Рішення

від 12.07.2024 по справі 240/31478/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/31478/23

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Житомирській області), в якому просить: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25.02.2021 №Ф-198750-51, винесену Головним управлінням ДПС в Житомирській області.

В обґрунтування позову вказано, що позивач хоч і зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак протягом 2017-2020 років підприємницької діяльності не здійснював, доходів не отримував. Також зазначає, що у спірний період за який обліковується заборгованість працював найманим працівником, у цей період роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законом. Крім того, позивачу лише 26.10.2023 стало відомо про наявність оскаржуваної вимоги у зв`язку із наявним виконавчим провадженням. У зв`язку з вказаним вважає, що вимога Головного управління ДПС у Житомирській області зі сплати заборгованості має бути визнана протиправною та скасована.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Головне управління ДПС у Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначив, що відповідно до інтегрованої картки платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 Для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску в розмірі 37788,74 грн, який був нарахований йому за 2017-2020 роки, виходячи з мінімального страхового внеску. При цьому, відповідач зауважив, що відповідно до вимог законодавства, чинного з 01.01.2017, фактичне не здійснення фізичними особами-підприємцями підприємницької діяльності не звільняє від обов`язку сплати єдиного внеску. З огляду на вказане, Головне управління ДПС у Житомирській області вважає, що ним правомірно було винесено вимогу від 25.02.2021 №Ф-198750-51 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску.

Розглянувши матеріали даної адміністративної справи, дослідивши докази, повно та всебічно з`ясувавши обставини, які стали підставою для прийняття контролюючим органом спірних рішень, суд встановив наступне.

Судом безспірно встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру ОСОБА_1 26.02.2008 було здійснено державну реєстрацію, як фізичної особи-підприємця на загальній системи оподаткування. 25.02.2021 року Головне управління ДПС у Житомирській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформувало позивачу вимогу про сплату боргу №Ф-198750-51 з єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн. (а.с.8). Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду із цим позовом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені в Законі України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до частини 4 статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, а в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

За визначенням наданим у пункті 2 частини 1 статті 1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Обов`язки, передбачені частиною 2 цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини 1 статті 4 цього Закону, тобто й на фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування (частина 3 статті 6 Закону №2464-VI).

Частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VIII, яка була чинною до 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що до 01.01.2017 сплата єдиного внеску в розмірі не меншому розміру мінімального страхового внеску була правом, а не обов`язком фізичної особи-підприємця, який не отримав дохід від підприємницької діяльності у звітному періоді, а тому така сплата здійснювалась фізичною особою-підприємцем добровільно за власним бажанням.

З 01 січня 2017 року набули чинності зміни до Закону №2464-VI, внесені Законом України від 06.12.2016 №1774-VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Так, пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIІІ) передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, приписи пунктів 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIІІ) встановили, що з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, не залежно від того отримали вони дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності чи ні, зобов`язані сплатити за такий період єдиний внесок в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.

За визначенням наведеним в пункті 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464-VI).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.13 Закону №2464-VI податкові органи мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449), врегульований порядок стягнення заборгованості з єдиного внеску із платників.

Пунктом 1 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІКС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (п.4 розділу VI Інструкції № 449).

Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Під час розгляду справи судом встановлено та підтверджено інформацією з інтегрованої картки платника ЄСВ, що Головним управлінням ДПС у Житомирській області була нарахована фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недоїмка з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки в розмірі 37788,74 гривень, а саме:

- за 2017 рік на суму 8448 грн., по терміну сплати 09.02.2018;

- за січень-березень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.04.2018;

- за квітень-червень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.07.2018;

- за липень-вересень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.10.2018;

- за жовтень-грудень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 21.01.2019;

- за січень-березень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 19.04.2019;

- за квітень-червень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 19.07.2019;

- за липень-вересень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 21.10.2019;

- за жовтень-грудень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 20.01.2020;

- за січень-лютий 2020 року на суму 2078,12 грн, по терміну сплати 21.04.2020;

- за червень 2020 року на суму 1039,06 грн по терміну сплати 20.07.2020;

- за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн по терміну сплати 19.10.2020;

- за жовтень-листопад 2020 року на суму 2200,00 грн по терміну сплати 19.01.2021.

У зв`язку з наявністю вказаної недоїмки з єдиного внеску Головне управління ДПС у Житомирській області на виконання вимог ч.4 ст.25 Закону №2464-VI та Інструкції №449 сформувало відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вимогу від 25.02.2021 №Ф-198750-51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 37788,74 гривень, яка є предметом оскарження в даній справі (а.с.8).

При цьому, обґрунтовуючи протиправність вказаної вимоги позивач зазначає, що в період 2017-2020 років, за який йому нараховано борг, він перебував у трудових відносинах, а тому єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за нього, як за застраховану особу, сплачував його роботодавець, який є страхувальником.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України від 13.05.2020 № 592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини 1 цієї статті, тобто фізичні особи - підприємці, які поряд з цим мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску тільки за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 14.1.195. статті 14 Податкового Кодексу України, працівником є фізична особа, яка безпосередньо вчасною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 14.1.226. статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Таким чином, платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати такими особами єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої підприємницької діяльності є базою для нарахування єдиного внеску, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, тобто за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Суд в постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та від 23.01.2020 у справі №480/4656/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого самозайнята особа зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Вказані правові висновки про тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату безпосередньо особою та роботодавцем) викладені також в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.

Зокрема, Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати) роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.04.1983, ОСОБА_1 починаючи з 01.06.2017 працював на посаді водія в Товаристві з обмеженою відповідальністю "ВАЙТВУД" за основним місцем роботи та станом на дату звернення з даним позовом до суду продовжує працювати у вказаній установі (а.с. 9).

Відтак, в період з січня 2017 року по листопад 2020 року, за який ОСОБА_1 був нарахований борг з єдиного внеску в розмірі 37788,74 грн, позивач, як найманий працівник, був застрахованою особою, а тому обов`язок сплати єдиного внеску за нього виконував його страхувальник.

Вказане також підтверджується інформацію з індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), наявних у матеріалах справи. Зокрема, вказані відомості містять інформацію про те, що протягом 2017-2020 років страхувальником ОСОБА_1 було Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАЙТВУД" (код ЄДРПОУ 41011218) (а.с. 10 на звороті - 11).

З огляду на зазначене, суд погоджується з доводами позивача, що вимога податкового органу сплатити єдиний внесок в розмірі 37788,74 грн нарахований за період з січня 2017 року по листопад 2020 року, коли позивач був застрахованою особою, та обов`язок сплати за нього єдиного внеску був покладений на відповідного роботодавця, є необґрунтованим та суперечить вимогам законодавства.

Доказів ведення позивачем господарської діяльності та отримання від такої діяльності доходів у період, за який винесена оскаржувана вимога, відповідач до суду не надавав.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що податковий орган безпідставно нарахував ОСОБА_1 єдиний внесок за січень 2017 року - листопад 2020 року в розмірі 37788,74 грн, внаслідок чого оскаржувана вимога Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 25.02.2021 №Ф-198750-51 є протиправною та підлягає скасуванню.

Крім того, суд погоджується з доводами Позивача, щодо того, що про оскаржувану вимогу йому стало відомо лише 26.10.2023 у зв`язку із наявним виконавчим провадженням.

Належних доказів вручення Позивачу оскаржуваної вимоги до 26.10.2023 Відповідачем суду не надано. По цій причині суд робить висновок, що Позивачем не порушено строків звернення до суду з даним позовом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, під час розгляду справи не довів правомірності винесення оскаржуваної вимоги від 25.02.2021 №Ф-198750-51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та не надав належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача.

Відтак, суд повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Станом на день ухвалення рішення по суті спору на підтвердження розміру витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи, суду надано квитанцію до платіжної інструкції від 06.11.2023 про сплату судового збору в розмірі 1 073,60 грн. (а.с. 12).

Враховуючи те, що суд дійшов висновку повністю задовольнити позовні вимоги, тому на користь позивача слід стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви до суду судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 194, 242-246, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Ю.Тютюнника,7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ ВП 44096781) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 25.02.2021 №Ф-198750-51 на суму 37788,74 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (вул.Ю.Тютюнника,7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ ВП 44096781) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1 073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович