Постанова

від 09.07.2024 по справі 902/1546/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року Справа №902/1546/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Олексюк Г.Є.

суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фермерського господарства "Грушківецьке" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 29.04.2024 (суддя Нешик О.С., повний текст рішення складено 19.04.2024, додаткового рішення - 09.05.2024)

за позовом Фермерського господарства "Грушківецьке"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамазд"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

про усунення перешкод в користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації речових прав

за участю представників:

позивача - Якименка К.В.,

відповідача - Бриленка К.Б.,

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, враховуючи встановлені судом обставини (використання відповідачем спірних земельних ділянок, сплата орендної плати відповідно до умов таких правочинів, відсутність заперечень позивача) вказав, що договори суборенди землі від 10.07.2019 породжують юридично значущі наслідки, обумовлені ними, й у силу презумпції правомірності правочину за ст.204 ЦК України вважаються правомірними.

Відтак, керуючись ст.391 ЦК України, та приймаючи до уваги укладеність договорів суборенди землі від 10.07.2019 між позивачем та відповідачем, наявність у відповідача реєстраційного підтвердження володіння спірними земельними ділянками, внаслідок чого до нього перейшло відповідне право володіння, господарський суд дійшов висновку, що вказане виключає можливість звернення до такого відповідача з негаторним позовом (вимогою про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування майном). Отже, позивач (не будучи при цьому титульним володільцем спірного нерухомого майна) обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити.

Апелянт, зокрема, зазначає, що з моменту державної реєстрації ФГ "Грушківецьке" у правовідносинах користування спірними земельними ділянками відбулася фактична заміна орендаря, обов`язки землекористувача з того дня перейшли від фізичної особи ОСОБА_1 до фермерського господарства, а тому відповідно до ст.14 Закону України "Про фермерське господарство" лише ФГ "Грушківецьке" як юридична особа може передавати земельні ділянку в суборенду.

Натомість, ФГ "Грушківецьке" не виступало стороною договорів суборенди, а тому вважає, що такі правочини є неукладеними та не породжують будь-яких юридичних наслідків, оскільки обов`язки орендаря вказаних земельних ділянок на дату укладення договорів суборенди виконувало фермерське господарство, а не Харчук С.С., який діяв у особистих інтересах, а не інтересах господарства.

Крім того, скаржник зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази вчинення ФГ "Грушківецьке" фактичних дій, направлених на виконання договорів суборенди, які б засвідчували бажання позивача укласти спірні угоди або вчинити дії на їх повне/часткове виконання згідно з ч.8 ст.181 ГК України, а тому суд першої інстанції в порушення принципу змагальності, в обґрунтування свого рішення використав концепцію негативного доказу, фактично бездоказово презюмував виникнення в ФГ "Грушківецьке" зобов`язань за договорами суборенди.

Також апелянт вказує, що ФГ "Грушківецьке" є титульним володільцем спірних земельних ділянок, які набуті за відповідною правовою підставою (договорами оренди), чинність і правомірність яких згідно ст. 204 ЦК України не спростована, а тому вважає невмотивованими та безпідставними висновки суду першої інстанції про неналежність способу захисту порушених прав, обраного позивачем.

Враховуючи те, що державна реєстрація речових прав (суборенди) ТОВ "Арамазд" на земельні ділянки для ведення фермерського господарства порушує права ФГ "Грушківецьке" на оренду земельних ділянок, з метою поновлення порушених прав необхідно усунути позивачу перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації речових прав (суборенди) ТОВ "Арамазд" на вказані земельні ділянки.

У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що ФГ "Грушківецьке" претензій щодо невиконання договорів оренди в частині сплати орендної плати не висувало, а матеріалами справи підтверджено факт сплати коштів за договорами суборенди. Таким чином, вбачається, що існує не недотримання вимог земельного законодавства, а суперечка між волею нового власника фермерського господарства та спроба вплинути на договірні відносини у спосіб, що не передбачений договором.

Відповідач також зазначає, що позивач не заявляє позовні вимоги щодо повернення або витребування земельних ділянок, які фактично обробляються ТОВ "Арамазд", а тому задоволення позовних вимог у заявленому вигляді не призведе до можливості фактичної передачі земельних ділянок апелянту та потребуватиме звернення до суду із додатковим позовом тощо. Отже, обраний позивачем спосіб захисту не забезпечить поновлення прав, які він вважає порушеними, оскільки не призведе до правових наслідків, які очікує отримати, що суперечитиме принципу судочинства.

Таким чином, вважає. що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.04.2024 клопотання Фермерського господарства "Грушківецьке" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №902/1546/23 залишено без розгляду. Стягнуто з Фермерського господарства "Грушківецьке" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамазд" 10000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, оцінивши акт приймання-передачі наданої правової допомоги та враховуючи висновки наведені в постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №712/15541/18, від 28.09.2022 у справі №534/14/20), а також керуючись критеріями, що визначені в ч.5 ст.129 ГПК України, дійшов висновку, що на позивача слід покласти 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням критерію розумності їхнього розміру.

Не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване додаткове рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Арамазд" у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник вказує на неналежність оформлення повноважень адвоката Бриленка К.Б. на представництво інтересів відповідача, оскільки ордер на представництво інтересів адвокату Бриленко К.Б. мало видати Авдокатське об`єднання "Ін Траст", з яким ТОВ "Арамазд" уклало договір №19/01/2024/АО, а тому вважає, що надана ним правова допомога не підлягає оплаті, так як адвокат діяв без повноважень впродовж усього судового розгляду справи до ухвалення рішення.

Також звертає увагу, що ТОВ "Арамазд" разом з першою заявою по суті спору (відзив) не подало до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, які воно понесло і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, вказане є самостійною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Відповідач подав відзив на вказану апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, додаткове рішення суду без змін, оскільки аргументи скаржника фактично зводяться із незгодою сплачувати зменшений обсяг витрат на надання правничої допомоги у зв`язку із відмовою у задоволенні позову.

У судове засідання, призначене на 09.07.2024 року, третя особа не забезпечила явку уповноваженого представника, хоча належним чином повідомлялася про дату, час та місце проведення судового засідання (т.1, а.с.235, 248; т.2, а.с.4-5, 65-66), про причини неявки суд не повідомила.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи про розгляд справи та той факт, що їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційні скарги в межах вимог та доводів наведених в них, відзиви на апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.07.2014 та 15.05.2014 між Головним управління Держземагентства у Вінницькій області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договори оренди землі №407 (договір-1; т.1, а.с.7-9), №239 (договір-2; т.1, а.с.11-13) та №238 (договір-3; т.1, а.с.15-17).

За умовами п.2 вказаних договорів, орендодавець, відповідно до наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" №0521680300:04:000/00001291 від 11.11.2013, передав в строкове платне користування орендарю земельну ділянку загальною площею 22,1865 га, пасовище з кадастровим номером: 0521680300:04:000:0255, земельну ділянку загальною площею 32,7300 га, рілля з кадастровим номером: 0521680300:04:000:0256 та земельну ділянку загальною площею 60,0000 га, рілля з кадастровим номером: 0521688600:03:000:0111.

Відповідно до п.8 договорів, вони укладені на 25 (двадцять п`ять) років з моменту укладання. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення терміну договорів 09.07.2039 (договір-1) та 14.05.2039 (договір-2, договір-3).

Згідно з п.9 договорів, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 5445,72 грн за 1 рік (договір-1), 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 35524,08 грн за 1 рік (договір-2), 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 47919,60 грн за 1 рік (договір-3).

За умовами п.14, 15 договорів: земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).

Орендар земельної ділянки має право передавати в суборенду земельну ділянку для ведення фермерського господарства (п.29 договорів).

У відповідності до актів передавання-приймання орендодавцем передано, а орендарем прийнято вищевказані земельні ділянки (т.1, а.с.10, 14, 18).

27.08.2014 ОСОБА_1 було створено та зареєстровано Фермерське господарство "Грушківецьке", що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

10.07.2019 між ОСОБА_1 (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арамазд" (суборендар) укладено три договори суборенди землі (т.1, а.с.33-37, 39-43, 45-49), умовами п.1 яких було визначено, що орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування:

- земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 0521680300:04:000:0255, яка розташована на території Байківської сільської ради (за межами населеного пункту), Калинівського району Вінницької області;

- земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 0521680300:04:000:0256, яка розташована на території Байківської сільської ради (за межами населеного пункту), Калинівського району Вінницької області;

- земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 0521688600:03:000:0111, яка розташована на території Хомутинецької сільської ради (за межами населеного пункту), Калинівського району Вінницької області.

Умовами п.8 договорів суборенди визначено строк дії таких договорів, зокрема, по земельній ділянці з кадастровим номером: 0521680300:04:000:0255 - до 09.07.2039, а по земельним ділянкам з кадастровими номерами 0521680300:04:000:0256 та 0521688600:03:000:0111 - до 14.05.2039.

Після закінчення строку дії договору суборендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі суборендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п.9, 11 договорів суборенди, орендна плата вноситься суборендарем один раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 15 грудня поточного року у грошовій формі в розмірі:

- 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0521680300:04:000:0255, що становить 6905,88 грн за 1 рік;

- 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0521680300:04:000:0256, що становить 37397,42 грн за 1 рік;

- 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0521688600:03:000:0111, що становить 50144,25 грн за 1 рік.

Згідно з п.14, 15 договорів суборенди, земельні ділянки передаються в суборенду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельних ділянок - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).

Додатковими угодами №1 від 01.02.2021 до договорів суборенди (т.1, а.с.38, 44, 50) сторонами доповнено п.11.1 такого змісту: орендна плата вноситься грошовими коштами підзвітними особами ТОВ "Арамазд" безпосередньо на Казначейський рахунок Калинівської ОТГ та Іванівської ОТГ, код платежу 18010800 "Орендна плата з фізичних осіб" згідно рішення форми "Ф" ГУ Державної податкової інспекції у Вінницькій області, виданого на ім`я ОСОБА_1 в розмірі, вказаному у рішенні на сплату орендної плати. Термін сплати орендної плати до 20 серпня поточного року, за який нараховано орендну плату.

У відповідності до акта про проведені електронні торги від 16.05.2023 (а.с.26) при виконанні зведеного виконавчого провадження №43669731 від 12.06.2014 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 передано 100% частки у статутному капіталі Фермерського господарства "Грушківецьке" для проведення її примусової реалізації. Переможцем електронних торгів став учасник №11 - ОСОБА_2 , який придбав 100% частки у статутному капіталі Фермерського господарства "Грушківецьке".

06.09.2023 рішенням одноосібного учасника Фермерського господарства "Грушківецьке" Бурки В.Р. №1 затверджено статут Фермерського господарства "Грушківецьке" (т.1, а.с.27-32), згідно з умовами пп. "г" п.1 ст.7 якого визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок наданих засновникам/членам фермерського господарства для ведення фермерського господарства, а саме:

- згідно договору оренди землі №238 від 15.05.2014;

- згідно договору оренди землі №239 від 15.05.2014;

- згідно договору оренди землі №447 від 10.07.2014.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с.19-24), земельні ділянки площею 22,1865 га з кадастровим номером 0521680300:04:000:0255, площею 32,7300 га з кадастровим номером 0521680300:04:000:0256, площею 60,0000 га з кадастровим номером 0521688600:03:000:0111 перебувають в оренді Фермерського господарства "Грушківецьке" та суборенді Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамазд".

03.10.2023 ФГ "Грушківецьке", вважаючи незаконними дії ОСОБА_1 як фізичної особи з передачі земельних ділянок в суборенду, звернулось до ТОВ "Арамазд" з вимогою припинити обробіток землі після збору врожаю 2023 року, оскільки ФГ "Грушківецьке" має намір самостійно обробляти орендовані землі.

Враховуючи, що ТОВ "Арамазд" вказану вимогу залишило без відповіді, земельні ділянки не звільнило та не повернуло орендареві, ФГ "Грушківецьке" звернулось з даним позовом до суду.

Позивач, зокрема, вказав, що договори суборенди землі від 10.07.2019 є неукладеними, а тому відповідач використовує спірні земельні ділянки без встановлених законом підстав, що надає позивачу право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання земельними ділянками з кадастровими номерами 0521688600:03:000:0111, 0521680300:04:000:0255, 0521680300:04:000:0256.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

За приписами ст.638 ЦК України, яка кореспондується зі ст.180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Частиною 3 ст.180 ГК України встановлено зобов`язання сторін при укладенні господарського договору у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Із аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст.15 Закону України "Про оренду землі" - далі в редакції чинній станом на 10.07.2019 - укладення договорі суборенди землі).

Положеннями ст.8 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Судом встановлено, що фізичній особі ОСОБА_1 як орендарю надано право на передачу орендованих земельних ділянок в суборенду для ведення фермерського господарства згідно умов п.29 договорів оренди землі №407 від 10.07.2014, №239 від 15.05.2014 та №238 від 15.05.2014 .

Водночас, після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства і створення такого господарства права та обов`язки орендаря за відповідним договором переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу приписів Закону України "Про фермерське господарство" і не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19).

27.08.2014 ОСОБА_1 було створено та зареєстровано Фермерське господарство "Грушківецьке", з огляду на що саме з цього моменту права та обов`язки орендаря за земельними ділянками з кадастровими номерами 0521680300:04:000:0255, 0521680300:04:000:0256 та 0521688600:03:000:0111 перейшло до фермерського господарства.

Разом з тим, 10.07.2019 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арамазд" укладено три договори суборенди спірних земельних ділянок та погоджено сторонами всі істотні умови договору (об`єкт оренди; строк дії договору оренди; орендну плату), тобто в порушення ст.14 Закону України "Про фермерське господарство" фізичною особою ОСОБА_1 як орендарем, а не фермерським господарством, передано земельні ділянки в суборенду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 23.06.2022 у справі №917/1951/19, 29.05.2024 у справі №910/6103/23, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц).

Враховуючи реєстрацію права суборенди ТОВ "Арамазд" на спірні земельні ділянки у Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договорів суборенди землі (т.1, а.с.19-24), приймаючи до уваги встановлений факт використання відповідачем спірних земельних ділянок для ведення господарської діяльності (т.1, а.с.101-147), а також сплату суборендарем орендної плати за вказані землі на виконання умов договорів суборенди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про фактичне виконання сторонами договорів суборенди, що виключає кваліфікацію вказаних договорів як неукладених.

Крім того, судом також враховується, що з моменту підписання договорів суборенди землі від 10.07.2019 протягом більше як трьох років Фермерським господарством "Грушківецьке" не висловлювалось жодних заперечень стосовно використання відповідачем спірних земельних ділянок.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010).

Отже, із врахуванням встановлених судом обставин (використання відповідачем спірних земельних ділянок, сплата орендної плати відповідно до умов таких правочинів, відсутність будь-яких заперечень позивача), договори суборенди землі від 10.07.2019 породжують юридично значущі наслідки, обумовлені ними, й у силу презумпції правомірності правочину за ст.204 ЦК України, яка не спростована жодною стороною, вважаються правомірними, про що вірно вказав господарський суд.

Оцінюючи наявність правових підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позову у даній справі з урахуванням обраного позивачем способу захисту порушених прав, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізовуючи передбачене ст.55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно ст. 16 ЦК України, положення якої кореспондуються зі ст.20 Господарського кодексу України (далі ГК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст.16 ЦК України визначає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Колегія суддів звертає увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

При цьому, зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на ті правові наслідки, які захищають право.

Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист належним/ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

У даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації речових прав (суборенди) ТОВ "Арамазд" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельні ділянки з кадастровими номерами 0521688600:03:000:0111, 0521680300:04:000:0255, 0521680300:04:000:0256 та припинити речові права (суборенди) ТОВ "Арамазд" в Державному реєстрі речових прав на них, визнавши відсутніми у ТОВ "Арамазд" речові права (суборенди) на вказані земельні ділянки, тобто позивач заявив негаторний позов в порядку ст.391 ЦК України.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку ст.387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі ст.391 ЦК України (негаторний позов).

Негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед таких правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (п.72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Водночас, колегія суддів зауважує, що факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч.1 ст.317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (п.64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно. Зміст такого позову полягає у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право власності держави на цю ділянку. Такий запис засвідчуватиме, що позивач як власник (титульний володілець) спірної земельної ділянки відновив володіння останньою.

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки, наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі №916/1608/18.

Із матеріалів справи вбачається, що фактичним володільцем спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 0521688600:03:000:0111, 0521680300:04:000:0255, 0521680300:04:000:0256 згідно реєстраційного підтвердження володіння є ТОВ "Арамазд" як суборендар згідно договорів суборенди землі від 10.07.2019 року.

Відтак, зважаючи на підстави та зміст позову, характер спірних правовідносин, приймаючи до уваги встановлені судом обставини щодо укладеності договорів суборенди землі від 10.07.2019, наявності у відповідача реєстраційного підтвердження володіння спірними земельними ділянками, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки він не призведе до відновлення порушених прав останнього. Отже, захист порушеного права ФГ "Грушківецьке" має відбуватися шляхом подання позову про витребування спірних земельних ділянок (віндикаційного позову).

При цьому, лише після відновлення у позивача статусу володільця спірних земельних ділянок шляхом внесення відповідних записів до державного реєстру про право власності, ФГ "Грушківецьке" може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою (зокрема, заявляти негаторний позов у порядку ст.391 ЦК України).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18).

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ФГ "Грушківецьке" з підстав обрання неналежного способу захисту.

Крім того, апеляційний суд вважає, що позовна вимога ФГ "Грушківецьке" про визнання відсутнім у ТОВ "Арамазд" речового права (суборенди) на спірні земельні ділянки є передчасною, адже позивач одночасно звернувся із вимогами про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації речових прав (суборенди) та припинення речових прав (суборенди), а тому лише у разі їх задоволення та подальшого виконання такого рішення суду міг би виникнути можливий спір про визнання відсутнім права суборенди. Одночасне заявлення позовних вимог про припинення права суборенди та визнання відсутнім права суборенди є взаємовиключними.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Щодо доводів та вимог апеляційної скарги на додаткове рішення у даній справі, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

Згідно з ч.1, 2 ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до п.2 ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

За змістом ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, відшкодування судових витрат на правову допомогу здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (аналогічні висновки наведені Верховним Судом в ухвалі від 01.02.2023 у справі №921/262/19 та додатковій постанові від 16.06.2021 у справі №918/132/20).

Колегією суддів встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач у відзиві на позовну заяву заявляв про те, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи та просив стягнути вказані витрати з позивача (т.1, а.с.79-82).

Згідно з ч.7 ст.116 ГПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Заява про прийняття додаткового рішення разом із доказами понесених судових витрат була подана відповідачем до господарського суду 15.04.2024 (т.1, а.с.171-184), тобто в межах строків визначених у ч.8 ст.129 ГПК України з урахуванням ст.116 ГПК України.

Відтак, заявник дотримався всіх встановлених процесуальних вимог, з огляду на що відповідні доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.

Оцінюючи наявність правових підстав для відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції на суму 10000,00 грн, надану адвокатом Бриленком К.Б., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

19.01.2024 між Адвокатським об`єднанням "Ін Траст" (об`єднання) та ТОВ "Арамазд" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №19/01/2024/АО (т.1, а.с.178-182), за умовами п.1.1. якого об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначенні цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити вартість наданої об`єднанням правової допомоги та компенсувати розмір фактичних витрат, необхідних для виконання об`єднанням цього договору, на умовах і в порядку, визначених цим договором.

Відповідно до п.1.3. договору №19/01/2024/АО, надання правової допомоги відповідно до умов цього договору здійснюється адвокатами, що є учасниками об`єднання, статус яких визначається відповідно до статуту об`єднання, які з метою надання правової допомоги за цим договором можуть діяти як разом, так і окремо, та адвокатами, що залучені об`єднанням на договірних засадах для виконання укладених об`єднанням договорів про надання правової допомоги.

19.01.2024 та 12.04.2024 між об`єднанням та клієнтом підписані додаткові угоди №1 та №2 відповідно (а.с.175-176), за умовами яких:

- сторони дійшли взаємної згоди, що об`єднання зобов`язується надавати правову допомогу Клієнту в межах судової справи №902/1546/23 у судах всіх інстанцій на умовах і в порядку, що визначенні договором та цією додатковою угодою, а клієнт зобов`язується оплатити об`єднанню гонорар за надану правову допомогу та понесені об`єднанням у зв`язку із цим витрати на умовах та в порядку, визначених цією додатковою угодою, для чого клієнт наділяє об`єднання всіма повноваженнями, які має сторона/учасник судової справи (додаткова угода №1 від 19.01.2024);

- сторони дійшли взаємної згоди, що розмір гонорару за надання правової допомоги під час розгляду Господарським судом Вінницької області справи №906/1546/23 становить 50000,00 грн. Гонорар (вартість правової допомоги) сплачується протягом 45 днів після виставлення рахунку (додаткова угода №2 від 12.04.2024).

Разом з тим, 19.01.2024 між Адвокатським об`єднанням "Ін Траст" та адвокатом Бриленком К.Б. укладено договір про надання правової допомоги №19/01/2024/Б (т.1, а.с.176-177), відповідно до п.1.1 якого Адвокатське об`єднання "Ін Траст" залучає адвоката Бриленко К.Б. для: "...надання правової допомоги в межах договору, укладеного між АО та ТОВ "Арамазд" (клієнт) від 19.01.2024 №19/01/2024/АО."

Згідно з ч.4 ст.60 ГПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

У відповідності до п.10 Положення про ордер про надання правничої (правової) допомоги (далі - Положення), затв. рішенням Ради адвокатів НААУ №41 від 12.04.2019, ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням, обов`язково має містити підпис адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера, та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського об`єднання і скріплений печаткою юридичної особи.

Під час дії воєнного стану на території України дозволяється видача адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням ордеру без скріплення його печаткою юридичної особи та без підпису керівника адвокатського об`єднання, адвокатського бюро. Правовідносини між адвокатом, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера та адвокатським об`єднанням, адвокатським бюро врегульовуються внутрішніми документами цих організаційно правових форм здійснення адвокатської діяльності.

Пунктами 11, 15 Положення передбачено, що ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер).

Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів відповідача здійснював адвокат Бриленко К.Б., повноваження якого підтверджуються ордером серії ВН №1318923 від 23.01.2024 (т.1, а.с.89 здійснення адвокатської діяльності індивідуально) та ордером серії ВН №1355135 від 15.04.2024 (т.1, а.с.173 - здійснення адвокатської діяльності в складі Адвокатського об`єднання "Ін Траст").

Враховуючи право адвокатського об`єднання залучати до виконання укладених об`єднанням договорів про надання правничої допомоги інших адвокатів на договірних засадах, що передбачено ч.6 ст.15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та погоджено сторонами в п.1.3. договору про надання правової допомоги №19/01/2024/АО від 19.01.2024, приймаючи до уваги укладення договору про надання правової допомоги №19/01/2024/Б від 19.01.2024 між АО "Ін Траст" та адвокатом Бриленко К.Б, а також підтвердження адвокатом Бриленком К.Б. своїх повноважень ордером, що є належним і допустимим доказом у відповідності до ч.4 ст.60 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги про відсутність повноважень у адвоката Бриленка К.Б. на представлення інтересів відповідача та як наслідок необхідність відмови у стягненні витрат ТОВ "Арамазд" на правову допомогу.

Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про допущену описку в договорі про надання правової допомоги №19/01/2024/Б від 19.01.2024 щодо зазначення в п.1.1 "ТОВ "Портал Груп", оскільки вказаний правочин містить посилання на реквізити договору про надання правової допомоги №19/01/2024/АО від 19.01.2024 та в його тексті надалі згадується найменування відповідача - ТОВ "Арамазд".

Керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, критеріїв реальності адвокатських витрат, співмірності та розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги складність справи, обставини справи та характер спірних правовідносин, а також проаналізувавши акт приймання-передачі наданої допомоги (т.1, а.с.174) та відповідно обсяг надання юридичних послуг адвокатом в суді першої інстанції, колегія суддів вважає вірним висновок господарського суду, що на позивача слід покласти 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 29.04.2024 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 29.04.2024 у справі №902/1546/23 залишити без змін, апеляційні скарги Фермерського господарства "Грушківецьке" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "12" липня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.