Постанова

від 02.07.2024 по справі 916/2646/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/2646/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

прокуратури - Цимбалістого Т. О.,

позивача - не з`явилися,

відповідача - Вовка О. Є. (адвоката, в режимі відеоконференції),

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 (колегія суддів: Поліщук Л. В. - головуючий, Богатир К. В., Таран С. В.) і рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2023 (суддя Гут С. Ф.) у справі

за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради Одеського району Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна компанія"</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації,

про розірвання договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути майно,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2023 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради Одеського району Одеської області (далі - Вигодянська сільська рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна компанія"</a> (далі - ТОВ "Українська кабельна компанія"), в якій просив:

- розірвати договір купівлі-продажу від 22.02.2010, укладений між Василівською сільською радою Біляївського району Одеської області (далі - Василівська сільська рада) та ТОВ "Українська кабельна компанія", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 525;

- зобов`язати ТОВ "Українська кабельна компанія" повернути Вигодянській сільській раді нежитлову будівлю "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького) загальною площею 2306,90 м2, що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Василівка, вул. Центральна, 73 (колишня адреса: Одеська область, Одеський район, с. Василівка, вул. Леніна, 73), шляхом підписання акта приймання-передачі.

1.2. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ "Українська кабельна компанія" умов договору купівлі-продажу нежитлової будівлі "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького). Прокурор звертав увагу на те, що нежитлова будівля "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького) є пам`яткою архітектури місцевого значення та набута ТОВ "Українська кабельна компанія" у власність на підставі договору купівлі-продажу від 22.02.2010. Однак відповідач, за доводами Прокурора, не здійснює належної експлуатації та утримання будівлі-пам`ятки відповідно до приписів законодавства України, державних стандартів, норм та правил у сфері охорони культурної спадщини. Наведене, на думку Прокурора, істотно порушує умови укладеного договору купівлі-продажу та завдає шкоди державним інтересам у сфері охорони культурної спадщини. Такі обставини, на думку Прокурора, свідчать про наявність правових підстав для розірвання договору купівлі-продажу від 22.02.2010, укладеного між Василівською сільською радою та ТОВ "Українська кабельна компанія", і зобов`язання ТОВ "Українська кабельна компанія" повернути Вигодянській сільській раді нежитлову будівлю "Панський маєток" (колишню садибу генерала Дубицького).

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.12.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 у справі № 916/2646/23, відмовлено у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради до ТОВ "Українська кабельна компанія" про розірвання договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути майно.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради, господарський суд першої інстанції виходив із того, що Прокурор, звертаючись із позовом про розірвання договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути майно, обрав неналежний спосіб захисту порушених прав позивача, оскільки приписи Цивільного кодексу України та положення Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачають такий спосіб захисту як викуп пам`ятки культурної спадщини у разі невжиття власником пам`ятки культурної спадщини заходів щодо її збереження, що загрожує її пошкодженню або знищенню, на відміну від розірвання договору купівлі-продажу, що фактично призведе до безоплатного вилучення придбаного майна, оскільки покупець за договором купівлі-продажу позбавлений можливості повернення сплачених коштів (приписи Цивільного кодексу України передбачають відшкодування збитків стороною, якою допущено істотне порушення його умов).

2.3. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого господарського суду, та зазначив, що у разі невжиття власником пам`ятки культурної спадщини заходів щодо її збереження, належним способом захисту порушеного права держави є звернення до суду державного органу з питань охорони пам`яток історії та культури з позовом про викуп пам`ятки культурної спадщини, оскільки такий спосіб захисту кореспондує конкретному правопорушенню, визначеному статтею 352 Цивільного кодексу України та статтею 21 Закону України "Про охорону культурної спадщини". За таких обставин, за висновком апеляційного господарського суду, Прокурор, звертаючись із позовом про розірвання договору та повернення майна до комунальної власності, обрав неналежний спосіб захисту.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 та рішенням Господарського суду Одеської області від 28.12.2023 у справі № 916/2646/23, до Верховного Суду звернувся Прокурор з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Прокурор зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Прокурор, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Прокурор вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 15, 16, 319, 611, 651, 653 Цивільного кодексу України, статей 18, 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та не врахували висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 24.06.2021 у справі № 560/3160/20, від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, від 27.04.2023 у справі № Б26/16-10 (904/9569/21).

3.4. Крім того, за доводами Прокурора, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 2, 13, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України.

3.5. ТОВ "Українська кабельна компанія" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. За доводами ТОВ "Українська кабельна компанія", у разі якщо Прокурор вважає, що нежитловій будівлі "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького) загрожує пошкодження або знищення, то йому слід звертатися з позовом в інтересах Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та ініціювати процедуру відповідно до статті 352 Цивільного кодексу України та статті 21 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а не звертатися в інтересах сільської ради з позовом про розірвання договору. За таких обставин, на думку ТОВ "Українська кабельна компанія", Прокурор обрав неправильний та неефективний спосіб захисту права. Крім того, ТОВ "Українська кабельна компанія" зазначає, що істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Тобто істотним вважається таке порушення стороною договору, якщо внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Водночас, за доводами ТОВ "Українська кабельна компанія", Василівська сільська рада (як власник майна, а не як орган охорони культурної спадщини) отримала все на що сподівалася за договором, а саме, отримала кошти на рахунок сільського бюджету. Василівська сільська рада в договорі є виключно власником нерухомого майна та в результаті продажу спірної нежитлової будівлі отримала її ринкову вартість.

3.6. 20.06.2024 Верховний Суд зареєстрував заяву ТОВ "Українська кабельна компанія" про закриття касаційного провадження у справі № 916/2646/23, сформовану 20.06.2024 в системі "Електронний суд".

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів УРСР від 17.04.1987 № 167 "Про затвердження додаткового списку пам`яток архітектури місцевого значення", зокрема, нежитлову будівлю "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького) віднесено до пам`яток архітектури місцевого значення.

4.2. 14.08.2006 Управління охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації виготовило паспорт об`єкта культурної спадщини - садиби генерала Дубицького, розташованого в с. Василівка Біляївського району Одеської області (цю садибу віднесено до пам`яток архітектури місцевого значення).

4.3. Підставою взяття її на облік як пам`ятки архітектури зазначено рішення Виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів УРСР від 17.04.1987 №167. Власником пам`ятки зазначено Василівську сільську раду.

4.4. Відповідно до паспорта об`єкта культурної спадщини зазначену садибу збудовано у 1845- 1848 роках. Первісна функціональна типологія будівлі - житлова. Зведено будинок у стилі "неокласицизму". До 1861 року садиба належала генералу Дубицькому. Капітальний ремонт споруди проводився у 1855 році. З 1991 року садиба не експлуатується.

4.5. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що станом на дату виготовлення паспорта будівля практично є зруйнованими залишками подовжніх і попередніх стін. На цей час повністю втрачені елементи архітектурного декору приміщень, у значній мірі втрачені елементи фасадів. Технічний стан - непридатний (експертний висновок про технічний стан будівлі-пам`ятки від 26.04.1999).

4.6. Відповідно до експертного звіту про технічний стан будівлі-пам`ятки, виготовленого у 1999 році Науково-виробничим центром "ЕКОСТРОЙ", нежитлова будівля - садиба генерала Дубицького є пам`яткою містобудування та архітектури місцевого значення, технічний стан об`єкта обстеження - "непридатний" із фізичним зносом 90 %.

4.7. 14.12.2009 Виконавчий комітет Василівської сільської ради прийняв рішення № 58, яким визнав право власності на нежитлову будівлю "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького) за територіальною громадою с. Василівка Біляївського району Одеської області в особі Василівської сільської ради за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Василівка, вул. Леніна, 73, загальною площею 2306,90 м2. Крім того, вирішено видати територіальній громаді с. Василівка в особі Василівської сільської ради свідоцтво про право власності на зазначену нежитлову будівлю.

4.8. Нежитлова будівля "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького) зареєстрована на праві комунальної власності за територіальною громадою с. Василівка Біляївського району Одеської області в особі Василівської сільської ради.

4.9. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 22.02.2010 між територіальною громадою с. Василівка Біляївського району Одеської області в особі Василівської сільської ради (продавець) та ТОВ "Українська кабельна компанія" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1 якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлової будівлі, що в цілому складається з літ. "А" - нежитлової будівлі "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького), загальною площею 2306,90 м2, розташованої за адресою: с. Василівка, вул. Леніна № 73, Біляївський район, Одеська область, на земельній ділянці площею 4,4096 га з кадастровими номером 5121081000:01:002:0163 (об`єкт купівлі-продажу)

4.10. Зазначений об`єкт належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю, виданого Виконавчим комітетом Василівської сільської ради 14.12.2009, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 29183242, номер запису: 15, в книзі: 46-неж-29, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24783511, виданим 14.12.2009 Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості". Характеристика об`єкта купівлі-продажу наводиться у технічному паспорті, виданому Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" 21.10.2009. Згідно з витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 25236801, виданим Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" 05.02.2010, вартість об`єкта нерухомості складає 28 807,00 грн.

4.11. Згідно з пунктом 1.2 договору цей договір укладено відповідно до рішення Василівської сільської ради від 17.12.2009 № 522-V "Про включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у 2009 році" шляхом викупу нежитлової будівлі "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького), розташованої за адресою: с. Василівка, вул. Леніна, 73, Біляївський район, Одеська область, на підставі Конституції України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала приватизація)", "Про державну програму приватизації", Цивільного кодексу України, погодження на відчуження об`єкта купівлі-продажу, наданого Управлінням охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 05.02.2010 № 0113/532.

4.12. Об`єкт купівлі-продажу оцінено в розмірі 240 854,40 грн, податок на додану вартість (ПДВ) враховано до цієї суми та складає 40 142,40 грн, згідно з висновками оцінювача про вартість об`єкта незалежної оцінки - нежитлової будівлі, що були виконані суб`єктом оціночної діяльності Приватним підприємством "Дельта Консалтінт", затвердженими рішенням Василівської сільської ради від 11.02.2010 № 20 (пункт 1.3 договору).

4.13. Покупець зобов`язаний внести суму, зазначену в пункті 1.3 цього договору, в розмірі 240 854,40 грн за рахунок власних коштів з рахунку покупця на розрахунковий рахунок № 31516905700116 в УДК в Біляївському районі ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код 31030000, протягом двадцяти календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору (пункт 2.1 договору).

4.14. Передача об`єкта купівлі-продажу від продавця до покупця здійснюється у триденний строк з моменту перерахування покупцем на рахунок продавця повної вартості за об`єкт та оформлюється актом приймання-передачі, що підписується сторонами за цим договором (пункт 3.1 договору).

4.15. Відповідальність за збереження об`єкта купівлі-продажу з моменту підписання договору купівлі-продажу несе покупець (пункт 3.3 договору).

4.16. Кожна сторона зобов`язується виконувати обов`язки, покладені на неї цим договором, та сприяти іншій стороні у виконанні її обов`язків (пункт 5.1 договору).

4.17. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору (пункт 5.2 договору).

4.18. Покупець відповідно до умов договору зобов`язаний: узгоджувати проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування до сучасних потреб, а також проводити ці роботи при наявності погодженої проектної документації та дозволу, виданих Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради та Управлінням охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації; забезпечувати належну експлуатацію об`єкта нерухомості, яка гарантує надійність будівельних конструкцій; забезпечувати вільний доступ до інженерних мереж службам, які їх експлуатують, та утримувати їх у належному технічно-справному стані; проводити роботи з благоустрою прилеглої території; не допускати розміщення в об`єкті шкідливого виробництва; виконувати вимоги Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", відповідних державних санітарних та протипожежних норм та правил; протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання акта приймання-передачі оформити з Управлінням охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної адміністрації охоронну документацію на користування об`єктом купівлі-продажу, що розташований у будівлі-пам`ятці; утримувати об`єкт купівлі-продажу відповідно до вимог охоронного договору та норм, передбачених Законом України "Про охорону культурної спадщини", дотримуватися державних стандартів, норм, правил та іншого законодавства у сфері охорони культурної спадщини (підпункти 5.4.2- 5.4.5 пункту 5.4. договору).

4.19. Господарські суди зазначили, що відповідальність сторін передбачена в розділі 6 договору.

4.20. Так, у випадку порушення покупцем строку сплати за об`єкт купівлі-продажу покупець сплачує на рахунок продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 6.1 договору).

4.21. Якщо протягом встановленого цим договором строку покупець не сплатить вказану у договорі суму продажу, продавець має право розірвати договір. У цьому випадку покупець відшкодовує збитки, заподіяні внаслідок порушення умов договору в розмірі 20 % вартості об`єкта купівлі-продажу, зазначеної в пункті 1.3 договору (пункт 6.2 договору).

4.22. За неналежне виконання чи невиконання покупцем зобов`язань за цим договором, вказаних у пункті 5.4.5, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 1700,00 грн (пункт 6.3 договору).

4.23. За неналежне виконання чи невиконання покупцем зобов`язань за цим договором, вказаних у пунктах 5.4.2, 5.4.3 покупець несе відповідальність згідно з чинним законодавством України (пункт 6.4 договору).

4.24. Сплата штрафу, пені, відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов цього договору (пункт 6.5 договору).

4.25. Всі спори, що виникають при виконанні умов цього договору або у зв`язку з тлумаченням його положень, вирішуються шляхом переговорів. Якщо сторони не досягли домовленості, то спір передається на розгляд господарського суду Одеської області в порядку, встановленому чинним законодавством (пункт 7.1 договору).

4.26. У разі невиконання однією із сторін умов цього договору він може бути змінений або розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду (пункт 7.4 договору).

4.27. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що договір підписано представниками сторін, скріплено печатками контрагентів, посвідчено 22.02.2010 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І. В. та зареєстровано в реєстрі за № 525.

4.28. 17.03.2010 між покупцем та продавцем підписано акт приймання-передачі індивідуально визначеного майна комунальної власності, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв нежитлову будівлю "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького). Також зазначено, що покупцем сплачено за об`єкт купівлі-продажу вартість у повному обсязі, а також зазначено, що передача нежитлової будівлі проводиться згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 22.02.2010 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області, зареєстрованим у реєстрі за № 525.

4.29. 01.06.2010 між Управлінням охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (орган охорони) та ТОВ "Українська кабельна компанія" (власник) укладено охоронний договір, який встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини та утримання її в належному стані, в тому числі території, на якій вона розташована (пункт 1.1 охоронного договору).

4.30. Відповідно до пункту 1.2 охоронного договору за цим договором власник бере на себе зобов`язання щодо охорони об`єкта культурної спадщини, який розташований у с. Василівка Біляївського району Одеської області на вул. Леніна, 73, що є пам`яткою архітектури місцевого значення та знаходиться під охороною держави на підставі рішення Виконавчого комітету Одеського обласної ради від 17.04.1987 № 167 як пам`ятка архітектури місцевого значення (пам`ятка).

4.31. У пункті 2.1 охоронного договору визначено обов`язки власника. Так, власник зобов`язаний: використовувати приміщення пам`ятки під розміщення приміщень невиробничого призначення та у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень до пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби, тощо; утримувати пам`ятку в належному санітарному, протипожежному і технічному стані, мати у приміщеннях пам`ятки належне обладнання згідно з вимогами органів протипожежної, санітарної, екологічної охорони та інших уповноважених органів; не змінювати призначення пам`ятки (її частин) та елементів, не робити написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні без відповідного дозволу органу охорони культурної спадщини; утримувати територію пам`ятки упорядженою, не допускати використання цієї території для нового будівництва та задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам`ятці без відповідного дозволу органу охорони культурної спадщини; не робити будь-яких прибудов до пам`ятки, не переробляти її як ззовні, так і всередині, а також не вести будь-яких земляних робіт на території пам`ятки без спеціального дозволу органу охорони; погоджувати в установленому порядку з органом охорони розміщення реклами, інших написів та позначок на пам`ятці, її частинах та елементах, на її території та в її охоронній зоні; безперешкодно допускати представників органу охорони чи уповноважених ним осіб для здійснення контролю за виконанням правил утримання зазначеної пам`ятки, її території та зон охорони або для її наукового обстеження; забезпечувати доступ до пам`ятки з метою її екскурсійного відвідування у порядку та за графіком, що додатково узгоджуються між власником та органом охорони шляхом підписання окремого документу; негайно повідомляти орган охорони про будь-яке руйнування, пошкодження, аварію чи іншу обставину, що заподіяла шкоду пам`ятці, та своєчасно вживати заходи для приведення пам`ятки в належний стан; своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт пам`ятки і роботи з упорядження території пам`ятки; виконувати реставраційні, ремонтні та інші роботи в строки, передбачені охоронним договором, а в разі потреби - у строки, визначені окремим розпорядженням органу охорони; проводити реставраційні, ремонтні та інші роботи відповідно до науково-проектної документації, затвердженої в установленому порядку, за письмовим дозволом органу охорони; безоплатно передавати копії матеріалів про проведення обміру та дослідження пам`ятки, а також науково-проектну документацію органу охорони в десятиденний строк після її затвердження.

З метою збереження пам`ятки та створення належних умов для її використання, власник зобов`язаний виконати такі роботи: протягом травня 2010 року - грудня 2011 року: проведення інженерно-вишукувальних робіт; протягом травня 2010 року - грудня 2011 року та травня 2010 року - грудня 2012 року: розробку науково-проектної документації на проведення комплексу реставраційних робіт на об`єкт; протягом січня 2012 року - грудня 2017 року: проведення комплексу реставраційних робіт на об`єкті.

У разі коли власник пам`ятки або уповноважений ним орган (особа) вважає за необхідне провести будь-які роботи, пов`язані з консервацією, реабілітацією, реставрацією, музеєфікацією пам`ятки та упорядженням її території, він повинен подати органу охорони науково-проектну документацію. Роботи можуть проводитися тільки після погодження проектної документації та з письмового дозволу органу охорони; власник має також інші обов`язки, що випливають із умов охоронного договору та чинного законодавства України.

4.32. Власник несе адміністративну та майнову відповідальність за порушення правил охорони та використання пам`ятки згідно з діючим законодавством України (пункт 3.1 охоронного договору).

4.33. У разі невиконання власником вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини та/або умов цього охоронного договору орган охорони накладає в установленому порядку згідно з чинним законодавством України на власника штрафні санкції, а також зобов`язує власника відшкодувати завдані ним збитки, при цьому сплата штрафів та збитків не звільняє власника від усунення порушень (пункт 3.3 охоронного договору).

4.34. Якщо власник своїми діями безгосподарно або бездіяльно ставиться до пам`ятки, що створює загрозу її пошкодження або знищення, орган охорони робить користувачеві попередження про припинення безгосподарного ставлення до пам`ятки. Якщо власник не виконує вимог, що містяться в попередженні, орган охорони має право на звернення у встановленому законодавством порядку з позовом про примусове дострокове розірвання охоронного договору та вилучення пам`ятки із власності (викуп). При невідкладній необхідності забезпечення збереження пам`ятки позов може бути пред`явлено без попередження (пункт 3.6 охоронного договору).

4.35. Орган охорони має переважне право купівлі пам`ятки перед іншими особами (пункт 4.1 охоронного договору).

4.36. Розпорядження органу охорони в межах його повноважень є обов`язковим для власника (пункт 4.4 охоронного договору).

4.37. Контроль за виконанням умов цього договору здійснює інспекційний відділ органу охорони (пункт 4.5 охоронного договору).

4.38. Цей охоронний договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та за згодою сторін підлягає нотаріальному посвідченню (пункт 5.1 охоронного договору).

4.39. Нотаріус роз`яснив власнику зміст статей 18, 20- 24, 26- 30 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (пункт 5.4 охоронного договору).

4.40. Договір підписано представниками сторін, скріплено печатками контрагентів, посвідчено 01.06.2010 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєльтюковою Є.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1088.

4.41. Розпорядженням Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 10.08.2020 № 7 зобов`язано ТОВ "Українська кабельна компанія" надати на розгляд Департаменту науково-проектну документацію протягом місяця з дня отримання розпорядження.

4.42. Господарські суди зазначили, що в матеріалах справи є лист Вигодянської сільської ради від 30.12.2020 № 1448/02-13/26, яким сільська рада повідомила ТОВ "Українська кабельна компанія" про те, що внаслідок реорганізації Василівська сільська рада приєднана до позивача, а тому позивач є правонаступником Василівської сільської ради. Вигодянська сільська рада також зазначала, що під час огляду садиби (яка є об`єктом договору купівлі-продажу) встановлено її перебування в незадовільному стані, і запропонувала надати копію охоронного договору та повідомити про заплановані заходи щодо збереження об`єкту культурної спадщини.

4.43. 08.04.2021 Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації прийняв припис № 05-02/21 стосовно ТОВ "Українська кабельна компанія" у зв`язку із невиконанням відповідачем умов охоронного договору та зобов`язав відповідача: протягом двох тижнів розробити висновок про технічний стан будівлі з рекомендаціями щодо проведення робіт, спрямованих на збереження пам`ятки, та надати на розгляд до Департаменту; протягом місяця повідомити Департамент про укладення договору з ліцензованою проектною організацією на розробку науково-проектної документації, спрямованої на збереження будівлі-пам`ятки; протягом року розробити науково-проектну документацію, спрямовану на збереження будівлі-пам`ятки, з урахуванням рекомендацій, викладених у висновку про технічний стан будівлі.

4.44. Листом від 09.07.2021 № 01-12/3187 Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації проінформував Одеську обласну прокуратуру про те, що спірна будівля перебуває у власності ТОВ "Українська кабельна компанія" на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 22.02.2010 та щодо неї укладено охоронний договір від 01.06.2010. Департамент також повідомив, що проектно-будівельна документація Департаментом не погоджувалася, дозволи на проведення відповідних робіт не надавалися. З метою збереження пам`ятки власнику надіслано розпорядження від 10.08.2020 № 7 та припис від 08.04.2021 № 05-02/21 щодо вжиття заходів зі збереження пам`ятки, однак відповідні вимоги власником не виконано.

4.45. Господарські суди зазначили, що матеріали справи містять лист Вигодянської сільської ради від 21.12.2021 № 2751/02-13, направлений ТОВ "Українська кабельна компанія", відповідно до якого сільська рада висловила своє занепокоєння станом нежитлової будівлі "Панський маєток", а також зазначала про непроведення відповідачем робіт, які планувалися ТОВ "Українська кабельна компанія", щодо збереження об`єкта культурної спадщини, та які обговорювалися на робочих зустрічах із представниками відповідача, та просила розпочати роботи щодо вжиття заходів стосовно збереження об`єкта культурної спадщини.

4.46. Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації листом від 20.05.2022 № 889/10/01-12/2-22/603 повідомив Одеську обласну прокуратуру про те, що в результаті огляду пам`ятки, проведеного 18.11.2021 фахівцем Департаменту, було встановлено, що будівля перебуває в незадовільному стані та потребує невідкладного проведення комплексу ремонтно-реставраційних робіт, у зв`язку з чим власника - ТОВ "Українська кабельна компанія" було зобов`язано надати протягом місяця до Департаменту висновок про технічний стан будівлі з рекомендаціями щодо проведення робіт, спрямованих на її збереження. Враховуючи факт невиконання ТОВ "Українська кабельна компанія" вимог охоронного договору від 01.06.2010, Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації підготував акт про вчинення правопорушення у сфері охорони культурної спадщини.

4.47. Одеська обласна прокуратура листом від 17.02.2023 № 15/3/2-287ВИХ-23 повідомила Вигодянську сільську раду про порушення ТОВ "Українська кабельна компанія" вимог охоронного договору та приписів законодавства в частині збереження об`єкта культурної спадщини та запропонувала повідомити, чи було відомо сільській раді про наведені порушення з боку власника будівлі-пам`ятки, зокрема, щодо неналежного стану її утримання, які заходи вжито, та чи вживаються сільською радою заходи з метою захисту інтересів держави щодо забезпечення збереження будівлі-пам`ятки, в тому числі шляхом розірвання договору купівлі-продажу від 22.02.2010 та повернення майна до комунальної власності. Додатково прокуратура повідомила, що такі відомості витребовуються з метою з`ясування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.

4.48. У відповідь на зазначений лист прокуратури сільська рада листом від 24.02.2023 № 386/02-13/26 повідомила, що нею вживалися відповідні заходи, а також зазначила, що на наразі доручено юридичному відділу вивчення питань щодо подальших дій для збереження пам`ятки архітектури "Панський маєток".

4.49. 20.03.2023 Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації склав акт про вчинення правопорушення у сфері охорони культурної спадщини № 20/30, яким установив порушення Закону України "Про охорону культурної спадщини" (статті 24) громадянином Стратієвським Д. М. (директор ТОВ "Українська кабельна компанія").

4.50. 23.03.2023 Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації склав протокол про адміністративне правопорушення серії ОД № 00003, яким зафіксував порушення ТОВ "Українська кабельна компанія" режиму використання пам`ятки культурної спадщини.

4.51. ТОВ "Українська кабельна компанія" листом від 04.04.2023 № 04/2023 повідомило Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про укладення договору про обстеження технічного стану пам`ятки архітектури з видачею рекомендацій щодо проведення робіт, спрямованих на збереження будівлі-пам`ятки, та про надання результатів обстеження за результатами робіт.

4.52. 09.05.2023 Виконавчий комітет Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області прийняв постанову № 6-23 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, якою встановив порушення директором ТОВ "Українська кабельна компанія" режиму використання пам`ятки архітектури та визнав його винним у вчиненні адміністративного правопорушення з накладенням штрафу в розмірі 1700,00 грн. Цю суму штрафу було сплачено 10.05.2023.

4.53. Відповідно до висновку про технічний стан несучих і огороджуючих конструкцій та можливості подальшої надійної експлуатації нежитлової будівлі "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького), що розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Василівка, вул. Центральна, 73 (колишня адреса: Одеська область, Одеський район, с. Василівка, вул. Леніна, 73), виготовленого 18.09.2023 експертом Накул О. М., нежитлова будівля "Панський маєток" є пам`яткою архітектури місцевого значення; технічний стан об`єкта обстеження - "непридатний" із фізичним зносом 83 %; існуючий технічний стан об`єкта обстеження обумовлено сукупністю причин і факторів, зокрема, пов`язаних із природним фізичним зносом будівлі за тривалий період експлуатації (понад 170 років) без своєчасного проведення ремонтно-реставраційних робіт, тощо.

4.54. Листом від 24.05.2023 № 15/3/2-822ВИХ-23 Одеська обласна прокуратура звернулася до Вигодянської сільської ради з повідомленням у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", про направлення позовної заяви до Господарського суду Одеської області.

4.55. За таких обставин Прокурор, вважаючи, що ТОВ "Українська кабельна компанія" істотно порушує умови укладеного договору купівлі-продажу пам`ятки архітектури та завдає шкоди державним інтересам у сфері охорони культурної спадщини, звернуся до Господарського суду Одеської області із цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора та представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради до ТОВ "Українська кабельна компанія" про розірвання договору купівлі-продажу від 22.02.2010, укладеного між Василівською сільською радою та ТОВ "Українська кабельна компанія", і зобов`язання ТОВ "Українська кабельна компанія" повернути Вигодянській сільській раді нежитлову будівлю "Панський маєток".

5.4. Підставою позовних вимог, на думку Прокурора, є істотне порушення ТОВ "Українська кабельна компанія" умов укладеного договору купівлі-продажу пам`ятки архітектури місцевого значення та заподіяння відповідачем шкоди державним інтересам у сфері охорони культурної спадщини.

5.5. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що Прокурор, звертаючись із позовом про розірвання договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути майно, обрав неналежний спосіб захисту порушених прав позивача.

5.6. Прокурор не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернувся з касаційною скаргою на судові рішення. Прокурор, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.7. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.8. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.9. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 15, 16, 319, 611, 651, 653 Цивільного кодексу України, статей 18, 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та не врахували висновки щодо застосування цих норм, викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 24.06.2021 у справі № 560/3160/20, від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, від 27.04.2023 у справі № Б26/16-10 (904/9569/21).

5.10. Перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно одержаних коштів і зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"57. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".

5.11. Скаржник зазначає, що подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.0.91.2019 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18.

5.12. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 560/3160/20, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_2 до Хмельницької міської ради, Виконавчого комітету Хмельницької міської ради про визнання протиправним та нечинним пункту 1.1 Розділу 1 Порядку розгляду звернень і клопотань громадян. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Зазначений засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття".

5.13. Скаржник зазначає, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а.

5.14. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК-ЕКСПО" про визнання недійсним договору та припинення зобов`язання за ним на майбутнє. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"При цьому Прокурор не враховує того, що положення таких нормативно- правових актів не можуть визначати конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутися до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпеченні здійснення судового захисту інтересів держави".

5.15. Скаржник зазначає, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20.

5.16. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Партнерства з обмеженою відповідальністю "Серфінг системс ЛП" до Публічного акціонерного товариства "Банк «Петрокоммерц-Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ капітал" про визнання договорів припиненими. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом".

5.17. За доводами скаржника, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20).

5.18. Верховний Суд, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається Прокурор, перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, вважає їх обґрунтованими з огляду на таке.

5.19. За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

5.20. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.21. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

5.22. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Подібні правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

5.23. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

5.24. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

5.25. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

5.26. Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

5.27. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

5.28. Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі № 916/2646/23 в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради, пред`явив до ТОВ "Українська кабельна компанія" позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу від 22.02.2010, укладеного між Василівською сільською радою та ТОВ "Українська кабельна компанія", і зобов`язання ТОВ "Українська кабельна компанія" повернути Вигодянській сільській раді нежитлову будівлю "Панський маєток".

5.29. Господарські суди попередніх інстанцій за результатами розгляду цієї справи дійшли висновку про неналежність способу захисту прав позивача, обраного Прокурором.

5.30. Верховний Суд з урахуванням доводів скаржника, перевіривши висновки господарських судів попередніх інстанцій, визнає їх помилковими з огляду на таке.

5.31. Колегія суддів зазначає, що підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 12.03.2024 у справі № 904/3504/22, від 14.05.2024 у справі № 911/2275/22, від 10.04.2024 у справі № 927/330/23.

5.32. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити з того, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 904/3504/22, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20.

5.33. Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу № 916/2646/23, установили, що 22.02.2010 між територіальною громадою с. Василівка Біляївського району Одеської області в особі Василівської сільської ради (продавець) та ТОВ "Українська кабельна компанія" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1 якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлової будівлі, що в цілому складається з літ. "А" - нежитлової будівлі "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького), загальною площею 2306,90 м2.

5.34. Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору купівлі-продажу цей договір укладено відповідно до рішення Василівської сільської ради від 17.12.2009 № 522-V "Про включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у 2009 році" шляхом викупу нежитлової будівлі "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького), Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (мала приватизація)", "Про державну програму приватизації", Цивільного кодексу України, погодження на відчуження об`єкта купівлі-продажу, наданого Управлінням охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 05.02.2010 № 0113/532.

5.35. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 № 2163-XII (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 22.02.2010) законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації.

5.36. Частиною 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що відчуження майна, яке є в комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

5.37. Частинами 5, 9 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов`язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки. У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв`язку з невиконанням покупцем договірних зобов`язань приватизований об`єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку.

5.38. Крім того, за змістом частини 1 статті 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 N 2171-XII (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 22.02.2010), на який, за встановленими судами обставинами, є посилання в договорі купівлі-продажу від 22.02.2010, продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності, є органи приватизації, створені місцевими радами. Частиною 8 статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що органи приватизації здійснюють контроль за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а в разі їх невиконання застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору.

5.39. Крім того, відповідно до частин 9-10 статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269-VIII (у редакції, чинній на момент звернення Прокурора з позовом у цій справі) на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано, у тому числі за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов`язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки або визнано недійсним за рішенням суду. У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв`язку з невиконанням покупцем договірних зобов`язань приватизований об`єкт підлягає поверненню в державну (комунальну) власність. При цьому частиною 3 статті 26 цього Закону визначено виключні умовами для розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством.

5.40. Верховний Суд також зазначає, що у статті 16 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 22.02.2010) визначені способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення та відновлення становища, яке існувало до порушення.

5.41. За змістом пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

5.42. Частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

5.43. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу № 916/2646/23, установили, що сторони договору купівлі-продажу, укладаючи цей договір у пункті 7.4 погодили, що в разі невиконання однією із сторін умов договору він може бути змінений або розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду, на що обґрунтовано посилається скаржник.

5.44. Отже, системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що як спеціальне законодавство, так і загальне законодавство, передбачає можливість розірвання договору купівлі-продажу об`єкта, укладеного в порядку приватизації.

5.45. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає про помилковість висновків господарських судів попередніх інстанцій щодо неналежності способу захисту, обраного Прокурором при зверненні до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути майно.

5.46. Водночас посилання господарських судів попередніх інстанцій на приписи статей 346, 352 Цивільного кодексу України та статті 21 Закону України "Про охорону культурної спадщини", в яких зазначається про можливість викупу пам`ятки культурної спадщини у разі нездійснення власником заходів щодо її збереження, не може нівелювати права сторони договору купівлі-продажу вимагати розірвання такого договору.

5.47. Крім того, колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору поруки. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона".

5.48. Скаржник зазначає, що подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18.

5.49. Верховний Суд установив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Приватного підприємства "Міська оренда" про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"8.10. Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося

8.10. Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося".

5.50. Верховний Суд, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається Прокурор, перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій не досліджували і не встановлювали істотності порушення умов договору відповідачем та не застосовували приписи статті 651 Цивільного кодексу України, оскільки дійшли висновку про неналежність обраного Прокурором способу захисту порушених прав позивача.

5.51. Оскільки висновки господарських судів попередніх інстанцій про неналежність обраного Прокурором способу захисту порушених прав позивача є помилковими, а приписи статті 651 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню до спірних правовідносин, то колегія суддів погоджується з доводами скаржника про неврахування господарськими судами висновків Верховного Суду, на які посилається Прокурор.

5.52. Крім того, колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № Б26/16-10 (904/9569/21), на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Продис" до Управління комунального господарства та будівництва Павлоградської міської ради, Павлоградської міської ради, Виконавчого комітету Павлоградської міської ради про стягнення грошових коштів, в межах справи № Б 26/16-10 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Продис". У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"65. 18.10.2018, відповідно до частини одинадцятої статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" наказом Фонду державного майна України № 1331 затверджено Порядок повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів (набрав чинності 26.12.2018), пунктом 2 Розділу VI якого визначено, що повернення покупцям коштів, сплачених за об`єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду про розірвання договору купівлі-продажу або визнання його судом недійсним з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об`єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно із Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" та/або договором купівлі-продажу), протягом 5 робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації.

66. З наведених нормативних актів вбачається чітке та послідовне підтримання законодавцем позиції щодо повернення покупцям коштів, сплачених за об`єкти приватизації, у випадку розірвання або визнання недійсним в судовому порядку договору купівлі-продажу за рахунок коштів, що надійшли від повторного продажу таких об`єктів".

5.53. Верховний Суд, проаналізувавши наведений висновок, зазначає, що у випадку розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації покупець вправі згідно із частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України вимагати повернення коштів, внесених ним за об`єкт приватизації, після здійснення його перепродажу та отримання коштів за нього. Подібний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г.

5.54. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, зазначивши, що розірвання договору купівлі-продажу фактично призведе до безоплатного вилучення придбаного майна, оскільки покупець за договором купівлі-продажу позбавлений можливості повернення сплачених коштів, не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № Б26/16-10 (904/9569/21), на які посилається Прокурор.

5.55. Отже, господарські суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про неналежність способу захисту порушених прав позивача, обраного Прокурором, фактично не розглянули позовні вимоги Прокурора, пред`явлені в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради до ТОВ "Українська кабельна компанія" про розірвання договору купівлі-продажу від 22.02.2010, укладеного між Василівською сільською радою та ТОВ "Українська кабельна компанія", і зобов`язання ТОВ "Українська кабельна компанія" повернути Вигодянській сільській раді нежитлову будівлю "Панський маєток".

5.56. За таких обставин Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили норми процесуального права та неправильно застосували приписи статей 15, 16, 319, 611, 651, 653 Цивільного кодексу України, статей 18, 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та не врахували висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 24.06.2021 у справі № 560/3160/20, від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18, від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, від 27.04.2023 у справі № Б26/16-10 (904/9569/21).

5.57. Водночас колегія суддів не може взяти до уваги доводи ТОВ "Українська кабельна компанія", викладені в заяві про закриття касаційного провадження у справі № 916/2646/23, стосовно неподібності правовідносин у справах, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі, та у цій справі, що розглядається, оскільки висновки, на які посилається скаржник, мають загальний характер та підлягають застосуванню незалежно від предмета і підстав позову.

5.58. Крім того, за доводами ТОВ "Українська кабельна компанія", викладеними у відзиві на касаційну скаргу, у разі якщо Прокурор вважає, що нежитловій будівлі "Панський маєток" (колишня садиба генерала Дубицького) загрожує пошкодження або знищення, то йому слід звертатися з позовом в інтересах Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та ініціювати процедуру відповідно до статті 352 Цивільного кодексу України та статті 21 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а не звертатися в інтересах сільської ради з позовом про розірвання договору.

5.59. Перевіривши такі доводи ТОВ "Українська кабельна компанія", Верховний Суд визнає їх необґрунтованими, оскільки позов у цій справі стосується розірвання договору купівлі-продажу пам`ятки архітектури місцевого значення, а тому право на звернення із цим позовом належить стороні такого договору.

5.60. Таким чином, наведені Прокурором підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилися. За таких обставин не може бути задоволена заява ТОВ "Українська кабельна компанія" про закриття касаційного провадження у справі № 916/2646/23.

5.61. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.62. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.63. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.64. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу Прокурора належить задовольнити частково, судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - скасувати, а справу - передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

5.65. Під час нового розгляду цієї справи для правильного вирішення спору господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, розглянути цю справу з урахуванням предмета і підстав заявленого позову, всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

6.3. Згідно із частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у цій справі слід скасувати, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, а справу № 916/2646/23 передати на новий розгляд до місцевого господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

7. Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2023 у справі № 916/2646/23 скасувати, справу № 916/2646/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак