Постанова

від 01.04.2024 по справі 514/579/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1218/24

Справа № 514/579/22

Головуючий у першій інстанції Тончева Н. М.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Стахової Н.В.

за участю секретаря судового засідання - Долгової В.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 01 лютого 2023 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої майну фізичної особи,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Тарутинського районного суду Одеської області з позовом, який в подальшому уточнив, до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з останнього на його користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 98 840, 93 грн, витрати пов`язані із складанням Висновку експерта № 15/22-Е авто-товарознавчого дослідження автомобіля КІА ОРТІМА д/н/з НОМЕР_1 від 23 березня 2022року у розмірі 2500 грн, моральну шкоду в розмірі 30 000 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19848 грн та витрати, що пов`язані з явкою до суду у розмірі 2040 грн.

В обґрунтування зазначив, що 02 березня 2022 року о 19:30 годині знаходячись за адресою: вул. Шевченко в смт Березине Болградського району, Одеської області, відповідач ОСОБА_2 , в громадському місці з хуліганських мотивів пошкодив транспортний засіб КІА ОРТІМА д/н/з НОМЕР_1 , який належить позивачу, шляхом нанесення ударів битою по вказаному транспортному засобу, чим порушив громадський порядок і спокій громадян. Внаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_2 вказаний транспортний засіб отримав механічні пошкодження.

На місце події прибули працівники поліції та склали протокол за ст.173 КУпАП.

21 квітня 2022 року постановою Тарутинського районного суду Одеської області відповідача ОСОБА_2 було визнано винним у причинені матеріальної шкоди шляхом нанесення пошкоджень транспортному засобу та вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.173 КУпАП.

Відповідно до висновку експерта № 15/22-Е автотоварознавчого дослідження автомобіля КІА ОРТІМА д/н/з НОМЕР_1 від 23 березня 2022 року розмір матеріального збитку, завданого власнику вказаного автомобіля на дату оцінки складає 98 840, 93 грн, а вартість відновлюваного ремонту досліджуваного автомобіля КІА ОРТІМА д/н/з НОМЕР_1 становить 145 929,62грн.

Тож, оскільки відповідача ОСОБА_2 постановою Тарутинського районного суду Одеської області від 21.04.2022 року було визнано винним у причинені матеріальної шкоди шляхом нанесення пошкоджень транспортному засобу та вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.173 КУпАП, то останній повинен відшкодувати завдану ним шкоду в повному обсязі.

Крім іншого, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу позивач ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди, яка полягає в тому, що він зазнав душевних страждань у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, а також пошкодженням майна на суму, яка є значною та вагомою для нього та його родини.

Позивач ОСОБА_1 будучі інвалідом другої групи, був вимушений перелаштовувати свій спосіб життя, знаходити альтернативні засоби пересування, що викликало суттєві незручності у пересуванні та нові проблеми зі здоров`ям. Через стрес посилилися наявні захворювання. Багато справ, запланованих раніше, що потребували пересування автотранспортом довелося відкласти, а від деяких він взагалі відмовився, що спричинило проблеми з роботою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 01 лютого 2023 року ухвалено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої майну фізичної особи задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 98 840 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 19848 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1025 гривень.

Рішення суду мотивовано тим, що майнова шкода, завдана ОСОБА_2 02.03.2022 року ОСОБА_1 підтверджується матеріалами справи. Відповідач ОСОБА_2 на підтвердження факту відшкодування матеріальної шкоди не надав суду належні, достовірні, допустимі докази, які не викликають сумніву у суду.

Також суд прийняв до уваги доводи позивача про завдання йому моральної шкоди, що виразилася в душевних стражданнях, яких він зазнав внаслідок пошкодження його майна, та врахував ступінь їх глибини.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 01 лютого 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд в порушення ч. 7 ст. 81 ЦПК України збирав докази з власної ініціативи витребувавши матеріали справи про адміністративне правопорушення. Вважає, що суд не дослідивши належним чином висновок експерта №15/22-Е від 23.03.2022 року автотоварознавчого дослідження, прийшов до висновку, що експерта попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384 та 385 КК України і не обов`язково дотримуватись вимог ч.5 ст.106 ЦПК України, і за таких обставин висновок було прийнято судом як належний та допустимий доказ. Вказує, що суд безпідставно не дослідив та не взяв до уваги долучені до матеріалів справи копій скрін-шотів переписки у додатку Viber, а також надав невірну оцінку доказам на підтвердження факту здійснення ремонту пошкодженого автомобіля ОСОБА_3 .

Рух справи

24.03.2023 року до Одеського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 01 лютого 2023 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2023 у вказаній справі визначено склад колегії суддів: Базіль Л.В. головуючий суддя, судді: Воронцова Л.П., Кутурланова О.В.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 19.04.2023 року відкрив апеляційне провадження.

Рішенням №567/0/15-23 від 30 травня 2023 року Вища рада правосуддя достроково закінчила відрядження суддів Херсонського апеляційного суду до Одеського апеляційного суду, зокрема суддів Базіль Л.В., Воронцової Л.П., Кутурланової О.В.

Відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2023 року та від 21.06.2023 року в даній справі визначено головуючим суддю Карташова О.Ю., судді: Коновалова В.А., Стахова Н.В.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.06.2023 року справу призначено до розгляду.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Слаблюк В.М., просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , а рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 01 лютого 2023 року залишити без змін.

У судовому засіданні, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Топунова А.М. надав усні пояснення по суті справи, доводи скарги підтримала, зазначивши при цьому, що рішення суду першої інстанції є помилковим, а також прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Слаблюк В.М надав пояснення, в яких зазначив, що суд першої інстанції правомірно вирішив цей спір, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ОСОБА_1 є власником автомобіля марки КІА ОРТІМА, реєстраційний номер НОМЕР_1 ( а.с. 24).

21 квітня 2022 року постановою Тарутинського районного суду Одеської області по справі 514/437/22 відповідача ОСОБА_2 було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян на суму 51 гривня.

Тарутинським районним судом Одеської області по справі 514/437/22 встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАВ № 507239 від 20.04.2022року ОСОБА_2 02 березня 2022року о 19:30 годин знаходячись за адресою: вул. Шевченко в смт Березине Болградського району, Одеської області висловлювався нецензурною лайкою в присутності громадян, пошкодив битою легковий автомобіль громадянина ОСОБА_3 , чим порушив громадський порядок та спокій громадян, чим вчинив правопорушення, передбачене ст.173 КУпАП.

Вина правопорушника підтверджується доказами зібраними в матеріалах справи, а саме протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 507239 від 20.04.2022року, довідкою про результати перевірки за заявою ОСОБА_3 , письмовими поясненнями свідків, письмовими поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ( а.с. 10-11).с

Постанова Тарутинського районного суду Одеської області по справі 514/437/22 набрала законної сили 03. 05. 2022 року.

Відповідно до протоколу серії ВАВ № 507239 від 20. 04. 2022 року правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 98840, 93 грн ( а.с. 129 ).

Згідно з висновком експерта № 15/22-Е автотоварознавчого дослідження автомобіля КІА ОРТІМА, реєстраційний номер НОМЕР_1 від 23.03.2022року, судовий експерт Вітвіцький І.І., який має вищу технічну освіту, освітньо- кваліфікаційний рівень спеціаліста із автомобільного господарства, кваліфікацію інженера механіка, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів, розміру збитку, нанесеного власнику транспортного засобу», (свідоцтво № 276, від 30.06.2000 року видане Міністерством Юстиції України, продовжене до 15.07.2024року), обізнаний з кримінальною відповідальністю за завідомо неправдивий висновок експерта згідно ст. 384КК України, прийшов до висновку, що вартість матеріального збитку, завданого з технічної точки зору заподіяного власнику досліджуваного автомобіля КІА ОРТІМА, реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого в результаті протиправних дій, що сталися 02.03.2022 року, складає 98840 (дев`яносто вісім тисяч вісімсот сорок ) гривень 93 копійки ( а.с. 13-60 ).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди

Як передбачено частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення статті 15 ЦК України визначають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За змістом частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частина 1 статті 76 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1,5,6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Як передбачено положеннями частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це не сумісно з принципом юридичної визначеності.

21 квітня 2022 року постановою Тарутинського районного суду Одеської області по справі 514/437/22 відповідача ОСОБА_2 було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян на суму 51 гривня.

Тарутинським районним судом Одеської області по справі 514/437/22 встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серія ВАВ № 507239 від 20.04.2022року ОСОБА_2 02 березня 2022року о 19:30 годин знаходячись за адресою: вул. Шевченко в смт Березине Болградського району, Одеської області висловлювався нецензурною лайкою в присутності громадян, пошкодив битою легковий автомобіль громадянина ОСОБА_3 , чим порушив громадський порядок та спокій громадян, чим вчинив правопорушення, передбачене ст.173 КУпАП.

Вина правопорушника підтверджується доказами зібраними в матеріалах справи, а саме протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 507239 від 20.04.2022року, довідкою про результати перевірки за заявою ОСОБА_3 , заявою ОСОБА_3 , письмовими поясненнями свідків, письмовими поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ( а.с. 10-11).

Постанова Тарутинського районного суду Одеської області по справі 514/437/22 набрала законної сили 03. 05. 2022 року.

Відповідно до протоколу серії ВАВ № 507239 від 20. 04. 2022 року правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 98840, 93 гривні ( а.с. 129 ).

Отже, вина відповідача ОСОБА_2 , зокрема у пошкоджені майна належного позивачу, внаслідок вчинення дрібного хуліганства, підтверджена постановою у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили.

Тому, колегія суддів вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення № 514/437/22, має преюдиційне значення у цивільній справі щодо відшкодування шкоди завданої майну потерпілого, внаслідок вчинення відповідачем адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, і правомірно врахована судом при ухваленні оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права при постановлені судом ухвали від 31 жовтня 2022 року про витребування з Тарутинського районного суду Одеської області матеріалів адміністративної справи №514/437/22 про притягнення до адміністративної відповідальності відповідача за ст. 173 КУпАП, на увагу не заслуговують.

Так, суд дослідивши матеріали справи, заслухавши сторони з приводу питання про витребування доказів у даній цивільній справі з метою встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони, вважав за необхідне витребувати докази, а саме матеріали адміністративної справи № 514/437/22, з власної ініциативи, оскільки мав сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, тобто діяв відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України.

Частиною 1, 2 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Також у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц зазначено, що частина друга статті 1166 ЦК України встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, тобто особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.

Верховний Суд роз`яснив, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В цій справі відповідач ОСОБА_2 , не спростував наявність власної вини в заподіянні шкоди внаслідок пошкодження автомобіля належного позивачу, не подав належних та допустимих доказів на спростування факту її існування.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ОСОБА_1 є власником автомобіля марки КІА ОРТІМА, реєстраційний номер НОМЕР_1 ( а.с. 24).

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України, під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Згідно з п.2.2 ст.2 ПДР власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Згідно із положеннями статті 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно висновку експерта № 15/22-Е авто товарознавчого дослідження автомобіля КІА ОРТІМА, реєстраційний номер НОМЕР_1 від 23.03.2022року, судовий експерт Вітвіцький І.І., який має вищу технічну освіту, освітньо- кваліфікаційний рівень спеціаліста із автомобільного господарства, кваліфікацію інженера механіка, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів, розміру збитку, нанесеного власнику транспортного засобу», (свідоцтво № 276, від 30.06.2000 року видане Міністерством Юстиції України, продовжене до 15.07.2024року), обізнаний з кримінальною відповідальністю за завідомо неправдивий висновок експерта згідно ст. 384 КК України, прийшов до висновку, що вартість матеріального збитку, завданого з технічної точки зору заподіяного власнику досліджуваного автомобіля КІА ОРТІМА, реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого в результаті протиправних дій, що сталися 02.03.2022 року, складає 98840 (дев`яносто вісім тисяч вісімсот сорок) гривень 93 копійки (а.с. 13-60).

У висновку зазначено, що експерта попереджено про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 Кримінального кодексу України.

У свою чергу, висновку експерта № 15/22-Е було складено експертом за наслідками безпосереднього огляду транспортного засобу, зі складанням відповідного акту (протоколу) технічного огляду ТЗ та фотофіксацією, з посиланням на відповідні вихідні дані та із повним дотриманням відповідних методик.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до чинного законодавства саме відповідач має спростовувати подані стороною позивача докази на підтвердження підставності вимог про відшкодування шкоди.

Проте, стороною відповідача, враховуючи вимоги ст. 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, не надано доказів, які б спростовували викладені у звіті оцінки вартості збитку, їх доцільність та вартість, зокрема, у матеріалах справи відсутній відповідний висновок експерта, клопотань про призначення додаткової експертизи стороною відповідача не заявлялося.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звіт про оцінку автотоварознавчого дослідження транспортного засобу наданий позивачем одержаний у порядку, встановленому Законом та є належним, допустимим і достатнім доказом, яким позивач обґрунтовує розмір заподіяної шкоди його майну.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що відповідачем ОСОБА_2 , на підтвердження факту відшкодування ним матеріальної шкоди позивачу, не надані суду належні, достовірні, допустимі докази.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до статей 23, 1167 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, у тому числі, у випадку, коли вона зазнала душевних страждань у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року зі змінами, моральна шкода - це шкода немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяна фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до пункту 5 постанови, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Позивач в обґрунтування моральної шкоди в позовній заяві зазначив, що він зазнав душевних страждань у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, а також пошкодженням майна на суму, яка є значною та вагомою для нього та його родини. Будучи інвалідом другої групи, був вимушений перелаштовувати свій спосіб життя, знаходити альтернативні засоби пересування, що викликало суттєві незручності у пересуванні та нові проблеми зі здоров`ям. Через стрес посилилися наявні захворювання. Багато справ, запланованих раніше, що потребували пересування автотранспортом довелося відкласти, а від деяких він взагалі відмовився, що спричинило проблеми з роботою.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив, що суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс.

При наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Отже, беручи до уваги обставини справи, встановлені під час перегляду справи, ступінь нанесених позивачу збитків, ймовірну глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, співмірності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди 3000,00 грн є достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру і відповідає принципам розумності і справедливості.

При цьому, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди цілком обґрунтованими та мотивованими, а тому доводи апеляційної скарги про те, чому саме такий розмір моральної шкоди, апеляційним судом відхиляються з огляду на наведене обґрунтування суду першої інстанції.

Жодних доказів на спростування такого обґрунтування апелянт також не надав.

Щодо відшкодування витрати на професійну правову допомогу

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленомузаконом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах учасники процесу несуть певні витрати.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи відповідно до частин першої третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої зазначеної статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев`ята статті 141 ЦПК України).

Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (стаття 133 ЦПК України). Відповідно до статті 137 ЦПК України зазначені витрати несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягомта формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

Позивачем, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, надано договір укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Слаблюком В.М. 04 травня 2022 року про надання правової допомоги (а.с. 119-119зв.). За надання правової допомоги відповідачем на підставі прибуткового касового ордеру від 10.05.2022 року та квитанції сплачені кошти в розмірі 19 848 грн ( а.с. 121-122). Крім того, від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог де він збільшив судові витрати на 2040грн, через затрати на проїзд до Тарутинського районного суду Одеської області та на підтвердження надав копію чеків на пальне на загальну суму 2040грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року, справа № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22, дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 848 ( дев`ятнадцять тисяч вісімсот сорок вісім ) гривень.

Крім того, апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача, відповідно до Закону України «Про судовий збір» та положень статті 141 ЦПК України, на користь держави судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1025 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 01 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

Н.В. Стахова