Постанова

від 22.01.2025 по справі 320/45554/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/45554/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРГУМА-2010» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРГУМА-2010» до Міністерства економіки України, третя особа: Кабінет Міністрів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» (далі - позивач, апелянт, ТОВ «Інтергума-2010») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства економіки України (далі - відповідач), за участі третьої особи Кабінет Міністрів України (далі - третя особа), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства економіки України у формі листа від 30 жовтня 2023 року № 3903-07/58356-07 «Щодо включення індустріального парку до Реєстру» про припинення розгляду документів щодо включення індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» до Реєстру індустріальних (промислових) парків, направлених разом із заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» від 12 вересня 2023 року № 12/09-2023;

- зобов`язати Міністерство економіки України подати до Кабінету Міністрів України проект рішення про включення індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» до Реєстру індустріальних (промислових) парків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішення відповідача у формі листа від 30 жовтня 2023 року №3903-07/58356-07 «Щодо включення індустріального парку до Реєстру» про припинення розгляду документів щодо включення парку «Пачворк: Біла Церква» (далі - Парк) до Реєстру індустріальних (промислових) парків (далі - Реєстр) є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Уповноважений державний орган може припинити розгляд документів і письмово з обґрунтуваннями повідомити про це ініціатору не пізніше 21 робочого дня з моменту надходження документів від ініціатора.

Як вказує позивач, документи про включення Парку до Реєстру подані позивачем 14 вересня 2023 року, а тому припинення розгляду таких документів за наявності на те підстав було можливе не пізніше 13 жовтня 2023 року. Натомість, оскаржуване рішення відповідача про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру прийнято 30 жовтня 2023 року, а тому є протиправним, адже прийнято з порушенням строків, визначених частиною 1 статті 16 Закону України «Про Індустріальні парки» (далі - Закон), пунктів 4, 6 Порядку розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 2022 року № 25 (далі - Порядок).

Підстави для припинення розгляду документів є виключними, тобто вичерпними та розширювальному тлумаченню не підлягають.

Натомість, оскаржуване рішення відповідача про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру не містить обґрунтувань того, яким саме з визначених законодавчих вимог не відповідає ініціатор та/або подані ним документи.

За посиланнями позивача, він повністю відповідає вимогам частини 1 статті 7-1 Закону, а інформація в поданих ним документах повністю відповідає вимогам статей 1, 9, 11-1 і 13 Закону, а оскаржуване рішення відповідача про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру є протиправним, адже не містить чітких правових та кореспондуючих їм фактичних підстав для припинення розгляду документів.

Позивач зазначає, що наявність об`єктів виробничого призначення не може бути підставою для припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру, а, також, наявність лише об`єктів виробничого призначення, що експлуатувалися протягом 5 останніх років до моменту прийняття рішення про створення парку, не є підставою для відмови у його включенні до Реєстру.

Здійснення стратегічної екологічної оцінки забезпечує замовник - орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який є відповідальним за розроблення документів державного планування та здійснює загальне керівництво і контроль за їх виконанням, або інший визначений законодавством замовник документів державного планування (пункт 4 частини 1 статті 1, частина 1 статті 10 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку»). Позивач не є замовником стратегічної екологічної оцінки, а тому, у разі необхідності її здійснення, не може нести негативні наслідки її нездійснення.

Крім того, відповідальність у сфері стратегічної екологічної оцінки, в тому числі положення статті 19 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку», на яку посилається відповідач, введена Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку здійснення стратегічної екологічної оцінки» від 03.11.2022 № 2717-IX, який в цій частині набрав чинності лише 19.11.2022, тобто після затвердження Зонінгу (28.03.2019).

Отже, можливі порушення при затвердженні Зонінгу не можуть бути підставою для припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру, а, по-друге, навіть за умови доведення певних порушень при затвердженні Зонінгу підстави для відмови у включенні Парку до Реєстру відсутні, адже Зонінг є діючим, а земельна ділянка, використання якої планується для створення та функціонування Парку, повністю відповідає вимогам статті 8 Закону.

Зауваження і пропозиції, посилання на які містяться в оскаржуваному рішенні, не є ані підставою для припинення розгляду документів, ані підставою для відмови у включенні індустріального парку до Реєстру, адже підставами для припинення розгляду документів є встановлені відповідачем невідповідності ініціатора вимогам ч.1 статті 7-1 Закону та/або невідповідності інформації в документах вимогам статей 1, 9, 11-1 і 13 Закону, а підстави для відмови у включенні індустріального парку до Реєстру визначені ч. 3 статті 16 Закону.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» відмовлено повністю.

Не погодившись із рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у адміністративній справі № 320/45554/23 повністю і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції не надана належна оцінка доводу позивача про те, що оскаржуване рішення відповідача про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру прийнято 30 жовтня 2023 року, а тому є протиправним, адже прийнято з порушенням строків, визначених частиною 1 статті 16 Закону, пунктів 4, 6 Порядку.

Позивач вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що оскаржуване рішення відповідача не є рішенням суб`єкта владних повноважень. Так, позивач наполягає, що рішення відповідача про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання владних управлінських функцій у сфері включення індустріальних парків до відповідного реєстру (статті 16 Закону, пунктів 4, 6 Порядку), який стосується прав та інтересів чітко визначеної в ній особи (позивача) та дія якого вичерпується його повідомленням.

Апелянт також наголошує, що лист відповідача від 30 жовтня 2023 року № 3903-07/58356-07 в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є зовнішнім проявом індивідуального акту, тобто рішенням суб`єкта владних повноважень по відношенню до позивача; рішення відповідача у формі листа носить не інформаційний, а управлінський характер, адже припиняє розгляд документів щодо включення Парку до Реєстру; рішення відповідача у формі листа містить обов`язкові правила поведінки, безпосередньо породжує правові наслідки для позивача та є обов`язковим для виконання (розгляд заяви позивача від 12.09.2023 № 12/09-2023 завершений).

Позивач зазначає, що метою припинення розгляду документів є недопущення до подальшого розгляду документів, які не відповідають встановленим вимогам. При наданні можливості усунення недоліків розгляд документів мав би продовжитись, а не припинитись. Тобто, за позицією апелянта, суд першої інстанції ототожнив можливість усунення недоліків з можливістю повторної подачі доопрацьованих документів, коли розгляд заяви (документів) розпочнеться спочатку, окремо, за визначеною процедурою.

На думку позивача, можливість судового оскарження рішення відповідача про припинення розгляду документів покликане перевірити правомірність такого припинення та, у разі встановлення протиправності, поновити вже розпочату позивачем процедуру.

Поряд з цим, апелянт вказує, що можливість повторної подачі доопрацьованих документів не перешкоджає можливості оскарження рішення відповідача, адже це вже буде інша процедура. Оскаржуване рішення відповідача припиняє процедуру розгляду заяви позивача від 12 вересня 2023 року № 12/09-2023; оскаржуване рішення відповідача перешкоджає поданню проекту рішення до Кабінету Міністрів України про включення Парку до Реєстру; у позивача не має іншого способу захисту, аніж оскаржити відповідне рішення з метою досягнення кінцевого мети захисту - включення Парку до Реєстру.

Таким чином наполягає, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним, адже покликаний перевірити правомірність припинення розгляду його документів та, у разі встановлення протиправності, поновити вже розпочату позивачем процедуру.

Надалі, позивач зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки аргументу позивача щодо подання відзиву на позов неуповноваженою особою; відзив підлягав поверненню (за аналогією з пунктом 3 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи позицію, викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №303/4297/20), оскільки його підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку; в порушення пункту 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив не містить номер засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Таким чином, позивач просить суд кваліфікувати відсутність відзиву на позов, поданого протягом встановленого строку уповноваженою на те особою, як визнання позову.

Апелянт також наголошує, що оскаржуване рішення відповідача про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру не містить обґрунтувань того, яким саме з визначених законодавчих вимог не відповідає ініціатор та/або подані ним документи. Позивач вважає, що він повністю відповідає вимогам частини 1 статті 7-1 Закону, а інформація в поданих ним документах повністю відповідає вимогам статей 1, 9, 11-1 і 13 Закону.

Також зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки аргументу позивача про неправильне застосування відповідачем положень частини 5 статті 14 Закону; не дослідив висновок науково-правової експертизи від 13 грудня 2022 року №126/110-е, затвердженого Головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, д.ю.н., професором Пархоменко Н.М.; не надав оцінки аргументам позивача про відсутність у відповідача дискреційних повноважень.

Разом з тим, позивач просить розгляд апеляційної скарги здійснювати за його участю.

18.09.2024 представником третьої особи подано відзив на апеляційну скаргу.

19.09.2024 представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу.

Відповідач вказує, що повідомлення про припинення розгляду документів є складовою розгляду поданих ініціатором створення індустріального парку до уповноваженого державного органу (Мінекономіки) документів. Кінцевим результатом процедури зазначеного розгляду у Мінекономіки є проект рішення про включення або відмову у включенні індустріального парку до Реєстру, який готує Мінекономіки. За своєю правовою суттю повідомлення про припинення розгляду документів не є відмовою у включенні індустріального парку до Реєстру.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:

1) значення справи для сторін;

2) обраний позивачем спосіб захисту;

3) категорію та складність справи;

4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;

5) кількість сторін та інших учасників справи;

6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;

7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з поданого клопотання апелянта, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1-3 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

За приписами частин 5 та 7 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Стаття 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює наступні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні.

Відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

Колегія суддів зазначає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяким чином не обмежує процесуальні права учасників справи, а свої пояснення та докази у справі учасники справи мають можливість надати до суду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.

Відповідно до фактичних обставин справи, 13 вересня 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» подано до Міністерства економіки України заяву (вих.№12/09-2023) про включення індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» до Реєстру індустріальних парків.

У вказаній заяві Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010», як орендарем земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 3220489500:02:026:0605, площа 24,9641 га), повідомлено про прийняття рішення про створення індустріального парку, а саме:

назва: Індустріальний парк «Пачворк: Біла Церква»;

ініціатор, створення: Товариство;

строк, на який створено: 35 років;

місцезнаходження: проспект Незалежності, будинок 85, місто Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, 09100, Україна.

Окремо зазначено, що земельна ділянка, використана для створення та функціонування парку, відповідає вимогам, визначеним статті 8 Закону України «Про індустріальні парки»; Товариство має право на створення індустріального парку в силу положень статей 5, 13, 14 Закону України «Про індустріальні парки», не підпадає під дію обмежень, визначених у статті 7- 1 Закону України «Про індустріальні парки»; концепція створеного індустріального парку розроблена та затверджена згідно з вимогами Закону України «Про індустріальні парки»; для включення до Реєстру індустріальних парків дотримана умова, визначена абз. 3 ч. 5 статті 14 Закону України «Про індустріальні парки».

До заяви від 12 вересня 2023 року додані наступні документи:

1. Протоколи загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» № 22-3/23 від 22.03.2023 та № 12-9/23 від 12.09.2023 щодо створення Індустріального парку «Пачворк: Біла Церква».

2. Концепція Індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» зі змінами та доповненнями.

3. Копія Рішень Білоцерківської міської ради Київської області «Про погодження Концепції індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» № 3125-33-VIII від 25.10.2022, «Про погодження нової редакції Концепції індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» № 3660-38-VIII від 30.03.2023, «Про погодження нової редакції Концепції індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» № 43J55-43-VIII від 30.08.2023.

4. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, з кадастровим планом земельної ділянки та описом меж.

5. Копія Договору оренди землі №10-06/15 від 08.07.2022 та Додаткової угоди № 10-09/30 від 09.03.2023 до Договору оренди землі №10-06/15 від 08.07.2022.

6. Довідка про відповідність містобудівній документації території, яка визначена для створення індустріального парку.

7. Довідка про придатність земельної ділянки (кадастровий номер 3220489500:02:026:0605) у межах індустріального парку для промислового використання з урахуванням умов та обмежень, встановлених відповідною містобудівною документацією.

8. Довідка про об`єкти, розміщені на території індустріального парку.

9. Довідка щодо підтвердження наявності фінансових та матеріально-технічних ресурсів.

10. Лист-відповідь від Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради Київської області № 17-06/103 від 13.10.2022.

11. Лист-відповідь Державної інспекції архітектури та містобудування України № 4786/05/13-22 від 06.07.2022.

12. Лист-відповідь від Комунального підприємства Київської обласної ради «ПІВДЕННЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» № 399 від 16.02.2022.

13. Довідка з контактними даними ТОВ «Інтергума - 2010», в тому числі ідентифікаційним кодом юридичної особи та реєстраційним номером облікової картки платника податків.

14. Лист Київської обласної військової адміністрації №5970/02/24.02.02-2022 від 28.09.2022.

15. Висновок науково-правової експертизи від 13.12.2022 №126/110-е, затверджений Головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, д.ю.н., професором Пархоменко Н.М. 13.12.2022.

Як зазначає позивач, він звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 16.10.2023, в якому просив письмово повідомити, чи подано відповідачем до Кабінету Міністрів України проект рішення про включення Парку до Реєстру або про відмову у включенні Парку до Реєстру.

У відповідь на адвокатський запит від 16.10.2023 відповідач листом від 27.10.2023 №3903-07/58064-07 повідомив, що станом на 26.10.2023 відповідач не подавав до Кабінету Міністрів України проект розпорядження про включення Парку до Реєстру.

У зв`язку з відсутністю повної відповіді на адвокатський запит представник позивача повторно звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 30.10.2023, в якому просив письмово повідомити термін подання проекту рішення про включення Парку до Реєстру або про відмову у включенні Парку до Реєстру з урахуванням того, що включання Парку до Реєстру відбувається протягом 45 робочих днів, тобто до 16.11.2023.

Листом від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 «Щодо включення індустріального парку до Реєстру» Міністерство економіки України, відповідно до абзацу другого пункту 6 Порядку розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2022 № 25, повідомило про припинення розгляду документів щодо включення індустріального парку "Пачворк: Біла Церква" до Реєстру індустріальних (промислових) парків, направлених разом із заявою ТОВ "ІНТЕРГУМА-2010" від 12.09.2023 № 12/09-2023 (вх. Мінекономіки від 14.09.2023№ 07/84275-23).

Не погоджуючись із вказаним рішенням щодо припинення розгляду документів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтергума-2010» звернулось з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що розгляд документів позивача поза межами визначеного законом строку для такого розгляду, не може автоматично слугувати підставою для визнання протиправним рішення, як фінального результату такого розгляду, без взаємозв`язку з іншими обставинами, що склалися в межах спірних правовідносин; аналізуючи зміст листа Міністерства економіки України від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 та норми Порядку розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків, суд зазначив, що такий лист не є рішенням суб`єкта владних повноважень, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки носить лише інформаційний характер, не містить обов`язкових правил поведінки та безпосередньо не породжує правових наслідків для позивача, не обов`язковий для виконання; повідомлення про припинення розгляду документів має на меті роз`яснити ініціатору подання документів наявність певних невідповідностей в наданих документах, що переслідує легітимну мету надання можливості ініціатору усунення таких недоліків, та жодним чином не обмежує прав такого ініціатора, оскільки Порядком прямо передбачена можливість повторно подати доопрацьовані документи відповідно до пункту 3 цього Порядку; за процедурою, що закріплена в Порядку розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків, рішення Міністерства економіки України мають проміжний характер у формі проектів, рішення про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру приймається не відповідачем, а Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи зазначені вище обставини, суд зазначив, що оскаржуваний лист Міністерства економіки України від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 не має безпосереднього впливу на права та обов`язки позивача, не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом його скасування.

Також, враховуючи похідний характер, не підлягає і задоволенню позовна вимога щодо зобов`язання відповідача подати до Кабінету Міністрів України проект рішення про включення індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» до Реєстру індустріальних (промислових) парків.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові та організаційні засади створення і функціонування індустріальних парків на території України з метою забезпечення економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності територій, активізації інвестиційної діяльності, створення нових робочих місць, розвитку сучасної виробничої та ринкової інфраструктури визначає Закон України «Про індустріальні парки».

Індустріальний (промисловий) парк (далі - індустріальний парк) - визначена ініціатором створення індустріального парку відповідно до містобудівної документації облаштована відповідною інфраструктурою територія, у межах якої учасники індустріального парку можуть здійснювати господарську діяльність у сфері переробної промисловості, переробки промислових та/або побутових відходів (крім захоронення відходів), альтернативної енергетики, зберігання енергії, а також науково-технічну діяльність, діяльність у сфері інформації і електронних комунікацій на умовах, визначених цим Законом та договором про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку.

На території індустріальних парків не може здійснюватися діяльність з виробництва підакцизних товарів (за виключенням виробництва біологічних видів палива (біопалива), виробництва біокомпонентів, вироблення енергії з альтернативних джерел енергії, виробництва автомобілів легкових, кузовів до них, причепів та напівпричепів, мотоциклів, транспортних засобів, призначених для перевезення 10 осіб і більше, транспортних засобів для перевезення вантажів) та господарська діяльність, що підпадає під ліцензування згідно з пунктами 18, 18-1, 20-22, 32 частини першої статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (пункт 3 частини першої статті 1 Закону).

Ініціатор створення індустріального парку (далі - ініціатор створення) - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, який згідно з Конституцією України здійснює право власника на землю від імені Українського народу і відповідно до закону наділений повноваженнями розпорядження землею, а також юридична або фізична особа - власник чи орендар земельної ділянки, яка може бути використана та пропонується ним для створення індустріального парку (пункт 4 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону законодавчу основу для створення і функціонування індустріальних парків становлять Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Митний кодекс України, цей Закон, Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", інші законодавчі акти України, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 3 Закону України «Про індустріальні парки» встановлено, цей Закон поширюється на відносини, що виникають у зв`язку із створенням, функціонуванням та ліквідацією індустріальних парків на основі використання його учасниками земельних ділянок, природних ресурсів, майна і цілісних майнових комплексів для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до приписів частини першої статті 4 Закону створення і функціонування індустріальних парків на території України здійснюються на таких засадах:

1) вільного доступу до інформації про можливість використання земель для створення індустріальних парків;

2) конкурентності у виборі керуючої компанії на землях державної та комунальної власності;

3) гарантування прав на земельні ділянки у межах індустріального парку;

4) державного стимулювання створення індустріальних парків;

5) державного стимулювання залучення інвестицій в індустріальні парки.

Згідно з частинами другою-четвертою згаданої статті функціональне призначення індустріального парку визначається концепцією відповідного індустріального парку.

Особливості правового регулювання залежно від функціонального призначення індустріального парку та відповідні зобов`язання ініціатора створення та керуючої компанії індустріального парку визначаються договором про створення та функціонування індустріального парку.

Функціонування індустріальних парків спрямоване на: залучення інвестицій та розвиток економіки України; вирівнювання економічного розвитку регіонів та підвищення якості життя населення України; запровадження інноваційних та енергозберігаючих технологій; створення нових робочих місць; сталий розвиток та захист навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 4-1 Закону державне управління у сфері створення та функціонування індустріальних парків на території України здійснюється в межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства України:

1) Кабінетом Міністрів України;

2) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну інвестиційну політику;

3) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику щодо створення і функціонування індустріальних парків на території України (уповноважений державний орган);

4) місцевими органами виконавчої влади;

5) органами місцевого самоврядування.

Статтею 14 Закону регулює створення індустріального парку та включення його до Реєстру індустріальних парків:

1. Рішення про створення індустріального парку приймається ініціатором створення на основі затвердженої згідно з вимогами цього Закону концепції індустріального парку. Індустріальний парк створюється на строк не менше 30 років.

2. Ініціатор створення протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про створення індустріального парку зобов`язаний подати до уповноваженого державного органу копію рішення про створення індустріального парку та концепцію індустріального парку.

3. Інформація про створені індустріальні парки є публічною, доступ до неї забезпечує уповноважений державний орган шляхом її розміщення на своєму офіційному веб-сайті.

4. Рішення про створення індустріального парку є підставою для укладення договору про створення та функціонування індустріального парку між ініціатором створення та керуючою компанією індустріального парку.

5. З метою державного стимулювання, передбаченого законодавством, уповноважений державний орган створює, веде та розміщує на своєму офіційному веб-сайті Реєстр індустріальних парків, до якого індустріальні парки включаються за заявою ініціаторів створення.

Перелік відомостей, що вносяться до Реєстру індустріальних парків, та порядок його ведення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Індустріальний парк може бути включений до Реєстру індустріальних парків за умови, що на час включення на його території (в межах) відсутні прийняті в експлуатацію протягом 10 останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку закінчені будівництвом об`єкти виробничого призначення та/або відсутні об`єкти виробничого призначення, що експлуатувалися протягом п`яти останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку (крім об`єктів виробничого призначення вугледобувного підприємства та/або його окремого (суміжного) відокремленого підрозділу, який не має статусу юридичної особи, що було ліквідовано, перебуває в стадії ліквідації (припинення) або планується до ліквідації, на які не поширюються обмеження цієї статті).

Майнові права інтелектуальної власності на Реєстр індустріальних парків (бази даних) належать державі в особі уповноваженого державного органу. Держава, органи державної влади, їх посадові особи користуються Реєстром індустріальних парків (базами даних) на безоплатній основі. На майнові права на комп`ютерні програми та бази даних для ведення Реєстру індустріальних парків поширюються вимоги статті 18 Закону України "Про адміністративні послуги".

6. Державне стимулювання надається ініціаторам створення, керуючим компаніям та учасникам індустріальних парків, включеним до Реєстру індустріальних парків.

Відповідно до статті 15 Закону для прийняття рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків ініціатор створення подає до уповноваженого державного органу такі документи: 1) заява про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків; 2) рішення ініціатора про створення індустріального парку; 3) концепція індустріального парку; 4) витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки та правовстановлюючі документи на розташовані на ній об`єкти нерухомого майна; 5) найменування керуючої компанії та учасників (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про індустріальні парки» включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків відбувається протягом 45 робочих днів з моменту надходження до уповноваженого державного органу заяви від ініціатора створення.

Уповноважений державний орган у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, розглядає документи протягом 21 робочого дня з дня надходження документів від ініціатора створення.

Уповноважений державний орган подає до Кабінету Міністрів України проект рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків або про відмову у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків.

Частиною другою статті 16 Закону передбачено, при прийнятті рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків враховуються такі критерії:

1) доступність трудових ресурсів, необхідних для розвитку індустріального парку згідно з концепцією;

2) наявність та/або можливість залучення ініціатором створення фінансових та матеріально-технічних ресурсів, необхідних для розвитку індустріального парку згідно з концепцією;

3) підтримка індустріального парку з боку органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади;

4) очікувані результати функціонування індустріального парку згідно з концепцією передбачають залучення інвестицій, створення нових робочих місць, експорт продукції, залучення суб`єктів малого та середнього підприємництва.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону рішення про відмову у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків приймається у разі:

1) якщо земельна ділянка, використання якої планується для створення та функціонування індустріального парку, не відповідає вимогам, встановленим статтею 8 цього Закону;

2) відсутності підтримки індустріального парку з боку органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади;

3) наявності на території індустріального парку об`єктів виробничого призначення, визначених частиною п`ятою статті 14 цього Закону.

Відмова у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків не обмежує можливість повторного звернення ініціатора створення до уповноваженого державного органу з питанням включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 2022 року № 25 затверджено Порядок розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків. Цим Порядком визначається процедура розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків.

Відповідно до пункту 6 Порядку отримані від ініціатора документи Мінекономіки протягом трьох робочих днів з моменту їх надходження подає на розгляд заінтересованим центральним і місцевим органам виконавчої влади, зокрема для перевірки ініціатора вимогам частини першої статті 7-1 Закону, відповідності інформації у документах вимогам статей 1, 8, 9, 11-1, 13 і 14 Закону.

У разі невідповідності ініціатора вимогам частини першої статті 7-1 Закону, невідповідності інформації в документах вимогам статей 1, 9, 11-1 і 13 Закону Мінекономіки припиняє розгляд документів і письмово з обґрунтуваннями повідомляє про це ініціатору не пізніше 21 робочого дня з моменту надходження документів від ініціатора.

Після повідомлення про припинення розгляду документів ініціатор може повторно подати доопрацьовані документи відповідно до пункту 3 цього Порядку.

Відповідно до пункту 7 Порядку розгляд документів заінтересованими центральними і місцевими органами виконавчої влади здійснюється з урахуванням критеріїв, визначених частиною другою статті 16 Закону.

Відповідно до пункту 8 Порядку заінтересовані центральні і місцеві органи виконавчої влади не пізніше ніж через сім робочих днів з дня надходження документів подають Мінекономіки інформацію про результати розгляду ними документів.

Пунктом 9 Порядку визначено, що Мінекономіки розглядає подану заінтересованими центральними і місцевими органами виконавчої влади інформацію та за результатами її розгляду з урахуванням вимог частин другої та третьої статті 16 Закону готує проект рішення про включення або відмову у включенні індустріального парку до Реєстру.

Таким чином, за результатом розгляду рішення ініціатора про створення індустріального парку та доданих документів уповноважений орган (Міністерство економіки України) може прийняти одне з рішень:

1) припинити розгляд документів;

2) прийняти проект рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків;

3) прийняти проект рішення про відмову у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків.

Відповідно до наведеного, повідомлення про припинення розгляду документів не є відмовою у включенні індустріального парку до Реєстру.

За обставинами справи, ТОВ «Інтергума-2010» подало до Міністерства економіки України документи про включення індустріального парку до Реєстру разом із заявою від 12.09.2023 № 12/09-2023.

Листом Міністерства економіки України від 18.09.2023 № 3914-06/49832-03 комплект документів був надісланий до Міністерства фінансів України, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державної податкової служби України, Державної митної служби України, Антимонопольного комітету України, Державної інспекції архітектури та містобудування України, Білоцерківської районної державної адміністрації, Київської обласної військової адміністрації для розгляду.

За наслідком розгляду поданих документів надіслано наступні відповіді:

- лист Міністерства фінансів України від 25.09.2023 №44030-07-5/26140;

- лист Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України;

-лист Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 21.09.2023 №1.2-11.4/5541;

- лист Державної податкової служби України від 29.09.2023 №12015/5/99-00-04-01- 04-05;

- лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 22.09.2023 №5-28-0.134-10292/2-23;

- лист Білоцерківської районної державної адміністрації від 03.10.2023 №06-16/4042;

- лист Міністерства освіти і науки України від 27.09.2023 №1/14871-23;

- лист Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 25.09.2023 №25/5-21/15068-23;

- лист Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 12.10.2023 № 17678/35/10-23;

- лист Антимонопольного комітету України від 25.09.2023 № 130-29.1/01-10327е;

- лист Державної інспекції архітектури та містобудування України від 28.09.2023 №9072/04/13-23;

- лист Київської обласної військової адміністрації від 29.09.2023 №9794/11/24.02.01/2023.

Зокрема, у листі Міністерства фінансів України від 25.09.2023 № 44030-07-5/26140 зазначено: «На виконання критерію передбаченого у пункті 2 частині 2 статті 16 Закону України «Про індустріальні парки» ініціатор запевняє за результатами його фінансової діяльності про наявну можливість залучення 369 млн грн на створення та облаштування індустріального парку. В оновленій концепції Парку надані приблизні обсяги щорічних очікуваних бюджетних надходжень та отриманих податкових пільг. Розрахунки у розрізі років не наведені. Крім того, відсутні часові етапи створення Парку. Також у концепції Парку зазначена інформація як щодо наявності, так і відсутності об`єктів виробничого призначення на його території, які використовуються у виробничій діяльності. Наявність на території індустріального парку об`єктів виробничої діяльності є підставою для відмови у його включенні до Реєстру відповідно до пункту 3 частини третьої статті 16 Закону України «Про індустріальні парки».

Листом Державної податкової служби України від 02.10.2023 вх. № 03/89830-23 зауважено, що у розділі 4 "Місце розташування, розмір земельної ділянки та об`єкти, розміщені на ній, у тому числі об`єкти виробничого призначення (за наявності)" Концепції зазначено, що на території Парку є об`єкти виробничого призначення, які до сьогодні використовуються для виробничої діяльності.

Листом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 25.09.2023 № 25/5-21/15068-23 поінформовано про наступне: «Питання дотримання вимог законодавства, про які зазначалось в листі Міндовкілля від 04.04.2023 № 25/5-21/5009-23, у повторно надісланих матеріалах не підтверджено. Це, у тому числі, стосується дотримання вимог Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку»: Зонінг затверджений із порушенням Закону, всупереч вимогам статей 6, 13 та інших Закону. Зонінг було затверджено без проведення консультацій у процесі стратегічної екологічної оцінки з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (яким на сьогодні є Міндовкілля), що передбачало надання йому замовником проєкту Зонінгу, звіту про стратегічну екологічну оцінку та повідомлення про оприлюднення цих документів (на паперових носіях та в електронному вигляді), а також одержання зауважень і пропозицій, які підлягали обов`язковому розгляду замовником…Також слід зазначити, що згідно з наданими матеріалами територія Індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» частково знаходиться в територіальній зоні «Г-4» - це зона закладів культури, мистецтва, дозвілля та спорту», що не передбачає розміщення об`єктів промисловості.»

На підставі вищенаведеного у сукупності, листом від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 «Щодо включення індустріального парку до Реєстру» Міністерство економіки України, відповідно до абзацу другого пункту 6 Порядку розгляду документів про включення індустріального (промислового) парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2022 № 25, повідомило про припинення розгляду документів щодо включення індустріального парку "Пачворк: Біла Церква" до Реєстру індустріальних (промислових) парків, направлених разом із заявою ТОВ "ІНТЕРГУМА-2010" від 12.09.2023 № 12/09-2023 (вх. Мінекономіки від 14.09.2023№ 07/84275-23).

За змістом листа від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 вказані наступні обґрунтовування прийнятого рішення про припинення розгляду документів:

1. У концепції Парку зазначена інформація, зокрема, щодо наявності об`єктів виробничого призначення на його території, які використовуються у виробничій діяльності.

Також, згідно із викопіюванням з генерального плану м. Біла Церква, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 03.11.2016 № 319-18-VII, земельна ділянка належить до території існуючих промислових підприємств.

Зазначено, що відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України "Про індустріальні парки" (далі - Закон) індустріальний парк може бути включений до Реєстру за умови, що на час включення на його території (в межах) відсутні прийняті в експлуатацію протягом 10 останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку закінчені будівництвом об`єкти виробничого призначення та/або відсутні об`єкти виробничого призначення, що експлуатувалися протягом п`яти останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку (крім об`єктів виробничого призначення вугледобувного підприємства та/або його окремого (суміжного) відокремленого підрозділу, який не має статусу юридичної особи, що було ліквідовано, перебуває в стадії ліквідації припинення) або планується до ліквідації, на які не поширюються обмеження цієї статті).

Звернута увага, що наявність на території індустріального парку об`єктів виробничого призначення, визначених частиною п`ятою статті 14 цього Закону є підставою для відмови у його включенні до Реєстру відповідно до пункту 3 частини третьої статті 16 Закону.

2. Генеральний план м. Біла Церква, затверджений рішенням Білоцерківської міської ради від 03.11.2016 № 319-18-VІІ, до введення в дію Закону України "Про стратегічну екологічну оцінку" (12.10.2018); План зонування території міста Біла Церква (далі - Зонінг), затверджений рішенням Білоцерківської міської ради від 28.03.2019 № 3567-68-VІІ, після введення в дію Закону про СЕО (12.10.2018). Зонінг затверджений із порушенням Закону про СЕО. Відповідно до статті 10 Закону про СЕО стратегічна екологічна оцінка здійснюється у процесі розроблення документа державного планування до його подання для затвердження. Однак, всупереч вимогам статей 6, 13 та інших Закону про СЕО Зонінг було затверджено без проведення консультацій у процесі стратегічної екологічної оцінки з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (яким на сьогодні є Міндовкілля), що передбачало надання йому замовником проєкту Зонінгу, звіту про стратегічну екологічну оцінку та повідомлення про оприлюднення цих документів (на паперових носіях та в електронному вигляді), а також одержання зауважень і пропозицій, які підлягали обов`язковому розгляду замовником.

Звернута увага, що відповідно до статті 19 Закону про СЕО нездійснення стратегічної екологічної оцінки та порушення процедури стратегічної екологічної оцінки є підставою для: скасування рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про затвердження документів державного планування, визнання документів державного планування недійсними; відмови у погодженні та затвердженні проектів документів державного планування; відмови у погодженні встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок, а також меж населених пунктів, що здійснюються на підставі або з урахуванням відповідних документів державного планування.

Поряд із зазначеним, у листі запропоновано розглянути зауваження і пропозиції заінтересованих органів виконавчої влади, надані за результатами розгляду ними документів стосовно Парку. Проінформовано, що ініціатор створення індустріального парку може повторно подати доопрацьовані документи щодо включення індустріального парку до Реєстру відповідно до пункту 3 Порядку.

Відповідно до пункту 6 Порядку у разі невідповідності ініціатора вимогам частини першої статті 7-1 Закону, невідповідності інформації в документах вимогам статей 1, 9, 11-1 і 13 Закону Мінекономіки припиняє розгляд документів і письмово з обґрунтуваннями повідомляє про це ініціатору не пізніше 21 робочого дня з моменту надходження документів від ініціатора.

Після повідомлення про припинення розгляду документів ініціатор може повторно подати доопрацьовані документи відповідно до пункту 3 цього Порядку.

З вищенаведеного вбачається, що листом відповідача від 30.10.2023 №3903-07/58356-07 вказано на необхідність усунення певних недоліків у документах, поданих позивачем, при наявності яких подальше прийняття проекту рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків є неможливим.

Колегія суддів при цьому зауважує, що спірне рішення відповідача прийнято на підставі узагальненої інформації, отриманої від Міністерства фінансів України, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державної податкової служби України, Державної митної служби України, Антимонопольного комітету України, Державної інспекції архітектури та містобудування України, Білоцерківської районної державної адміністрації, Київської обласної військової адміністрації.

За змістом апеляційної скарги спростувань інформації, що міститься у листах вищенаведених заінтересованих центральних і місцевих органів виконавчої влади, апелянтом не наведено.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, доводи позивача про те, що оскаржуване рішення відповідача про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру не містить обґрунтувань того, яким саме з визначених законодавчих вимог не відповідає ініціатор та/або подані ним документи спростовуються вищевказаним.

Поряд з цим, твердження про те, що позивач повністю відповідає вимогам частини 1 статті 7-1 Закону, інформація в поданих ним документах повністю відповідає вимогам статей 1, 9, 11-1 і 13 Закону є такими, що трактуються на суб`єктивному тлумаченні законодавчих приписів.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, що оскаржуване рішення відповідача про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру прийнято 30 жовтня 2023 року, а тому є протиправним, адже прийнято з порушенням строків, визначених частини 1 статті 16 Закону, пунктів 4, 6 Порядку, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до правових висновків, що викладені Верховним Судом у постанові від 22 травня 2020 року у справі №825/2328/16, порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення; певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Верховний Суд у цій постанові також наголосив, що, у відповідності до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 820/3914/17, від 29 листопада 2019 року у справі № 359/7194/16-а, від 24 жовтня 2019 року у справі № 806/1243/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 210/3268/15-а та від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18.

З огляду на вищезазначене доводи апелянта про те, що порушення строку розгляду документів є самостійною підставою для визнання протиправним рішення відповідача, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду цієї справи.

В контексті посилань апелянта на те, що підстави для припинення розгляду його документів відсутні, а для подання до Кабінету Міністрів України проекту рішення про включення Парка до Реєстру наявні всі умови; відсутня дискреція відповідача; належним та ефективним способом захисту є не лише визнання протиправним та скасування рішення відповідача про припинення розгляду документів щодо включення Парку до Реєстру, а й зобов`язання відповідача подати до третьої особи проект рішення про включення Парку до Реєстру, колегія суддів зазначає таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Як уже встановлено судом, за результатом розгляду рішення ініціатора про створення індустріального парку та доданих документів уповноважений орган (Міністерство економіки України) може: припинити розгляд документів; прийняти проект рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків; прийняти проект рішення про відмову у включенні індустріального парку до Реєстру індустріальних парків.

Отже, відповідач може обирати з кількох юридично допустимих рішень, тобто між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

При цьому, прийняттю рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків передує процедура перевірки комплектності документів, достовірності, актуальності, повноти та коректності інформації, що міститься у поданих документах; відповідності концепції індустріального парку вимогам частин першої та другої статті 17 Закону, зокрема в частині наявності всіх відомостей, передбачених частиною першою статті 17 Закону. При цьому, дані дії підлягають узгодженню з заінтересованими центральними і місцевими органами виконавчої влади, здійснюється з урахуванням критеріїв, визначених частиною другою статті 16 Закону.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що адміністративний суд не може підміняти Мінекономіки та перебирати на себе повноваження щодо прийняття рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З урахуванням вищенаведеного, відповідних обставин виконання позивачем усіх умов, визначених законом, для прийняття відповідачем проекту рішення про включення індустріального парку до Реєстру не встановлено, відтак доводи апелянта в даній частині колегією суддів визнаються безпідставними.

Щодо незгоди апелянта із висновком щодо проміжного характеру оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає можливим погодитись із судом першої інстанції та зазначити, що у листі відповідача перелічені підстави припинення розгляду документів, визначені законодавством, запропоновано розглянути зауваження і пропозиції заінтересованих органів виконавчої влади, надані за результатами розгляду ними документів стосовно Парку, а саме Мінфіну, Міндовкілля, ДПС України, Держмитслужби та Антимонопольного комітету України. Поряд з цим, таке повідомлення про припинення розгляду документів мало на меті роз`яснити ініціатору подання документів наявність певних невідповідностей в наданих документах, що переслідує легітимну мету надання можливості ініціатору усунення таких недоліків, та жодним чином не обмежує прав такого ініціатора, оскільки Порядком прямо передбачена можливість повторно подати доопрацьовані документи відповідно до пункту 3 цього Порядку.

Натомість, з фактичних обставини справи вбачається, що позивач не погоджуючись із виявленими недоліками його документів, звертається до суду із вимогами про зобов`язання Міністерства економіки України подати до Кабінету Міністрів України проект рішення про включення індустріального парку «Пачворк: Біла Церква» до Реєстру індустріальних (промислових) парків.

За змістом відзиву на апеляційну скаргу відповідач роз`яснює, що лист-повідомлення про припинення розгляду документів не є забороною у реалізації права ініціатора на включення індустріального парку до Рєстру, а має наслідком повідомлення ініціатора про право усунення недоліків та можливості повторно подати документи; позивач наділений правом повторного звернення із відповідними документами до відповідача, у разі приведення у відповідність інформації та інших обставин, які слугували підставою для припинення розгляду документів.

При цьому, колегія суддів наголошує, що за наслідком розгляду документів позивача, відповідач наділений повноваженнями не лише на підготовку проекту рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків, а і на відмову, що відповідно спростовує твердження позивача в тій частині, що оскаржуване рішення перешкоджає поданню проекту рішення до Кабінету Міністрів України саме про включення Парку до Реєстру.

Посилання позивача на неправильне застосування відповідачем положень частини 5 статті 14 Закону спростовуються наступним.

Згідно з абзацами першим та третім частини п`ятої статті 14 Закону з метою державного стимулювання, передбаченого законодавством, уповноважений державний орган створює, веде та розміщує на своєму офіційному веб-сайті Реєстр індустріальних парків, до якого індустріальні парки включаються за заявою ініціаторів створення.

Індустріальний парк може бути включений до Реєстру індустріальних парків за умови, що на час включення на його території (в межах) відсутні прийняті в експлуатацію протягом 10 останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку закінчені будівництвом об`єкти виробничого призначення та/або відсутні об`єкти виробничого призначення, що експлуатувалися протягом п`яти останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку (крім об`єктів виробничого призначення вугледобувного підприємства та/або його окремого (суміжного) відокремленого підрозділу, який не має статусу юридичної особи, що було ліквідовано, перебуває в стадії ліквідації (припинення) або планується до ліквідації, на які не поширюються обмеження цієї статті).

З конструкції цієї норми слідує, що законодавець поєднав сполучниками «та» і «або» дві умови, які унеможливлюють включення Парку до Реєстру індустріальних парків:

- на час включення на території (в межах) відсутні прийняті в експлуатацію протягом 10 останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку закінчені будівництвом об`єкти виробничого призначення;

- на час включення на території (в межах) відсутні об`єкти виробничого призначення, що експлуатувалися протягом п`яти останніх років до моменту прийняття рішення про створення індустріального парку (крім об`єктів виробничого призначення вугледобувного підприємства та/або його окремого (суміжного) відокремленого підрозділу, який не має статусу юридичної особи, що було ліквідовано, перебуває в стадії ліквідації (припинення) або планується до ліквідації, на які не поширюються обмеження цієї статті)

Тобто, сполучник «та» поєднує 1 і 2 умови, а сполучник «або» розділяє.

На тлі цього колегія суддів уважає, що наведені умови є самостійними, тобто кожна з них окремо може слугувати підставою для не включення суб`єкта до Реєстру індустріальних парків.

Так, у концепції Парку зазначена інформація, зокрема, щодо наявності об`єктів виробничого призначення на його території, які використовуються у виробничій діяльності.

Апеляційний суд враховує, що за змістом скарги позивача, наявність відповідних об`єктів виробничого призначення на території індустріального парку, ним не заперечується.

В частині посилань позивача на висновок науково-правової експертизи від 13.12.2022 №126/110-е, затвердженого Головою Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, д.ю.н., професором Пархоменко Н.М., колегія суддів враховує заперечення відповідача із посиланням на позицію Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 172/313/21 про те, що висновок експерта не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки в ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду.

У частині доводів апеляційної скарги щодо недопустимості відзиву відповідача, зокрема повноважень його підписанта, колегія суддів зазначає про очевидну безпідставність таких, оскільки згідно з відомостями у державному реєстрі, особа, яка підписала апеляційну скаргу, має повноваження вчиняти дії від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва, відтак такі відомості на підтвердження повноважень підписанта є достатнім та належним доказом.

Колегія суддів звертає увагу також на те, що обов`язок перевірити повноваження представника сторони, а також законність документа, наданого на підставі таких повноважень, належить виключно до компетенції суду, який розглядає справу.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №205/1649/16, від 09 лютого 2022 року у справі № 753/20634/17.

Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcia Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява № 20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Однак варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов?язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов?язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява № 18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

Так, у рішенні «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) у пункті 54 ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 195, 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРГУМА-2010» - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан