувальних робіт, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден тощо.

21. Відтак апеляційний суд дійшов висновку, що застосовані заходи забезпечення позову зводяться до вирішення справи по суті та є тотожними задоволенню позову, оскільки, не дивлячись на відсутність згоди відповідача-1 на укладення договору, предметом якого, зокрема, є доступ до портової інфраструктури, яка наразі оспорюється позивачем, та відсутність рішення по суті, яким би такі вимоги було задоволено, відповідні заходи забезпечення фактично зумовлюють виконання відповідачем-1 договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу № 1 у порто-пункті "Кілія" порту "Усть-Дунайськ", для зобов`язання щодо укладення якого позивач звернувся до господарського суду шляхом надання позивачеві безперешкодного доступу до використання об`єктів портової інфраструктури та задля здійснення позивачем господарської діяльності.

22. Апеляційний господарський суд виснував, що вимоги зазначеної заяви фактично мають ознаки вирішення спору по суті і виходять за межі предмета та підстав позову (такі заходи не співвідносяться з предметом договору, на укладення якого спрямований позов), наслідком чого може бути імовірне порушення прав / законних інтересів відповідача-1.

23. Крім того суд апеляційної інстанції, з посиланням на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 916/1889/23, зазначив, що застосування такого заходу забезпечення позову як заборона відповідачу-1 чинити перешкоди щодо припинення / обмеження доступу позивача до причалу № 1 у порто-пункті "Кілія" порту "Усть-Дунайськ" не лише може призвести до втручання в господарську діяльність відповідача-1, а й, за умови недоведеності наявності порушення прав позивача у зв`язку з припиненням договору від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21 та неукладанням нового, свідчитиме про порушення збалансованості інтересів сторін справи, а також може призвести до завдання іншій стороні збитків.

Касаційна скарга

24. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, заявник звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

25. У касаційній скарзі позивач повністю погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності ним наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову та вказує на порушення судом апеляційної інстанції статті 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

26. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови порушив приписи частини першої статті 269 ГПК України та вийшов за межі апеляційного перегляду, надаючи оцінку фактам, які можуть оцінюватись виключно під час розгляду справи по суті.

27. Скаржник наголошує, що апеляційний суд не навів усіх мотивів відхилення кожного аргументу, викладеного у відзиві на апеляційну скаргу, чим порушив приписи частини п`ятої статті 236, частину першу статті 281, підпункт в) пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України, зокрема щодо нетотожності заявлених заходів забезпечення позову та предмету позову, а також щодо більшої вірогідності завдання збитків саме відповідачу-1 у випадку незадоволення відповідної заяви.

28. За доводами скаржника суд апеляційної інстанції неправильно встановив дійсний предмет та підстави позову, а отже прийшов до хибного висновку про невідповідність заявлених заходів забезпечення позову предмету та підставам.

29. Також скаржник стверджує, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив доводи скаржника щодо ймовірності завдання збитків саме скаржнику у випадку незабезпечення позову, при цьому апеляційний суд зазначив, що лише відповідачу-1 будуть завдані такі збитки, однак в порушення статті 79 ГПК України не обґрунтував своєї позиції.

30. Крім того, скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції не надав можливості скаржнику скористатись послугами адвоката при розгляді справи в апеляційній інстанції та не визнав неявку представника скаржника у судове засідання поважною, хоча останнім було надано докази участі цього представника в іншій справі.

31. Скаржник не погоджується із висновками апеляційного суду щодо того, що розгляд заяви про забезпечення позову є фактичним розглядом справи по суті та зазначає, що фактичним розглядом справи по суті у випадку задоволення позовних вимог буде рішення про визнання укладеним договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу, який буде чітко визначати права та обов`язки портового оператора та адміністрації порту, а позов забезпечено шляхом заборони відповідачу-1 вчиняти дії щодо перешкоджання отримання послуг у порядку, передбаченому обов`язковими постановами порту "Усть-Дунайськ", до набрання рішенням у цій справі законної сили.

32. Скаржник наголошує, що апеляційний суд не врахував дійсних правовідносин між позивачем як портовим оператором та відповідачем-1 як природним монополістом та наявності відповідних обов`язків у останнього в силу приписів закону вчиняти певні дії на користь портового оператора, не зважаючи на наявність або відсутність укладеного договору.

33. Скаржник не погоджується із висновком апеляційного суду щодо фактичного втручання в господарську діяльність відповідача-1 шляхом задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову та зазначає, що про втручання в господарську діяльність можна вести мову у разі наявності правовідносин між двома рівними суб`єктами господарювання, у яких є право вільно обирати собі контрагентів та визначати умови договорів, однак у цій справі правовідносини між позивачем та відповідачем-1 не можна вважати правовідносинами двох рівних сторін.

34. Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.02.2019 у справі № 910/8245/18 та від 17.04.2023 у справі № 910/11021/22.

35. Також Скаржником було подано клопотання про долучення доказів.

36. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

37. Ураховуючи зазначені положення частини другої статті 300 ГПК України, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для прийняття нових доказів та долучення їх до матеріалів касаційного провадження на стадії перегляду справи в касаційному порядку. Відтак, Суд відмовляє у задоволенні клопотання скаржника про долучення доказів.

Позиція інших учасників справи

38. Відповідач-1 подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

39. У відзиві відповідач-1 наголошує, що вжиті ухвалою суду першої інстанції заходи забезпечення позову фактично зводяться до вирішення справи по суті та задоволення заявлених позовних вимог, оскільки наслідки вжитих заходів забезпечення позову є тотожними наслідкам задоволення заявлених позовних вимог.

40. При цьому відповідач-1 посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, згідно з яким господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

41. Також відповідач-1 звертає увагу на те, що доводи касаційної скарги щодо невиконання відповідачем-1 свого обов`язку щодо укладення договору доступу портового оператора до причалу не впливають на розгляд судом та вирішення ним питання вжиття заходів забезпечення позову, оскільки відповідні обґрунтування позивача є підставами позову про визнання договору укладеним.

42. Відповідач-1 погоджується із висновком апеляційного суду, що вжиті заходи забезпечення позову не узгоджуються із предметом запропонованого позивачем проєкту договору, оскільки виходять за межі предмета та підстав позову та не співвідносяться з предметом договору, адже за умовами запропонованого договору позивачу був би наданий доступ до причалу для проведення вантажно-розвантажувальних робіт, водночас суд першої інстанції вжитими заходами забезпечення позову заборонив відповідачу-1 вчиняти дії щодо припинення / обмеження надання позивачу як послуг доступу до причалу для проведення вантажно-розвантажувальних робіт, так і супутніх послуг, що забезпечують можливість здійснення господарської діяльності по обслуговуванню та зберіганню вантажів, обслуговуванню суден.

43. Відповідач-1 наголошує, що запропоновані позивачем та вжиті судом першої інстанції заходи направлені на безпідставне втручання у господарську компетенцію відповідача-1, внаслідок чого можлива ситуація коли без достатніх правових підстав та незалежно від волі відповідача-1 може використовуватись державне майно.

44. При цьому, вжиттям заходів забезпечення позову суд не може визначати право та умови користування однією із сторін майном іншої сторони, та фактично відміняти правові наслідки прямо передбачених договором прав та обов`язків сторін.

45. Також відповідач-1 зазначає, що безпідставним є посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.02.2019 у справі № 910/8245/18 та від 17.04.2023 у справі № 910/11021/22, оскільки правовідносини у цих господарських справах не є подібними до правовідносин у справі № 916/795/24, а отже не можуть бути враховані під час розгляду справи.

46. Так за доводами відповідача-1 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 25.04.2019 у справі № 910/8245/18 зі спору про визнання договору продовженим, саме враховуючи відсутність доказів вчасного одержання позивачем повідомлення про припинення дії договору № 318-16/4 від 12.07.2017 підтвердив правомірність висновків судів щодо визнання договору продовженим.

47. Натомість у справі № 916/795/24 відповідач-1 в межах строку, встановленого пунктом 7.1. договору від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21, завчасно майже за пів року - 13.07.2023 направив лист, яким повідомив про відсутність наміру на продовження дії договору та про його припинення 31.12.2023. Відповідач-1 наголошує, що отримання відповідного листа не заперечується та визнається позивачем на момент звернення до суду.

48. Відтак, позивач, будучи належним чином повідомленим відповідно до узгоджених сторонами вимог договору, очевидно безпідставно наводить посилання щодо нібито перешкоджання їх діяльності чи наявності збитків, не був позбавлений права звернення за укладання нового аналогічного договору. А доводи як заяви про забезпечення позову, так і касаційної скарги фактично зводяться до непогодження позивача із повідомленням відповідача-1 від 13.07.2023 про припинення договору.

49. Крім того, предметом позову у справі № 916/795/24 є визнання договору укладеним, а не продовженим як у справі № 910/8245/18.

50. Щодо посилання скаржника на постанову від 17.04.2023 у справі № 910/11021/22, то відповідач-1 зазначає, що предметом позову у зазначеній справі є визнання недійсною односторонньої відмови та наявні факти перешкоджання користуванням майном. У зв`язку із чим суди й дійшли висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову та врахували можливі правові наслідки у випадку задоволення позову.

51. Натомість у справі № 916/795/24 предметом позову є визнання договору укладеним, тому навіть у разі задоволення позову договір та всі правові наслідки будуть мати сторони з дня набрання законної сили рішення суду у справі.

52. Таким чином, відповідач-1 наголошує, що посилання скаржника на судову практику у справах № 910/11021/22 та № 910/8245/18 зводяться до помилкового ототожнення правовідносин у справах, оскільки предмети та підстави позову і заяв про забезпечення позову є очевидно відмінними від предмету, підстав позову і заяви про забезпечення позову у справі № 916/795/24.

53. Також відповідач-1 звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2023 у справі № 916/1889/23, яка врахована судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

54. Відповідач-2 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

55. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

56. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.

57. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

58. Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

59. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.

60. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

61. Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).

62. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.

63. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Однак заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту, постановленого у саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі. З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

64. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

65. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

66. Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

67. За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

68. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

69. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.

70. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

71. Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

72. Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.

73. З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23.

74. Як встановлено судами попередніх інстанцій предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про визнання договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу укладеним у редакції, викладеній в прохальній частині позовної заяви. Отже, позивач звернувся до суду з позовною вимогою немайнового характеру.

75. Відтак, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

76. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

77. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

78. Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

79. При цьому, в силу прямого застереження, наведеного в частині одинадцятій статті 137 ГПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

80. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18 та від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

81. Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

82. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (постанова Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 902/483/18).

83. Верховний Суд зазначає, що спір у даній справі стосується доступу позивача (портового оператора) до причалу на підставі договору у редакції, викладеній в прохальній частині позовної заяви, задля укладення якого з відповідачем-1 позивач і звернувся до суду.

84. Отже, з урахуванням викладеного, виходячи з предмета та підстав позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову зводяться до вирішення справи по суті та є тотожними задоволенню позову, оскільки, не дивлячись на відсутність згоди відповідача-1 на укладення договору, предметом якого, зокрема, є доступ до портової інфраструктури, який позивач просить визнати укладеним, та відсутність рішення по суті, яким би такі вимоги було задоволено, відповідні заходи забезпечення фактично зумовлюють виконання відповідачем-1 зазначеного договору.

85. Суд також зазначає, що позивач (як і місцевий господарський суд) не обґрунтував належним чином, чому невжиття заходів забезпечення позову, про які він просив і які були вжиті ухвалою від 01.03.2024, може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у цій справі або ефективний захист або поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів.

86. Доводи скаржника, що суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника щодо ймовірності завдання йому збитків незабезпеченням позову, оскільки невжиття заходів забезпечення позову у цьому випадку може ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача в межах одного провадження (необхідність звернення до суду з позовами про відшкодування збитків) оцінюються Верховним Судом критично, адже заявник не довів, що в період з моменту закінчення попереднього договору про доступ до причалу від 10.06.2021 (цей договір закінчився 31.12.2023) та до моменту укладення нового договору (у випадку задоволення позовних вимог заявника) наявні підстави для відшкодування заявнику можливих збитків у зв`язку із можливим обмеженням / припинення відповідачами йому доступу до причалу. З`ясування зазначених обставин виходить за межі розгляду предмету та підстав заяви про забезпечення позову.

87. За наведених вище обставин Верховний Суд вважає, що здійснене судом апеляційної інстанції в цій частині забезпечення позову правозастосування статей 136, 137 ГПК України є правильним та узгоджується із наведеними вище висновками Верховного Суду (доводи касаційної скарги в цій частині є декларативними та не свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції відповідних норм права).

88. Крім вищезазначеного, у питанні застосування приписів статей 136, 137 ГПК України під час розгляду заяв про забезпечення позову, колегія суддів виходить з того, що оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

89. У зв`язку з цим, касаційна інстанція відхиляє безпідставні посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.02.2019 у справі № 910/8245/18 та від 17.04.2023 у справі № 910/11021/22, оскільки застосування судами положень статей 136, 137 ГПК України у зазначених справах залежало від конкретних обставин справи та наданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, і саме цим обґрунтована відмінність судових рішень.

90. Так, Верховний Суд у постанові від 04.02.2019 у справі № 910/8245/18 погодився з висновком апеляційного суду, що обрані позивачем заходи до забезпечення позову співвідносяться з предметом позову (визнання договору продовженим) та спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову, відтак наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, направлені на припинення виконання зобов`язань за договором, в тому числі трансляції програми в ефірі телеканалу.

91. Водночас, за вимогами заяви про забезпечення позову у справі, яка переглядається, заявник просить заборонити вчиняти дії за договором, відмова від укладення якого є предметом оскарження у цій справі. Тобто обставини справи № 910/8245/18 та зміст забезпечення є відмінними від встановлених обставин та змісту забезпечення у справі, яка переглядається.

92. У постанові Верховного Суду від 17.04.2023 у справі № 910/11021/22 зазначено, що процесуальна заборона у вчиненні дій (заборони перешкоджати користуватися майном) за своїм змістом не є тотожною задоволенню позовної вимоги про визнання недійсною односторонньої відмови від договору, адже заборона перешкоджати користуватися майном до вирішення спору по суті не свідчить про чинність договору після ухвалення рішення у справі. А тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій щодо нетотожності вжитих заходів забезпечення позову задоволенню позовних вимог.

93. Тобто предмет та підстави позову і заяви про забезпечення позову у справі № 910/11021/22 є очевидно відмінними від предмету, підстав позову і заяви про забезпечення позову у справі, яка переглядається, оскільки у справі № 910/11021/22 позивач просив визнати недійсною односторонню відмову від договору. Натомість у справі, що переглядається, позивач просить визнати укладеним договір, щодо якого заявлено позов у цій справі.

94. Крім того, у касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав можливості скаржнику скористатись послугами адвоката при розгляді справи в апеляційній інстанції та не визнав неявку представника скаржника у судове засідання поважною, відмовивши у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

95. Відповідно до частин одинадцятої, дванадцятої статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

96. Обґрунтовуючи відмову у задоволенні клопотання заявника про відкладення розгляду заяви про забезпечення позову, апеляційний суд врахував, що позивач був завчасно (з 01.04.2024) повідомлений про дату, час і місце розгляду справи і, відповідно, мав достатньо часу забезпечити явку в судове засідання іншого представника, оскільки діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб. Оскільки учасники справи не обмежені законом в кількості уповноважених осіб для представництва їх інтересів у тому числі і в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд виснував, що позивач не обґрунтував неможливості розгляду апеляційної скарги за участю іншого його представника.

97. Також апеляційний суд зазначив, що в даному випадку неможливість явки представника заявника не позбавляє суд права вирішити спір, з урахуванням того, що відповідно до ухвали суду від 01.04.2024 присутність сторони в судовому засіданні 23.04.2024 не визнавалась обов`язковою.

98. Враховуючи строк розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, встановлений статтею 273 ГПК України; невизнання господарським судом апеляційної інстанції явки представника скаржника обов`язковою, Верховний Суд вважає, що господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відхиленням клопотання позивача про відкладення розгляду справи та ухвалення судового рішення в судовому засіданні 23.04.2024.

99. Крім того, колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на те, що 17.06.2024 суд першої інстанції прийняв рішення у справі № 916/795/24, оскільки під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень такі посилання скаржника не мають значення (стаття 300 ГПК України). Так, Суд звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову (і, відповідно, касаційного перегляду таких судових рішень) обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову, про що зазначено у цій постанові вище.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

100. Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

101. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків суду апеляційної інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.

102. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

103. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, тому відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 у справі № 916/795/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил