Рішення

від 01.07.2024 по справі 201/14046/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/14046/23

Провадження № 2/201/744/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

14 листопада 2023 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. З урахуванням уточнень позовних вимог, позивач просить зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою 8-му державного пожежно-рятувальному загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області в частині 23,0 кв. м., шляхом звільнення земельної ділянки, яка розташована за адрескою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням №1302 від 16.07.1998, Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради земельну ділянку у АДРЕСА_1 площею 4373 кв.м. було надано у постійне користування 8-му загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області для обслуговування спеціальної воєнізованої пожежної частини № НОМЕР_1 по її фактичному розміщенню, за рахунок земель оборони. На підставі цього, зазначеній установі було видано Державний Акт Серія ДП Д69 від 14.08.1998 на право постійного користування земельною ділянкою. Правонаступником 8-го загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області є позивач, який на теперішній час розташований на цій земельній ділянці. Відповідно до технічного паспорту від 28.11.2022 року 1 ДПРЧ 8 ДПРЗ розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, відповідно до рішення №787 виконавчого комітету Жовтневої районної ради від 15.12.2000 було затверджено розміщення 2-х додаткових гаражів на території самостійної воєнізованої пожежної частини АДРЕСА_2 та прийнято в експлуатацію побудованого гаража № НОМЕР_1 громадянином ОСОБА_2 , оформлено право власності, що підтверджуєтеся свідоцтвом про право власності на гараж № НОМЕР_1 від 30.10.2001 та внесено запис в реєстрову книгу Г-44 за реєстрованим №2178-466. Відповідно до договору купівлі-продажу гаражу серія НОМЕР_2 від 02 листопада 2006 р. на теперішній час власником гаража № НОМЕР_1 з оглядовою ямою, загальною площею 23,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 .

Копії рішення або інших документів, які б засвідчували право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться приватний гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 відсутні.

Позивач вважає, що відповідач зайняв без належної правової підстави приміщення, яке належить позивачу за вказаною адресою, та являє собою частину цілісного мінового комплексу 1 ДПРЧ 8 ДПРЗ, який знаходиться на балансі та закріплений на праві оперативного управління за позивачем 8 ДПРЗ.

Крім того, як зазначає позивач, виконавчий комітет Жовтневої районної ради с. Дніпропетровська не повинен був присвоювати адресу: АДРЕСА_3 , оскільки за цією адресою вже зареєстрований цілісний майновий комплекс 1 ДПРЧ 8 ДПРЗ, а при укладенні договору купівлі-продажу гаража, земельна ділянка, на якій він розташований, мала б бути виділена в натурі із присвоєнням окремого кадастрового номеру, чого зроблено не було.

У зв`язку з наведеним, земельна ділянка, що належить 8 ДПРЗ на праві постійного користування, та на якій розташована 1 ДПРЧ 8ДПРЗ, використовується позивачем не в повному обсязі в розмірі 23,0 кв.м., у зв`язку із знаходженням на ньому приватного майна відповідача, що не відповідає цільовому призначенню землі, яка надана за рахунок земель оборони для розміщення та здійснення постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС.

Відповідно Р.2 п.1 п.п.2 Порядку організації внутрішньої, гарнізонної та караульної служб в органах та підрозділах Державної служби України з надзвичайних ситуацій, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 10.02.2022 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 травня 2022 р. за № 534/37870, до внутрішньої служби належить здійснення пропускного режиму. Пропускний режим забезпечує виконання поставлених завдань, а також не допускає проникнення сторонніх осіб на територію 1 ДПРЧ 8 ДПРЗ. Безперешкодне пересування територією структурного підрозділу 1ДПРЧ 8 ДПРЗ сторонніх осіб являється не допустимим, що призводить до втручання в діяльність підрозділу (а.с.60-65)..

Стислий виклад позиції відповідача - 1.

29 січня 2024 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав, та зазначив, що 15.12.2000 року Виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська дійсно було винесено рішення № 787, відповідно до якого: «Затвердити розміщення 2-х додаткових гаражів на території самостійної воєнізованої пожежної частини № 1 по вулиці Телевізійній згідно схеми. Прийняти в експлуатацію побудовані гаражі громадянам та оформити право власності: ОСОБА_3 гараж № НОМЕР_3 ; ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_1 ». При цьому, дане рішення було видане на підставі розгляду листа-замовлення Управління державної пожежної охорони в Дніпропетровській області № 25/4-59 від 01.11.2000 року та погодження СВПЧ-І Жовтневого району. Тобто, фактично пожежна частина звернулась самостійно з проханням розмістити на її території два гаража, що й було зроблено.

В подальшому дійсно, 02.11.2006 року між ОСОБА_2 та Відповідачем 1 укладено договір купівлі-продажу гаражу. Відповідно до даного договору, Відповідач 1 придбав гараж № НОМЕР_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12737034 від 03.12.2006 р., гараж № НОМЕР_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за Відповідачем 1. Тобто, Відповідач 1 набув право власності на вказаний гараж № НОМЕР_1 правомірно та державою офіційно визнано такий факт набуття його прав на нерухоме майно.

04.04.2008 року Відповідач 1 звернувся до Керівника Дніпропетровського міського управління МНС України з листом про оренду земельної ділянки, відповідно до якого: «На території підвідомчої Вам пожежної частини, за адресою: АДРЕСА_1 розташований належний мені на праві приватної власності гараж № НОМЕР_1 . Право власності на вказаний гараж підтверджується договором купівлі-продажу від 02.11.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Л.О. Також, на гараж є технічний паспорт, виданий КП «Дніпропетровське МБТІ». У зв`язку з тим, що належний мені гараж знаходиться на території, яка перебуває на балансі ДМУ МНС України, прошу надати згоду на укладення договору користування (оренди) земельної ділянки, розташованої під гаражем».

На момент звернення Відповідача 1, Позивач та Дніпропетровське міське управління МНС України були однією юридичною особою з одним кодом ЄДРПОУ 08681844.

Таким чином, Відповідач 1 повідомив Позивача про придбання гаражу та пропонував вирішити питання щодо користування земельної ділянки шляхом укладення договору. Проте, будь-якої відповіді на звернення Відповідача 1 відсутнє. Отже, фактично Позивач з 04.04.2008 року був обізнаний про те, що гараж № НОМЕР_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є власністю Відповідача 1, але до суду звернувся лише в 2023 року, тобто через більше 15 років.

Водночас, законодавство, яке діяло на момент підписання договору купівлі-продажу від 02.11.2006 року, встановлювало правило, за яким перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. На думку відповідача -1, аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2018 року по справі № 910/18560/16 (а.с.94-100).

15 лютого 2024 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій остання заперечувала проти обставин, викладених у відзиві на позовну заяву та просила задовольнити позовні вимоги (а.с. 123-128).

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 14 листопада 2023 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С. (а.с. 53-54).

Ухвалою судді від 16 листопада 2023 року позовну заяву залишено без руху через неконкретність позовних вимог, оскільки позивач просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою 8 ДПРЗ в частині 23,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , але не зазначав, кому усунути перешкоди, ким і яким способом (а.с.55-56).

21 листопада 2023 року до суду надійшла уточнена позовна заява (а.с.60-65).

23 листопада 2023 року згідно із вимогами ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру та отримав інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.67-68).

Ухвалою судді від 23 листопада 2023 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою (а.с. 69-70).

26 грудня 2023 року від позивача до суду надійшло клопотання про витребування доказів, яке ухвалою від 26 лютого 2024 року задоволено та витребувано:

-у Державного архіву Дніпропетровської області документи, які підтверджують план розташування будівель за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 1991 рік;

-у Фонду державного майна України документи, які підтверджують план розташування будівель за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 1991 рік;

-у КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» документи, які підтверджують план розташування будівель за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 1991 рік (а.с.73-75, 135-136).

29 січня 2024 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав (а.с.94-100).

15 лютого 2024 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій остання заперечувала проти обставин, викладених у відзиві на позовну заяву та просила задовольнити позовні вимоги (а.с. 123-128).

25 березня 2024 року, на виконання вищезгаданої ухвали суду про витребування інформації, до суду надійшли письмові пояснення Регіонального відділення Фонду державного майна України, відповідно до яких, будь-яка інформація та документи, які б підтверджували план розташування будівель за адресою АДРЕСА_1 , станом на 1991 рік, відсутні (а.с.154-155).

01 травня 2024 року на виконання вищезгаданої ухвали суду про витребування інформації, до суду надійшла відповідь Дніпровського міського бюро технічної інвентаризації, відповідно до якої, згідно інвентаризаційної справи, технічна інвентаризація будь-яка інформація та документи, в 1991 році будівель за адресою АДРЕСА_1 ), не проводилася, тому відомостей про будівлі на цей рік за вказаною адресою відсутні, проте додано копії схематичних планів земельної ділянки за цією адресою станом на 1972 рік та 1998 рік, коли така технічна інвентаризація проводилася (а.с.159-161).

Від представника позивача надійшла заява з проханням розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача надав суду заяву з проханням розглядати справу без його участі, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.162-164). Відповідач-2, належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, свого представника до суду не направив, про причини не повідомив, ніяких заяв та клопотань не надсилав.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини встановлені судом.

Рішенням №1302 від 16.07.1998, Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради земельну ділянку у АДРЕСА_1 площею 4373 кв.м. було надано у постійне користування 8-му загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області для обслуговування спеціальної воєнізованої пожежної частини № НОМЕР_1 по її фактичному розміщенню, за рахунок земель оборони (а.с.11).

На підставі цього, зазначеній установі було видано Державний Акт Серія ДП Д69 від 14.08.1998 на право постійного користування земельною ділянкою. Правонаступником 8-го загону державної пожежної охорони УДПО УМВС України у Дніпропетровській області є позивач, який на теперішній час розташований на цій земельній ділянці. Відповідно до технічного паспорту від 28.11.2022 року 1 ДПРЧ 8 ДПРЗ розташована по АДРЕСА_1 (а.с.12-14).

Водночас, Рішенням №787 виконавчого комітету Жовтневої районної ради від 15.12.2000 було затверджено розміщення 2-х додаткових гаражів на території самостійної воєнізованої пожежної частини АДРЕСА_2 , та прийнято в експлуатацію побудованого гаража № НОМЕР_1 громадянином ОСОБА_2 , оформлено право власності (а.с.10)

Зазначене підтверджуєтеся Свідоцтвом про право власності на гараж № НОМЕР_1 від 30.10.2001 та внесено запис в реєстрову книгу Г-44 за реєстрованим №2178-466.

Відповідно додоговору купівлі-продажугаражу серіяBEI№130850від 02листопада 2006р.та Витягуз Державногореєстру правочинів,на теперішнійчас власникомгаража № НОМЕР_1 з оглядовоюямою,загальною площею23,0кв.м.за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 (а.с.15-16).

Будь-якіправовстановлюючі документи,які бзасвідчували правовласності (користування)на земельнуділянку,на якійзнаходиться спірнийгараж,у відповідача ОСОБА_1 , або особи, у якої він його придбав ОСОБА_2 , відсутні.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування та висновки суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В даному випадку, спірний гараж розташований на землях для потреб оброни, які відповідно до ст.70 Земельного Кодексу в редакції на час прийняття цього гаража в експлуатацію Жовтневою районною радою м. Дніпропетровська (15.12.2000), визнавалися землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.7 Земельного Кодексу в редакції на час прийняття цього гаража в експлуатацію Жовтневою районною радою м. Дніпропетровська (15.12.2000), земля для потреб оборони мала надаватися Радами народних депутатів у постійне користування лише організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу із земель, що перебувають у державній власності.

Відповідно ждо ч.3ст.4Земельного Кодексув редакціїна часприйняття цьогогаража вексплуатаціюЖовтневою районною радою м. Дніпропетровська (15.12.2000), землі оборони не могли передаватись у колективну та приватну власність.

Відповідно до ч.1 ст.71 Земельного Кодексу в редакції на час прийняття цього гаража в експлуатацію Жовтневою районною радою м. Дніпропетровська (15.12.2000), підприємства, установи і організації оборони мали право надавати невикористовувані ними землі за рішенням сільських, селищних, міських Рад народних депутатів у тимчасове користування громадянам, колективним сільськогосподарським підприємствам, радгоспам, іншим підприємствам, установам і організаціям лише для сільськогосподарських цілей.

Як випливає з Рішення №787 виконавчого комітету Жовтневої районної ради від 15.12.2000 яким було затверджено розміщення спірного гаражу на території самостійної воєнізованої пожежної частини АДРЕСА_2 , та прийнято його в експлуатацію з оформленням права власності на нього за громадянином ОСОБА_2 , підставою для його винесення був лист-замовлення Управління державної пожежної охорони в Дніпропетровські області №25/4-59 віл 01.11.2000 року та погодження СВПЧ01 Жовтневого району.

Однак, відповідно до п.5 ч.1 ст.39 Земельного Кодексу в редакції на час прийняття цього гаража в експлуатацію Жовтневою районною радою м. Дніпропетровська (15.12.2000), зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з сільською, селищною, міською Радою народних депутатів, мали право лише власники земельних ділянок і землекористувачі.

Натомість, доказів того, що під будівництво спірного гаражу ОСОБА_2 було виділено відповідну земельну ділянку, суду не надано, отже Рішення №787 виконавчого комітету Жовтневої районної ради від 15.12.2000, яким було затверджено розміщення 2-х додаткових гаражів на території самостійної воєнізованої пожежної частини АДРЕСА_2 , прийнято в експлуатацію побудованого гаража № НОМЕР_1 громадянином ОСОБА_2 та оформлено право власності на нього, має ознаки такого, що не відповідає вищенаведеним приписам законодавства.

Однак уданій справі,суд позбавленийможливості надатизазначеному фактуоцінку вцілому таприйняти рішеннящодо чинності Рішення №787 виконавчого комітету Жовтневої районної ради від 15.12.2000, або скасування його через те, що таких позовних вимог позивач не заявляє, суб`єкт винесення цього рішення до участі у справі як відповідач не залучений, та таке питання має вирішуватися в суді відповідної юрисдикції.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Водночас, саме від чинності зазначеного Рішення №787 виконавчого комітету Жовтневої районної ради від 15.12.2000, залежить можливість надання правової оцінки подальшому переходу права власності на спірний гараж від ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 , та використання цього гаражу останнім на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні позивача на підставі Рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №1302 від 16.07.1998 року.

Зазначене питання за своїм змістом, по аналогії, можна віднести до застосування доктрини «плодів отруйного дерева», що знайшла своє втілення не тільки у вітчизняній судовій практиці, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2018 року по справі №822/573/17, від 27 листопада 2018 року по справі №805/2601/16-а, від 21 березня 2019 року по справі №809/531/18, ухвалі від 18 листопада 2019 року по справі №320/6748/18, але й у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gafgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України» (№2).

Доходячи до такого висновку, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Відповідно до ч. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В даному випадку, виходячи із наданих доказів, суд доходить до висновку про те, що відповідач 1 набув право власності на вказаний гараж № НОМЕР_1 правомірно та державою офіційно визнано такий факт набуття його прав на нерухоме майно.

Водночас, заявляючи вимогу про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою 8-му державного пожежно-рятувальному загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області в частині 23,0 кв. м., шляхом звільнення земельної ділянки, яка розташована за адрескою АДРЕСА_1 , позивач фактично вимагає зносу зазначеного гаражу, адже в інший спосіб звільнити земельну ділянку, на якій він знаходиться, фізично не можливо.

За огляду на викладене, суд доходить до висновку про те, що доки не спростовано факт правомірного набуття відповідачем права власності на спірний гараж, та не скасовано офіційне визнавання державою такого факту, заявлена позовна вимога є передчасною, та не відноситься до ефективного способу захисту порушеного права.

Обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права має призводити до відмови в задоволенні позову (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі №398/1796/20).

За таких обставин, позовні вимоги 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, задоволенню не підлягають.

Доходячи до зазначеного висновку, суд звертає увагу на те, що статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.316, 319, 321, 328, 334, 346 ЦК України, ст.ст.4, 7, 39, 70, 71 ЗК (в редакції на 15.12.2000), ст.ст. 3, 12, 13, 76-78, 81-82, 89, 130, 137, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 , Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев