Ухвала

від 11.07.2024 по справі 308/6913/24

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

11 липня 2024 року

м. Київ

справа № 308/6913/24

провадження № 51-3499 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_4 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2024 року,

встановив:

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 24 травня 2024 року:

- задоволено клопотання адвоката ОСОБА_5 , що діє в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна в кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024070000000132 від 15.03.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України;

- скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.04.2024 у справі №308/6913/24 на земельну ділянку, площею 0,0667 га, кадастровий номер 2110100000:41:001:0247, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною будь-яким особам відчужувати, розпоряджатись та використовувати в частині проведення будь-яких будівельно-монтажних робіт (окрім аварійно-відновлювальних).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, у зв`язку із тим, що скаргу подано на рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2024 року з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність при її постановленні та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зокрема, наводить мотиви незаконності прийняття рішення слідчим суддею, а такожвказує, що судом апеляційної інстанції не досліджені мотиви апеляційної скарги, про які детально зазначено у касаційній скарзі.

На обґрунтування поданої касаційної скарги прокурор з підстав, детально викладених у касаційній скарзі, зазначає що:

- апеляційним судом не усунуті порушення, допущені судом першої інстанції при постановленні рішення, не проведений аналіз оспорюваних обставин;

- можливість оскарження відповідного рішення слідчого судді забезпечена рішенням Конституційного Суду України від 17 березня 2020 року №5-р/200, відповідно до якого, згідно з частиною другою статті 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених випадках на касаційне оскарження судового рішення;

- колегією Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду у постанові від 23 січня 2024 року, справа №569/19829/21 викладено висновок щодо застосування норми права, згідно якого:

«ухвала слідчого судді про скасування арешту майна або про відмову у такому скасуванні призводить до таких же правових наслідків, як і ухвала про арешт майна або відмову в арешті майна, тому положення пункту 9 частини 1 статті 309 у їх взаємозв`язку зі статтями 170, 173, 174 КПК передбачають право на апеляційне оскарження не лише ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому, а також і ухвали про скасування або про відмову у скасуванні арешту майна».

Враховуючи викладені обставини, прокурор, посилаючись на норми ч. 2 ст. 424 КПК України, вважає, що ухвала судді Закарпатського апеляційного суду підлягає оскарженню, оскільки така перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.

Перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Надаючи оцінку доводам прокурора щодо можливості оскарження відповідної ухвали слідчого судді на підставі із рішенням Конституційного Суду України від 17 березня 2020 року, колегія суддів зазначає таке.

Згідно положень п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, зазначена норма гарантує право на касаційне оскарження судового рішення тільки у випадках, прямо визначених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 424 КПК у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Положеннями ст. 24 КПК встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК.

Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Дійсно, в офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 17 березня 2020 року № 19-рп/2011, зазначено, що згідно з частиною другою статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Водночас, у тому ж рішенні Конституційний Суд України зауважив, що відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки (абзац дев`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018).

Системний аналіз положень частини третьої статті 124, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України дає підстави вважати, що юрисдикція судів (зокрема, першої та апеляційної інстанцій) поширюється на розгляд та вирішення по суті справ у юридичному спорі та кримінальному обвинуваченні, а також інших справ у передбачених законом випадках.

Зазначені конституційні приписи спрямовані на забезпечення розумних строків розгляду справи судом (пункт 7 частини другої статті 129 Основного Закону України), оскільки апеляційний перегляд будь-якого процесуального судового рішення, яким не вирішується справа по суті, призведе до затягування судового процесу, а отже, і до порушення розумних строків розгляду та вирішення по суті справи судом, що нівелює зміст права на доступ до правосуддя.

У Рішенні від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 Конституційний Суд України вказав, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо (абзац тринадцятий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини).

Таким чином, право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Водночас зазначений конституційний припис не позбавляє законодавця повноваження передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд під час розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті.

Відтак, колегія суддів з урахуванням відповідних висновків Конституційного Суду України доходить переконання, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи по суті, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим положеннями КПК України чітко визначений перелік рішень слідчих суддів, які підлягають перегляду в апеляційному порядку, у зв`язку із чим, доводи прокурора в цій частині вважає спростованими.

При цьому, колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в ухвалі від08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі «Скорик проти України», визначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року, «Delcourt v. Belgium»).

Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені приписами статей 307, 309, 392 КПК.

Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307 та частинами 1, 2 ст. 309 КПК України, та наведений перелік, з огляду на імперативний спосіб регулювання кримінальних процесуальних відносин, розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці законності ухвали слідчого судді лише у випадках, якщо слідчий суддя постановив рішення не передбачене кримінальним процесуальним законом, оскільки право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК (висновок про застосування норми права, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 23 травня 2018 року в справі № 237/1459/17, провадження № 13-19кс18).

Натомість постановлення слідчим суддею ухвали про скасування арешту майна до таких рішень не відноситься, оскільки у повній мірі врегульовано положеннями ст. 174 КПК України, та, відповідно, визначаючи підставність оскарження такого рішення, слід звертатися до приписів ст. 309 КПК України, якими такої можливості не передбачено.

Таким чином, суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК України, дійшов вірного висновку про необхідність відмови у відкритті провадження, з огляду на те, що ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання про скасування арешту майна не підлягає перегляду в апеляційному порядку.

При цьому, доводи представника щодо неврахування судді апеляційного суду позиції Касаційного кримінального суду Верховного суду, викладеної у постанові від 23 січня 2024 року, справа №569/19829/21, колегія суддів вважає непереконливими з огляду на таке.

Зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ОП ККС ВС) від 20 травня 2024 року (справа №712/191/23, провадження №51-3208 кмо), сформовано правовий висновок щодо правозастосування положень п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у взаємозв`язку зі статтями 170, 173, 174 КПК, відповідно до якого ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають.

При цьому, як убачається зі змісту висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 11 жовтня 2023 року у справі № 607/1662/21 (провадження № 14-121цс23), висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

Як убачається з наданих копій судових рішень, обставини цього провадження є подібними до обставин провадження, в межах якого був зроблений зазначений вище висновок ОП ККС ВС від 20 травня 2024 року, у зв`язку з чим, колегією суддів не вбачається підстав для врахування позиції, висловленій в ухвалі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 23 січня 2024 року у справі № 569/19829/21 , на яку зауважує прокурор.

Відповідно до положень ст. 398 КПК апеляційна скарга, що надійшла до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Суддя Закарпатського апеляційного суду, перевіряючи апеляційну скаргу прокурора на відповідність вимогам ч. 4 ст. 399 КПК, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена ухвала суду першої інстанції не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, у зв`язку з чим постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 399 КПК України, ухвала про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку.

Відтак, ухвала Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2024 року про відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку як така, що може перешкоджати подальшому кримінальному провадженню.

Водночас, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Таким чином, на підставі наведеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_4 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2024 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3