Ухвала

від 10.07.2024 по справі 914/493/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

10.07.2024Справа№ 914/493/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П.,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДЛ», м. Львів

про відвід судді

у справі №914/493/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДЛ», м. Львів

до відповідача Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України, м. Львів

про визнання права оренди приміщення та зобов`язання вчинити дії, визнання недійсним та зміну п.5.1. договору оренди №240 від 03.09.2019, визнання права ТзОВ «ДДЛ» на відшкодування вартості ремонту та зарахування в рахунок орендної плати.

за участі представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Лось В.М..

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДЛ» до відповідача Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України про визнання права оренди приміщення та зобов`язання вчинити дії, визнання недійсним та зміну п.5.1. договору оренди №240 від 03.09.2019, визнання права ТзОВ «ДДЛ» на відшкодування вартості ремонту та зарахування в рахунок орендної плати.

Подальший хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судового засідання.

05.07.2024 представник позивача подав заяву про відвід судді Гоменюк З.П. (вх.№17470/24).

09.07.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 09.07.2024) від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№17768/24). Також аналогічного змісту клопотання представник позивача скерував на електронну адресу суду (вх.№17768/24 від 09.07.2024).

10.07.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 09.07.2024) від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№2635/24).

У підготовче засідання 10.07.2024 позивач не з`явився, явку повноваженого представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував.

У підготовче засідання 10.07.2024 з`явився представник відповідача. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи до суду не скерував.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, у підготовчому засіданні суд оголошує склад суду, а також прізвища секретаря судового засідання, перекладача, спеціаліста, з`ясовує наявність підстав для відводів.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. (ч. 3 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України).

Ухвалою від 18.06.2024 суд поновив провадження у справі №914/493/24 та призначив підготовче засідання на 10.07.2024, а заява позивача про відвід судді Гоменюк З.П. зареєстрована загальним відділом діловодства суду 05.07.2024 о 13:01 год.

Отже, оскільки заява позивача про відвід надійшла до суду менше ніж за три робочі дні до наступного судового засідання, то відповідно до положень абзацу 2 частини третьої статті 39 Господарського процесуального кодексу України така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Розглянувши заяву позивача від 05.07.2024 за вх.№17470/24, суд повідомляє наступне.

В обґрунтуванні зазначеної заяви представник позивача повідомляє про те, що ухвалою суду від 10.04.2024 суд за клопотанням відповідача зупинив провадження у справі №914/493/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №914/3349/23.

Відтак, позивачем було оскаржено ухвалу суду від 10.04.2024 про зупинення провадження у справі. Одночасно, представник позивача покликається на те, що за результатами розгляду його апеляційної скарги Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про доцільність скасування зазначеної ухвали та повернення справи на розгляд Господарському суду Львівської області.

Позивач також не погоджується з діями головуючого-судді З.П. Гоменюк, зазначивши про те, що 10.04.2024 відбулося перше підготовче засідання після відкриття провадження у справі №914/493/24. З огляду на те, що позивач станом на 10.04.2024 не отримував від відповідача жодного процесуального документа, останній вважає, що суд упереджено ставиться до дій відповідача, чим порушено права позивача на реалізацію йому висловити свою позицію стосовно поданих відповідачем документів.

З огляду на те, що представник позивача не отримав в електронному кабінеті системи «Електронний суд» відзив на позовну заяву від 01.04.2024 року, а заява про зупинення провадження була надіслана позивачу засобами поштового зв`язку 08.04.2024 (зареєстрована судом та відображена в кабінеті користувача системи «Електронний суд» 09.04.2024), позивав вважає, що зазначені дії прямо порушили його право на реалізацію принципу змагальності під час розгляду справи.

Зважаючи на те, що представник позивача у судовому засіданні 10.04.2024 року повідомив суду про те, що належним чином не ознайомлений з матеріалами справи, безпосередньо, з документами, що надійшли від відповідача, останній просив відкласти розгляд справи на іншу дату з метою подальшого надання письмового заперечення щодо клопотання про зупинення провадження у справі. На думку позивача, зазначені дії судді Гоменюк З.П. свідчали про упереджене ставлення до позивача, а отже, головуючий суддя підлягає відведенню від розгляду цієї справи за заявою позивача.

Положеннями частин першої та другої статті 39 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Відвід - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участі у конкретній справі. Відвід судді в господарському процесі як правова категорія - це висловлена в письмовій формі недовіра колегії господарського суду на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі внаслідок виявлення будь-якої особистої прихильності чи упередженості, заявлена учасником розгляду конкретної справи.

Суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід (ч. 8 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України).

У силу положень частин другої та третьої статті 38 Господарського процесуального кодексу України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід повинен бути вмотивованим.

Відповідно до частин першої-третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Оскільки стаття 35 Господарського процесуального кодексу України не містить вичерпного переліку обставин для відводу, вирішення питання про визнання тих чи інших обставин такими, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді (у випадку відсутності передбачених обов`язкових підстав, визначених, зокрема, у частинах першій-четвертій вказаної статті), лежить в межах повноважень суду. У свою чергу, посилання на відповідні обставини повинно бути обґрунтованим, а самі обставини - такими, що дійсно викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Верховний Суд в ухвалі від 21.08.2023 у справі №902/975/21 зазначив, що при вирішенні питання про відвід судді (складу суду) необхідно перевірити додержання як об`єктивного, так і суб`єктивного критеріїв безсторонності суду, в тому рахунку надати оцінку доводам заявника на предмет недодержання вимог щодо особистої безсторонності суду (суб`єктивний критерій).

Водночас частиною четвертою статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 11 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Право на справедливий суд, насамперед, повинне забезпечуватись безсторонністю судді. Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, для запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. Визначення належного та безстороннього суду є первинним щодо вчинення процесуальних дій у справі (пункти 183, 184 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2021 у справі №11-202сап21).

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97), закріплені основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її цивільного позову в національному суді, серед яких - розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який серед іншого, полягає в усуненні всіх розумних сумнівів сторін та сторонніх осіб щодо безсторонності такого суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, рішення Суду у справі «Газета «Україна-центр» проти України! від 15.10.2010, для забезпечення неупередженості суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини необхідно виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо безсторонності суду.

Згідно Європейської Хартії «Про закон «Про статус суддів», судді при виконанні своїх обов`язків повинні бути доступними та виявляти повагу по відношенню до осіб, які до них звертаються; повинні турбуватися про підтримання високого рівня компетентності, необхідного рівня вирішення справ в кожному конкретному випадку, оскільки від рішень судді залежить гарантія прав особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Незгода учасника процесу з судовим рішенням у справі виражається у формі оскарження судового рішення до суду вищої інстанції в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Наявність зазначених вище обставин, навіть за відсутності тих чи інших об`єктивних чинників, може бути підставою для виникнення у сторін та інших учасників справи почуття упередженості судді в цій справі, створити перешкоди для вирішення справи у відповідності до засад господарського судочинства, в тому числі у зв`язку з вірогідними зловживаннями сторонами процесуальними правами, та зашкодити законності прийнятих рішень, за рахунок наявності додаткових підстав для їх оскарження, пов`язаних із згадуваними обставинами.

У той же час, незважаючи на те, що безсторонність, зазвичай, означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті можна провести розмежування між суб`єктним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу.

Верховний Суд в ухвалі від 21.08.2023 у справі №902/975/21 наголошує, що істинність твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена за вказаною обставиною саме заявником з огляду на приписи частини четвертої статті 38 Господарського процесуального кодексу України, адже суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних та фактичних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

У контексті поданої заяви у цій частині, суд звертає увагу на приписи частини четвертої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, якою імперативно визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Отже, висновки або позиції суддів, висловлені у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя, а в протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших подібних справ у подальшому.

Відтак сама по собі незгода учасника справи із процесуальними рішеннями суддів не свідчить про їх упередженість, необ`єктивність чи заінтересованість та не є підставою для відводу останніх відповідно до наведених норм Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з викладеного, суд зазначає, що доводи заявника у частині щодо необхідності відводу судді саме з підстав незгоди з її правовою позицією прямо порушують один з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких заявників не влаштовує.

Отже, незгода з судовим рішенням, викладеною в ухвалі суду від 10.04.2024 у справі №914/493/24 не може бути підставою для відводу судді, передбаченої чинним процесуальним законодавством без надання стороною, яка заявляє відвід, доказів проявлення цією суддею саме необ`єктивності чи упередженості при ухвалені такого судового рішення, висловлення бачення щодо вирішення клопотань, наданих сторонами у процесі розгляду справи.

Враховуючи зазначене, суд за відсутності підстав, вказаних у статтях 35, 36 Господарського процесуального кодексу України, вважає заявлений позивачем відвід судді Гоменюк З.П. таким, що не підлягає задоволенню.

При цьому, з огляду на необхідність усунення будь-яких сумнівів щодо неупередженості при розгляді справи, враховуючи суспільну значимість та висловлені однією із сторін сумніви у неупередженості судді Гоменюк З.П. при розгляді справи №914/493/24 суддею Гоменюк З.П. заявлено усну заяву про самовідвід від розгляду даної справи, яка в подальшому була викладена письмово.

Заява мотивована наступним.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 24.05.1989 року у «Справі Гаусшильдта», найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (Hauschildt Case, заява №11/1987/134/188, § 48).

Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого легітимного сумніву з цього приводу (рішення від 24.05.1989 року у «Справі Гаусшильдта» (Hauschildt Case), заява №11/1987/134/188, § 46).

Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року, об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи і в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Згідно з п. 12 Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рішення у справах «DomboBeheer B.V. v. theNetherlands» від 27.10.1993 р., заява №14448/88, п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996 р., заява №17748/91 п. 38.

Європейським судом з прав людини в своїх рішеннях визначено наступний підхід до оцінки безсторонності суду, що розглядає справу.

Зокрема в п. 66 рішення у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (заява №4785/02) від 10.12.2009 року, судом відзначено, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі.

Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), рішення від 24.02.1993 року, серія A, №255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява №33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. the United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).

Судом зазначається, що особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 43).

Застосовуючи об`єктивний критерій, слід з`ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення у справі «Феррантеллі та Сантанджело проти Італії» (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року, Reports 1996-III, с. 951-952, п. 58).

У цьому зв`язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що здійснюється» (див. рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), рішення від 26.10.984 року, серія A, №86, с. 14, п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), там само, та рішення у справі «Кастільо Альгар проти Іспанії» (Castillo Algar v. Spain), рішення від 28.10.1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3116, п. 45).

Таким чином, враховуючи вимогу «безсторонності» у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають бути застосовано два критерії: перший полягає у намаганні визначити особисте переконання певного судді у конкретній справі, а другий - у з`ясуванні того, чи забезпечував суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу (рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Фельдман проти України», №76556/01 та 38779/04, від 08.04.2010).

У кожній окремій справі слід визначити, чи мають відносини, які розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення ЄСПЛ у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» від 10.06.96).

З численної практики Європейського суду з прав людини вбачається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи навіть тоді, коли у стороннього спостерігача лише могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Враховуючи вказані обставини, з метою усунення сумнівів у неупередженості головуючого суді під час розгляду справи №914/493/24, висловлених при розгляді справи, та забезпечення підтримки довіри до судової влади, керуючись ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та Бангалорськими принципами поведінки суддів, суддя Гоменюк З.П. заявила самовідвід від розгляду справи №914/493/24.

Враховуючи викладене, з метою виключення обставин, які можуть поставити під сумнів неупередженість головуючого судді Гоменюк З.П. при розгляді справи №914/493/24, недопущення у подальшому сумнівів у сторін чи інших осіб щодо неупередженості суду та забезпечення довіри до судової влади України, суд дійшов висновку про її задоволення.

Відповідно до частини першої статті 32 Господарського процесуального кодексу України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 6 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

Частиною тринадцятою статті 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини шістнадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом.

Відповідно до ч. 11 ст. 39 Господарського процесуального кодексу України за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

Згідно ч. 1 ст. 40 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому статтею 32 цього Кодексу.

Зважаючи, що суд приходить до переконання про задоволення заяви судді Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П. про самовідвід у справі №914/493/24, за цих обставин, матеріали справи №914/493/24 слід передати до відділу документообігу та організаційного забезпечення на повторний автоматизований розподіл, відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 32, 35, 36, 38, 39, 40, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДЛ» за вх.№17470/24 від 05.07.2024 про відвід судді Гоменюк З.П. у справі №914/493/24 - відмовити.

2.Заяву судді Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П. про самовідвід у справі №914/493/24 - задовольнити.

3.Відвести суддю Гоменюк З.П. від розгляду справи №914/493/24.

4.Справу №914/493/24 передати для проведення повторного автоматизованого розподілу для визначення складу суду у порядку, встановленому ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 10.07.2024 підписано вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст складено 11.07.2024.

Суддя Гоменюк З.П.