Постанова

від 02.07.2024 по справі 916/4050/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/4050/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Панчошака О. Д. (адвоката),

відповідача - Курлович О. О. (самопредставництво),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 (колегія суддів: Таран С. В. - головуючий, Богатир К. В., Аленін О. Ю.) і рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 (суддя Літвінов С. В.) у справі

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У вересні 2023 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент комунальної власності) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" (далі - ТОВ "БК "БУДСТРОЙ"), в якому просив визнати недійсним укладений між сторонами договір оренди від 23.12.2019 № 001/57, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т. В. та зареєстрований за № 720.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Департамент комунальної власності посилався на те, що між сторонами укладено два договори оренди нежитлових будівель загальною площею 1675,9 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А, а саме: договір оренди від 20.04.2017 № 001/57 та договір оренди від 23.12.2019 № 001/57. За твердженням позивача, договір оренди від 23.12.2019 № 001/57 слід визнати недійсним на підставі частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 207 Господарського кодексу України як такий, що суперечить положенням частин 1, 4 статті 9 та статті 13 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також порядку, визначеного Положенням про порядок проведення конкурсу на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), затвердженим розпорядженням Одеського міського голови від 11.12.1999 № 1310-01р. Позивач також зазначав про непідписання відповідного акта приймання-передачі нерухомого майна до спірного договору оренди від 23.12.2019 № 001/57, тому стверджував, що право користування об`єктом оренди на підставі цього договору у відповідача не виникло, і жодних дій щодо відновлення технічних характеристик орендованого майна, яке перебуває у занедбаному стані, ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" не здійснило.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Господарський суд Одеської області ухвалив рішення від 18.12.2023, залишене без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі № 916/4050/23, яким у задоволенні позову Департаменту комунальної власності до ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" про визнання недійсним договору оренди від 23.12.2019 № 001/57 відмовив повністю.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на недоведеність позивачем наявності підстав для визнання договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 недійсним.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання щодо внесення орендної плати та непідписанням акта приймання-передачі. Однак, як зауважив суд першої інстанції, невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення не є підставою для визнання його недійсним; недійсність договору найму (оренди) має існувати в момент його укладення.

Крім того, як зазначив суд першої інстанції, непідписання акта приймання-передачі не є обставиною, яка з урахуванням положень статей 215 та 203 Цивільного кодексу України може бути підставою для визнання правочину недійсним. При цьому суд першої інстанції встановив, що пунктом 3.4 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 саме на орендодавця покладено обов`язок передати орендарю об`єкт оренди за актом приймання-передачі. Суд першої інстанції також зазначив, що суди у справі № 916/1184/21 вже надали оцінку обставинам невнесення орендної плати за договором оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 та встановили відсутність підстав для сплати відповідачем орендної плати за цим договором оренди та відсутність самої заборгованості відповідача перед позивачем.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на частину 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частину 1 статті 207 Господарського кодексу України. Проте суд першої інстанції зауважив, що позивач жодним чином не конкретизує, яким нормам закону суперечить договір оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57, яким інтересам держави і суспільства чи його моральним засадам він суперечить. Позивач, як зазначив суд першої інстанції, не вказує про фактичні обставини, які свідчать про порушення положень частин 1, 4 статті 9 та статті 13 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", на які він посилається як на підставу позову.

Суд першої інстанції також зауважив, що позивач, посилаючись на частину 2 статті 203 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, також не наводить жодного факту та доказу щодо відсутності правомочностей в особи, яка підписала договір від імені Департаменту комунальної власності. При цьому, як установив суд першої інстанції, договір оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 посвідчений нотаріусом, який відповідно до закону та власних повноважень перевірив правомочність підписантів договору. Посилання позивача на рішення Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/360/22 суд першої інстанції визнав безпідставними, оскільки зазначив, що судами у вказаній справі досліджувалися правовідносини, пов`язані зі змістом наказу про передачу об`єкта комунального майна в оренду, і встановлені судом обставини у справі № 916/360/22 не містять жодної аналогії з обґрунтуванням позивачем підстав для укладення договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57.

Суд першої інстанції встановив, що орендоване майно за спірним договором оренди є комунальною власністю; саме на Департамент комунальної власності покладено функції здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси. Суд першої інстанції зазначив, що за обставинами цієї справи встановлено, що відповідач набув в оренду об`єкт нерухомого майна. Натомість, як зазначив суд першої інстанції, намагання позивача шляхом подання цього позову виправити допущену в минулому органом місцевого самоврядування помилку при наданні об`єкта нерухомості в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у сфері оренди комунального майна, не може зумовлювати непропорційне втручання в право оренди відповідача, який покладався на легітимність добросовісних дій позивача, та перекладати на відповідача всі негативні наслідки від такої помилки, оскільки задоволення позову з формальних підстав порушить справедливий баланс інтересів сторін.

2.3. Південно-західний апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову Департаменту комунальної власності, зазначивши про недоведеність позивачем наявності правових підстав для визнання договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 недійсним.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Департамент комунальної власності звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі № 916/4050/23, ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір оренди від 23.12.2019 № 001/57, укладений між Департаментом комунальної власності та ТОВ "БК "БУДСТРОЙ", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т. В. та зареєстрований у реєстрі за № 720.

3.2. Департамент комунальної власності, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/360/22, від 19.06.2018 у справі № 914/296/17.

3.3. 17.06.2024 до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" на касаційну скаргу Департаменту комунальної власності, поданий через систему "Електронний суд". Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 08.05.2024 у справі № 916/4050/23 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 і рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 у справі № 916/4050/23, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 23.05.2024. Проте ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" подало відзив на касаційну скаргу 17.06.2024, тобто зі значним пропуском встановленого строку. При цьому ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що відзив ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" слід залишити без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

3.4. ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" подало на електронну адресу касаційного господарського суду у складі Верховного Суду клопотання від 26.06.2024 про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Зважаючи на недотримання ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" вимог статей 6, 42 Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи, що згідно з ухвалою Верховного Суду від 18.06.2024 вже задоволено заяву ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" про проведення судового засідання у справі № 916/4050/23 в режимі відеоконференції, колегія суддів дійшла висновку про повернення без розгляду клопотання ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" від 26.06.2024.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належить об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А, та в цілому складається з будівель літ. "А", "Б", "В", "И", "Е" загальною площею 1675,9 м2, основною площею 796,1 м2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлові будівлі серії САС № 197750 від 24.10.2008, виданим виконавчим комітетом Одеської міської ради.

4.2. 03.03.2009 Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" здійснило державну реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради на нежитлові будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А (реєстраційний номер 26613571), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.03.2009 № 22046814.

4.3. 23.12.2019 між Департаментом комунальної власності ("орендодавець") та ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" ("орендар") укладено договір оренди нежилих приміщень № 001/57, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові будівлі загальною площею 1675,9 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А ("об`єкт оренди").

4.4. Згідно з пунктом 1.2 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 передача в оренду об`єкта, зазначеного в пункті 1.1 цього договору, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

4.5. За змістом пункту 1.3 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 цей договір укладено до 01.01.2045 року.

4.6. Орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунальної майна", рішення Одеської міської ради від 30.01.2019 №4214-VII "Про затвердження Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси". За орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший місяць після підписання договору оренди 86 213,49 грн (без урахування податку на додану вартість), та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що оприлюднюється Міністерством статистики України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством (пункти 2.1- 2.5 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57).

4.7. Пунктом 3.3 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 передбачено, що орендодавець має право виступати з ініціативою щодо розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.

4.8. Відповідно до пункту 3.4 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду нежитлові будівлі згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.

4.9. У пункті 4.1 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 сторонами узгоджено, що вказані в пункті 1.1 цього договору приміщення орендодавцем передаються орендарю виключно для розміщення приватного дошкільного навчального закладу.

4.10. За умовами пункту 4.2 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.

4.11. Положеннями пункту 4.7 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

4.12. Згідно з пунктами 5.2, 5.3 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен бути виконаний. У разі невнесення орендарем орендної плати протягом 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об`єкта оренди. Також орендодавець має право відмовитися від договору оренди у разі невикористання орендарем приміщення за його профільним призначенням, невиконання поточного та капітального ремонту в порядку, передбаченому цим договором та законодавством України. У разі відмови орендодавця від договору останній є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

4.13. Відповідно до пунктів 7.5, 7.6 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір. Договір може бути розірваний на вимогу однієї зі сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди.

4.14. Дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об`єкта оренди за участю орендаря; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством (пункт 7.11 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57).

4.15. Відповідно до пункту 7.13 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 вступ орендаря у користування приміщеннями настає одночасно з підписанням акта приймання-передачі вказаних приміщень.

4.16. У пункті 7.17 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 узгоджено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами.

4.17. Розділом 8 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 сторони передбачили додатки до вказаного договору, а саме: розрахунок орендної плати (пункт 8.1) та акт приймання-передачі (пункт 8.2).

4.18. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 23.12.2019 договір оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т. В. та зареєстровано в реєстрі за № 720.

4.19. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що в матеріалах справи також містяться копії:

- розрахунку орендної плати за договором оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57;

- укладеного між сторонами договору оренди нежилих приміщень від 20.04.2017 № 001/57, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове (з 20.04.2017 до 20.03.2020) платне користування нежитлові будівлі загальною площею 1675,9 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А;

- розрахунку орендної плати за договором оренди нежилих приміщень від 20.04.2017 № 001/57;

- акта прийому-передачі б/н від 20.07.2017 до договору оренди нежилих приміщень від 20.04.2017 № 001/57, згідно з яким відповідачеві передано нежитлові будівлі загальною площею 1675,9 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А;

- рішення Господарського суду Одеської області від 27.09.2021 у справі № 916/1184/21, яким позов Департаменту комунальної власності до ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" про стягнення 4 469 659,55 грн, розірвання договору та виселення задоволено частково; стягнуто з ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" на користь Департаменту комунальної власності заборгованість з орендної плати за договором оренди нежилих приміщень від 20.04.2017 № 001/57 в сумі 2 795 085,51 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 41 926,28 грн; у задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено;

- постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2022, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 916/1184/21, якою в задоволенні апеляційної скарги Департаменту комунальної власності відмовлено; апеляційну скаргу ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" задоволено частково; рішення Господарського суду Одеської області від 27.09.2021 у справі № 916/1184/21 в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди нежилих приміщень від 20.04.2017 № 001/57 та в частині розподілу судових витрат змінено, в решті залишено без змін, а саме: позов Департаменту комунальної власності до ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" про стягнення 4 469 659,55 грн, розірвання договору та виселення задоволено частково; стягнуто з ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" на користь Департаменту комунальної власності заборгованість з орендної плати за договором оренди нежилих приміщень від 20.04.2017 № 001/57 у сумі 1 955 715,65 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 29 335,73 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4.20. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Департаменту комунальної власності про визнання недійсним укладеного між сторонами договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57. Правовими підставами позову є положення частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, частин 1, 4 статті 9 та статті 13 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також Положення про порядок проведення конкурсу на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), затвердженого розпорядженням Одеського міського голови від 11.12.1999 № 1310-01р.

5.4. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статі 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання правочину недійсним.

5.5. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 цього Кодексу, зокрема, частинами 1, 2 цієї статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог щодо чинності правочину є підставою для невизнання недійсним відповідного правочину (частини 1, 2 статті 203, частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).

5.6. За змістом статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

5.7. Колегія суддів зазначає, що статтю 207 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, виключено до укладення договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 на підставі Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

5.8. Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 910/972/18).

5.9. Суди попередніх інстанцій установили, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з укладенням між Департаментом комунальної власності (орендодавець) та ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" (орендар) договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57. При цьому суди зазначили, що згідно з пунктом 1.2 цього договору передача в оренду об`єкта, зазначеного в пункті 1.1 цього договору, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

5.10. Станом на час укладення оспорюваного договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належали Автономній Республіці Крим або перебували у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебувало в державній та комунальній власності, регулювалися Законом України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна".

5.11. Відповідно до частин 1, 4 статті 9 цього Закону фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. Орендодавець протягом п`яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі, якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на вебсайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника.

Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна.

Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об`єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди.

5.12. За змістом статті 13 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

5.13. Позивач, обґрунтовуючи підстави позову та посилаючись на те, що договір оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 суперечить частинам 1, 4 статті 9 та статті 13 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", зазначав про укладення між сторонами двох договорів оренди нежилих приміщень загальною площею 1675,9 м2, зокрема, від 20.04.2017 № 001/57 та від 23.12.2019 № 001/57; стверджував, що акт приймання-передач об`єкта нерухомого майна до договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 сторонами не укладався; посилався на бездіяльність орендаря щодо відновлення технічних характеристик об`єкта оренди; звертав увагу на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21.06.2023 у справі № 916/360/22, а також зауважував, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа № 916/1194/23 за позовом Департаменту комунальної власності до ТОВ "БК "БУДСТРОЙ" про стягнення, розірвання договору оренди нежилих приміщень від 20.04.2017 № 001/57 та виселення. Позивач також у письмових поясненнях від 03.11.2023 зазначав, що Департаментом комунальної власності як уповноваженим органом у сфері оренди об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси, не приймалося рішення щодо укладення договору оренди від 23.12.2019 № 001/57.

5.14. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на недоведеність позивачем наявності підстав для визнання договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 недійсним.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язання щодо внесення орендної плати та непідписанням акта приймання-передачі. Однак, як зауважив суд першої інстанції, невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення не є підставою для визнання його недійсним; недійсність договору найму (оренди) має існувати в момент його укладення.

Крім того, як установив суд першої інстанції, непідписання акта приймання-передачі не є обставиною, яка з урахуванням положень статей 215 та 203 Цивільного кодексу України може бути підставою для визнання правочину недійсним. При цьому суд першої інстанції встановив, що пунктом 3.4 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 саме на орендодавця покладено обов`язок передати орендарю об`єкт оренди актом приймання-передачі. Суд першої інстанції також зазначив, що суди у справі № 916/1184/21 вже надали оцінку обставинам невнесення орендної плати за договором оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 та встановили відсутність підстав для здійснення відповідачем сплати орендної плати за цим договором оренди та відсутність самої заборгованості відповідача перед позивачем.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на частину 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частину 1 статті 207 Господарського кодексу України. Проте суд першої інстанції зауважив, що позивач жодним чином не конкретизує, яким нормам закону суперечить договір оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57, яким інтересам держави і суспільства чи його моральним засадам він суперечить; позивач не вказує про фактичні обставини, які свідчать про порушення положень частин 1, 4 статті 9 та статті 13 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", на які він посилається як на підставу позову.

Суд першої інстанції також зауважив, що позивач, посилаючись на частину 2 статті 203 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, також не наводить жодного факту та доказу щодо відсутності правомочностей в особи, яка підписала договір від імені Департаменту комунальної власності. При цьому, як установив суд першої інстанції, договір оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 посвідчений нотаріусом, який відповідно до закону та власних повноважень перевірив правомочність підписантів договору. Посилання на рішення Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/360/22 суд першої інстанції визнав безпідставними, оскільки зазначив, що судами у вказаній справі досліджувалися правовідносини, пов`язані зі змістом наказу про передачу об`єкта комунального майна в оренду, і встановлені судом обставини у справі № 916/360/22 не містять жодної аналогії з обґрунтуванням позивачем підстав укладення договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57.

Суд першої інстанції встановив, що орендоване майно за спірним договором оренди є комунальною власністю; саме на Департамент комунальної власності покладено функції щодо здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси. Суд першої інстанції зазначив, що за обставинами цієї справи встановлено, що відповідач набув в оренду об`єкт нерухомого майна. Натомість, як зазначив суд першої інстанції, намагання позивача шляхом подання цього позову виправити допущену в минулому органом місцевого самоврядування помилку при наданні об`єкта нерухомості в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у сфері оренди комунального майна, не може зумовлювати непропорційне втручання у право оренди відповідача, який покладався на легітимність добросовісних дій позивача, та перекладати на відповідача всі негативні наслідки такої помилки, оскільки задоволення позову з формальних підстав порушить справедливий баланс інтересів сторін.

5.15. Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову Департаменту комунальної власності, зазначивши про недоведеність позивачем наявності правових підстав для визнання договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 недійсним.

5.16. Департамент комунальної власності, не погоджуючись із судовими рішеннями у цій справі, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Звертаючись із касаційною скаргою, Департамент комунальної власності посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.17. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.18. Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/360/22, від 19.06.2018 у справі № 914/296/17.

5.19. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.20. Вирішуючи питання щодо подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як такі, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

5.21. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає таке.

5.22. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/360/22 ухвалена за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації "Центр всебічного, фізичного та психологічного розвитку інвалідів та дітей-інвалідів "А-Б-В-Г-Дейка" про визнання договору оренди від 13.12.2019 № 16/19 недійсним як такого, що суперечить положенням частин 1 та 4 статті 9 і статті 17 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), а також порядку, визначеному Положенням про порядок проведення конкурсу на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), затвердженим розпорядженням Одеського міського голови від 11.12.1999 № 1310-01. У постанові 21.06.2023 у справі № 916/360/22 Верховний Суд виклав такі висновки:

"24. Визначаючи наявність повноважень у особи, яка підписала від імені Департаменту оспорюваний договір, суди послалися на те, що у пункті 1.2 договору передбачено, що об`єкт передано в оренду на підставі Наказу, а крім того, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дишлева Т. В. під час його посвідчення перевірила дієздатність і правоздатність підписантів.

25. Утім, із Наказу вбачається, що його видано в. о. директора Департаменту Радіоновим В. М. саме для укладення договору оренди нежитлового приміщення від 11.02.2019 № 16/19 терміном на два роки одинадцять місяців.

26. Тому передчасними є висновки судів попередніх інстанцій про наявність рішення Департаменту на укладення саме оспорюваного договору. Відповідно суди належним чином не перевірили чи договір оренди від 13.12.2019 № 16/19 укладений з дотриманням процедури передачі комунального майна в оренду, визначеної положеннями частин першої, четвертої статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у редакції, чинній на момент його укладення, порушення якої в силу статті 215 ЦК України є наслідком для визнання його недійсним. Крім того, поза увагою судів залишилися доводи скаржника стосовно відсутності доказів схвалення оспорюваного правочину Департаментом відповідно до статті 241 ЦК України, оскільки відсутні докази його виконання."

5.23. Колегія суддів установила, що у справі № 916/360/22 позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що між позивачем та відповідачем існує два договори оренди нежитлових будівлі та споруди загальною площею 773,6 м2, розташованих за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 4, а саме: договір оренди нежитлового приміщення від 11.02.2019 № 16/19, який нотаріально не посвідчений, та договір оренди від 13.12.2019 № 16/19, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т. В. та зареєстрований у реєстрі за № 695. Утім Департамент комунальної власності Одеської міської ради наполягав на тому, що він як уповноважений орган у сфері оренди об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси не приймав рішення про укладення договору оренди від 13.12.2019 № 16/19, а крім того, відповідач не сплачував орендних платежів за цим договором і сторони не підписували акта приймання-передачі цих приміщень. Тому позивач вважав, що право на користування у ГО "А-Б-В-Г-Дейка" цими приміщеннями не виникло. Позивач у справі № 916/360/22 також зазначав, що договір оренди від 13.12.2019 № 16/19 суперечить приписам частин 1 та 4 статті 9 та статті 17 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", який був чинним на час його укладення, а також порядку, визначеному Положенням про порядок проведення конкурсу на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), затвердженим розпорядженням Одеського міського голови від 11.12.1999 № 1310-01.

У справі № 916/360/22 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про відмову у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив про невстановлення судами фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, Верховний Суд визнав передчасними висновки судів попередніх інстанцій про наявність рішення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на укладення саме оспорюваного договору. Зазначив, що суди належним чином не перевірили, чи укладений договір оренди від 13.12.2019 № 16/19 із дотриманням процедури передачі комунального майна в оренду, визначеної положеннями частин 1, 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції, чинній на момент його укладення.

5.24. Колегія суддів зазначає, що у справі № 916/4050/23 та у справі № 916/360/22 предмет (визнання недійсним договору оренди), правові підстави та правове регулювання спірних правовідносин (положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 4 статті 9 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", Положення про порядок проведення конкурсу на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), затверджене розпорядженням Одеського міського голови від 11.12.1999 № 1310-01) є подібними.

5.25. У справі № 916/4050/23, що розглядається, згідно з пунктом 1.2 договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 передача в оренду об`єкта, зазначеного у пункті 1.1 цього договору, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна". Департамент комунальної власності у позовній заяві зазначав, що договір оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 суперечить приписам частин 1 та 4 статті 9 та статті 17 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", який був чинним на час його укладення, а також порядку, визначеному Положенням про порядок проведення конкурсу на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), затвердженим розпорядженням Одеського міського голови від 11.12.1999 № 1310-01. Позивач у письмових поясненнях посилався на відсутність повноважень в осіб, які підписали договір, а також зазначав, що Департаментом комунальної власності як уповноваженим органом у сфері оренди об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси, не приймалося рішення щодо укладення договору оренди від 23.12.2019 № 001/57.

5.26. Суд апеляційної інстанції у справі № 916/4050/23, що розглядається, зазначив, що позивач не вказує про відсутність повноважень в особи, яка від імені Департаменту комунальної власності підписала оспорюваний договір, та не підтверджує це відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції зауважив, що, стверджуючи про укладення договору оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 за відсутності відповідного рішення Департаменту комунальної власності, позивач не обґрунтовує, про яке саме рішення йдеться. Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що договір оренди нежилих приміщень від 23.12.2019 № 001/57 підписаний директором позивача, який діяв на підставі Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 № 2752-VI, відповідно до підпунктів 4.4.2 та 4.4.12 пункту 4.4 якого директор Департаменту, зокрема, діє без доручення від імені департаменту в межах повноважень, визначених цим Положенням, самостійно підписує договори від імені департаменту та самостійно приймає рішення в межах своєї компетенції.

5.27. Водночас ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не перевірили доводи Департаменту комунальної власності щодо порушення процедури укладення спірного договору оренди, не перевірили та не встановили, чи укладений договір з дотриманням вимог, передбачених частинами 1, 4 статті 9 та статті 13 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", який був чинним на час його укладення, а також порядку, визначеного Положенням про порядок проведення конкурсу на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), затвердженим розпорядженням Одеського міського голови від 11.12.1999 № 1310-01. Крім того, поза увагою судів залишилися доводи скаржника стосовно відсутності рішення Департаменту комунальної власності щодо укладення договору оренди від 23.12.2019 № 001/57.

5.28. З огляду на викладене наведені скаржником доводи про неврахування судами попередніх інстанцій у справі № 916/4050/23, що розглядається, висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/360/22, є обґрунтованими, а висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, суперечать висновкам, на які посилається скаржник.

5.29. Колегія суддів установила, що скаржник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 914/296/17, наводить положення статті 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому скаржник не зазначає, в чому саме полягає порушення вимог статті 79 Господарського процесуального кодексу України судами попередніх інстанцій, тому зазначені доводи скаржника колегія суддів вважає необґрунтованими.

5.30. Проте з урахуванням обґрунтованості інших доводів скаржника, наведених у цій постанові, колегія суддів зазначає, що при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 73-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.

5.31. Отже, доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися.

5.32. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не врахували вимог норм матеріального та процесуального права, не надали належної оцінки доводам сторін, не дослідили докази, наявні у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а тому висновки судів про відмову у задоволенні позовних вимог є передчасними.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.3. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 цього ж Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього ж Кодексу.

6.4. Враховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.5. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 і рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 у справі № 916/4050/23 скасувати, справу № 916/4050/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак