Рішення

від 12.07.2024 по справі 320/45554/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2024 року м. Київ№ 320/45554/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010»доМіністерства економіки Українитретя особа:Кабінет міністрів Українипровизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» (позивач/ ТОВ «Інтергума -2010») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства економіки України (відповідач), за участі третьої особи: Кабінет міністрів України (третя особа), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства економіки України у формі листа від 30.10.2023 № 3903-07/58356-07 «Щодо включення індустріального парку до Реєстру» про припинення розгляду документів щодо включення індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» до Реєстру індустріальних (промислових) парків, направлених разом із заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» від 12.09.2023 № 12/09-2023 (вхідний Міністерства економіки України від 14.09.2023 № 07/84275-23).

- зобов`язати Міністерство економіки України подати до Кабінету Міністрів України проект рішення про включення індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» до Реєстру індустріальних (промислових) парків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішення відповідача у формі листа від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 «Щодо включення індустріального парку до Реєстру» про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

1. Уповноважений державний орган може припинити розгляд документів і письмово з обґрунтуваннями повідомити про це ініціатору не пізніше 21 робочого дня з моменту надходження документів від ініціатора.

Як вказує позивач, документи про включення Парку до Реєстру подані позивачем 14.09.2023, а тому припинення розгляду таких документів за наявності на те підстав було можливе не пізніше 13.10.2023. Натомість, оскаржуване рішення відповідача про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру прийнято 30.10.2023, а тому є протиправним, адже прийнято з порушенням строків, визначених ч. 1 ст. 16 Закону, п. 4, 6 Порядку.

2. Підстави для припинення розгляду документів є виключними, тобто вичерпними та розширювальному тлумаченню не підлягають.

Натомість, оскаржуване рішення відповідача про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру не містить обґрунтувань того, яким саме з визначених законодавчих вимог не відповідає ініціатор та/або подані ним документи.

За посиланнями позивача, позивач повністю відповідає вимогам ч. 1 ст. 7-1 Закону, а інформація в поданих ним документах повністю відповідає вимогам статей 1, 9, 11-1 і 13 Закону, а оскаржуване рішення відповідача про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру є протиправним, адже не містить чітких правових та кореспондуючих їм фактичних підстав для припинення розгляду документів.

3. Позивач зазначає, що наявність об`єктів виробничого призначення не може бути підставою для припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру, а, також, наявність лише об`єктів виробничого призначення, що експлуатувалися протягом 5 останніх років до моменту прийняття рішення про створення парку, не є підставою для відмови у його включенні до Реєстру.

4. Здійснення стратегічної екологічної оцінки забезпечує замовник орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який є відповідальним за розроблення документів державного планування та здійснює загальне керівництво і контроль за їх виконанням, або інший визначений законодавством замовник документів державного планування (п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 10 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку»). Позивач не є замовником стратегічної екологічної оцінки, а тому, у разі необхідності її здійснення, не може нести негативні наслідки її нездійснення.

Крім того, відповідальність у сфері стратегічної екологічної оцінки, в тому числі положення ст. 19 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку», на яку посилається відповідач, введена Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку здійснення стратегічної екологічної оцінки» від 03.11.2022 № 2717-IX, який в цій частині набрав чинності лише 19.11.2022, тобто після затвердження Зонінгу (28.03.2019).

Отже, можливі порушення при затвердженні Зонінгу не можуть бути підставою для припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру, а, по-друге, навіть за умови доведення певних порушень при затвердженні Зонінгу підстави для відмови у включенні Парку до Реєстру відсутні, адже Зонінг є діючим, а земельна ділянка, використання якої планується для створення та функціонування Парку, повністю відповідає вимогам ст. 8 Закону.

5. Зауваження і пропозиції, посилання на які містяться в оскаржуваному рішенні, не є ані підставою для припинення розгляду документів, ані підставою для відмови у включенні індустріального парку до Реєстру, адже підставами для припинення розгляду документів є встановлені Відповідачем невідповідності ініціатора вимогам ч.1 ст. 7-1 Закону та/або невідповідності інформації в документах вимогам статей 1, 9, 11-1 і 13 Закону, а підстави для відмови у включенні індустріального парку до Реєстру визначені ч. 3 ст. 16 Закону.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 відкрито провадження у справі №320/45554/23, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Кабінет Міністрів України, встановлено учасникам строк для подання відзиву, відповіді на відзив, пояснень та заперечень.

Відповідач у поданому відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав необґрунтованості останніх.

Відповідач зазначає, що у концепції Парку зазначена інформація, зокрема, щодо наявності об`єктів виробничого призначення на його території, які використовуються у виробничій діяльності. Також, згідно із викопіюванням з генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 03.11.2016 № 319-18-VII, земельна ділянка належить до території існуючих промислових підприємств.

Відповідач стверджує, що індустріальний парк може бути включений до Реєстру, якщо на його території розміщені об`єкти виробничого призначення, закінчені будівництвом, введені в експлуатацію 10 і більше років тому та які не експлуатувалися протягом 5 останніх років. У свою чергу сполучник «або» (як окрема частина мови) уживається на означення того, що з ряду перелічуваних предметів (явищ і т. ін.) можливий тільки один. Однак у статті вживається сполучник «та/або», що вказує на те, що в нормі йдеться про дві умови: якщо не перша умова, то може застосовуватися друга умова, яка визначена після сполучника «або». Індустріальний парк може бути включений до Реєстру, якщо на його території розміщені об`єкти виробничого призначення, які не експлуатувалися протягом 5 останніх років незалежно від часу закінчення їх будівництвом та введення в експлуатацію. Як вказує відповідач у відзиві, той факт, що між двома умовами вживається не тільки сполучник «або», а й сполучник «та», які розділені знаком «/», вказує на те, що саме друга умова є обов`язковою під час прийняття відповідного рішення.

Також, відповідач акцентує, відповідно до п.3 Порядку ініціатор несе відповідальність за комплектність документів, достовірність, актуальність, повноту та коректність інформації, що міститься у поданих ним документах, а також її відповідність законодавству, а ЦОВВ зобов`язані перевіряти документи ініціатора вимогам частини першої статті 7-1 Закону, відповідності інформації у документах вимогам статей 1, 8, 9,11-1, 13 і 14 Закону. Невідповідність документів та інформації вимогам статті 9 Закону є підставою для припинення розгляду документів.

Поряд із зазначеним, відповідач вказує про неналежний спосіб захисту порушеного права позивача та дискреційні повноваження Мінекономіки.

У відповіді на відзив позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що обставина, що оскаржуване рішення відповідача прийнято з порушенням строків, визначених ч. 1 ст. 16 Закону, п. 4, 6 Порядку не заперечується, тобто фактично визнається відповідачем.

Також, обставина, що оскаржуване рішення відповідача містить протиправне правове обґрунтування (ч. 5 ст. 14 Закону) для припинення розгляду документів, не заперечується, як і обставина, що оскаржуване рішення відповідача не містить чітких правових та кореспондуючих їм фактичних підстав, не заперечується, тобто фактично визнається відповідачем.

Позивач зазначає, що оскаржуване рішення відповідача, видане (прийняте) на виконання його владних управлінських функцій, фактично легітимізує бездіяльність відповідача щодо неподання до Кабінету Міністрів України проекту рішення про включення парку до Реєстру та безпосередньо порушує права та інтереси позивача, адже перешкоджає включенню Парку до Реєстру.

На переконання позивача, доводи відповідача щодо дискреційних повноважень є необґрунтованими, адже як підстави для припинення розгляду документів, так і підстави для відмови у включенні Парку до Реєстру є вичерпними, що виключає можливість трактування повноважень відповідача у спірних правовідносинах як дискреційних.

В запереченнях на відповідь на відзив відповідач підтримав аргументи, викладені у поданому відзиві, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представником третьої особи надані письмові пояснення на позов, в яких третя особа проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначає, що норми закону визначають відмінність між відмовою у включенні індустріального парку до Реєстру від припинення розгляду документів, у той же час, припинення розгляду документів не перешкоджає повторному зверненню ініціатора із відповідними документами до відповідача, у разі приведення у відповідність інформації та інших обставин, які слугували підставою для припинення розгляду документів.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13 вересня 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» подано до Міністерства економіки України заяву (вих.№12/09-2023) про включення індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» до Реєстру індустріальних парків.

У вказаній заяві Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010», як орендарем земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 3220489500:02:026:0605, площа 24,9641 га), повідомлено про прийняття рішення про створення індустріального парку, а саме:

назва: Індустріальний парк «Пачворк: Біла Церква»;

ініціатор, створення: Товариство;

строк, на який створено: 35 років;

місцезнаходження: проспект Незалежності, будинок 85, місто Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, 09100, Україна.

Окремо зазначено, що: земельна ділянка, використана для створення та функціонування парку, відповідає вимогам, визначеним ст. 8 Закону України «Про індустріальні парки»; Товариство має право на створення індустріального парку в силу положень ст.ст. 5, 13, 14 Закону України «Про індустріальні парки», не підпадає під дію обмежень, визначених ст. 7- 1 Закону України «Про індустріальні парки»; концепція створеного індустріального парку розроблена та затверджена згідно з вимогами Закону України «Про індустріальні парки»; для включення до Реєстру індустріальних парків дотримана умова, визначена абз. 3 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про індустріальні парки».

До заяви від 12.09.2023 додані наступні документи:

1. Протоколи загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» № 22-3/23 від 22.03.2023 та № 12-9/23 від 12.09.2023 щодо створення Індустріального парку «Пачворк: Біла Церква».

2. Концепція Індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» зі змінами та доповненнями.

3. Копія Рішень Білоцерківської міської ради Київської області «Про погодження Концепції індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» № 3125-33-VIII від 25.10.2022, «Про погодження нової редакції Концепції індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» № 3660-38-VIII від 30.03.2023, «Про погодження нової редакції Концепції індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» № 43J55-43-VIII від 30.08.2023.

4. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, з кадастровим планом земельної ділянки та описом меж.

5. Копія Договору оренди землі №10-06/15 від 08.07.2022 та Додаткової угоди № 10-09/30 від 09.03.2023 до Договору оренди землі №10-06/15 від 08.07.2022.)

6. Довідка про відповідність містобудівній документації території, яка визначена для створення індустріального парку.

7. Довідка про придатність земельної ділянки (кадастровий номер 3220489500:02:026:0605) у межах індустріального парку для промислового використання з урахуванням умов та обмежень, встановлених відповідною містобудівною документацією.

8. Довідка про об`єкти, розміщені на території індустріального парку.

9. Довідка щодо підтвердження наявності фінансових та матеріально-технічних ресурсів.

10. Лист-відповідь від Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради Київської області № 17-06/103 від 13.10.2022.

11. Лист-відповідь Державної інспекції архітектури та містобудування України № 4786/05/13-22 від 06.07.2022.

12. Лист-відповідь від Комунального підприємства Київської обласної ради «ПІВДЕННЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» № 399 від 16.02.2022.

13. Довідка з контактними даними ТОВ «Інтергума - 2010», в тому числі ідентифікаційним кодом юридичної особи та реєстраційним номером облікової картки платника податків.

14. Лист Київської обласної військової адміністрації №5970/02/24.02.02-2022 від 28.09.2022.

15. Висновок науково-правової експертизи від 13.12.2022 №126/110-е, затверджений Головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, д.ю.н., професором Пархоменко Н.М. 13.12.2022.

Як зазначає позивач, представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 16.10.2023, в якому просив письмово повідомити, чи подано відповідачем до Кабінету Міністрів України проект рішення про включення Парку до Реєстру або про відмову у включенні Парку до Реєстру.

У відповідь на адвокатський запит від 16.10.2023 відповідач листом від 27.10.2023 №3903-07/58064-07 повідомив, що станом на 26.10.2023 відповідач не подавав до Кабінету Міністрів України проект розпорядження про включення Парку до Реєстру.

У зв`язку з відсутністю повної відповіді на адвокатський запит представник позивача повторно звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 30.10.2023, в якому просив письмово повідомити термін подання проекту рішення про включення Парку до Реєстру або про відмову у включенні Парку до Реєстру з урахуванням того, що включання Парку до Реєстру відбувається протягом 45 робочих днів, тобто до 16.11.2023.

Листом від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 «Щодо включення індустріального парку до Реєстру» Міністерство економіки України, відповідно до абзацу другого пункту 6 Порядку розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2022 № 25, повідомило про припинення розгляду документів щодо включення індустріального парку "Пачворк: Біла Церква" до Реєстру індустріальних (промислових) парків, направлених разом із заявою ТОВ "ІНТЕРГУМА-2010" від 12.09.2023 № 12/09-2023 (вх. Мінекономіки від 14.09.2023№ 07/84275-23).

Не погоджуючись із вказаним рішенням щодо припинення розгляду документів позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» звернулось з даним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові та організаційні засади створення і функціонування індустріальних парків на території України з метою забезпечення економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності територій, активізації інвестиційної діяльності, створення нових робочих місць, розвитку сучасної виробничої та ринкової інфраструктури визначає Закон України «Про індустріальні парки» (далі Закон).

Індустріальний (промисловий) парк (далі - індустріальний парк) - визначена ініціатором створення індустріального парку відповідно до містобудівної документації облаштована відповідною інфраструктурою територія, у межах якої учасники індустріального парку можуть здійснювати господарську діяльність у сфері переробної промисловості, переробки промислових та/або побутових відходів (крім захоронення відходів), альтернативної енергетики, зберігання енергії, а також науково-технічну діяльність, діяльність у сфері інформації і електронних комунікацій на умовах, визначених цим Законом та договором про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку.

На території індустріальних парків не може здійснюватися діяльність з виробництва підакцизних товарів (за виключенням виробництва біологічних видів палива (біопалива), виробництва біокомпонентів, вироблення енергії з альтернативних джерел енергії, виробництва автомобілів легкових, кузовів до них, причепів та напівпричепів, мотоциклів, транспортних засобів, призначених для перевезення 10 осіб і більше, транспортних засобів для перевезення вантажів) та господарська діяльність, що підпадає під ліцензування згідно з пунктами 18, 18-1, 20-22, 32 частини першої статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (пункт 3 частини першої статті 1 Закону).

Ініціатор створення індустріального парку (далі - ініціатор створення) - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, який згідно з Конституцією України здійснює право власника на землю від імені Українського народу і відповідно до закону наділений повноваженнями розпорядження землею, а також юридична або фізична особа - власник чи орендар земельної ділянки, яка може бути використана та пропонується ним для створення індустріального парку (пункт 4 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону законодавчу основу для створення і функціонування індустріальних парків становлять Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Митний кодекс України, цей Закон, Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", інші законодавчі акти України, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 3 Закону України «Про індустріальні парки» встановлено, цей Закон поширюється на відносини, що виникають у зв`язку із створенням, функціонуванням та ліквідацією індустріальних парків на основі використання його учасниками земельних ділянок, природних ресурсів, майна і цілісних майнових комплексів для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до приписів частини першої статті 4 Закону створення і функціонування індустріальних парків на території України здійснюються на таких засадах:

1) вільного доступу до інформації про можливість використання земель для створення індустріальних парків;

2) конкурентності у виборі керуючої компанії на землях державної та комунальної власності;

3) гарантування прав на земельні ділянки у межах індустріального парку;

4) державного стимулювання створення індустріальних парків;

5) державного стимулювання залучення інвестицій в індустріальні парки.

Згідно з частинами другою-четвертою згаданої статті функціональне призначення індустріального парку визначається концепцією відповідного індустріального парку.

Особливості правового регулювання залежно від функціонального призначення індустріального парку та відповідні зобов`язання ініціатора створення та керуючої компанії індустріального парку визначаються договором про створення та функціонування індустріального парку.

Функціонування індустріальних парків спрямоване на:

1) залучення інвестицій та розвиток економіки України;

2) вирівнювання економічного розвитку регіонів та підвищення якості життя населення України;

3) запровадження інноваційних та енергозберігаючих технологій;

4) створення нових робочих місць;

5) сталий розвиток та захист навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 4-1 Закону державне управління у сфері створення та функціонування індустріальних парків на території України здійснюється в межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства України:

1) Кабінетом Міністрів України;

2) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну інвестиційну політику;

3) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику щодо створення і функціонування індустріальних парків на території України (уповноважений державний орган);

4) місцевими органами виконавчої влади;

5) органами місцевого самоврядування.

Статтею 14 Закону регулює створення індустріального парку та включення його до Реєстру індустріальних парків:

1. Рішення про створення індустріального парку приймається ініціатором створення на основі затвердженої згідно з вимогами цього Закону концепції індустріального парку. Індустріальний парк створюється на строк не менше 30 років.

2. Ініціатор створення протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про створення індустріального парку зобов`язаний подати до уповноваженого державного органу копію рішення про створення індустріального парку та концепцію індустріального парку.

3. Інформація про створені індустріальні парки є публічною, доступ до неї забезпечує уповноважений державний орган шляхом її розміщення на своєму офіційному веб-сайті.

4. Рішення про створення індустріального парку є підставою для укладення договору про створення та функціонування індустріального парку між ініціатором створення та керуючою компанією індустріального парку.

5. З метою державного стимулювання, передбаченого законодавством, уповноважений державний орган створює, веде та розміщує на своєму офіційному веб-сайті Реєстр індустріальних парків, до якого індустріальні парки включаються за заявою ініціаторів створення.

Перелік відомостей, що вносяться до Реєстру індустріальних парків, та порядок його ведення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Індустріальний парк може бути включений до Реєстру індустріальних парків за умови, що на час включення на його території (в межах) відсутні прийняті в експлуатацію протягом 10 останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку закінчені будівництвом об`єкти виробничого призначення та/або відсутні об`єкти виробничого призначення, що експлуатувалися протягом п`яти останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку (крім об`єктів виробничого призначення вугледобувного підприємства та/або його окремого (суміжного) відокремленого підрозділу, який не має статусу юридичної особи, що було ліквідовано, перебуває в стадії ліквідації (припинення) або планується до ліквідації, на які не поширюються обмеження цієї статті).

Майнові права інтелектуальної власності на Реєстр індустріальних парків (бази даних) належать державі в особі уповноваженого державного органу. Держава, органи державної влади, їх посадові особи користуються Реєстром індустріальних парків (базами даних) на безоплатній основі. На майнові права на комп`ютерні програми та бази даних для ведення Реєстру індустріальних парків поширюються вимоги статті 18 Закону України "Про адміністративні послуги".

6. Державне стимулювання надається ініціаторам створення, керуючим компаніям та учасникам індустріальних парків, включеним до Реєстру індустріальних парків.

Відповідно до статті 15 Закону для прийняття рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків ініціатор створення подає до уповноваженого державного органу такі документи: 1) заява про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків; 2) рішення ініціатора про створення індустріального парку; 3) концепція індустріального парку; 4) витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки та правовстановлюючі документи на розташовані на ній об`єкти нерухомого майна; 5) найменування керуючої компанії та учасників (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про індустріальні парки» включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків відбувається протягом 45 робочих днів з моменту надходження до уповноваженого державного органу заяви від ініціатора створення.

Уповноважений державний орган у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, розглядає документи протягом 21 робочого дня з дня надходження документів від ініціатора створення.

Уповноважений державний орган подає до Кабінету Міністрів України проект рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків або про відмову у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків.

Частиною другою статті 16 Закону передбачено, при прийнятті рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків враховуються такі критерії:

1) доступність трудових ресурсів, необхідних для розвитку індустріального парку згідно з концепцією;

2) наявність та/або можливість залучення ініціатором створення фінансових та матеріально-технічних ресурсів, необхідних для розвитку індустріального парку згідно з концепцією;

3) підтримка індустріального парку з боку органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади;

4) очікувані результати функціонування індустріального парку згідно з концепцією передбачають залучення інвестицій, створення нових робочих місць, експорт продукції, залучення суб`єктів малого та середнього підприємництва.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону рішення про відмову у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків приймається у разі:

1) якщо земельна ділянка, використання якої планується для створення та функціонування індустріального парку, не відповідає вимогам, встановленим статтею 8 цього Закону;

2) відсутності підтримки індустріального парку з боку органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади;

3) наявності на території індустріального парку об`єктів виробничого призначення, визначених частиною п`ятою статті 14 цього Закону.

Відмова у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків не обмежує можливість повторного звернення ініціатора створення до уповноваженого державного органу з питанням включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 2022 р. № 25 затверджено Порядок розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків (далі Порядок). Цим Порядком визначається процедура розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків.

Так, як зазначалось вище Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» подано заяву та документи до Міністерства економіки України про включення Індустріального парку «Пачворк:Біла Церква» до Реєстру індустріальних парків.

Предметом даного спору є протиправне, на думку позивача, рішення Міністерства економіки України у формі листа від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 про припинення розгляду документів позивача щодо включення Індустріального парку «Пачворк:Біла Церква» до Реєстру індустріальних парків.

Щодо посилань позивача на порушення строків розгляду поданої заяви ТОВ «Інтергума-2010» від 12.09.2023.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про індустріальні парки» включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків відбувається протягом 45 робочих днів з моменту надходження до уповноваженого державного органу заяви від ініціатора створення.

Уповноважений державний орган у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, розглядає документи протягом 21 робочого дня з дня надходження документів від ініціатора створення.

Згідно пункту 3 Порядку Для включення індустріального парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків (далі - Реєстр) ініціатор створення індустріального парку (далі - ініціатор) подає Мінекономіки відповідно до статті 15 Закону документи в паперовій та/або електронній формі.

У разі коли документи та/або інформація, необхідна для включення індустріального парку до Реєстру, містяться в інформаційно-комунікаційних системах, такі документи та/або інформація не подаються, а в заяві про включення індустріального парку до Реєстру зазначаються відомості, необхідні для надання такої послуги.

Подання заяви разом із документами в електронній формі здійснюється з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, зокрема через інтегровану з ним інформаційну систему Мінекономіки - портал електронних сервісів.

Під час подання заяв в електронній формі забезпечується обробка персональних даних, переданих з Єдиного державного веб-порталу електронних послуг до порталу електронних сервісів Мінекономіки з метою включення індустріального парку до Реєстру, у порядку, визначеному законодавством про захист персональних даних та захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах.

У разі подання заяви засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг заява формується програмними засобами у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, відповідно до відомостей, передбачених цим Порядком. Оформлення заяви завершується шляхом накладення електронного підпису особи, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Інформаційна взаємодія між порталом електронних сервісів Мінекономіки та Єдиним державним веб-порталом електронних послуг здійснюється з використанням засобів системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.

У разі відсутності технічної можливості передачі даних з використанням каналів зв`язку системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів інформаційна взаємодія суб`єктів інформаційних відносин може здійснюватися з використанням інших інформаційно-комунікаційних систем із застосуванням в них відповідних комплексних систем захисту інформації з підтвердженою відповідністю за результатами державної експертизи системи захисту в порядку, встановленому законодавством.

Перелік відомостей, структура та формат інформаційних файлів, що передаються та приймаються в порядку інформаційної взаємодії, визначаються суб`єктами інформаційних відносин та оформлюються окремими протоколами про інформаційну взаємодію.

У разі подання заяви у паперовій формі така заява оформлюється в довільній формі.

У випадку подання заяви та документів, поданих із заявою, на паперових носіях інформації створюється електронна копія оригіналу паперового документа, що додається до електронної справи.

У разі коли документи подано в електронній формі у вихідний, святковий, інший неробочий день або в неробочий час після закінчення робочого дня, днем подання зазначених документів вважається перший робочий день, що настає за таким днем.

Ініціатор несе відповідальність за комплектність документів, достовірність, актуальність, повноту та коректність інформації, що міститься у поданих ним документах, а також її відповідність законодавству.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що Мінекономіки розглядає подані ініціатором документи згідно з цим Порядком протягом 21 робочого дня з моменту їх надходження.

Суд зазначає, що відповідачем не спростований факт несвоєчасного розгляду заяви позивача.

В той же час, суд зазначає, що для визнання рішення протиправним недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Крім того, самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набувати) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких установлюється цей строк.

Отже, розгляд документів позивача поза межами визначеного законом строку для такого розгляду, не може автоматично слугувати підставою для визнання протиправним рішення, як фінального результату такого розгляду, без взаємозв`язку з іншими обставинами, що склалися в межах спірних правовідносин.

Щодо посилань позивача на протиправність рішення Міністерства економіки України про припинення розгляду документів, оформлене листом від 30.10.2023 №3903-07/58356-07.

Відповідно до пункту 6 Порядку отримані від ініціатора документи Мінекономіки протягом трьох робочих днів з моменту їх надходження подає на розгляд заінтересованим центральним і місцевим органам виконавчої влади, зокрема для перевірки ініціатора вимогам частини першої статті 7-1 Закону, відповідності інформації у документах вимогам статей 1, 8, 9, 11-1, 13 і 14 Закону.

У разі невідповідності ініціатора вимогам частини першої статті 7-1 Закону, невідповідності інформації в документах вимогам статей 1, 9, 11-1 і 13 Закону Мінекономіки припиняє розгляд документів і письмово з обґрунтуваннями повідомляє про це ініціатору не пізніше 21 робочого дня з моменту надходження документів від ініціатора.

Після повідомлення про припинення розгляду документів ініціатор може повторно подати доопрацьовані документи відповідно до пункту 3 цього Порядку.

Пунктом 7 Порядку встановлено, розгляд документів заінтересованими центральними і місцевими органами виконавчої влади здійснюється з урахуванням критеріїв, визначених частиною другою статті 16 Закону.

Згідно пунктів 8-9 Порядку заінтересовані центральні і місцеві органи виконавчої влади не пізніше ніж через сім робочих днів з дня надходження документів подають Мінекономіки інформацію про результати розгляду ними документів.

Мінекономіки розглядає подану заінтересованими центральними і місцевими органами виконавчої влади інформацію та за результатами її розгляду з урахуванням вимог частин другої та третьої статті 16 Закону готує проект рішення про включення або відмову у включенні індустріального парку до Реєстру.

Проект рішення про відмову у включенні індустріального парку до Реєстру готується у разі наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 16 Закону.

Відповідно до пункту 10 Порядку проект рішення про включення або відмову у включенні індустріального парку до Реєстру подається Мінекономіки до Кабінету Міністрів України в установленому порядку.

Так, листом від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 «Щодо включення індустріального парку до Реєстру» Міністерство економіки України, відповідно до абзацу другого пункту 6 Порядку розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2022 № 25, повідомило про припинення розгляду документів щодо включення індустріального парку "Пачворк: Біла Церква" до Реєстру індустріальних (промислових) парків, направлених разом із заявою ТОВ "ІНТЕРГУМА-2010" від 12.09.2023 № 12/09-2023 (вх. Мінекономіки від 14.09.2023№ 07/84275-23).

За змістом листа від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 вказані наступні обґрунтовування прийнятого рішення про припинення розгляду документів:

1. У концепції Парку зазначена інформація, зокрема, щодо наявності об`єктів виробничого призначення на його території, які використовуються у виробничій діяльності.

Також, згідно із викопіюванням з генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 03.11.2016 № 319-18-VII, земельна ділянка належить до території існуючих промислових підприємств.

Зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України "Про індустріальні парки" (далі Закон) індустріальний парк може бути включений до Реєстру за умови, що на час включення на його території (в межах) відсутні прийняті в експлуатацію протягом 10 останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку закінчені будівництвом об`єкти виробничого призначення та/або відсутні об`єкти виробничого призначення, що експлуатувалися протягом п`яти останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку (крім об`єктів виробничого призначення вугледобувного підприємства та/або його окремого (суміжного) відокремленого підрозділу, який не має статусу юридичної особи, що було ліквідовано, перебуває в стадії ліквідації припинення) або планується до ліквідації, на які не поширюються обмеження цієї статті).

Звернута увага, що наявність на території індустріального парку об`єктів виробничого призначення, визначених частиною п`ятою статті 14 цього Закону є підставою для відмови у його включенні до Реєстру відповідно до пункту 3 частини третьої статті 16 Закону.

2. Генеральний план м. Біла Церква, затверджений рішенням Білоцерківської міської ради від 03.11.2016 № 319-18-VІІ, до введення в дію Закону України "Про стратегічну екологічну оцінку" (далі Закон про СЕО) (12.10.2018); План зонування території міста Біла Церква (далі Зонінг), затверджений рішенням Білоцерківської міської ради від 28.03.2019 № 3567-68-VІІ, після введення в дію Закону про СЕО (12.10.2018). Зонінг затверджений із порушенням Закону про СЕО. Відповідно до статті 10 Закону про СЕО стратегічна екологічна оцінка здійснюється у процесі розроблення документа державного планування до його подання для затвердження. Однак, всупереч вимогам статей 6, 13 та інших Закону про СЕО Зонінг було затверджено без проведення консультацій у процесі стратегічної екологічної оцінки з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (яким на сьогодні є Міндовкілля), що передбачало надання йому замовником проєкту Зонінгу, звіту про стратегічну екологічну оцінку та повідомлення про оприлюднення цих документів (на паперових носіях та в електронному вигляді), а також одержання зауважень і пропозицій, які підлягали обов`язковому розгляду замовником.

Звернута увага, що відповідно до статті 19 Закону про СЕО нездійснення стратегічної екологічної оцінки та порушення процедури стратегічної екологічної оцінки є підставою для: скасування рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про затвердження документів державного планування, визнання документів державного планування недійсними; відмови у погодженні та затвердженні проектів документів державного планування; відмови у погодженні встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок, а також меж населених пунктів, що здійснюються на підставі або з урахуванням відповідних документів державного планування.

Поряд із зазначеним, у листі запропоновано розглянути зауваження і пропозиції заінтересованих органів виконавчої влади, надані за результатами розгляду ними документів стосовно Парку. Проінформовано, що ініціатор створення індустріального парку може повторно подати доопрацьовані документи щодо включення індустріального парку до Реєстру відповідно до пункту 3 Порядку.

Аналізуючи зміст листа Міністерства економіки України від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 та норми Порядку розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків, суд зазначає, що такий лист не є рішенням суб`єкта владних повноважень, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки носить лише інформаційний характер, не містить обов`язкових правил поведінки та безпосередньо не породжує правових наслідків для позивача, не обов`язковий для виконання.

Повідомлення про припинення розгляду документів має на меті роз`яснити ініціатору подання документів наявність певних невідповідностей в наданих документах, що переслідує легітимну мету надання можливості ініціатору усунення таких недоліків, та жодним чином не обмежує прав такого ініціатора, оскільки Порядком прямо передбачена можливість повторно подати доопрацьовані документи відповідно до пункту 3 цього Порядку.

Поряд з вказаним, суд враховує, постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 2022 р. № 27 затверджено Порядок ведення Реєстру індустріальних (промислових) парків, відповідно до пп. 1 п. 8 якого підставою для внесення відомостей про індустріальні парки, змін і доповнень до них є: рішення Кабінету Міністрів України.

Отже, з системного аналізу вказаних законодавчих приписів вбачається, за результатом розгляду рішення ініціатора про створення індустріального парку та доданих документів уповноважений орган (Міністерство економіки України) може:

1) припинити розгляд документів;

2) прийняти проект рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків;

3) прийняти проект рішення про відмову у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків.

Уповноважений державний (Міністерство економіки України) орган подає до Кабінету Міністрів України проект рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків або про відмову у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків.

Відтак, за вказаною процедурою, що закріплена в Порядку розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків, рішення Міністерства економіки України мають проміжний характер у формі проектів, рішення про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру приймається не відповідачем, а Кабінетом Міністрів України.

Судовий контроль за проміжними рішеннями суб`єктів владних повноважень не узгоджується із завданням адміністративного судочинства, яким є захист саме від порушень, а не загрози порушень (ймовірних порушень у майбутньому).

За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.

Таким чином, особа може одержати захист своїх прав в судовому порядку лише в тому випадку, якщо ця особа є учасником відповідних відносин, спір в яких переданий на вирішення суду, і в цих відносинах певним чином були порушені, невизнанні або оспорені права цієї особи. В іншому випадку особа не є носієм порушеного права, а отже, не є суб`єктом права на судовий захист.

У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення має тягнути за собою відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Проте позивачем не надано обґрунтувань того, що обраний ним спосіб захисту є ефективним та спрямованим на відновлення його порушених прав.

Враховуючи зазначені вище обставини, суд доходить до висновку, що оскаржуваний лист Міністерства економіки України від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 не має безпосереднього впливу на права та обов`язки позивача, не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом його скасування.

Також, враховуючи похідний характер, не підлягає і задоволенню позовна вимога щодо зобов`язання відповідача подати до Кабінету Міністрів України проект рішення про включення індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» до Реєстру індустріальних (промислових) парків.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного та системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, виключно у разі задоволення позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, сплачений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» відмовити повністю.

2. Сплачений судовий збір відшкодуванню не підлягає.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.