Рішення

від 10.07.2024 по справі 920/228/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.07.2024м. СумиСправа № 920/228/24

Господарський суд Сумської області у складі

судді Резніченко О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Бублик Т.Д.,

розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельне підприємство Агрохім-партнер,

до відповідачів: 1. Фермерського господарства Бровкіна Ірина Миколаївна;

2. Сільськогосподарського виробничого кооперативу Базис+,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Боруца Тетяна Миколаївна ;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області

про визнання недійсним договору суборенди земельних ділянок, скасування рішення про державну реєстрацію права суборенди земельних ділянок, поновлення запису про право оренди земельних ділянок

за участю представників сторін:

від позивача: Бонтлаб В.В. (в режимі відеоконференції)

від відповідачів: 1. Шаповаленко Р.О.

2. Дереза М.Е.

Від третьої особи на стороні позивача: не прибув

Від третьої особи на стороні відповідачів: не прибув

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд: визнати недійсним договір суборенди земельних ділянок від 17 листопада 2020 року, укладений між ФГ БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА (41553, Сумська область, Конотопський район, село Манухівка, вулиця Центральна, будинок 4; ідентифікаційний код 42861945) та СВК БАЗИС+ (41700, Сумська область, Буринський район, місто Буринь, вулиця Франка, будинок 21; ідентифікаційний код 37352699), та зареєстрований 07 грудня 2020 року державним реєстратором Виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі по тексту договір суборенди) із застосуванням наслідків недійсності правочину - скасувати рішення про державну реєстрацію права суборенди згідно договору суборенди земельних ділянок від 17 листопада 2020 року, укладений між ФГ БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА (ідентифікаційний код 42861945) та СВК БАЗИС+ (ідентифікаційний код 37352699), та зареєстрований 07 грудня 2020 року державним реєстратором Виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за СВК БАЗИС+ (41700, Сумська область, Буринський район, місто Буринь, вулиця Франка, будинок 21, ідентифікаційний код 37352699) (далі по тексту рішення), а також поновити запис про право оренди земельних ділянок за ФГ БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА (41553, Сумська область, Конотопський район, село Манухівка, вулиця Центральна, будинок 4; ідентифікаційний код 42861945).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір суборенди підпадає під ознаки та визначення фраудаторності та укладений відповідачем 1 (боржником)на шкоду позивача (кредитора).

Відповідач 1 07.05.2024 подав відзив на позов, позовні вимоги не визнає з огляду на наступне:

Як підставу виникнення ознак фраудаторності позивач зазначає наявність невиконаних зобов`язань ФГ «Бровкіна Ірина Миколаївна» перед ТОВ «ТП АГРОХІМ ПАРТНЕР» які виникли в результаті заборгованості за договорами поставки №74/21/ЦО від 23.03.2021 року та №127/20/ЦО від 18.05.2020 року, укладених між зазначеними суб`єктами господарювання.

При цьому, спірний договір був укладений 17.11.2020. Тому позивач, маючи інформацію про договір суборенди земельних ділянок від 2020 року, вже в 2021 року укладає договір поставки, що свідчить про відсутність сумнів в спроможності фермерського господарства виконати умови договору поставки в частині оплати, оскільки ФГ мало в користуванні велику кількість інших земельних ділянок, що не були предметом договору суборенди.

Відповідач 2 30.04.2024 подав суду відзив на позов, вважає позовні вимоги безпідставними та зазначає про відсутність у позивача підстав для звернення до суду із даним позовом. Крім цього, договір суборенди є реальним правочином, який виконується сторонами. Так, на виконання умов Договору суборенди СВК «БАЗИС+» сплатила орендну плату за 2021-2022 роки, що підтверджується платіжними інструкціями № 6120 від 04.11.2021 року та № 7021 від 07.02.2023 року.

За 2023 рік оренда плата не сплачувалась у зв`язку із укладанням між СВК «БАЗИС +» та ФГ «БРОВКІНА І.М.» 03.01.2023 року Додаткової угоди №1, відповідно до якої Орендар звільняє Суборендаря від виконання зобов`язань зі сплати орендної плати, неустойки (штрафу та/або пені), інфляційних нарахувань за суборенду земельних ділянок, зазначених в пункті 1 Договору суборенди земельної ділянки від 17.11.2020 р. (надалі-Об`єкт), на період дії воєнного стану, у зв`язку з неможливістю використання об`єкта суборенди за призначенням через обставини, за які суборендар не відповідає.

Третя особа на стороні відповідача 25.04.2024 надіслала суду пояснення, в яких зазначила, що відповідно до Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (міститься в матеріалах справи) земельні ділянки які були передані ФГ «Бровкіна Ірина Михайлівна» у суборенду СВК «Базис+» згідно з договору суборенди від 17.11.2020 знаходяться в с. Бояро - Лежачі та с. Манухівка. Зі змісту рішення Путивльської міської ради тридцять восьмої сесії сьомого скликання від 07.02.2018 №1280-МР «Про добровільне об`єднання територіальних громад» (додається) вбачається, що с. Бояро - Лежачі та с. Манухівка не входить до складу Путивльської територіальної громади.

Вище згадані села входять до складу Новослобідської територіальної громади. Також 04.07.2024 від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

У судовому засіданні 10.07.2024 представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення, які були викладені ними у заявах по суті.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

23 березня 2021 року між ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» («Продавець») та ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» («Покупець») було укладено договір поставки товару №74/21/ЦО, згідно умов якого Сторонами було визначено та погоджено умови купівлі-продажу засобів захисту рослин, та/або мікродобрив, та/або міндобрив, та/або насіння, що визначені в Договорі та Додатках до нього.

Також, 18 травня 2020 року між ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» («Продавець») та ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» («Покупець») було укладено договір поставки товару №127/20/ЦО, згідно умов якого було Сторонами визначено та погоджено умови поставки засобів захисту рослин, та/або мікродобрив, та/або насіння на умовах відстрочення платежу.

Відповідачу 1 було поставлено ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» на підставі договору поставки товару №74/21/ЦО від 23 березня 2021 року та договору поставки товару №127/20/ЦО від 18 травня 2020 року товар на загальну суму 690 009,06 гривень.

ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» було зобов`язане здійснити розрахунок за отриманий товару в максимально крайній термін як 01 жовтня 2020 року (договір поставки товару №127/20/ЦО від 18 травня 2020 року) та 01 жовтня 2021 року (договір поставки товару №74/21/ЦО від 23 березня 2021 року).

06 січня 2022 року ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» звернулося до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків із позовною заявою про стягнення із ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» суми заборгованості та інших фінансових нарахувань відповідно до умови чинного законодавства України та погоджених умов договору поставки товару №74/21/ЦО від 23 березня 2021 року та договору поставки товару №127/20/ЦО від 18 травня 2020 року.

Відповідно до Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 10 травня 2022 року у справі №2/22, задоволено позовні вимоги ТОВ «АГРОХІМ- ПАРТНЕР» до ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» про стягнення суми заборгованості та інших фінансових нарахувань відповідно до умови чинного законодавства України та погоджених умов договору поставки товару №74/21/ЦО від 23 березня 2021 року та договору поставки товару №127/20/ЦО від 18 травня 2020 року.

Відповідно до Ухвали Північного апеляційного господарського суду від 30 серпня 2022 року по справі №873/26/22, задоволено заяву вих. №12-2/05 від 12 травня 2022 року ТОВ «АГРОХІМ- ПАРТНЕР» про видачу виконавчого документа на примусове виконання Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 10 травня 2022 року у справі №2/22 за позовом ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» до ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» про стягнення заборгованості.

05 жовтня 2022 року, на виконання Ухвали Північного апеляційного господарського суду від 30 серпня 2022 року по справі №873/26/22, Північним апеляційним господарським судом видано відповідний наказ про стягнення із Фермерського господарства «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» (41553, Сумська область, Конотопський район, село Манухівка, вулиця Центральна, будинок 4; ідентифікаційний код 42861945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» (42304, Сумська область, Сумський район, смт. Степанівка, провулок Промисловий, будинок 4; код ЄДРПОУ 38397547) сума заборгованості та грошових коштів, нарахованих у зв`язку із неналежним та несвоєчасним здійсненням виконання зобов`язань за п. 9.2. договору поставки товару №74/21/ЦО від 23 березня 2021 року, п. 9.2. договором поставки товару №127/20/ЦО від 18 травня 2020 року у загальній сумі 884 525 (вісімсот вісімдесят чотири тисячі п`ятсот двадцять п`ять) гривень 27 копійок.

14 лютого 2023 року між ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» (Первісний Кредитор) та ТОВ «ТОРГОВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОХІМ-ПАРТНЕР»» (Новий Кредитор) було укладено договір №14-02-2023/3 про відступлення права вимоги (в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України).

Відповідно до Ухвали Північного апеляційного господарського суду від 31 травня 2023 року по справі №873/26/22, задоволено вимоги заяви ТОВ «ТОРГОВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОХІМ-ПАРТНЕР»» про заміну сторони (стягувана) у справі №873/26/22 під час примусового виконання Ухвали Північного апеляційного господарського суду від 30 серпня 2022 року по справі №873/26/22 та додаткової Ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16 листопада 2022 року по справі №873/26/22, котрі набрали законної сили, та наказів Північного апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2022 року по справі №873/26/22 та наказу Північного апеляційного господарського суду від 03 січня 2023 року по справі №873/26/22.

Відповідно до Постанови Приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Боруца Тетяни Миколаївни від 29 червня 2023 року відкрито виконавче провадження №72133593 щодо примусового виконання наказу Північного апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2022 року по справі №873/26/22 про стягнення із Фермерського господарства «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» (41553, Сумська область, Конотопський район, село Манухівка, вулиця Центральна, будинок 4; ідентифікаційний код 42861945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОХІМ-ПАРТНЕР»» (42304, Сумська область, Сумський район, смт. Степанівка, провулок Промисловий, 4; Ідентифікаційний код 44918165) сума заборгованості та грошових коштів, нарахованих у зв`язку із неналежним та несвоєчасним здійсненням виконання зобов`язань за п. 9.2. договору поставки товару №74/21/ЦО від 23 березня 2021 року, п. 9.2. договором поставки товару №127/20/ЦО від 18 травня 2020 року у загальній сумі 884 525 (вісімсот вісімдесят чотири тисячі п`ятсот двадцять п`ять) гривень 27 копійок.

На сьогоднішній день грошові зобов`язання ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» у зв`язку із неналежним та несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання згідно наказу Північного апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2022 року по справі №873/26/22 , в тому числі й згідно договору поставки товару №74/21/ЦО від 23 березня 2021 року та договору поставки товару М127/20/ЦО від 18 травня 2020року, не виконані.

17 листопада 2020 року між ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» (41553, Сумська область. Конотопський район, село Манухівка. вулиця Центральна, будинок 4; ідентифікаційний код 42861945) та СВК «БАЗИС+» (41700, Сумська область, Буринський район, місто Буринь. вулиця Франка, будинок 21: ідентифікаційний код 37352699) укладено договір суборенди земельної ділянки, за умовами котрого Орендар, керуючись статтею 8 Закону України «Про оренду землі» надає, а Суборендар приймає в оренду земельні ділянки (об`єкт оренди) за межами населеного пункту на території Путивльського району Сумської області, перелік яких визначено в пункті 1 даного договору суборенди.

Даний договір суборенди земельної ділянки від 17 листопада 2020 року було зареєстровано 07 грудня 2020 року державним реєстратором Виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, починаючи із 17 листопада 2020 року ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» не є фактичним користувачем нерухомого майна у вигляді відповідних земельних ділянок, які є предметом договору суборенди земельної ділянки від 17 листопада 2020 року, та фактичним користувачем даного нерухомого майна у вигляді відповідних земельних ділянок, які є предметом договору суборенди земельної ділянки від 17 листопада 2020 року є СВК «БАЗИС+» (41700, Сумська область, Буринський район, місто Буринь, вул. Франка, будинок 21, ідентифікаційний код 37352699).

На думку позивача, договір суборенди є фіктивним правочином, має ознаки фраудаторного, тому повинен бути визнаний недійсним в силу вимог ст.ст. 215, 234-236 ЦК України.

Обґрунтовуючи фіктивність правочину, позивач посилається на наступне:

Договір суборенди земельної ділянки від 17 листопада 2020 року вчинений Боржником/Відповідачем 1 після настання та порушення строків необхідності виконання грошових умов договору поставки товару №127/20/ЦО від 18 травня 2020 року та не задовго до ухвалення Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 10 травня 2022 року у справі №2/22 за позовом ТОВ «АГРОХІМ-ПАРТНЕР» до ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» про стягнення заборгованості, зокрема, й Ухвали Північного апеляційного господарського суду від 30 серпня 2022 року по справі №873/26/22.

ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА», як станом на 18 травня 2020 року та 01 жовтня 2020 року, так і 17 листопада 2020 року було обізнане про порушення договірних умов, невиконання грошового зобов`язання на їх підставі, настанням відповідальності за порушення договірних умов та застосуванням інших фінансових нарахувань відповідно до умови чинного законодавства України та погоджених умов договору поставки, де Відповідач 1 матиме та мав статус Відповідача, а отже міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку постановления судового рішення та його подальшого виконання шляхом звернення стягнення на майно (кошти, готова вирощена продукція на земельних ділянках, майбутній врожай наступних років після 2020 року) та інші його цінності (активи).

Як наслідок, та маючи на меті невиконання у майбутньому судового рішення суду про стягнення коштів за невиконання договору поставки товару №74/21/ЦО від 23 березня 2021 року та договору поставки товару №127/20/ЦО від 18 травня 2020 року, після укладення даних договорів поставки товару та напередодні настання порушення строків необхідності їх виконання, ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» вжило заходів щодо переходу належного йому права оренди земельних ділянок та отримання результатів (прибутку) від переробки/реалізації товарної сільськогосподарської продукції, вирощеної на відповідних земельних ділянках, шляхом укладення 17 листопада 2020 року відповідного договору (правочину) суборенди земельних ділянок, які є його предметом, передавши відповідне право оренди за ними Відповідачу 2 - СВК «БАЗИС+».

Також, на думку позивача, визначені ним у позові обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір суборенди земельних ділянок від 17 листопада 2020 року є фраудаторним, тобто вчиненим боржником ФГ «БРОВКІНА ІРИНА МИКОЛАЇВНА» на шкоду кредитору ТОВ «ТОРГОВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «АГРОХІМ-ПАРТНЕР».

Законодавство, що підлягає застосуванню, та висновки суду.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 цієї статті передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

У частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Насамперед захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 зазначеного Кодексу).

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частин 1, 2 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина 3 статті 13 Цивільного кодексу України) може бути самостійною підставою недійсності правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункти 10.5, 10.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до частини 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Судом взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.08.2022 у справі № 914/2252/20 (914/2523/21), згідно з яким формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Правочином є дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди кредитору (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Як зазначалося вище, фраудаторними правочинами називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення його вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19)).

З урахуванням положень статті 13 ЦК України, яка визначає межі здійснення цивільних прав, учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини. Тобто, межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17).

На необхідності застосування загальних положень ЦК України під час вирішення спору щодо недійсності правочину наголошував Верховний Суд України, зокрема у постановах від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15, згідно з викладеними у них висновками під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Судом вище було наведено обґрунтування позивачем наявності ознак фраудаторного правочину в укладеному відповідачами договорі суборенди.

Однак суд не погоджується з доводами позивача на підставі наступного:

Позивачем не подано жодного доказу на підтвердження факту неплатоспроможності та відсутності господарської діяльності відповідача 1 на момент укладення спірного договору суборенди. Навпаки, після укладення між відповідачами 17.11.2020 спірного договору суборенди ТОВ «Агрохім-Партнер», маючи дійсний договір поставки з відповідачем 1 від 18.05.2020, укладає ще один договір поставки від 23.03.2021.

При цьому, позивач у позові (а.с. 4) зазначає, що укладаючи з відповідачем 1, як договір поставки №74/21/ЦО від 23.03.2021, так і договору №127/20/ЦО від 18.05.2020, ТОВ «Агрохім-Партнер» виходило з того, що ним здійснювався моніторинг офіційних відомостей щодо ФГ «Бровкіна І.М.», досліджувалися питання наявності земель сільськогосподарського призначення та ін.

Крім цього, представником відповідача 2 додано до відзиву на позов витяги з державного реєстру речових прав, із яких вбачається, що в оренді у відповідача 1 знаходяться 53 земельні ділянки, із них лише 35 земельних ділянок перебуває у суборенді СВК «БАЗИС +» на інших земельних ділянках ФГ «БРОВКІНА І.М.» здійснює господарську діяльність та отримує дохід.

Також відповідачем 2 подано копію платіжної інструкції №7021 від 07.02.2023, згідно якої відповідач 2 перерахував відповідачу 1 грошові кошти в розмірі 109663 грн 75 коп. із призначенням платежу орендна плата за землю згідно договору суборенди від 17.11.2020.

Даний доказ спростовує доводи позивача щодо фіктивності договору суборенди, а навпаки є доказом, що підтверджує виконання договору суборенди відповідачами.

Позивачем жодним доказом, окрім припущень, не доведено наявності у відповідача 1 умислу невиконання у майбутньому судового рішення, за яким було проведено стягнення на користь ТОВ «Агрохім-Партнер», правонаступником якого є позивач.

Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту, що станом на час подання позову виконавче провадження завершене та судовий наказ було повернуто позивачу без виконання, відсутні докази , що виконавцем було вчинено всіх дій щодо розшуку майна боржника і чи були оскаржені дії приватного виконавця щодо невиконання в повній мірі вимог Закону України «Про виконавче провадження», відсутні докази, що саме через укладення спірного договору позивачу була завдана певна шкода, як кредитору.

Так, позивачем подано суду інформацію про виконавче провадження (а.с. 71-72), згідно якої виконавче провадження було відкрите 28.06.2023, а виконавцем було проведено такі виконавчі дії:

29.06.2023 постанова про стягнення основної винагороди;

29.06.2023 постанова про звернення стягнення на кошти на рахунках боржника;

29.06.2023 постанова про звернення стягнення на майно боржника;

03.07.2023 постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Згідно зі статтями 6, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси.

Отже, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Виходячи з наведених приписів, позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Задоволення судом позову можливе за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (зокрема, шляхом визнання недійсним правочину).

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність порушеного права, за захистом якого особа звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За наведених обставин, оскільки, позивачем не доведено належними доказами наявності у нього порушеного права щодо предмета позову в даній справі та існування передбачених приписами ст. 203 Цивільного кодексу України обставин, які в силу ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним договору, вимоги позивача визнаються судом не обґрунтованими.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову, у зв`язку з чим, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом у позові відмовлено повністю, то витрати зі сплати судового збору в розмірі 9084 грн 00 коп. покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1.У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельне підприємство «Агрохім-партнер», до відповідачів: 1. Фермерського господарства «Бровкіна Ірина Миколаївна»; 2. Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Базис+», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватного виконавця виконавчого округу Сумської області Боруца Тетяна Миколаївна; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Виконавчого комітету Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області про визнання недійсним договору суборенди земельних ділянок, скасування рішення про державну реєстрацію права суборенди земельних ділянок, поновлення запису про право оренди земельних ділянок відмовити повністю.

2.Витрати по сплаті судового збору у розмірі 9084 грн 00 коп. покласти на позивача.

3.Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4.Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12.07.2024.

СуддяО.Ю. Резніченко