Постанова

від 13.11.2024 по справі 911/934/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 911/934/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 (колегія суддів: Козир Т. П., Мальченко А. О., Агрикова О. В.) у справі

за позовом заступника керівника Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах Фонду державного майна України до відповідачів: 1) Державного підприємства "Племінний завод "Плосківський", 2) Приватного підприємства "Соснова" про визнання недійсними договору, додаткової угоди та стягнення в дохід держави 12 723 471, 60 грн одержаних сторонами за договором,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Гудкова Д. В.,

позивача - Хайновського О. О.,

відповідача-2 - Павлушко Ю. І., Дерев`янчука В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У серпні 2023 року заступник керівника Броварської окружної прокуратури Київської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ або позивач) до Державного підприємства "Племінний завод "Плосківський" (далі - Державне підприємство або відповідач-1) та Приватного підприємства "Соснова" (далі - Приватне підприємство або відповідач-2), в якому просив суд:

- визнати недійсним договір про виконання сільськогосподарських робіт № 26/03-2020, укладений між відповідачами 26.03.2020;

- визнати недійсною додаткову угоду від 17.04.2020 № 1 про внесення змін та доповнень до договору від 26.03.2020 № 26/03-2020 про виконання сільськогосподарських робіт, укладену між відповідачами;

- стягнути з Державного підприємства в дохід держави все отримане за договором про виконання сільськогосподарських робіт від 26.03.2020 № 26/03-2020 та додатковою угодою від 17.04.2020 № 1 до договору від 26.03.2020 № 26/03-2020 у вигляді 569 725,50 грн - 10 % вартості кукурудзи з-під комбайну із урожаю 2020 року та 702 674,64 грн - 10 % вартості соняшника з-під комбайну із урожаю 2020 року;

- стягнути з Приватного підприємства в дохід держави все отримане за договором про виконання сільськогосподарських робіт від 26.03.2020 № 26/03-2020 та додатковою угодою від 17.04.2020 № 1 до договору від 26.03.2020 № 26/03-2020 у вигляді 5 126 999,70 грн - 90 % вартості кукурудзи з-під комбайну із урожаю 2020 року та 6 324 071,76 грн та - 90 % вартості соняшника з-під комбайну із урожаю 2020 року.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений відповідачами договір про виконання сільськогосподарських робіт за правовою природою є договором підряду, вартість робіт за ним перевищує 10 % вартості активів Державного підприємства, однак він не погоджувався з органом управління державним майном і укладений без проведення процедури публічних закупівель; додатковою угодою № 1 відповідачі повністю змінили текст і суть первісного договору і нова редакція договору підряду є прихованим договором про спільну діяльність, проте він укладений без дотримання вимог чинного законодавства; вказані правочини прямо суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки призвели до фінансових втрат суб`єкта господарювання державного сектора економіки та втрат державного бюджету, тому вони підлягають визнанню недійними, а все отримане за вказаними правочинами підлягає стягненню в дохід держави.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею І-КВ № 03050 від 29.12.1999 Державному племінному заводу "Плосківський", село Плоске Броварського району Київської області, надано у постійне користування 2124,3 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування для сільськогосподарського виробництва.

4. Наказом Міністерства аграрної політики України від 04.09.2008 № 560 наказано перейменувати Державний племінний завод "Плосківський" у Державне підприємство "Племінний завод "Плосківський". Державне підприємство "Племінний завод "Плосківський" є правонаступником майнових прав та обов`язків Державного племінного заводу "Плосківський".

5. Наказом Міністерства аграрної політки України від 23.10.2008 № 693 було затверджено нову редакцію статуту Державного підприємства, відповідно до якого завод заснований на державній власності і підпорядковується Міністерству аграрної політики України та є підзвітним йому.

6. Пунктом 1.4 статуту відповідача-1 було визначено, що підприємство є державним унітарним комерційним підприємством. Підприємство є юридичною особою за законодавством України. Підприємство набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації, яка проводиться згідно з чинним законодавством України.

7. Згідно із пунктом 2.1 статуту підприємство створене з метою:

- збереження і нарощування виробництва кращих племінних ресурсів в тваринництві;

- одержання і вирощування племінного молодняку кращих вітчизняних і світових порід великої рогатої худоби;

- забезпечення підприємств племоб`єднань і селекційно-гібридних центрів племінними плідниками;

- укомплектування племінним маточним поголів`ям племферм та товарних господарств будь-якої форми власності, які виявили бажання вирощувати племінні тварини;

- виконання державних завдань з реалізації племінних тварин.

8. Предметом діяльності підприємства є: сукупність виробничих, господарських, комерційних, товарно-посередницьких, постачальницько-збутових, фінансових, соціальних функцій, робіт і послуг, які виконуються в інтересах самих виробників та споживачів продукції.

9. У пункті 3.1 Статуту зазначено, що для забезпечення діяльності підприємства органом управління майном створений статутний фонд у розмірі 10 878 000 грн, який становить основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.

10. Згідно з пунктом 3.5 Статуту підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, підприємство має право лише за попередньою згодою органу управління майном, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Господарським кодексом України (далі - ГК України) та іншими актами законодавства України.

11. Відповідно до пункту 3.9 статуту передбачено, що підприємство здійснює володіння, користування землею й іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та законодавства України.

12. Пунктом 5.2 статуту було встановлено, що управління підприємством здійснюється директором, який призначається органом управління майном.

13. У пунктах 5.6, 5.7 статуту було визначено, що директор підприємства самостійно вирішує питання щодо діяльності підприємства в межах компетенції відповідно до цього статуту. Директор підприємства, у тому числі, діє без доручення від імені підприємства; організовує виконання завдань статутної спрямованості, розпоряджається коштами та майном підприємства відповідно до статуту та положень законодавства; укладає договори, видає довіреності, відкриває рахунки в установах банку; вирішує питання діяльності в межах та порядку, визначених законодавством та цим статутом тощо.

14. Згідно з підпунктами 6.2.9, 6.2.10 статуту орган управління майном надає згоду на оренду майна підприємства і пропозиції щодо умов договору оренди з метою забезпечення ефективного використання орендованого майна; контролює виконання орендарями інвестиційних та технічних програм, якщо такі передбачені договором оренди.

15. Відповідно до акта приймання-передачі від 20.12.2019 цілісний майновий комплекс Державного підприємства, до складу якого входить, зокрема, земельна ділянка площею 2124,3 га, було передано до сфери управління ФДМУ.

16. 26.03.2020 між Державним підприємством як замовником та Приватним підприємством як виконавцем/підрядником, було укладено договір про виконання сільськогосподарських робіт № 26/03-2020 (далі - договір).

17. Відповідно до пункту 1.1 договору в порядку та на умовах цього договору виконавець надає власними силами або із залученням субпідрядників, а замовник приймає та оплачує комплекс робіт та послуг з вирощування сільськогосподарської продукції, включно, але не обмежуючись, проведенням сільськогосподарських робіт, зазначених у додатках до цього договору, на земельних ділянках, які перебувають у постійному користуванні замовника, на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 003050, зареєстрованого 29.12.1999 за номером 2, які виконуються технікою виконавця на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки, засобів захисту рослин, добрив та насіннєвого матеріалу.

18. Згідно із пунктом 1.2 договору строк виконання робіт/передачі врожаю до 01.12.2020.

19. Підрядник виконує сільськогосподарські роботи, які є предметом договору, з використанням власних паливно-мастильних матеріалів, добрив, засобів захисту рослин, насіння тощо (надалі - витратні матеріали) та власною та/або орендованою технікою (пункт 1.3 договору).

20. У пункті 1.4 договору сторони погодили, що підрядник забезпечує вирощування та передачу замовнику врожаю/продукції в кількості відповідно до додатку № 1 до цього договору.

21. Для виконання робіт та надання послуг підрядник може залучити субпідрядників (пункт 1.5 договору).

22. Відповідно до пункту 1.6 договору для належного виконання зобов`язань сторони домовились визначити межі та площі земельних ділянок, які підлягають обробітку за цим договором, відповідно до плану-схеми земельних ділянок, яка є невід`ємною частиною цього договору.

23. Готова продукція, вирощена із матеріалів виконавця/підрядника, є власністю замовника (пункт 1.7 договору).

24. Відповідно до пункту 2.1 договору вартість робіт та матеріалів визначаються на підставі калькуляції - додаток № 1 до цього договору, який є невід`ємною частиною договору.

25. У пункті 2.2 договору визначено, що замовник здійснює оплату, обумовлену в пункті 2.2 ціну після остаточної здачі сільськогосподарських робіт, а саме передачі замовнику врожаю/продукції на склад замовника, в обумовленій цим договором кількості, про що складається акт приймання-передачі врожаю/продукції, отриманого в результаті проведення робіт.

26. У відповідності до підпункту 3.1.4 договору підрядник відповідає перед замовником за втрату або пошкодження врожаю.

27. Згідно з підпунктом 4.2.1 спірного договору замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи.

28. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами повного обсягу зобов`язань за цим договором (пункт 9.1 договору).

29. Додатком № 1 від 26.03.2020 до договору є калькуляція договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору, згідно з якою всього затрат - 9 332 659,00 грн, очікуваний урожай - 2100 тонн, соняшник - 2100 тонн.

30. 17.04.2020 між Державним підприємством (підприємством-1) та Приватним підприємством (підприємством-2) було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін та доповнень до договору від 26.03.2020 № 26/03-2020 про виконання сільськогосподарських робіт (далі - додаткова угода).

31. Пунктом 1 додаткової угоди сторони домовились у всьому тексті договору слово замовник замінити на підприємство-1, а слово підрядник на підприємство-2.

32. Пунктом 2 додаткової угоди сторони виклали розділ 1 договору (предмет договору) в новій редакції, а саме:

1.1. Сторони домовились об`єднати свої вклади та зусилля для організації спільного обробітку земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні підприємства-1 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 003050, зареєстрованого 29.12.1999 за номером 2 та спільного вирощування сільськогосподарської продукції (далі - продукції), вказаної в плані врожайності (додаток № 3 до цього договору) для досягнення наступних господарських цілей:

- забезпечення підприємства-1 кормами для відгодівлі ВРХ;

- збереження та підвищення якісних характеристик земельних ділянок, запобігання забур`яненню, деградації, ерозії земельних ділянок, підвищення родючості ґрунту та збільшення врожайності сільськогосподарських культур;

вирощування сільськогосподарської продукції.

1.2. За підсумками спільної діяльності кожна із сторін договору отримує наступні результати:

1.2.1. підприємство-1 отримує результат у вигляді частини фактично виробленої продукції в заліковій вазі, відповідно до плану врожайності визначеному в додатку № 3 до договору;

1.2.2. підприємство-2 отримує результат у вигляді частини фактично виробленої продукції в заліковій вазі, відповідно до плану врожайності визначеному в додатку № 3 до договору.

1.3. Ведення спільних справ за договором здійснюється сторонами за їх згодою, обсяг зобов`язань кожної сторони щодо вирощування продукції визначається в додатку 1 до договору, де вказується перелік та обсяг робіт, що будуть виконуватися сторонами, обсяг викладених сторонами сировини, матеріалів та засобів.

1.4. Сторони зобов`язувалися обмінюватися наявною в їх розпорядженні інформацією з питань, що становлять взаємний інтерес для сторін. Кожна із сторін має право ознайомлюватися зі всіма документами, щодо ведення спільних справ за цим договором, які становлять взаємний інтерес для сторін у межах дії договору; узгоджувати напрями підвищення товарності та рентабельності виробництва.

1.5. Сторони можуть надавати один одному будь-яку фінансову, технологічну або організаційну допомогу. При цьому майно та кошти не об`єднуються та в спільній власності не перебувають. Даний договір не позбавляє підприємство-1 права користування належними йому земельними ділянками та не надає права користувача чи орендаря підприємству-2.

Сторони розуміють, що положення Закону України "Про управління об`єктами державної власності" від 21.09.2006 № 185-V та постанови Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 "Про затвердження порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном" не поширюється на управління об`єктами власності українського народу, визначеними частиною першої ст. 133 Конституції України, якими є земельні ділянки, що перебувають в постійному користуванні підприємства-1.

1.6. З метою розрахунку вартості та кількості майбутнього врожаю продукції сторони погоджують відповідний план врожайності (додаток № 3 до договору).

1.7. Передбачені в цьому договорі роботи виконуються підприємством-2 з власних або наданих підприємством-1 сировини, матеріалів та засобів (посівного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, сільськогосподарської техніки). При цьому використані підприємством-2 сировина, матеріали та засоби є власністю підприємства-2. Використані підприємством-1 сировина, матеріали та засоби є власністю підприємства-1. Отриманий результат у вигляді частини фактично виробленої продукції в заліковій вазі, вказаній в плані врожайності, є власністю підприємства-1

1.8. Збирання продукції (соняшнику, кукурудзи) проводиться підприємством-2. Збирання іншої продукції (люцерни, вівса, кукурудзи на силос) може проводитися підприємством-1 самостійно.

1.9. Для належного виконання зобов`язань сторони домовились визначити межі та площі земельних ділянок, які підлягають обробітку за цим договором, відповідно до плану-схеми земельних ділянок, яка є невід`ємною частиною цього договору.

33. Також пунктами 3, 4 та 5 додаткової угоди сторони виклали розділи 3, 4, 5 договору в новій редакції.

34. Так, відповідно до пунктів 2.1- 2.3, 2.5 договору (в редакції додаткової угоди) порядок розподілу результатів спільної діяльності, зокрема розподіл продукції, визначається сторонами в плані врожайності. Після закінчення збирання продукції (соняшнику, кукурудзи) підприємство-2 передає частину виробленої продукції підприємству-1 в розмірі, визначеному в плані врожайності. Частина виробленої продукції після виконання підприємством-2 положень пункту 2.2 цього договору залишається в розпорядженні підприємства-2. Ціна договору становить вартість фактично зібраної готової продукції.

35. Підприємство-1, зокрема, зобов`язане забезпечити в будь-який час вільний доступ представників та сільськогосподарської техніки підприємства-2 до земельних ділянок, визначених в цьому договорі, де виробляється продукція, не чинити перешкод підприємству-2 в збиранні врожаю, не залучати для виконання умов цього договору третіх осіб, зокрема, для збирання продукції без попереднього погодження з підприємством-2 (пункт 3.1 договору в редакції додаткової угоди).

36. Підприємство-2, зокрема, зобов`язане передати визначену в плані врожайності частину зібраної з поля продукції, своєчасно та в повному обсязі провести визначені у додатку № 1 до цього договору роботи на земельних ділянках підприємства-1, здійснювати збирання та вивезення продукції з поля (пункт 3.2 договору в редакції додаткової угоди).

37. У пункті 4.1 договору в редакції додаткової угоди відповідачі погодили права підприємства-2, серед яких, зокрема: право безперешкодного доступу до земельної ділянки, на якій вирощується продукція, безперешкодного доступу власної чи залученої сільськогосподарської техніки, безперешкодного збирання та вивезення продукції, право самостійно без погодження з підприємством-1 у будь-який час здійснювати збирання продукції.

38. У свою чергу, пунктом 4.2 договору в редакції додаткової угоди передбачені права підприємства-1, серед яких право на отримання визначеної цим договором частини виробленої продукції.

39. Пунктом 7 додаткової угоди сторони домовились викласти додаток № 1 від 17.04.2020 до договору в новій редакції, яким встановлено перелік робіт та їх вартість.

40. Відповідно до додатку № 1 (нова редакція) всього витрат за даною калькуляцією - 19 359 827,77 грн. Також у вказаному додатку зазначено, що вклад підприємства-1 складається з доступу до земельних ділянок відповідно до плану-схеми, власної праці працівників підприємства, навичок та вмінь з вирощування, переробки та реалізації сільгоспкультур, посівного матеріалу (насіння соняшника - 25 мішків вартістю 65 000,10 грн та насіння кукурудзи - 130 мішків вартістю 273 000,00 грн).

41. У додатку № 3 відповідачами погоджено план врожайності за яким:

- відповідач-1 отримує: 100 % кукурудзи на силос на площі 115 га; 100 % вівса на зелений корм на площі 48 га, 100 % соняшника на площі 50 га, 100 % люцерни на площі 37 га, 10 % кукурудзи на площі 300 га та 10 % соняшника на площі 700 га;

- відповідач-2 отримує 90 % кукурудзи на площі 300 га та 90 % соняшника на площі 700 га.

42. У додатку № 2 сторонами погоджені план-схеми земельних ділянок.

43. Наказом ФДМУ від 02.06.2020 № 940 було затверджено нову редакцію статуту Державного підприємства, відповідно до якого воно є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності, та належить до сфери управління ФДМУ.

44. Пунктом 11.1 нової редакції статуту встановлено, що значним господарським зобов`язанням (правочином) підприємства вважається господарське зобов`язання (правочин), що вчиняється підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг чи сума коштів, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів підприємства за даними останньої річної фінансової звітності.

45. Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання (правочину), приймається Суб`єктом управління підприємством. Забороняється ділити предмет господарського зобов`язання (правочину) з метою ухилення від передбаченого цією статтею порядку прийняття рішень про вчинення значного господарського зобов`язання (пункт 11.2 нової редакції статуту).

46. Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником та органом управління від імені держави Державного підприємства є ФДМУ.

47. У подальшому відповідно до акта розподілу товару від 24.11.2020 відповідачі здійснили розподіл вирощеної продукції 2020 року наступним чином:

- кукурудза з-під комбайну в загальній кількості 907,7 тонни, з яких: 816,9 тонни (90 %) передано відповідачу -2 та 90,8 тонни (10 %) передано відповідачу-1;

- соняшник з-під комбайну в загальній кількості 414,9 тонни, з яких: 373,4 тонни (90 %) передано відповідачу -2 та 41,5 тонни (10 %) передано відповідачу-1.

48. Крім того, відповідачами погоджено розрахунок ціни продажу с/г культур станом на 24.11.2020, відповідно до якого ціна кукурудзи з-під комбайну за тонну становить 6 276,00 грн та ціна соняшника з-під комбайну за тонну становить 16 936, 00 грн.

49. Таким чином, загальна вартість кукурудзи та соняшника, одержаного від урожаю 2020 року, складає 12 723 471,00 грн (5 696 725,20 грн (907,7 т х 6276,00 грн) + 7 026 746, 40 грн (414,9 т х 16 639,00 грн)).

50. Листом від 01.04.2021 ФДМУ повідомив Київській обласній прокуратурі про те, що до нього надійшов лист Державного підприємства від 17.03.2021 № 329/2021 щодо укладення додаткової угоди до договору від 26.03.2020, з якого ФДМУ стало відомо, що між відповідачами була укладена додаткова угода до договору від 26.03.2020, згідно з якою предмет договору був викладений у новій редакції, а саме, з договору підряду вказаний договір перетворився у договір про спільну діяльність. Договір є нікчемним, оскільки був складений без відповідного погодження з уповноваженим органом управління майном, тому з метою захисту інтересів держави просить подати позов в інтересах держави в особі Державного підприємства щодо визнання додаткової угоди недійсною.

51. Листом від 24.05.2021 за вих. № 331 Приватне підприємство повідомило прокурору Броварської окружної прокуратури про те, що ініціатором укладення договору є ФДМУ. Перед укладенням договір був погоджений ФДМУ. Після виконання всіх умов даного договору термін його дії на 2021 рік не продовжувався. На час надання відповіді Приватне підприємство земельними ділянками, що перебувають у постійному користуванні Державного підприємства, не користується.

52. Листом від 25.07.2022 за вих. № 102/2022 Державне підприємство повідомило, що у нього відсутня будь-яка документація щодо спірного договору в зв`язку із перебуванням російських військ на його території у березні 2022 року.

53. Прокуратурою листом від 22.04.2021 за вих. № 52-419вих21 та листом від 16.08.2022 за вих. № 52-3608вих22т було повідомлено ФДМУ про те, що в межах кримінального провадження від 21.04.2021 № 42021112130000005 було встановлено факт того, що між відповідачами укладено спірний договір і додаткову угоду до нього.

54. Прокурор також неодноразово звертався до ФДМУ з листами щодо укладання відповідачами спірного правочину, однак заходи цивільно-правового характеру з метою усунення порушень закону ФДМУ не вжито.

55. ФДМУ листом від 27.03.2023 за вих. № 10-72-7255 повідомив прокурору, що не вжив заходів для оскарження правочинів у судовому порядку у зв`язку із відсутністю можливості сплати судового збору.

56. Броварська окружна прокуратура Київської області листом від 27.03.2023 за вих.52-2389вих-23 повідомила ФДМУ про те, що вона підготувала позовну заяву в інтересах держави в особі ФДМУ про визнання недійсними договору, додаткової угоди та стягнення в дохід держави всього одержаного за договором.

57. У зв`язку із викладеними обставинами Прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі ФДМУ та просив визнати недійсними договір і додаткову угоди до нього, а також стягнути з відповідачів в дохід держави всього одержаного сторонами за договором, а саме, 12 723 471,60 грн вартості вирощеної продукції 2020 року.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

58. Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2023 позов задоволено.

59. Визнано недійсним договір та додаткову угоду до нього, і стягнуто в дохід держави все одержане сторонами за договором: з Державного підприємства 569 725, 50 грн - 10 % вартості кукурудзи з-під комбайну із урожаю 2020 року та 702 674, 64 грн - 10 % вартості соняшника з-під комбайну із урожаю 2020 року, а з Приватного підприємства 5 126 999, 70 грн - 90 % вартості кукурудзи з-під комбайну із урожаю 2020 року та 6 324 071, 76 грн - 90 % вартості соняшника з-під комбайну із урожаю 2020 року.

60. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що умови спірного договору підпадають під ознаки орендних правовідносин, які регулюються статтею 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України "Про оренду землі" і сторони умисно намагались приховати договір оренди земельної ділянки, яка належить державі, для отримання можливості користуватися такою земельною ділянкою та вилучати внаслідок такого користування урожай для отримання прибутку.

61. Суд першої інстанції вказав, що рішення щодо передання в оренду відповідачу-2 земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні відповідача-1, уповноваженими органами не приймалось, земельна ділянка для їх передання в користування відповідачу-2 в позивача не вилучалась. Отже, підставою для задоволення позовних вимог судом першої інстанції було недотримання сторонами встановленого нормами земельного законодавства порядку щодо передачі в оренду земельної ділянки, яка є об`єктом державної власності та перебуває в постійному користуванні відповідача-1.

62. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 апеляційну скаргу Приватного підприємства задоволено, рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове - про відмову у позові.

63. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не погодився з тим, що оспорювані правочини є удаваними і приховують договір оренди землі, а також зазначив, що спірні правочини не містять кадастрових номерів (номера) земельних ділянок (ділянки), умов про передачу земельної ділянки в користування відповідачу-2, вартості об`єкта оренди, розміру та порядку сплати орендної плати та інших істотних умов, визначених Законом України "Про оренду землі" для цього виду правочинів.

64. Приймаючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд зазначив, що положення частин першої та другої статті 228 ЦК України були застосовані судом першої інстанції до спірних правовідносин помилково, зважаючи на те, що оспорювані правочини не є такими, що порушують публічний порядок, оскільки Прокурор не довів належними і допустимими доказами антисоціальний характер дій відповідачів при укладенні спірних правочинів, умисел відповідачів на посягання на фундаментальні цінності, суспільні, економічні та соціальні основи держави, істотні громадські та державні (публічні) інтереси.

65. Відхиляючи доводи щодо необхідності застосування до спірних правовідносин принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") в частині надання власної кваліфікації оспорюваним договорам, апеляційний господарський суд зазначив, що попри обов`язок суду застосувати правильні норми права, перекваліфікація судом за таким принципом позову Прокурора, може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача (права аргументувати свою позицію в умовах нової кваліфікації). До того ж, принцип "jura novit curia" застосовується до правочинів, недійсність яких прямо встановлена законом, однак у даному випадку відсутній закон, нормами якого прямо встановлена недійсність укладеного між сторонами договору та додаткової угоди до нього.

Короткий зміст касаційної скарги

66. Київська обласна прокуратура звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 11.06.2024, залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2023.

67. Скаржник зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного суду була ухвалена з порушенням норм процесуального права (статті 2, 7, 11, 13, 53, 73, 74, 76- 80, 86, 91, 236, 238, 269, 282 ГПК України) і неправильним застосуванням наступних норм матеріального права:

1) окремих частин статті 228 ЦК України, яка диференціює нікчемність та недійсність правочинів в залежності від ступеня порушення прав, свобод чи інтересів особи, суспільства, держави й, відповідно, встановлює особливі правові наслідки вчинення правочинів з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства як оспорюваних правочинів (частина третя статті 228 ЦК України в комплексі зі статтею 203, частинам першою, третьою статті 215, частиною третьою статті 216 ЦК України), на відміну від положень про нікчемні правочини та правові наслідки недійсності нікчемних правочинів (частини перша, друга статті 228 ЦК України в комплексі зі статтями 203, частини другої статті 215, статті 216 ЦК України);

2) статей 5, 22, 73-2, 75 Господарського кодексу України (далі - ГК України) щодо особливостей управління господарською діяльністю у державному секторі економіки, господарської діяльності державних комерційних підприємств, у тому числі про значні господарські зобов`язання державного унітарного підприємства;

3) статей 1, 2, 12, 36 Закону України "Про публічні закупівлі", статті 837 ЦК України щодо правових та економічних засад здійснення закупівель робіт (за договором підряду) для потреб держави;

4) пункту 20 частини першої статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 "Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном" (далі - Порядок), статей 1130, 1131 ЦК України щодо механізму укладення державними підприємствами договорів про спільну діяльність;

5) статей 92, 95, 96, 123, 124 ЗК України, статті 792 ЦК України, Закону України "Про оренду землі" щодо порядку використання земель державної власності, наданих у користування державному підприємству для сільськогосподарського виробництва.

68. Скаржник посилається на те, що при ухваленні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не було враховано правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені в постановах Верховного Суду, а саме:

1) Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15, від 14.01.2022 у справі № 916/1674/18, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 13.01.2020 у справі № 908/2436/18, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі № 21-422а14 щодо розмежування статтею 228 ЦК України окремих видів правочинів: тих, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і тих, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави й суспільства і є оспорюваними, та особливостей застосування наслідків недійсності цих видів правочинів;

2) Верховного Суду від 14.01.2022 у справі № 916/1674/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 18.04.2018 у справі № 910/4501/17 щодо правильного застосування положень законодавства про спільну діяльність у разі, якщо одним із її учасників є суб`єкт господарювання державного сектору економіки, порядку укладення державними підприємствами договорів про спільну діяльність;

3) Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 920/22/18, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20 щодо правильного застосування норм земельного законодавства про користування землею державної власності та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

69. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наводить доводи, які узагальнено зводяться до того, що судом апеляційної інстанції не було досліджено зібрані у справі докази, в результаті чого не надано відповідь на всі істотні питання, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, оскільки не викладено власних мотивованих висновків щодо правової природи спірних договору та додаткової угоди, кінцевої мети їх укладення сторонами, їх вплив на інтереси держави і суспільства.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

70. 28.08.2024 через систему "Електронний суд" від Приватного підприємства надійшов відзив на касаційну скаргу Київської обласної прокуратури, у якому відповідач-2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

71. На обґрунтування доводів відзиву відповідач-2 зазначає, що Закон України від 21.09.2006 № 185-V "Про управління об`єктами державної власності" та Порядок, які, на думку прокурора, було порушено при укладенні відповідачами спірних правочинів, не поширюються на управління такими об`єктами, як земельні ділянки. На підтвердження своїх заперечень щодо касаційної скарги Приватне підприємство посилається на висновки Верховного Суду, які були викладені у постановах від 08.05.2018 у справі №908/852/17 та від 16.11.2021 у справі № 910/8979/20.

72. Приватне підприємство вважає, що оспорювані договори не становлять значного зобов`язання, оскільки з огляду на внесення додатковою угодою змін розмір зобов`язання відповідача-1 перед відповідачем-2 становив 338 000,10 грн, що складає менше 10 % від вартості активів Державного підприємства.

73. Стверджуючи про незаконність рішення суду першої інстанції, Приватне підприємство вважає його висновки про те, що договір та додаткова угода до нього є удаваними правочинами підряду або оренди землі необґрунтованими, оскільки останні не містять відповідних істотних умов (зокрема, відсутній об`єкт оренди та орендна плата), а доказів про переказ коштів від Приватного підприємства на користь Державного підприємства надано не було.

74. Приватне підприємство стверджує, що позивач не довів належними та допустимими доказами, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору, наявність протиправних наслідків цього договору, а також вину сторін у формі умислу, а також не обґрунтував спрямованість та відповідність оспорюваного договору ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

75. 29.08.2024 від ФМДУ надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу Київської обласної прокуратури задовольнити, скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

76. Скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, який послідовно розтлумачив різницю між окремими частинами статті 228 ЦК України і вказав на особливості застосування наслідків недійсності цих видів правочинів.

77. Колегія суддів погоджується з цим доводом скаржника. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі № 21-422а14 сформульовані такі висновки:

"За правилами частин першої та другої статті 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Так, статтею 228 ЦК встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (частина третя статті 215 ЦК)".

78. Таким чином, правила, що застосовуються до правочинів, які є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України, і правочинів, які є оспорюваними відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України, є різними, а їх змішування, до якого вдався суд апеляційної інстанції, є помилковим.

79. Водночас колегія суддів вважає, що для вирішення спору у справі, що переглядається, перш за все необхідно встановити правову природу санкцій, передбачених частиною третьої статті 228 ЦК України та частиною першою статті 208 ГК України, а також з`ясувати їх сумісність з міжнародними договорами, згоду на які надано Верховною Радою України. Оскільки ані перше, ані друге питання не були раніше предметом розгляду Верховного Суду, а відповідні висновки не формулювались, розгляд цих питань є необхідним також для розвитку права.

80. Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України: "у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави".

81. Подібні за змістом правила встановлені й у частині першій статті 208 ГК України.

82. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22, пункт 70), від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 85) та інші).

83. Водночас санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

84. Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

85. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

86. Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.

87. Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.

88. Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

89. Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

90. Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.

91. При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.

92. Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.

93. При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

94. Тому колегія суддів дійшла висновку про те, що норми частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

95. Колегія суддів mutatis mutandis враховує висновки Конституційного Суду України (КСУ), зроблені у Рішенні від 01.11.2023 у справі № 9-р(II)/2023 за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису пункту 2 частини другої статті 44 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності за порушення прав споживачів) (далі - Закон № 2735).

96. У цьому Рішенні (пункти 4.8, 4.9 мотивувальної частини) КСУ звернув увагу на те, що встановлення в законі абсолютно визначених та/або безальтернативних санкцій має бути розумно поєднане з наданням законом уповноваженому суб`єктові притягнення особи до юридичної відповідальності варіативності в питанні обрання санкції до правопорушника, щоб уможливити додержання принципів домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності. Принципи домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності в разі притягнення особи до юридичної відповідальності можуть бути забезпечені, зокрема, у спосіб установлення в законі різних видів санкцій за вчинення того самого правопорушення або різних за розміром штрафів, що їх може бути накладено на порушників тієї самої охоронної норми. Оспорюваний припис Закону № 2735, що визначає безальтернативну санкцію, яка до того ж має ознаки абсолютно визначеної, не надає суб`єкту накладання адміністративного стягнення можливості врахувати те, що гіпотезою пункту 2 частини другої статті 44 Закону № 2735 охоплено велику кількість виявів об`єктивної та суб`єктивної сторін цього правопорушення. Таке не забезпечує домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності порушника з урахуванням усіх значущих обставин справи.

97. Водночас колегія суддів не робить висновків про відповідність чи невідповідність Конституції України частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України, оскільки для вирішення спору у справі, що переглядається, це не є потрібним, бо з огляду на невідповідність цих положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначені положення не підлягають застосуванню незалежно від того, чи відповідають вони Конституції України, чи ні. З цих же міркувань колегія суддів не аналізує правовідносини сторін та не встановлює їх характер, оскільки такий аналіз також не впливає на вирішення справи, що переглядається, по суті.

98. Враховуючи те, що положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України не підлягають застосуванню, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, але з інших підстав. Тому мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши в редакції цієї постанови, а в решті залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

99. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

100. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

101. За наведених обставин судова колегія, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне змінити постанову суду апеляційної інстанції, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін. З цих підстав касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати

102. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваної постанови із залишенням без змін її резолютивної частини, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 911/934/23 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач