Постанова

від 12.07.2024 по справі 200/20428/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2024 року

м. Київ

справа № 200/20428/17

провадження № 61-4864св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2022 рокуу складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який у подальшому було уточнено, до комунального закладу «Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об`єднання «Фтизіатрія» Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ «ДОКЛПО «Фтизіатрія»), правонаступником якого є комунальне підприємство «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «КПТД» ДОР»), про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з квітня 2010 року він працював на посаді інженера в комунальному закладі «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер»), правонаступником якого є КЗ «ДОКЛПО «Фтизіатрія». На вказаній посаді він виконував роботи, які віднесені до його посадових обов`язків, зокрема, облік водопостачання, теплопостачання та електропостачання, підготовка документів, аналіз споживання електроенергії, водопостачання та інше. Зазначав, що, крім своїх посадових обов`язків, він був змушений виконувати іншу роботу, яку йому в усній формі доручав безпосередньо керівник закладу - ОСОБА_2 , а саме складання і ведення тендерних договорів різного призначення, оформлення ліцензій на медичні прекурсори та інші доручення. У зв`язку з тим, що головний лікар - ОСОБА_2 усупереч нормам трудового законодавства намагався примусити його виконувати роботи, які не обумовлені трудовим договором, між ними виник конфлікт, внаслідок чого були порушені його права.

Так, 23 жовтня 2017 року виконувач обов`язків головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ОСОБА_2 видав наказ № 398-к про відсторонення його від роботи за невиконання обов`язків, передбачених посадовою інструкцією інженера, категоричною відмовою виконувати роботу та підписувати посадову інструкцію інженера, у зв`язку з відсутністю посвідчення про проходження курсів з охорони праці відповідно до Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки», з 23 жовтня 2017 року - на строк до усунення причин, що зумовили відсторонення, без збереження заробітної плати.

Позивач вважав вказаний наказ незаконним, оскільки він мав відповідне посвідчення № НОМЕР_1 , видане комунальним підприємством «Навчально-курсовий комбінат», про те, що він пройшов навчання відповідно до Закону України «Про охорону праці», Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки». Крім того, в оспорюваному наказі не зазначено, яку саме роботу він відмовився виконувати та які саме обов`язки, передбачені посадовою інструкцією.

Вказував, що спроби відповідача покласти на нього обов`язки щодо виконання роботи, необумовленої трудовим договором, почалися у 2015 році. Так, 12 січня 2015 року відповідачем було видано наказ № 72, яким його призначено відповідальним за технічний стан, безпечну експлуатацію систем газопостачання КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер». Наказ був прийнятий без попереднього його повідомлення, його не було направлено на відповідне навчання, хоча він не володіє знаннями з газопостачання та не отримував дозволів для виконання робіт такого роду. Виконання такої роботи не передбачалося трудовим договором при прийнятті його на роботу, оскільки він за спеціальністю електрик, тому трудові обов`язки полягали в обслуговуванні електричних систем. Він випадково побачив у третіх осіб посвідчення № НОМЕР_2 , видане на його ім`я, про те, що він нібито пройшов навчання з охорони праці та Правил безпеки систем газопостачання. Однак такого навчання він не проходив, оскаржив вказане посвідчення до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, яке у подальшому його повідомило, що вказане посвідчення анульовано.

Зазначав, що влітку 2017 року керівництво відповідача надало йому на підпис посадову інструкцію інженера, в якій містилося завдання та обов`язки, пов`язані з контролем за технічним станом та безпечною експлуатацією систем газопостачання, що не охоплюється посадовими обов`язками інженера та не є предметом трудового договору. На посадовій інструкції не зазначена дата підписання та затвердження її керівником, тобто не вказано періоду, з якого на нього будуть покладені такі обов`язки.

Вважав, що наказ про відсторонення від роботи прийнятий у результаті його відмови від підписання незаконної посадової інструкції. Відповідач своїми діями фактично змінює істотні умови праці та вимагає від нього виконання обов`язків, які не передбачені трудовим договором. Оскільки з дати видання наказу про відсторонення від роботи він не отримував заробітну плату, то з відповідача на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Крім того, 07 травня 2018 року відповідачем було видано накази № 157-к та № 158-к про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Так, наказом № 157-к йому було оголошено догану за порушення трудової дисципліни, де підставою зазначено відсутність його на роботі 30 квітня 2018 року з 08:00 год. до 15:45 год. та 02 травня 2018 року - з 08:00 год. до 16:45 год. Наказом № 158-к йому було оголошено догану за порушення трудової дисципліни та підставою зазначено відсутність його на роботі 03 травня 2018 року з 09:00 год. до 16:45 год.

Позивач вважав вказані накази також незаконними, оскільки за вимогою відповідача він надав пояснення з приводу відсутності його на роботі 30 квітня 2018 року та 02 травня 2018 року, але незважаючи на це наказ № 157-к складено виключно на підставі актів про відсутність на роботі, не враховуючи його пояснення. 07 травня 2018 року він знаходився на роботі, ніхто від нього пояснень про відсутність на роботі 03 травня 2018 року не вимагав.

Крім того, наказом відповідача від 10 травня 2018 року № 160-к його було звільнено з роботи за прогул, який встановлено 07 травня 2018 року за період з 13:30 год. по 16:40 год., та зазначено, що він начебто відмовився пояснити поважні причини відсутності на роботі. Вказаний наказ він вважав також незаконним, оскільки ним було надано письмові пояснення, він знаходився на роботі, а саме на території закладу за адресою: АДРЕСА_1 , де досліджував теплотрасу, а вчасно надати пояснення він не зміг, так як у зв`язку з скрутним матеріальним становищем позбавлений можливості користуватися громадським транспортом, тому змушений переміщуватися містом пішки. Крім того, 07 травня 2018 року у період з 13:30 год. по 16:40 год. він відвідував лікаря-терапевта, оскільки 04 травня 2018 року в нього погіршився стан здоров`я і йому було рекомендовано щоденно відвідувати лікаря для контролю за артеріальним тиском. Зазначав, що його робоче місце не обмежується кабінетом, адже він є інженером, а тому вимушений спостерігати за станом інженерних комунікацій задля безпеки та безперебійного функціонування приміщень закладу.

Вважав, що такими діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, оскільки з дня незаконного відсторонення від роботи він залишився без будь-яких грошових коштів для існування, а єдиним джерелом його доходу є заробітна плата, отримувана ним у відповідача.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними та скасувати накази КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер»:

- від 23 жовтня 2017 року № 398-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »;

- від 07 травня 2018 року № 157-к та 158-к про притягнення його до дисциплінарної відповідальності;

- від 10 травня 2018 року № 160-к про звільнення його з роботи за прогул.

Крім того, поновити його на роботі на посаді інженера у КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер», стягнувши з відповідача на його користь 42 697,72 грн, з яких: 22 697,72 грн - середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; 20 тис. грн - відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року у складі судді Женеску Е. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ виконувача обов`язки головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ОСОБА_2 від 23 жовтня 2017 року № 398-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Стягнуто з КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 20 261,19 грн та 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, суд першої інстанції виходив із того, що чинним трудовим законодавством України не передбачено відсторонення працівника від роботи на підставі невиконання ним обов`язків, передбачених посадовою інструкцією, відмовою виконувати роботу, відмовою підписувати посадову інструкцію. Така підстава для відсторонення позивача від роботи як відсутність посвідчення про проходження курсів з охорони праці відповідно до Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки» не відповідає формулюванню підстави відсторонення від роботи, вказаної у статті 46 КЗпП України, а саме: відмова або ухилення від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони. При цьому суд взяв до уваги, що позивачем надано копію посвідчення № НОМЕР_1 , згідно з яким він пройшов навчання і виявив потрібні знання Закону України «Про охорону праці», Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Позивачем також надано копію посвідчення № НОМЕР_3 , згідно з яким він пройшов навчання і виявив потрібні знання Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14 лютого 2007 року № 71, Правил підготовки теплових господарств до опалювального періоду, затверджених спільним наказом Міністерства палива та енергетики України і Міністерства з питань житло-комунального господарства України від 10 грудня 2008 року № 620/378, Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198.

Разом з тим, що відповідачем було дотримано встановлений законом порядок накладення дисциплінарного стягнення та витребувано у позивача письмові пояснення щодо поважності причин відсутності його на роботі, але таких причин позивачем не вказано. Суду позивачем також не надано доказів, які б свідчили про те, що він знаходився на роботі або його відсутність на роботі була викликана поважними причинами. Сам по собі факт надання письмових пояснень не свідчить про те, що відповідач не мав права накладати дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Позивач не повідомив завчасно адміністрацію закладу про необхідність залишення ним робочого місця у зв`язку з відвідуванням лікаря та не робив відповідних відміток у журналі обліку тимчасово відсутніх працівників. Доводи позивача про те, що він 07 травня 2018 року знаходився за місцезнаходженням відповідача, де досліджував теплотрасу, суд першої інстанції не взяв до уваги, оскільки його дії не були викликані виробничою необхідністю. Крім того, позивач не був допущений до роботи у зв`язку з дією наказу від 23 жовтня 2017 року № 398-к про відсторонення його від роботи, тому він не міг та не повинен був виконувати свої посадові обов`язки. Відтак, підстави для скасування наказу про звільнення відсутні.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-13211св19).

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд у порушення статті 382 ЦПК України не встановив: чи було відсторонено позивача від виконання всіх трудових обов`язків, чи від певного кола обов`язків; чи було припинено дію наказу про відсторонення позивача від роботи; чи було фактично допущено його до роботи і чи повинен він був виконувати свої трудові обов`язки; чи покладалося виконання його обов`язків на інших працівників. При цьому зазначив, що накладення на позивача дисциплінарних стягнень у вигляді догани наказами від 07 травня 2018 року № 157-к та № 158-к і подальше його звільнення з роботи за прогул відбулося під час дії наказу про відсторонення від роботи, а тому його не може бути звільнено за прогул без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України), оскільки його було відсторонено від роботи відповідно до статті 46 КЗпП України. Подальше скасування судом наказу про відсторонення позивача від роботи при розгляді цієї справи правового значення не має, так як на час накладення на позивача дисциплінарних стягнень та прийняття наказу про звільнення наказ про відсторонення від роботи був чинним.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі скасовано та прийнято у цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано наказ КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» від 07 травня 2018 року № 157-к про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності незаконним.

Визнано наказ КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» від 07 травня 2018 року наказ № 158-к про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності незаконним.

Визнано наказ КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» від 07 травня 2018 року № 160-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогул незаконним.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера у КЗ «ДОКЛПО «Фтизіатрія».

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності і звільнення з роботи за прогулзалишено без змін. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 рокув частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-741св21).

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд, зробивши висновок, що розірвання трудового договору з позивачем на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства, не вирішив позовні вимоги останнього в частині виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 у частині оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив із того, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, розмір якого вірно визначено судом першої інстанції відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). При цьому, суд першої інстанції правильно визначив період вимушеного прогулу позивача, виходячи з дати відсторонення його від роботи - 23 жовтня 2017 року по дату його звільнення - 10 травня 2018 року, що склало 136 робочих днів.

При неодноразовому розгляді цієї справи у всіх судових інстанціях апеляційний суд постановою від 24 грудня 2020 року, зокрема, визнав незаконними накази від 07 травня 2018 року № 157-к, № 158-к та від 10 травня 2018 року № 160-к, поновив позивача на роботі, що залишено без змін постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року.

Отже, зробивши висновок, що розірвання трудового договору з позивачем на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням норм трудового законодавства, апеляційний судне вирішив позовні вимоги останнього в частині виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Разом з тим, апеляційним судом установлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року у справі № 932/3582/21 (що набрало законної сили 26 травня 2022 року) позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання постанови суду, зобов`язання виконати певні дії, визнання незаконним наказу про звільнення, визнання незаконним наказу про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про внесення змін до наказу задоволено частково.

Стягнуто з КП «КПТД» ДОР»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 11 травня 2018 року по 18 лютого 2021 року у розмірі 134 677,92 грн. Стягнуто з КП «КПТД» ДОР» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі № 200/20428/17 щодо негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера за період з 25 грудня 2020 року по 17 грудня 2021 року у розмірі 55 532,23 грн.

Визнано незаконним наказ КП «КПТД» ДОР» від 18 лютого 2021 року № 21-ос про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера апарату управління.

Визнано незаконним наказ КП «КПТД» ДОР» від 22 лютого 2021 року № 22-ос про внесення змін до наказу від 18 лютого 2021 року № 21-ос про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера апарату управління.

Визнано незаконним наказ КП «КПТД» ДОР» від 09 квітня 2021 року № 44-ос про звільнення ОСОБА_1

Стягнуто з КП «КПТД» ДОР» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 80 тис. грн, понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн, а всього 80 908 грн.

Стягнуто з КП «КПТД» ДОР» на користь держави судовий збір у розмірі 2 270 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

З огляду на вказане рішення суду, яким встановлено період стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 11 травня 2018 року по 18 лютого 2021 року за порушення прав позивача на працю ще одним незаконним поновленням його на роботі та подальшим незаконним звільненням, і середній заробіток за весь час затримки виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі № 200/20428/17 щодо негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера за період з 25 грудня 2020 року по 17 грудня 2021 року, апеляційний суд не взяв до уваги клопотання позивача про врахування у розрахунку середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу кількість та величину підвищення посадового окладу інженера у відповідача з 10 травня 2018 року, наданого ним до клопотання від 26 січня 2022 року, оскільки у матеріалах справи міститься довідка Пенсійного фонду України «Індивідуальні дані про застраховану особу», з якої вбачається, що розмір заробітної плати позивача у 2017 році складав, зокрема, серпень - 3 109,97 грн, вересень - 3 296,14 грн, жовтень - 1 906,23 грн, адже період порушення прав позивача на працю встановлений судами з дати відсторонення від роботи - 23 жовтня 2017 року по дату звільнення позивача - 10 травня 2018 року. При цьому, у зв`язку з відстороненням від роботи позивач пропрацював у жовтні 2017 року не повний місяць, тому суд для визначення середнього заробітку виходив із розміру заробітної плати за серпень та вересень 2017 року, тобто за останні два місяці роботи. Таким чином, суд першої інстанції у справі № 200/20428/17 здійснив вірне обчислення розміру середнього заробітку для стягнення з відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди не оскаржуються, а тому в суді касаційної інстанції не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Бабушкінськогорайонного суду м. Дніпропетровська. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд не виконав вимоги частини першої статті 417 ЦПК України про те, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогу у розмірі 20 261,19 грн стосуються незаконного відсторонення його від роботи за наказом відповідача від 23 жовтня 2017 року № 396-к. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року в цій частині сторонами не оскаржувалося. Тоді як вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року, стосуються відшкодування середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу внаслідок його незаконного звільнення за наказом відповідача від 10 травня 2018 року № 160-к. Апеляційний суд безпідставно ототожнив вказівку Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року щодо відшкодування середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу внаслідок звільнення за наказом від 10 травня 2018 року № 160-к із задоволеною і не оскаржуваною вимогою про відшкодування середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу внаслідок відсторонення від роботи за наказом від 23 жовтня 2017 року № 396-к. Посилання апеляційного суду на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року у справі № 932/3582/21, що залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, є безпідставними, оскільки вказаними судовими рішеннями не вирішувалася позовна вимога про поновлення його на роботі за правилами частини другої статті 235 КЗпП України та пункту 10 Порядку № 100, яка є предметом розгляду справи, яка переглядається.

Крім того, судом не враховано коефіцієнт підвищення заробітної плати інженера за час незаконного звільнення. У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15, провадження № 61-3123зпв18, зазначено, що тлумачення частини другої статті 235 КЗпП України, пункту 10 Порядку № 100 свідчить про те, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. При цьому, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів. Згідно з листа-відповіді відповідача від 10 червня 2021 року № 10/1009-21 на його інформаційний запит заробітна плата посади інженера на підприємстві відповідача з 10 травня 2018 року, тобто з дати незаконного його звільнення, неодноразово підвищувалася. Отже, судом апеляційної інстанції помилково не взято до уваги положення пункту 10 Порядку № 100, в якому зазначено, що у випадку підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчислені середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

При цьому, апеляційний суд не дослідив та не надав правової оцінки тому, що позовна вимога про поновлення його на роботі не виконана, відповідач не поновив його роботі до цього часу.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника КП «КПТД» ДОР» - Сєдих Ю. М. на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Апеляційний суд правильно врахував, що позовні вимоги в частині відшкодування середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення позивача за наказом від 10 травня 2018 року № 160-к були задоволені рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року у справі № 932/3582/21, що набрало законної сили. Тому висновки апеляційного суду про залишення рішення районного суду у справі № 200/20428/17 в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який визначений судом з дати відсторонення позивача від роботи - 23 жовтня 2017 року по дату його звільнення - 10 травня 2018 року, є правильним.

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив представника КП «КПТД» ДОР» - Сєдих Ю. М., в якому зазначено, що він не погоджується із доводами представника відповідача про те, що трудових спір у межах справи № 200/20428/17 начебто повністю розглянутий в межах іншої справи № 932/3582/21, а саме в частині відшкодування середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу внаслідок незаконного його звільнення за наказом відповідача від 10 травня 2018 року № 160-к.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що наказом головного лікаря обласного комунального закладу «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» Бордюга К. Д. від 26 квітня 2010 року № 155-к ОСОБА_1 прийнято на роботу з 26 квітня 2010 року на посаду інженера. Випробувальний термін - 2 місяці (т. 1, а. с. 45).

Наказом виконуючого обов`язки головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ОСОБА_2 від 23 жовтня 2017 року № 398-к інженера ОСОБА_1 відсторонено від роботи за невиконання обов`язків, передбачених посадовою інструкцією інженера, відмовою виконувати роботу та підписувати посадову інструкцію інженера, у зв`язку з відсутністю посвідчення про проходження курсів з охорони праці відповідно до Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки», з 23 жовтня 2017 року на строк - до усунення причин, що зумовили відсторонення, без збереження заробітної плати (т. 1, а. с. 12-13).

Підставою для видачі вказаного наказу став протокол засідання комісії з розслідування причин загрози зриву підготовки до опалювального сезону 2017-2018 роки котелень КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер», невиконання обов`язків, передбачених посадовою інструкцією інженера, перевищення повноважень, порушення інфекційного контролю інженером ОСОБА_1 від 12 жовтня 2017 року (т. 1, а. с. 123-127).

Комісія вирішила, зокрема: визнати, що інженер ОСОБА_1 дійсно систематично порушує інфекційний контроль у закладі; визнати відмову інженера ОСОБА_1 підписати посадову інструкцію інженера та пояснення щодо невиконання ним обов`язків інженера необґрунтованими; визнати, що інженером ОСОБА_1 грубо порушуються пункти 1, 3, 4, 7, 8 Правил внутрішнього трудового розпорядку КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер», затвердженими протоколом зборів трудового колективу від 03 січня 2014 року № 2.4; визнати, що бездіяльність (необґрунтоване небажання підписати посадову інструкцію інженера, відсутність посвідчення про проходження курсів з охорони праці для працівників, які працюють з об`єктами підвищеної небезпеки, фактичне невиконання обов`язків, передбачених посадовою інструкцією інженера, невиконання вказівок головного лікаря, заступника головного лікаря з технічних питань, що стосуються його роботи) інженера ОСОБА_1 є протиправною поведінкою, у результаті якої можливі негативні наслідки для КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер», а саме: не підготовка котелень до роботи в осінньо-зимовий період 2017-2018 років.

Комісія також вирішила рекомендувати головному лікарю відсторонити ОСОБА_1 від виконання обов`язків інженера без збереження заробітної плати на строк - до усунення причин, що зумовили відсторонення, а саме: коли інженером ОСОБА_1 буде підписана посадова інструкція інженера, з послідуючим успішним проходженням курсів з охорони праці відповідно до Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки».

У подальшому наказом виконуючого обов`язки головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ОСОБА_3 від 07 травня 2018 року № 157-к ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, встановленої правилами внутрішнього трудового розпорядку, а саме за те, що 30 квітня 2018 року з 08:00 год. до 15:45 год. та 02 травня 2018 року з 08:00 год. до 16:45 год. ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці (т. 2, а. с. 46).

Наказом виконуючого обов`язки головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ОСОБА_3 від 07 травня 2018 року № 158-к ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, встановленої правилами внутрішнього трудового розпорядку, а саме за те, що 03 травня 2018 року з 09:00 год. до 16:45 год. ОСОБА_1 був відсутній на роботі (т. 2, а. с. 47).

Наказом виконуючого обов`язки головного лікаря КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» ОСОБА_3 від 10 травня 2018 року № 160-к ОСОБА_1 звільнено з 10 травня 2018 року з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України - за прогул (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин) (т. 2, а. с. 48-49).

З вказаного наказу від 10 травня 2018 року № 160-к вбачається, що 07 травня 2018 року з 13:30 год. до 16:40 год. інженер ОСОБА_1 був відсутній на роботі в КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер», що підтверджується актом про відсутність працівника на роботі, складеним 07 травня 2018 року. Назвати причини відсутності на роботі та самовільного залишення робочого місця ОСОБА_1 відмовився. Документів, які підтверджують поважні причини самовільного залишення роботи в КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер» та відсутності на роботі протягом встановленого часу ОСОБА_1 не надав.

Підставою для видання цього наказу послужив акт про відсутність на роботі від 07 травня 2018 року, акт про відмову дати письмове пояснення від 07 травня 2018 року, від 08 травня 2018 року, звукозапис телефонної розмови 07 травня 2018 року, графік та табель роботи на травень 2018 року, Правила внутрішнього трудового розпорядку закладу.

Згідно з актом від 07 травня 2018 року, складеного 16:44 год. юрисконсультом ОСОБА_4 , інспектором з кадрів ОСОБА_5 , заступником головного лікаря з економічних питань ОСОБА_6 , вбачається, що 07 травня 2018 року з 13:30 год. до 16:40 год. інженер ОСОБА_7 був відсутній на роботі у КЗ «Дніпропетровський протитуберкульозний диспансер». На телефонний дзвінок з робочого телефону (785-24-10) на номер ОСОБА_1 , який 07 травня 2018 року о 13:32 год. здійснила ОСОБА_5 з включеним режимом гучної розмови, ОСОБА_1 повідомив, що на роботі його немає, повертатися не буде (т. 2, а. с. 220).

08 травня 2018 року інспектором з кадрів ОСОБА_5 , секретарем-друкаркою ОСОБА_8 , бухгалтером ОСОБА_9 , інженером з охорони праці ОСОБА_10 складено акт про відмову надавати пояснення щодо відсутності на роботі, з якого вбачається, що інженер ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення щодо відсутності на роботі 03 травня 2018 року та 07 травня 2018 року (т. 2, а. с. 223).

У матеріалах справи наявна пояснювальна записка ОСОБА_1 від 08 травня 2018 року, яка зареєстрована відповідачем 10 травня 2018 року, про те, що 07 травня 2018 року він знаходився на роботі, а саме на території закладу по АДРЕСА_1 , де досліджував теплотрасу від Шостої міської лікарні до закладу, вчасно надати пояснення не зміг, бо позбавлений матеріальної можливості користуватися громадським транспортом, а тому змушений переміщуватися по місту пішки (т. 2, а. с. 52).

Згідно з довідкою амбулаторії комунального закладу «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» від 07 травня 2018 року ОСОБА_1 відвідав 07 травня 2018 року о 14:00 год. амбулаторію № 3, був на прийомі у терапевта ОСОБА_11 для контролю артеріального тиску і стану. На момент огляду артеріальний тиск 130/70. Є працездатним. Час перебування в амбулаторії з 14:00 год. до 14:20 год. (т. 3, а. с. 8).

Зазначена справа судами розглядалася неодноразово.

В останній постанові від 08 вересня 2021 року Верховний Суд (провадження № 61-741св21) зазначив, що апеляційний суд постановою від 24 грудня 2020 року, зокрема, визнав незаконними накази від 07 травня 2018 року № 157-к, № 158-к та від 10 травня 2018 року № 160-к та поновив позивача на роботі, проте не вирішив позовні вимоги останнього в частині виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Отже, поновлюючи позивача на роботі апеляційний суд зобов`язаний був одночасно і вирішити питання стягнення середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час його вимушеного прогулу.

Проте, при новому розгляді справи апеляційний суд, виконуючи вимоги частини першої статті 417 ЦПК України про те, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, установив, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року у справі № 932/3582/21(що набрало законної сили 26 травня 2022 року) позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання постанови суду, зобов`язання виконати певні дії, визнання незаконним наказу про звільнення, визнання незаконним наказу про поновлення на роботі, визнання незаконним наказу про внесення змін до наказу задоволено частково.

Стягнуто з КП «КПТД» ДОР»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 11 травня 2018 року по 18 лютого 2021 року у розмірі 134 677,92 грн. Стягнуто з КП «КПТД» ДОР» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі № 200/20428/17 щодо негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера за період з 25 грудня 2020 року по 17 грудня 2021 року у розмірі 55 532,23 грн.

Визнано незаконним наказ КП «КПТД» ДОР» від 18 лютого 2021 року № 21-ос про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера апарату управління.

Визнано незаконним наказ КП «КПТД» ДОР» від 22 лютого 2021 року № 22-ос про внесення змін до наказу від 18 лютого 2021 року № 21-ос про поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера апарату управління.

Визнано незаконним наказ КП «КПТД» ДОР» від 09 квітня 2021 року № 44-ос про звільнення ОСОБА_1

Стягнуто з КП «КПТД» ДОР» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 80 тис. грн, понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн, а всього 80 908 грн.

Стягнуто з КП «КПТД» ДОР» на користь держави судовий збір у розмірі 2 270 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 11 травня 2018 року по 18 лютого 2021 року судом у справі № 932/3582/21 вже розглянуто та задоволено, стягнуто на користь ОСОБА_1 з КП «КПТД» ДОР» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 134 677,92 грн.

Отже, висновок апеляційного суду про залишення рішення районного суду у справі № 200/20428/17 в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який визначений судом з дати відсторонення позивача від роботи - 23 жовтня 2017 року по дату його звільнення - 10 травня 2018 року, є правильним.

При цьому апеляційним судом вірно не взято до уваги клопотання позивача про врахування у розрахунку середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу кількість та величину підвищення посадового окладу інженера у відповідача з 10 травня 2018 року, наданого ним до клопотання від 26 січня 2022 року, так як вказані обставини позивач повинен був доводи у справі № 932/3582/21, що згідно з 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Крім того, у матеріалах справи, яка переглядається, міститься довідка Пенсійного фонду України «Індивідуальні дані про застраховану особу», з якої вбачається, що розмір заробітної плати позивача у 2017 році складав, зокрема, серпень - 3 109,97 грн, вересень - 3 296,14 грн, жовтень - 1 906,23 грн. Період порушення прав позивача на працю встановлений судом з дати відсторонення його від роботи - 23 жовтня 2017 року по дату його звільнення - 10 травня 2018 року. У зв`язку з відстороненням від роботи позивач пропрацював у жовтні 2017 року не повний місяць, тому для визначення середнього заробітку суд виходив із розміру заробітної плати за серпень та вересень 2017 року, тобто за останні два місяці роботи, що узгоджується з Порядком № 100. Таким чином, суд першої інстанції у справі № 200/20428/17 здійснив вірне обчислення розміру середнього заробітку для стягнення з відповідача.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову (в оскаржуваній частині) та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, та в оскарженій в касаційному порядку частині дійшов правильного висновку про залишення без змін рішення районного суду від 11 грудня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 жовтня 2017 року - дати відсторонення позивача від роботи по 10 травня 2018 року - дати звільнення, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 травня 2018 року по 18 лютого 2021 року судом у справі № 932/3582/21 вже розглянуто та задоволено, стягнуто на користь ОСОБА_1 з КП «КПТД» ДОР» 134 677,92 грн.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із висновками суду, направлені на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2022 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник