Ухвала

від 09.07.2024 по справі 464/390/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 липня 2024 року

м. Київ

справа № 464/390/22

провадження № 61-8818ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 22 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікінг Парк» про визнання майна спільною власністю подружжя, визнання договору недійсним і поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання спільною сумісною власністю подружжя майна, набутого під час шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про визнання майна спільною власністю подружжя, визнання договору недійсним і поділ спільного майна подружжя.

У січні 2024 року позивач звернувся із заявою про забезпечення позову, шляхом заборони ОСОБА_4 відчужувати нерухоме майно:

житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 669195746103;

земельну ділянку, кадастровий номер 610345400:01:008:0257, розташовану на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 668766646103;

гаражний бокс з підвалом № НОМЕР_1 , площею 49,4 кв .м, в гаражно-будівельному кооперативі «Мрія Плюс» на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1858159746101;

житловий будинок АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 32843669.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що предметом даного спору є визнання майна об`єктами спільної сумісної власності подружжя та поділ майна подружжя, зокрема і наведеного вище нерухомого майна. Згідно із відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 січня 2024 року, № 362432982, право власності на вищевказане майно зареєстровано за відповідачкою. Водночас, позивачу стало відомо від третіх осіб, що ОСОБА_4 вирішила відчужити спірне майно, з метою унеможливлення його поділу, тому у разі відчуження вказаного майна, буде створено обставини, які істотно ускладнять, а фактично унеможливлять виконання рішення суду у даній справі, а також ускладнять ефективний захист і поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 22 січня 2024 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 травня 2024 року, заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову ОСОБА_3 у справі, шляхом заборонити ОСОБА_4 відчужувати:

житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 669195746103;

земельну ділянку, кадастровий номер 610345400:01:008:0257, розташовану на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 668766646103;

гаражний бокс з підвалом № НОМЕР_1 , площею 49,4 кв. м, в гаражно-будівельному кооперативі «Мрія Плюс» на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1858159746101;

житловий будинок АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 32843669.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності та співмірності; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; з урахуванням встановленого спору між сторонами у справі, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача.

У червні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 22 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 травня 2024 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно забезпечили позов у справі, оскільки довід позивача про ймовірність відчуження спірного майна не відповідає дійсності. Суди попередніх інстанцій не досліджували питання реальності загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову ОСОБА_3 .

Також заявниця посилається на порушення стороною позивача в особі його адвоката способу подання заяві про забезпечення позову, яка була направлена на електронну пошту суду, що суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22.

Серед іншого, на переконання заявниці, суддя колегії суддів апеляційного суду Шеремета Н. О. мала заявити самовідвід у справі у зв`язку з очевидністю відносин з позивачем ОСОБА_3 , посилаючись на цитату з відкритих джерел.

ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладених у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 752/6255/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18, від 13 січня 2020 року у справі № 922/2163/17.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, з доводами якої погодилися суд першої та апеляційної інстанцій, позивач вказав, що забезпечення позову обраним ним способом направлено на недопущення ризиків відчуження спірного майна та утруднення виконання судового рішення, у разі задоволення позову.

Ймовірність зазначених ризиків та настання, у зв`язку з цим негативних наслідків для ОСОБА_3 , який вважає, що є законним власником/співвласником спірного майна, набутого у період шлюбу з відповідачкою, є обґрунтованими, оскільки, у цьому випадку, негативні наслідки невжиття заходів забезпечення позову переважають над наслідками забезпечення позову, що має тимчасовий характер, та не позбавляє відповідачку можливості володіти та користуватися вказаною власністю на власний розсуд, обмежуючи лише право розпорядження нею.

Тобто, у разі відчуження спірного нерухомого майна на користь інших осіб на стадії розгляду справи або на стадії примусового виконання судового рішення, якщо позов буде задоволено, позивачу доведеться докласти додаткових зусиль для виконання судового рішення, оскільки в таких ситуаціях спірні правовідносини не допускають правонаступництво, тобто ОСОБА_3 змушений буде звертатися з позовом до осіб, які придбали спірне майно. Зазначене, за своєю суттю є труднощами виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову.

Отже наведене свідчить, ОСОБА_3 у достатній мірі обґрунтовано ризики не забезпечення позову щодо спірного майна, що не суперечить висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 752/6255/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18, від 13 січня 2020 року у справі № 922/2163/17

Врахувавши предмет спору та наявність у сторони позивача обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що обраний позивачем вид забезпечення позову відповідає критерію співмірності із заявленими позовними вимогами.

Необхідність застосування даного заходу забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які були досліджені як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, та, в свою чергу, свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування заходу забезпечення позову призведе до порушення прав позивача.

Отже, встановивши, що існує обґрунтоване припущення невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно.

Довід касаційної скарги про порушення стороною позивача в особі його адвоката способу подання заяві про забезпечення позову, яка була направлена на електронну пошту суду, що суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22, не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що не кожне процедурне порушення є безумовним для скасування вже ухваленого, на підставі закону, судового рішення, адже зазначене свідчитиме про надмірний формалізм, водночас, якщо порушення є таким, яке у разі його недопущення, суд ухвалив би інше (протилежне) судове рішення, зазначене має бути підставою для перевірки законності ухваленого судового рішення.

Отже, у разі повернення позивачу заяву про забезпечення позову без розгляду, яка подана адвокатом у спосіб непередбаченим процесуальним законом, та звернувшись повторно з тією самою заяви, з тих самих підстав та обґрунтувань у спосіб відповідно до закону, очевидна висока вірогідність того, що рішення за наслідками розгляду такої заяви було б те саме, яке вже ухвалено в цій справі.

Аргумент касаційної скарги, що суддя колегії суддів апеляційного суду Шеремета Н. О. мала заявити самовідвід у справі у зв`язку з очевидністю відносин з позивачем ОСОБА_3 , Верховний Суд визнає безпідставним, оскільки посилання на цитату, розміщену та опубліковану у відкритому доступі іншою особою, яка за своїм змістом є суб`єктивною думкою цієї особи, не свідчить про встановлені, підтвердженні факти та обставини, а отже, відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 36 ЦПК України, зазначений довід заявниці не міг бути підставою для самовідводу вказаного судді.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм права щодо задоволення заяви про забезпечення позову, не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 22 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 травня 2024 року є необґрунтованою.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 22 січня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікінг Парк» про визнання майна спільною власністю подружжя, визнання договору недійсним і поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання спільною сумісною власністю подружжя майна, набутого під час шлюбу.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян