Рішення

від 02.07.2024 по справі 475/154/20

ДОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Доманівський районний суд Миколаївської області

вул. Центральна, 35 м. смт. Доманівка Вознесенський район Миколаївська область Україна 56400

e-mail: inbox@dm.mk.court.gov.ua

Справа № 475/154/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02.07.2024смт. Доманівка

Доманівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої судді: Кривенко О.В.,

за участю секретаря: Маташнюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим позовом до ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.06.2009 р. видане на ім`я ОСОБА_3 та скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.06.2009 р.

Мотивує позов тим, що 5 листопада 2001 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 , придбали у Доманівської дільниці водомереж цегляний комплекс будівель, який складається із цегляного складу А-1, нежилою площею 134.6 кв.м, цегляного складу Б-1, нежилою площею 159.5 кв.м, цегляного гаражу В-1, нежилою площею 211.5 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ).

Договір № 0711 купівлі - продажу комплексу будівель було укладено на Південній товарній біржі 5.11.2001 року, 04.12.2001 року Договір зареєстровано у Вознесенському МБТІ в реєстрову книгу № 2 за реєстровим номером 39.

Відповідно о п.2.1 Договору «Право власності на комплекс будівель переходить до покупців: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних долях з моменту біржової реєстрації Договору купівлі- продажу».

Таким чином, з моменту біржової реєстрації Договору купівлі-продажу, придбаний нами комплекс будівель перебував у спільній власності.

Між сторонами існувала усна домовленість щодо користування спільним майном, проте його поділ, як передбачено ст. 372 ЦК України вони не проводили.

У 2019 році позивач вирішив впорядкувати порядок користування комплексом будівель шляхом його поділу.

При перевірці реєстру речових прав на нерухоме майно з`ясувалося, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.06.2009 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Доманівської селищної ради Доманівського району Миколаївської області від 27.05.2009 року № 85 ОСОБА_3 є власником комплексу, що розташований по АДРЕСА_2 .

Оскільки договору про поділ нерухомого майна, що є у спільній власності сторони не укладали, то, згідно із зазначеними вище документами, ОСОБА_3 є одноособовим власником всього комплексу будівель.

Позивач вважає, що приймаючи рішення про оформлення права власності на комплекс по АДРЕСА_2 грубо порушив позивача конституційне право на власність та чинне законодавство « Про місцеве самоврядування в Україні» та позбавлено права власності без будь-яких правових підстав, що при видачі свідоцтва про право власності на комплекс по АДРЕСА_2 на ім`я лише ОСОБА_3 об`єднана територіальна громада в особі Доманівської селищної ради перевищила свої повноваження, неправомірно втрутилась у здійснення співвласниками правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном, що призвело до втрати ним права власності на нерухоме майно.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.06.2009 р. видане на ім`я ОСОБА_3 та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.06.2009 р.

Ухвалою судді Доманівського районного суду Миколаївської області від 03.08.2020 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд даної цивільної справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Від відповідача ОСОБА_3 на адресу суд надійшов відзив на позовну заяву, я кому зазначено, що відповідач ОСОБА_3 заперечує проти задоволення позовних вимог.

В обґрунтуванні відзиву зазначає, що до укладання Договору купівлі-продажу нежитлових будівель, сторони домовилися про оформлення в рівних частках комплексу, однак, у свою власність відповідач мав намір придбати лише гараж В-1 площею 211,5 кв.м., щоб згодом обладнати станцію технічного обслуговування автомобілів (СТО) і займатися таким видом підприємницької діяльності, а позивач ОСОБА_1 , мав намір одне приміщення перевести у житлове, а інше використовувати, як нежитлове, але у нього щось не виходило зі зміною статусу нежитлового приміщення в житлове, тому він довгий час не міг оформити придбані будівлі складу А-1 площею -134,6кв.м. і складу Б-1 площею 159,5 кв.м., загальною площею 294,1 кв.м, яка перевищує площу придбаної ним будівлі гаражу В-1 на 82,6кв.м. (294,1 кв.м. - 211,5 кв.м.).

Згідно біржевого Договору від 05.11.2001 р. купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель, а саме: цегельного складу А-1 площею 134,6 кв.м., цегельного складу Б-1 площею 159,5 кв.м., а також цегельного гаражу В-1 площею 211,5 кв.м., експертною вартістю 10430 грн., розташованих по АДРЕСА_3 , після підписання вказаного Договору, покупці, тобто сторони, зобов`язані пройти реєстрацію комплексу будівель в бюро технічної інвентаризації за місцем знаходження нерухомості (п. 1.1. Договору), що і було зроблено. Про вказане свідчить Реєстраційний напис на біржевому Договорі купівлі-продажу, що комплекс будівель зареєстрований за сторонами на праві приватної власності в рівних долях записано в реєстрову книгу №2 за реєстровим № від 04.12.2001 року.

Тобто, сторони набули право спільної часткової власності на нежитлові будівлі: відповідачеві - гаражу В-1, а позивачеві двох складів А-1 і Б-1 у 2001 році на підставі чинного на той час законодавства, а також нашої домовленості. Зокрема, виділ долі із спільної часткової власності, був врегульований положеннями ст. 115 ЦК (1963р.).

Будучи фізичною особою-підприємцем з 1991 року відповідач мав намір таким чином заробляти на утримання своєї сім`ї, а тому намагався швидше відкрити СТО. Із вказаною метою, він звернувся до виконкому Доманівської селищної ради про виділ будівлі гаражу В-1 площею 211,5 кв.м. в окрему одиницю із комплексу будівель та встановлення окремої адреси, а тому саме одній будівлі - гаражу В-1 і була присвоєна адреса будівля АДРЕСА_2 . На вказану - одну будівлю гаражу, площею 211,5 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_2 , виготовлено Технічний паспорт 07.07.2005 року.

Про вказане не заперечував і позивач тому, що відповідач не претендував на його будівлі, які він використовував але чомусь не оформляв.

На даний час відповідно до чинного законодавства відповідач уклав 02.03.2009 року з Доманіввською селищною радою Договір оренди земельної ділянки площею 0,1779 га,

розташованої за адресою: АДРЕСА_2 для здійснення комерційної діяльності автотехобслуговування строком на 49 років, зареєстрований в Доманівському відділі Миколаївської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 26.03.2009 р. за №040901300021. Окрім того, земельній ділянці встановлений кадастровий номер 4822755100:14:065:0002, що підтверджується витягом з Державного земельне кадастру про земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності.

Також 19.10.2023 року до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності.

10.01.2024 року до суду надійшло заперечення представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 щодо заяви про застосування строку позовної давності.

Заперечення мотивовано тим, що відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності складає три роки. Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У зв`язку з тим, що між позивачем та відповідачем існувала усна домовленість щодо використання кожним із них певних об`єктів майнового комплексу, то позивач, використовуючи їх не міг знати, що відповідач здійснив реєстрацію права власності на 1/1 майнового комплексу на своє ім`я.

Крім того, реєстрація права власності на певну особу майна, яке перебуває у спільній власності можлива лише після виділення частки цієї особи, яке відбувається на підставі нотаріально посвідченого договору, оскільки мова йде про нерухоме майно.

Про порушення свого права позивач дізнався лише тоді, коли звернувся до нотаріуса за консультацією з приводу поділу майнового комплексу, тобто у 2019 році. Тоді ж у Доманівській селищній раді було витребувано копію рішення від 27.05.2009 року і позивач звернувся до суду у 2020 році.

Окрім того, поданий до суду позов є негаторним, підставою для подання якого було вчинення відповідачем перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або(та) користування належним йому майном, в правовій ситуації що склалась позивач не позбавлений права власності , але не має можливості зареєструвати своє майно , що пеершкоджає користуванню та розпорядженню майном.

З огляду на зазначене, позивач вважає, що строк позовної давності не пропущено і заява про його застосування не підлягає задоволенню.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 подали заяву в якій позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 направили заяву в якй просили відмовити в задоволенні позову, застосувавши строк позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна_особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу, а п. 1, 2 ч. 2 цієї статті одними із способів захисту цивільного права та інтересу є визнання правочину недійсним.

Згідно копії договору купівлі-продажу комплексу будівель №0711 від 05 листопада 2001 року зареєстрованого на Вознесенській філії Південної Товарної баржі встановлено, що Доманівська дільниця водомереж в особі начальника ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_3 та ОСОБА_1 придбали у власність цегляний комплекс будівель, який складається із цегляного складу А-1, нажилою площею 134,6 кв.м, цегляного складу Б-1, нежилою площею 159,5 кв.м, цегляного гаражу В-1, нежилою площею 211,5 кв.м., який розташований за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до п.1.2 частини «Право власності на комплексну будівлю переходить до покупця ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних долях з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу».

04 грудня 2001 року Вознесенським бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних долях належить комплекс будівель записаний в реєстрову книгу №2 за реєстровим №39.

Відповідно до архівного витягу від 13.02.2020 р. встановлено, що рішенням виконавчого комітету Доманівської селищної ради Миколаївської області за заявою приватного підприємця ОСОБА_3 оформлено право власності на комплекс нежитлових будівель по АДРЕСА_2 з вилученням в архівну справу МБТІ свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.06.2005 р. ЯЯЯ №084735 та комунальному підприємству «Вознесенське БТІ» зареєструвати правовстановлюючі документи.

Згідно копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.06.2009 р. комплекс за адресою АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Доманівської селищної ради від 27.05.2009 р. №85.

04.06.2009 р. Комунальним підприємством Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності на нерухоме майно комплекс за адресою АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 04.06.2009 р., номер запису 39.

Рішенням виконавчого комітету Доманівської селищної ради від 12 квітня 2005 р. №43 впорядковано номера житлових будинків по вулицях в АДРЕСА_2 , що також підтверджується довідкою начальника відділу житлово-комунального господарства, розвитку інфраструктури, містобудування, архітектури та благоустрою Доманівської селищної ради вул. Мельнична, буд.2 в зв`язку з впорядкуванням нумерації комплексу будівель було присвоєно адресу АДРЕСА_2 .

З дослідженої копії договору оренди земельної ділянки від 02 березня 2009 р. встановлено, що Доманівська селищна рада в особі селищного голови ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладений договір згідно якого, орендодавець передає в строкове платне користування земельну ділянку для здійснення комерційної діяльності (автотехобслуговування) за адресою АДРЕСА_2 , в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1779 га у тому числі 0,0303 під забудовою, 0,0167 під спорудами, 0,1309 під проходами проїздами та площадками. На даній земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна будівлі та споруди станції автотехобслуговування. Договір укладений на 49 (сорок дев`ять) років. Даний договір зареєстрований в Доманівському відділ Миколаївської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 26.03.2009 р. №040901300021.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 4822755100:14:065:0002 за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 0,1779 га перебуває в оренді ФОП ОСОБА_3 .

Технічний паспорта на нежитловий об`єкт гараж за адресою АДРЕСА_2 виготовлений на ім`я ОСОБА_3 07.07.2005 р.

Згідно рішення Доманівської селищної ради №117 від 28 серпня 2003 року було вирішено надати ОСОБА_1 виконання проектних і ремонтно-будівельних робіт по реконструкції нежитлового приміщення у житлове по АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки виданої головним архітектором №45 ОСОБА_1 в тім, що приміщення розміщене в АДРЕСА_2 (Технічний паспорт А-1, 134,6 кв.м) після внутрішньої реконструкції можна признати житловим, так як приміщення відповідає нормам ДБН.

Так, відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписом ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник (співвласник) володіє, користується , розпоряджається своїм майном на власний розсуд - ч. 1 ст. 319 ЦК України.

Оскаржуване рішення «про оформлення права власності по АДРЕСА_2 » було прийнято на підставі п.10 розділу «б» ст. 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та Тимчасового Положення про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства Юстиції № 6/5 від 28.01.2003 року.

П.10 розділу «б» ст. 30 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає : «10) облік відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності».

Тимчасове Положення про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства Юстиції № 6/5 від 28.01.2003 року визначає порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках.

Державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 1.2 Положення).

Реєстрація права власності на нерухоме майно проводиться на підставі заяви та документів, перелік яких визначено у Додатку 2 до Тимчасового положення.

Договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом яких є нерухоме майно, про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, договори про задоволення вимог іпотекодержателя, договори про виділ у натурі частки нерухомого майна, про поділ нерухомого майна, що є в спільній частковій чи спільній сумісній власності.

Відповідно до п.8.1 Тимчасового Положення, що було чинним на момент прийняття рішення про оформлення права власності, «Оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно:

а) органами місцевого самоврядування:

...фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об`єкта нерухомого майна зі складу об`єкта нерухомого майна, шо складається із двох або більше об`єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об`єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об`єктами складну річ.

При видачі свідоцтва про право власності на комплекс по АДРЕСА_2 були відсутні підстави для видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно лише на ім`я ОСОБА_3 ..

Відповідно до положень ст.393 ЦК України Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Устатті 13 Конституції Українизакріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться уст. 319 ЦК України.

Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктів власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Згідно із ч. 1ст. 356 ЦК Українивласність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Кожен співвласник має право вимагати від інших передання йому у володіння та користування конкретної частини спільного майна, що відповідає його частці у праві власності (ч. 3ст. 358 ЦК України). При цьому право спільної часткової власності, безумовно, не припиняється. Це право може припинитися для співвласника за його волею у разі поділу спільного майна (ст. 367 ЦК України), виділу з нього частки (ст. 364 ЦК України) або шляхом розпорядження співвласником своєю часткою (ст.361,362 ЦК України).

Юридична доля поліпшень, зроблених одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями ч. 3-5ст. 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов`язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об`єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту ч. 1ст. 187 ЦК України, нерозривний зв`язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном у відповідності з домовленістю між співвласниками.

У разі якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників.

Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності.

Правила частини третьоїстатті 357 ЦК Українистосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. При цьому обов`язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити поліпшення, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не стосуються інших часток у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертоїстатті 357 ЦК України, відповідно до яких не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов`язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертоїст. 364 ЦК Україниспіввласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна, для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 112 ЦК урср, який діяв на час виникнення правовідносин було передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Згідно ст. 115 ЦК урср кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна. Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом будь-кого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення. В противному разі власник, що виділяється, одержує грошову компенсацію.

Вирішуючи питання про добросовісність та відкритість володіння позивачем майном відповідача, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. ст.397,398 ЦК Україниволодільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе, фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суд, право такого володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Таким чиномст. 397 ЦК Українивстановлена премпція правомірності володіння.

В силу положень ст. ст.21,24,41 Конституції України, ст. ст.319,358 ЦК Українивсі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначаєтьсяглавою 26ЦК Україниз урахуванням інтересів усіх її учасників.

Статті317,358,361 ЦК України(в редакції 2004 року) передбачають право власника володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, право на надання кожному із

співвласників у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності та право співвласника самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Власник при цьому може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

Згідно з положеннями ст.ст.215,216 ЦК України, абз.5 п.5постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, зокрема співвласником спірного майна.

Відповідно дост.215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

За вимогами ч.1ст.203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З досліджених в судовому засіданні матеріалів справи вбачається, що орган місцевого самоврядування на ім`я ОСОБА_3 незаконно оформив право власності на нежитлове приміщення, з порушенням законодавства щодо порядку проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, без згоди на поділ іншого співвласника ОСОБА_1 та за відсутності висновків щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна або виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна, чим фактично було позбавлено право позивача на частину його власності нежитлового приміщення, яке належав йому та відповідачу на праві спільної часткової власності.

Згідност. 334 ЦК Україниправа на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з абз. 1 ч. 1ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. Частиною 2 цієї жстатті Законупередбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з ч. 3ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За наведеного, слід скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.06.2009 року.

Щодо строків позовної давності, то суд виходить з наступного.

Відповідно дост. 256 ЦК Українивизначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідност.257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На підставіст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його

порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).

Статтею 267 ЦК Українивизначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Позивачем ОСОБА_1 у Доманівській селищній раді було витребувано копію рішення від 27.05.2009 року, згідно його запиту до архівного сектору від 13.02.2020 року. Позивач звернувся д суду 26.02.2020 року.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першійстатті 4 Цивільного процесуального кодексу Українита інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечатьКонституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 17 лютого 2021 року у справа № 278/765/18 (провадження № 61-2416св20) зазначено, що "у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 вказано, що "формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) зазначено, що "позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі".

Підставою подання негаторного позову було вчинення відповідачем перешкод власникові в реалізації ним повноважень розпоряджатися або користуватися належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпоряджатися або користуватися належним йому майном.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.

При вирішенні даної справи заслуговують на увагу висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 4 липня 2018 р. у справі № 653/1096/16-ц (проваження № 14-181 цс 18), а саме:

- «до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення»;

- « негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном»;

- «визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду»;

- «враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку».

У даному випадку позов відповідає усім ознакам негаторного

Згідно з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 6 березня 2018 року у справі N 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав").

Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 р. у справі № 653/1096/16-ц, допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

При вирішенні даної справи заслуговують на увагу висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 16 листопада 2022 у справі № 911/3135/20 та у Постанові від 08 лютого 2022 р. у справі № 209/3085/20, а саме: «якщо особа звернулася до суду по захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, то виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту».

Умови для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо).

В даній ситуації позивач непозбавлений права власності, але не має можливості зареєструвати своє майно, як одну цілу частку, оскільки відсутній договір про виділ частки зі спільної часткової власності, а це перешкоджає користуванню та розпорядженню майном.

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, щодо необхідності задоволення позовних вимог, вважає їх обґрунтованими і доведеними, а також такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Керуючись п.2 ч.1, ч.3 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.ст.263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В

Уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майнозадовольнити.

Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 04.06.2009 року видане на ім`я ОСОБА_3 .

Скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.06.2009 року.

Стягнути з ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору на користь ОСОБА_1 в розмірі 1681. 60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення.

У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 12.07.2024 р.

Суддя : О. В. Кривенко