Постанова

від 09.07.2024 по справі 2а-14139/12/2670

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 2а-14139/12/2670 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

при секретарі - Олешко М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Деснянського РУ ГУ МВС України в місті Києві, у якому просив зобов`язати відповідача провести розрахунок при звільненні і сплатити йому: 37 152 грн 72 коп. заборгованість із виплати заробітної плати; 14 670 грн - заборгованість за затримку розрахунку при звільненні; 2 970 грн 24 коп. - компенсацію за втрату доходів у зв`язку з порушенням виплати заробітної плати.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2012 року позов задоволено частково, зобов`язано Деснянське РУ ГУ МВС України в місті Києві провести розрахунок при звільненні ОСОБА_2 та сплатити йому заборгованість з виплати заробітної плати, заборгованість за затримку розрахунку при звільненні та компенсацію за втрату доходів у зв`язку з порушенням виплати заробітної плати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - Деснянське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої порушено норми матеріального права та не враховано доводи апелянта.

Апелянт зазначив про те, що відсторонення позивача від виконання службових обов`язків носило суто формальний характер, оскільки останній у зв`язку з перебуванням під вартою не виконував функціональні обов`язки за посадою, а тому були відсутні підстави для нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення за час перебування під вартою.

Додатково зазначив про те, що позивачу нараховано грошове забезпечення по день взяття під варту, а тому заборгованість відсутня, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року апеляційну скаргу Деснянського РУ ГУ МВС України в місті Києві задоволено частково, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2012 року та ухвалено нове рішення, яким позові вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: зобов`язано Деснянське РУ ГУ МВС України в місті Києві нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за період з 17 лютого по 04 березня 2010 року та компенсацію за втрату доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2014 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року - без змін.

Європейський суду з прав людини у рішенні від 14 грудня 2023 року у справі "Коргун проти України" (заява № 68907/14) констатував, що суди (апеляційний суд та ВАСУ) не виконали свого обов`язку розглянути та прокоментувати доводи, які мали вирішальне значення для результату розгляду справи. Відтак ЄСПЛ не зміг дійти висновку, що національні суди розглянули справу заявника, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, щоб провадження вважалося "справедливим".

25 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2014 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2024 року заяву про перегляд за виключними обставинами задоволено частково, скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2014 року у справі № 2а-14139/12/2670 за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про стягнення заборгованості, справу направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду для розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дану справу передано до розгляду колегії суддів: головуючий суддя - Єгорова Н.М., судді - Чаку Є.В. та Сорочко Є.О.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києві від 19 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про зобов`язання вчинити дії, призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року допущено заміну Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві його правонаступником - Головним управлінням Національної поліції у м. Києві.

Представником Головного управління Національної поліції у м. Києві в судовому засіданні 03 липня 2024 року подано змінену апеляційну скаргу, відповідно до якої останній просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2012 року в частині задоволених позовних вимог та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що правовідносини між позивачем та Головним управлінням Національної поліції у м. Києві відсутні, водночас стягнення недоплаченого працівнику міліції грошового забезпечення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП у м. Києві призведе то порушення норм спеціального та бюджетного законодавства, а також прав поліцейських.

Представник Головного управління Національної поліції у м. Києві наголосила, що у зв`язку з ліквідацією Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві правовідносини припинились та відсутній предмет спору у даній справі, що унеможливлює вирішення справи по суті.

Додатково зазначила про те, що оскільки позивач перебував під вартою та не виконував службові обов`язки, підстави для виплати грошового забезпечення, починаючи з 04 лютого 2010 були відсутні, оскільки зазначений період зарахований до строку відбування покарання.

Крім того наявність або відсутність наказів про відсторонення від посади, зарахування в розпорядження не є підставою для покладення зобов`язань судом на суб`єкта владних повноважень нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час перебування позивача під арештом і невиконання своїх посадових (функціональних) обов`язків, зазначений період не є періодом проходження служби.

Позивач подав до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки відповідачем не доведено правомірності ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період відсторонення від виконання службових обов`язків.

Додатково зазначив про те, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 квітня 2012 року №288 внесено зміни до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ОВС після виникнення спірних правовідносин, а тому не можуть бути застосовані до позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України з 2001року, з 2008 року на посаді оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Деснянського районного управління.

Наказом начальника Головного управління МВС України в м. Києві від 17 лютого 2010 року №139 о/с ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов`язків на період проведення службового розслідування у зв`язку з порушенням відносно нього кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст.368 КК України, (т. 1 а.с 15).

Наказом начальника Головного управління МВС України в м. Києві від 16 вересня 2011 року №561 о/с ОСОБА_1 з 19 вересня 2011 року звільнено з органів внутрішніх справ згідно з п. 67 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (як особу засуджену за вчинення злочину після вступу в законну силу вироку суду) на підставі вироку Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2011 року (т. 1 а.с. 13).

Листом Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 12 березня 2012 року № 46/370 адресованим начальнику Домницького виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області стосовно заяви ОСОБА_1 повідомлено, що згідно з наказу начальника ГУ МВС України в м. Києві від 17 лютого 2010 року №139 о/с грошове забезпечення ОСОБА_1 не нараховувалось з 03 лютого 2010 року по день звільнення у зв`язку з відстороненням від виконання службових обов`язків на період проведення службового розслідування (т. 1 а.с. 14).

Вважаючи протиправним ненарахування грошового забезпечення за період відсторонення від виконання службових обов`язків та нездійснення розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ненарахування та невиплата відповідачем за місцем служби ОСОБА_1 грошового забезпечення в період відсторонення від виконання службових обов`язків суперечить вимогам Дисциплінарного статуту та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відмовляючи в задоволені частини позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про те, що оскільки наведений позивачем розрахунок базується на даних листа Деснянського РУГУ від 12 березня 2012 року №46/370 про середньомісячне грошове забезпечення, водночас відповідач надав до матеріалів справи довідку про недійсність довідки від 12 березня 2012 року №46/370 та довідку про доходи від 01 листопада 2012 року з новими даними, що спростовують наведений позивачем розрахунок, а тому за відсутності у суду повноважень здійснювати розрахунок сум належних позивачу виплат, позовні вимоги в частині зобов`язання Деснянського РУГУ сплатити позивачу конкретні суми, а саме: 37152,72 грн. - заборгованість по заробітній платі; 14670,00 грн. - заборгованість за затримку розрахунку при звільненні; 2970,24 грн. - компенсація за втрату доходів у зв`язку з порушенням виплати заробітної плати, не підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до ст. 17 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі -Дисциплінарний статут, в редакції, чинній на момент відсторонення позивача від виконання службових обов`язків) особа рядового або начальницького складу, щодо якої проводиться службове розслідування, може бути відсторонена від посади із збереженням посадового окладу, окладу за спеціальне звання, надбавок за вислугу років та безперервну службу, інших виплат і надбавок.

Рішення про відсторонення особи рядового або начальницького складу від посади можуть приймати начальники, яким надано право прийняття на службу або призначення цієї особи на посаду, шляхом видання письмового наказу.

Тривалість відсторонення від виконання службових обов`язків за посадою не повинна перевищувати часу, передбаченого для проведення службового розслідування.

Згідно з пп. 3.5.2 п. 3.5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 (далі-Інструкція, в редакції, чинній на момент відсторонення позивача від виконання службових обов`язків) визначено, що особа рядового і начальницького складу, щодо якої проводиться службове розслідування, може бути відсторонена від виконання службових обов`язків за займаною посадою зі збереженням посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років та інших надбавок і доплат.

Отже на період відсторонення від виконання службових обов`язків за відстороненою особою зберігається посадовий оклад, оклад за спеціальне звання, надбавки за вислугу років та безперервну службу, інші виплати і надбавки.

Як встановлено судом, позивача наказом ГУ МВС України в м. Києві від 17 лютого 2010 року №139 о/с відсторонено від виконання службових обов`язків на підставі ст. 17 Закону від 22 лютого 2006 року №3460-IV на час проведення службового розслідування (т. 1 а.с. 15).

Висновок службового розслідування затверджено заступником начальника ГУ МВС України в м. Києві 04 березня 2010 року (т. 1 а.с.33).

Відповідно до п. 1.6 Інструкції грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Згідно з листом Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 12 березня 2012 року №46/370 грошове забезпечення ОСОБА_1 не нараховувалось з 03 лютого 2010 року по день звільнення у зв`язку з відстороненням від виконання службових обов`язків на період проведення службового розслідування (т. 1 а.с. 14).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, ненарахування та невиплата відповідачем за місцем служби ОСОБА_1 грошового забезпечення в період відсторонення від виконання службових обов`язків суперечить вимогам Дисциплінарного статуту та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

В обґрунтуванням апеляційної скарги апелянт зазначив про те, що позивач фактично з 04 лютого 2010 року по день винесення вироку перебував під вартою, функціональні обов`язки не виконував а тому підстави для нарахування та виплати грошового забезпечення за вказаний період були відсутні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 березня 2024 року скасовуючи постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2014 року з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини від 14 грудня 2023 року у даній справі зазначила про те, що суд апеляційної чи касаційної інстанції вирішили, що факторами, які в окресленій правовій ситуації унеможливлювали виплату позивачеві грошового забезпечення, були дії і "рішення" про перебування працівника міліції ОСОБА_1 в розпорядженні органу внутрішніх справ, або інакше кажучи - поза штатною посадою у продовж часу, коли він перебував під арештом у зв`язку з притягнення до кримінальної відповідальності, період перебування під яким (арештом) не зараховується (не має зараховуватись) для виплати грошового забезпечення, то суди б мали назвати (послатися, використати), щонайменше "рішення" (офіційний документ), яке підтверджувало переведення ОСОБА_1 в розпорядження органу внутрішніх справ.

Відповідно до 3.4.5. Інструкції при виплаті грошового забезпечення в період перебування в розпорядженні не зараховується: час перебування під арештом у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності в разі закриття кримінальної справи або винесення виправдувального вироку - з дня арешту до дня звільнення включно.

Рішення про відсторонення особи від посади можуть приймати начальники, яким надано право прийняття на службу або призначення її на посаду, шляхом видання письмового наказу.

Судом апеляційної інстанції, з урахування зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду та рішення Європейського суду з прав людини від 14 грудня 2023 року витребувано у Деснянського РУ ГУ МВС України в місті Києві накази про переведення позивача в розпорядження, водночас представник в судовому засіданні зазначив про те, що відповідні накази не приймались, грошове забезпечення ОСОБА_1 ненараховувалось у зв`язку з тим, що він не виконував службові обов`язки, а перебував під вартою.

Отже, враховуючи правове регулювання станом на час виникнення спірних правовідносин та відсутність наказів про переведення в розпорядження, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта щодо відсутності підстав для нарахування позивачу грошового забезпечення починаючи з 03 лютого 2010 року по день звільнення зі служби (19 вересня 2011 року).

Згідно з ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами Деснянським РУ ГУ МВС України в місті Києві не виплачено ОСОБА_1 всіх сум, що належать йому станом на день звільнення, що свідчить про наявність затримки розрахунку при звільненні та передбачає виплату позивачу середнього заробітку з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

Доводи апелянта щодо відсутності підстав для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з відсутністю обов`язку по нарахування та виплаті грошового забезпечення, колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок - № 159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом п.п. 2, 3 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Пунктом 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати" та п. 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2022 року у справі №№200/5213/20, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16, від 08 червня 2022 року у справі №200/5213/20-а.

Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв`язку свідчить, що, всупереч твердження апелянта, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача провести розрахунок при звільненні та сплатити заборгованість по заробітній платі, заборгованість за затримку розрахунку при звільненні та компенсацію за втрату доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції відмовлено в задоволені позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача сплатити конкретно визначені суми з урахуванням здійснених ним розрахунків у зв`язку з відсутністю відповідних повноважень та належної довідки про розмір грошового забезпечення останнього, водночас правильність висновків Окружного адміністративного суду міста Києва у відповідній частині учасниками справи під сумнів не ставилася, ними не оскаржувалися, а відтак в силу приписів ч. 1 ст. 308 КАС України вони перебували поза межами апеляційного перегляду.

Доводи представника Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо наявності підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з ліквідацією Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та відсутністю предмету спору та спірних правовідносин суд апеляційної інстанції вважає помилковим, оскільки ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2024 року замінено Деснянське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві його правонаступником - Головним управлінням Національної поліції у м. Києві. Крім того Головним управлінням Національної поліції у м. Києві з урахуванням положень ст. 303 КАС України подано змінену апеляційну скаргу, яка врахована судом апеляційної інстанції.

Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 14 грудня 2023 року у справі "Коргун проти України" (заява № 68907/14) та встановлені судом обставини, з метою захисту прав позивача та недопущення порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2012 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку

Повний текст постанови складено "11" липня 2024 року.