Постанова

від 12.11.2024 по справі 902/1546/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 902/1546/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Грушківецьке"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 у справі

за позовом Фермерського господарства "Грушківецьке"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамазд",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації речових прав.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Бурка В. Р., Якименко К. В., відповідача - Бриленко К. Б.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2023 року Фермерське господарство "Грушківецьке" (далі - ФГ "Грушківецьке" та/або позивач) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арамазд" (далі - ТОВ "Арамазд" та/або відповідач), в якій просило: усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації речових прав (суборенди) ТОВ "Арамазд" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельні ділянки для ведення фермерського господарства площею 60,00 га (кадастровий номер 0521688600:03:000:0111), площею 32,73 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0256), площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255), які розташовані на території Хмільницького району Вінницької області та припинити речові права (суборенди) ТОВ "Арамазд" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельні ділянки для ведення фермерського господарства площею 60,00 га (кадастровий номер 0521688600:03:000:0111; номер запису про інше речове право № 32350646, дата державної реєстрації 10.07.2019), площею 32,73 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0256; номер запису про інше речове право № 32350126, дата державної реєстрації 10.07.2019), площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255; номер запису про інше речове право № 32349270, дата державної реєстрації 10.07.2019), визнавши відсутнім у ТОВ "Арамазд" речових прав (суборенди) на земельні ділянки для ведення фермерського господарства площею 60,00 га (кадастровий номер 0521688600:03:000:0111), площею 32,73 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0256), площею 22,1865 га (кадастровий номер 0521680300:04:000:0255).

1.2. Позовні вимоги із посиланнями на положення статей 1, 5, 7, 8, 12, 14 Закону України "Про фермерське господарство", статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" аргументовані тим, що договори суборенди земельних ділянок з кадастровим номерами: 0521680300:04:000:0255, 0521680300:04:000:0256, 0521688600:03:000:0111, укладені 10.07.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ "Арамазд" є неукладеними, тобто такими, що не породжують юридичних наслідків, оскільки обов`язки орендаря спірних земельних ділянок на дату їх укладення виконувало ФГ "Грушківецьке", а не фізична особа ОСОБА_1 , який під час укладення договорів суборенди земельних ділянок діяв в особистих інтересах, а не в інтересах господарства. Таким чином, відповідач використовує спірні земельні ділянки без встановлених законом підстав, що надає позивачу право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а саме земельними ділянками з кадастровими номерами: 0521688600:03:000:0111; 0521680300:04:000:0255; 0521680300:04:000:0256.

1.3. Ухвалою місцевого господарського суду від 03.01.2024, зокрема, залучено до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - фізичну особу ОСОБА_1 .

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 10.07.2014 та 15.05.2014 між Головним управління Держземагентства у Вінницькій області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договори оренди землі № 407 (далі - договір-1), № 239 (далі - договір-2) та № 238 (далі - договір-3).

За умовами пункті 2 вказаних договорів оренди землі, орендодавець, відповідно до наказу Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 11.11.2013 № 0521680300:04:000/00001291 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", передав в строкове платне користування орендарю земельну ділянку загальною площею 22,1865 га, пасовище з кадастровим номером: 0521680300:04:000:0255, земельну ділянку загальною площею 32,7300 га, рілля з кадастровим номером: 0521680300:04:000:0256 та земельну ділянку загальною площею 60,0000 га, рілля з кадастровим номером: 0521688600:03:000:0111.

Відповідно до пунктів 8 договорів оренди землі, їх укладено на 25 (двадцять п`ять) років з моменту укладання. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення терміну договорів 09.07.2039 (договір-1) та 14.05.2039 (договір-2, договір-3).

Згідно з пунктами 9 договорів оренди землі, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 5 445,72 грн за 1 рік (договір-1), 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 35 524,08 грн за 1 рік (договір-2), 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 47 919,60 грн за 1 рік (договір-3).

За умовами пунктів 14, 15 договорів оренди землі: земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).

Орендар земельної ділянки має право передавати в суборенду земельну ділянку для ведення фермерського господарства (пункти 29 договорів оренди землі).

Відповідно до актів передавання-приймання орендодавцем передано, а орендарем прийнято вищевказані земельні ділянки.

У подальшому, 27.08.2014 ОСОБА_1 було створено та зареєстровано ФГ "Грушківецьке", що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

10.07.2019 між ОСОБА_1 (орендар) та ТОВ "Арамазд" (суборендар) укладено три договори суборенди землі, за умовами пунктів 1 орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування:

- земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 0521680300:04:000:0255, яка розташована на території Байківської сільської ради (за межами населеного пункту), Калинівського району Вінницької області;

- земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 0521680300:04:000:0256, яка розташована на території Байківської сільської ради (за межами населеного пункту), Калинівського району Вінницької області;

- земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 0521688600:03:000:0111, яка розташована на території Хомутинецької сільської ради (за межами населеного пункту), Калинівського району Вінницької області.

Умовами пунктів 8 договорів суборенди визначено строк дії таких договорів, зокрема, по земельній ділянці з кадастровим номером: 0521680300:04:000:0255 - до 09.07.2039, а по земельним ділянкам з кадастровими номерами: 0521680300:04:000:0256 та 0521688600:03:000:0111 - до 14.05.2039.

Після закінчення строку дії договору суборендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі суборендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до пунктів 9, 11 договорів суборенди, орендна плата вноситься суборендарем один раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 15 грудня поточного року у грошовій формі в розмірі:

- 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0521680300:04:000:0255, що становить 6905,88 грн за 1 рік;

- 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0521680300:04:000:0256, що становить 37397,42 грн за 1 рік;

- 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0521688600:03:000:0111, що становить 50144,25 грн за 1 рік.

Згідно з пунктами 14, 15 договорів суборенди, земельні ділянки передаються в суборенду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельних ділянок - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).

Додатковими угодами від 01.02.2021 № 1 до договорів суборенди сторонами доповнено пункти 11.1 такого змісту: орендна плата вноситься грошовими коштами підзвітними особами ТОВ "Арамазд" безпосередньо на Казначейський рахунок Калинівської ОТГ та Іванівської ОТГ, код платежу 18010800 "Орендна плата з фізичних осіб" відповідно до рішення форми "Ф" Головного управління Державної податкової інспекції у Вінницькій області, виданого на ім`я ОСОБА_1 в розмірі, вказаному у рішенні на сплату орендної плати. Термін сплати орендної плати до 20 серпня поточного року, за який нараховано орендну плату.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що відповідно до акта про проведені електронні торги від 16.05.2023 при виконанні зведеного виконавчого провадження від 12.06.2014 № 43669731 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 передано 100 % частки у статутному капіталі ФГ "Грушківецьке" для проведення її примусової реалізації. Переможцем електронних торгів став учасник № 11 - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), який придбав 100 % частки у статутному капіталі ФГ "Грушківецьке".

06.09.2023 рішенням одноосібного учасника ФГ "Грушківецьке" Бурки В .Р. № 1 затверджено статут ФГ "Грушківецьке", згідно з умовами пп. "г" п. 1 ст. 7 якого визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок наданих засновникам/членам фермерського господарства для ведення фермерського господарства, а саме:

- згідно з договором оренди землі від 15.05.2014 № 238;

- згідно з договором оренди землі від 15.05.2014 № 239;

- згідно з договором оренди землі від 10.07.2014 № 447.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельні ділянки площею 22,1865 га з кадастровим номером 0521680300:04:000:0255, площею 32,7300 га з кадастровим номером 0521680300:04:000:0256, площею 60,0000 га з кадастровим номером 0521688600:03:000:0111 перебувають в оренді ФГ "Грушківецьке" та суборенді ТОВ "Арамазд".

03.10.2023 ФГ "Грушківецьке", вважаючи незаконними дії ОСОБА_1 як фізичної особи з передачі спірних земельних ділянок в суборенду, звернулося до ТОВ "Арамазд" з вимогою припинити обробіток землі після збору врожаю 2023 року, оскільки ФГ "Грушківецьке" має намір самостійно обробляти орендовані землі.

Враховуючи, що ТОВ "Арамазд" вказану вимогу залишило без відповіді, земельні ділянки не звільнило та не повернуло орендареві, ФГ "Грушківецьке" звернулося до суду з позовом у цій справі, наголошуючи при цьому, що договори суборенди землі від 10.07.2019 є неукладеними, а тому відповідач використовує спірні земельні ділянки без встановлених законом підстав, що надає позивачу право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а саме земельними ділянками з кадастровими номерами: 0521688600:03:000:0111, 0521680300:04:000:0255, 0521680300:04:000:0256.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 у справі № 902/1546/23 (суддя Нешик О. С.) у задоволенні позову відмовлено.

3.2. Суд першої інстанції, враховуючи встановлені судом обставини (використання відповідачем спірних земельних ділянок, сплата орендної плати відповідно до умов таких правочинів, відсутність заперечень позивача) вказав, що договори суборенди землі від 10.07.2019 породжують юридично значущі наслідки, обумовлені ними, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважаються правомірними.

Водночас, керуючись статтею 391 ЦК України, та приймаючи до уваги встановлені судом обставини щодо укладеності договорів суборенди землі від 10.07.2019 між позивачем та відповідачем, наявність у відповідача реєстраційного підтвердження володіння спірними земельними ділянками, внаслідок чого до нього перейшло відповідне право володіння, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вказане виключає можливість звернення до такого відповідача з негаторним позовом (вимогою про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування майном). Отже, за висновками місцевого господарського суду позивач (не будучи при цьому титульним володільцем спірного нерухомого майна) обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

3.3. Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.04.2024 клопотання ФГ "Грушківецьке" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 902/1546/23 залишено без розгляду; стягнуто з ФГ "Грушківецьке" на користь ТОВ "Арамазд" 10 000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

3.4. Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 ( ОСОБА_3 - головуючий, судді: Олексюк Г. Є., Гудак А. В.) рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 29.04.2024 у справі № 902/1546/23 залишено без змін, апеляційні скарги ФГ "Грушківецьке" - без задоволення.

3.5. Залишаючи без змін рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 у справі № 902/1546/23 апеляційний господарський суд вказав, що із врахуванням встановлених судом обставин (використання відповідачем спірних земельних ділянок, сплата орендної плати відповідно до умов таких правочинів, відсутність будь-яких заперечень позивача), договори суборенди землі від 10.07.2019 породжують юридично значущі наслідки, обумовлені ними, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України, яка не спростована жодною стороною, вважаються правомірними, про що вірно вказав місцевий господарський суд.

При цьому, оцінюючи наявність правових підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позову у даній справі з урахуванням обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд апеляційної інстанції вказав, що зважаючи на підстави та зміст позову, характер спірних правовідносин, приймаючи до уваги встановлені судом обставини щодо укладеності договорів суборенди землі від 10.07.2019, наявності у відповідача реєстраційного підтвердження володіння спірними земельними ділянками, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки він не призведе до відновлення порушених прав останнього. Отже, захист порушеного права ФГ "Грушківецьке" має відбуватися шляхом подання позову про витребування спірних земельних ділянок (віндикаційного позову).

При цьому, суд апеляційної інстанції наголосив, що лише після відновлення у позивача статусу володільця спірних земельних ділянок шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ФГ "Грушківецьке" може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою (зокрема, заявляти негаторний позов у порядку статті 391 ЦК України).

З огляду на вказане, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ФГ "Грушківецьке" з підстав обрання неналежного способу захисту.

Крім того, апеляційний суд акцентував увагу на тому, що позовна вимога ФГ "Грушківецьке" про визнання відсутнім у ТОВ "Арамазд" речового права (суборенди) на спірні земельні ділянки є передчасною, адже позивач одночасно звернувся із вимогами про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації речових прав (суборенди) та припинення речових прав (суборенди), а тому лише у разі їх задоволення та подальшого виконання такого рішення суду міг би виникнути можливий спір про визнання відсутнім права суборенди. Одночасне заявлення позовних вимог про припинення права суборенди та визнання відсутнім права суборенди є взаємовиключними.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням та постановою, ФГ "Грушківецьке" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 у справі № 902/1546/23 та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 3 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. У тексті касаційної скарги скаржник наголошує на тому, що підставами для перегляду оскаржуваних рішення та постанови є неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статей 16, 395, 638, 640, 642 ЦК України, пункту 1 частини 2 статті 20, частини 8 статті 181 ГК України, у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

пункту 1 частини 1 статі 395 ЦК України в контексті невизнання ФГ "Грушківецьке" титульним володільцем спірних земельних ділянок, які набуті за відповідною правовою підставою (договорами оренди);

частини 1 статті 638, частини 1, 2 статті 640, частини 2 статті 642 ЦК України, частини 8 статті 181 ГК України (у редакції станом на 19.07.2019), у контексті визнання укладеними договорів суборенди спірних земельних ділянок, які ФГ "Грушківецьке" не укладало і дій спрямованих на їх визнання не вчиняло;

частини 1 статті 16 ЦК України, пункту 1 частини 2 статті 20 ГК України в контексті обрання належного способу захисту прав орендаря (ФГ "Грушківецьке") у спірних правовідносинах.

4.4. ТОВ "Арамазд" у відзиві просить закрити касаційне провадження та вирішити питання про розподіл судових витрат.

4.5. 07.10.2024 на адресу Верховного Суду надійшли додаткові пояснення ТОВ "Арамазд".

Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За вказаних обставин додаткові пояснення відповідача, які подані після спливу строку, встановленого законом та/або призначеного судом, залишаються без розгляду та не враховуються Верховним Судом.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що з огляду на перебування суддів у відрядженні та у відпустці, справу розглянуто протягом розумного строку.

5.3. Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлений чинним законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суд має виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами та має бути спрямований на захист порушеного права.

Як зазначалося вище, предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога ФГ "Грушківецьке" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном господарства шляхом скасування державної реєстрації речових прав (суборенди) ТОВ "Арамазд" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 0521688600:03:000:0111, 0521680300:04:000:0255, 0521680300:04:000:0256 та припинення речових прав (суборенди) ТОВ "Арамазд" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірні земельні ділянки, визнавши відсутнім у ТОВ "Арамазд" речових прав (суборенди) на земельні ділянки.

При цьому, звертаючись із цим позовом до суду позивач із посиланнями на положення статті 391 ЦК України зазначав, що договори суборенди землі від 10.07.2019 є неукладеними, а тому відповідач використовує спірні земельні ділянки без встановлених законом підстав, що надає позивачу право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання його майном, а саме спірними земельними ділянками.

У першу чергу розглядаючи спір у цій справі, варто звернути увагу на те, що спірні земельні ділянки за договорами оренди землі від 10.07.2014 № 447 та від 15.05.2014 № 238 та № 239 передані громадянину ОСОБА_1 у строкове платне користування (оренду) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Статтею 114 ГК України передбачено, що фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Відносини, пов`язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

Закон України "Про фермерське господарство" визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Статтею 1 цього Закону визначено поняття фермерського господарства. Так, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець (частина 4 зазначеної норми).

У статті 2 цього Закону закріплено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах (пункт 5.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 у справі № 922/1974/19).

За змістом частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Отже можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Із наведених норм вбачається, що створенню фермерського господарства передує, по-перше бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Таким чином, нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений чіткий механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 зазначила, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі (пункти 6.36-6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

У пункті 61 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

З викладеного слідує, що після укладення громадянином ОСОБА_1 договорів оренди землі від 10.07.2014 № 447 та від 15.05.2014 № 238 та № 239 для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином ФГ "Грушківецьке" права й обов`язки орендаря спірних землі за договорами оренди земельних ділянок перейшли від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації, а саме з 27.08.2014. При цьому у подальшому, тобто після 27.08.20214, у відносинах з іншими суб`єктами, у тому числі з ТОВ "Арамазд" голова ФГ "Грушківецьке" - ОСОБА_1 , якому були передані в оренду земельні ділянки, виступав не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельних ділянок, а як представник (голова, керівник) зазначеного фермерського господарства, що спростовує доводи скаржника та судів попередніх інстанцій щодо укладення договорів суборенди фізичною особою ОСОБА_1 як орендарем, а не фермерським господарством.

Разом з цим варто звернути увагу на те, що відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

За приписами статті 638 ЦК України, яка кореспондується зі статтею 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Частиною 3 статті 180 ГК України встановлено зобов`язання сторін при укладенні господарського договору у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Із аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону України "Про оренду землі" - далі в редакції чинній станом на 10.07.2019 - укладення договорів суборенди землі).

Положеннями статті 8 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Судами попередніх інстанцій установлено, що орендарю, відповідно до умов пунктів 29 договорів оренди землі від 10.07.2014 № 407, від 15.05.2014 № 239 та від 15.05.2014 № 238 надано право на передачу орендованих земельних ділянок в суборенду для ведення фермерського господарства.

При цьому варто звернути увагу на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 23.06.2022 у справі № 917/1951/19, 29.05.2024 у справі № 910/6103/23, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

У пункті 6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц міститься висновок, згідно з яким у разі, якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього кошти, а орендодавець їх приймав), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).

Ураховуючи реєстрацію права суборенди ТОВ "Арамазд" на спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договорів суборенди землі від 10.07.2019, приймаючи до уваги встановлений факт використання відповідачем спірних земельних ділянок для ведення господарської діяльності, сплату суборендарем орендної плати за вказані землі на виконання умов договорів суборенди, а також відсутність заперечень ФГ "Грушківецьке" протягом більше як трьох років з моменту підписання договорів суборенди землі від 10.07.2019 щодо використання відповідачем спірних земельних ділянок, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про фактичне виконання сторонами договорів суборенди від 10.07.2019, що виключає кваліфікацію вказаних договорів як неукладених.

Відтак, договори суборенди землі від 10.07.2019 породжують юридично значущі наслідки, обумовлені ними, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України, яка не спростована жодною стороною, вважаються правомірними, про що вірно вказали суди першої та апеляційної інстанцій.

Водночас за відсутності конкретних позовних вимог щодо договорів суборенди землі від 10.07.2019, колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для надання правової оцінки їх умовам на предмет відповідності вимогам закону.

5.4. Щодо обраного способу захисту.

Так, способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

При цьому, зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на ті правові наслідки, які захищають право.

Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист належним/ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Як зазначалося вище, у цій справі позивач заявив негаторний позов у порядку положень статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Разом з цим, варто звернути увагу на те, що серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387- 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном відповідно до статті 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює, у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення

Отже, позивачем за негаторним позовом може бути власник, у якого знаходиться майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися таким майном; підставою позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Таким чином, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача (такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/91/20).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Водночас, колегія суддів зауважує, що факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина 1 статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника -позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно. Зміст такого позову полягає у внесенні до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право власності держави на цю ділянку. Такий запис засвідчуватиме, що позивач як власник (титульний володілець) спірної земельної ділянки відновив володіння останньою.

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки, наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, фактичним володільцем спірних земельних ділянок з кадастровими номерами: 0521688600:03:000:0111, 0521680300:04:000:0255, 0521680300:04:000:0256 згідно реєстраційного підтвердження володіння є ТОВ "Арамазд" як суборендар згідно договорів суборенди землі від 10.07.2019.

Отже, встановлені судами обставини справи, зокрема щодо укладеності договорів суборенди землі від 10.07.2019 та наявності у відповідача реєстраційного підтвердження володіння спірними земельними ділянками виключають можливість звернення позивача до відповідача з негаторним позовом.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки він не призведе до відновлення порушених прав останнього. Захист порушеного права ФГ "Грушківецьке" має відбуватися шляхом подання позову про витребування спірних земельних ділянок (віндикаційного позову).

При цьому, висновок судів попередніх інстанцій про те, що лише після відновлення у позивача статусу володільця спірних земельних ділянок шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ФГ "Грушківецьке" може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою (зокрема, заявляти негаторний позов у порядку статті 391 ЦК України) не є очевидно не правильним, проте з урахування обставин, встановлених у цій справі не є застосовними до спірних правовідносин.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції доречно посилався на те, що вимога ФГ "Грушківецьке" про визнання відсутнім у ТОВ "Арамазд" речового права (суборенди) на спірні земельні ділянки є передчасною, адже позивач одночасно звернувся із вимогами про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації речових прав (суборенди) та припинення речових прав (суборенди), а одночасне заявлення позовних вимог про припинення права суборенди та визнання відсутнім права суборенди є взаємовиключними

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18).

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновками суді першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову ФГ "Грушківецьке" з підстав обрання неналежного способу захисту.

5.5. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає про таке.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити зазначення конкретної норми права щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

У касаційній скарзі (з цієї підстави) скаржник вказує на те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування частини 1 статті 16, статей 395, 638, 640, 642 ЦК України, пункту 1 частини 2 статті 20, частини 8 статті 181 ГК України.

При цьому Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки: 1) ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору; 2) у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).

Натомість у поданій касаційній скарзі скаржник при посиланні на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме застосування частини 1 статті 16, статей 395, 638, 640, 642 ЦК України, пункту 1 частини 2 статті 20, частини 8 статті 181 ГК України не конкретизував змісту правовідносин, в яких такий висновок відсутній, не зазначив у чому полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні вказаних норм права, та як, на думку скаржника, відповідні норми повинні застосовуватися. У цьому разі скаржник здійснивши загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах взагалі не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норми для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, що свідчить про відсутність належного обґрунтування скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у цій частині враховує, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, що має своїм наслідком відповідно до статті 300 ГПК України розгляд касаційної скарги в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальності та диспозитивності.

Звідси, наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України у даному провадженні не підтвердилася. Посилання скаржника на приписи вказаної норми судом касаційної інстанції визнаються декларативними і формальними, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу, слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Грушківецьке" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 у справі № 902/1546/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ