Постанова

від 09.07.2024 по справі 912/766/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 912/766/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К.О.

та представників

позивача: не з`явились,

відповідача-1: не з`явились,

відповідача-2: не з`явились,

відповідача-3: Іванченко В.В., Поліщук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кетрисанівської сільської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2024

та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.08.2023

у справі № 912/766/23

за позовом Бобринецької міської ради Кіровоградської області

до Бобринецької районної ради Кіровоградської області, управління справами якої здійснює Комісія з реорганізації Бобринецької районної ради, Кропивницької районної ради та Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області

про визнання протиправними та скасування актів місцевого самоврядування, рішення державного реєстратора, припинення права власності,

В С Т А Н О В И В:

Бобринецька міська рада Кіровоградської області звернулась до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Бобринецької районної ради Кіровоградської області, управління справами якої здійснює Комісія з реорганізації Бобринецької районної ради, Кропивницької районної ради та Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Бобринецької районної ради від 22.09.2020 № 481 "Про передачу підприємств, установ і організацій (об`єктів спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району), та про безоплатну передачу їх приміщень та майна до комунальної власності Кетрисанівської сільської ради" у частині, що стосується передачі зі спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району у комунальну власність Кетрисанівської сільської ради цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення), що знаходиться за адресою: місто Бобринець, вул. Незалежності, 80;

- визнати протиправним та скасувати рішення Кетрисанівської сільської ради від 23.09.2020 № 791 "Про надання згоди та прийняття у комунальну власність Кетрисанівської сільської ради приміщень та майна із спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району" у частині, що стосується безоплатної передачі зі спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району у комунальну власність Кетрисанівської сільської ради цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення), що знаходиться за адресою: місто Бобринець, вул. Незалежності, 80;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Бобринецької районної ради від 30.09.2020 № 22-гр "Про затвердження акта з приймання-передачі цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення)";

- визнати протиправним та скасувати акт приймання-передачі цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення) по факту безоплатної передачі нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, а саме: цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення) за адресою: м. Бобринець, вул. Незалежності, 80 з балансу Малого комунального підприємства "Дім Бобринець" на баланс Кетрисанівської сільської ради у кількості 1 [шт.], первісною (переоціненою) вартістю 716 948,51 грн, зносом 289 451,09 грн, залишковою вартістю станом на 01.09.2020 427 497,42 грн, затверджений розпорядженням голови Бобринецької районної ради від 30.09.2020 № 22-гр "Про затвердження акта з приймання-передачі цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення)";

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Бобринецької районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 04052353) Демецької Тетяни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 54405061 від 05.10.2020 щодо державної реєстрації права власності, номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 38501229; дата, час державної реєстрації: 01.10.2020 13:44:43; Державний реєстратор: Демецька Тетяна Миколаївна, Бобринецька районна державна адміністрація, Кіровоградська обл.; Підстава для державної реєстрації: розпорядження голови Бобринецької районної ради "Про затвердження акта з приймання-передачі цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення)", серія та номер: 22-гр, виданий 30.09.2020, видавник Бобринецька районна рада; рішення органу місцевого самоврядування "Про надання згоди на безоплатну передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району у комунальну власність Кетрисанівської сільської ради", серія та номер: 791, виданий 23.09.2020, видавник: Кетрисанівська сільська рада; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54405061 від 05.10.2020 10:17:32, Демецька Тетяна Миколаївна, Бобринецька районна державна адміністрація, Кіровоградська обл.; форма власності: комунальна; Власники: КЕТРИСАНІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА, код ЄДРПОУ: 04365508, країна реєстрації: Україна;

- припинити право власності Кетрисанівської сільської ради на об`єкт нерухомого майна - будівлю, реєстраційний номер 1385540635208, зареєстроване на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 54405061 від 05.10.2020 10:17:32, Демецька Тетяна Миколаївна, Бобринецька районна державна адміністрація, Кіровоградська обл.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачами було порушено публічний (спеціально-дозвільний) характер/порядок діяльності Бобринецької районної ради, Кетрисанівської сільської ради та державного реєстратора, як органів публічної влади, передбачений ч. 2 ст. 2 ст. 19 Конституції України. Оскаржувані рішення прийняті з порушенням норм Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 31.08.2023 (суддя Бестаченко О.Л.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2024 (колегія суддів у складі: Коваль Л.А. - головуючий, Мороз В.Ф., Чередко А.Є), позовні вимоги задоволено.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до рішення Бобринецької районної ради від 07.07.2006 № 33 "Про прийняття у спільну комунальну власність територіальних громад сіл та міста району майна: адмінприміщення, приміщення управління праці та соціального захисту населення" прийнято у спільну комунальну власність територіальних громад сіл та міста району адміністративне приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Бобринець, вул. Орджонікідзе, 80.

Відповідно до Свідоцтва про право власності від 26.05.2009 № 16, ціла нежитлова будівля, яка розташована у м. Бобринець по вул. Орджонікідзе (перейменовано на Незалежності), 80 належить спільній власності територіальних громад сіл і міста Бобринецького району, в повному оперативному управлінні Бобринецької районної ради.

Свідоцтво видане на підставі рішення Бобринецької районної ради від 24.04.2009 № 307, яким вирішено оформити право власності на цілу нежитлову адміністративну будівлю по вказаній вище адресі у спільну власність територіальних громад сіл і міста Бобринецького району, в повному оперативному управлінні Бобринецької районної ради.

Згідно з інформації з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно право комунальної власності на спірну будівлю за Бобринецькою районною радою 17.10.2017 зареєстровано на підставі Свідоцтва про право власності від 26.05.2009 № 16.

У матеріалах справи міститься копія рішення Бобринецької міської ради від 15.07.2016 № 506 "Про відкликання повноважень", згідно з яким вирішено відкликати делеговані Бобринецькій районній раді повноваження з управління майном, що є у спільній власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, одним із співвласників якого є Бобринецька міська об`єднана територіальна громада, утворена в результаті об`єднання Бобринецької міської територіальної громади і Червонодолинської сільської територіальної громади.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 716-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Кіровоградської області" до Бобринецького району Кіровоградської області входять адміністративні центри Бобринецької та Кетрисанівської територіальних громад.

Рішенням Бобринецької районної ради від 22.09.2020 № 480 "Про надання згоди на безоплатну передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району до комунальної власності Кетрисанівської сільської ради" надано згоду на безоплатну передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, серед якого ціла нежитлова будівля (адмінприміщення), що розташована у м. Бобринець, вул. Незалежності, 80, до комунальної власності Кетрисанівської сільської ради.

Рішенням Бобринецької районної ради від 22.09.2020 № 481 "Про безоплатну передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району до комунальної власності Кетрисанівської сільської ради" (далі - рішення № 481) безоплатно передано нерухоме майно, серед якого ціла нежитлова будівля (адмінприміщення), що розташована у м. Бобринець, вул. Незалежності, 80, спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району до комунальної власності Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.

23.09.2020 рішенням Кетрисанівської сільської ради № 791 "Про надання згоди на безоплатну передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району у комунальну власність Кетрисанівської сільської ради" надано згоду на прийняття та прийнято у комунальну власність Кетрисанівської сільської ради майно спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, серед якого і ціла нежитлова будівля (адмінприміщення), що розташована у м. Бобринець, вул. Незалежності, 80.

24.09.2020 розпорядженням голови Бобринецької районної ради № 20-гр "Про комісію з приймання-передачі цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення)" було утворено комісію з приймання-передачі майна із спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району до Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, а саме: цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення), що знаходиться за адресою м. Бобринець, вул. Незалежності, 80; затверджено склад комісії; надано розпорядження комісії здійснити приймання-передачу майна відповідно до норм чинного законодавства України.

Згідно з Актом приймання-передачі цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення), затвердженим розпорядженням голови Бобринецької районної ради від 30.09.2020 № 22-гр, проведено безоплатну передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, а саме: цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення) за адресою: м. Бобринець, вул. Незалежності, 80 з балансу Малого комунального підприємства "Дім Бобринець" на баланс Кетрисанівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за рішенням державного реєстратора Бобринецької районної державної адміністрації (ЄДРПОУ 04052353) Демецької Тетяни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 54405061 від 05.10.2020 щодо державної реєстрації права власності, номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 38501229; дата, час державної реєстрації: 01.10.2020 13:44:43; Державний реєстратор: Демецька Тетяна Миколаївна, Бобринецька районна державна адміністрація, Кіровоградська обл.; Підстава для державної реєстрації: розпорядження голови Бобринецької районної ради "Про затвердження акта з приймання-передачі цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення)", серія та номер: 22-гр, виданий 30.09.2020, видавник Бобринецька районна рада; рішення органу місцевого самоврядування "Про надання згоди на безоплатну передачу нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району у комунальну власність Кетрисанівської сільської ради", серія та номер: 791, виданий 23.09.2020, видавник: Кетрисанівська сільська рада; підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54405061 від 05.10.2020 10:17:32, Демецька Тетяна Миколаївна , Бобринецька районна державна адміністрація, Кіровоградська обл.; форма власності: комунальна; внесено відомості щодо власника нерухомого майна за адресою: м. Бобринець, вул. Незалежності, 80: КЕТРИСАНІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА, код ЄДРПОУ: 04365508, країна реєстрації: Україна.

Позивач вважає, що право на визначення правової долі майна міської територіальної громади, в тому числі того, що знаходиться в управлінні районної ради, має безпосередньо міська територіальна громада або її представницький орган - Бобринецька міська рада шляхом прийняття відповідних рішень. При прийнятті оскаржуваних рішень відповідачами порушено публічний (спеціально-дозвільний) характер/порядок діяльності Бобринецької районної ради, Кетрисанівської сільської ради, державного реєстратора як органів публічної влади, передбачений ч. 2 ст. 19 Конституції України з ряду підстав.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, спростував твердження відповідача-3 про те, що Бобринецька районна рада на день ухвалення рішення № 481 була єдиним власником, за яким на праві комунальної власності зареєстрована ціла нежитлова будівля (адмінприміщення) за адресою: м. Бобринець, вул. Незалежності, 80. В свою чергу, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.02.2022 у справі № 904/4109/21, за загальним правилом, передбаченим ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", об`єкти права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст району та області, управління якими здійснюють районні та обласні ради, не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо зазначених територіальних громад або відповідних рішень рад чи уповноважених ними органів, за винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, але не виключно, до таких виняткових випадків, коли згода інших територіальних громад на передачу об`єктів права спільної власності не потрібна, належать передбачені аб. 3 п. 10 Розділу V (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" випадки, а саме: цілісний майновий комплекс підприємства, яке є спільною власністю територіальних громад району або області, окремі об`єкти (нерухоме майно, індивідуально визначене майно тощо) знаходяться на території конкретної місцевої територіальної громади та задовольняють виключно колективні потреби цієї територіальної громади. Таким чином, визначати правову долю об`єктів комунальної власності, в тому числі тих, що перебувають у спільній власності сіл, селищ, міст та знаходяться в управлінні районної або обласної ради, шляхом прийняття відповідних рішень, мають право безпосередньо територіальні громади сіл, селищ, міст або їх представницькі органи - відповідні місцеві ради, тоді як районна або обласна рада зобов`язана здійснювати повноваження щодо відчуження комунального майна зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст виключно у зазначених вище випадках, але водночас може (має право) здійснювати відповідні повноваження у випадку надання районній або обласній раді на підставі ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" таких повноважень відповідними радами, які представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Водночас у даній справі відповідачами не доведено, що ціла нежитлова адміністративна будівля в м. Бобринець по вул. Орджонікідзе, 80 знаходиться на території Кетрисанівської сільської територіальної громади та задовольняє виключно колективні потреби цієї територіальної громади. Також матеріали справи не містять доказів на підтвердження надання згоди Бобринецькою міською територіальною громадою на відчуження на користь Кетрисанівської сільської ради спільного майна. Також суди обох інстанцій дійшли висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та відповідає нормам ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач-2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, а також стягнути з позивача на його користь 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції. Крім цього, до скарги додано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди під час розгляду справи № 912/766/23 не мають права надавати правову оцінку обставинам, які не є предметом спору, оскільки право комунальної власності Бобринецької районної ради ніким не ставилося під сумнів з 17.10.2017, а тому Бобринецька районна рада володіючи майном на праві комунальної власності правомірно розпорядилася ним на користь Кетрисанівської сільської ради, як одноособовий власник. Тобто в даному випадку інститут права спільної власності не застосовується. Також зазначає, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, водночас позивач не заявляв ніяких вимог майнового характеру щодо спірного майна. У поданих заявах по суті справи позивач не зазначав яким чином визнання та скасування оскаржуваних рішень органів місцевого самоврядування та державного реєстратора поновить майнове право Бобринецької міської територіальної громади Кіровоградської області на спірне нерухоме майно. Крім цього матеріалами справи підтверджується, що навіть при задоволенні позовних вимог повністю спірне нерухоме майно повернеться до комунальної власності Бобринецької районної ради, право комунальної власності на яке Бобринецької районної ради ніким не оскаржене та не скасоване. В свою чергу, Бобринецька районна рада з 01.07.2021 не уповноважена на передачу нерухомого майна, в тому числі спірного майна, що виключає можливість прийняття рішення про передачу спірного майна позивачу у разі задоволення позову. Також враховуючи практику Верховного суду щодо вжиття стороною заходів досудового врегулювання спору, в подальшому Бобринецька міська рада не реалізувала своє право на звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства Юстиції від 29.09.2023 № 3404/7, хоча мала таке право.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у: постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/47 (відносно пріоритету відомостей вказаних в реєстрі речових прав і правовстановлюючих документах); постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 09.11.2021 № 466/8649/16-ц (що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам). Крім цього, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Кетрисанівська сільська рада зазначає, що з метою уникнення правових колізій та різного тлумачення норм права Верховний Суд під час розгляду подібних категорій справ повинен констатувати або навпаки спростувати факт наявності права комунальної власності районних рад як одноособового власника, якщо навіть такий правовий режим нерухомого майна вказаний у правовстановлюючому документі тієї чи іншої ради.

У клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду скаржник зазначає, що не погоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.02.2022 у справі № 904/4109/21, відповідно до якого за загальним правилом, передбаченим ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", об`єкти права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст району та області, управління якими здійснюють районні та обласні ради, не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо зазначених територіальних громад або відповідних рішень рад чи уповноважених ними органів, за винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, але не виключно, до таких виняткових випадків, коли згода інших територіальних громад на передачу об`єктів права спільної власності не потрібна, належать передбачені абз. 3 п. 10 Розділу V (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" випадки, а саме: цілісний майновий комплекс підприємства, яке є спільною власністю територіальних громад району або області, окремі об`єкти (нерухоме майно, індивідуально визначене майно тощо) знаходяться на території конкретної місцевої територіальної громади та задовольняють виключно колективні потреби цієї територіальної громади. Таким чином, визначати правову долю об`єктів комунальної власності, в тому числі тих, що перебувають у спільній власності сіл, селищ, міст та знаходяться в управлінні районної або обласної ради, шляхом прийняття відповідних рішень, мають право безпосередньо територіальні громади сіл, селищ, міст або їх представницькі органи - відповідні місцеві ради, тоді як районна або обласна рада зобов`язана здійснювати повноваження щодо відчуження комунального майна зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст виключно у зазначених вище випадках, але водночас може (має право) здійснювати відповідні повноваження у випадку надання районній або обласній раді на підставі ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" таких повноважень відповідними радами, які представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Скаржник вважає, що тлумачити відповідні обставини як дві окремі підстави неможливо, і що процедура відчуження майна, що перебуває у статусі комунальної власності, відрізняється від процедури відчуження майна, що перебуває у статусі спільної власності, що є питанням права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2024 (колегія суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Краснов Є.В.) відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.07.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 03.07.2024.

До Верховного Суду 02.07.2024 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.

У зв`язку з запланованою відпусткою судді Краснова Є.В. 08.07.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 912/766/23, за результатами якого для розгляду справи призначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.07.2024 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Положеннями ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно з абз. 1, 2, 3 п. 10 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Верховний Суд у постанові від 15.02.2021 у справі № 904/4109/21 зазначив, що за своїм змістом норма абз. 3 п. 10 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній до 05.12.2020) має імперативний характер, позаяк у співвідношенні з ч. 8 ст. 60 цього Закону встановлює дві виняткові підстави обов`язкового відчуження районною чи обласною радою об`єктів права спільної власності територіальних громад на користь конкретної місцевої територіальної громади району чи області незалежно від наявності згоди інших територіальних громад району чи області на вилучення вказаних об`єктів, а саме: 1) окремі об`єкти права спільної власності територіальних громад знаходяться на території місцевої територіальної громади (сільської, селищної, міської, об`єднаної); 2) зазначені об`єкти задовольняють колективні потреби виключно тієї територіальної громади, на території якої вони знаходяться. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 925/1846/21.

Отже, за загальним правилом, передбаченим ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", об`єкти права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст району та області, управління якими здійснюють районні та обласні ради, не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо зазначених територіальних громад або відповідних рішень рад чи уповноважених ними органів, за винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, але не виключно, до таких виняткових випадків, коли згода інших територіальних громад на передачу об`єктів права спільної власності не потрібна, належать передбачені абз. 3 п. 10 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" випадки, а саме: цілісний майновий комплекс підприємства, яке є спільною власністю територіальних громад району або області, окремі об`єкти (нерухоме майно, індивідуально визначене майно тощо) знаходяться на території конкретної місцевої територіальної громади та задовольняють виключно колективні потреби цієї територіальної громади. Таким чином, визначати правову долю об`єктів комунальної власності, в тому числі тих, що перебувають у спільній власності сіл, селищ, міст та знаходяться в управлінні районної або обласної ради, шляхом прийняття відповідних рішень мають право безпосередньо територіальні громади сіл, селищ, міст або їх представницькі органи - відповідні місцеві ради, тоді як районна або обласна рада зобов`язана здійснювати повноваження щодо відчуження комунального майна зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст виключно у зазначених вище випадках, але водночас може (має право) здійснювати відповідні повноваження у випадку надання районній або обласній раді на підставі ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" таких повноважень відповідними радами, які представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст". Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.02.2021 у справі № 904/4109/21, від 23.02.2021 у справі № 903/900/21.

Ч. 1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи позовні вимоги господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не доведено, що ціла нежитлова адміністративна будівля в м. Бобринець по вул. Орджонікідзе, 80 знаходиться на території Кетрисанівської сільської територіальної громади та задовольняє виключно колективні потреби цієї територіальної громади. Також матеріали справи не містять доказів на підтвердження надання згоди Бобринецькою міською територіальною громадою на відчуження на користь Кетрисанівської сільської ради спільного майна.

Зокрема, суд зазначив, що відповідно до Свідоцтва про право власності від 26.05.2009 № 16, оригінал якого оглянуто судом в матеріалах Інвентаризаційної справи, ціла нежитлова будівля, яка розташована і місті Бобринець по вул. Орджонікідзе (перейменовано на Незалежності), 80 дійсно належить спільній власності територіальних громад сіл і міста Бобринецького району, в повному оперативному управлінні Бобринецької районної ради.

Свідоцтво видане на підставі рішення Бобринецької районної ради від 24.04.2009 № 307, оригінал якого оглянуто судом в матеріалах Інвентаризаційної справи, яким вирішено оформити право власності на цілу нежитлову адміністративну будівлю в м. Бобринець по вул. Орджонікідзе, 80 в спільну власність територіальних громад сіл і міста Бобринецького району, в повному оперативному управлінні Бобринецької районної ради.

Крім того відповідно до рішення Бобринецької районної ради від 07.07.2006 № 33 "Про прийняття у спільну комунальну власність територіальних громад сіл та міста району майна: адмінприміщення, приміщення управління праці та соціального захисту населення" прийнято у спільну комунальну власність територіальних громад сіл та міста району адміністративне приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Бобринець, вул. Орджонікідзе, 80.

Одночасно суд спростовував твердження відповідача, що інформація, зазначена в Державному реєстрі прав власності превалює над відомостями, що містяться у правовстановлюючих документах, оскільки згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Так, згідно з інформацією з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно право комунальної власності на спірну будівлю за Бобринецькою районною радою 17.10.2017 зареєстровано на підставі Свідоцтва про право власності від 26.05.2009 № 16.

Крім того право спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району на спірну нежитлову будівлю підтверджується також численними копіями рішень Бобринецької районної ради про управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл та міста району, доданими до матеріалів справи.

Скаржник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, вказує на пріоритет відомостей вказаних в реєстрі речових прав і правовстановлюючих документах.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, що згідно з ч.ч. 1 та 4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Відтак, Верховний Суд не вказував, як помилково зазначає скаржник, на пріоритет відомостей вказаних в реєстрі речових прав і правовстановлюючих документах, проте зазначив, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

В свою чергу, як вже було зазначено, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі дослідження матеріалів справи та оцінки наявних у ній доказів зазначив, що ціла нежитлова будівля, яка розташована і місті Бобринець по вул. Орджонікідзе (перейменовано на Незалежності), 80 належить до спільної власності територіальних громад сіл і міста Бобринецького району.

В цьому контексті колегія суддів зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень. Водночас переглядаючи справу в касаційному порядку Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до ст. 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Відтак, суди обох інстанцій обґрунтовано виснували, що спірне приміщення перебувало у спільній власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, а одним із співвласників була територіальна громада м. Бобринець, представницьким органом якої є Бобринецька міська рада. В результаті прийняття рішення Бобринецької районної ради від 22.09.2020 № 481 без отримання згоди територіальної громади м. Бобринець або Бобринецької міської ради територіальна громада м. Бобринець втратила своє право спільної власності на спірне майно. Отже, було порушено право територіальної громади м. Бобринець на розпорядження майном.

Що ж до посилання скаржника на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 09.11.2021 № 466/8649/16-ц (що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам), колегія суддів зазначає таке.

У справі № 653/1096/16-ц спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що, на думку Генічеської міської ради, після припинення трудових відносин відповідачі втратили право на проживання у службовій квартирі, наданій для проживання працівників підприємства. Суди, розглядаючи справу № 653/1096/16-ц по суті позовних вимог, установили, що службова квартира є об`єктом комунальної власності територіальної громади міста Генічеська в особі Генічеської міської ради. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц зазначила, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

У справі № 488/5027/14-ц спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що, на думку прокурора, оспорювані рішення у відповідній частині прийняті, а державний акт виданий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, передача яких у приватну власність для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд заборонена. Суди, розглядаючи справу № 488/5027/14-ц, установили, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення та вибула з володіння власника поза його волею. При цьому Велика Палата Верховного Суду у справі № 488/5027/14-ц зазначила, що власник з дотриманням вимог ст.ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У справі № 183/1617/16 спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що, на думку прокурора, Піщанська сільська рада розпорядилася земельною ділянкою державного лісового фонду з перевищенням повноважень, а повноваження щодо розпорядження нею мала Дніпропетровська ОДА. Суди, розглядаючи справу № 183/1617/16, установили, що держава в особі Дніпропетровської ОДА не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, а Піщанська сільська рада відчужила її без вираження на це волі власника. При цьому Велика Палата Верховного Суду у справі № 183/1617/16 зазначила, що Дніпропетровська ОДА згідно з ч. 3 ст. 388 ЦК України має право на витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та була набута у порядку безоплатної приватизації від Піщанської сільської ради, котра не мала права відчужувати цю ділянку.

У справі № 466/8649/16-ц спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що, на думку прокурора, реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем є неправомірною. Суди, розглядаючи справу № 466/8649/16-ц по суті позовних вимог, установили, що відповідач одержав спірне майно за безвідплатними договорами - договорами дарування. При цьому Велика Палата Верховного Суду у справі № 466/8649/16-ц зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Отже, в разі безвідплатного набуття майна в особи, яка не мала права його відчужувати, власник на підставі ст. 387 ЦК України має право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від добросовісності останньої.

Натомість у справі № 912/766/23 господарські суди встановили, що Бобринецька районна рада не є єдиним власником відповідного майна. При цьому позовні вимоги у справі № 912/766/23 були обґрунтовані тим, що Бобринецька міська територіальна громада не надавала згоду Бобринецькій районній раді на відчуження об`єкта спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району.

Отже, встановлені фактичні обставини у справі № 912/766/23 свідчать про те, що правовідносини у справах № 653/1096/16-ц, № 488/5027/14-ц, № 183/1617/16, № 466/8649/16-ц, на які посилається скаржник, є неподібними зі справою, що розглядається, з огляду на відмінні предмет і підстави позовів, відмінні установлені фактичні обставини у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин. Крім того, у цій справі та справах № 653/1096/16-ц, № 488/5027/14-ц, № 183/1617/16, № 466/8649/16-ц, на які посилається скаржник, відмінне матеріально-правове регулювання правовідносин.

Крім того, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Колегія суддів, розглянувши доводи скаржника, проаналізувавши наведені висновки, визнає такі доводи необґрунтованими, а висновки, які містяться в оскаржуваних судових рішеннях, такими, що не суперечать висновкам, на які посилається скаржник, оскільки на момент звернення з позовом у цій справі позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішення Бобринецької районної ради від 22.09.2020 № 481, рішення Кетрисанівської сільської ради від 23.09.2020 № 799 та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав відповідали ефективному способу захисту, який був визначений положеннями ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Як правильно зазначив суд першої інстанції, на день розгляду даної справи абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначав, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи наведені норми права, редакції Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" як на момент державної реєстрації права, так і на день розгляду справи у суді, факт реєстрації права комунальної власності Кетрисанівської сільської ради на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі рішення Кетрисанівської сільської ради від 23.09.2020 № 791 "Про надання згоди та прийняття у комунальну власність Кетрисанівської сільської ради приміщень та майна із спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району" та акта приймання-передачі цілої нежитлової будівлі (адмінприміщення) по факту безоплатної передачі нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту його права, який призведе до відновлення первинного стану сторін. Такий спосіб захисту права відповідає нормам ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Що ж до посилання скаржника на те, що Бобринецька міська рада не реалізувала своє право на звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства Юстиції від 29.09.2023 № 3404/7 хоча мала таке право, то вказані доводи не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, а тому Верховним Судом не досліджуються.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

На думку Кетрисанівської сільської ради, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Кетрисанівська сільська рада зазначає, що з метою уникнення правових колізій та різного тлумачення норм права Верховний Суд під час розгляду подібних категорій справ повинен констатувати або навпаки спростувати факт наявності права комунальної власності районних рад як одноособового власника, якщо навіть такий правовий режим нерухомого майна вказаний у правовстановлюючому документі тієї чи іншої ради.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

Верховний Суд у постанові від 15.02.2021 у справі № 904/4109/21 зазначив, що за своїм змістом норма абз. 3 п. 10 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній до 05.12.2020) має імперативний характер, позаяк у співвідношенні з ч. 8 ст. 60 цього Закону встановлює дві виняткові підстави обов`язкового відчуження районною чи обласною радою об`єктів права спільної власності територіальних громад на користь конкретної місцевої територіальної громади району чи області незалежно від наявності згоди інших територіальних громад району чи області на вилучення вказаних об`єктів, а саме: 1) окремі об`єкти права спільної власності територіальних громад знаходяться на території місцевої територіальної громади (сільської, селищної, міської, об`єднаної); 2) зазначені об`єкти задовольняють колективні потреби виключно тієї територіальної громади, на території якої вони знаходяться. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 925/1846/21.

Отже, за загальним правилом, передбаченим ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", об`єкти права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст району та області, управління якими здійснюють районні та обласні ради, не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо зазначених територіальних громад або відповідних рішень рад чи уповноважених ними органів, за винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, але не виключно, до таких виняткових випадків, коли згода інших територіальних громад на передачу об`єктів права спільної власності не потрібна, належать передбачені абз. 3 п. 10 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" випадки, а саме: цілісний майновий комплекс підприємства, яке є спільною власністю територіальних громад району або області, окремі об`єкти (нерухоме майно, індивідуально визначене майно тощо) знаходяться на території конкретної місцевої територіальної громади та задовольняють виключно колективні потреби цієї територіальної громади. Таким чином, визначати правову долю об`єктів комунальної власності, в тому числі тих, що перебувають у спільній власності сіл, селищ, міст та знаходяться в управлінні районної або обласної ради, шляхом прийняття відповідних рішень мають право безпосередньо територіальні громади сіл, селищ, міст або їх представницькі органи - відповідні місцеві ради, тоді як районна або обласна рада зобов`язана здійснювати повноваження щодо відчуження комунального майна зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст виключно у зазначених вище випадках, але водночас може (має право) здійснювати відповідні повноваження у випадку надання районній або обласній раді на підставі ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" таких повноважень відповідними радами, які представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст". Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.02.2021 у справі № 904/4109/21, від 23.02.2021 у справі № 903/900/21.

В свою чергу, суди у справі № 912/766/23 виснували про недоведеність відповідачами того, що нежитлова будівля знаходиться на території Кетрисанівської сільської територіальної громади та задовольняє виключно колективні потреби цієї територіальної громади.

Відтак, у Верховного Суду відсутні підстави для надання висновку, про який зазначає скаржник з підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки суди встановили відсутність обох підстав, передбачених ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", для відчуження районною радою об`єкта права спільної власності територіальних громад на користь місцевої територіальної громади району незалежно від наявності згоди інших територіальних громад району чи області на вилучення вказаних об`єктів. До того, у матеріалах справи міститься копія рішення Бобринецької міської ради від 15.07.2016 № 506 "Про відкликання повноважень", згідно з яким вирішено відкликати делеговані Бобринецькій районній раді повноваження з управління майном, що є у спільній власності територіальних громад сіл та міста Бобринецького району, одним із співвласників якого є Бобринецька міська об`єднана територіальна громада, утворена в результаті об`єднання Бобринецької міської територіальної громади і Червонодолинської сільської територіальної громади.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цієї підстави.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд зазначає, що скаржником не зазначено про наявність протилежних судових рішень у подібних справах, що вказує на відсутність кількісного критерію наявності виключної правової проблеми. Крім цього, з огляду на нормативне регулювання спірних правовідносин, колегія суддів не вбачає і наявності якісного критерію виключної правової проблеми.

Так Верховний Суд у постанові від 15.02.2021 у справі № 904/4109/21 зазначив, що за своїм змістом норма абз. 3 п. 10 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній до 05.12.2020) має імперативний характер, позаяк у співвідношенні з ч. 8 ст. 60 цього Закону встановлює дві виняткові підстави обов`язкового відчуження районною чи обласною радою об`єктів права спільної власності територіальних громад на користь конкретної місцевої територіальної громади району чи області незалежно від наявності згоди інших територіальних громад району чи області на вилучення вказаних об`єктів, а саме: 1) окремі об`єкти права спільної власності територіальних громад знаходяться на території місцевої територіальної громади (сільської, селищної, міської, об`єднаної); 2) зазначені об`єкти задовольняють колективні потреби виключно тієї територіальної громади, на території якої вони знаходяться. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 925/1846/21.

Отже, за загальним правилом, передбаченим ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", об`єкти права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст району та області, управління якими здійснюють районні та обласні ради, не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо зазначених територіальних громад або відповідних рішень рад чи уповноважених ними органів, за винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, але не виключно, до таких виняткових випадків, коли згода інших територіальних громад на передачу об`єктів права спільної власності не потрібна, належать передбачені абз. 3 п. 10 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" випадки, а саме: цілісний майновий комплекс підприємства, яке є спільною власністю територіальних громад району або області, окремі об`єкти (нерухоме майно, індивідуально визначене майно тощо) знаходяться на території конкретної місцевої територіальної громади та задовольняють виключно колективні потреби цієї територіальної громади. Таким чином, визначати правову долю об`єктів комунальної власності, в тому числі тих, що перебувають у спільній власності сіл, селищ, міст та знаходяться в управлінні районної або обласної ради, шляхом прийняття відповідних рішень мають право безпосередньо територіальні громади сіл, селищ, міст або їх представницькі органи - відповідні місцеві ради, тоді як районна або обласна рада зобов`язана здійснювати повноваження щодо відчуження комунального майна зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст виключно у зазначених вище випадках, але водночас може (має право) здійснювати відповідні повноваження у випадку надання районній або обласній раді на підставі ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" таких повноважень відповідними радами, які представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст". Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.02.2021 у справі № 904/4109/21, від 23.02.2021 у справі № 903/900/21. Тобто Верховним Судом послідовно підтримується вказана позиція, а викладені скаржником доводи зводяться до власного розуміння вказаних норм права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність виключної правової проблеми у спірних правовідносинах та відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з цих підстав.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні також не має, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Кетрисанівської сільської ради залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2024 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.08.2023 у справі № 912/766/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.