Постанова

від 11.07.2024 по справі 947/12764/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 947/12764/23Перша інстанція: суддя Огренич І.В.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Турецької І.О.,

Шеметенко Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) на рішення Київського районного суду м.Одеси від 24 квітня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2023р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область), у якому просила скасувати постанову про адміністративне правопорушення від 11.04.2023р. за №000139.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що вона є директором ТОВ «ЛУМАР» та її було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі постанови Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) про накладення адміністративного стягнення від 11.04.2023р. за №000139 за вчинення правопорушення, передбаченого ст.47 КУпАП та застосовано до неї стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400грн..

Позивачка вважає вказану постанову протиправною та незаконною, оскільки не вчиняла самовільного користування об`єкту водозабору та надр. При цьому, вказала на те, що у товариства наявні усі відповідні дозволи, договори на користування водозабором та надрами за адресою: 65098, Одеська обл., м.Одеса, вул.Бірюкова, буд.5.

Окрім того, позивачка вказала на те, що в порушення вимог Методики визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування надрами, затвердженої Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 29.08.2011р. за №303, відповідачем не було зроблено відповідних прямих вимірювань (заміри розробок, кар`єрів, накопичених надр) разом із аналізом матеріалів геологорозвідувальних робіт (геологічні, гідрогеологічні карти родовищ за їх наявності) водозабору та в даному випадку відсутні докази того, що такий водозабір товариством перевищує 300 метрів кубічних на добу, а тому й не можна вважати доведеним факт самовільного користування ТОВ «ЛУМАР» надрами.

Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 24 квітня 2024р. адміністративний позов задоволено.

Скасовано постанову державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) Островського А.К. №000139 від 6 квітня 2023р. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.47 КУпАП і закрито справу про адміністративне правопорушення.

Стягнуто з Державної екологічної інспекції Південно-західного округу (Миколаївська та Одеська області) на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1 073грн..

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, але вважає за необхідним змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приписами ч.4 ст.317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) приймаючи оскаржувану постанову, виконала формально вимоги ст.47 КУпАП, оскільки в даному випадку відсутні відповідні та належні докази вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, однак дійшов помилкового висновку в частині визначення мотивів прийняття даного рішення.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що 6.04.2023р. Державною екологічною інспекцією Південно-західного округу (Миколаївській та Одеській області) було складено Протокол за №000139 про адміністративне правопорушення щодо порушення директором ТОВ «ЛУМАР» ОСОБА_1 вимог ст.19,23 Кодексу України «Про надра», а саме видобуток 43 607м3 води (а.с.11).

На підставі вказаного, 11.04.2023р. директора ТОВ «ЛУМАР» ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі постанови про накладення адміністративного стягнення за №000139 за вчинення правопорушення, передбаченого ст.47 КУпАП та застосовано до неї стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400грн..

При цьому, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що вищевказаний протокол та оскаржувана постанова, були прийняті виключно на підставі Постанови про закриття кримінального провадження від 14.03.2023р., яка була складена старшим слідчим СВ ВП № 3 ГУНП в Одеській області ОСОБА_2 , будь-яких інших доказів, які б встановлювали чи фіксували використання ТОВ «ЛУМАР» надр без відповідного дозволу Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) в матеріалах справи не має.

Як вбачається, із вищевказаної постанови про закриття кримінального провадження від 14.03.2023р., що в ході досудового розслідування були встановлені фактичні дані, які можуть свідчити про вчинення службовими особами ТОВ «ЛУМАР» адміністративного правопорушення, передбаченого ст.47 КУпАП (Порушення права державної власності на надра), яка передбачає відповідальність за самовільне користування надрами, укладення угод, які в прямій чи прихованій формі порушують право власності на надра.

Позивачка вважає вищевказану постанову за №000139 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку із чим звернулася із даним позовом в суд.Перевіряючи правомірність та законність прийняття оскаржуваної постанови, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує її протиправність та скасування, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.380 ЦК України встановлено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Житловий будинок, будівля або споруда не можуть бути відокремлені від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Такі об`єкти є фактично складовою частиною земельної ділянки.

Водночас якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (ч. 1 ст. 188 Цивільного кодексу).

Фізично земельна ділянка і будинок (будівля, споруда) ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю. Адже будинок (будівлю, споруду) неможливо використовувати без земельної ділянки, і навпаки земельна ділянка втрачає своє функціональне призначення при зміні (знищенні) того чи іншого об`єкта нерухомості, розміщеного на ній.

ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об`єкта нерухомості», встановлює обов`язковість одночасного оформлення прав на земельну ділянку у зв`язку з переходом прав на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю або споруду), який на ній розташовано, а також зворотній порядок одночасного переходу прав на нерухоме майно у випадку переходу прав на земельну ділянку, на якій розташовано вказане нерухоме майно (житловий будинок, будівля або споруда).

Приписами ст.3 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», одним з основних принципів державного нагляду (контролю) є принцип презумпції правомірності діяльності суб`єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі Закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків суб`єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю).

За правилами ч.4 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

Вказана норма діє з 15.07.2021р., проте, до 2021р. діяла і інша норма, зокрема: відповідно до ч.1,2 ст.120 ЗК України (у редакції, чинній на час придбання Товариством нерухомого майна) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти.

До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача».

Положеннями ст.7 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, якщо такий об`єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі з визначенням його співорендарем земельної ділянки, а до внесення змін до договору зобов`язаний відшкодовувати орендарю частину орендної плати відповідно до належної йому частки у праві спільної власності на такий об`єкт. Порядок користування декількома орендарями орендованою земельною ділянкою у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду.

У разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, якщо такий об`єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі з визначенням його співорендарем земельної ділянки, а до внесення змін до договору зобов`язаний відшкодовувати орендарю частину орендної плати пропорційно до його частки у праві власності на такий об`єкт. Вказана норма діє починаючи з 2.02.2021р., однак до цього часу діяла інша редакція зокрема:

«Частиною 3 ст.7 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.»

Відтак за загальним правилом, закріпленим у ст.120 ЗК України і ч.3 ст.7 ЗУ «Про оренду землі», особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, набуває такі ж самі права на земельну ділянку, на яких вона належала попередньому власнику (землекористувачу) на час відчуження будівлі або споруди.

Як вбачається із матеріалів справи та не спростовано сторонами по справі, що починаючи з 23.07.2014р. ТОВ «ЛУМАР» є власником нежитлових споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а земельні ділянки на яких розташовано об`єкт знаходяться в довгостроковій оренді землі із фізичною особою ОСОБА_3 починаючи з 22.12.2006р..

При цьому, судова колегія зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду була прийнята постанова від 22 червня 2021р. у справі №200/606/18, в якій суд прийшов до наступного висновку: «Якщо право власності на об`єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об`єкт розташований, належать одній особі, то відчуження, у тому числі в процедурі виконавчого провадження, об`єкта нерухомості окремо від земельної ділянки або земельної ділянки окремо від об`єкта нерухомості суперечить закону».

Велика Палата Верховного Суду вказала, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

У своїх постановах від 4.12.2018р. у справі за №910/18560/16, від 19.05.2020р. у справі за №127/10011/18, від 20.01.2021р. у справі за №318/1274/18, Верховний Суд звертав увагу, що ст.120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Отже, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018р. у справі за №910/18560/16).

Як вбачається із матеріалів справи, що артезіанська скважина знаходиться в межах 1,4м від нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та під захисною спорудою, в межах ділянки для обслуговування нежитлового приміщення, що підтверджується фотографіями об`єкту нерухомого майна, які наявні в матеріалах справи.

Окрім того, судова колегія звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться Квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки за №СВ08349765/11 від 19.04.2024р., №СВ08282278/1 від 22.03.2024р. щодо сплати ТОВ «ЛУМАР» орендної плати за оренду земельної ділянки кадастровий номер 5110137300:24:006:0003 та листи-претензії Департаменту земельних ресурсів ОМР від 23.01.2024р. за вих. №01-13/155,№ 01-13/154, №01-13/156, №01-13/157 щодо сплати орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 5110137300:24:006:0003 та суміжну з нею земельну ділянку кадастровий номер 5110137300:24:006:0006 починаючи з 2020р. і по 2023р. включно ТОВ «ЛУМАР» та інших землекористувачів на користь ОМР у зв`язку із переходом права власності не нежитлові будівлі за адресою: м.Одеса, вул.Бірюкова, 5.

Також, судова колегія зазначає, що в матеріалах справи міститься лист Департаменту земельних ресурсів ОМР від 16.02.2024р. за вих. №01-18/247, який було адресовано відповідачу на його письмовий запит, який відповідач сам надав до суду разом із своїми додатковими поясненнями від 18.02.2024р. відповідно до якого, Департамент зазначає, що згідно з ч.1 ст.377 ЦК України, та ч.3 ст.7 ЗУ «Про оренду землі» та ч.1,2, ст.120 ЗК України, орендарем земельної ділянки площею 0.2911га з кадастровим номером 5110137300:24:006:0003 є в тому числі, але не виключно ТОВ «ЛУМАР» та інші вказані в листі землекористувачі.

Отже, судова колегія вважає, що твердження відповідача, що право оренди у порядку встановленому ЗУ «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно» на ТОВ «ЛУМАР» не зареєстровано, а тому державним інспектором Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.47 КУпАП було вірно встановлено склад адміністративного правопорушення в діях директора ТОВ «ЛУМАР» - ОСОБА_1 , є необґрунтованими, та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Окрім того, судова колегія звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявний Дозвіл Державного агентства водних ресурсів України від 3.04.2019р. за №819/ОД/49д-19, який наданий ТОВ «ЛУМАР», на спеціальне водокористування артезіанської свердловиною за №86-Р, 169-Р, за адресою: м.Одеса, вул.Бірюкова, 5, строком до 3.04.2024р..

При цьому, судова колегія дослідивши постанову про закриття кримінального провадження від 14.03.2023р., яка була складена старшим слідчим СВ ВП № 3 ГУНП в Одеській області ОСОБА_2 та яка стала підставою для прийняття оскаржуваної постанови, зазначає, що в резолютивній частині вказаної вище постанови, чітко не зазначається необхідність притягнення посадових осіб ТОВ «ЛУМАР» до адміністративної відповідальності. Вказана постанова фактично містить рекомендації щодо необхідності перевірки питання на предмет можливого притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності та в розумінні приписів Методики визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування надрами, затвердженої Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 29.08.2011р. за №303, а тому не є доказом самовільного користування ТОВ «ЛУМАР» надрами.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази проведення відповідачем перевірки за вказаною постановою.

Також, приписами ст.23 Кодексу України «Про надра» визначено, що землевласники і землекористувачі в межах земельних ділянок, які перебувають у їх власності або користуванні, мають право без спеціального дозволу та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб, не пов`язаних із відчуженням видобутих корисних копалин, корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 метрів кубічних на добу.

Апеляційний суд вважає, що ТОВ «ЛУМАР» в розумінні приписів ст.23 Кодексу України «Про надра» не перевищувало добовий ліміт видобування води в розмірі 300куб.м. на добу, оскільки жодним належним та відповідним документом подібне перевищення ліміту встановленого ст.23 Кодексу України «Про надр» не було встановлено, будь-які докази з цього приводу відповідачем до суду також не надавалися.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи надані письмові пояснення сторін та докази, судова колегія вважає, що оскаржувана постанова прийнята безпідставно та протиправно, оскільки відсутні докази порушень позивачкою, а також очевидним є факт того, що ні місцезнаходження об`єкту водозабору, самовільне користування якими інкриміноване позивачці, ні акт, який чітко фіксує факт самовільного використання надр відповідач в оскаржуваній постанові не вказав та не надав.

У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині з урахуванням висновків, наведених судом у цій постанові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246, 315, 316, 317, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 24 квітня 2024р. - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Київського районного суду м.Одеси від 24 квітня 2024р. - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий:Ю.М. Градовський

Судді:І.О. Турецька

Л.П. Шеметенко