Постанова

від 11.06.2024 по справі 911/934/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2024 р. Справа№ 911/934/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Мальченко А.О.

Агрикової О.В.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

прокурора: Гущесова О.В. за посвідченням;

від позивача: Хайновський О.О. самопредставництво;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Павлушко Ю.І. директор, Сидоренко О.О. за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Приватного підприємства "Соснова"

на рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2023 (повний текст складено 10.10.2023)

у справі № 911/934/23 (суддя Антонова В.М. )

за позовом Заступника керівника Броварської окружної прокуратури Київської області

в інтересах Фонду державного майна України

до 1) Державного підприємства "Племінний завод "Плосківський"

2) Приватного підприємства "Соснова"

про визнання недійсними договору, додаткової угоди та стягнення в дохід держави 12 723 471, 60 грн одержаних сторонами за договором,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року заступник керівника Броварської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся у Господарський суд Київської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - позивач, Фонд) до Державного підприємства "Племінний завод "Плосківський" (далі - відповідач 1, Державне підприємство) та Приватного підприємства "Соснова" (далі - відповідач 2, Приватне підприємство), у якому просив суд:

- визнати недійсним договір про виконання сільськогосподарських робіт № 26/03-2020, укладений між відповідачами 26.03.2020;

- визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 17.04.2020 про внесення змін та доповнень до договору № 26/03-2020 від 26.03.2020 про виконання сільськогосподарських робіт, укладену між відповідачами;

- стягнути з Державного підприємства в дохід держави все отримане за договором про виконання сільськогосподарських робіт № 26/03-2020 від 26.03.2020 та додатковою угодою № 1 від 17.04.2020 до договору № 26/03-2020 від 26.03.2020, а саме: 569 725,50 грн - 10% вартості кукурудзи з-під комбайну із урожаю 2020 року та 702 674,64 грн - 10% вартості соняшника з-під комбайну із урожаю 2020 року;

- стягнути з Приватного підприємства в дохід держави все отримане за договором про виконання сільськогосподарських робіт №26/03-2020 від 26.03.2020 та додатковою угодою №1 від 17.04.2020 до договору № 26/03-2020 від 26.03.2020 а саме: у вигляді 5 126 999,70 грн - 90 % вартості кукурудзи з-під комбайну із урожаю 2020 року та 6 324 071,76 грн та - 90% вартості соняшника з-під комбайну із урожаю 2020 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений відповідачами договір про виконання сільськогосподарських робіт за правовою природою є договором підряду, вартість робіт за ним набагато перевищує 10% вартості активів Державного підприємства, однак він не погоджувався з органом управління державним майном і укладений без проведення процедури публічних закупівель; додатковою угодою №1 відповідачі повністю змінили текст і суть первісного договору і нова редакція договору підряду є прихованим договором про спільну діяльність, проте він укладений без дотримання вимог чинного законодавства; вказані правочини прямо суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки призвели до фінансових втрат суб`єкта господарювання державного сектора економіки та втрат державного бюджету, тому вони підлягають визнанню недійними, а все отримане за вказаними правочинами підлягає стягненню в дохід держави.

Позивач у письмових поясненнях підтримав позовні вимоги прокурора та просив їх задовольнити.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач 2 посилався на те, що договір був укладений на прохання Державного підприємства, оскільки останнє не мало можливості власними силами та за рахунок власних коштів здійснити обробку земельних ділянок і згідно договору Приватне підприємство взяло на себе зобов`язання щодо виконання робіт на суму 19 359 827,77 грн, у той час коли Державне підприємство взяло зобов`язання надати посівний матеріал на суму 338 000,00 грн, що становить 3,29% від вартості активів Державного підприємства, та надати доступ до земельних ділянок, при цьому земельна ділянка/речові права на неї у спільну власність не передавались; редакція Статуту Державного підприємства, чинна на час укладення договору і додаткової угоди, не містила обмежень повноважень директора щодо вчинення значних правочинів і не передбачала отримання дозволу суб`єкта управління, яким на той час було Міністерство аграрної політики України, а не Фонд; обов`язок подання документів, у разі наміру укладення договору про спільну діяльність, законодавством покладено на державне підприємство, а на об`єкт приватної власності такого обов`язку не покладено; відповідач 2 не міг знати про наявність певних обмежень у повноваженнях директора відповідача 1 у зв`язку з відсутністю цих обмежень в установчих документах і прокурором не доведено недобросовісність Приватного підприємства при укладенні та виконанні договору; Фонд набув статусу органу управління майном лише 21.08.2020, тому його права не порушені і він є неналежним позивачем.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12 вересня 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір про виконання сільськогосподарських робіт №26/03-2020 від 26.03.2020, укладений між Державним підприємством "Племінний завод "Плосківський" та Приватним підприємством "Соснова".

Визнано недійсною додаткову угоду №1 від 17.04.2020 про внесення змін та доповнень до договору № 26/03-2020 від 26.03.2020 про виконання сільськогосподарських робіт, укладену між Державним підприємством "Племінний завод "Плосківський" та Приватним підприємством "Соснова".

У дохід держави присуджено до стягнення з Державного підприємства "Племінний завод "Плосківський" 569 725, 50 грн - 10 % вартості кукурудзи з-під комбайну із урожаю 2020 року та 702 674, 64 грн - 10% вартості соняшника з-під комбайну із урожаю 2020 року.

У дохід держави присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Соснова" 5 126 999, 70 грн - 90 % вартості кукурудзи з-під комбайну із урожаю 2020 року та 6 324 071, 76 грн - 90% вартості соняшника з-під комбайну із урожаю 2020 року.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Племінний завод "Плосківський" на користь Київської обласної прокуратури 98 110, 05 грн судового збору.

Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Соснова" на користь Київської обласної прокуратури 98 110, 05 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Приватне підприємство "Соснова" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки згідно правових позицій Верховного Суду (постанови у справах №908/852/17, №910/8979/20) Закон України "Про управління об`єктами державної власності" має обмежену дію і не може поширюватись на спірні правовідносини, крім того, зобов`язання відповідача 1 перед відповідачем 2 склали не 9 332 659 грн, як зазначає позивач, а 338 000грн, що складає 3,29% від вартості активів відповідача 1; ні умови договору, ні умови додаткової угоди не передбачають передачі земельної ділянки від відповідача 1 відповідачу 2, оскільки відповідач 1 самостійно господарював на земельні ділянці та лише він визначав, які культури сіяти та які роботи проводити, також ні договір, ні додаткова угода не містять жодної умови про здійснення будь-яких платежів відповідачем 2 відповідачу 1, тому вони не містять в собі істотних умов договору оренди землі - відсутній об`єкт оренди та орендна плата, отже, висновок суду про те, що оспорювані правочини є нібито удаваним договором оренди землі, є помилковими; судом порушено принцип змагальності сторін, оскільки прокурор не вказував на те, що спірні правочини є договором оренди землі, але суд самостійно змінив правову кваліфікацію, а фактично - підстави позову, чим позбавив відповідачів можливості надати свої заперечення щодо відсутності факту передачі в оренду земельної ділянки; суд допустив можливість вважати доведеними власні припущення, через відсутність спростування цього твердження відповідачами.

Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти доводів відповідача та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що оспорюваний договір є нікчемним, оскільки був укладений без відповідного погодження з уповноваженим органом управління; додатковою угодою первісний договір підряду фактично перетворено у договір про спільну діяльність за відсутності відповідного погодження та рішення Кабінету Міністрів України, тому договір і додаткова угода до нього підлягають визнанню недійсними як такі, що суперечать інтересам держави і суспільства та спрямовані на порушення правового господарського порядку.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що договір за своєю суттю та змістом є договором підряду, а нова редакція договору є прихованим договором про спільну діяльність, вказані правочини укладені з порушенням вимог законодавства та порушують права Фонду; правовідносини, які стали наслідком укладання оспорюваних правочинів, прямо суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки призвели до фінансових втрат суб`єкта господарювання державного сектора економіки, і вказані дії відповідачами вчинені свідомо та цілеспрямовано, грубо та відверто нехтуючи вимогами законодавства, зрозумілого обом сторонам; суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сторони спірного договору під час його укладання мали намір приховати правовідносини оренди землі, проте ними не був дотриманий встановлений порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки; суд має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин і у даній справі суд першої інстанції, користуючись своїм правом, виявив активну роль, самостійно надав юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам та застосував до них належні норми права.

13.05.2024 відповідач 2 подав заяву про долучення пояснень керівника відповідача 2 та нотаріально посвідченої заяви колишнього сільського голови с.Плоске щодо підстав та обставин укладення оскаржуваного договору, за якими спірний договір укладений на пропозицію колишньої сільської голови с.Плоске, щоб не допустити банкрутства відповідача-1, мати змогу зберегти від падежу поголів`я ВРХ, виплатити зарплату та підтримати соціальну інфраструктуру с. Плоске, що в результаті і було досягнуто на той час.

14.05.2024 прокурор подав додаткові пояснення у справі, у яких вказав, що незважаючи на дійсну правову природу оспорюваних договору і додаткової угоди до нього (підряду на виконання робіт, спільної діяльності чи оренди землі), вони безперечно за будь-яких умов укладені з порушенням публічного правового порядку та умисно вчинені обома відповідачами з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже, правомірно та підставно визнані судом першої інстанції недійсними із застосуванням правових наслідків недійсності.

11.06.2024 відповідач 2 подав додаткові пояснення, у яких вказав, що позивач не довів належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору, наявність протиправних наслідків цього договору, вину сторін у формі умислу, а також не обґрунтував спрямованість та відповідність оспорюваного договору ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства, тому відсутні підстави для визнання договору і додаткової угоди до нього правочинами, яки вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідач 1 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, представника у судове засідання не направив, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Представники відповідача 2 (апелянта) у судовому засіданні підтримали доводи, викладені у апеляційній скарзі, просили її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Суд відхилив клопотання про залучення до матеріалів справи заяви свідка у зв`язку з несвоєчасністю її подачі.

Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, згідно Державного акту на право постійного користування землею І-КВ №03050 від 29.12.1999 Державному племінному заводу "Плосківський" село Плоске Броварського району Київської області надано у постійне користування 2124,3 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування для сільськогосподарського виробництва.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 04.09.2008 №560 наказано перейменувати державний племінний завод "Плосківський" (код за ЄДРПОУ 00849652, адреса: 7450 Київська обл., Броварський р-н, с. Плоске, вул. Леніна, 1) у державне підприємство "Племінний завод "Плосківський". Державне підприємство "Племінний завод "Плосківський" є правонаступником майнових прав та обов`язків державного племінного заводу "Плосківський".

Наказом Міністерства аграрної політки України від 23.10.2008 №693 було затверджено нову редакцію статуту державного підприємства "Племінний завод "Плосківський", згідно якого Племзавод заснований на державній власності і підпорядковується Міністерству аграрної політики України і є підзвітним йому.

Пунктом 1.4 Статуту було визначено, що підприємство є державним унітарним комерційним підприємством. Підприємство є юридичною особою по законодавству України. Підприємство набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації, яка проводиться згідно з чинним законодавством України.

Згідно із п.2.1. Статуту підприємство створене з метою:

- збереження і нарощування виробництва кращих племінних ресурсів в тваринництві;

- одержання і вирощування племінного молодняку кращих вітчизняних і світових порід великої рогатої худоби;

- забезпечення підприємств племоб`єднань і селекційно-гібридних центрів племінними плідниками;

- укомплектування племінним маточним поголів`ям племферм та товарних господарств будь-якої форми власності, які виявили бажання вирощувати племінні тварини;

- виконання державних завдань по реалізації племінних тварин.

Предметом діяльності підприємства є: сукупність виробничих, господарських, комерційних, товарно-посередницьких, постачальнико-збуткових, фінансових, соціальних функцій, робіт і послуг, які виконуються в інтересах самих виробників та споживачів продукції.

У пункті 3.1 Статуту зазначено, що для забезпечення діяльності підприємства органом управління майном створений статутний фонд у розмірі 10 878 000 грн, який становить основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.

Згідно п.3.5 Статут підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, підприємство має право лише за попередньою згодою органу управління майном, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Господарським кодексом України та іншими актами законодавства України.

Відповідно до п.3.9. Статуту підприємство здійснює володіння, користування землею й іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та законодавства України.

Пунктом 5.2 Статуту було встановлено, що управління підприємством здійснюється директором, який призначається органом управління майном.

У пунктах 5.6, 5.7 Статуту було визначено, що директор підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства в межах компетенції відповідно до цього статуту. Директор підприємства, у тому числі, діє без доручення від імені підприємства; організовує виконання завдань статутної спрямованості, розпоряджається коштами та майном підприємства відповідно до Статуту та положень законодавства; укладає договори, видає довіреності, відкриває рахунки в установах банку; вирішує питання діяльності в межах та порядку, визначених законодавством та цим Статутом тощо.

Згідно пунктів 6.2.9 Статуту Орган управління майном надає згоду на оренду майна підприємства і пропозиції щодо умов договору оренд з метою забезпечення ефективного використання орендованого майна. Контролює виконання орендарями інвестиційних та технічних програм, якщо такі передбачені договором оренди.

Цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Племінний завод "Плосківський", до складу якого, зокрема, входить земельна ділянка площею 2 124,3 га, відповідно до акта приймання-передачі від 20.12.2019 було передано до сфери управління Фонду державного майна України

26.03.2020 між Державним підприємством, як замовником, та Приватним підприємством, як виконавцем/підрядником, було укладено договір про виконання сільськогосподарських робіт № 26/03-2020 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору в порядку та на умовах цього договору виконавець надає власними силами, або із залученням субпідрядників, а замовник приймає та оплачує комплекс робіт та послуг з вирощування сільськогосподарської продукції, включно, але не обмежуючись проведенням сільськогосподарським робіт, зазначених у додатках до цього договору, на земельних ділянках, які перебувають у постійному користуванні замовника, на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 003050, зареєстрованого 29.12.1999 за номером 2, які виконуються технікою виконавця на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки, засобів захисту рослин, добрив та насіннєвого матеріалу.

Згідно із п.1.2 договору строк виконання робіт/передачі врожаю до 01.12.2020.

Підрядник виконує сільськогосподарські роботи, які є предметом договору, з використанням власних паливно-мастильних матеріалів, добрив, ЗЗР, насіння тощо (надалі - витрати матеріалів) та власною та/або орендованою технікою (п.1.3 договору).

У пункті 1.4 договору сторони погодили, що підрядник забезпечує вирощування та передачу замовнику врожаю/продукції в кількості відповідно до додатку 1 до цього договору.

Для виконання робіт та надання послуг підрядник може залучити субпідрядників (п.1.5 договору).

Відповідно до п.1.6 договору для належного виконання зобов`язань сторони домовились визначити межі та площі земельних ділянок, які підлягають обробітку за цим договором, відповідно до плану-схеми земельних ділянок, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Готова продукція, вирощена із матеріалів виконавця/підрядника, є власністю замовника (п.1.7 договору).

Відповідно до п.2.1 договору вартість робіт та матеріалів визначаються на підставі калькуляції - додаток № 1 до цього договору, який є невід`ємною частиною договору.

У пункті 2.2 договору визначено, що замовник здійснює оплату, обумовлену в п.2.2 ціну, після остаточної здачі сільськогосподарських робіт, а саме, передачі замовнику врожаю/продукції на склад замовника, в обумовленій цим договором кількості, про що складається акт приймання-передачі врожаю/продукції, отриманого в результаті проведення робіт.

За пунктом 3.1.4 договору підрядник відповідає перед замовником за втрату або пошкодження врожаю.

Згідно п.4.2.1 спірного договору замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами повного обсягу зобов`язань по цьому договору (п.9.1 договору).

Додатком № 1 від 26.03.2020 до договору є Калькуляція договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору, згідно якої всього затрат - 9 332 659,00 грн, очікуваний урожай - 2100 тон, соняшник - 2100 тон.

17.04.2020 між Державним підприємством, як підприємством-1, та Приватним підприємством, як підприємством-2, було укладено додаткову угоду №1 про внесення змін та доповнень до договору № 26/03-2020 від 26.03.2020 про виконання сільськогосподарських робіт (далі - додаткова угода).

Пунктом 1 додаткової угоди сторони домовились у всьому тексті договору слово замовник замінити на підприємство-1, а слово підрядник на підприємство-2.

Пунктом 2 додаткової угоди сторони виклали розділ 1 договору (предмет договору) в новій редакції, а саме:

1.1. Сторони домовились об`єднати свої вклади та зусилля для організації спільного обробітку земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні підприємства-1 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 003050, зареєстрованого 29.12.1999 за номером 2 та спільного вирощування сільськогосподарської продукції (далі - продукції), вказаної в плані врожайності (додаток № 3 до цього договору) для досягнення наступних господарських цілей:

забезпечення підприємства-1 кормами для відгодівлі ВРХ;

збереження та підвищення якісних характеристик земельних ділянок, запобігання забур`яненню, деградації, ерозії земельних ділянок, підвищення родючості ґрунту та збільшення врожайності сільськогосподарських культур;

вирощування сільськогосподарської продукції.

1.2. За підсумками спільної діяльності кожна із сторін договору отримує наступні результати:

1.2.1. підприємство-1 отримує результат у вигляді частини фактично виробленої продукції в заліковій вазі, відповідно до плану врожайності визначеному в додатку №3 до договору;

1.2.2. підприємство-2 отримує результат у вигляді частини фактично виробленої продукції в заліковій вазі, відповідно до плану врожайності визначеному в додатку № 3 до договору.

1.3. Ведення спільних справ за договором здійснюється сторонами за їх згодою, обсяг зобов`язань кожної сторони щодо вирощування продукції визначається в додатку 1 до договору, де вказується перелік та обсяг робіт, що будуть виконуватися сторонами, обсяг викладених сторонами сировини, матеріалів та засобів.

1.4. Сторони зобов`язувалися обмінюватися наявною в їх розпорядженні інформацією з питань, що становлять взаємний інтерес для сторін. Кожна із сторін має право ознайомлюватися зі всіма документами, щодо ведення спільних справ за цим договором, які становлять взаємний інтерес для сторін у межах дії договору; узгоджувати напрями підвищення товарності та рентабельності виробництва.

1.5. Сторони можуть надавати один одному будь-яку фінансову, технологічну або організаційну допомогу. При цьому майно та кошти не об`єднуються та в спільній власності не перебувають. Даний договір не позбавляє підприємство-1 права користування належними йому земельними ділянками та не надає права користувача чи орендаря підприємству-2.

Сторони розуміють, що положення Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21.09.2006 №185-V та постанови Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 "Про затвердження порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном" не поширюється на управління об`єктами власності українського народу, визначеними частиною першої ст. 133 Конституції України, якими є земельні ділянки, що перебувають в постійному користуванні підприємства-1.

1.6. З метою розрахунку вартості та кількості майбутнього врожаю продукції сторони погоджують відповідний план врожайності (додаток № 3 до договору).

1.7. Передбачені в цьому договорі роботи виконуються підприємством-2 з власних або наданих підприємством-1 сировини, матеріалів та засобів (посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, сільськогосподарської техніки). При цьому використані підприємством-2 сировина, матеріали та засоби є власністю підприємства-2. Використані підприємством-1 сировина, матеріали та засоби є власністю підприємства-1. Отриманий результат у вигляді частини фактично виробленої продукції в заліковій вазі, вказаній в плані врожайності, є власністю підприємства-1

1.8. Збирання продукції (соняшнику, кукурудзи) проводиться підприємством-2. Збирання іншої продукції (люцерни, вівса, кукурудзи на силос) може проводитися підприємством-1 самостійно.

1.9. Для належного виконання зобов`язань сторони домовились визначити межі та площі земельних ділянок, які підлягають обробітку за цим договором, відповідно до плану-схеми земельних ділянок, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Також пунктами 3, 4 та 5 додаткової угоди сторони виклали розділи 3, 4, 5 договору в новій редакції.

Так відповідно до п. п.2.1- 2.3, 2.5 договору (в редакції додаткової угоди) порядок розподілу результатів спільної діяльності, зокрема, розподіл продукції визначається сторонами в плані врожайності. Після закінчення збирання продукції (соняшнику, кукурудзи) підприємство-2 передає частину виробленої продукції підприємству-1, в розмірі, визначеному в плані врожайності. Частина виробленої продукції після виконання підприємством-2 положень пункту 2.2 цього договору залишається в розпорядженні підприємства-2. Ціна договору становить вартість фактично зібраної готової продукції.

Підприємство-1, зокрема, зобов`язане забезпечити в будь-який час вільний доступ, представників та сільськогосподарської техніки підприємства-2 до земельних ділянок, визначених в цьому договорі, де виробляється продукція, не чинити перешкод підприємству-2 в збиранні врожаю, не залучати для виконання умов цього договору третіх осіб, зокрема, для збирання продукції без попереднього погодження з підприємством-2 (п.3.1 договору в редакції додаткової угоди).

Підприємство-2, зокрема, зобов`язане передати визначену в плані врожайності частину зібраної з поля продукції, своєчасно та в повному обсязі провести визначені у додатку №1 до цього договору роботи на земельних ділянках підприємства-1, здійснювати збирання та ввезення продукції з поля (п.3.2 договору в редакції додаткової угоди).

У пункт 4.1 договору в редакції додаткової угоди відповідачі погодили, права підприємства-2, серед яких зокрема: право безперешкодного доступу до земельної ділянки, на якій вирощується продукція, безперешкодного доступу власної чи залученої сільськогосподарської техніки, безперешкодного збирання та вивезення продукції, право самостійно без погодження з підприємством-1 у будь-який час здійснювати збирання продукції.

У свою чергу пунктом 4.2 договору в редакції додаткової угоди передбачені права підприємства-1, серед яких право отримання визначеної цим договором частини виробленої продукції.

Пунктом 7 додаткової угоди сторони домовились викласти додаток № 1 від 17.04.2020 до договору в новій редакції, яким встановлено перелік робіт та їх вартість.

Згідно додатку №1 (нова редакція) всього витрат за даною калькуляцією - 19359827,77грн. Також у вказаному додатку зазначено, що вклад підприємства 1 складається: доступ до земельних ділянок відповідно до план-схеми; власна праця працівників підприємства, навички та вміння з вирощування, переробки та реалізації сільгоспкультур; посівний матеріал (насіння соняшнику - 25 мішків вартістю 65000,10 грн та насіння кукурудзи - 130 мішків вартістю 273000,00 грн).

У додатку №3 відповідачами погоджено план врожайності за яким:

- відповідач-1 отримує: 100% кукурудзи на силос на площі 115 га; 100% овсу на зелений корм на площі 48 га, 100% соняшника на площі 50, 100 % люцерни на площі 37 га, 10% кукурудзи на площі 300 га та 10 % соняшника на площі 700 га;

відповідач-2 отримує 90% кукурудзи на площі 300 га та 90% соняшника на площі 700 га.

У додатку №2 сторонами погоджені план-схеми земельних ділянок.

Наказом Фонду державного майна №940 від 02.06.2020 було затверджено нову редакцію Статуту Державного підприємства "Племінний завод "Плосківський", згідно якого воно є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності, та належить до сфери управління Фонду державного майна України.

Пунктом 11.1 нової редакції Статуту встановлено, що значним господарським зобов`язанням (правочином) підприємства вважається господарське зобов`язання (правочин), що вчиняється підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг чи сума коштів, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання (правочину), приймається Суб`єктом управління підприємством. Забороняється ділити предмет господарського зобов`язання (правочину) з метою ухилення від передбаченого цією статтею порядку прийняття рішень про вчинення значного господарського зобов`язання (п.11.2 нової редакції Статуту).

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником та органом управління від імені держави Державного підприємства є Фонд державного майна України.

У подальшому, відповідно до акта розподілу товару від 24.11.2020 відповідачі здійснили розподіл вирощеної продукції 2020 року наступним чином:

- кукурудза з-під комбайну в загальній кількості 907, 7 т, з яких: 816, 9 т. (90%) передано відповідачу-2 та 90, 8 т. (10%) передано відповідачу-1;

- соняшник з-під комбайну в загальній кількості 414, 9 т, з яких: 373, 4 т. (90%) передано відповідачу-2 та 41,5 (10%) передано відповідачу-1.

Крім того, відповідачами погоджено розрахунок ціни продажу с/г культур станом на 24.11.2020, відповідно до якого ціна кукурудзи з-під комбайну за тонну становить 6 276,00 грн та ціна соняшника з-під комбайну за тонну становить 16 936, 00 грн.

Таким чином, загальна вартість кукурудзи та соняшнику, одержаного від урожаю 2020 року складає 12 723 471,00 грн (5 696 725,20 грн (907,7 т х 6276,00 грн) + 7 026 746, 40 грн (414,9 т х 16 639,00 грн)).

Листом від 01.04.2021 Фонд повідомив Київській обласній прокуратурі про те, що до нього надійшов лист Державного підприємства від 17.03.2021 №329/2021 щодо укладення додаткової угоди до договору від 26.03.2020, з якого Фонду стало відмово, що між відповідачами була укладена додаткова угода до договору від 26.03.2020, згідно якої предмет договору був викладений у новій редакції, а саме, з договору підряду вказаний договір перетворився у договір про спільну діяльність. Договір є нікчемним, оскільки був складений без відповідного погодження з уповноваженим органом управління майном, тому, з метою захисту інтересів держави, просить подати позов в інтересах держави в особі Державного підприємства щодо визнання додаткової угоди недійсною.

Листом за вих. №331 від 24.05.2021 Приватне підприємство повідомило прокурору Броварської окружної прокуратури про те, що ініціатором укладення договору є Фонд державного майна. Перед укладенням договір був погоджений Фондом. Після виконання всіх умов даного договору термін його дії на 2021 рік не продовжувався. На час надання відповіді Приватне підприємство земельними ділянками, що перебувають у постійному користуванні Державного підприємства, не користується.

Листом за вих. № 102/2022 від 25.07.2022 Державне підприємство повідомило, що у нього відсутня будь-яка документація щодо спірного договору в зв`язку із перебуванням російських військ на його території у березні 2022 року.

Прокуратурою листом за вих. №52-419вих21 від 22.04.2021 та листом від 16.08.2022 за вих. №52-3608вих22т було повідомлено Фонд державного майна України про те, що в межах кримінального провадження №42021112130000005 від 21.04.2021 було встановлено факт того, що між відповідачами укладено спірний договір і додаткову угоду до нього.

Прокурор також неодноразово звертався до Фонду з листами щодо укладання відповідачами спірного правочину, однак, заходи цивільно-правового характеру з метою усунення порушень закону Фондом не вжито.

Фонд листом за вих. №10-72-7255 від 27.03.2023 повідомив прокурору, що не вжив заходів для оскарження правочинів у судовому порядку у зв`язку із відсутністю можливості сплати судового збору.

Броварська окружна прокуратура Київської області листом за вих.52-2389вих-23 від 27.03.2023 повідомила Фонду про те, що нею підготовлено позовну заяву в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про визнання недійсними договору, додаткової угоди та стягнення в дохід держави всього одержаного за договором.

У зв`язку із викладеними обставинами прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Фонду та просив визнати недійсними договір і додаткову угоди до нього, а також стягнути з відповідачів в дохід держави всього одержаного сторонами за договором, а саме, 12 723 471,60 грн вартості вирощеної продукції 2020 року.

В обґрунтування підстав позову прокурор посилався на те, що договір за своєю суттю та змістом є договором підряду, вартість робіт за ним становить 9332659,00 грн, що набагато більше, ніж 10% вартості активів Державного підприємства, отже, відноситься до значного господарського зобов`язання, вчиненню якого повинно було передувати рішення уповноваженого органу управління - Фонду, яким відповідне рішення не приймалось, а також вказаний договір був укладений без проведення процедури публічної закупівлі. Додаткова угода до договору перетворила первісний договір підряду в договір про спільну діяльність, однак згідно Закону України "Про управління об`єктами державної власності" договір про спільну діяльність мав укладатись за наявності погодження з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом і Мінюстом та за наявності відповідного рішення Кабінету Міністрів України, чого у даному випадку не відбулось. За вказаних обставин укладені договір і додаткова угода до нього прямо суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки призвели до фінансових втрат державного бюджету, вказані дії обома сторонами вчинені свідомо та цілеспрямовано, відверто нехтуючи вимогами законодавства, зрозумілого обом сторонам.

За наслідком розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку, що умови спірного договору підпадають під ознаки орендних правовідносин, що врегульовано статтею 792 Цивільного кодексу України, Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі" і сторони умисно намагались приховати договір оренди земельної ділянки, яка належить державі, для отримання можливості користуватися такою земельною ділянкою та вилучати внаслідок такого користування урожай для отримання прибутку. Суд вказав, що матеріали справи свідчать про те, що уповноваженими органами з розпорядження земельною ділянкою рішення щодо передання в оренду відповідачу 2 земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні відповідача 1, не приймалось, земельна ділянка в позивача не вилучались для їх передання в користування відповідачу-2. Отже, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду земельної ділянки, яка є об`єктом державної власності та перебувають в постійному користуванні відповідача 1, у зв`язку із чим задовольнив позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Проте, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов`язки між відповідачами у даній справі виникли на підставі договору від 26.03.2020 про виконання сільськогосподарських робіт № 26/03-2020 (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах цього договору виконавець надає власними силами або із залученням субпідрядників а замовник приймає та оплачує комплекс робіт та послуг з вирощування сільськогосподарської продукції, включно, але не обмежуючись проведенням сільськогосподарським робіт, зазначених у додатках до цього договору, на земельних ділянках, які перебувають у постійному користуванні замовника, на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 003050, зареєстрованого 29.12.1999 за номером 2, які виконуються технікою виконавця на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки, засобів захисту рослин, добрив та насіннєвого матеріалу.

Згідно із п.1.2 договору строк виконання робіт/передачі врожаю до 01.12.2020.

Підрядник виконує сільськогосподарські роботи, які є предметом договору, з використанням власних паливно-мастильних матеріалів, добрив, ЗЗР, насіння тощо (надалі - витрати матеріалів) та власною та/або орендованою технікою (п.1.3 договору).

У пункті 1.4 договору сторони погодили, що підрядник забезпечує вирощування та передачу замовнику врожаю/продукції в кількості відповідно до додатку 1 до цього договору.

Для виконання робіт та надання послуг підрядник може залучити субпідрядників (п.1.5 договору).

Відповідно до п.1.6 договору для належного виконання зобов`язань сторони домовились визначити межі та площі земельних ділянок, які підлягають обробітку за цим договором, відповідно до плану-схеми земельних ділянок, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Готова продукція, вирощена із матеріалів виконавця/підрядника, є власністю замовника (п.1.7 договору).

Відповідно до п.2.1 договору вартість робіт та матеріалів визначаються на підставі калькуляції - додаток № 1 до цього договору, який є невід`ємною частиною договору.

У пункті 2.2 договору визначено, що замовник здійснює оплату, обумовлену в п.2.2 ціну. після остаточної здачі сільськогосподарських робіт, а саме, передачі замовнику врожаю/продукції на склад замовника в обумовленій цим договором кількості, про що складається акт приймання-передачі врожаю/продукції, отриманого в результаті проведення робіт.

За пунктом 3.1.4 договору підрядник відповідає перед замовником за втрату або пошкодження врожаю.

Згідно п.4.2.1 спірного договору замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи.

Договір набув чинності з моменту його підписання сторонами і діяв до 31.12.2020, після чого припинився без подальшої пролонгації.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про публічні закупівлі" цей закон застосовується до замовників за умови, що вартість предмета закупівлі для робіт дорівнює або перевищує 1500000грн.

Відповідно до п.п л) п.18 ч.2 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері управління об`єктами державної власності віднесено визначення порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Такий порядок визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296

17.04.2020 між Державним підприємством, як підприємством-1, та Приватним підприємством, як підприємством-2, було укладено додаткову угоду №1 про внесення змін та доповнень до договору № 26/03-2020 від 26.03.2020 про виконання сільськогосподарських робіт (далі - додаткова угода), якою до договору внесені наступні зміни.

Пунктом 1 додаткової угоди сторони домовились у всьому тексті договору слово замовник замінити на підприємство-1, а слово підрядник на підприємство-2.

Пунктом 2 додаткової угоди сторони виклали розділ 1 договору (предмет договору) в новій редакції, а саме:

1.1. Сторони домовились об`єднати свої вклади та зусилля для організації спільного обробітку земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні підприємства-1 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 003050, зареєстрованого 29.12.1999 за номером 2 та спільного вирощування сільськогосподарської продукції (далі - продукції), вказаної в плані врожайності (додаток № 3 до цього договору) для досягнення наступних господарських цілей:

забезпечення підприємства-1 кормами для відгодівлі ВРХ;

збереження та підвищення якісних характеристик земельних ділянок, запобігання забур`яненню, деградації, ерозії земельних ділянок, підвищення родючості ґрунту та збільшення врожайності сільськогосподарських культур;

вирощування сільськогосподарської продукції.

1.2. За підсумками спільної діяльності кожна із сторін договору отримує наступні результати:

1.2.1. підприємство-1 отримує результат у вигляді частини фактично виробленої продукції в заліковій вазі, відповідно до плану врожайності визначеному в додатку №3 до договору;

1.2.2. підприємство-2 отримує результат у вигляді частини фактично виробленої продукції в заліковій вазі, відповідно до плану врожайності визначеному в додатку № 3 до договору.

1.3. Ведення спільних справ за договором здійснюється сторонами за їх згодою, обсяг зобов`язань кожної сторони щодо вирощування продукції визначається в додатку 1 до договору, де вказується перелік та обсяг робіт, що будуть виконуватися сторонами, обсяг викладених сторонами сировини, матеріалів та засобів.

1.4. Сторони зобов`язувалися обмінюватися наявною в їх розпорядженні інформацією з питань, що становлять взаємний інтерес для сторін. Кожна із сторін має право ознайомлюватися зі всіма документами щодо ведення спільних справ за цим договором, які становлять взаємний інтерес для сторін у межах дії договору; узгоджувати напрями підвищення товарності та рентабельності виробництва.

1.5. Сторони можуть надавати один одному будь-яку фінансову, технологічну або організаційну допомогу. При цьому майно та кошти не об`єднуються та в спільній власності не перебувають. Даний договір не позбавляє підприємство-1 права користування належними йому земельними ділянками та не надає права користувача чи орендаря підприємству-2.

Сторони розуміють, що положення Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21.09.2006 №185-V та постанови Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 "Про затвердження порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном" не поширюється на управління об`єктами власності українського народу, визначеними частиною першої ст. 133 Конституції України, якими є земельні ділянки, що перебувають в постійному користуванні підприємства-1.

1.6. З метою розрахунку вартості та кількості майбутнього врожаю продукції сторони погоджують відповідний план врожайності (додаток № 3 до договору).

1.7. Передбачені в цьому договорі роботи виконуються підприємством-2 з власних або наданих підприємством-1 сировини, матеріалів та засобів (посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, сільськогосподарської техніки). При цьому використані підприємством-2 сировина, матеріали та засоби є власністю підприємства-2. Використані підприємством-1 сировина, матеріали та засоби є власністю підприємства-1. Отриманий результат у вигляді частини фактично виробленої продукції в заліковій вазі, вказаній в плані врожайності, є власністю підприємства-1

1.8. Збирання продукції (соняшнику, кукурудзи) проводиться підприємством-2. Збирання іншої продукції (люцерни, вівса, кукурудзи на силос) може проводитися підприємством-1 самостійно.

1.9. Для належного виконання зобов`язань сторони домовились визначити межі та площі земельних ділянок, які підлягають обробітку за цим договором, відповідно до плану-схеми земельних ділянок, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Також пунктами 3, 4 та 5 додаткової угоди сторони виклали розділи 3, 4, 5 договору в новій редакції.

Так відповідно до п. п.2.1- 2.3, 2.5 договору (в редакції додаткової угоди) порядок розподілу результатів спільної діяльності, зокрема, розподіл продукції визначається сторонами в плані врожайності. Після закінчення збирання продукції (соняшнику, кукурудзи) підприємство-2 передає частину виробленої продукції підприємству-1, в розмірі, визначеному в плані врожайності. Частина виробленої продукції після виконання підприємством-2 положень пункту 2.2 цього договору залишається в розпорядженні підприємства-2. Ціна договору становить вартість фактично зібраної готової продукції.

Підприємство-1, зокрема, зобов`язане забезпечити в будь-який час вільний доступ, представників та сільськогосподарської техніки підприємства-2 до земельних ділянок, визначених в цьому договорі, де виробляється продукція, не чинити перешкод підприємству-2 в збиранні врожаю, не залучати для виконання умов цього договору третіх осіб, зокрема, для збирання продукції без попереднього погодження з підприємством-2 (п.3.1 договору в редакції додаткової угоди).

Підприємство-2, зокрема, зобов`язане передати визначену в плані врожайності частину зібраної з поля продукції, своєчасно та в повному обсязі провести визначені у додатку №1 до цього договору роботи на земельних ділянках підприємства-1, здійснювати збирання та ввезення продукції з поля (п.3.2 договору в редакції додаткової угоди).

У пункт 4.1 договору в редакції додаткової угоди відповідачі погодили права підприємства-2, серед яких зокрема: право безперешкодного доступу до земельної ділянки, на якій вирощується продукція, безперешкодного доступу власної чи залученої сільськогосподарської техніки, безперешкодного збирання та вивезення продукції, право самостійно без погодження з підприємством-1 у будь-який час здійснювати збирання продукції.

У свою чергу пунктом 4.2 договору в редакції додаткової угоди передбачені права підприємства-1, серед яких право отримання визначеної цим договором частини виробленої продукції.

Разом з тим, станом на момент укладення спірної угоди та додаткової угоди до неї чинна редакція Статуту відповідача - 1 не передбачала обмежень повноважень директора щодо вчинення угод про спільну діяльність, комісії тощо.

Предметом розгляду у даній справі є позовні вимоги про визнання недійсними договору про виконання сільськогосподарських робіт № 26/03-2020 від 26.03.2020 та додаткової угоди № 1 від 17.04.2020 про внесення змін та доповнень до вказаного договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оспорювані правочини є удаваними і приховують договір оренди землі.

Однак суд апеляційної інстанції не погоджується з цим висновком суду першої інстанції, оскільки спірні правочини не містять кадастрових номерів (номеру) земельних ділянок (ділянки), умов про передачу земельної ділянки в користування відповідачу-2, вартості об`єкта оренди, розміру та порядку сплати орендної плати та інших істотних умов, визначених Законом України "Про оренду землі" для цього виду правочинів.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодексу України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Отже, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Отже, кожен з видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів, залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки.

Під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх учинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За правилом статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він буде спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Водночас у пункті 44 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі №917/1173/22, зазначено, що частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Застосовуючи частину 1 статті 228 Цивільного кодексу України, слід враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині 1 йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині 3 йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.

У правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства, не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок.

Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.

Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них.

Кожен член суспільства, як колективного носія цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси.

Разом із тим Верховний Суд України в постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 сформулював детальний висновок щодо застосування статті 228 Цивільного кодексу України (в контексті визначення терміну "публічний порядок"):

"Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".

Тобто, не будь-яке порушення закону при укладенні оспорюваного правочину може бути підставою для визнання його недійсним, а лише ті порушення, на які сторони договору мають умисел і винні дії яких посягають на фундаментальні цінності, суспільні, економічні та соціальні основи держави.

Зважаючи на те, що прокурор у судовому засіданні не довів належними і допустимими доказами антисоціальний характер дій відповідачів при укладенні спірних правочинів, умисел відповідачів на посягання на фундаментальні цінності, суспільні, економічні та соціальні основи держави, істотні громадські та державні (публічні) інтереси, оспорювані правочини не є такими, що порушують публічний порядок.

За таких обставин місцевий господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 228 Цивільного кодексу України, виснувавши, що укладений між сторонами договір оренди є таким, що порушує публічний порядок.

Щодо необхідності застосування до спірних правовідносин принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"), апеляційний господарський суд зазначає, що принцип "jura novit curia", з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов необхідно зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права аргументувати свою позицію в умовах нової кваліфікації.

У контексті спірних правовідносин суд зазначає, що розсуд суду не є безмежним навіть у площині захисту порушених інтересів, тому в абзаці 2 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено право суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Спір, що розглядається, стосується визнання недійсним договору. Правомірність правочину згідно зі статтею 204 ЦК України презюмується, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зважаючи на вимоги статті 215 ЦК України, частиною 3 якої, зокрема, передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, можна дійти висновку, що у спорах про визнання недійсними договорів принцип "jura novit curia" застосовується до правочинів, недійсність яких прямо встановлена законом, однак у даному випадку відсутній закон, нормами якого прямо встановлена недійсність укладеного між сторонами договору та додаткової угоди до нього.

Щодо права прокурора на звернення до суду із даним позовом, то як вбачається з матеріалів справи, змісту позовної заяви, зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті, вірно визначив позивача, якими не здійснювались дії щодо захисту інтересів держави, які, за доводами прокурора, є порушеними. Також прокурором було дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та положення ст. 53 ГПК України.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 12 вересня 2023 року прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно положень статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки апеляційним господарським судом була задоволена апеляційна скарга відповідача 2 та відмовлено у задоволенні позову, понесені апелянтом судові витрати підлягають покладенню на Київську обласну прокуратуру, яка є юридичною особою і якій підпорядкована місцева (окружна) прокуратура, яка була ініціатором даного судового провадження.

При цьому апеляційним господарським судом враховані правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2022 у справі №923/199/21, згідно яких звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Соснова" задовольнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12 вересня 2023 року.

3. У позові відмовити.

4. Стягнути з Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, ідентифікаційний код 02909996) на користь Приватного підприємства "Соснова" (08423, Київська область, Бориспільський район, село Соснова, ідентифікаційний код 03753450) - 294 336,12 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

6. Справу повернути до Господарського суду Київської області.

7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12.07.2024.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді А.О. Мальченко

О.В. Агрикова